Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Імпресіонізм як художнє явище кіно ХІХ ст. Імпресіоналізм в поезії (П. Верлен «Романси без слів»). О. Уайльд «Портрет Доріана Грея»

Імпресіонізм (від франц. «враження») — течія в мистецтві другої половини XIX — початку XX ст. Представники його прагнули передати безпосереднє враження від навколишнього світу, мінливі стани природи. Імпресіонізм зародився в 1860-х роках у Франції, коли художники внесли в живопис різноманіття і складність міського побуту, свіжість і безпосередність сприйняття світу. Для їхніх добутків характерне зображення випадкових ситуацій, сміливість композиційних рішень, що здається неврівноваженість, фрагментарність композиції, несподівані точки зору, ракурси, зрізи фігур рамою. Родинне мальовничому імпресіонізму різноманіття нюансів почуттів і настроїв виявляється в поезії і музиці.

Імпресіонізм став цілою епохою в історії французького живопису («сама назва течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця»). У літературі головними ознаками імпресіонізму були психологізм у змалюванні персонажів, прагнення відтворити зміни в настрої та життєві враження, ритмічна організація прози, увага до кольорів і звуків. Риси імпресіонізму притаманні творчості Бертольда Брехта, Гі де Мопассана, Оскара Уайльда.

Поетична творчість Верлена почалося в традиціях парнаської школи. У його юнацьких віршах позначилося прагнення до чіткості образів, скульптурності мови. Але вже в перших зрілих збірках Верлена "сатурничним поеми" (або "Сатурналії"; 1866) і "Галантні святкування" (1869) крізь традиційну форму можна смутно розгледіти нові дивні образи.

Книга Верлена "Романси без слів" (1874). Сама назва збірки свідчить про прагнення Верлена посилити музику вірша. Музична гармонія, за вченням Платона, повинна зв'язувати душу людини з Всесвіту, і Верлен прагнув через музику пізнати живе в ньому самому істота. Такий шлях представлявся Верлену новаторським і єдино вірним. Майже одночасно у вірші "Поетичне мистецтво" він висунув вимогу музикальності як основи імпресіоністської поетики: "Музика - передусім".

"Романси без слів" не зв'язані єдиною темою. Тут і любовна лірика, урбаністичні мотиви, і особливо тема природи. Про що б не писав Верлен, все пофарбовано його меланхолією, його неясною тугою. Погляд Верлена на світ нагадує пейзажі художників-імпресіоністів. Він теж любив зображувати дощ, тумани, вечірні сутінки, коли випадковий промінь світла вихоплює тільки частина неясною картини. Малюючи, наприклад, подорож в сад, Верлен тільки називає предмети, які він бачить. Але вони не існують окремо від світла, в якому вони купаються, від тремтіння повітря, який їх оточує. Існування речей важливо Верлену не в їх матеріалі, не в їх об'ємних формах, але в тому, що їх одушевляє, - в настрої.

Ставлення ліричного героя Верлена до природи дуже складне. Природа настільки близька поетові, що він нерідко на час відсувається, заміщається пейзажем, щоб потім знову в ньому ожити. Ступінь особистого проникнення Верлена в природу так висока, що, йдучи по оспіваним ним рівнинах, по просоченим весняним повітрям вулицями околиць, визираючи з поетом з вікна в бузкові сутінки, прислухаючись до монотонного шуму дощу, ми маємо справу, по суті, не з картинами і голосами природи, а з психологією самого Верлена, злився душею з сумним і прекрасним світом.

Пейзаж у Верлена вже не традиційний фон або акомпанемент переживань людини. Сам світ уподібнюється пристрастям і страждань поета. Таке зміщення акцентів викликано у Верлена не силою володіють їм пристрастей, але вражаючою тонкістю почуттів, яку він поширює на все, до чого звернений його погляд. Кожне дерево, лист, дощова крапля, птах начебто видають ледь чутний звук. Всі разом вони утворюють музику верленівської поетичного світу.

Поза цієї особливості, поза цієї музики немає поезії Верлена. Саме тут криються витоки труднощі, а часом неможливості переведення віршів Поля Верлена на інші мови. Валерій Брюсов, який багато займався в Росії перекладами поезії Верлена, скаржився на постійно чатує небезпека "перетворити" Романси без слів "в слова без романсів". Саме поєднання французьких голосних, приголосних і носових звуків, що полонять в поезії Верлена, виявляється непередаваним.

О. Уайльд «Портрет Доріана Грея».

Провідним принципом світогляду й художньої творчості Оскара Уайльда був естетизм. Естетизм виник в Англії в кінці XIX ст. Художнім чинником зародження таких поглядів була ідея "мистецтва заради мистецтва", що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми. Поборники естетизму вважають, що література не повинна виконувати моральну місію, вчити добру, справедливості, що вона байдужа до проблем добра і зла. Мистецтво має служити красі, яка вища від життя. Представниками естетизму були прерафаеліти. Прерафаеліти заперечували основи старого мистецтва і засуджували "антипоетичність" буржуазної дійсності. Уайльд, який багато що сприйняв у прерафаелітів, сам перетворюється на теоретика естетизму. Головним у його переконаннях було служіння Красі. Свою філософію мистецтва Уайльд виклав у книзі "Задуми". У трактаті "Занепад брехні" Уайльд формулює основні принципи естетизму:

- велич і вічність мистецтва;

- самодостатність мистецтва;

- мистецтво вище за істину й мораль;

- замилування прекрасним;

- естетична увага до почуттів, вражень людини;

- зображення краси в усіх її проявах;

- проголошення насолоди як вищого сенсу існування (гедонізм).

Своєрідним виявом естетизму письменника можна вважати його знамениті парадокси. За них сучасники називали Уайльда "Принцом парадоксу". Вайльд написав свій єдиний роман "Портрет Доріана Грея" всього за три тижні! Дар імпровізатора виявив себе і тут. Вайльдівська передмова складається із двадцяти п'яти афоризмів. Вона найбільш повно виражає основні позиції вайльдівського естетизму. Вайльд протестує проти розуміння мистецтва як дзеркала життя, проти мертвого зображення. У передмові автор визначив головну мету твору - велич мистецтва, яке стоїть над життям. Для визначення свого естетичного кредо автор вживає, як правило, феєрверк афоризмів і парадоксальних суджень. Двадцять п'ять афоризмів передмови визначають систему естетичних уподобань літератора. Передмова і сам зміст роману складають своєрідний діалог. Задум роману виник доволі несподівано. Одного разу в майстерні свого приятеля, художника Бєзіла Ворда, Вайльд побачив натурника, якій уразив його досконалістю зовнішності. Письменник вигукнув: "Який жаль, що і йому не минути старості зі всією її потворністю!" Безіл зронив, що малюватиме щороку новий портрет. Серед численних парадоксів Оскара Вайльда є такий: "Я можу повірити лише неймовірному". Роман "Портрет Доріана Грея" також ґрунтується на парадоксі, на фантастичному, неймовірному. Самозакоханий молодий красень Доріан Грей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і залишатися вродливим. І його обличчя дійсно залишається молодим і прекрасним, тоді як Доріан, зображений на портреті, фізично старіє, на ньому відбиваються жорстокість і аморальність оригіналу. Наприкінці твору, бажаючи знищити портрет, Доріан втикає в нього ніж і убиває самого себе. Портрет починає сяяти колишньою красою, обличчя ж мертвого Доріана стає дзеркалом спустошеності і розбещеності.

У романі розв'язується, кілька проблем, що були центральними для Уайльда упродовж його життя. Це проблеми Краси, Мистецтва, співвіднесеності Мистецтва і Дійсності, Мистецтва і Моралі. Вони втілюються насамперед в образах героїв."Портрету Доріана Грея". У романі розказана історія життя і смерті молодого красеня Доріана Грея. Багато в чому вона перегукується із історією доктора Фауста, що продав душу дияволу, із безсмертного твору Гете, а також з історією бальзаківського Рафаеля Валантена, якому дістається дивовижна шагренева шкіра, що з кожним виконаним бажанням її володаря зменшується і скорочує його життя. Хоча Доріан і залишається назавжди молодим і вродливим, його краса тільки зовнішня. Всі ж його жахливі злочини змінюють портрет, що, за Вайльдом, є "сумлінням" героя. Портрет Доріана Грея з уособлення його молодості й краси стає символом моральної деградації. "Як хробаки пожирають мертве тіло, так пороки Доріана Грея будуть роз'їдати його зображення на полотні", говорить оповідач у романі.