Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Вільям Шекспір. Його поетичний та драматургічний доробок. Особливості драматургічної майстерності В. Шекспіра. Шекспірівське питання. Аналіз трагедій В. Шекспіра

Ві льям Шекспі р (хрещений 1564, дата народження, Стретфорд-на-Ейвоні — 23 квітня 1616, Стретфорд-на-Ейвоні) - англійський драматург Єлизаветинської епохи. Один з найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів. Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом всіх часів.

Існують різні погляди на особу і біографію Шекспіра. Основною науковою течією, підтримуваною більшістю дослідників, є біографічна традиція, що склалася впродовж декількох сторіч, згідно з якою Вільям Шекспір народився в місті Страдфорді-на-Ейвоні в заможній, але не в благородній сім'ї і був членом акторської трупи Річарда Бербеджа. Цей напрям вивчення Шекспіра називають «стратфордіанством». Існує також протилежна точка зору, так зване «антистратфордіанство», прихильники якої заперечують авторство Шекспіра (Шакспера) із Стратфорда і вважають, що «Вільям Шекспір» — це псевдонім, під яким ховалася інша особа або група осіб. Сумніви в традиційній точці зору відомі вже починаючи з XVIII століття.

Риси, які, характеризують Шекспіра: геніальність, творча зрілість; ексцентричність, схильність до таємничості; надзвичайна чуттєвість; високо розвинений літературний смак, надзвичайне знання драми; освіченість (класична освіта того часу, ні в якому разі не самоук); приналежність до кола вищої аристократії; співчуття до прибічників Ланкастерів у війні Червоної та Білої троянд; любов до Італії та знання її; добра обізнаність у багатьох видах спорту та розвагах, які доступні лише багатим лендлордам, в тому числі й соколине полювання; знання музики та любов до неї; невпевненість, сумніви там, де справа стосується жінок; людина далека від меркантилізму, щедра та великодушна; схвально ставиться до католицтва, але тримається подалі від релігійних конфліктів.

Перу геніального драматурга належать 37 сценічних творів. Серед них — комедії, історичні хроніки і трагедії, а також дві поеми — «Венера і Адоніс» (1593) та «Лукреція» (1594). Крім того, Шекспір написав 154 сонети, які знавці зараховують до числа найсвітліших творінь світової лірики.

У сучасній науці творчість Шекспіра прийнято ділити на три періоди. Перший період (1590-1600) називають оптимістичним. Прикрашають цей період творчості перша зріла трагедія Шекспіра «Ромео і Джульєтта» і поетичні шедеври — «Сонети». Другий період (1601-1608), що свідчить про гірке прозріння гуманістів, про крах ренесансної гармонії, називають трагічним. Він представлений трагедіями «Гамлет» (1601) та «Король Лір» (1605). Третій період (1609-1613) називають романтичним. Шекспір створює 4 п'єси, серед яких особливої уваги заслуговує «Буря».

Особливості драматургії Шекспіра

✵ змальовував долю окремих людей на фоні суспільного життя;

✵ зображував людські характери з різних сторін, причому не застиглими, а в динаміці;

✵ показував життя в контрастах;

✵ підпорядковував форму драми завданням змісту, що сприяє миттєвості розвитку дії. Герої розкриваються в дії, а не в словесних характеристиках;

✵ використав не рівномірність розвитку подій у п'єсі, а концентрацію дії в кульмінаційних її сценах; гнучке переведення дії з одного плану на інший з наступною зміною ритмів у сюжеті.

«Шекспірівське питання» — питання, яке виникло внаслідок недостатності фактів з біографії В. Шекспіра. Це наштовхнуло деяких дослідників на думку, що Шекспіра як реальної особи взагалі не існувало, а всі його п’єси були створені різними авторами. Свої міркування вчені-дослідники намагалися відстоювати за допомогою аргументації, не позбавленої деякої переконливості. Вони посилалися на те, що син простого торговця і чинбаря не міг так добре знати деталі придворного життя і світського етикету, які він відтворював у своїх п’єсах. Виходячи з відомого факту про те, що Шекспір здобув лише початкову освіту, вчені дивувалися, яким чином і коли він зміг так ґрунтовно вивчити стародавню історію та античну літературу, звідки йому були відомі твори зарубіжних авторів, не перекладені в той час англійською мовою. У дослідників викликав подив і той факт, що Шекспір, який ніколи не залишав Англії, добре розумівся на морській справі, оснащенні кораблів, навігаційних приладах, про що свідчать його п’єси. Водночас дослідники звернули увагу й на той факт, що поряд з вражаючими знаннями в його п’єсах є численні фактичні помилки та нісенітниці. Це свідчить про те, що В. Шекспір — один із найзагадковіших письменників світу. Незважаючи на наведені аргументи проти авторства Шекспіра, глибокий аналіз його творчості показує, що твори, які друкуються під іменем Вільяма Шекспіра, належать одному авторові. ГОЛОВНІ ПИТАННЯ: один автор, чи група авторів? Чоловік чи жінка? Існував насправді чи це псевдонім? АДЖЕ!!! за 1585-1592 рр. у історичних документах немає жодних відомостей про Вільяма Шекспіра.

Одночасно існує ще й шекспірівське питання з трагедії «Гамлет, принц датський» - «Бути чи не бути? Ось у чому питання». Що благородніше: помста, вбивство, смерть, який вибір? Сутність буття..

АНАЛІЗ ТРАГЕДІЇ. Ромео і Джульєтта

Ромео і Джульєтта — трагедія Вільяма Шекспіра, в якій розповідається про трагічне кохання двох молодих веронців із ворожих родин. П'єса написана десь приблизно в 1595 або раніше. За життя Шекспіра вона видавалася 4 рази: у 1597, 1599, 1609, дата ще одного видання не встановлена. Безпосереднім джерелом трагедії була поема Артура Брука «Ромео і Джульєтта», однак ще до Брука ця старовинна італійська легенда переповідалася багато разів. Її обробка зустрічається в «Новеліо» Мазуччо. Луїджі да Порто в «Історії двох законах» переніс дію з Сієни до Верони і дав героям імена Ромео і Джульєтта. В «Божественній комедії»Данте зустрічаються імена ворожих сімей Монтеккі та Капулетті. Сюжет використав Бальдері у «Нещасливому коханні». Та ряд інших.

Ця трагедія несхожа на пізніші трагедії Шекспіра. В ній багато комедійного, ліричного, фарсового. Трагічна доля героїв не є результатом провини, очищенням стражданням.

Вічна тема любові в трагедії В. Шекспіра "Ромео і Джульєтта"

Тема трагедії - всеперемагаюча сила кохання.

Картина давньої ворожнечі між родинами Монтеккі та Капулетті. (Ніхто зі старійшин цих родів не пам'ятає, через що почалась ворожнеча, але вони продовжують жити за законами родової помсти).

Несподівана квітка кохання між юними представниками ворогуючих родин. (Ромео і Джульєтта, несподівано закохавшись, переступають через міжусобні чвари своїх близьких. Для закоханого Ромео Джульєтта - "світлий ангел", для Джульєтта Ромео - "єдина радість".)

Боротьба молодих людей за своє щастя. (Почуття героїв світле, глибоке, "як море, дна не має і любов". Через ворожнечу рідних вони не можуть сказати про нього вголос. Таємне вінчання. Розлука через загибель Тібальта на дуелі з Ромео. Вірність Джульєтти, її відмова від вінчання з Парісом.

Смерть героїв - гімн коханню. (Ані Ромео, ані Джульєтта не хочуть жити один без одного).

Оптимізм трагедії "Ромео і Джульєтта". (Герої гинуть, але не вмирає їхнє кохання. Смерть юних Монтеккі і Капулетті примиряє їхні родини, кладе край міжусобним чварам.)

Шекспірівські герої дуже юні, однак глибина їхнього почуття, що вразило, робить їх не по роках дорослими

Ромео на початку п’єси наївний, він томно томиться від закоханості в якусь Розалінду. Навколо Ромео ціла компанія таких же, як і він, юнаків (Меркуціо, Бенволіо), і він проводить свій час так, як покладено в його роки: томно зітхаючи й нічого не роблячи. Джульєтта ж із самого початку, з першого свого явища вражає не тільки чистотою й зачаруванням розквітаючої юності, але й недитячою глибиною, трагічним відчуттям буття. Вона доросліше Ромео. Він же, полюбивши Джульєтту, поступово усвідомлює, як все, що відбувається між ними серйозно й непросто й скільки перешкод на їхньому шляху, і як би доростає до неї, перетворюючись із пересічного юного ловеласа в жагуче люблячого й готового на все заради цієї любові «не хлопчика, але чоловіка».

Любов Ромео й Джульетти не просте порушення сімейних заборон — це відкритий виклик, кинутий ними вікової традиції ненависті — тієї ненависті, з якої протягом багатьох поколінь народжувалися й умирали численні Монтекки й Капулетти, на якій ґрунтувалися чи ледве не державні підвалини Верони.

Основу проблематики «Ромео і Джульєтти» становить питання про долю молоді, натхнених твердженням нових ідеалів. Питання батьків і дітей.