Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Творчість Максима Горького
Література рубежа ХІХ-ХХ століть
Література першої половини ХХ століття

«Людина! Наче сонце у грудях моїх народилось, і в яскравому сяйві його повільно простує - вперед! і -вище! трагічно прекрасна Людина!

Я бачу її гордеє чоло, сміливі і глибокі її очі, а в них - ясне проміння Мислі, величної тієї сили, яка в моменти втоми створює богів, в добу бадьорості їх повергає.

Загублена серед пустель всесвітніх, одна на клаптику малім землі, що зі швидкістю невловною летить кудись у глиб безмірного простору, нестерпним мучена питанням - «для чою вона існує?» - вона простує мужньо уперед! і вище! - шляхами перемог над таємницями всіма землі і неба». (М.Горький, «Людина»)

1868 (28 березня) - народився в Нижньому Новгороді в родині столяра-краснодеревщика Максима Пєшкова.

1871 —1876 - виховується в родині свого діда, власника красильної майстерні.

1877 — поступає в Нижньогородське училище, яке не зміг закінчити через нестачу коштів.

1878-1883 - починається період поневірянь Горького «в людях», важка праця «хлопчиком» в магазині, помічником кресляра, посудомийником на пароплаві та ін.

1884 - їде до Казані, щоб вступити до університету, але замість навчання «університетами» для нього стає життя. Горький змінює десятки професій, переживає кілька важких духовних криз, відкриває для себе світ літератури, зближується з революційно-народницьким рухом.

1887 - душевна криза і спроба самогубства, що спричинилася до захворювання на сухоти.

1885 - перша літературна публікація Горького, яка відбулася в газеті «Вользький вісник» 26 січня 1885 року. Це були мелодраматичні вірші на смерть дівчини, яка проти волі була видана заміж і покінчила з собою.

1888 — 1889 а також 1891 —1898 — мандри Горького по Росії (Повользькі губернії, Ясна Поляна, Москва, Дон, Україна, південна Бесарабія, Крим, Кавказ).

1889 — перший арешт, після звільнення служить у адвоката Ланіна.

1899 —лікується в Ялті, де знайомиться з А.Чеховим, О.Купріним, І.Буніним.

1900 — зустріч з Л.Толстим, участь у революційному русі, неодноразові арешти.

1902 — очолює видавництво «Знання».

1906 — через загрозу нових арештів змушений емігрувати (Німеччина, Франція, Америка, Італія).

1911-1913 — повертається і живе в Росії.

1921 - залишає Росію і сім наступних років живе в Італії, Франції, Німеччині, де намагається осмислити зміни, які відбуваються на його батьківщині.

1928 - повертається до Росії, де спрівпрацює з урядом більшовиків.

1934 - очолив Союз письменників СРСР, створений з його ініціативи.

1936(18 червня) — смерть від загострення сухот. Існує припущення, що письменник був отруєний, оскільки Сталін побоювався, що письменник може відкрито виступити проти політики репресій.

«Іконоборець, що став радянською іконою». Творча особистість М.Горького

Талановитий російський прозаїк, драматург, публіцист Максим Горький (псевдонім Олексія Максимовича Пєшкова, 1868-1936) був неординарною, яскраво обдарованою творчою особистістю. Його життєвий і творчий шлях був складним, сповненим трагічних суперечностей, духовних пошуків та ідейних метань. Він стрімко увірвався в російську літературу на рубежі ХІХ-ХХ ст. і відразу здобув популярність, якої інші письменники досягали десятиліттями копіткої і напруженої праці. Вже з перших творів його ім’я міцно асоціюється з національною ментальністю російської літератури, про що у свій час писав О.Блок: «Я стверджую..., якщо і є реальне поняття Росія чи краще - Русь, то його виразником у великій мірі слід вважати саме Горького».

Горьким захоплювались у тодішній Росії, його знала Європа, сам він особисто був знайомий з багатьма американськими та європейськими письменниками з числа тих, що визначали провідні тенденції розвитку світової літератури. Волелюбний дух, бунтарська натура, поєднані із світлою романтичною вірою в людину, високими гуманістичними принципами та надзвичайно вразливим сумлінням, змушували письменника завжди і скрізь ставати на захист приниженого та обездоленого, віддавати свій голос за маленьку людину, в душі якої, попри її «малість», він завжди намагався побачити паростки прометеєвської величі, незнищенне прагнення до свободи і ствердження своєї людської гідності. Бути гідним високого звання Людини усе своє життя намагався й сам письменник. Ілюзорні сподівання на те, що соціальна революція зможе розв’язати віками накопичувані суспільні суперечності і стане запорукою майбутнього царства щасливої і вільної людини, зближують Горького з більшовиками, позицію яких він, проте, поділяє з певними пересторогами та сумнівами, що їх неодноразово висловлюватиме як під час першої (1905-1907 рр.), так і під час другої революції (1917 р.). Лише 1928 р. він остаточно повертається в Росію, щоб власноручно приймати участь у її соціалістичній розбудові. . В країні сталінізму Горький активно займається літературною та культурно-просвітницькою діяльністю. З цього ж року ім'ям Горького стали називати міста, вулиці, станції метро, інститути, театри, бібліотеки, парки, аероплани. Була навіть випущена цукерка, названа на честь одного з найвідоміших його персонажів — Данко. Горький став на чолі створення колективної письменницької книги, що оспівувала будівництво ув'язненими Біломорсько-Балтійського каналу ім. Сталіна. Організував і підтримував безліч підприємств: видавництво «Аcademia», книжкові серії «Історія фабрик і заводів», «Історія громадянської війни», журнал «Літературне навчання», а також Літературний інститут, потім названий його ім'ям. Творча постать Горького ще за життя була огорнута культом хрестоматійного глянцю, визнана взірцевою, «найсоціалістичнішою»... «Іконоборцем, що став радянською іконою» називали Горького російські емігранти, співставляючи його ранню творчість з творами пізнього періоду, відміченими ідеологічними штампами «найпередовішого» у світі літературного методу — соціалістичного реалізму.

На ідеологічне бальзамування Горький був приречений і після своєї смерті, упродовж до 80-х років ХХ ст., коли розпочався зворотний процес. «Тріумф революції, - як пише С.Сухих, - став тріумфом Горького, а коли революція обернулася трагедією для країни, це усвідомлюється й як трагедія Максима Горького — її провозвісника і глашатая, її трубадура і жертви». В яких гріхах тільки не звинувачували письменника! Місто, в якому він народився і яке було назване його ім’ям, перейменували, як і станцію метро і одну з головних вулиць Москви. Неодноразово пропонувалось усунути його твори із шкільної програми, а в одній із партійних бібліотек Челябінська були навіть спалені його книги. Втім, час усе розставляє по своїм місцям. За ідеологічними прорахунками письменника важко не побачити нині його глибокі моральні сумніви та складні духовні пошуки, які не дозволяють голослівно прираховувати його до ідеологів марксизму, швидше до тих, хто стали жертвами його оманливих обіцянок. За художньо недоопрацьованими творами, в яких письменник віддає данину ідеологічним настановам соціалістичного реалізму, ми бачимо сьогодні іншого Горького — творця пронизаних світлою романтичною вірою в Людину творів, які по праву вписали його ім’я у світову скарбницю кращих здобутків художньої словесності рубежа ХІХ-ХХ ст.

Періодизація творчості М.Горького

1889-1903

1904-1912

1913-1936

1889 - поема «Пісня старого дуба»

1892 — оповідання «Макар Чудра»

1893 — оповідання «Ємельян Пиляй»

1894 — оповідання «Дід Архип і Льонька»

1895 — вірш в прозі «Пісня про Сокола», оповідання «Стара Ізергіль», «Челкаш».

1896 - літературно-критична стаття «Поль Верлен і декаденти»

1897 - оповідання «Коновалов», «Подружжя Орлових», «Мальва»

1898 — повість «Варя Олесова»

1899 —роман «Фома Гордєєв»

1900 — повість «Троє»

1901 — вірш в прозі «Пісня про Буревісника»

1902 — п’єси «Міщани», «На дні»

1903 — поема «Людина»

1904 — п’єса «Дачники»

1905 — «Нотатки про міщанство», п’єса «Діти сонця»

1906 — роман «Мати», п’єси «Варвари», «Вороги», цикл нарисів «В Америці»

1908 — повість «Життя непотрібної людини», книги «Сповідь», «Про цинізм», п’єса «Останні».

1909 — повісті «Літо», «Містечко Окурів», публіцистичні статті «Руйнування особистості»

1910 — повість «Життя Матвія Кожем’якіна», п’єси «Диваки», «Васса Желєзнова»

1911-1913 — «Казки про Італію»

1912 —1917 - прозовий цикл «По Русі», «Російські казки».

1913 — повість «Господар», п’єса «Фальшива монета».

1913-1914 — перша книга автобіографічної трилогії «Дитинство», п’єса «Зикови»

1916 — друга книга автобіографічної трилогії «В людях»

1917 — вірш в прозі «Дівчина і Смерть».

1918 — збірки публіцистики «Революція і культура», «Несвоєчасні думки», п’єса «Старий»

1919 — літературно-критичний портрет «Лев Толстой».

1922 — літературно-критична праця «Як я вчився писати»

1923 — третя книга автобіографічної трилогії «Мої університети», літературний портрет «Короленко».

1925 — роман «Справа Артамонових.

1927 — літературний портрет «Єсенін».

1927-1936 — роман «Життя Клима Самгіна»

1930 — публіцистичні статті «Якщо ворог не здається, - його знищують».

1932 — п’єса «Єгор Буличов та інші», публіцистичні статті «З ким ви, «майстри культури»?»

1933 — п’єса «Достигаєв та інші»

«Людина! Це звучить гордо!» Твори М. Горького 1889-1903 рр.

З раннього дитинства біографія Горького складалася нелегко. «Життєвими університетами» для нього стала повсякчасна боротьба за виживання, шматок хліба, він надзвичайно рано зіткнувся в житті з жорстокістю, грубістю, невіглаством, але це жодним чином не зломило притаманної йому фанатичної віри в Людини, в її безмежні духовні можливості. Гуманізм Горького — це шалений бунт проти усього, що спотворює ідею Людини, тому наскрізною темою його ранньої творчості стає проблема «особистість і свобода».

Вирішальний вплив на становлення світогляду раннього Горького справили, з одного боку філософське вчення Ніцше, а з іншого марксистські ідеї соціальної революції.

Ніцше імпонував Горькому насамперед своєю концепцією «надлюдини», активною життєстверджувальною і богоборницькою позицією, яка рішуче відмітала фаталістичну залежність людської особистості від культивованих «філософією життя» містичних життєвих стихій і пророкувала в майбутньому еру остаточного звільнення людини від пут релігії і піднесення її до рівня Бога. Якщо філософія Ніцше була для Горького філософським, теоретичним підгрунтям його власної концепції людини, то марксизм він сприймав як конкретну, практичну програму дій, спрямованих на впровадження цих ідей у життя. Водночас, і ніцшеанство, і марксизм Горький сприймав критично, від самого початку зауважуючи хибність багатьох їхніх засад. Горький заперечував безмежний індивідуалізм і егоїстичну зверхність ніцшеанської надлюдини, її бажання стати понад добром і злом. В марксистських концепціях перевлаштування суспільства на засадах братерства і рівності Горького відштовхувала перспектива досягнення цієї мети насильницьким шляхом. Горький був прибічником активної громадської позиції людини, але такої, яка б не йшла у розріз із принципами гуманістичної моралі. «Людина — це звучить гордо!» - ось провідна ідея творчості раннього Горького. Не дивно, що вона зумовила звернення письменника саме до ліричної прози, в якій чи не найбільш яскраво у тогочасній російській літературі виявили себе неоромантичні художні тенденції. За словами відомого критика В.Шкловського, проза Горького «відрізняється надзвичайною ліричністю. В Горькому завжди жив поет. Достатньо лише пригадати, як часто герої у його творах вигадують або співають пісні. Пісенна інерція живе за прозаїчними словами Горького, вона вигинає форми його твору, як вода, налита в паперову коробку, вигинає тонкі стінки». Письменник важіє до зображення виключних, яскравих характерів, сильних почуттів, пристрасного пафосу, якому притаманна емоційна підкресленість, лірична схвильованість, патетичність і урочистість. Він часто використовує контрасти при побудові своїх художніх образів, широко звертається до символіки. Його герої, як правило, зображені на тлі безмежного степу, безкрайого неба; грізний шум моря слугує немовби акомпонементом розповіді про їхнє неспокійне життя. Поетичні образи степу, моря, неба символізують ідеал свободи. Символічну спрямованість у Горького отримують і образи світла і темряви, шуму і тиші, бурі і грози тощо. Героями творів раннього Горького найчастіше виступають цигани, босяки, декласовані прошарки суспільства. Письменник широко звертався до мотивів народної творчості, до матеріалу казок, легенд, пісень. Його раннім творам властива особлива мовленнєва організація, яка полягає в підкреслено концентрованому доборі тропів і стилістичних фігур: яскравих епітетів, метафор, порівнянь, інверсій, антитез, умовчань, риторичних питань, звертань, вигуків тощо.

Першим друкованим твором Горького стала поема «Пісня старого дуба», яка пізніше була знищена автором як незріла. Її головний пафос — романтичне бунтарство ліричного героя, який, за його словами, «прийшов у світ з тим, аби не погоджуватись». По-справжньому талант Горького розкрився не в поезії, а в прозі. Вже перші його оповідання стали визначною подією у тогочасному літературному житті Росії. «Талант, поза будь-яким сумнівом, і притому справжній, великий талант», - відгукнувся на їх появу А.Чехов. Видані у 2-томній збірці «Нариси і оповідання»(1898) Горького вже через рік були перевидані трьохтомною збіркою, яка розійшлася небувалими на ті часи тиражами і забезпечила письменнику популярність, якою в тогочасній Росії користувалися хіба що твори Л.Толстого та Ф.Достоєвського. Цей успіх був обумовлений тим, що Горький запровадив в літературу не властивий російським класикам наступальний стиль, який відмовлявся від принципів пасивного гуманізму і закликав до практичного спротиву, рішучого наступу на життя. За словами Л.Калюжної, «Горький, який пішки обійшов усю Росію, з геніальним нюхом звіра відчував ритми свого часу і запахи нових ідей, що кружляли у повітрі».

Ранні оповідання М.Горького виразно поділяються на тематичні цикли, з числа яких найбільшу прихильність читача здобули цикл так званих «босяцьких» оповідань («Челкаш», «Ємельян Пілай», «Дід Артем і Льоня», «Жебрачка», «Якось восени», «Коновалов», «Колишні люди» та інші) і цикл творів алегорично-легендарного змісту («Макар Чудра», «Дівчина і смерть», «Про маленьку фею і молодого чабана», «Про чижа, який брехав і дятла, що любив правду», «Стара Ізергіль», «Хан і його син», «Пісня про Сокола», «Пісня про Буревісника») .

«Босяцький» цикл творів Горького присвячений так званим декласованим членам людського суспільства: жебракам, гульвісам, волоцюгам, злодіям, повіям тощо. Вони складають найбільш соціально обездолену частку суспільства, але попри їх приниженість і спосіб життя, несумісний із встановленими законами, письменник доводить, що ці люди пригнічені лише тілом, але не духом, підкреслює їхню здатність до дії, протиставлену законослухняній пасивності ситого міщанства, стверджує, що саме вони найбільше розуміють і цінують ідеали людської гідності і свободи. «Босяки були для мене, - писав Горький, - «незвичайними людьми» … вони не жадібні, не душать одне одного, не прагнуть до збагачення… Мене дуже приваблювало в них те, що вони не скаржились на життя… а про пристойне життя «обивателів» говорили насмішливо, іронічно, але зовсім не з почуття заздрості… а немовби із гордості, із усвідомлення, що живуть вони бідно, а все ж вони кращі від тих, хто живе багато».

В одному з перших оповідань циклу «Челкаш» автор протиставляє поетичну постать портового контрабандиста Гришки Челкаша і його випадкового спільника по злочину, сільського хлопчину Гаврилу. Декласований Челкаш, який живе за законами злочинного світу, виявляється більш людяним і моральним, ніж зовні благопристойний практичний селянин, який уособлює морально заскорузлий міщанський світ власництва і наживи. Одним з найбільш відомих творів «босяцького» циклу є й оповідання «Коновалов» в якому зображена трагічна доля одного з типових босяків кінця ХІХ ст. Олександра Коновалова. Він вправний майстер, а крім того ще й «стихійний» філософ, який прагне дійти до усвідомлення сенсу свого буття на цьому світі. Коновалов змальований як людина з високими моральними якостями, наділена багатою, здатною до співпереживання душою. Він намагається допомогти колишній коханці-повії звільнитись з лещат проституції, з повагою ставиться до людей, але його духовним пошукам бракує моральної твердості, «ржавчина розгубленості перед життям і яд роздумів над ним, - як зауважує оповідач, - роз’їдали його могутню постать, народжену, на нещастя, з добрим серцем. Таких «замислених» людей багато в російському житті, і всі вони дуже нещасні, тому що тягар їх дум збільшений сліпотою їхнього розуму». Тому Коновалов спивається, мандрує по країні у пошуках роботи, пробує навіть нелегально перейти кордон і зрештою, потрапивши до в’язниці з відчаю перед життям, яке, як він гадає, не склалося, вдається до самогубства.

Створюючи поетичний ореол навколо російського босяцтва, Горький водночас розумів і ту небезпеку, яку потенційно містило у собі це явище. Після революції 1905 р. він зауважив: «Загалом російський босяк — це явище більш небезпечне, ніж це вдалося мені сказати, страшною є ця людина і насамперед — своїм холодним відчаєм, тим, що сама себе заперечує, усуває з життя».

Тематичним продовженням творів «босяцького циклу» в перший період творчості Горького стали його роман «Фома Гордєєв» і всесвітньо знаменита драма «На дні».

Босяцький дух бунтарства, незадоволеності життя, пошуку його справжнього сенсу втілений в головному героєві роману «Фома Гордєєв». В творі Горький, за його словами, хотів дати широку картину життя 90-х рр., де «повинна шалено битися енергійна, здорова людина, що прагне справи під силу, що прагне простору своїй енергії. Їй тісно, життя давить на неї, вона бачить, що героям у ній немає місця...».Фома Гордєєв, спадкоємець багатого волзького купця, не хоче підкоритися безжалісним законам капіталізму. Він рветься з золотої клітки на волю і в результаті вступає в гострий конфлікт зі своїм середовищем. Фома самотній, і тому його бунт приречений на невдачу. Горький у цій повісті створює целую галерею представників буржуазії, старого купецтва, і нового, європеїзованого,— що згуртувалися в боротьбі зі своїм «блудним сином». Соціально-філософська драма «На дні» стала, за словами письменника, «підсумком моїх майже двадцятилітніх спостережень над світом «колишніх людей». В творі письменник змальовує «дно життя», як метафорично названий в драмі притулок для бездомних, в якому зібралися представники різноманітних соціальних прошарків тогочасної Росії. Усі вони різні за віком, характерами, професіями, кожен із них з різних причин потрапив на «дно» життя, але усіх їх об’єднує почуття власної соціальної неповноцінності, безвихідності і ілюзорна віра в те що, зрештою, їм вдасться вирватись із в’язниці, з якою асоціюється для них життя у притулку. На відміну від більш ранніх творів босяцької тематики, в драмі вже немає колишнього захоплення прометеївською величчю босяцького типу людини, більш того, звучать нотки песимізму й розчарування стосовно його потенційних духовних можливостей.

Оповідання, що відносяться до циклу творів алегорично-легендарного змісту, за характером своєї проблематики, провідними мотивами, типами персонажів та прийомами їхнього художнього відтворення перекликаються з «босяцькими» оповіданнями. В центрі їхнього зображення також постать свободолюбивої людини з сильним характером, природні уявлення якої про справедливість, честь і гідність різко протиставлені лицемірній міщанській моралі. До кращих творів цієї групи відносяться оповідання «Макар Чудра», «Стара Ізергіль» та вірш у прозі «Пісня про Буревісника».

В центрі зображення оповідання «Макар Чудра» трагічне кохання молодого цигана Лойко Зобара і красуні Радди, доньки оповідача, колишнього солдата Чудри. Молоді люди кохають одне одного, але коли ціною цього кохання Рада ставить умову Лойко поступитися його поняттями про чоловічу гідність і честь, визнати зверхність її волі над почуттям його свободи, Лойко воліє радше прийняти смерть, аніж поступитися принципами. Він вбиває Раду і сам приймає смерть від руки її батька. Головна героїня оповідання — «Стара Ізергіль» - літня жінка , яка пригадує своє нелегке життя, а також дві легенди, що в алегоричній формі розкривають полеміку Горького з філософією Ніцше. Головний герой першої легенди, що втілює образ ніцшеанської «надлюдини», Ларра — син жінки і орла. Він вбиває дівчину, що відмовила йому у коханні, через що люди проганяють його, вважаючи, що вічна самотність буде для нього найжахливішим з можливих покарань. Герой другої легенди — Данко в критичний для свого народу момент вириває з грудей власне серце, яким освітлює дорогу посеред темного лісу. Це допомогло знайти вихід із лісової гущавини, але люди швидко забули про подвиг Данко, який урятував їх від загибелі ціною власного життя. В рисах самої Ізергіль поєднані егоїстичний індивідуалізм, який споріднює її з Ларрою, і любов до людей, здатність на самопожертву заради щастя інших, що одночасно пов’язує її із образом Данко.

«Хай сильніше гряне буря!» «Пісня про Буревісника» М.Горького.

Чи не найбільша слава і популярність з усіх ранніх творів Горького випала на долю невеличкого за обсягом ліричного прозового твору — «Пісні про Буревісника», що у надзвичайно стислій і концентрованій формі увібрав до себе ідейний та емоційний пафос усієї ранньої творчості письменника, пов’язаної із його вірою у титанічну велич людини. Значною мірою уявлення про зміст цього твору розкриває його насичена подіями творча історія.

В березні 1901 року знайомий М.Горького російський письменник Леонід Андрєєв повідомляв йому, що в «одному препаскудному журналі» невдовзі повинна з’явитися стаття «однієї препаскудної людини» і зауважував далі: «Важливим є те, що ця препаскудна людина знайшла одне слово, яке так вдало і точно характеризує Вас в літературно-суспільному сенсі, що слово це має усі підстави стати крилатим. Він назвав Вас «буревісником»… Горький тоді відповів Л.Андрєєву: «Я якраз про буревісника недавно писав, і написав, і надрукую». І дійсно, невдовзі з’явився знаменитий вірш у прозі М.Горького «Пісня про Буревісника», який став одним із найбільш резонансних в романтичному циклі його творів. «Пісня про Буревісника» була написана Горьким у Нижньому Новгороді 12 березня 1901 р. після поїздки до Петербургу і Москви. Письменник у цей час був зв’язаний з підпіллям, зокрема з московською організацією газети «Іскра» і проводив революційну пропаганду у Нижньому Новгороді серед студентів і робітників, виступав ініціатором суспільних протестів проти переслідування царським урядом студентів. «Пісня» викликала бурю захоплення в колах революційно настроєної молоді і стала своєрідним гімном революції. Царська цензура заборонила «Пісню», а журнал («Жизнь»), в якому вона була надрукована, закрили. В спеціальній довідці департаменту поліції про журнал «Жизнь» повідомлялось: «В квітневій книжці «Жизни» готувалось до друку оповідання Пєшкова «Весна», в якому характеризується сучасний момент — момент відродження свідомості у суспільстві. /…/ Представник молодого покоління — Чиж — співає надто провокаційну пісню «Про Буревісника». Саме оповідання було заборонене цензурою, але окремо «Пісня про Буревісника» була надрукована в квітневому числі поточного року журнала «Жизнь». Далі наводилась повністю «Пісня про Буревісника» і говорилось про «сильне враження», яке вона справила на літературні кола. На останок жандарми констатували: «Горького почали називати не тільки «буревісником», але й «буреглашатаєм», оскільки він не лише передвіщує майбутню бурю, але й кличе бурю за собою».

В пісні Горького розгорнута картина величної бурі, що розверзла широчінь морського простору спалахами блискавок, гуркотінням грому, спіненими хвилями, що їх «бере в обійми вітер» і щосили «в дикій злобі кида на стрімчасті скелі, розбиваючи на бризки...» Перелякані мешкані морських просторів —птахи стогнуть від переляку, не знаючи, куди сховати свій жах перед розбурханою морською стихією. І лише один птах — сміливий Буревісник — стрімко несеться крізь хмари, «гордо в блискавках ширяє над ревучим гнівно морем», немовби зливається з бурею, перетворюючись на її глашатая — звитяжного буревісника. Усі образи твору алегоричні і контрасно протиставлені одне одному: з одного боку це ідеал духовно піднесеної особистості, що його втілює образ Буревісника, а з іншого боку - налякані життєвими бурями людці, втілені в образах чайки, гагари, пінгвінів. За часів радянського літературознавства образ Буревісника прийнято було тлумачити як провозвісника близької революційної бурі, що от-от сколихне царську Росію. Революційно-агітаційне значення образу Буревісника мала на увазі вже царська цензура, яка заборонила до друку твір Горького. За словами Н.Крупської, «Пісня про Буревісника» яскраво виявила «увесь революційний настрій Горького; кожен рядок пісні виражає те, що переживав тоді робітничий клас, кожен рядок дихає поезією революційної боротьби робітничого класу». Відомо, що до образів з горьківської «Пісні про Буревісника» звертався В.Ленін в своїй статті «Перед бурею»: «…Мы стоим, по всем признакам, накануне великой борьбы. /…/ Довольно с нас гегемонии трусливых кадетов, этих «глупых пингвинов», что «робко прячут тело жирное в утесах». «Пусть сильнее грянет буря!» Втім, горьківський буревісник може бути інтерпретований не лише у примітивно-революційній, але й у площині філософських пошуків тогочасного Горького, зокрема, в контексті його тодішніх захоплень філософією Ніцше. Цікавою деталлю, що характеризує образ Буревісника, є порівняння його з демоном, в чому можна бачити не лише лермонтівські традиції, але й прихований відголосок ніцшеанських ідей про надлюдину, що повстає проти Бога.

За жанром твір Горького — це вірш у прозі. Йому притаманна лірична, патетична схвильованість, риторичні інтонації, поетична лексика. Крім того письменник надає своєму творові ознак чіткої метричної організації: його вірш написаний 4-стопним хореєм, в якому упорядковано чергуються наголошена і ненаголошена складові позиції слова.

Вірш у прозі - це невеликий за обсягом прозовий твір, якому надані ознаки ліричного віршового твору: пристрасність, емоційність, концентрованість змісту, суб’єктивність, ритмічна мова. Графічно такий вірш записується як проза, тобто суцільним текстом і, на відміну від вірша, найчастіше не містить у собі рими а також ознак чіткої метричної організації.

Витоки жанру пов’язують із традиціями європейської релігійної лірики у прозі та французької традиції прозового перекладу іншомовних віршів. Перші зразки жанру сягають епохи романтизму. Термін «вірш у прозі» був уведений в літературний обіг Шарлем Бодлером. Крім нього до цього жанру у французькій літературі звертались А.Рембо, Лотреамон, Сен-Жон Перс, М.Жакоб, П.Реверді, А.Бретон та ін. Відомим представником цього жанру в російській літературі був І. Тургенєв, в українській літературі - Леся Українка («Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами»), Ольга Кобилянська («Акорди», «Рожі»), Василь Стефаник («Дорога», «Раненько чесала волосся»), Марко Черемшина («Льодові квіти»).

«Буревісник революції». Твори М.Горького 1904-1912 рр.

Твори Горького, написані до початку російської революції 1917 р., в цілому характеризує посилення критичного ставлення з боку письменника до російської соціально-політичної дійсності, неухильне наростання симпатій до ілюзорних обіцянок ідеологів марксизму. В цей час Ніцше остаточно поступається у його світоглядних інтересах Марксу, егоїстична ніцшеанська «надлюдина» — концепції людини як органічної частки колективної маси, натхненної ідеалами пролетарської революції. Перший з подібного ряду творів, повість «Троє» Горький написав ще в ранній період своєї творчості. В період та після поразки першої російської революції 1905-1907 рр. Горький пише ще ряд творів, в яких прямо або опосередковано симпатизує революційній ідеології: роман «Мати», повісті «Літо», «Містечко Окурів», «Життя Матвія Кожем’якіна» та ін.

Сюжет повісті «Троє» складають історії життя трьох друзів. Один з них, Ілля Луньов, прагне домогтися успіху в буржуазному суспільстві, спираючись на його закони та мораль, але приходить до усвідомлення хибності свого шляху. Людина внутрішньо чиста, що мріє жити по справедливості, він, як і Фома Гордєєв, бурхливо виявляє свій протест, і як і Фома, зломлений, гине. Другий — Яків Фелимонов — хоче протиставити соціальному злу смиренність, християнське непротивлення. Горький показує безперспективність цього шляху. Третій із друзів, Павло Грачов, після довгих митарств зближується з кружком соціал-демократичної інтелігенції. В романі «Мати», що вважається найбільш тенденційним з творів Горького, письменник відображає процес кристалізації та масового поширення в середовищі фабрично-заводського пролетаріату революційної ідеології. В творі цей процес насамперед зображений у зв’язку з його головними героями Нілівною (Власовою Пелагеєю Нілівною) і її сином Павлом. Павло — фабричний робітник, доля якого спочатку складається типово для людей його кола і його професії. В ньому зрів соціальний протест, але виливається він в п’янство і агресивну поведінку. Зустріч з більшовицьким підпіллям рішуче змінює його свідомість. З часом він стає професійний революціонером, заарештовується поліцією і, за вироком суду, має бути висланий до Сибіру. Аналогічну еволюцію проходить й його мати Нілівна, яка із затурканої життям, слабкої жінки перетворюється у вольового і мужнього революціонера, свідомого борця із соціальною несправедливістю. Повість «Літо» пройнята життєстверджуючим революційним пафосом. Ідею боротьби тут несе в маси рядовий пропагандист Єгор Трофимов. Однак приходить він у село не на голе місце. Тут і до його приїзду оформилася група молодих селян, що розуміють, що життя необхідно переробити, що очікують допомоги з міста, щоб почати революційну діяльність. «Містечко Окурів» містить змалювання пасивної, відстороненої від соціально-політичного життя атмосфери провінційної Росії, уособленням яких виступає містечко Окурів. Повість «Життя Матвія Кожем’якіна» продовжує тему «Містечка Окурова», з яким її часто об’єднують в єдину дилогію. В повісті письменник поставив завдання розкрити історичне підґрунтя пасивного відношення до життя в різних його проявах (пасивний анархізм, фаталізм і т.д.) і виявити коло життєвих уявлень різних соціальних прошарків провінційного суспільства.

Для художнього методу Горького цього часу характерна переорієнтація від неоромантичних до реалістичних принципів творчості. Паралельно до прози в цей період Горький звертається й до драматургії («Дачники», «Діти сонця», «Варвари», «Вороги», «Останні», «Диваки», «Васса Желєзнова»), головною проблемою якої стає співвідношення народу і інтелігенції, внутрішнє розшарування останньої під тиском напруженої атмосфери передреволюційних років, проблема громадської пасивності та егоїзму російської інтелігенції.

Гіркий Горький. Твори М.Горького 1913-1936.

Революцію 1917 р. Горький спочатку не сприйняв. Жовтневий більшовицький заколот письменник вважав політичною авантюрою, в циклі нарисів «Несвоєчасні думки» він змалював страшні картини революційного терору в Петербурзі, різко засудив ставлення більшовиків до інтелігенції та культури, через що був названий в більшовицькій пресі «трунарем революції». Спроби Горького пом’якшити ставлення більшовиків до інтелігенції та культури викликали роздратування з боку Леніна: «Ваша інтелігенція — лайно!» Горький змушений був залишити Росію і сім років - до 1928 - провів за кордоном. Втім, після свого повернення до Росії, Горький активно співпрацює з більшовиками. В 1934 р. Горький очолив Союз письменників СРСР, створений з його ініціативи. На І з’зді радянських письменників Горького проголошують засновником соціалістичного реалізму — методу, який, на думку тогочасних ідеологів від культури повинен був об’єднати усіх митців радянської епохи. Від Горького намагаються приховувати істинні масштаби сталінських злодіянь і репресій, водночас саме Горькому належить відома фраза «Якщо ворог не скоряється, його знищують», яка стала основним гаслом сталінської політики. Незважаючи на політичне загравання з комуністичним режимом, Горький відмовився написати похвальну статтю про Сталіна, а після смерті письменника у його архіві був знайдений запис, в якому Сталін порівнювався з огидною блохою, яку «більшовицька пропаганда і гіпноз страха збільшила до неймовірних розмірів».

В останній період творчості Горький створює кілька літературно-критичних портретів (Л.Толстого, В.Короленка, С.Єсеніна), п’єси «Фальшива монета», «Старий», що містять полеміку з ідеями примирення і страждання Ф.Достоєвського, «Єгор Буличов та інші», «Достигаєв та інші», що містять критику міщанського світосприйняття, велику за обсягом автобіографічну трилогію «Дитинство», «В людях», «Мої університети», в центрі якої — проблема духовного дозрівання та формування політичної свідомості в молодій людині з народа. До числа найбільш значних прозових здобутків пізнього Горького відносяться романи «Справа Артамонових» і «Життя Клима Самгіна».

В романі «Справа Артамонових» розгорнута історія життя трьох поколінь родини Артамонових, що охопила величезний часовий відрізок історії капіталізму Росії: з 1863 по 1917 роки. Якщо Ілля Артамонов-старший, засновник «справи», повний енергії, прагнення будувати, накопичувати багатство, затверджує свою владу над людьми, то син його, Петро, почуває себе рабом «справи», він вже не будівельник, а споживач багатств, накопичених батьком. Другий син Іллі — горбань Микита — зовсім не пристосований до життя. Він іде в монастир, але і до релігії він виявляється таким же байдужим, як і до «справи». Ще яскравіше риси соціальної деградації виявляють себе в поведінці третього сина Петра — Якова. Він не здатний ні до якої справи і піклується тільки про власну ситість і комфорт, сенс життя для нього в спокої. І лише в онуку, Іллі, відроджується енергія і сила волі діда, але вони приймають інший напрямок: Ілля відрікається від «справи», пориває з родиною і стає революціонером. Про роман «Життя Клима Самгіна» сам Горький писав: «Я мав намір змалювати усі класи, «плин», «напрямок», всю пекельну метушню кінця століття і бурі початку XX!» У романі створений індивідуалізований груповий портрет буржуазної інтелігенції на тлі сорокалітньої історії Росії. Життя головного героя, інтелігента Клима Самгіна уособлює процес руйнування особистості, що протиставляє себе народу. Самгіну в романі протистоїть інтелігент-більшовик Степан Кутузов.

Запитання і завдання:

Поясніть метафоричний сенс образу, крізь який сприймали М.Горького представники російської літературної еміграції. Чому сьогодні його доля сприймається як трагічна і суперечлива?

Поясніть особливості ідейного світогляду раннього Горького. Як теза «Людина! Це звучить гордо!» розкриває ідейну спрямованість його ранніх творів? Визначте особливості художнього методу раннього Горького і охарактеризуйте основні тематичні цикли його оповідань

Чи можна назвати М.Горького «буревісником революції»? Доведіть свою думку, спираючись на текст його вірша у прозі «Пісня про Буревісника»

Опишіть ідейну та художню еволюцію творчості М.Горького першої третини ХХ ст.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.