Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

«Людська комедія» Бальзака, її задум та структура, авторська передмова до «Людської комедії». Філософські етюди. Роман «Шагренева шкіра»: проблематика та художня своєрідність. Етюди звичаїв. Роман «Ежені Гранде» та «Батько Горіо»: проблематика та художня своєрідність

Оноре де Бальзак вiдiграв велику роль у розвитку лiтератури XIX столiття, у формуваннi нової реалiстичної естетики. Смiливiсть i масштабнiсть задумiв - ось що характеризує його творчiсть. Найвидатнiшим його утвердженням стала епопея "Людська комедiя" - грандiозний цикл прозових творiв. Критичне ставлення до сучасностi примусило письменника наполегливо вивчати дiйснiсть, дослiдити причини iсторичних змiн, що сталися на його очах. На початку 30-х рокiв у Бальзака виникає задум створити цикл романiв, у яких вiн хотiв змалювати сучасну йому Францiю, дослiдити суспiльство, визначити рушiйнi сили його розвитку, основнi типи i характери людей, яких це суспiльство сформувало.

Остаточно змiст i структуру цього твору Бальзак визначив на початку 40-х рокiв, тодi ж i виникла назва "Людська комедiя". У передмовi до I видання цього грандiозного твору письменник виклав i обгрунтував iдейний задум своєї епопеї: на нього мали вплив науковi пошуки вчених-природознавцiв, якi намагалися серед рiзноманiтностi природного свiту вiдшукати певну єднiсть. Бальзак порiвнює життя суспiльства з життям природи, тому ставить собi за мету дослiдити його, визначити основнi види, типи, на якi суспiльство подiляється, описавши їх, i в такий спосiб наблизитися до розумiння суспiльства.

Вмiння Бальзака розкривати органiчний взаємозв'язок окремого i загального став основою задуманого твору. Автор розумiв, що поставив дуже складне завдання, бо взаємини мiж людьми багатограннi та значно складнiшi, нiж мiж тваринами. Письменник вирішив у своїх творах показати якомога ширшу панораму життя Франції своєї епохи, але згодом переконався, що це неможливо здійснити в рамках одного роману. Так почав складатися цикл, який у 1842 р. отримав назву «Людська комедія».Бальзак замислив 120 творiв, але встиг завершити 96. "Людська комедiя"створювалася протягом майже усього творчого життя письменника.

Твiр складається з трьох частин: "Етюди про звичаї", "Фiлософськi етюди", "Аналiтичнi етюди".

Осягнути грандіозність загального задуму Бальзака дала змогу «Передмова до«Людської комедії». «Первісна ідея «Людської комедії» постала переді мною як мрія, як один із тих туманних задумів, що їх плекаєш, але виразно уявити собі не можеш …».

Основні положення «Передмови...»

✵ Ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства з тваринним світом.

✵ Прагнення віднайти в суспільстві єдиний механізм, оскільки воно, на його думку, схоже на Природу.

✵ Письменник виділяв три форми буття людини: «чоловіки, жінки і речі».

✵ Головна ідея задуму — дати величезну панораму суспільства на засадах закону егоїзму.

✵ Бальзак не сповідував руссоїстських ідей про «природну доброту людини»

«Людська комедія» поділена на три частини, кожну з яких Бальзак назвав етюдами(вивченнями): «Етюди про звичаї», «Філософські етюди», «Аналітичні етюди».Центральне місце в ній зайняли «Етюди про звичаї», які письменник розділив на різні сцени життя.

"Філософські етюди" мали пояснювати, звідки і чому виникають почуття, що таке життя, де ті межі й умови, поза якими не можуть існувати ні люди, ні суспільство.

У передмові до "Людської комедії" Бальзак підкреслював, що перша її частина - "Етюди про звичаї" - лише "основа, сповнена образів, трагедій і комедій, над якою височітимуть "Філософські етюди"(«Шагренева шкіра», «Прощений Мельмот», «Невідомий шедевр», «Прокляте дитя», «Пошуки Абсолюту», «Прощай», «Кат», «Еліксир довголіття».), призначення яких полягає вже не у змалюванні життєвих явищ, а в поясненні їхніх причин, рушійних сил". А тому "Філософські етюди" відіграють у художній системі "Людської комедії" дуже велику роль.Філософсько-наукова проблематика цієї частини епопеї свідчить про те, що Бальзак був не тільки майстром зображення побутових деталей, а й оригінальним мислителем. Подібно до просвітителів він вірив у духовні сили людини, її розум. Дослідники вважають, що його міркування про прямі та криві лінії перегукуються з неевклідовою геометрією М. Лобачевського. "Ваша геометрія, — писав вів у "Серафіті", — встановлює, що пряма є найкоротша відстань між двома точками, але ваша ж астрономія свідчить, що Бог вдавався тільки до кривих" Письменника цікавили проблеми психології, взаємозв'язків фізичного і духовного тощо.

«Етюди про звичаї» складали загальну історію суспільства, де зібрано всі події та діяння. Кожен із шести розділів відповідав одній із головних думок. Кожен мав свій смисл, своє значення і охопив певний період людського життя:

«Сцени приватного життя зображують дитинство, юність і властиві цьому віку помилки.

Сцени провінційного життя подають пристрасті у їхньому зрілому віці, описуючи розрахунки, інтереси й амбіції.

Сцени паризького життя змальовують картину вподобань, пороків і невгамовних проявів життя, спричинених звичаями, що процвітають у столиці, де водночас можна зустріти і неповторне добро, і неповторне зло.

Сцени політичного життя відбивають інтереси багатьох або й усіх — тобто йдеться про життя, що тече ніби не в загальному річищі.

Сцени воєнного життя показують грандіозну картину Суспільства у стані найвищої напруги, коли воно виходить за межі свого існування — коли захищається від ворожої навали або вирушає у завойовницькі походи.

Сцени сільського життя — це ніби вечір довгого дня. У цьому розділі читач уперше зустріне найчистіші характери і буде показано, як потрібно втілювати в життя високі принципи порядку, політики і моралі».

У 1831 р. Бальзак опублікував роман «Шагренева шкіра», який «мав сформулювати сучасність, наше життя, наш егоїзм». Головна тема твору — тема талановитої, але бідної молодої людини, яка втратила мрії юності у зіткненні з егоїстичним і бездуховним буржуазним суспільством. Уже в цій книзі була окреслена головна риса творчості письменника — фантастичні образи не суперечили реалістичному відображенню дійсності, а, навпаки, надавали особливої інтриги та філософських узагальнень розповіді.

Філософські формули розкриті у романі на прикладі долі головного героя РафаелядеВалантена, поставленого перед дилемою століття: «бажати» і «могти». Заражений хворобою часу, Рафаель, який спочатку вибрав шлях ученого, відмовся від нього заради блиску і насолод світського життя. Переживши повний крах у своїх честолюбних намірах, відторгнутий жінкою, якою так захоплювався, залишившись без мінімальних засобів до існування, герой уже був готовий покінчити життя самогубством. Саме в цей час доля звела його з дивним старим, антикваром, який вручив йому всесильний талісман — шагреневу шкіру, для власника якої бажання і можливості ставали реальністю. Однак розплатою за всі бажання було життя Рафаеля, яке дуже швидко стало

спливати разом із зменшенням розміру шагреневої шкіри. Вихід із даної ситуації для героя був лише один — утамувати всі бажання.

Так у романі розкрито дві системи буття: життя, повне насолод і пристрастей, яке призвело до зницення людини, і життя аскетичне, єдиним задоволенням якого були знання і потенційна могутність. Бальзак змалював як сильні, так і слабкі сторони обох цих систем на прикладі образу Рафаеля, який спочатку майже не згубив себе в річищі пристрастей, а потім повільно помирав у «рослинному» існуванні без бажань та емоцій.

«Рафаель міг усе, але не здійснив нічого». Причина тому — егоїзм героя. Бажаючи мати мільйони і отримавши їх, Рафаель, раніше переповнений бажань і мрій,одразу ж переродився: «глибоко егоїстична думка ввійшла в саму його суть і поглинула для нього всесвіт».

Усі події в романі суворо мотивовані природним збігом обставин: Рафаель,отримавши шагреневу шкіру, одразу побажав розваг та оргій, і в ту ж мить наткнувся на свого давнього приятеля, який запросив його на «розкішну вечірку» в будинок Тайфера; там герой випадково зустрівся з нотаріусом, який уже два тижні розшукав спадкоємця померлого мільйонера, ним і виявився Рафаель, і т.д. Отже,фантастичний образ шагреневої шкіри виступив «засобом суто реалістичного відображення переживань, настроїв і подій» (Гете).

У 1833 р. побачив світ роман «Ежені Гранде». Предметом зображення в новому творі виступила буржуазна буденність з її звичним ходом подій. Місце дії — типове для французької провінції містечко Сомюр, яке розкрите на фоні суперництва двох родовитих сімейств міста — Крюшон і Грассенів, що сперечалися за руку героїні роману Ежені, спадкоємиці багатомільйонного майна «батечка Гранде».

Головний герой роману — батько Ежені. Фелікс Гранде — образ провінційного багача, особистість виняткова. Жадоба до грошей заполонила його душу, знищила в ньому всі людські почуття. Звістка про самогубство брата залишила його абсолютно байдужим. У долі осиротілого племінника він не брав ніякої родинної участі, швидко відправивши його в Індію. Дружину і доньку скнара залишив без найнеобхіднішого, економивши навіть на візитах лікаря. Своїй звичній байдужості до помираючої дружини Гранде зрадив лише після того, як дізнався, що її смерть загрожувала розподілом майна, бо саме Ежені була законною спадкоємицею матері. Єдина, до кого він посвоєму був не байдужий, — дочка. І то тільки через те, що бачив у ній майбутню берегиню накопичених багатств. «Бережи злото, бережи! Ти даси мені відповідь на тому світі,» — такі останні слова батька, звернені до дитини.

Пристрасть до накопичення не лише дегуманізувала Фелікса Гранде, у ній причини передчасної смерті дружини і загубленого життя Ежені, якій батько відмовив у природному праві кохати і бути коханою. Пристрастю пояснювалася і сумна еволюція Шарля Гранде, який прийшов у будинок дядька незіпсованим юнаком, а повернувся з Індії жорстоким і жадібним, втративши кращі риси свого «я».

Вибудовуючи біографію Гранде, Бальзак у широкій експозиції аналітично викрив «коріння» деградації героя, тим самим провівши паралель з буржуазним суспільством, яке утверджувало за допомогою золота свою велич. Цей образ нерідко порівнювали з образом Гобсека. Але жадоба наживи у Гобсека і Гранде носила різний характер: якщо у Гобсека культ золота вкладався у філософське осмислення величі багатства, то Гранде просто любив гроші заради грошей. Реалістичний образ Фелікса Гранде не наділений і романтичними рисами, які поодиноко пробивалися в Гобсекові. Якщо складність натури Гобсека в чомусь імпонувала Бальзаку, то батечко Гранде у своїй примітивності ніяких симпатій у письменника не пробудив.Сомюрському мільйонеру протиставлена його донька. Саме Ежені з її байдужістю до золота, високою духовністю і потягом до щастя вирішила вступити в конфлікт з батьком. Витоки драматичної колізії — у коханні героїні до її юного кузена Шарля. У боротьбі за Шарля — коханого і закоханого — вона проявила рідкісну наполегливість і зухвалість. Але Гранде пішов хитрим шляхом, відправивши племінника за золотом у далеку Індію. Якщо щастя Ежені так і не прийшло, то причиною тому став сам Шарль, зрадивши юнацьке кохання заради грошей і соціального стану. Втративши з коханням сенс життя, внутрішньо спустошена Ежені в кінці роману продовжувала існувати, ніби виконуючи заповіт батька: «Не дивлячись на 800 тис. ліврів доходу, вона живе так само, як жила раніше бідна Ежені Гранде, топить піч у своїй кімнаті тільки в ті дні, коли дозволяв їй батько...Завжди одягнена, як одягалась її мати. Сомюрський будинок, без сонця, без тепла, постійно наповнений меланхолії — відображення її життя».

Ось такою сумною постала історія Ежені — жінки, створеної природою для щастя бути дружиною і матір’ю. Але через свою духовність і несхожість на інших, через деспота-батька вона «...не отримала ні чоловіка, ні дітей, ні родини».

"Батько Горіо" (1835) був задуманий письменником ще в 1830 р. Тоді він зробив записи у своєму альбомі щодо плану майбутнього твору. Тут згадувалося і про сімейний пансіон, і про те, що старий батько позбавляє себе всього заради дочок, які мають великі доходи, і врешті "помирає, як собака.

Провідне місце в романі посідає тема надмірної батьківської любові, яка належить до розряду вічних тем. Незважаючи на велику кількість рівноправних персонажів, автор виніс у його назву саме ім'я "Горіо", підкресливши, що він — батько. Весь світ для нього зосередився на любові до дочок. "Ставши батьком, я зрозумів Бога... Тільки я люблю своїх дочок більше, ніж Господь Бог любить світ", — зізнається Горіо. Саме по собі це природне почуття, але в романі воно межує з патологією, набуваючи маніакального характеру. Тільки перед смертю Горіо прозрів, йому відкрилися очі на справжній стан речей, і він зрозумів, що любов до дочок була не тільки його пристрастю, а й недоліком. Вони любили не батька, а гроші, які отримували від нього. Таким чином тема батьківської відданості в романі тісно переплітається з іншою — темою грошей. Автор показує, що під впливом багатства руйнуються сімейні зв'язки.

Письменник простежує згубну владу золота на прикладі багатьох героїв роману і, зокрема, Растіньяка — юнака, який приїхав до Парижа вивчати право і поселився в пансіоні пані Воке. На початку роману він пишається своєю чистотою, йому приємно "споглядати своє життя і бачити, що воно чисте, мов лілея". Але дуже швидко Ежен починає розуміти, що в Парижі високі моральні цінності нічого не варті в тих колах, у які він хоче потрапити. Вотрен впевнює його в тому, що за допомогою чесності нічого не можна досягти, а герцогиня де Босеан радить знайти багату коханку. Наприкінці роману, поховавши батька Горіо, з яким так і не прийшли попрощатися його дочки, Растіньяк кидає виклик Парижу: "Ну, тепер побачимо, хто кого!" Читачеві стає зрозуміло, що тепер він готовий на все і за будь-яку ціну досягне своєї мети. Отже, проблема згубного впливу на душу молодої людини суспільства, в якому понад усе ціняться гроші, відіграє велику роль у романі.

Задум багатотемного твору вимагав від художника відповідної ускладненої структури. У ньому багато сюжетних ліній, які різним чином переплітаються. Авторові вдалося дуже вдало віднайти точки їх перетину.