Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Співвідношення природного і неприродного в літературі декадансу. Стосунки з Богом

Декаданс — як відчуття кризи, занепаду цивілізації; як символ амбівалентності, перехідності. Декадентна душа зневажає світ, розробляє есхатологічний міф, бо відчуває кінець світу. Вона характеризується:

- відсутністю сенсу щось змінювати;

- фатальністю → ненависть до самого себе;

- герой є сам по собі, вважає свою обраність недосконалою;

Шпенглер «Занепад Європи»: коли цивілізація вироджується, життя оштучнюється; наслідки промислової цивілізації, коли життя знищується предметами штучної природи; митці → колекціонери.

- інтуїція — як основа у прагненні створити «штучний рай на Землі»;

- протиприродність;

- аморфність(пасивність);

- аморалізм, імморалізм;

- культивування хворобливого як ознаки обраності → мотив самотності, безнадійності;

- культ штучних форм і краси;

- прагнення перетворити життя в поезію, створити нові естетично-худжні форми;

- прагнення шокувати;

- протест виражається у:

- підміні реальності ілюзорним світом;

- трагічній гордості;

- цікавості до патологічного;

- експериментування з межами свідомості;

- тема «мистецтва і митця»;

- аутсайдерство.

- орієнтація на мистецтво прерафаелітів, на іх норми (не зображати поверхню, а проникати в сутність; принцип вірності штучній природі, зображення Євангельських сюжетів, але переосмислено і символічно; міфу надається філософське призначення; еротизація мистецтва)

- входження живопису у літературу (екфразис — вживання описовості в тексті; картина стає сценою, де персонажі оживають, впливають на сюжет; живопис стає і метафорою, риторичним засобом.)

Наприклад у романі «Навпаки» головний герой прагне до штучності (краса рятує, але знищує), ненавидить загальноприйняті ідеї та норми; його життя йде навпаки — він вбиває життя і перетворює його на предмет колекції (вбивство черепахи, штучні квіти, штучний колір).

За словами Ніцше, Європа хвора на декаданс, тобто ми спостерігаємо постійне ослаблення волі, безсилля, виснаження духовних сил. Хоча це закономірна річ, але здорові частини організму треба вберегти від такого занепаду. Сучасне для Ніцше, — це тваринний, підземний, реалістичний, істинний, але слабкий, фаталістичний світ, мораль якого зведена до інстинкту «співчуття». Ніцше розчарований у романтизмі, називає його підробкою під вісімнадцяте століття, з якого прийшла «утопія», «ідеальна людина», звеличення природи, сутність самовираження та шарлатанство. Особливо Ніцше критикує Руссо, у якого діагностує симптом самозневаги та гарячого марнославства, це все через те, що йому бракує домінуючої волі. Руссо хворий на злість, він критикує те, чого ніколи не мав, він вигадав собі Бога, аби сипати прокльони у бік людини, що зіпсувала «людину». Ніцше заперечує: Бога, релігію та мораль.

Нігілізм, тобто заперечення старих цінностей, «відмова від брехливої моралі та категорій», у які нас змусили повірити, — це декаданс фізіологічно, це симптом, а не проблема. Нігілізм — це коли ми не ставимо собі питання «навіщо». Потоки інформації притуплюють нашу чуттєвість, ми остерігаємось сприймати глибше поверхового огляду, задовольняємось лише дотиком. Всі реакції зводяться до найпростіших зовнішніх рефлексів, звідси принципова холодність.