Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Теорія митця-екрана Е. Золя, конфлікт з позитивізмом

Позитивізм, створений французьким філософом О. Кантом, пропонував "середній" (між ідеалізмом та матеріалізмом) шлях філософського розвитку.

Фактично філософська концепція О. Канта, Г. Спенсера та інших представників позитивізму стимулювала інтерес до біологічної природи людини, проблем спадковості, якими захоплювалися представника натуралізму. Поширений у мистецтві Франції у другій половині XIX ст. натуралізм (Мопассан, Золя, брати Ж. і Е. Гонкур) спирався на традиції позитивістської філософії. Художня інтелігенція виявляє великий інтерес до професійної філософії, складаються тісні особисті контакти між філософами, психологами й митцями. Ця традиція закладала ґрунт для поширення нових ідей та їхнього безпосереднього впливу на художні пошуки.

Натуралісти намагалися "об’єктивно" відтворювати дійсність, старанно підбирати факти, особливо прискіпливою увагою ставилися до випадків хворобливого психічного стану людини, аморальної поведінки, "поганої" спадковості тощо. Теми «поганої» спадкоємності, свідомий акцент на аналізі патології особистості широко подані в серії романів Е. Золя «Ругон-Маккари», у якій найбільш послідовно втілені теоретичні принципи натуралізму.

Позитивізм і дарвінізм відчутно вплинули як на умонастрої тогочасного суспільства, так і на стилістику художньої творчості, яка чим далі сильніше асоціювалася з науковою діяльністю, з «духом і літерою» природничих наук. Прагнення до об’єктивного та міметичного («як у житті») зображення героїв і подій, до практично наукового дослідження, документування та аналізу життєвих явищ, зокрема й до вивчення механізмів впливу суспільства на формування особистості, помітні в багатьох творах письменників-реалістів.

Визнаним ідеологом натуралізму вважають видатного французького письменника Еміля Золя. Е. Золя наполягає на свободі мистецтва, відмежовується від О. Бальзака як мораліста й бачить мету творчості у вірності фактові, у використанні природничих наук як методологічної основи мистецького твору.

Натуралізм проголошує предметом мистецтва процес спостереження над «усією людиною», про яку слід сказати «всю правду». Проте це завдання мистецтва інтерпретувалося досить обмежено — лише через наголос на сфері фізіології людини, на властивій їй біологічній боротьбі за існування, на фатальній залежності людини від спадкових факторів. Наслідком такого розуміння мистецтва стало руйнування напрацьованої віками понятійно-категоріальної системи його осмислення. Так, натуралісти відмовилися від мистецтвознавчих понять «умовність», «типізація», а аналіз й оцінку зображуваного підміняли фотографічною точністю відтворення життєвих фактів.