Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Ежен Йонеско
Західна Драматургія
Література Другої Половини ХХ Ст.

(1912—1998)

Ежен Йонеско — один із перших представників «театру абсурду» — народився у 1912 році в Румунії. Його мати була француженкою, і французька мова стала для нього рідною. До того ж батьки Ежена після народження хлопчика переїхали до Парижа. До Румунії він повернувся уже підлітком. Закінчивши Бухарестський університет, Ежен працював у ліцеї учителем французької мови.

Для підготовки дисертації майбутній драматург повертається в 1938 році до Франції. Тут була поставлена його перша одноактівка «Голомоза співачка». Задум твору виник у Йонеско після знайомства письменника із самовчителем англійської мови: фрази, які пропонувалося заучувати, діалоги, які потрібно було відтворювати, ситуації, що їх потрібно було програвати, стали для Йонеско вираженням абсурдності людського буття. У цій п’єсі автор використовує прийоми фарсу, гротеску, буфонади.

Ежен Йонеско висловлював думку про те, що реалізм «справжньої реальності не досягає. Він звужує її, розріджує, фальсифікує, дає викривлену перспективу». Наблизитися ж до реальності здатний, за Йонеско, лише той художній світ, що удається до засобів неправдоподібного, використовує парадокс, гротеск, бурлеск, карикатуру. Метою драматурга було створення «нового театрального синтезу», в якому повинні об’єднатися «антагонізми»: «трагедія і фарс, проза і поезія, реалізм і фантастика, буденне і виняткове». Умовність, фантастика, гротеск ніколи не є для Йонеско самоціллю: вони сприяють глибшому художньому опануванню дійсності. Так, фантастичні елементи, що їх вводив автор у драму «Амедей, або Як його позбутися», мали, за його словами, «руйнувати й за контрастом підкреслювати реалізм». А самий сенс п’єси «Картина», зазначав драматург у ремарці, «може виявитись і стати правдоподібним лише... за допомогою неправдоподібного».

У статті «Трагедія мови» Йонеско пише про втрату людиною своєї індивідуальності, здатності мислити і бути собою. Мова людини перетворюється на «балаканину, яка веде до того, щоб нічого не сказати».

У 1950-і роки Йонеско створює нові умовні п’єси: «комічну драму» «Урок» (1950), «трагічний фарс» «Стільці» (1952), «псевдодраму» «Жертви боргу» (1953), «клоунаду» «Картина» (1955), драму «Новий жилець» (1957). Згодом він пише тетралогію про Беранже, об’єднану спільним героєм, який, щоправда, виступає щоразу в різних ролях: звичайнісінької людини, що зустрічається сам-на-сам з потворним «серійним» убивцею («Безплатний вбивця», 1957), працівника юридичного видавництва («Носороги», 1959), драматурга, що на відпочинку в Англії отримав здатність літати («Повітряний перехожий», 1962) і навіть короля Беранже Першого («Король помирає», 1962). Потому з’являються п’єси «Марення удвох» (1962), «Спрага і голод» (1964), «Макбет» (1972), «Людина з валізами» (1975), «Цей жахливий бордель» (1984).

Носороги (1959). «Носороги» — не «антип’єса», вона має звичну драматичну структуру. Сам автор наголошував, що вона є «традиційною і класичною за задумом. Я додержувався тут основних законів театру: проста ідея, такий же простий розвиток дії та стрімка розв’язка».

Майдан провінційного французького містечка. У кав’ярні сидять і розмовляють двоє: Беранже і Жан. Жан роздратований поведінкою, звичками і життєвим укладом свого друга, його непунктуальністю, пристрастю до алкоголю. Беранже виправдовується: йому нудно в цьому містечку, він не створений для щоденної восьмигодинної роботи, стомлюється і випиває, «щоб забутися» та не відчувати «страху існування». Але раптом бесіда приятелів і провінційний спокій обривається. У містечку з’являється... носоріг. Потім другий, третій... Починається незвичайна епідемія: жителі містечка перетворюються на товстошкірих тварин. У носорогів перетворюються колеги Беранже: пан Беф і пан Папільйон, Ботар і Дудар. До стада приєднуються також його друг Жан і кохана Дезі. Лише один Беранже, який, за висловом Е. Йонеско, «протиставив себе історії», з жахом визнає: «Вони збожеволіли. Світ хворий. Усі вони хворі». Він один із «тверезомислячих» жителів міста, які перетворилися на стадо носорогів, розуміє, що необхідно «свідомо й несхитно опиратися їм». І ось наприкінці драми Беранже — єдина людина серед тварин — звертається до всіх носорожачих голів: «Я з вами не піду. Я вас не розумію! Я зостануся тим, ким є. Я ж людина. Людина».

Йонеско пояснював, що задум «Носорогів» виник під час слухання розповіді письменника Дені де Ружмона про маніфестацію фашистів у Нюрнбергу 1938 року. Натовп очікував прибуття Гітлера і впадав у своєрідну істерію. Йонеско зізнавався, що «Носороги» — «п’єса антифашистська» і «спочатку під «носороговою хворобою» розумівся нацизм».

Проте зміст драми-притчі завжди ширший, ніж одне окреме явище, алегорія «Носорогів» не передбачає єдиного тлумачення. Та й сам Йонеско застерігав проти виключно антифашистського тлумачення своєї драми: «Носороги» — безсумнівно антинацистський твір, але передусім це п’єса проти колективних істерій і епідемій, що приховуються під личиною розуму та ідей, але не стають від цього менш серйозними колективними захворюваннями, які виправдовують різні ідеології». Драматург відзначав, що його п’єса є «досить об’єктивним описом процесу зростання фанатизму, зародження тоталітаризму... П’єса має простежити і позначити етапи цього феномену».

За переконанням Йонеско, драматург лише позначає проблему, а не роздає світові філософські рецепти: «Недосконале рішення, знайдене самою людиною, є безмежно ціннішим, ніж рецепт, отриманий нею у готовому вигляді, що перешкоджає мислити самостійно».

Уся драма «Носороги» спрямована проти «готових рецептів». Адже ті, хто перетворилися в носорогів, якраз є їх любителями, є носіями «готових ідей». Йонеско писав, що репліки Ботара, Жана, Дудара — «ключові формули, наріжні гасла різних догматиків». Недарма Е. Йонеско пояснював, що носоріг — це й є «носій готових ідей». І цілком закономірно, що Жан, декларуючи свої «готові ідеї» в першій картині, перетворюється на носорога на очах Беранже. Причому в нього знаходяться такі ж готові виправдання своєї метаморфози: «Носороги, зрештою, такі ж, як і ми. І мають однакове з нами право на життя». «Я господар своїм думкам, — кричить Жан, шкіра якого зеленішає, — і ніколи нікуди не збочую. Я йду прямо, завжди тільки прямо». Зовнішня метаморфоза Жана, як і інших персонажів драми, є наслідком оносороження внутрішнього.

Через кілька років після створення своєї п’єси Ежен Йонеско зазначав: «Цілком імовірно, що через сто-двісті років «Носороги» будуть незрозумілими. Я, правду кажучи, сподіваюсь, що у світі, в якому всі люди матимуть світлий розум і незалежне мислення, будуть вільними і не роз’єднаними, ніхто не зрозуміє, що я хотів сказати у цій п’єсі».