Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Франц Кафка
Література першої половини ХХ ст.

(1883—1924)

Франц Кафка ¾ один із провідних представників модернізму початку ХХ століття ¾ справив величезний вплив на світову культуру. Майбутній письменник народився 3 липня 1883 року у Празі, в єврейській сім’ї. Батько письменника, Герман Кафка, був спочатку дрібним торговцем, а згодом завдяки наполегливості та вдалому шлюбові він заснував власний галантерейний бізнес. Герман Кафка був людиною грубою, жорстокою, деспотичною. Він мав похмурий і властолюбний характер, від якого страждали його рідні. Стосунки з батьком у Франца були надзвичайно складними. Про них йдеться у знаменитому «Листі до батька» (1919), який вперше було надруковано без купюр лише 1952 року. Батько відіграв непривабливу роль у житті сина. Він пригнічував його волю, ламав характер, вимагав від Франца участі у справах фірми. Крім того, Кафка залежав від сім’ї матеріально, був своєрідним заручником домашнього вогнища. Лише у віці 31 року в нього з’являється кімната далеко від батьків, до яких, однак, він згодом знову повернеться через хворобу. Утім, Кафка відчував до родини не лише почуття ненависті. Водночас він був глибоко прив’язаний до рідного дому, де його вважали невдахою. Це складне почуття зберігалося в Кафки протягом усього життя, відбившись у багатьох його творах.

Кафка вважав, що все незвичне в ньому він успадкував від роду матері — Юлії Леві — у якому були рабини, талмудисти, візіонери, ексцентрики, вихрести і божевільні. Утім, ставлення Кафки до матері було також складним. Юлія Кафка була доброю, слабкою жінкою, але, незважаючи на свою любов до сина, не проявляла своєї ніжності. Хлопчик бачив її досить мало: весь день мати працювала у крамниці, але головне, вона завжди була бар’єром між сином і батьком.

З волі байдужого до єврейської релігії батька Кафка здобуває германізовану освіту. Він навчається в німецькій школі (з 1889 року) й гімназії (1893—1901). Але якщо Кафка створив безліч нотаток щодо сімейного життя, шкільних спогадів він практично не залишив. За відгуками друзів, нічим прикметним у шкільні роки він не відрізнявся. Влучну характеристику дав Кафці його однокласник і приятель Еміль Утіц (у майбутньому філософ): «Ми всі його любили й цінували, але ніколи ми не могли бути з ним повністю відвертими, він завжди був оточений якоюсь скляною стіною. Зі своєю спокійною та люб’язною посмішкою він дозволяв світу приходити до нього, але сам був закритий для світу». Кафка-гімназист увесь час сумнівається у своїх здібностях, хоча й належить до «блискучих» (але не кращих) учнів класу. На кожному іспиті він очікував провалу, хоча підстав для подібних страхів зовсім не було. Таким Кафка був усюди і завжди: водночас слухняним і невпевненим у собі, покірним і нещасливим, таким, що тремтить як перед майбутнім, так і перед теперішнім.

У 1901 році вісімнадцятирічний Кафка вступає до Празькому університету, хоча й не відчуває в собі якогось покликання. Він несподівано починає навчання в університеті з хімії, але згодом вивчає право і германістику. У жовтні 1902 року Кафка знайомиться з Максом Бродом, який став його найближчим другом. Під час студентських канікул, а пізніше відпусток Кафка любив подорожувати. Він здійснив поїздки до Німеччини, Франції, Швейцарії, Італії.

У червні 1906 року Кафка складає останній іспит і отримує ступінь доктора права. Протягом року він проходить стажування в суді. Відтак упродовж десяти місяців Кафка працює в агентстві Assіcurazіono Generalі. А з 1908 року і майже до кінця життя Кафка служить в «Агентстві зі страхування робітників від нещасних випадків королівства Богемії». Функції його полягали в писанні звітів та газетних статей зі страхування робітників. Єдиним позитивним моментом у цій службі було те, що вона закінчувалася о 14 годині, що давало можливість займатися літературою. Не випадково початок кар’єри Кафки-чиновника збігається з дебютом Кафки-письменника. «Вільним художником» він так і не став, хоча все життя мріяв про це. Присвячуючи пообідній час сну, а ночі — літературній праці, Кафка швидко зруйнував своє здоров’я. У письменника розвинувся невроз, що тривалий час протікав приховано.

Наприкінці 1909 року Кафка починає вести свій знаменитий «Щоденник», куди він записуватиме події свого життя, думки, начерки численних творів. У кінці його життя «Щоденник», який Кафка вів нерегулярно, складатиме тринадцять грубих зошитів великого формату. Щоденники Кафки допомагають зрозуміти витоки його світовідчуття і художнього світу. Вони дають ключ до складної ідейної та образної структури його творів.

На службі у страховій компанії Кафка поступово просувався (з 1920 року він був шефом відділу), але подальшій кар’єрі завадила хвороба: у 1917 році Кафку вразив туберкульоз. 1922 року він змушений піти на пенсію. Наступного року він нарешті здійснив свою мрію — «втекти» до Берліна. Однак стан здоров’я різко погрішився, і Кафка змушений повернутися до Праги. В останні тижні свого життя він майже втратив голос, спілкуючись за допомогою папірця. Кафка потерпав від тяжких фізичних і моральних страждань, однак до останніх миттєвостей свого життя не втрачав гумору. Згадаймо його слова: «Лікарю, дайте мені смерть, інакше ви вбивця». Помер він у санаторії Кірлінг під Віднем 3 червня 1924 року. Тіло Кафки було перевезено до Праги й поховано 11 червня на єврейському Страшницькому кладовищі.

Світовідчуття Франца Кафки було складним і трагічним. Його постійно переслідувало відчуття своєї самотності, відчуженості, роздвоєності. Він «розривався» між багатьма категоріями і речами, наприклад, між службою чиновника і творчістю, між німецькою і чеською мовами. Великий вплив на Кафку мали виховання й оточення. Він нерідко почував недовіру до людей та відчуження, мав нахил до песимізму, не почувався своїм ні в німецькому, ні в чеському середовищі. Фізично він був кволий і важко пристосовувався до світу, в якому жив. Тривалий час Кафка потерпав від безсоння й хворобливо реагував на найменший шерех. Щоденники Кафки сповіщають про нічні кошмари, турботи та страхіття, які володіли письменником. До Кафки приходили видіння. Акт творіння проходив у нього у стані, схожому на екстаз. У такі миттєвості Кафка відчував безмежне розширення своєї особистості, за його словами, «до меж людського». З роками ці стани, що лякали його, посилювалися й траплялись усе частіше.

Франц Кафка — автор романів, новел, притч, афоризмів. За його життя було видано лише кілька невеличких за обсягом книжок: «Споглядання» (1912), «Сільський лікар» (1919), «Голодомайстер» (1924). Після смерті письменника було надруковано понад 30 новел і всі три романи Кафки («Америка», «Процес» і «Замок»). Видав їх Макс Брод, якому Кафка заповідав знищити все з написаного і неопублікованого.

Нині спадщина письменника складає десять томів: крім романів, новел, притч, афоризмів, начерків, сюди входять «Щоденники» 1910—1923, «Листи 1902—1924», «Листи до Мілени» (їхній адресат — подруга Кафки, чеський літератор і перекладачка М. Єсенська), «Листи до Феліції» (їх основні адресати — наречена Кафки Ф. Бауер та її приятелька Грета Блох), «Листи до Оттле та родини» (адресати — улюблена сестра й батьки). Те, що сам Кафка вважав за можливе опублікувати, складає чи не шосту частину його творів.

Франц Кафка створив незвичний художній світ — абсурдний, жахливий, незрозумілий, одне слово — «кафкіанський». Він вражає дивним поєднанням буденного і фантастичного, трагічного й іронічного, абсурдного і закономірного. Усе, що відбувається в ньому, не має логічного пояснення, але дає можливість відчути порушення духовних зв’язків: руйнацію моралі, поширення суспільного хаосу у світі. Альбер Камю зазначав, що, «бажаючи виразити абсурд, Кафка застосовує логіку».

Письменник був «аскетом» у стилі, він практично не вживав тропів, а його оповідь — некваплива, сухувата, зовні традиційна та навіть архаїзована. Кафка писав ясною і простою, але канцеляризованою мовою, використовуючи науково-діловий стиль свідомо, щоб увиразнити реальність, юридично точно описати її, немовби складаючи протокол про ту чи іншу подію.

Своєрідність стилю Франца Кафки полягає також у тому, що він моделює дійсність крізь свідомість персонажа, без будь-якого авторського коментарю. Свідомість героя використовується як єдина можливість споглядання за тим, що відбувається. Така суб’єктивна перспектива зору героя допомагає передати атмосферу невизначеності й багатозначності. Особливістю художнього мислення Кафки є і його фрагментарність. Вона визначила тяжіння письменника до малих жанрів «роздуму», «повідомлення», «афоризму». Рання мала проза Ф. Кафки, створена ним протягом 1904—1910 рр., увійшла до збірки «Споглядання». Уже в перших творах письменника звучали типово «кафкіанські мотиви» — знецінене життя, негуманне ставлення до людини, її жахлива самотність та відчайдушні спроби бунту. Окремий описаний у новелі чи притчі випадок підносився до типового, загального. Уже в ранніх своїх творах Кафка прагне надавати неправдоподібним ситуаціям зовнішньої правдоподібності, а парадоксальний зміст вміщувати у прозаїчну, буденну форму.

Перевтілення (1912). Новелу «Перевтілення» Кафка наважився опублікувати лише через два роки після створення. Серед літературних джерел «Перевтілення» називають «Метаморфози» Овідія і «Двійника» Достоєвського. Новела Кафки має й автобіографічні джерела: у щоденнику Кафки міститься запис про те, що він на якийсь час відчув себе вкритим панциром.

Головний герой твору — Грегор Замза, пражанин, син незаможних міщан. П’ять років тому Замза-старший втратив майже всі свої гроші, після чого Грегор поступив на службу до одного з кредиторів батька. Він став комівояжером, торговцем сукном. Тоді батько зовсім припинив працювати, мати хворіла на астму, а сімнадцятирічна сестра Грета ще не працювала. Грегор утримує всю сім’ю, він підшукав квартиру на Шарлотенштрассе, де усі нині мешкають. Сім’я може дозволити собі утримувати покоївку Анну (їй 16 років) і кухарку. Грегор постійно в роз’їздах, він пропонує зразки тканин клієнтам. Але в перерві між діловими поїздками він ночує вдома, де й відбулася з ним ця жахлива метаморфоза.

Життя родини докорінно змінюється, батько і мати мусять працювати, сестра — вести домашнє господарство. До того ж, жахливого комашиного вигляду Грегора не зносить уся родина, від нього всі відсахнулися. Його замкнули в кімнаті, а в разі потреби йому часом прислуговує сестра. Грегор невимовно страждає. Адже, ставши комахою, він зберігає мислення людини, власне «я», намагається поводитись, як і колись. Його намагання якось полегшити життя рідних не мають успіху. Батько сповнився відрази до сина. Навіть сестра, яка ще зберігала до брата якусь долю прихильності, стає нетерплячою і зверхньою у своєму ставленні до нього. Врешті Грегор розуміє, що єдиним розумним виходом з цього безглуздого становища є смерть. Поранений батьком у черговій сімейній сутичці, він захворів, втратив апетит і помер у самотині.

Вражає те, що ніхто з персонажів новели не має ні крихти співчуття до нещасного, ніхто не замислюється, чому сталася незвичайна метаморфоза, нікого не цікавить душевний стан Грегора. Усі сприймають жахливу подію як належну і неминучу.

Кафка вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка, одначе, не заслуговує на зневагу, жорстоке, бездушне й байдуже ставлення. Адже почуття Грегора до своєї брутальної родини були благородні, він хотів їй добра.

«Перевтілення» — вираження драми самого Кафки, котрий відчував себе чужим у власній сім’ї, розгорнена метафора його комплексу провини перед батьком і родиною. Французький дослідник життя і творчості Кафки Клод Давід зазначає: «Грегор Замза — це явно Франц Кафка, перетворений своїм характером, своєю схильністю до самотності, своєю нав’язливою думкою про писання в певну подобу монстра; він послідовно відрізаний від роботи, сім’ї, зустрічей з іншими людьми, зачинений у кімнаті, куди ніхто не насмілюється ступити ногою і яку поступово звільняють від меблів, незрозумілий, зневажливий, відразний об’єкт в очах усіх». Але незважаючи на те, що Замза — один з автобіографічних «портретів» Кафки, цей образ має глибокий узагальнюючий зміст, адже він виражає трагічне світосприйняття людини XX ст., що відчуває на собі тиск зовнішніх обставин — ворожих, абсурдних і сповнених зла.

Перевтілення Грегора на комаху — яскрава метафора відчуження людини від усього світу. Втративши людську подобу, герой опинився за межами людського існування. Він автоматично був позбавлений права займати в суспільстві хоча б найнижчий щабель, і навіть у власній родині він не міг претендувати на будь-яке «людське» місце. Історія його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сімейним судом і відвертим бажанням Грегорові смерті, у символічному плані прочитується як процес безжалісного відторгнення «хворої» своїм нещастям людини благополучним байдужим суспільством. У цьому розумінні метаморфоза охоплює не лише Грегора, а й членів його родини: якщо Грегора вона калічить, то його батька, матір та сестру викриває, виявляючи за фасадом сімейної ідилії правду, корисливість, егоїзм, огиду до нещасного, готовність його зректися.

Сюжет і композиція новели мають свої особливості. «Перевтілення» складається із трьох розділів, у кожному з яких вміщується певний елемент сюжету. У першому — зав’язка твору (перевтілення Грегора), у другому — його кульмінація (вигнання Грегора батьком, «бомбардування» яблуками), у третьому — розв’язка (смерть Грегора).

Кожен із розділів відображає певний конфлікт Грегора зі світом. У першій частині, де зображується зіткнення Грегора з повіреним і батьком, конфліктна ситуація зумовлюється прагненням Замзи-комахи довести свою людську гідність та незмінність свого соціального статусу. У другій, де розгортається боротьба героя з матір’ю і сестрою навколо жіночого портрета, який символізує кохання, виявляється бажання героя зберегти свій інтимний, знову ж таки людський, але автономний від соціуму та родини, внутрішній світ. У третій Грегор озивається на звуки скрипки, і це свідчить про його потяг до мистецтва, до найвищих духовних скарбів. І в усіх трьох випадках герой зазнає поразки. У такий спосіб Кафка доводить свою думку про те, що найважливіші гуманістичні цінності виявляються на початку XX ст. неспроможними, а нещастя відчуженості —неподолáнним. При цьому опір, який чинить Замза, має підкреслено невиразний характер, адже за людські привілеї бореться комаха. Це від початку новели надає іронічної тональності прагненням і діям Грегора.

Кафка зображує і три стани ставлення до Грегора його родини. У першій частині — розгубленість. У другій — Грегор для них вже чужий: сестра заходила до нього «як до важкохворого або навіть як до чужого». Але родина ще сподівається, що все налаштується і до Грегора повернеться його звичайний вигляд. У третій частині родина відверто вороже ставиться до Грегора.

Три інтер’єри оточують Грегора у трьох частинах: спочатку — це досить непогано облаштована кімната молодого чоловіка, потім — пустка, а вже згодом — звалище непотрібних речей.

Як і інші твори Франца Кафки, «Перевтілення» вражає синтезом реального і фантастичного. Фантастика і реальність у Кафки тісно взаємодіють і взаємодоповнюються. Найнеймовірніше й найабсурдніше відбувається в найбуденнішій обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжується якимось романтичними казковими ефектами. Мало того, воно ні в кого не викликає подиву, сприймається, як щось природне.

Говорячи про «фантастичний реалізм» Кафки, можна пригадати і видатних письменників минулого, які також намагалися стикати неправдоподібне з вірогідним. Подібні спроби робили Рабле і Свіфт, Гофман і Гюго, Гоголь і Достоєвський. А серед тих, хто йшов слідом за «магічним реалізмом» Кафки в літературі ХХ століття, — Булгаков і Набоков, Йонеско і Дюрренматт, Маркес і Кортасар.

Отже, Ф. Кафка у своїй новелі «Перевтілення» показав, що реальний світ, який здається людям цілком нормальним, насправді жорстокий і жахливий. У ньому нікому немає ніякого діла до «маленької людини». Вона замкнена в колі своїх проблем, і лише смерть може звільнити її з духовної в’язниці.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.