Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Російський символізм, його школи і естетичні пошуки
Російська поезія
Література першої половини ХХ століття

Символізм (грецьк. symbolon — умовний знак, прикмета) — літературний напрям, що утворився у 80-х роках у Франції, звідки поширився на інші країни Європи. Перші паростки російського символізму з’явилися на початку 90-х років ХІХ ст. Одним з перших теоретичне обгрунтування новому літературному напрямку надав відомий російський поет і прозаїк Дмитро Мережковський, який в праці «Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури»(1893) різко відкидав як занадто матеріальну естетику реалізму і закликав російських поетів звернутися до досвіду новітніх західноєвропейських митців. В своїй статті Мережковський проголосив і три основні гасла російського символізму: символізацію (як широке насичення поезії символами), світобачення в дусі вишуканого імпресіонізму, містичний зміст. Поетів, які належали до кола символістів, у відповідності до часу їх вступу в літературу, прийнято ділити на дві групи.

До старших символістів, що вступили в літературу в 90-ті роки ХІХ ст., належать Д.Мережковський, З.Гіппіус, В.Брюсов, М.Мінський, К.Бальмонт, Ф.Сологуб, які переважно орієнтувались на здобутки сучасного їм європейського символізму. Вони були космополітами, вважаючи, що витоки світового символізму знаходяться в глибині часів, ще у філософській системі Платона, а тому символізм, на їхню думку, - не літературна школа, а універсальна невичерпана система світорозуміння.

До молодших символістів, поетичні дебюти яких відбулися на початку ХХ ст., відносились О.Блок, В.Соловйов, Вяч. Іванов, А.Бєлий. На відміну від своїх попередників, не відкидаючи творчі надбання сучасного їм європейського символізму, вони водночас намагалися сполучити їх із кращими традиціями російської поезії «золотої доби». Віршам російських символістів притаманні витончена музикальність, що знаходиться свій вираз в підкреслено пісенному ритмі віршів, в акцентованій ліричності, емоційності, перевазі складних символічних образів над образами фізично-предметними. Їх вірші побудовані на постійному протиставленні раціонального і інтуїтивного, підсвідомого, на важковловимих асоціаціях між зовні не зв’язаними предметами, на співставленні образів людського і природного світів, на таких філософських узагальненнях, які через символіку природних стихій намагаються розкрити глибинну суть тих природних процесів і суспільних законів, що пояснюють розвиток усього суспільства і окремо взятої людини. Специфічною рисою саме російського символізму є й його прагнення до надання символічним образам міфологічного або містичного змісту, який часто до того ж поєднувався і з автобіографічними мотивами.

Символізм мав величезне значення для розвитку російської поезії «срібної доби», оскільки хронологічно був першим напрямком російського модернізму, який протиставив себе реалізму і заклав традиції для подальшого розвитку модерністської літератури в Росії. Впливи та відголоски поетичних прийомів символізму містяться практично в усіх подальших модерністських напрямках російської поезії: в акмеїзмі, футуризмі, імажинізмі та ін., а саму цю генетичну спорідненість в сучасній науці навіть прийнято позначати окремим терміном «постсимволізм».

«Його ідея — настільки величезна, що наперед можна сказати — не витримає він її тягара, як не витримають й тисячі інших письменників, згорить, але нам у спадок велику думу залишить»(О.Блок). Дмитро Сергійович Мережковський (1866-1941) одним з перших в російській літературі у праці «Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури»(1893) теоретично обгрунтував символізм. В літературу він увійшов як визначний письменник, літературний критик, релігійний мислитель.

Як поет Мережковський заявив про себе з середини 80-х років ХІХ ст. віршовими збірками «Вірші»(1888), «Символи»(1892), «Нові вірші»(1896). Наскрізна тема його віршів — це тема відношення людини до Бога, крізь яку він розглядає й коло інших проблем, таких як історія і культура, філософія релігії і особливості християнської містики, поет і суспільство тощо. Головне місце в творчому спадку Мережковського посідає не поезія, а проза. Він відомий як автор численних прозових творів на історично-філософську та культурологічну тематику: «Народження богів», «Мессія»(1928), «Таємниця трьох»(1925), «Таємниця Заходу: Атлантида-Європа»(1930), «Ісус Невідомий»(1932), «Наполеон»(1929), «Данте»(1939), з числа яких найбільш відомою є романна трилогія «Христос і Антихрист»(1886-1905). В трилогії Мережковський звертається до релігійно-філософської інтерпретації подій російської та європейської історії. Ідейний задум трилогії полягає у тому, щоб інтерпретувати людську історію як віковічну боротьбу християнства і язичництва, «релігії духу» і «релігії плоті». Одна з постійних тем Мережковського — це тема Росії, що, на його думку, повинна відіграти особливу роль в історії людства, яке вона або врятує, або ж призведе до загальної катастрофи, апокаліпсиса. Ознаки останнього Мережковський вбачав в російській революції, яка метафорично асоціювалася для нього з образом «прийдешнього хама». Останок життя письменник провів у Франції, не сприйнявши ані ідей російських комуністів, ані (пізніше) німецьких фашистів.

«Рівних Бальмонту в мистецтві вірша в російській літературі не було»(В.Брюсов). Костянтин Бальмонт (1867-1942) — один з найбільш вишуканих російських поетів-символістів, автор 35 віршових збірок, численних прозових творів, літературно-критичних праць, перекладів з англійської, французької, іспанської, чеської, індійської, польської, вірменської, грузинської поезії.

Перші віршові спроби Бальмонта припадають на кінець 80-х — початок 90-х років ХІХ ст. Рання лірика Бальмонта не позбавлена громадянських мотивів, які, водночас, отримують у поета символістсько-романтичне забарвлення: несприйняття світу, меланхолія, думки про смерть. Основні риси його поезії 90-х років — загострений суб’єктивізм, культ миттєвості, естетство. Підвищену, навіть у порівнянні з іншими поетами-символістами, увагу Бальмонт приділяє звучанню і мелодиці вірша. Його поезії надзвичайно мелодійні, багаті на алітерації, вишукані рими, незвичайні розміри. Однією з відмінних ознак поезії Бальмонта є також її спрямованість на фіксацію найменших нюансів любовного почуття та настрою природи. Свої кращі поетичні збірки Бальмонт написав на початку 900-х років — «Палаючі будинки»(1900), «Будемо, як сонце»(1903), «Тільки кохання»(1903). Найбільш популярною і свого роду програмною вважається збірка Бальмонта «Будемо, як сонце», в якій найповніше відбилась його оригінальна поетична філософія, що, за словами критиків, полягає у «спробі побудувати космогонічну картину світу, в центрі якої знаходиться верховне божество — Сонце. Немовби уподоблюючи себе первісній людині, Бальмонт складає гімни стихійним силам, зіркам, місяцю і т.д. Головною з життєвих стихій для Бальмонта є Вогонь. Космогонія Бальмонта визначає і нову характеристику його героя; стан «сучасної душі»,за Бальмонтом, - це горіння, пожежа почуттів, любовний екстаз. Поет прославляє бажання, пристрасть, «безумство ненаситної душі»; спустошеній цивілізації «залізного віку» поет прагне протиставити первозданно цілісне, досконале і прекрасне «сонячне» начало». Подальші поетичні збірки Бальмонта вже не користувались таким успіхом; в післяреволюційний період, пов’язаний із роками еміграції, творчість Бальмонта була майже нікому не відомою.

«Президент серед поетів», за словами І.Сєвєряніна, Валерій Брюсов (1873-1924) відомий як поет, прозаїк, драматург і критик, автор понад 80-ти книг, один з лідерів старшого покоління російських символістів.

Вперше Брюсов заявив про себе в середині 90-х років ХІХ ст., випустивши три збірки віршів під назвою «Російські символісти», що вбирали до себе «маніфести» нової літературної школи. Ці збірки були покликані привернути увагу читача до символізму і епатували публіку незвичайними, як на той час, темами та художніми формами. Відхід від декадентського епатажу ознаменувала поетична збірка Брюсова «Третя сторожа»(1900), яка водночас відкрила магістральну лінію творчості поета, пов’язану із орієнтацією на інтелектуальну поезію, в основі якої поглиблений інтерес автора до історії людства а також різночасових пластів його культурної пам’яті, кращі здобутки якої поет намагався відтворити і поєднати з сучасністю. Наскрізні теми поезії Брюсова — тема історії, тема сучасного міста, тема кохання, духовні та наукові досягнення людської думки. В подальші роки, співпрацюючи з радянською владою, Брюсов проводив велику наукову та культурно-організаційну роботу, активно сприяв розвитку мистецького життя Росії в післяреволюційний період.

Андрій Бєлий ( псевдонім Бориса Миколайовича Бугаєва, 1880-1934) належав, за його власними словами, до «дітей зламу століть», покоління, яке увійшло в життя і у поезію з надією на майбутнє, з вірою у можливість перевлаштувати світ за законами «істини, добра і краси». Бєлий - один з найбільш яскравих і оригінальних російських письменників-символістів, що користувався репутацією невтомного експериментатора і першовідкривача нових шляхів розвитку словесного мистецтва

В своїй поезії, як і в прозі, Бєлий досліджував новітні естетичні та формальні можливості словесного мистецтва. З 1904 р. Бєлий дебютує й як поет збіркою «Золото в блакиті». В 1909 р. з’являються його збірки «Попіл» і «Урна», а після революції збірки «Королівна і лицарі»(1919), «Зірка»(1922), «Після розлучення»(1922), «Вірші про Росію»(1922), поеми «Христос воскрес»(1918), «Перше побачення»(1921). Поезії Бєлого притаманні містичні мотиви, гротескне сприйняття дійсності, поглиблена і складна символіка. Він намагався поєднати символістське мистецтво з ідеями релігійної творчості (теургії), підпорядковувати власне життя тим ідейним настановам, які проголошував у своїх поетичних творах, міфологізувати обставини свого біографічного життя. Сміливими авангардистськими пошуками позначена проза Бєлого. Його, пронизані есхатологічними настроями, чотири книги «Симфоній»(1902-1907) були першою в російській літературі спробою застосування в прозі законів музичної композиції (система лейтмотивів, ритмізація прози, перенесення структурних закономірностей музичної форми в словесні побудови). В повісті «Срібний голуб»(1910) Бєлий поєднав принципи символізму з реалізмом. В романі «Петербург»(1913-1914) передав у символістському дусі сатиричне зображення російської самодержавно-бюрократичної держави. Духом експериментаторства, авангардистських пошуків пронизана і післяреволюційна проза Бєлого, яку порівнюють з прозою Джойса і відносять до перших проявів екзистенціалістської літератури. Після революції творчість Бєлого продовжується в радянській Росії. Він проводить велику культурну, редакторську, видавничу роботу, виступає з лекціями, пише книги спогадів, численні літературно-критичні праці, статті, присвячені теорії вірша, які започаткували віршознавство як окрему наукову дисципліну. На жаль, плідні творчі ідеї Бєлого не були засвоєні радянською культурою і знайшли гідну оцінку лише в наші часи.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.