Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Марсель Пруст
Література першої половини ХХ ст.

(1871-1922)

Марсель Пруст народився 10 липня 1871 року в Парижі. Його батько був респектабельним лікарем, а мати походила з заможної єврейської родини. З дев'ятирічного віку Пруст тяжко страждав на астму і канікули проводив з бабусею на морських курортах Нормандії.

Після навчання в ліцеї він, незважаючи на здоров’я, два роки служив в армії, потім учився в університеті в Школі політичних наук в Орлеані. Там він одержав учений ступінь з права, а згодом ¾ і з літератури. Після закінчення університету він став частим гостем паризьких салонів.

Свій письменницький шлях Пруст розпочав з есеїв та оповідань, що згодом увійшли до збірки "Утіхи і дні", назва яких за контрастом перегукується з назвою поеми Гесіода "Роботи і дні".

Марсель Пруст знаменитий передовсім своїм романом—епопеєю «В пошуках утраченого часу», над яким працював упродовж 14 років. Твір складається з семи книг: «На Сваннову сторону» (1913), «В затінку дівчат у розквіті» (1918), «На бік Германтів» (1921), «Содом і Гоморра» (1921), «Полонянка» (1923), «Зникла Альбертіна» (1925), «Віднайдений час» (1927) (три останні частини були опубліковані після смерті Пруста).

Для визначення створеного Прустом жанру Томас Манн скористався формулою Гете ¾ «суб’єктивна епопея». Дорослий Марсель пригадує життя, і ця пам’ять, тобто осмислення, відтворення структурування в усьому багатстві зв’язків, деталей, пахощів, звуків., кольорів, асоціацій, людських взаємин, думок і почуттів, нюансів, нерозгаданих таємниць людської поведінки і мистецьких супроводів, в нерозривній єдності минулого і сьогодення, — все це стає змістом суб’єктивної епопеї, того, що називається екзистенціальною історією, тобто зовнішнього світу, котрий увійшов у внутрішнє життя особистості.

Усі сім книг об’єднує образ героя—розповідача Марселя. Він прокидається серед ночі й пригадує своє життя: дитинство і юність, батьків і знайомих, коханих і друзів, подорожі та світське життя, розповідає про маленьке провінційне містечко Комбре, де в родинному маєтку минали кращі роки його життя, про світську атмосферу Парижа, в яку він занурився ще юнаком, і, врешті, про Францію, частиною історії якої був він та його товариство, а також про світ, де все це відбувалося. Пруст створює цілу портретну галерею живих і переконливих образів, які проходять через усі його твори: служниця Франсуаза, тітонька Леонія, бабуся і дідусь, Сванн і Жільберта, Одетта і ще десятки людей, котрі й представляли тогочасне французьке суспільство.

Пруст писав, що його книга — це «конструкція». Провідним переконанням письменника є визнання безумовної цінності й складності свідомості, її плинності. «Все — у свідомості, а не в об’єкті», — таким був основний принцип Пруста, полемічно спрямований проти реалістичного і натуралістичного роману. І хоча «В пошуках утраченог часу» є безперечним продовдженням традицій Стендаля і Бальзака принципи реалістичної типізації, концепція соціальної та історичної детермінованості особистості були чужими для Пруста. Рушійною силою вчинків людини є підсвідоме. Пруст декларував намір створити «роман про підсвідоме», дослідити «часовий плин», передати «музикальну багатоманітність часу». Засобами романної форми він відтворив найпопулярніші теорії свого часу — вчення про підсвідоме Зігмунда Фройда та інтуїтивізм Анрі Бергсона.

На думку М.Пруста, усе наше реальне життя — це втрачений час. Життя ж справжнє — «тільки у світі уяви», в сновидіннях, мареннях, естетичній відстороненості від життя. Сам письменник жив усамітнено, відчужено від світу. Як відомо, він віддалився від людей, спав удень і творив уночі, а починаючи з січня 1909 року майже не виходив з дому. Пруст наказав оббити стіни свого будинку корою коркового дуба, а вікна затулити важкими заслонами, сам же хазяїн закутувався в теплі куфайки, які постійно грів біля вогню. Пруст тяжко хворів з самого дитинства на астму та алергію, знав, що повільно помирає, відчайдушне боровся з неміччю та самотністю. Величезна творча уява давала змогу переноситися з буденної реальності в інші світи.

Геніальний витвір Пруста може сприйматися передусім як форма існування його творця. У романі чітко виражена думка про переваги мистецтва над життям («справжнє житт, єдине життя — це література» а «справжнє мистецтво — це мистецтво, яке вловлює реальність життя, що від нас удаляється»).

Світ реальний був чужим і далеким для Пруста, і він зробив його предметом уяви, пам’яті, спогадів, що й складають справжній зміст його романів. «Скільки разів у моєму житті, — пише Пруст в останній частині епопеї — романі «Віднайдений час», — реальність мене розчаровувала, тому що в той самий момент, коли сприймав її, моя уява, що була єдиним органом насолоди красою, не могла проникнути до неї в силу неминучого закону, згдіно з яким уявити можна лише те, що відсутнє у теперішньому». Однак Марселеві «осяяння», інтуїтивні прозріння ніби обманюють цей закон: враження і народжене ним відчуття живуть водночас у минулому (і це дозволяє уяві насолоджуватись н им) і в теперішньому (це надає мрії життєвості й конкретності). Очевидно, що основою творчого методу письменника був імпресіонізм.

Персонажі прустівського роману статичні. Їх характери не розвиваються під впливом «середовища». Змінюються лише моменти існування героя і точка зору спостерігача. Те саме стосується і зображуваних предметів, явищ, інтер’єрів тощо. Хрестоматійним є відтворення в романі Пруста Венеції. Італійське місто зображується кілька разів, і щоразу воно постає зовсім іншим, тому що змінюється враження, настрій і погляд героїв.

Характер у Пруста позбавлено цільності, адже особистість усвідомлена ним як ланцюг послідовних існувань різних «я». Образ, будується як сукупність замальовок, що нашаровуються одна на одну, ніби дробиться на кілька складових: Сван — розумний і витончений відвідувач аристократичних салонів , Сван — коханець Одетти, Сван — благополучний сім’янин, Сван — невиліковний хворий, — все це наче різні люди.

Можна сказати, що головним героєм роману Пруста є пам’ять, яка зберігає час. Воскресити пам’ять спроможна найменша дрібничка, коли вона збігається зі спогадами про минуле. Відновлення вражень завжди відбувається в романі через зв’язок конкретного образу минулого з уявленнями, почуттями, емоціями сучасного моменту шляхом асоціативних ланцюжків. Як писав Андре Моруа, «в основі творчості Пруста лежить воскресіння минулого шляхом безсвідомого спогаду».



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.