Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Розквіт ліричної прози в російській літературі рубежа століть
Література рубежа ХІХ-ХХ століть
Література першої половини ХХ століття

Останнім з класиків російської літератури назвав Івана Олексійовича Буніна (1870-1953) російський поет О.Твардовський, підкресливши цим, що Бунін був одним з перших російських прозаїків, в творчості яких відбувається перехід від реалізму до модернізму й остаточно стверджуються основи нового типу прози — ліричної.

Творчий дебют Буніна припадає на початок 90-х років ХІХ ст. В цей час окреслюються й наскрізні теми та мотиви його прози, такі як: сенс людського життя, взаємостосунки людини з природою та цивілізацією, криза моральних цінностей в житті сучасної людини, сприйняття нею краси природи, мистецтва, кохання тощо. Вже перші перші твори Буніна, написані ще в реалістичній манері, водночас засвідчили інтерес письменника до пошуку нових засобів та прийомів художнього вираження. З початку 900-х років твори Буніна набувають виразних ознак імпресіоністичної манери зображення світу. «Фабула, оповідь, усе це відійшло на задній план, - зауважував один із критиків, характеризуючи тогочасну прозу Буніна, - усе замінилося «настроєм», і значна частина, якщо й не всі із цих оповідань швидше нагадують вірші в прозі. Взятий окремо, кожен з цих творів справляє приємне враження вишуканої побудови, просякнутої поетичним настроєм. Але, зібрані разом, ці двадцять (чи близько того) маленьких «настрїв» не створюють чогось яскравого, цілісного, і залишаються окремими маленькими картинками, рисочками, шрихами, випадково вихопленими автором із свого записника». Одним з кращих зразків ранньої ліричної прози Буніна є оповідання «Антонівські яблука»(1900).

Твір побудований на протиставленні ідеалізованих автором картин поміщицького сільського життя, яке остаточно занепадає через невблаганний наступ на село буржуазно-утилітарного духу міської цивілізації. З твору відчувається ностальгія за старопоміщицьким патріархальним побутом, який для автора символізує ліричний образ антонівських яблук, що зникає з поміщицьких помість. Нові — надто раціональні і прагматичні стосунки руйнують століттями накопичуваний досвід та традиції, доброзичливе ідеалістичне ставлення до життя, його високі моральні засади. Міська цивілізація приносить у село дух власництва і наживи, цинічного і нерозбірливого ставлення до моралі, що зрештою псує і нівечить людські душі. Тому ностальгічний авторський тон звучить у фіналі твору як сумний вирок, епітафія поміщицькій Росії. Ознак ліричності оповіданню Буніна, крім його медитативно-елегійного настрою, додають також і особливості його побудови: подієвий перебіг у творі замінює низка описових картин, яким автор надає форми асоціативних вражень.

Пригадай : фабула - це ті життєві факти, про які розповідається у творі. В уяві читача фабула постає як ланцюжок подій, поданих у їх природній хронологічній послідовності (так, як вони відбувалися б у реальному житті). Якщо фабула виступає у творі як подієва основа твору, то сюжет мислиться як певна форма їх образної конкретизації та поширення. Два твори можуть містити одинакову фабулу (наприклад, пригоди Дон-Жуана), але форма її сюжетної конкретизації у кожному творі буде різною. Сюжет, на відміну від фабули, це художній розподіл подій, який може й порушувати їх природну хронологічну послідовність, повідомляючи, наприклад, спочатку про те, що сталося пізніше, а потім повертаючись до початку подієвого ряду.

Справжнім шедевром і окрасою російської ліричної прози стала новела Буніна «Легке дихання»(1916).

В новелі змальована трагічна історія загибелі юної красуні-гімназистки Олі Мещерської, яку спокушає літній чоловік, брат її гімназійної начальниці і знайомий її батька Олексій Михайлович Малютін. Оля не кохає його, все сталося майже випадково, в силу мимовільного напливу почуттів та наївного дівочого бажання відчути себе справжньою, дорослою жінкою. Гостра жага до життя, бажання кохати і бути коханою, зумовлює й подальший її зв’язок із казачим офіцером, власне такий же мимовільний, як і перший її випадковий роман. Спочатку їй здається, що вона насправді кохає цього офіцера, але коли перший шал кохання минає, Оля глузує над своїм романом, відмовляється від усіх своїх обіцянок, і тоді офіцер, обурений такою жорстокою розв’язкою щирих, як йому здавалося почуттів, у стані афекту вбиває дівчину із свого пістолету. Ліричним символом трагічного життя і загибелі юної гімназистки стає у новелі образ «легкого дихання», який не тільки пояснює поведінку Олі Мещерської, але й сприймається як концентрований вираз бунінської філософії кохання як почуття, яке не може бути підпорядковане логічним правилам та настановам, як містична пристрасть, взаємообумовлена шаленою жагою життя і фатальним відчуттям смерті. «Така наївність і легкість у всьому, і в дерзаннях, і в смерті, і є «легким диханням»… « — зауважував сам автор. Новела має яскраві ознаки ліричної прози: лаконічність, «уривчатість» оповіді, «враженнєвість» фіксації перебігу епізодів, що складають біографічну канву долі Олі Мещерської. Ознаки ліризації виявляють себе і у особливостях сюжетно-фабульної побудови новели.

Як відомо, в класичному реалістичному творі хронологія подій, заданих фабулою, і порядок повідомлення про них в сюжеті, найчастіше збігаються. Природна послідовність розвитку подій сприяє тому, що читач до кінця твору не знає, яким чином розв’яжеться заданий у творі конфліктний вузол і таким чином не втрачає інтересу до перебігу подій. В новелі Буніна з перших рядків повідомляється про трагічну розв’язку — загибель головної героїні. Подальша розповідь про перипетії життя Олі Мещерської подається ретроспективно, у формі спогадів оповідача. Цей художній прийом дозволяє Буніну перенести головний інтерес у його творі із зображення подій на характер їх сприйняття оповідачем, на поглиблені описи внутрішнього психологічного стану головної героїні. Темп розповіді за такої форми співвідношення сюжету та фабули суттєво сповільнюється, зв’язок між окремими епізодами та сценами новели набуває швидше асоціативно-емоційного, аніж логічно смислового характеру.

До значних здобутків ліричної прози в творчості Буніна відносяться також новели «Граматика кохання»(1915), «Сни Чанга»(1916), повість «Мітине кохання»(1925), автобіографічний роман «Життя Арсеньєва»(1927-1933), збірка новел, написаних на тему кохання «Темні алеї»(1943).

Якщо в ліричній прозі Буніна переважають імпресіоністичні тенденції, то в творчості іншого відомого російського прозаїка Олександра Івановича Купріна(1870-1938) яскраво дається взнаки вплив неоромантичних тенденцій. Письменника цікавлять непересічні, яскраві людські натури, заземленій і гнітючій дійсності він протиставляє у своїх творах цінності вищого буття — велике і щире кохання, красу життя, мистецтво, яке облагороджує душу людини. Наскрізним для ліричної прози Купріна є образ людини, зовні часто неприкметної, але органічної, цілісної натури, яка в ім’я поклику свого серця здатна на повну самовіддачу і навіть самопожертву. Ідеал такої людини зустрічаємо вже в ранніх зразках ліричної прози письменника — знаменитій повісті «Олеся»(1898), де змальована історія кохання сільської дівчини і міського інтелігента Івана Тимофійовича, що випадково потрапляє і глухе поліське село, де живе Олеся. В образі Олесі, яку забобонні селяни вважають відьмацькою вихованкою, Купрін втілює своє уявлення про «справжню людину», яка живе за законами природи, якій вдалося зберегти незіпсованою свою дугу, яка здатна на справжнє, щире і самовіддане кохання. Цілісністю і безпосередністю своєї натури вона протиставлена «міській» людині, Івану Тимофійовичу, доброму, але нерішучому, неспроможному відстояти своє щастя. Мужні, інтелектуально і душевно обдаровані людські особистості постають на сторінках й інших творів Купріна, в образах: журналіста Щавинського, який викриває японського шпигуна («Штабс-капітан Рибников»,1906), єврейського скрипаля Сашки з одеського портового шинку «Гамбрінус», що відмовляється виконувати монархічний гімн і безстрашно називає царського охоронця «вбивцею» («Гамбрінус», 1907), біблійної Суламіф, яка не відрікається від свого кохання до царя Соломона, хоча воно й стає причиною її загибелі («Суламіф», 1908) та ін. Надзвичайно зворушливу історію трагічного кохання «маленької», але самовідданої і сильної людини Купрін зображує в повісті «Гранатовий браслет»(1911).

Тут розповідається про те, як багато років поспіль, попри усвідомлення усієї марності своїх сподівань, дрібний поштовий чиновник Желтков кохає княгиню Віру Миколаївну Шеїну. Це, за висловом одного з персонажів твору, «велике кохання, яке повторюється лише один раз на тисячу років», і символом якого стає подарований Желтковим княгині гранатовий браслет. Княгиня не може відповісти на його кохання, але смерть цієї маленької людини із спрвжньою поетичною душею, стає початком її духовного переродження, відкриває перед нею світ невідомих їй раніше почуттів. «Гранатовий браслет» — це справжня лірична балада про кохання, кохання не лише «сильне, як смерть», але й сильніше від смерті.

Помітними неоромантичними впливами позначена й реалістична проза Шолома-Алейхема (літературний псевдонім Шолома Нохумовича Рабиновича, 1859-1916). До найвідоміших зразків ліричної прози в його творчості відноситься повість «Пісня над піснями»(1909-1911).

В творі подана історія поетичного, звеличеного наскрізними біблійними асоціаціями почуття єврейського юнака Шимека до дівчинки Бузі, що кохають одне одного як Соломон та Суламіф з біблійної «Пісні над піснями». Розповіді, яка у творі ведеться від особи Шимека, надано форми спогадів, крізь які окреслюються враження від найбільш хвилюючих, забарвлених ліричним романтичним пафосом епізодів зустрічі закоханих, часу, що вони провели разом, їхніх потаємних думок, почуттів, переживань. З особливою увагою зображено пробудження в дитячих душах першого почуття кохання, схожого на пробудження весни, що зігріває світ теплом і радістю. Героям так і не судилося зв’язати свої долі, але від цього їхнє кохання не втратило своєї дивовижної, життєстверджувальної сили, воно й надалі продовжує зігрівати спогади Шимека поетичною окриленістю почуттів, що підносять його душу над сірою буденністю, нагадуючи про існування іншого, справжнього, омріяного образами цього дитячого кохання світу.

Значним здобутком ліричної прози в російській літературі рубежа століть стала рання творчість М.Горького.

Запитання і завдання

Яку прозу називають ліричною? Охарактеризуйте її ознаки, вплив на її формування поетики натуралізму, імпресіонізму, неореалізму.

Назвіть представників ліричної прози в світовій літературі

Охарактеризуйте внесок у розвиток російської ліричної прози творчості І.Буніна, О.Купріна, Шолома-Алейхема



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.