Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Марсель Пруст
Література першої половини ХХ ст.

(1871-1922)

Марсель Пруст народився 10 липня 1871 року в Парижі. Його батько був респектабельним лікарем, а мати походила з заможної єврейської родини. З дев'ятирічного віку Пруст тяжко страждав на астму і канікули проводив з бабусею на морських курортах Нормандії.

Після навчання в ліцеї він, незважаючи на здоров’я, два роки служив в армії, потім учився в університеті в Школі політичних наук в Орлеані. Там він одержав учений ступінь з права, а згодом ¾ і з літератури. Після закінчення університету він став частим гостем паризьких салонів.

Свій письменницький шлях Пруст розпочав з есеїв та оповідань, що згодом увійшли до збірки "Утіхи і дні", назва яких за контрастом перегукується з назвою поеми Гесіода "Роботи і дні".

Марсель Пруст знаменитий передовсім своїм романом—епопеєю «В пошуках утраченого часу», над яким працював упродовж 14 років. Твір складається з семи книг: «На Сваннову сторону» (1913), «В затінку дівчат у розквіті» (1918), «На бік Германтів» (1921), «Содом і Гоморра» (1921), «Полонянка» (1923), «Зникла Альбертіна» (1925), «Віднайдений час» (1927) (три останні частини були опубліковані після смерті Пруста).

Для визначення створеного Прустом жанру Томас Манн скористався формулою Гете ¾ «суб’єктивна епопея». Дорослий Марсель пригадує життя, і ця пам’ять, тобто осмислення, відтворення структурування в усьому багатстві зв’язків, деталей, пахощів, звуків., кольорів, асоціацій, людських взаємин, думок і почуттів, нюансів, нерозгаданих таємниць людської поведінки і мистецьких супроводів, в нерозривній єдності минулого і сьогодення, — все це стає змістом суб’єктивної епопеї, того, що називається екзистенціальною історією, тобто зовнішнього світу, котрий увійшов у внутрішнє життя особистості.

Усі сім книг об’єднує образ героя—розповідача Марселя. Він прокидається серед ночі й пригадує своє життя: дитинство і юність, батьків і знайомих, коханих і друзів, подорожі та світське життя, розповідає про маленьке провінційне містечко Комбре, де в родинному маєтку минали кращі роки його життя, про світську атмосферу Парижа, в яку він занурився ще юнаком, і, врешті, про Францію, частиною історії якої був він та його товариство, а також про світ, де все це відбувалося. Пруст створює цілу портретну галерею живих і переконливих образів, які проходять через усі його твори: служниця Франсуаза, тітонька Леонія, бабуся і дідусь, Сванн і Жільберта, Одетта і ще десятки людей, котрі й представляли тогочасне французьке суспільство.

Пруст писав, що його книга — це «конструкція». Провідним переконанням письменника є визнання безумовної цінності й складності свідомості, її плинності. «Все — у свідомості, а не в об’єкті», — таким був основний принцип Пруста, полемічно спрямований проти реалістичного і натуралістичного роману. І хоча «В пошуках утраченог часу» є безперечним продовдженням традицій Стендаля і Бальзака принципи реалістичної типізації, концепція соціальної та історичної детермінованості особистості були чужими для Пруста. Рушійною силою вчинків людини є підсвідоме. Пруст декларував намір створити «роман про підсвідоме», дослідити «часовий плин», передати «музикальну багатоманітність часу». Засобами романної форми він відтворив найпопулярніші теорії свого часу — вчення про підсвідоме Зігмунда Фройда та інтуїтивізм Анрі Бергсона.

На думку М.Пруста, усе наше реальне життя — це втрачений час. Життя ж справжнє — «тільки у світі уяви», в сновидіннях, мареннях, естетичній відстороненості від життя. Сам письменник жив усамітнено, відчужено від світу. Як відомо, він віддалився від людей, спав удень і творив уночі, а починаючи з січня 1909 року майже не виходив з дому. Пруст наказав оббити стіни свого будинку корою коркового дуба, а вікна затулити важкими заслонами, сам же хазяїн закутувався в теплі куфайки, які постійно грів біля вогню. Пруст тяжко хворів з самого дитинства на астму та алергію, знав, що повільно помирає, відчайдушне боровся з неміччю та самотністю. Величезна творча уява давала змогу переноситися з буденної реальності в інші світи.

Геніальний витвір Пруста може сприйматися передусім як форма існування його творця. У романі чітко виражена думка про переваги мистецтва над життям («справжнє житт, єдине життя — це література» а «справжнє мистецтво — це мистецтво, яке вловлює реальність життя, що від нас удаляється»).

Світ реальний був чужим і далеким для Пруста, і він зробив його предметом уяви, пам’яті, спогадів, що й складають справжній зміст його романів. «Скільки разів у моєму житті, — пише Пруст в останній частині епопеї — романі «Віднайдений час», — реальність мене розчаровувала, тому що в той самий момент, коли сприймав її, моя уява, що була єдиним органом насолоди красою, не могла проникнути до неї в силу неминучого закону, згдіно з яким уявити можна лише те, що відсутнє у теперішньому». Однак Марселеві «осяяння», інтуїтивні прозріння ніби обманюють цей закон: враження і народжене ним відчуття живуть водночас у минулому (і це дозволяє уяві насолоджуватись н им) і в теперішньому (це надає мрії життєвості й конкретності). Очевидно, що основою творчого методу письменника був імпресіонізм.

Персонажі прустівського роману статичні. Їх характери не розвиваються під впливом «середовища». Змінюються лише моменти існування героя і точка зору спостерігача. Те саме стосується і зображуваних предметів, явищ, інтер’єрів тощо. Хрестоматійним є відтворення в романі Пруста Венеції. Італійське місто зображується кілька разів, і щоразу воно постає зовсім іншим, тому що змінюється враження, настрій і погляд героїв.

Характер у Пруста позбавлено цільності, адже особистість усвідомлена ним як ланцюг послідовних існувань різних «я». Образ, будується як сукупність замальовок, що нашаровуються одна на одну, ніби дробиться на кілька складових: Сван — розумний і витончений відвідувач аристократичних салонів , Сван — коханець Одетти, Сван — благополучний сім’янин, Сван — невиліковний хворий, — все це наче різні люди.

Можна сказати, що головним героєм роману Пруста є пам’ять, яка зберігає час. Воскресити пам’ять спроможна найменша дрібничка, коли вона збігається зі спогадами про минуле. Відновлення вражень завжди відбувається в романі через зв’язок конкретного образу минулого з уявленнями, почуттями, емоціями сучасного моменту шляхом асоціативних ланцюжків. Як писав Андре Моруа, «в основі творчості Пруста лежить воскресіння минулого шляхом безсвідомого спогаду».