Театральні мотиви як головна стильова домінанта літератури кінця ХІХ ст. Сатурнічні мотиви
Величезний вплив на театральне мистецтво 80-х роках зробила діяльність Мейнингенського театру, режисери якого, надавали сценічному рельєфу різноманіття, удосталь застосовуючи пратикабли й різні архітектурні форми. У кінці 1870-х роках із критикою ідеалізованих, самоцільно-феєричних декорацій виступив Е. Золя, що закликав до "точного відтворення соціального середовища". Боротьбу з натуралізмом очолив театр французького символізму. Остання чверть 19 століття - епоха розквіту російського Театрально-сценічного мистецтва, коли затверджували в театрально-сценічному мистецтві принципи цілісного поетичного трактування спектаклю, використовуючи композиційні прийоми станкового живопису. Величезний вплив на світове театрально-сценічне мистецтво зробила реалістична реформа Московського Художнього академічного театру (індивідуалізоване оформлення кожної постановки, психологічна "життєвість" обстановки, розширення планувальних можливостей й органічний їхній зв'язок із грою актора). Найвизначнішим французьким поетом-символістом є Поль Верлен. Трагічність його світосприйняття пов'язана з трагічним обличчям епохи та обставинами богемоного життя самого поета. Поетична творчість Верлена почалася в традиціях Парнаської школи з її прагненням до чіткості образів, скульптурності мови. В збірках «Сатурнічні поеми» та «Галантні свята», предмети в Верлена існують окремо від навколишнього світу, він не прагне до цілісного його відтворення. В його віршах майже немає подій, він свідомо відвертається від реальних подій, щоб звернутися до людського серця. Орієнтація Верлена на музичність породила в нього особливі прийоми організації вірша - виділення переважаючого звука, прагнення до повторів, часте використання суцільних рим. Верлен проголосив заміну ясності музичністю, закликав поетів прагнути «за межу земного», він схилявся до суб'єктивізму.