Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Проблема тілесності та гендерного виховання у міметичних видах мистецтва кінця 19 ст.

Тілесність — це субстрат людської життєдіяльності, що являє собою багатомірне утворення, яке існує в трьох вимірах: біологічне (природне) тіло, внутрішня тілесність, зовнішня тілесність, і конструюється на їхньому перетині.

Соціальність — це сукупність особистісних характеристик людини, які утворилися під впливом соціальних чинників. Соціальність також має характеристику багатомірності і конструюється на перетині трьох вимірів: індивідуальна соціальність, суспільна соціальність людини на мікрорівні, суспільна соціальність на макрорівні.

Людина, за своїми основними сутнісними характеристиками, тілесно-соціальне утворення. Все людське існування обумовлене взаємодією і взаємовпливом його тілесності і соціальності на кожному рівні.

На певному етапі історичного розвитку виникають суперечності між тілесністю і соціальністю, подолання яких необхідне для подальшого розвитку суспільства. Існують два способи подолання суперечностей між тілесністю і соціальністю — реальне (матеріальне) та ідеальне. Реальний спосіб передбачає перебудову людської тілесності у відповідності з рівнем розвитку соціальності. Таким способом долалися суперечності між тілесністю і соціальністю на етапі соціоантропогенезу, що було найважливішою умовою подальшого формування людства. В наступні етапи і до сьогоднішнього дня суперечності, які виникали, долалися ідеальним способом — за допомогою перебудови уявлень стосовно тілесності і соціальності, що також є важливою умовою подальшого розвитку суспільства.

Тілесність — це сутнісна складова людини, що забезпечує саму можливість соціального буття. Феноменом є той факт, що власне тілесність здійснює важливий вплив на структуру соціуму, який виявляється надбіологічним утворенням і виступає необхідною умовою існування останнього.

Скінченність людської тілесності (смерть) пов'язана не тільки зі скінченністю тілесної природи, вона також виключає людину із соціуму. Тому вже на ранніх етапах існування суспільства соціум починає виробляти способи освоєння людської смертності, у рамках яких формуються соціальні функції останньої.