Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Історія створення, проблематика, особливості композиції і жанру роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері». Принципи побудови образної системи. Образ собору і його значення в романі

Над своєю книгою Гюго працював з 25 липня 1830 по 14 січня 1831 року, з перервою в декілька місяців, що збіглася з революцією, що вибухнула в Парижі. Створення історико-романтичного роману збігалося з підготовкою революції 1830-го року, оскільки внутрішній зміст твору і своєрідний фон, на якому розгорнулася драма головних героїв, — це зростання невдоволення народу і його бунт.

У першій пол. XIX ст. у Франції розрослася ціла кампанія знищення архітектурних пам'яток, а тому письменник виступив твором на захист споруд епохи Середньовіччя. Поштовхом до написання твору стало слово ANARKH («фатум», «доля»), яке автор побачив одного разу на Соборі. Гюго шукав дещо вічне, у чому всі епохи об'єднані. Так, на перший план виступив образ Собору Паризької Богоматері, який створювався народом століттями.

Мета Гюго — передати дух історії, її атмосферу. Але ще важливіше для письменника — висвітлити вічну боротьбу добра і зла, що йому вдалося на розкритті кохання трьох молодих людей.

Твір відповідає жанру романтизму,- сюжет, образи і опис подій є глибоко романтичні. Це не лише один із романтичних творів, але й найяскравіший приклад першого періоду розвитку романтизму.

Письменник змалював картину життя Парижа XV ст. Гюго майстерно передав колорит епохи, але при цьому не відобразив конкретних історичних подій, а вміло відтворив повсякденність у романтичному руслі. Романіст від самого початку твору занурив читача в атмосферу яскравого середньовічного життя, де перед нами постали представники різноманітних верств суспільства: від злидарів з Двору Чудес до короля Людовіка XI.

Історичні персонажі, наприклад Людовік XI, витіснені на другий план вигаданими героями. Тобто письменник як романтик шукав в історичному минулому не реальних фактів і реальних людей, а незвичайних ситуації і романтичних характерів, які були наслідком творчої уяви і примхливої фантазії письменника. Імена всіх героїв не вигадані автором, а взяті зі старих джерел. Герої роману одночасно і живописно-конкретні і символічні. Письменник зіштовхнув позитивні і негативні характери, протиставивши їх одне одному і показавши разючу невідповідність зовнішньої оболонки та внутрішнього змісту людей: потворність Квазімодо парадоксально поєднана з його відданістю і добротою, краса Феба де Шатопера приховала його ницість і тупість. Найбільший конфлікт розгорнувся між Есмеральдою, втіленням зовнішньої краси і внутрішньої душевної глибини, і пристрасно закоханим у неї жорстоким і грубим фанатиком Клодом Фролло. Зовнішній конфлікт проявився перш за все у зіткненні епох: Середньовіччя і Відродження. Не випадково одним із головних символів роману став Собор Паризької Богоматері — вічний історичний образ.

Собор — жива істота в романі, чи не один з найголовніших героїв людської трагедії, ціла епоха в історії Франції: його (100-метрову споруду) неодноразово намагалися знищити, але соборні мури витримали хвилі людської люті, за свій вік вони вдосталь побачили крові, страждань, людських сліз. Саме тому Гюго і обрав його не тільки місцем подій великого історичного роману, а й головним героєм. У центрі книги — Собор Паризької Богоматері — символ духовного життя французького народу, збудований руками сотень невідомих майстрів, вираз народної душі. У романі він не був осереддям релігійної віри, а став місцем життєвих пристрастей. Образ Собору — «величезна кам'яна симфонія», «душа народу», кам'яна книга його світобачення. Собор дав притулок народним героям, з ним тісно пов'язана їхня доля.

Без Собору неможливо уявити Квазімодо — «душу собору», одну з його химер, яка ожила. Ця дивна істота, «людина — дзвін», стала невід'ємною частиною цієї споруди. Він знайшов у соборі повноту сприйняття світу. Пов'язаний із собором і Клод Фролло. Він — тлумач таємничого фасаду, прихованого смислу легенди Собору. Для Клода Фролло — неминуча помста за жорстокість, за зло. Для Есмеральди і її матері собор «злий», для Гренгуара, який двічі втік від смерті, — «щасливий». Собор жив своїм таємничим життям, приваблює одних багатством, інших мудрістю, красою, беззахисних — останньою надією врятуватися.