Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Своєрідність прози Гі де Мопассана. Аналіз одного з романів та новел за вибором («Життя», «Любий друг», «Пампушка» та ін.)

Творчість французького письменника Гі де Мопассана (1850-1893) справедливо вважається одним із кращих надбань новелістики не тільки у французькій, а й світовій літературі. З 1873 до 1881 року його навчанням керував Флобер.

Мопассан, на відміну від Золя і Франса, не створив нових течій або жанрів в літературі, проте виступив із синтезо всього, створеного ними. З класичного реалізму ХІХ століття, романтичних та натуралістичних елементів він створює власний неповторний стиль, розвивши всі форми новели, що існували до нього. Вперше став давати читачеві пересічні шматки життя персонажів з поглибленою психологією, з фіксацією ледве помітних на поверхні буття людських почуттів, що отримало назву «підтексту»

У 1880 році опублікована новела "Пампушка", що стала відправним пунктом Мопассана як новеліста. За 10 років він створює 16 збірок оповідань, 6 романів (Життя (1883), "Любий друг" (1885), "Монт-Оріоль" (1886), "П'єр і Жан" (1888), "Сильна як смерть" (1889), "Наше серце"* (1890)), три книги путьових заміток і безліч газетних і журнальних статей.

У новелах Мопассана вражає не лише глибокий психологізм і реалістична вмотивованість характерів, а й їхня соціальна обумовленість. Серед найгуманніших його новел і наймайстерніших з художнього боку можна назвати вже згадувану, славетну «Пампушку», де показано патріотичні настрої під час франко-прусської війни 1870-1871 років, притаманні саме представникам французького народу, навіть з «найнижчих», з усіх точок зору, його прошарків (дівчина на прізвисько Пампушка — повія); а от представники «вищих» його верств виявляються до ворогів-пруссаків набагато поблажливішими. Яскраві позитивні образи знаходить Мопассан і серед представників трудових верств французького суспільства: ремісників, солдатів, матросів. У цьому відношенні дуже показовим є оповідання «Симонів батько», в якому простий сільський коваль виявляється людиною напрочуд душевною, позбавленою соціальних забобонів, що рішуче стає на захист маленького хлопчика-школяра, хлопчика-безбатченка, з якого усі знущаються. Коваль оголошує, що саме він є батьком Симона, і нікому більше не дозволить знущатися з цієї дитини, причому робить це раніше, ніж вирішує одружитися з матір'ю Симона. Обидва згадані оповідання Мопассана побудовані нібито на парадоксі, оскільки ніхто не чекає від його «простих» героїв такої духовної глибини, такої високої моральності, але насправді все це психологічно вмотивоване, тому що і Пампушка, і Симонів батько належать до простого народу, а сердечність і моральність як така притаманна саме представникам народних прошарків суспільства.

Визначити художній стиль Мопассана як майстра слова — нелегко, оскільки його твори (це стосується і «великої», і «малої» його прози) написані дещо по-різному, залежно від того, що в них переважає тематично: чи викривальні моменти, як, скажімо, у відомому його романі «Любий друг», де образ пройдисвіта Жоржа Дюруа — нікчеми й циніка — стає «образом вічним» у його сконцентровано негативному розумінні, чи як у його страшному оповіданні «Мати потвор» — про людей-виродків, що зробили фізіологічне «вироблення» дітей-потвор жахливим бізнесом; чи, навпаки, де домінує настрій сумно-ліричний, як — от у романі «Життя» — показі пощасливої долі дівчини з добропорядної родини, навіки зв'язаної «подружнім життям» з ницим, цинічним і розпусним чоловіком. Сила Мопассана-художника полягає у дивовижному поєднанні різних ліній розвитку французької і взагалі західноєвропейської літератури другої половини XIX століття — від реалістично-психологічної, часом навіть відверто натуралістичної й хворобливої деталі — до узагальнено-символічної й романтично-піднесеної.

Аналіз роману «Життя»(1883)

Гі де Мопассан став автором 6 романів, три з яких здобули світову славу. Першим і одним із кращих творів письменника був роман "Життя" (1883). Задум його виник давно і встиг отримати схвалення Флобера. Саме Гюставу Флоберу належала ідея ключової фрази книги, що з'явилася на його останніх рядках: "Жизнь, что ни говорите, не так хороша, но и не так плоха, как о ней думают". Роман "Життя" (1883) увібрав у себе все те, що хвилювало письменника раніше, а пізніше лише посилилось у стихії води, невідворотні думки про смерть. Цей твір став виявом тонкого і глибокого проникнення письменника у людську психологію. Мопассан не просто зробив головною героїнею жінку, а ніби змалював її очима історію руйнації ілюзій, розставання із чудовим минулим. Розповівши про конкретний, приватний випадок невдалого заміжжя, про "одне життя" (так точніше перекладалася назва роману), автор водночас показав життєві невдачі та розчарування своєї героїні як сумну, проте загальну закономірність. Мопассан був песимістичним письменником, але його психологічна майстерність не стала від цього менш досконалою.

Події у творі відбувалися на півночі Франції на початку XIX ст. Головна героїня - Жанна - білявка з блакитними очима, дочка барона Ле Пертюї де Во. Вона нещодавно повернулася додому з монастиря, в якому перебувала "в строгом заключении" з дванадцяти років. А тому насолоджувалася волею і теплом батьківського дому.

Дівчина щаслива від думки про те, що на все літо разом зі своїми батьками збиралася поїхати в родовий маєток на березі моря. Маєток у "Тополях", звісно, старий, але батько продав одну зі своїх ферм і на ці гроші відремонтував його: адже він з дружиною вирішили подарувати цей маєток доньці. Вона стане там жити, коли вийде заміж... А поки вони поїхали туди на все літо. В маєтку дуже просторо і затишно. Можна де завгодно бігати, гуляти і купатися в морі - цілковите щастя, а попереду ціле життя і, звичайно ж, кохання. Жанна мріяла про свого майбутнього чоловіка, про швидке і щасливе заміжжя. У "Тополях" Жанна познайомилася з молодим красенем, порядним і тихим віконтом де Лямар. Ще нічого не сталося, ще ніхто нічого не знав - ні барон з баронесою, ні Жанна, ні навіть читач, а між тим зав'язка драми уже відбулася... Віконт бував у їхньому будинку частенько, він допомагав матусі "совершать моцион", вони втрьох - з батьком і Жанною - влаштували морську прогулянку. Жанна відчувала, що дуже закохалася в Жюльєна, і ось прозвучало питання: "Хотите быть моей женой?".

Жанна дуже схвильована: як же так - учора заснула дівчиною, а сьогодні, біля вівтаря, стала жінкою! І дивувалася поведінці Жюльєна, який їй шепотів, що ввечері вона стане його дружиною. І ось уже вечір. Дівчина лежала у ліжку і чекала, сама не знаючи чого. Далі на двох-трьох сторінках автор передав пристрасть героїв - "...по ее ноге скользнула другая нога, холодная и волосатая...". Під час весільної подорожі по Корсиці в Жанні прокинулася справжня жінка, але дивно: пізнаючи з Жюльєном усі пристрасті кохання, вона все яскравіше помічала, що її чоловік боязливий, жадібний, чванливий і нестерпно буденний.

Повернувшись у маєток, Жюльєн зовсім перестав звертати увагу на дружину, часто забував поголитися, не вилазив зі своєї старої домашньої куртки і випивав по вісім склянок коньяку після їжі. Жанна нудьгувала, а тут іще завжди весела Розалі зовсім змінилася і занедужала. Одного ранку Розалі народила хлопчика. Жанна дуже схвильована: треба було знайти батька дитини, примусити одружитися. Але Жюльєн категоричний: служницю слід прогнати разом з незаконною дитиною! Він дуже розлючений, але чомусь знову повернувся до своїх подружніх обов'язків. Одного зимового вечора Жанні стало дуже погано, у будинку дуже холодно. Вона на босу ногу, майже непритомна, пішла у кімнату до Розалі, але її там не було. Відчуваючи, що ось-ось помре, Жанна кинулася будити Жюльєна... На подушці чоловіка вона побачила голову Розалі. Жанна знепритомніла, а лікар виявив у неї вагітність. Усіх примирив сільський кюре, який знайшов чоловіка для Розалі. А Жанна народила хлопчика. Його назвали Поль, і любов до дитини замінила все інше. Але біди продовжували сипатися на голову бідної Жанни: померла матуся, Жюльєн закрутив роман по сусідству - з графинею де Фурвіль, ревнивий граф натрапив на коханців і вбив їх, ця справа обійшла околиці як нещасливий випадок... Коли Полю виповнилося п'ятнадцять, мати віддала його на навчання в коледж. Син зв'язався з проституткою, тягнув з матері гроші і, врешті-решт, розорив її. Старий барон заклав маєток і раптово помер... Розалі, вже стара, але кремезна вдова, повернулася до Жанни і опікувалася нею. Вони жили в убогому, але затишному будинку. Поль писав, що його кохана народила дівчинку і тепер помирає. А Жанна, та сама Жанна, яка зовсім недавно захоплювалася життям, доживала останні дні й інколи згадувала короткі й нечасті сцени кохання.Та ось Розалі привезла дівчинку, онучку. І життя тривало, те саме життя, яке не було таким вже й поганим, як про нього думають.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.