Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Соціально-політична та культурологічна панорама розвитку людства першої половини ХХ ст.
Література першої половини ХХ століття

Вступ

ХХ століття... Завершальна сторінка другого тисячоліття нової ери поступу людської цивілізації. Початок цієї ери був датований Різдвом Христовим і освітлений його високогуманним вченням, яке стверджувало високі моральні цінності, повагу до людської особистості, принципи терпимості та милосердя, любові до ближнього, духовного порозуміння усіх людей, попри їхню станову, релігійну, расову приналежність. Але ж чи стали ці принципи тим надійним дороговказом, який безпомилково торував шлях людству в його історичне майбуття? На жаль, ні, і ХХ ст. не стало на цьому шляху якимось щасливим виключенням. Кров і війни, зневага до людської особистості, жадоба слави і збагачення, занепад моралі... Втім, слід пригадати і світлі сторінки людської історії. Висока культура античності, стрімкий злет і розкріпачення творчого духу людини в епоху Відродження, гуманістичні цінності Просвітництва, поглиблена увага до людської особистості в філософії та літературі ХІХ ст. ХХ ст. насправді виявилось завершальним, великою мірою увібравши до себе як найкращі, так і найгірші історичні досягнення попередніх століть. Немов в чарівному дзеркалі, знайдемо у ньому відблиски усіх культурних епох: прагнення до гармонії та досконалості, що йде з часів античності, середньовічну жорстокість і зневагу до людської особистості, нестримний дух пізнання і творчого пошуку митців Відродження, метафізичну химерність і ускладненність світобачення представників бароко, культ освіти і науки, притаманний Просвітництву, бажання глибше пізнати себе і своє місце у суспільстві, прищеплене людству ХІХ століттям. Органічна вписаність ХХ ст. у попередні етапи історичного розвитку людства засвідчена і прийнятим сучасною наукою датуванням його хронологічних меж: від 1870-х років і до природної календарної відмітки — 1990-х років. Уявлення про головні чинники та рушійні сили історичного розвитку людства нової доби допоможе конкретизувати нижченаведена таблиця.

Соціально-політична та культурологічна панорама розвитку людства першої половини ХХ ст.

Чинники та рушійні сили суспільного розвитку

Соціально-політичний розвиток

Науково-технічний та економічно-промисловий розвиток

Духовний розвиток

Літературний розвиток

1870-1890

Паризька комуна(1871); Франко-пруська війна(1870-1871); заснування німецької імперії(1871-1890); вторгнення Японії в Корею(1875), російсько-турецька війна(1877-1878); національно-визвольні війни: в Єгипті(1879-1882), Судані(1881-1898), Індокитаї(80-90-ті)

Винаходи та відкриття: електромагнітні хвилі, збудники туберкульозу та дифтерії, чотиритактний двигун, бензиновий мотор, автомобіль, телефон, фонограф, автоматична стрілкова зброя. Побудована перша електростанція, Ейфелева башта, закладені основи мікробіології та іммунології, експериментальної психології, запатентована «кока-кола»

Позитивізм, марксизм, неогегельянство, неокантіанство. «філософія життя», неотомізм, філософія Ніцше, розквіт ідеалістичної філософії та естетики, явища декадансу та модернізму у мистецтві

Реалізм, натуралізм, імпресіонізм, символізм, неоромантизм, естетизм

1890-1910

Здійснення буржуазних революцій в ряді країн Європи. Америки, в Японії, формування нових суспільних прошарків — буржуазії, пролетаріата, інтелігенції; створення ряду нових політичних партій — лейбористської (Англія), соціал-демократичної (Німеччина, Росія) та ін., перші сучасні Олімпійські ігри(1896); американо-іспанська війна(1898), англо-бурська війна(1899-1902), російсько-японська війна(1904-1905); революція в Росії(1905-1907).

Винаходи та відкриття: рентгенівське випромінювання, теорія електронів, квантова теорія, теорія відносності, вчення про мутації, хромосоми, дизельний мотор, дирижабль, перші літаки, недротовий телеграф, кінематограф, вчення про вищу нервову систему, хіміотерапія, радіозв’язок, початок регулярних радіопередач, аспірин, двигун внутрішнього згоряння, принципи ракетобудівництва і космонавтики, перші мальовані мультфільми, вручення перших Нобелівських премій.

Інтуїтивізм, фройдизм і психоаналіз, авангардизм.

Початок діяльності Голлівуда

Футуризм, унанімізм, експресіонізм

1910-1930

Революція в Мексиці(1910-1917), італо-турецька війна(1911-1912), балканські війни(1912-1913), Перша світова війна(1914-1918), революція (1917) та громадянська війна в Росії(1918-1920), розпад(1918) трьох найбільших імперій Європи — Австро-угорської, російської та Османської, здобуття національної незалежності Україною, Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Фінляндією, країнами Прибалтики, війна Англії проти Афганістану(1919), створення Ліги Націй(1918), утворення Радянського Союзу(1918-1924), смерть Леніна(1924) і прихід до влади Сталіна, «сухий закон» в США(1920), поновлення діяльності Ку-Клус-Клану(1924-1926), громадянська війна в Китаї(1924)

Винаходи та відкриття: квантова і хвильова механіка, вчення про людську спадковість, перший антибіотик- пеніцилін, групи крові, телебачення, звуковий фільм, магнітофон, холодильник конвейнерне виробництво автомобілів, танк, ручна автоматична зброя, вперше використана хімічна зброя, відкриття дев’ятої планети — Плутона, загибель «Титаніка»

Персоналізм, феноменологія, філософські течії неореалізма та критичного реалізма, вчення Шпенглера, поляризація культури на масову та елітарну.

Дадаїзм, імажизм, імажинізм, акмеїзм, неокласицизм, віталізм, катастрофізм, сюрреалізм, школа «потоку свідомості», конструктивізм, епічний театр, «срібна доба» російської поезії, соціалістичний реалізм,

1930-1945

Колективізація в Росії(1929-1933) і початок голодомору в Україні, громадянська війна в Іспанії(1936-1939), встановлення авторитарного режиму в Німеччині і прихід до влади Гітлера (1933), масові репресії в СРСР(1936-1938), китайсько-японська війна(1937-1945), радянсько-фінська війна(1939-1940), Друга світова війна(1939-1945), поразка Німеччини(1945), атомне бомбардування та капітуляція Японії(1945), створення ООН(1945), початок «холодної війни» між блоком соціалістичних і капіталістичних країн.

Винаходи та відкриття: позитрон і нейтрон, штучне серце, реактивний двигун, космічне випромінювання, ядерна зброя, використання перших зразків ракетної зброї, гелікоптер, радіотелескоп, кулькова ручка, акваланг, побудова в США 120-поверхового «Емпайр стейт білдінг». Світова економічна криза.

Неопозитивізм, екзистенціалізм, аналітична філософія, лінгвістична філософія, філософська герменевтика, неомарксизм

Література «втраченого покоління», література антиутопії, екзистенціалізм в літературі, «залізна романтика» в фашистській Німеччині

З числа найбільш прикметних рис, що формували «обличчя» людської цивілізації у першій половині ХХ ст., можна виділити:

В сфері соціально-політичного розвитку:

- активізація національно-визвольних рухів в країнах Європи, Америки, Азії та Африки;

- падіння великих європейських імперій та монархій;

- ствердження соціалістичної і комуністичної ідеології,

- загострення соціально-політичних суперечностей між провідними державами світу, боротьба за перерозподіл сфер політичного впливу,

- кількісне зростання і різка поляризація політичних партій та рухів за ознакою їх демократичної або авторитарної спрямованості. Поява могутніх тоталітарних режимів — комуністичного в СРСР та націонал-соціалістичного в фашистській Німеччині;

- світові війни.

В сфері науково-технічного розвитку:

- революційні зрушення практично в усіх сферах науково-технічної діяльності людини. Активне впровадження теоретичних наукових припущень в сферу їх практичної реалізації(промисловість, транспорт, зв’язок, озброєння, медицина тощо);

- стрімкий розвиток та поява цілого ряду нових сфер наукового знання (генетика, психіатрія, біофізика, біохімія, геофізика, геохімія, хімічна фізика, ядерна фізика, математична логіка тощо);

В сфері економічно-промислового розвитку:

- стрімка капіталізація усіх сфер економічних сфер діяльності людини;

- інтенсивний розвиток та індустріалізація виробництва;

- розвиток фінансової та банківської системи управління капіталом;

- розширення сфер торгівлі та вільного підприємництва

- В духовній і власне літературній сферах:

- «ревізія» класичних, раціоналістичних форм ідейного світобачення та форм його художнього ствердження;

- загострення уваги до пошуку нових форм художнього відображення дійсності та світоглядних моделей його розуміння;

- перевага ірраціональних чинників мислення над раціональними і суб’єктивних форм сприйняття над об’єктивними;

- виникнення великої кількості ідеалістичних філософських та естетичних шкіл і напрямків;

- ствердження модернізму та авангардизму в мистецтві.

Серед низки філософських, наукових, соціологічних, культурологічних концепцій на формування світобачення людини першої половини ХХ ст. особливо активно впливали

позитивізм, «філософія життя», ніцшеанство, культурологічна концепція О.Шпенглера, інтуїтивізм, фройдизм, марксизм, екзистенціалізм

Концепції

Основоположники та провідні теоретики вчення

Головна теза вчення

Програмові постулати вчення

Сфери найбільш активного дотику з літературою

позитивізм

Засновник -французький філософ Огюст Конт (1798-1857); провідні теоретики: Джон Стюарт Мілль, Герберт Спенсер , І.Тен , Е.Ж.Ренан

Заперечення пріоритетної ролі ідеалістичних форм пізнання світу і протиставлення їм раціонально-прагматичного (позитивного) ставлення до життя

Відкидання теологічних та метафізичних концепцій пояснення світу; перевага матеріальних інтересів над духовними, утилітарно-прагматичне відношення до життя; віра в безмежні можливості людського розуму і раціонального пізнання світу; перенесення уваги з гуманітарних сфер знання на проблеми суспільного розвитку та науки; культ наукового, точного знання; сподівання на швидкий розвиток наукового та технічного прогресу, який сприятиме якнайшвидшому розвитку буржуазного суспільства, що, зрештою, повинне поліпшити загальні умови людського існування.

Позитивізм постає на грунті заперечення ідеалістичної філософії та романтичного мистецтва

Реалізм, натуралізм, неореалізм, літературознавча концепція Ф. Брюнетьєра, романи Е.Золя

«філософія життя»

Основоположник - німецький мислитель Артур Шопенгауер (1788-1860), головна праця «Світ як воля і уявлення»(1819); теоретики: Ф.Ніцше, В.Дільтей, Г.Зіммель, А.Бергсон, О.Шпенглер

Ставлення до життя як до містичної величини, яку неможливо збагнути раціональним світосприйняттям

Недовіра до практичного досвіду, природничих наук і науки в цілому, надання переваги безпосередньості переживання життя, а не опосередкованому теоретичному його пізнанню; концепція містичної Світової Волі, як ірраціональної рушійної сили, що породжує усе живе і скеровує його буття і розвиток, культ мистецтва як засобу інтуїтивного, а відтак найбільш точного осягнення закономірностей світобудови.

«Філософія життя» стала негативною реакцією на науково-матеріалістичні концепції буття, «механічну цивілізацію»

Декаданс, модернізм, символізм, сюрреалізм, психологічний роман ХХ ст., школа «потока свідомості»

Ніцше

Основоположник - німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844-1900), основні праці: «Народження трагедії із духу музики»(1872), «Несвоєчасні думки»(1873-1876), «Людське, надто людське»(1878), «Так говорив Заратустра»(1883-1892), «По той бік добра і зла»(1886) та ін.

Містична воля до життя, що має перетворити звичайну людину як слабку і недосконалу істоту в надлюдину як втілення «прагнення до влади і моралі «по той бік добра і зла»

Різка критика духовної кризи і декадентських явищ у культурі, заперечення Бога («смерть Бога») та християнства («Ганебна пляма людства»), біологічної слабкості людини з її «християнською рабською мораллю», зневага до філістерів та ситої буржуазії, протиставлення усьому слабкому і занепадницькому сильної людської особистості, що своєю надпотужною «волею до життя» і «волею до влади» покликана надати справжній сенс і поштовх розвитку людської цивілізації та закладенню основ справжньої культури. Філософія Ніцше продовжує ідеї «філософії життя»

Неоромантизм, авангардистські напрямки, «залізна романтика» в Німеччині, велика кількість німецьких, російських та французьких письменників першої половини ХХ ст.

Шпенглер

Основоположник - німецький філософ Освальд Шпенглер (1880-1936). Головна праця - «Присмерк Європи» (1918-1922)

Вчення про стадіальний та циклічний характер культурно-історичного розвитку і пророцтво близької загибелі європейської цивілізації і культури

Заперечення стрижневої ролі європейської цивілізації та культури, принципів лінійності та послідовності в історичному розвитку суспільства, ствердження моделі циклічного руху: від становлення — до зрілості а далі до неминучого занепаду і загибелі; виділення на підставі цієї моделі 8 культур, що представляють попередній розвиток людської цивілізації: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, «аполлонівська» (греко-римська), «магічна» (візантійсько-арабська), «фаустівська» (західно-європейська) і культура майя; обгрунтування культурологічних умов, в силу яких європейська цивілізація вступає в еру свого «присмерку» і катастрофи. Ідеї Шпенглера співставні з «філософією життя»

Численні школи модернізму, катастрофізм, література антиутопії, наукова фантастика

інтуїтивізм

Основоположник — французький філософ Анрі Бергсон (1859-1941), основні праці — «Сміх»(1900), «Творча еволюція»(1907), «Два джерела моралі та релігії»(1932). Теоретики інтїтивізму — Е.Гуссерль,М.Гартман,М.шелер (Німеччина), В.Джемс, Дж.Сантаяна (США), А. Уайтхед (Великобританія)

Неможливість раціонально-логічного, поняттєвого пізнання світу, в якості альтернативи якому протиставляється його інтуїтивне осягнення на основі особистого переживання та досвіду

Абсолютизація ролі інтуїції як найбільш надійного і глибинного джерела пізнання світу; розуміння еволюції як «творчого пориву» до свободи та усвідомлення людиною власної індивідуальності; відношення до мистецтва як засобу пізнання позасоціальної, індивідуальної сутності людини

Філософія інтуїтивізму розвиває основні положення «філософії життя»

Модерністська поезія; авангардистські напрямки; школа «потоку свідомості», цикл романів М.Пруста «В пошуках втраченого часу», «новий роман»

фройдизм

Основоположник - австрійський лікар-психіатр Зігмунд Фройд (1856-1939). Головні праці — «Тлумачення сновидінь»(1900), «Психопаталогія звичайного життя»(1904). «Лекції із вступу до психоаналізу»(1910). «Тотем і табу»(193), «Я і Воно»(1923). Найбільш знамениті послідовники — К.Г.Юнг(Швейцарія) і А.Адлер(Австрія), Е.Фромм(США)

поведінка людини зумовлена не раціональними і моральними чинниками свідомості, а владою підсвідомих потягів та інстинктів, які людина успадковує від народження. Першочергове значення при цьому мають сексуальні потяги, фантазія яких породжує і мистецтво і людську культуру в цілому

Абсолютизація ролі підсвідомого в структурі людської психіки, як компоненту, який здійснює вирішальний вплив на її мислення та поведінку; ствердження домінуючої в людській поведінці ролі сексуальних потягів і інстинктів руйнування і смерті; ставлення до культури і мистецтва і в цілому до духовності — як до продукту витіснених сексуальних бажань: митець занурюється в світ своїх фантазій, «щоб знайти там насолоду», усвідомлення письменником власних емоційних конфліктів — шлях до «одужання душі й світу». Ідейні засади вчення були покладені Фройдом в основу психоаналіза — теоретичного обгрунтування та практичного методу лікування неврозів. Генетично фройдизм сходить до ідей «філософії життя»

Модернізм, сюрреалізм, творчість Т. Манна, В. Набокова, О. Хакслі, В. Підмогильного С.Цвейга, Ф.Кафки, М.Фріша, Дж.Джойса, Г.Міллера, М.Кундери; Ф.Фелліні, І.Бергмана, Л.Бунюеля, С.Далі, П.Пікассо та ін.

марксизм

Основоположник — німецький мислитель К.Маркс(1818-1883), головні праці «Критика політичної економії»(1859), «Капітал»(1867). Однодумці та послідовники — Ф.Енгельс (Німеччина), В.Ленін, Й.Сталін (Росія), Д. Лукач(Угорщина), А. Грамші(Італія) та ін.

Ідея комунізму як процесу знищення приватної власності, внаслідок чого суспільство бере на себе функцію керування засобами виробництва; знищення капіталу призведе до ліквідації найманої праці; експропріація буржуазії і націоналізації промисловості та сільського господарства призведуть до остаточного звільнення людства

Процес історичного розвитку відбувається у відповідності до законів детермінізму; від «базису» людини та історії (умови буття, економічні й соціальні відносини) залежить ідеологічна надбудова (свідомість, яка включає мистецтво, науку, релігію, право, державу); всередині базису діалектично розвиваються продуктивні сили (знаряддя праці, людські трудові навички) і виробничі відносини; формування власності й розподіл праці зумовлюють виробничий прогрес і водночас відчужують людей від їхньої праці і від себе самих; класова боротьба рухає історію вперед і неминуче призводить до революцій, які розв’язують базисні суперечності, змінюють надбудову і започатковують якісно більш досконалі періоди; історія людства рухається від первіснообщинного пракомунізму до безкласового кінцевого комунізму, в якому експлуатацію і самовідчуження людини буде подолано. Марксизм претендував на роль «ерзац-релігії» робітничих мас, які відходять від церкви, та політичної ідеології соціалістичних партій.

Соціалістичний реалізм, значна частина літератури СРСР та країн соціалістичної співдружності (А.Зегерс, Я.Івашкевич, Й.Бехер, В.Незвал), творчість окремих представників західної ітератури (А.Барбюс, Х.Лакснес, Дж.Олдрідж)

екзистенціалізм

Джерела екзистенціалізму містяться у працях німецького мислителя XIX ст. Е.-С. К'єркегора(1813-1855). Теорія сформувалася в роботах німецьких (М. Хайдеггер, К. Ясперс) та французьких (А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів і письменників ХХ ст.

Концепції світу як упорядкованого буття протиставлено бачення світу як хаосу, непідпорядкованого логічним правилам та закономірностям, що призводить до відчуженості людини від суспільства.

Сприйняття світу як безглуздого і трагічного, позбавленого Бога і високої мети; характеристика людського буття через категорії абсурду, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті; усвідомлення людиною своєї відчуженості у так званих «пограничних ситуаціях» — різноманітних екстремальних станах, на межі життя і смерті; єдиний аргумент, що виправдовує буття людини - це свобода її вибору, її моральної позиції, що коливається від пасивного примирення з долею до спроб, попри усю хаотичність і випадковість людського існування, відшукати у ньому певний сенс, який реабілітуватиме людину, хоча б у її власних очах.

Модерністська література, література «втраченого покоління», творчість письменників французької (А. Камю, Ж.-П. Сартр та ін.), німецької (Е. Носсак, А. Деблін), англійської (А. Мердок, В. Голдінг, Дж.Фаулз), іспанської (М. де Унамуно), американської (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн), японської (Кобо Абе), української (І.Багряний, Т.Осьмачка, В.Барка, Вал. Шевчук та ін.) літератур.

До найбільш прикметних чинників власне літературного розвитку в першій половині ХХ ст. можна віднести:

- Докорінну переорієнтацію принципів відображення літературою життя. Вона була зумовлена в першу чергу суттєвою перебудовою засад суспільного життя, що її зумовив розвиток буржуазної цивілізації а також впливом численних ідеалістичних філософських та естетичних концепцій. Ці процеси призводять до того, що починаючи з останньої третини ХІХ ст. реалізм вже не усвідомлюється як провідний напрям літературного розвитку і суттєво поступається місцем новим літературно-художнім напрямкам та течіям, загальна сукупність яких дістала назву модернізму (від франц. moderne — новітній, сучасний). Письменники-модерністи відмовились від принципів реалістичного, тобто насамперед об’єктивного відображення дійсності в сукупності її найбільш характерних, типових ознак. Натомість, нові художні смаки культивували суб’єктивність погляду на світ, що його відображає література, вміння письменника віднайти в зображуваному не типові обставини та типові характери, а, навпаки, ознаки, які б підкреслювали його специфічну своєрідність та неповторність. Якщо початковий етап розвитку модернізму, який ще позначають терміном «декаданс»(70-80-ті роки ХІХ ст.) і який в значній мірі спирався на розвиток та поглиблення традицій романтичної літератури, характеризується пасивністю суспільної позиції, прагненням до самоізоляції в царині «чистого мистецтва», то його зрілий етап, представлений специфічним художнім відгалуженням, відомим як «авангардизм»(10-30-ті роки ХХ ст.), вже не тільки не абстрагується від проблем суспільно-політичного життя, але й шляхом постійного оновлення засобів свого художнього вираження намагається бути якомога співзвучнішим пріоритетним тенденціям розвитку людської цивілізації;

- Суттєві зміни у внутрішній організації самої літератури. На відміну від літератури ХІХ ст., яка в першу чергу була адресована середнім і вищим прошаркам суспільства, як найбільш освіченим, література ХХ ст. завдячуючи значному чисельному зростанню читацької аудиторії (за рахунок поширення освіти практично на усі прошарки суспільства, збільшенню числа письменників а також удосконалення засобів книгодрукування та комерціалізації книгопродажу), розвивається у напрямку чим далі, тим більше відчутної диференціації на література масову, таку що користується попитом у широкого читача, і елітарну літературу, яка відповідає естетичним смакам відносно нешироких читацьких кіл. Масова література є складовою часткою більш широкого поняття — «масова культура», зародження якої пов’язують із специфікою культурного розвитку США кінця ХІХ-початку ХХ ст. Відомому американському політологу Збігнєву Бжезинському належить широко цитований вислів: «Якщо Рим подарував світові право, Англія — парламентську діяльність, Франція — культуру та республіканський націоналізм, то сучасні США подарували світові науково-технічну революцію і масову культуру». Її поява стала наслідком загальної масовізації життя в індустріальному суспільстві ХХ ст. Філософське обгрунтування цьому явищу дав знаменитий іспанський філософ Ортега-і-Гассет («Повстання масс»,1930), який за поняттям «масовості» вбачав смаки та попити усереднено-пересічної особистості, а саму причину сходження мас на історичну авансцену вбачав в низькому рівні культури, за якої людина «...нічим не відрізняється від інших і лише повторює загальний тип». Для масової літератури характерні жанри розважального характеру детектив, вестерн, мелодрама, комікс, фантастика, що розраховані на невибагливі художні смаки і невисокий рівень інтелекту. Навпаки, елітарна література адресована найбільш культурно розвинутій та освіченій частці суспільства. Така література вимагає для свого розуміння не лише вияву інтелектуальних зусиль та творчої фантазії, але й неабиякого попередньо накопиченого читацького досвіду. На відміну від репродуктивного, вторинного характеру масової літератури, що спрощує і популяризує культурні досягнення більш високого гатунку, елітарна література виступає як засіб їх творення, як запорука невпинного культурного розвитку, як місток, який поєднує досягнення кожної окремо взятої національної літератури із кращими надбаннями світової культури;

- Більш тісний взаємозв’язок літератури з проблемами наукового, суспільно-політичного, культурного розвитку цивілізації. Література ХХ ст. вже не задовольняється роллю пасивного спостерігача і регістратора суспільних негараздів, вона прагне до безпосереднього впливу на тенденції, що формують суспільний розвиток, не лише пояснює та популяризує новітні досягнення суспільно-політичної та технічної думки людства, але й намагається активно впливати на її ймовірний розвиток. Лiтературнi твори часто прогнозують тi чи iншi науковi вiдкриття, немовби спонукаючи вчених до їх технiчного, теоретичного обгрунтування, або пророкують можливi наслiдки тих чи iнших полiтичних вчень чи суспiльних тенденцiй, що визрiвають у надрах певного державного устрою. З перших особливо показовими є твори так званої науково-технiчної фантастики (досить лише пригадати науково-технiчнi передбачення Ж.Верна або Г.Уеллса, з 86 «пророцтв» якого понад 30 вже втiленi у життя науковим прогресом, а близько 25 розроблюються в рiзних наукових проектах), з останнiх - так званi твори-антиутопiї (Дж.Оруелл «1984», К.Чапека «Війна з саламандрами» та iнш.), що змальовують вiрогiдне майбутнє тих країн, в яких з певних причин панує полiтичний тоталiтаризм, або твори, в яких вiдображується сучасна автору дiйснiсть, а головне прозорливi фiлософськi узагальнення, що дозволяють пророкувати майбутнє того чи iншого суспiльства або й людства у цiлому (свiтове визнання у цьому вiдношеннi отримали, наприклад, романи Ф.Достоєвського, який ще до XX cт. у сучаснiй йому дiйсностi зумiв побачити становлення та розвиток тих небезпечних суспiльних тенденцiй, якi згодом призвели до революцiї та вiйн, що обернулися страшними соцiальними катастрофами та багатомiльйонними жертвами для країн європейського та азiатського континентiв). Прикметною рисою літератури ХХ ст. стає й її більш відчутна, у порівнянні з літературою ХІХ ст. ідеологізація, підпорядкованість принципам та настановам різноманітних політичних партій та угруповань. В особливо жорсткій формі ці процеси виявили себе в умовах тоталітарних режимів, офіційна література яких практично перетворилася на рупор ідеологічної пропаганди, свого роду політичний різновид масової літератури, що популяризував ідейні гасла правлячого режиму. Саме до таких явищ відноситься література соціалістичного реалізму, що виникла в СРСР і була покликана доводити переваги соціалістичного способу життя, а також так звана «залізна романтика» в гітлерівській Німеччині, що героїзувала історичне минуле країни, міфологізувала уявлення німців про їхнє буцімто виключне (арійське) расове походження, обгрунтовувала політичні амбіції Гітлера на світове панування;

- Вихід на міжнародну арену великої кількості молодих національних літератур європейського, азіатського та латино-американського регіонів, які активно починають впливати на світовий культурний розвиток людства;

- Розширення літературних контактів, налагодження більш тісних взаємозв’язків, митецьких обмінів і більш глибоких взаємопроникнень між регіонами з різноспрямованими (в силу умов історичного розвитку, національних звичаїв тощо) культурними традиціями (насамперед західних і східних культур), що поклало початок процесам формування загальносвітового культурного простору.

Запитання і завдання:

Як, на Вашу думку, соціально-політичний та науково-технічний розвиток людства першої половини ХХ ст. впливав на духовні та літературні пошуки? В чому саме позначився цей вплив?

Проаналізуйте зміст культурологічних та філософських вчень рубежа ХІХ-ХХ ст. Що у них було спільного, а що відмінного? Чому даний етап історичного розвитку людства характеризується такою кількістю і розмаїтістю світоглядних концепцій?

Які історичні зрушення в літературі першої половини ХХ ст. Ви виділили б як головні? Поясність свою думку

Психологічна та лірична проза. Вірші у прозі

Читацька лоція

Головні тези розділу:

Література рубежа ХІХ-ХХ століть:

Реалізм та шляхи його оновлення.

Натуралістичні, імпресіоністичні, неоромантичні тенденції в літературі рубежа століть.

Співставна таблиця розвитку літературно-художніх напрямків рубежа ХІХ-ХХ ст.

Лірична проза в літературі рубежа століть:

Художні особливості ліричної прози.

Розквіт ліричної прози в російській літературі рубежа століть

Творчість М.Горького:

«Іконоборець, що став радянською іконою». Творча особистість М.Горького

«Людина ! Це звучить гордо!» Твори М.Горького 1889-1903 рр.

«Хай сильніше гряне буря!» «Пісня про Буревісника» М.Горького.

«Буревісник революції». Твори М.Горького 1904-1912 рр.

Гіркий Горький. Твори М.Горького 1913-1936.

Ключові терміни та поняття:

Реалізм, натуралізм, імпресіонізм, неоромантизм, психологізм, ліризм, фабула, сюжет, верлібр, вірш у прозі.

Основні письменники і твори:

Цвейг С. «Лист незнайомої»

Бунін І. «Антонівські яблука», «Легке дихання»

Купрін О. «Гранатовий браслет»

Шолом-Алейхем «Пісня над піснями»¢

Горький М. «Челкаш», «Коновалов», «Макар Чудра», «Стара Ізергіль», «Пісня про Буревісника».



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.