Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

«Нові селянські» поети
Російська поезія
Література першої половини ХХ століття

Вже з першої половини ХІХ ст. в російській поезії починають звучати голоса поетів, вихідців із народних низів Ф.Слєпушкіна, О.Кольцова, І Сурікова, І.Білоусова та ін., які спирались у своїй творчості на здобутки російського фольклора, народної пісні. Селянська тематика стала наскрізною в творчості визначного російського поета ХІХ ст. М.Нєкрасова. З новою силою традиції народної поезії відродилися на початку ХХ ст. у творчості «нових селянських» поетів, вихідців із різних місцевостей селянської Росії: із Заонежжя — М.Клюєва, з Тверського краю — С.Кличкова, з мещерської Рязанщини — С.Єсеніна, з Нижнього Поволжя — О.Ширяєвця та П.Орєшина. Гострий інтерес до їхньої творчості значною мірою був обумовлений інтенсивними пошуками і ствердженням в сучасному їм мистецтві духовного світу національної самобутності. Основу цього світу сучасники цих поетів бачили, по-перше, в мистецтві допетровської Русі, втраченому з того моменту, коли Росія вступила на шлях європейської освіченості, по-друге, в майже непоціновуваній до цього часу духовній культурі простого народу, насамперед селянства. В творчості цих поетів, за словами О.Блока, виявила себе, на противагу інтелігентській «волі до смерті», «воля до життя». Творчості цих поетів було притаманне складне асоціативне мислення, поетизація природи і народного побуту, релігійно-філософська символіка, самобутня «хатня» філософія. У віршах поетів групи ідеалізувалося життя, побут та праця сучасної і минулої сільської Росії, її представників, відвторювались пейзажні картини, найчастіше поєднані з темами батьківщини та кохання, широко використовувались мотиви, образи та художні засоби фольклорної поетики. Значною мірою «новоселянські» поети розвивали традиції російського символізму з тією різницею, що трагічна свідомість інтелігента, відірваного від народного життя, змінилась в «новоселянській» культурі трагічною свідомістю людини з народа, чиї традиційні уявлення про світ наштовхуються на незворотні зміни в Росії, пов’язані з процесами урбанізації, модернізації, індустріалізації, колективізації. Революцію 1917 р. ці поети, за словами С.Єсеніна, сприйняли з «селянським ухилом», вони сподівалися, що Росія, позбавившись влади царизму та буржуазії, відмовиться і від Європи з її машинною цивілізацією і повернеться до колишніх, патріархально-селянських основ та звичаїв життя. Однак, цього не відбулося, навпаки, радянська влада остаточно звела нанівець ті кращі патріархальні традиції, якими віками жило російське село, підірвало економічну міць села, винищило або прирекло на голод мільйони селян. Трагічно в нових соціально-політичних умовах склалася й доля поетів — співців села. Майже усі вони були знищені як «кулацькі поети» і на довгі роки викреслені з історії російської літератури.

«З перших же рядків мені стало зрозуміло, яка радість прийшла в російську поезію» — таке враження склалося від знайомства з поезією Єсеніна у О.Блока. Сергій Єсенін (1895-1925) - один з найяскравіших представників російського поетичного імажинізму, поет російського села, російської природи.

З перших поетичних збірок «Радуниця»(1916) і «Сільський часослов»(1918) Єсенін виступив як тонкий і проникливий лірик, майстер глибоко психологізованого пейзажу, співець селянської Русі, неперевершений знавець народної мови і народної душі. Разом з образами Русі, рідної землі Єсенін приніс з собою у поезію і мову простого народу, його пісні, його світовідчуття і світосприйняття. Навіть уся словесна організація його лірики (метафори, епітети, порівняння, лексика) запозичені ним із традиційного селянського побуту, із спогадів дитинства про звичаї та стосунки мешканців села. Поезію Єсеніна відрізняє глибока щирість та висока емоційна напруга. Провідною рисою творчості Єсеніна стало звернення до образів російської природи. В мистецтві національного поетичного пейзажу він не знає собі рівних серед російських поетів. В пейзажних картинах Єсеніна з надзвичайно проникливим ліричним відчуттям передана єдність людини і природного світу, його рослинного і тваринного начала. За спостереженнями дослідників в поезії Єсеніна місяць у нього згадується понад 160 разів, небо і зоря — по 90, зірки — близько 80-ти. У віршах поета, крім різноманітних трав та злаків, описується близько 20 різновидів квітів, понад 20 порід дерев, 30 найменувань птахів. Єсенінська поезія природи, яка, за словами М.Горького, виражає «любов до усього живого в світі і милосердя», є насправді новаторським явищем в російській поезії, оскільки вперше послідовно вводить до неї принцип уподіблення природи природі (а не людині, як це прийнято), немовби з середини розкриваючи її невичерпні творчі можливості. Своє ставлення до революційних подій Єсенін інтерпретує через міфологічні образи та біблійні легенди, в яких звучать космогонічні, богоборницькі мотиви («Перетворення», 1917; «Іонія»,1918; «Йорданська голубиця»,1918). Майбутнє своєї країни він уявляє як ідилічне царство селянського добробуту і достатку. Але ці його ілюзії швидко розтанули під ідеологічним тиском соціалістичної дійсності. Трагічне світовідчуття, душевний неспокій Єсенін висловив в поетичному циклі «Москва кабацька»(1924), де відтворений образ «хулігана», своєрідного «другого я» ліричного героя Єсеніна, що інтерпретує мотиви російської вольниці, сполучені з елементами традиційних для романтичної поетики «розбійницьких» мотивів. Ці ж настрої переважають в драмі «Країна негідників»(1924-1926), поемах «Чорна людина»(1925) і «Анна Снєгіна»(1925), збірці «Русь Радянська»(1925). Головною в ліриці Єсеніна 20-х років стає тема Росії. «Моя лірика, - писав він, - жива однією великою любов’ю — любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини — основне в моїй творчості». Образ Росії передусім асоціювався для нього з життям, звичаями та побутом села, які він ідеалізував і оспівував. Себе Єсенін називав «останнім поетом села» і найбільше скаржився на те, що місто неухильно наступає на село, знищуючи його матеріально і духовно, руйнуючи століттями створювану національно-патріархальну культуру. Важливе місце в ліриці Єсеніна 20-х років займає також любовна лірика. Життя Єсеніна трагічно обірвалося в 30 років. Після його смерті письменник О.Толстой написав: «Помер великий національний поет... Він спалив своє життя як вогнище. Він згорів перед нами... Його поезія це немовби розкидування обома пригоршнями скарбів його душі».

Російський поет, один з представників «нової селянської поезії», «поет великої країни, її краси та долі», - як називав себе сам Клюєв, «напівселянин-напівінтелігент», за висловом В.Брюсова, Микола Олексійович Клюєв (1884-1937) вважав себе виразником настроїв, дум і сподівань селянства, народу.

Поетичний світ Клюєва— це селянський світ, який за багатовікову історію просякнув міфами, релігійними легендами, апокрифами, обрядами, забобонами, прикметами, казками, об'єднавши, розчинивши в собі християнство і язичництво, релігійне і побутове начала. У центрі його поезій — сільський світ, «матері-земля», «матір-вітчизна» з її хатою, робітниками, богами, ангелами і нечистою силою. Автор численних поетичних збірок «Братерські пісні»(1912), «Лісові бувальщини»(1913), «Мирські думи»(1916), «Піснеслів»(1919), «Мідний кит»(1919), «Селянські пісні»(1920), з яких найбільш відомою є збірка «Сосен передзвін»(1912), що присвячена О.Блоку. Брюсов порівнював вірші цієї збірки з диким лісом, який розрісся «як попало», по галявинам, схилам, ярам. Нічого в ньому не передбачено, не вирішено заздалегідь, на кожнім кроці несподіванки — те химерний пень, то давно завалений, порослий мохом стовбур, то несподівана галявинка,— але в ньому є сила і принадність вільного життя... Поезія Клюєва схожа на цей дикий вільний ліс, що не знає ніяких «планів», ніяких «правил». У першій книзі поета чітко позначилися прикметні риси клюєвскої поезії — активне використання образів, тем, поетичних прийомів пісенної народної творчості, бунтарські мотиви Клюєв відомий також як автор поем «Мати-Субота»(1922), «Село»(1927), «Плач за Єсеніним»(1927), «Заозер’я»(1927), «Пісня про Велику Матір»(1930), п’єс та ін. В 1934 році поет був заарештований і загинув в сталінських катівнях.