Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

«Мертві душі» М. В. Гоголя. Жанр і композиція, проблематика, основні образи, ліричні відступи, образ ліричного героя, роль Чичикова у розвитку сюжету

«Мертві душі» - роман російського та українського письменника Миколи Васильовича Гоголя, який вважається зразком російської літератури XIX століття. Сам Гоголь визначив жанр свого твору як «епічна поема в прозі». Перший том роману був виданий у 1842; другий том письменник знищив власноручно, збереглися лише його окремі розділи; щодо третього тому були тільки загальні задуми. Не зважаючи на те, що роман фактично не завершено, його перший том розглядається як повний твір.

НАЗВА

У Російській імперії до скасування кріпацтва у 1861 році, землевласники мали право на власних невільних людей-кріпаків, що обробляли їх землю. Кріпаки вважалися власністю поміщика і їх можна було купувати, продавати чи закладати, як і будь-яке інше рухоме майно. Для обліку кріпаків (і людей взагалі), використовувалося слово «душа», наприклад, говорили «шість душ кріпаків». Сюжет роману ґрунтується на «мертвих душах» (тобто «мертвих кріпаках»), які продовжують вважатися власністю поміщика згідно з обліком. З іншого боку!!!, назва роману відноситься до «мертвих душ» персонажів-поміщиків та різних аспектів їх морального і духовного виродження, яке стає видимим в процесі ближчого ознайомлення читача з ними.

ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ ДІЙОВІ ОСОБИ

Поема називається «Мертві душі» тому, що в ній описуються пригоди чиновника Чичикова, що скуповував мертві душі, тобто селян, що вже вмерли. По-друге в поемі широко розкривається життя поміщиків-кріпосників, представників миру «мертвих душ», що гальмували економічний і суспільний розвиток Росії. Гоголь яскраво показує різноманітні типи поміщиків по-різному стосовних до своєї власності. Один з них жадібно збирає кожну копійку, інші нерозважливо промотують весь стан за кілька днів. Але характерним для всіх поміщиків є одне те, що вони, як паразити, сидять на шиї народу й живуть його працею. Всі вони живуть тільки для себе, не думаючи ні про щастя народу, ні про благо держави. У поемі показаний безхарактерний мрійник Манилов, Що не знає скільки вмерло в нього селян. Характерна риса Манилова — однаково байдуже відношення до всіх людей. Він не може критично ставитися до навколишнім. Книги він читає рідко: два роки в нього відкрита книга на 14-ой сторінці. Гоголь говорить про нього, що він «ні те, ні се».

Коробочка домовита господарка, але з вузьким розумовим кругозором. Вона нічого не бачить, крім копійок і сороківців. Поміщик, що розоряється, - марнотрат Ноздрев, здатний «Спустити» все господарство за кілька днів.

Показаний і Собакевич поміщик-кулак, що дуже далекий від освіти, від передових ідей суспільства. Заради наживи він здатний на крутійство, підробки, обман. Йому навіть вдається продати Чичикову замість чоловіка жінку.

Межею же морального падіння є Плюшкин, «діра на людстві». Йому жаль витрачати своє добро не тільки для інших, але й для себе. Він не обідає, одягається у рваний одяг. До людей він харчує недовіру й ворожість, проявляє жорстокість і несправедливість до селян. У ньому вимерли батьківські почуття, речі для нього дорожче людей. «І до такої незначності, дріб’язковості, гидоти могла опуститись людина,» з гіркотою викликує Гоголь про Плюшкіна.

В «Мертвих душах» виведена ціла галерея чиновників того часу. Показано порожнечу їхнього існування, відсутність серйозних інтересів, крайнє неуцтво, у поемі немає образів народу, але окремі місця, добутки дихають любов’ю до нього, вірою в нього. Автор змушує захоплюватися живим і. жвавим російським розумом, моторністю, витривалістю, силою й заповзятливістю російського селянина. І вірячи в ці якості народу, Гоголь ладить щастя Росії в її далекому майбутньому, порівнюючи Русь із птахом-трійкою, що несеться вдалину, де чекають її зміни до кращого.

Гоголь вніс величезний вклад в історію російського суспільства! Письменник помер, але його добутку не втратили свого значення й у цей час. Зникли люди, подібні тим, яких зобразив Гоголь, але окремі риси цих героїв можна зустріти й у наш час. Гоголь допомагає нам бачити негативне значення цих рис, учить розуміти їхню шкоду й боротися з ними.

Микола Васильович Гоголь створив велику кількість цікавих характерів. Серед цієї строкатої розмаїтості виділяється по-справжньому дивний персонаж — Павло Іванович Чичиков. Ми знайомимося із Чичиковим у першому розділі «Мертвих душ». Обертає на себе увага те, що він нічим не виділяється — ні молодий, ні старий, не красень, але й не дурної зовнішності, не занадто товстий і не можна сказати, щоб худий. У створенні Чичикова — цього втілення усредненности — виявилася геніальність Гоголя. По канонах російської літератури того часу, така людина як Павло Чичиков не міг бути героєм великого літературного твору, тим більше названого автором поемою

Характер Чичикова перебуває десь між точним розрахунком і злочином. Ця людина незвичайно пристойної зовнішності веде протизаконну діяльність. Чичиков, по великому рахунку, краде гроші в опікунської ради — організації, покликаної займатися проблемами соціально незахищених громадян. Потрапив Чичиков у руки правосуддя — і йому гарантовані каторжні роботи й поразка в правах, тобто позбавлення дворянського звання. Стежачи за пригодами Чичикова, завжди потрібно пам’ятати про це. Протягом всіх одинадцяти глав першого тому «Мертвих душ» Павло Іванович, що називається, «ходить під статтею».

И тільки благодушність і загальна щиросердечна спячка навколишнього економічного злочинця людей дозволяють Чичикову на перший раз уникнути покарання. Чичиков — відмінний підприємець. Він віртуозно робить свої угоди, уміє підшукати ключик до кожного з ділових партнерів. Крім того, Павло Іванович блискуче влаштовує для себе адміністративну підтримку, так званий «дах». У сферу його діяльності попадають багато хто з місцевих політиків. Продавці мертвих душ почасти розуміють протизаконність цих торговельних операцій, однак спокуса одержати гроші фактично нізащо робить їхніми співучасниками Чичикова. Ще сучасники Гоголя зауважували, що купівля-продаж мертвих душ, відповідно до законодавства, що діяло тоді, була неможлива. Але час стер ці незгідності, і ми не без задоволення спостерігаємо за діловою активністю Павла Івановича

Напевно, багато хто із читачів можуть позаздрити тим простим часам, коли обдурити державуа була так просто — потрібні лише гарна ідея, небагато грошей і особиста чарівність, якою Чичиков володів повною мірою. Згадавши ділові й людські якості Павла Івановича Чичикова, не можна не зупинитися на сучасності його характеру. Сучасники Гоголя сприйняли головного героя «Мертвих душ» з погано приховуваною відразою. Сьогодні Чичиков виглядає як цілком симпатичний і досить необразливий шахрай. Дійсно, Павло Іванович не наймав киллеров для вбивства конкурентів, не купував голосу депутатів Верховної ради, не торгував зброєю й наркотиками, не розбещував малолітніх. Сьогодні Чичиков, безумовно, домігся б певних успіхів у бізнесі, однак значних висот нізащо б не досяг

Імовірно, Павлу Івановичу недостало б цинізму й крайньої жорстокості, що прославили нинішніх чиновників далеко за межами СНД. Говорячи про характер Павла Івановича, не можна не сказати про те, що Гоголь мав намір зробити свого героя гідною людиною. Мовлення про духовне вдосконалювання Чичикова повинна минулого йти в сюжетних других і недописаному третьому томах поеми «Мертві душі». Можна тільки представити, які випробування, які духовні боріння довелося б пережити цьому природженому підприємцеві, щоб стати іншим.

ЛІРИЧНІ ВІДСТУПИ

Ліричними відступами пронизано усе художнє полотно «Мертвих душ». Саме ліричні відступи обумовлюють ідейно-композиційну і жанрову своєрідність поеми Гоголя, її поетичний початок, пов'язаний з образом автора. У міру розвитку сюжету з'являються нові ліричні відступи, кожне з яких уточнює думку попереднього, розвиває нові ідеї, усе більш прояснює авторський задум.

Помітно, що «мертві душі» насичені ліричними відступами нерівномірно. До п'ятої глави попадаються лише незначні ліричні вставки, і тільки у кінці цієї глави автор поміщає перший великий ліричний відступ про «незлічену безліч церков» і про те, як «виражається сильно російський народ». Це авторське міркування наводить на таку думку: тут не лише прославляється влучне російське слово, але і Боже слово, що одухотворяє його. Думається, і мотив церкви, який уперше в поемі зустрічається саме в цій главі, і відмічена паралель народної мови і Божого слова вказують на те, що саме в ліричних відступах поеми концентрується деяка духовна настанова письменника.

З іншого боку, в ліричних відступах виражений щонайширший діапазон настроїв автора. Захоплення влучністю російського слова і жвавістю російського розуму у кінці 5 глави змінюється сумно-елегійним роздумом про юність, що йде, і зрілість, про «втрату живого руху» (початок шостої глави).

Зіставляючи долі двох письменників, автор з гіркотою говорить про моральну і естетичну глухоту «сучасного суду», який не визнає, що «рівне дивні стекла, солнцы, що озирають, і передавальні рухи непомічених комах», що «високий захоплений сміх гідний стати поряд з високим ліричним рухом».

Тут з'являється не узагальнений образ російських мужиків, а конкретні люди з реальними рисами, детально виписаними. Це і тесляр Степан Пробка - «багатир, що в гвардію годився б», який, можливо, виходив усю Русь «з сокирою за поясом і чобітьми на плечах». Це Абакум Фиров, який гуляє на хлібній пристані з бурлаками і купцями, напрацювавшись під «одну нескінченну, як Русь, пісню». Образ Абакума вказує на любов російського народу до вільного, розгульного життя, гулянь і веселощів, незважаючи на підневільне кріпосне життя, тяжку працю.

У сюжетній частині поеми ми бачимо інші приклади народу, що покріпачив, забитого і соціально приниженого. Досить згадати яскраві образи дядька Митяя і дядька Миняя з їх метушнею і нерозберихою, дівчинки Пелагеи, яка не може відрізнити, де право, де ліво, плюшкинских Прошки і Маври.

Але в ліричних відступах ми знаходимо авторську мрію про ідеал людини, яким він може і має бути. У завершальній 11 главі лірико-філософський роздум про Росію і покликання письменника, чию «главу осяяла грізна хмара, важка прийдешніми дощами», змінює панегірик дорозі, гімн руху - джерелу «дивних задумів, поетичних марень», «чудових вражень».

Так дві найважливіші теми авторських роздумів - тема Росії і тема дороги - зливаються в ліричному відступі, який завершує перший том поеми. «Русь-трійка», «уся натхненна Богом», з'являється в нім як бачення автора, який прагне зрозуміти сенс її руху; «Русь, куди ж мчиш ти? дай відповідь. Не дає відповіді».