Зарубіжна література - статті та реферати - 2021
Містицизм та символізм у драматургії Метерлінка першого періоду
Категорія руху та мовлення. Одноактні "маленькі драми" "Непрошена" (1890), "Сліпі" (1890), "Сім принцес" (1891), "Пелеас і Мелісанда" (1892), "Там усередині" (1894), "Смерть Тентажіля" (1894) склали перший символістський період творчості Метерлінка (1889 - 1896). У них головним героєм виступає Невідоме, котре завдяки таланту драматурга зробилося ніби відчутним, стало реально присутнім на сцені. Основними поняттями метерлінківської драматургії є тиша (мовчання), очікування, страх, сліпота. Ефект страху досягається не зображенням численних убивств, катастроф, насильства, як це було в першій п'єсі "Принцеса Мален", а вираженням внутрішнього "стану" персонажів, що ніби застигли, чекаючи небезпеки, що наближається, паралізованим страхом перед таємничими й грізними силами. Це приречене очікування Невідомого, невідворотної Смерті й становить зміст символістських п'єс Метерлінка, тому їх часто називають "драмами очікування". Класичним зразком символістської драми Метерлінка є п'єси "Непрошена" й "Сліпі", у яких відтворюється "трагедія кожного дня" - вторгнення Невідомого в повсякденне життя. В одній з них на сцені представлена група людей, у тривозі й надії, що очікують звісток про стан здоров'я жінки, що народила недавно, їхньої родички, що лежить у сусідній кімнаті. Зовнішній світ таїть у собі неясну, але погрозу, що відчувається гостро: раптово гасне лампа, під вікнами лунає брязкіт відточуваної коси, у саду вмовкають солов'ї й обсипаються троянди, чуються чиїсь кроки по будинку, тихо відчиняється двері, але ніхто не входить і т.п. Сильніше інших турбується сліпий старий хворий батько; йому здається, що хтось увійшов у будинок, сів поруч із ним за столом. Він першим почуває наближення Невідомого, і його слова "мені дано знати більше, ніж вам...", незабаром підтверджуються. У фіналі тривожний лемент підриває тишу зануреної в морок кімнати, і фігура, що з'явилася на її порозі, жінки в чорному без слів оголошує про прихід Смерті.
Драматург майстерно відтворює її за допомогою різного роду ознак ("лампа гасне й розбивається", "повільно відчиняються двері, хоча нікого за нею не видно й не чутно"); вказівок на внутрішню пригніченість персонажів ("на душі неспокійно", "ми почуваємо нескориму вагу на душі"); лаконічного й експресивного діалогу; численних пауз; картин суворої північної природи ("реве море", "холодне світло місяця"; "мертві дерева стогнуть"), сіро-чорної колірної гами ("чорний замок", "чорний вітер", "темні зводи"). Категорія мови виражається у принципі «другого діалогу»: як правило, люди розмовляють про другорядне, а те, що їх найбільше хвилює, залишається не промовленим. У драматичному творі мають вагу лише ті слова, які на перший погляд видаються непотрібними. Поряд з необхідним, інтригуючим діалогом завжди є зайвий, який у Метерлінка стає основним. Наприклад, коли його персонажі розмовляють про те, як падає сніг, вони насправді говорять про щось головніше і важливіше, яке залишається не промовленим.