Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Обриси невідчитаного материка

Василь Мисик належить до тієї рідкісної категорії поетів, чия творчість із перших дебютних рядків окреслюється материковим огромом. І кожна мить подальшого знайомства з письменником постає для читачів сповненою несподіваних відкриттів та одкровень. З іншого ж боку, ім’я літератора годі шукати з-поміж реєстрів особистостей, що своєю появою збурювали літературне життя й визначили його подальші тенденції.

У вирі найрізноманітніших модерних експериментів у літературі ХХ століття творчий пошук майстра скеровувався насамперед на відчитування художнього досвіду, що впродовж тисячоліть накопичувала літературна традиція Заходу і Сходу, та передачі його сучасникам. Навдивовижу тонке відчуття слова й поезії дозволило йому не лише створити свій оригінальний світ, а й познайомити українського читача з найвищими виявами натхнення кращих поетів різних епох, різних народів і різних континентів.

У літературу Василь Мисик прийшов напрочуд рано — з першої публікації в шістнадцять літ, що з’явилася на сторінках центрального видання «Червоний шлях» 1923 року. Ані сотень прочитаних томів вишуканих книгозбірень, ані університетів за плечима — усе це буде надолужуватися протягом усього життя, та мав він рідкісне природне обдарування, що спонукало заопікуватися юним талантом спершу Аркадія Казку (його шкільного вчителя, що за збігом обставин був ще й чудовим поетом), а далі Павла Тичину, Миколу Зерова, Максима Рильського, Майка Йогансена...

Варто відзначити, що в цьому переліку Павло Тичина відіграв особливу роль. Саме за його протекцією Мисик отримує спершу посаду коректора в друкарні (хоч невдовзі змушений був повернутися на село), а невдовзі — з січня 1927 року — розпочинає свою працю в Будинку літератури ім. В. Блакитного на посаді бібліотекаря. Відтак опиняється в осередді літературного життя столичного Харкова.

Юний поет однаково приязно був зустрітий і плужанами (зокрема в особі Сергія Пилипенка), і ваплітянами (чого б вартий вихід дебютної книги «Трави» в серії «Бібліотека «Вапліте»«). І це особливо прикметно на тлі дискусії, що розгорілася поміж основними таборами тогочасного літпроцесу — представниками Спілки селянських письменників «Плуг» та Вільної Академії Пролетарської Літератури.

Навіть ортодоксальна критика в особі Якова Савченка була доволі прихильною. «Мисик, безперечно, поет здібний, культурний і заглиблено-зосереджений», — визнавав він у рецензії на першу збірку1, повсякчас наголошуючи на поетовій асоціальності та піднесеності «солодко-ідилічних рефренів «эстетствующего» інтелігента»2: «Увесь світ поет вбирає очима селянського інтелігента-філософа, що всюди бачить тільки «красу неізреченну» й гармонію»3. На думку критика, така настанова — безперечно, належить до вад, яких слід позбутися. Проте, наголосимо, саме ця — так осудливо відзначена в рецензії — риса була ключовою для художнього світогляду Василя Мисика, і впродовж творчого шляху вона лишень увиразнилася.

Цей час для поета стає періодом творчого змужніння. Мисик працює в редакції журналу «Плужанин» (з 1928 року — «Плуг»). Активно займається самоосвітою, відвідує курси англійської мови, поглиблює знання німецької, освоює французьку, робить перші спроби в царині художнього перекладу. Під впливом Тичини починає вивчати вірменську мову (1929 року відвідують удвох Єреван). Та найбільше його манить світ перської літератури, увійти до якого отримав можливість завдяки навчанню на таджицькому відділі Харківського технікуму сходознавства.

Вірші, проза й переклади Василя Мисика з’являються на сторінках часописів «Життя й революція», «Літературний ярмарок», «Молодняк», «Плуг», «Червоний шлях», виходять окремими книгами.

«У короткому відтинку свого життя між 17 і 24 він устиг здобути високе місце — в сузір’ї наймолодших-найсильніших — поруч Бажана і Влизька. Ні на кого іншого не схожий, Мисик якось одразу сформував у своїй поезії власне відчуття, коли не образ світу», — відзначав перегодом Юрій Лавріненко4. Власне, про це переконливо свідчили перші збірки поета «Трави» (1927), «Блакитний міст» (1929), «Чотири вітри» (1930).

Початок 1930-х давав усе менше простору для творчої реалізації. Останньою спробою українських письменників відстояти право літератури на самобутність у дедалі жорсткішій атмосфері ідеологічного тиску стало створення літературної організації ПРОЛІТФРОНТ Серед фундаторів був і Василь Мисик. Утім, письменницькі сподівання не могли бути справджені. Зрештою, це було очевидним.

Гнітюча атмосфера в Україні схиляла поета до дальніх мандрів — він кілька років поспіль їздить до Таджикистану, де народна мова зберігала первісне звучання часів Великої Персії. Не дарма ж так органічно згодом зазвучали українською твори Рудакі, Нізамі, Джамі, Омара Хайяма, Гафіза, Фірдоусі в перекладах Мисика. А тогочасні подорожні враження фіксувалися нарисами.

4 листопада 1934 року Василя Мисика було заарештовано. Важко сказати — чи це просто збіг обставин (адже доволі поширена версія, що мали арештувати Василя Минка й просто помилися поверхом), а чи відіграла свою роль його близькість і до Сергія Пилипенка, і до Миколи Хвильового.

19 липня 1935 року особливою нарадою при НКВС СРСР його було засуджено строком до п’яти років виправно-трудових робіт. Покарання поет відбував на Соловках, де, як і в інших концтаборах, сталінський режим зібрав на знищення інтелектуальний цвіт української нації.

Василеві Мисикові пощастило вціліти. Навесні 1940-го року він повертається в рідне село — про Харків не могло бути навіть і мови. Натомість мав лічені місяці родинного щастя, які увірвала війна. Далі фронт, полон, повернення на Батьківщину і смерть коханої дружини, що майже збіглися в часі.

Робота в колгоспі, біографія колишнього зека й військовополоненого — не були в переліку сприятливих чинників для повноцінної літературної праці в Радянському Союзі. І все ж кожну вільну хвилину Василь Мисик присвячує літературі. Особливо важила для нього в цей період підтримка друзів і зокрема Тереня Масенка.

1949 року Мисик переїздить до Харкова. Навчається на бухгалтерських курсах і влаштовується за фахом на підшипниковому заводі. Саме в цей час до нього приходить друге кохання, що супроводжує його все подальше життя.

Реабілітація 16 жовтня 1956 року врешті уможливила повноцінну письменницьку працю. І Василь Мисик повністю віддається літературі, потамовуючи спрагу, виплекану двома десятиліттями поневірянь:

В кімнаті темно від полиць угнутих,

Мелодій непочутих,

Од весен страчених,

Лиць непобачених,

Од вічної незвершень тяготи,

Од спраги неосяжне осягти

— по-філософськи звіряється поетичним рядкам, адже душею він усе ж той залюблений у віковічну гармонію юнак:

А за вікном, без тіні заклопоту,

Маленька крапля, що їй жити мить,

Кругліє, знизується з дроту

І — поки до землі летить —

Встигає всесвіт у собі вмістить.

Рясніють його публікаціями літературні часописи, одна за одною виходять книги поезії, прози, перекладів.

1977 року поет за вагомий внесок у скарбницю мистецтва поетичного перекладу отримує першу й останню прижиттєву літературну відзнаку — премію Максима Рильського. На більше навряд чи мав розраховувати поет від офіційної влади і тоді, та, будемо відверті, й тепер, коли минуло вже чверть століття, як немає його поміж живих. Зрештою, Василь Мисик чудову знав ціну облудній позолоті, на що вказує його промовистий жест передачі премії в республіканський Фонд миру.

Та передусім для літературних поколінь 1960-х, 1970-х і 1980-х років поетичний материк Василя Мисика постає своєрідним остовом неперервності традиції та справжності художніх цінностей. І більше — незамуленим джерелом поетичного натхнення, що коштовно виграє витонченими пер- линами-краплинами його оригінальних творів і перекладів Байрона, Шекспіра, Пушкіна, Шеллі, Бернса, Лонґфелло, Кітса, Уітмена, Ґете, Гельдерліна, Беранже, Жака Превера, інших європейських авторів та вже згаданої перської плеяди. І відзначимо, саме цим Василь Мисик приваблює і сучасного читача.


1 Савченко Я. [Рецензія на книгу] В. Мисик «Трави». Бібліотека «Вапліте», 1927, 46 с. // Життя й революція. — 1927. — № 10—11. — С. 176.

2 Там само. — С. 179.

3 Там само. — С. 178-179.

4 Лавріненко Ю. Василь Мисик (Літературна сильвета) // Розстріляне Відродження: Антологія 1917—1933: Поезія — проза — драма — есей / Упорядкув., передм., післямова Ю. Лавріненка. Післямова Є. Сверстюка. — К.: Смолоскип, 2002. — С. 361.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.