Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Творчість Бориса Пастернака
Російська поезія
Література першої половини ХХ століття

«Його вірші легкі, як ластівки, вони сповнені такої ж весняної принадності, свіжості, високого польоту до небесних сфер. Але досягнувши світлої висоти, вони знову злітають униз, щоб дістати джерельної наснаги і покликати нас чарівним співом за собою» (А. Ахматова).

1890(10 лютого) — народився у Москві в професійно-артистичній родині.

1901 — поступає у гімназію, дуже серйозно готується до музичної кар’єри.

1905 — 1906 — поїздка з родиною до Німеччини.

19091913 — вчиться на філософському відділенні історико-філологічного факультету Московського університету.

1912 - один семестр вчиться в Марбурзькому університеті.

1914 — їде на Урал і деякий час працює в конторі одного з хімічних заводів.

1917 — повертається до Москви. В післяреволюційні роки Пастернак деякий час працює в Театральному відділі Наркомосвіти, а потім в редакції газети «Гудок».

1921 — виселили з квартири батька Пастернака, який змушений залишити Росію. Знайомиться з Євгенією Лурьє, молодою художницею, яка стане дружиною поета.

1922 — поїздка до батьків у Берлін. З метою заробітку Пастернак змушений погодитись на пропозицію Інституту Леніна збирати іноземні бібліографічні матеріали щодо особи комуністичного вождя.

1930 — в Ірпені під Києвом знайомиться з Зінаїдою Миколаївною Нейгауз, яка стала його другою дружиною.

1931-1959 — чотири рази відвідав Грузію.

1935 — в листі до Сталіна просить заступитися за заарештованих чоловіка та сина Ахматової.

1936 — Пастернаку виділена дача в селищі Передєлкіно, де він жив до самої смерті і де тепер розміщений його меморіальний музей.

1937 — Пастернаку виділена нова квартира в побудованому у Москві (в Лаврушинському провулку) письменницькому будинку.

1939 — в НКВС заведено на Пастернаку справу, приводом для якої стала його дружба з В.Мейєрхольдом

1943 — в складі письменницької бригади виїжджає на фронт, під Орел.

1958 - Нобелівська премія з літератури

1960(30 травня) — смерть Пастернака. Похований на кладовищі в Передєлкіно.

1987 (19 лютого) — секретаріат правління Союзу Письменників СРСР відмінив постанову 1958 року про виключення Пастернака з членів Союзу Письменників СРСР.

«Вік прожить — не поле перейти». Творча особистість поета.

Борис Пастернак (1890-1960) — один з небагатьох представників «срібної доби» російської поезії, якому вдалося вижити в гнітючій атмосфері кривавих років сталінської диктатури. Як і Ахматова, він вистояв, не зламався, не втратив почуття моральної гідності, не приніс свою музу на алтар мистецтва революції. Як і Ахматова, він став живою ланкою зв’язку між поетичними традиціями срібної доби і поезією «шестидесятників», що у постсталінську епоху підхопили і гідно продовжили культурну естафету своїх попередників. Як і Ахматовій, Пастернаку на схилі творчої і життєвої долі «не потрібно було нічого забувати, ні від чого відмовлятися...» Вони пішли з життя в одне десятиліття (Пастернак — в 1960 р., Ахматова — в 1966 р.), окресливши тим самим рубіж, за яким «срібна доба» з живої сучасності стала надбанням історії і набула такого ж повноправного значення світової класики, як і «золота доба» російської поезії.

Життєве кредо Пастернака академік Д.Ліхачов вбачав у «справжній цінності сили духу і внутрішньої свободи людини, яка завжди залишається собою». Постійне прагнення до розвитку і самоудосконалення, до усвідомлення духовних основ буття світу у їх зв’язку із сенсом буття окремої людської особистості зумовили й специфіку поезії Пастернака і його складного, сповненого драматичних духовних пошуків і напружених філософських роздумів творчого шляху. Шлях цей пролягає від формальної ускладненості перших віршових спроб до чіткої, класичної ясності зрілого вірша, від початкового захоплення загальною ейфорією революційного оновлення світу до визнання у ролі пріоритетних моральних цінностей і філософських істин християнського віровчення. Художній стиль Пастернака — це складне поетичне ціле, в якому вишукано переплелись художні орієнтири багатьох славетних попередників і сучасників поета: музикальність вірша Пушкіна, філософська заглибленість Лєрмонтова, інтуїтивне осягнення світу, властиве для Блока, ахматівська укоріненість мистецтва в реалії предметного побуту, пафос новаторського пошуку, притаманний віршам Маяковського. Лірика Пастернака відмічена високою поетичною культурою, пронизана відчуттям спорідненості зі світом природи, поезії, кохання, які сприймаються ним як таємничі природні стихії, що їх покликаний «розгадати» і «відкрити» у їх істинному бутті у своїй творчості поет. Поетичний шлях Пастернака ознаменований постійним прагненням дійти «у всьому самої суті» речей і явищ. Ім’я Пастернака уособлює філософський напрямок розвитку російської поезії ХХ ст. Лірика Пастернака інтелектуально вишукана і непроста, заглиблена у роздуми і водночас схвильовано пристрасна і мелодійно розмірена. О Мандельштам стверджував, що вона очищує горло, зміцнює дихання — і не фігурально, а насправді — оскільки містить у собі лікувальні властивості. До поезії Пастернак ставився надзвичайно відповідально, і не лише у художньому, але й і насамперед у моральному сенсі. Поезія, на думку Пастернака, є концентрованим виразом життєвої долі поета, «прожить яку — не поле перейти», оскільки поет постійно повинен пам’ятати про свій моральний обов’язок перед суспільством. Вбачаючи призначення поета в служінні вищим, духовним основам буття, усвідомлюючи, що за свої слова поет є відповідальним перед сумлінням і Богом, Пастернак називає поета «вічності заручником», що перебуває «у часу в полоні». У знаменитому вірші «Бути відомим некрасиво» Пастернак визначає мету творчості як самовіддачу, а не успіх і загальне визнання. Для митця важливо зберегти себе як особистість, своє моральне і творче обличчя. «Пастернак був москвичем. — Писав Ю.Анненков. - Проте справжньою батьківщиною і творчою атмосферою Пастернака були й залишилися Всесвіт і Вічність. Ближчих меж він, за всієї його далекозорості, не помічав».

Періодизація творчості Б.Пастернака

1909-1917

1917-1941

1941-1960

1909 — перші вірші.

1912 -вірш «Цей лютий! Час для сліз і віршів…»

1913 - перші вірші Пастернака опубліковані в альманасі «Лірика».

1914 - віршова збірка «Близнюк в хмарах»

1917 - віршова збірка «Поверх бар’єрів». Вірш «Визначення поезії».

1918 — повість «Дитинство Люверс».

1929 — незакінчений прозовий фрагмент «Повість»

1922 - віршова збірка «Сестра моя — життя».

1923 — віршова збірка «Теми і варіації»

1924 — поема «Висока хвороба»

1924-1930 — роман у віршах «Спекторський».

1925 — поема «Дев’ятсот п’ятий рік»

1926 — поема «Лейтенант Шмідт»

1930 - вірші «Балада», «Ірпінь», «Літо», в яких відбиті київські враження. Вірш — посвята Маяковському «Смерть поета».

1931 — автобіографічна проза «Охоронна грамота».

1932 — віршовий цикл «Хвилі», поетична збірка «Друге народження»

1933 — книга прози «Повітряні шляхи».

1936 — віршові цикли «Художник», «Літні записки»

1943 — віршова збірка «На вранішніх потягах»

1945 — віршова збірка «Земний простір»

1946-1956 - роман «Доктор Живаго»

1947 - вірш «Зимова ніч («Мело, мело по всій землі…»)

1949 — переклади трагедій В.Шекспіра

1956 - вірш «У всьому хочу я дійти самої суті...»

1956 — 1959 - віршова збірка «Коли розгуляється». «Зауваження до перекладів шекспірівських трагедій».

1957 — автобіографічна проза «Люди і положення».

1958 — переклади «Фауста» Гете, французьких і грузинських поетів. Книга «Вірші про Грузію. Грузинські поети».

1969 — драматична поема «Сліпа красуня»

Поверх бар’єрів. Творчість Б. Пастернака 1909-1917 років.

Шлях Б. Пастернака в мистецтво, як і двома десятиліттями раніше О.Блока, був значною мірою передвизначений умовами виховання і культурною атмосферою, в якій він зростав. Його мати була талановитою музиканткою, батько — відомим худжником, академіком живопису, першим ілюстратором роману Л.Толстого «Воскресіння». В домі Пастернаків часто бували знамениті митці Л.Толстой, В.Сєров,М.Врубель, С.Рахманінов, О.Скрябін, батько переписувався з австрійським поетом Р.М.Рільке. Перші митецькі спроби Пастернака були пов’язані із музикою, хоча, незважаючи на хсвальні відгуки самого О.Скрябіна, музика так і не стала головною музою Пастернака. Друга серйозна творча прив’язаність вилилась у Пастернака в захоплення філософією, що, як і музика, залишила глибокий слід у його світоглядних пріоритетах, але, в свою чергу, поступилася місцем поезії. Розпочавшись, за свідченням самого Пастернака, майже з випадкових вправ, поезія дуже швидко переросла межу, яка відділяє просте захоплення від життєвого покликання. Поетичне зростання Пастернака відбувалось надзвичайно стрімко. Його поетичний дебют припадає на 1909 рік, в 1913 році його перші вірші були опубліковані в колективній збірці молодих поетів з непретензійною навою «Лірика», в наступному році з’явилася його перша віршова збірка «Блюзнюки в хмарах», а ще через три роки — нова поетична збірка «Поверх бар’єрів» , яка принесла поетові перший серйозний літературний успіх.

Перші кроки Пастернака в літературі були відмічені орієнтацією на поетів-символістів, участю в московських символістських літературних і філософських гуртках. В 1914 році Пстернак приєднався до футуристичної групи «Центрифуга». Модерністський вплив символістів позначився на віршах Пастернака насамперед в площині поетичних образів, тоді як від футуристів він запозичив прагнення до експериментів із засобами словесного вираження. На ці ж роки припадає й знайомство Пастернака з Маяковським, під впливом творчої особистості якого він довгий час перебуватиме: «забрав його усього з собою у своє життя». Захоплення поезією Маяковського, через яке пройшла велика кількість тодішніх російських поетів, для Пастернака мало особливий сенс в силу певної спорідненості їх творчих натур і багато в чому схожого бачення перспектив розвитку російської поезії. Спільною насамперед була загальна для обох поетів творча настанова на свого роду рух «поверх бар’єрів», тобто у напрямку максимально радикального оновлення шляхів поетичного розвитку, найбільш вільного і найменш скутого залежністю від традицій літературних попередників. При цьому, якщо Маяковський гіперболізує, але, в цілому, не руйнує змальовувану ним картину предметних реалій світу, то Пастернак йде ще далі — предметна даність його «образу світу, в слові явленому» відчутно деформована тим, що логічні зв’язки між предметами тут витіснені принципом їх асоціативного зближення. Сам Пастернак пізніше зауважував, що поняття «поверх бар’єрів» набуло для нього узагальнюючого змісту: «з назви книги воно стало назвою періоду або манери». Вже з перших поетичних збірок Пастернака даються взнаки ті художні ознаки, що відрізняють пастернаківське поетичне бачення світу, яке важіє до миттєвої, бурхливої зміни вражень, поєднання різнопланових образів і асоціацій. За допомогою незвичайних образів, метафор, здавалося б, випадкових і несподіваних, Пастернак змальовує реальність у неочікуваному, дивовижному ракурсі. Поетична мова раннього Пастернака часто виглядає як неупорядкована й хаотична. Вона схожа на мовлення людини, що пережила сильне емоційне враження і, захлинаючись від хвилювання, намагається відразу висловити усі почуття, які її переповнюють. Поезія Пастернака у чомусь перегукується з живописом, чимось нагадує його. В ній велика кількість пластичних і живописних образів, деталей, його вірші часто нагадують малярські мініатюри. Поет майстерно змальовує найдрібніші деталі пір року, дощу, осіннього саду, рідного Підмосков'я з його соснами, пташиним співом, конваліями, електричками, грозами, горобиною, бузком. Надзвичайно важливе місце в арсеналі поетичних прийомів Пастернака посідає звукопис, тобто специфiчний добiр звукiв у словах текста, що посилює емоцiйну та смислову виразнiсть вiршового твору. Якщо звичайно звукопис використовують з метою надати поетичному текстові більшої мелодійності звучання, то у Пастернака цей прийом набуває більш складного значення, а саме - звукового співвіднесення і уподіблення близькорозміщених в поетичному рядку слів, що створює ефект своєрідного звукового перетікання, переливу слова в слово, наприклад: «загуслий заливистий свист» ( в загальній сукупності звуків, з яких складаються ці слова, за виключенням звуків «г» і «у», усі інші «переливаються» із слова в слово). Дуже точно характер і функцію цього цікавого прийому звукопису у поета коментує відомий дослідник його творчості А.Синявський, який пише, що у Пастернака «фонетичні зв’язки з’являються як вираження смислових зв’язків, схожість звуків скріплює суміжні образи, говорить, в кінцевому рахунку, про співзвучність різних сторін буття, взаємоспівіднесених, взаємопроникаючих. Звукова інструментовка допомагає перенесенню значення з одного предмета на інший, яке здійснюється посередництвом метафори і викликано прагненням поета показати і підкреслити внутрішню єдність світу».

Вже в ранній ліриці Пастернака яскраво окреслились дві теми, які стали наскрізними для усієї його лірики. Це тема поета та поезії і тема природи. На думку Пастернака, митець повинен відображати життя не опосередковано, спираючись на свій досвід і свої знання про світ, а так, немовби він його бачить в перший раз, з дитячою щирістю і безпосередністю. Можливо саме це мала на увазі А.Ахматова, коли говорила про Пастернака, що «він був нагороджений якимось вічним дитинством». Сам поет так описував акт народження мистецтва: «Ми перестаємо впізнавати дійсність. Вона постає перед нами в якійсь новій іпостасі, яка здається нам її власним, а не нашим, буттям. Крім нього усе на світі вже названо. Не названим залишається лише воно. Ми підбираємо для нього ім’я. Отримуємо мистецтво». Як і поезії, змалюванню природи Пастернак завжди надавав особливого значення. За словами сина поета, Євгенія, «природа для Пастернака — не предмет для пейзажних замальовок, це — інша назва життя, приклад душевного здоров’я, природності і краси, які потрібно перенести в мистецтво, додати до духовного світу людини». За тонким спостереженням Ахматової, «природа усе життя була єдиною і повноправною Музою, його потаємною співрозмовницею, його Нареченою і Коханкою, його Дружиною і Удовою — вона була для нього тим, чим була Росія для Блока». Природа у Пастернака завжди яскраво індивідуалізована, має свій неповторний характер і живу душу. Природі у віршах Пастернака часто надаються ознаки живої людини, при цьому найулюбленіші пастернаківські образи — це дрібні, немовби й непомітні часточки природного світу — гілки, бруньки, крапельки, льодинки, маленькі зірочки в небі, сніжинки тощо. За спостереженнями критиків, за кількістю віршів, присвячених порам року і окремим місяцям, Пастернак займає перше місце в російській поезії. А перевагу з їх загального числа поет віддає саме зимовим місяцям.

Цікавою прикметною ознакою віршів Пастернака є те, що обидві теми — природи і поезії — у нього часто переплітаються, присутні у творі одночасно, вони немовби відзеркалюють одна одну. Так, з одного боку, для Пастернака властиво характеризувати через природні образи сутність поезії і природи поетичного натхнення. З іншого боку, одна з найбільш вживаних у Пастернака варіацій на тему мистецтва — це його зародження у надрах природи, або ж пояснення його суті через природні образи. Подібне взаємовіддзеркалення повною мірою характеризує такі шедеври ранньої лірики Пастернака, як «Цей лютий! Час для сліз і віршів…» і «Визначення поезії». Асоціативне співвіднесення, яке встановлюється у вірші «Цей лютий! Час для сліз і віршів…» між світом поезії та природи, спрямоване на метафоричне означення «механізму» творчого процеса, миті натхнення, що раптово з’являється в душі поета. Ця мить, за Пастернаком, не просто похідна отриманих поетом природних вражень, сама її поява така ж стихійна, як і сили природних стихій. Творчий імпульс стихійно виникає в душі людини і породжує в ній шквал емоцій, шал поетичного безумства, що спонукає до творчості, а точніше до співтворчості з силами природних стихій, через уподіблення яким поет намагається збагнути власну творчу суть і донести це відкриття іншим людям. На рівні звукопису вірша асоціативне співставлення природного і поетичного світів підтримується інтенсивним повтором «ч» як початкового звуку двох наскрізних у вірші метафоричних понять — чорнил (метафора поезії) і чорноти (метафора природи, народжена із зорового образу проталого під час лютневої відлиги чорного снігу). На співставленні творчих і природних начал побудовано й вірш «Визначення поезії». Саме поняття «поезія» у тексті вірша навіть й не називається. Воно присутнє у ньому немовби у формі певної «таємниці», яку розгадує поет. Сутність поетичної творчості, «невимовну», в силу її складності і неможливості вичерпного логічного означення, Пастернак намагається ідентифікувати шляхом асоціативного співставлення з широким спектром явищ природного світу («загуслий заливистий свист», при березі лускіт льодинок», «умерзлий у темряву лист», «кількох солов’їв поєдинок» тощо). Поетичне світовідчуття Пастернака намагається парадоксально сполучити два протилежні полюси — земний («грядки», притихлий горох», лускіт льодинок» і т.д.), від якого намагається відштовхнутися, і високий («всесвіт», «зірки», «жар небесний»), до якого, як до кінцевого і недосяжного ідеалу прагне злетіти поезія. «Поезія, - писав Пастернак, - завжди залишиться тією, вище від усяких Альп уславленою висотою, яка лежить в траві, під ногами, так що варто лише нахилитися, щоб її побачити і підібрати з землі...» Поезія Пастернака немовби запрошує увесь світ, усі, навіть найдрібніші і непоетичніші, здавалося б, прикмети реальності прийняти участь у процесі дивовижного перетворення життя у мистецтво, в якому уявне і реальне, високе і низьке, земне і небесне зливаються в нову, ще не явлену світу, смислову величину і естетичну якість.

Друге народження. Творчість Б. Пастернака 1917-1941 років.

З початку 20-х років Пастернак стає однією з найбільш помітних постатей тодішньої радянської поезії. Про нього багато говорять в критиці, йому наслідують молоді поети, особливо з числа представників футуристичної школи. Водночас, сам Пастернак в цей час поступово відходить від настанов футуризма, а в 1927 році він остаточно розриває зв’язки із Маяковським і очолюваним ним журналом «Новий ЛЕФ». Причиною розриву стало небажання поета миритися з «лицемірством» декларованих футуристами художніх програм, які, на словах закликаючи до оновлення поетичних форм, насправді намагалися без залишку розчинити художність в ідеологічних гаслах дня. Як і інші поети, Пастернак в цей час також намагається осмислити сенс і спрямованість тих грандіозних історичних перетворень, які відбулись у його країні, робить спробу «відкрити» для себе революцію, збагнути ті історичні закономірності, які її обумовили і які змогли б виправдати її катастрофічний характер в очах сучасників і нащадків. Ейфорія від тих рішучих змін, які відбувалися у країні, на деякий час захопила й Пастернака. В його автобіографічній повісті «Охоронна грамота» сказано про цей період: «Я бачив літо на землі, яке немовби не впізнавало себе, природне і доісторичне, як у одкровенні…» В ранній період Пастернак навіть написав овіяний романтикою вірш «Кремль у буревій 1918 року», в якому зображений образ червоного Московського кремля, як символ нового життя, як корабель, спрямований у майбутнє. Формою, яка найбільш точно відповідає масштабові величних змін, викликаних до життя революцією, як гадає в цей час Пастернак, може бути лише велика епічна форма. Він пише кілька поем «Висока хвороба». «Дев’ятсот п’ятий рік», «Лейтенант Шмідт», незакінчений роман у віршах «Спекторський», в яких революція постає як логічна частка історичного шляху не тільки Росії, але й усієї Європи. Втім, «революційні» ілюзії в творчості Пастернака не були надто тривалими. Якщо на початку своїх роздумів над революцією він високопарно заявляв: «…я звик бачити в революції хімічну особливість нашого повітря, стихію і елемент нашого історичного дня», то пізніше він у різко критичній формі відгукнеться про свої «революційні» творчі пошуки: «Об цю стіну необхідно було вдаритись». Слід зауважити, що в усіх цих творах, незважаючи на спроби виправдати революцію, Пастернак, вступаючи у протиріччя з пролетарською доктриною, заперечував насильство як шлях досягнення декларованих революцією ідеалів. З іншого боку, навіть такі, революційні, з погляду самого поета твори, викликали не надто схвальні відгуки в офіційній критиці. Так, за поему «Лейтенант Шмідт» критика дорікала поетові, що у творі він «…суспільно-значущу тему революції знизив до ліричної оповіді про приватну долю ліричного героя».

З середини 1930-х років і до кінця життя важливим елементом творчого життя Пастернака стала перекладацька діяльність. Він перекладає сучасну і класичну грузинську поезію, трагедії В.Шекспіра («Отелло», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Ромео і Джульєтта»), «Фауста» Гете та багато інших творів. Паралельно виступає і як літературний критик. В книзі автобіографічної прози «Охоронна грамота», що стала своєрідним підведенням літературних підсумків за два попередні десятиліття творчості, Пастернак формулює свою позицію в мистецтві, свої уявлення про місце поета у світі, ілюструючи основні положення описом власної біографії і долі В.Маяковського, як поета-сучасника, найбільш близького йому по духу. Водночас, магістральним напрямком творчого розвитку Пастернака продовжує залишатися лірика. В 1922 році світ побачила третя віршова збірка Пастернака «Сестра моя — життя», яке зробила його ім’я відомим усій Росії. У віршах книги, як і в поемах, відбились враження поета від російської революції, але в доволі специфічній формі, яку пізніше сам Пастернак назвав «інтимізацією історії». Зовні віршові цикли збірки нагадують ліричний щоденник, в якому провідне місце займають теми кохання, природи і творчості і майже не виявлені конкретні прикмети історичного часу. Однак, сам Пастернак стверджує, що висловив у цій збірці «усе, що тільки можна дізнатись про революцію набільш загадкового і невловимого». Автор відтворює життя людей і природи, але немовби через їх асоціативну приналежність до грандіозних історичних змін, з якими асоціюється революційна стихія. Водночас зміст збірки має й більш узагальнений, філософський сенс. Як про це свідчить вже назва збірки, поет говорить про бажання зрозуміти і осмислити життя, готовність прийняти його, поріднитись з ним, зробивши його частиною власної біографії. Назва збірки, як і її зміст, співвідносяться з вченням Францізска Ассізського, що стояв біля витоків італійського Відродження. Його ідеї про спорідненість і співпереживання усьому сущому були близькі і Пастернакові. Тематично збірка перекликається й з віршем Верлена «Мудрість» («Життя негарне, але воно твоя сестра»). Знайдена у збірці поетична формула «сестра моя — життя» залишалася провідною і для подальших творчих пошуків поета. В 1932 році з’явилася нова поетична збірка Пастернака «Друге народження» , яка вже самою своєю назвою, запозиченою із заключного у збірці «Поверх бар’єрів» рядка вірша «Марбург»: «Я можу назватись Народженим вдруге» - засвідчила зміни у творчих пріоритетах поета і його перехід до нової художньої манери. Настанова на нові принципи творчості в жодному разі не означала відмови від корінних для поетики Пастернака засад, зокрема вишуканості і новаторської спрямованості його художньої форми. Але поряд з настановою на художню досконалість віршової форми Пастернак ставить тепер вимогу більшої чіткості та зрозумілості поетичного вираження, намагається уникати надмірної ускладненості змісту, що часто була притаманна віршам його попередніх збірок. Наскрізні теми збірки «Друге народження» - це смерть (один з головних віршів збірки — «Смерть поета» — відгук на самогубство Маяковського, однойменний з віршовим відгуком Лєрмонтова на загибель Пушкіна), утопічна віра в справедливість соціалістичного ладу, але, разом з тим, і інтуїтивне передчуття грозових змін, які назрівають в соціально-політичній атмосфері життя країни. В критичних відгуках на нові поетичні збірки Пастернака майже одностайно відзначалось зростання його художньої майстерності, але одночасно чим далі, тим більш різко зауважувалась його аполітичність, за якою в окремих критичних висловлюваннях прочитувалась готовність за найпершим сигналом розпочати справжнє ідеологічне цькування поета. Але влада допоки зберігала мовчання.

«Я один, повсюди лицемірство...» Творчість Б. Пастернака 1941-1960 років.

Після «Другого народження» в поезії Пастернака виникла доволі довга, майже в десять років творча пауза, яка закінчилась лише з початком Другої світової війни. Ахматова пригадувала, як в червні 1941 року Пастернак зателефонував їй: «Я написав Дев’ять віршів. Зараз прийду читати». І прийшов. Сказав: Це тільки початок — я розпишусь». Вірші, які Пастернак знову почав писати після довгої перерви, разом з циклом «Вірші про війну» увійшли до його нової поетичної збірки «На вранішніх потягах», яка побачила світ у 1943 році. Вірші цього періоду перебувають переважно в колі традиційної для творчості Пастернака тематики (природа, кохання, мистецтво і покликання митця) і спрямовані на переборення ускладненості художньої форми, притаманної ранній ліриці поета. З початком Другої Світової війни Пастернак пише вірші, статті на воєнну тематику, збирається написати п’єсу про оборону Москви. В жовтні 1941 року він евакуюється до Чистополя на Камі, а в 1943 році повертається до Москви, звідки в складі письменницької бригади виїжджав на фронт, під Орел. Його вірші з’являлись у літературних збірках, газетах «Красная звезда» і «Красный флот». Створені в евакуації вірші «Зима наближається», «Оживаюча фреска», «Переможець», «Весна» становлять ліричний цикл, в якому постає образ поета як гуманіста і патріота. В 1945 році з’явилася нова поетична збірка Пастернака «Вранішній простір».

Паралельно віршовим пошукам з 1946 року Пастернак, за його власними словами, починає працювати над «великою прозою», робота над якою триватиме 10 років і виллється восени 1956 року у роман під назвою «Лікар Живаго», в якому, за словами одного з критиків, поет немовби пережив «третє народження» і категорично заперечив тезу про революційне перевлаштування світу. Головний герой його роману зауважує: «Я був настроєний надзвичайно революційно, а тепер думаю, що насильництвом нічого не вдієш. /.../ «Коли я чую про переробку життя, я втрачаю владу над собою і впадаю у відчай. /…/ Матеріалом, речовиною життя ніколи не буває. Воно саме є началом, що безперервно себе оновлює, вічно себе перероблює, воно набагато вище від наших з вами тупоголових теорій». Світоглядною альтернативою революційній ідеології для Пастернака тепер виступає християнське віровчення, надзвичайно сильне захоплення яким він переживає, починаючи з 40-х років, і яке позначається на його творчості появою численних релігійних мотивів, що пронизують і вірші і прозу Пастернака цього періоду.

Головний герой роману — лікар, філософ і поет Юрій Андрійович Живаго, постать якого уособлює трагічну долю російської інтелігенції доби революцій, змальований на тлі катастрофічних історичних зламів, що переживала Росія в першій половині ХХ ст. Критики вважають «Лікаря Живаго» своєрідною духовною автобіографією Пастернака, в якій він висловив свою остаточно сформовану ідейну позицію. Як і у віршах Пастернака, в романі порушуються вічні теми: природа, революція, мистецтво, кохання, філософія, історія і сучасність. «В романі Пастернака, - писав академік Д.Ліхачов, - перехрещуються усі лінії його творчих настанов: на повернення до дитячої безпосередньості погляду на світ, до вияву природності життя, до спроможності літературних традицій відкривати невідкрите. Зійшлись притаманні його творчості прагнення прози до поезії, і поезії до прози. В повній мірі виявились і світоглядні засади Пастернака: його переконаність в справжній цінності сили духу і внутрішньої свободи людини, яка завжди залишається собою і не підпорядковується тиранії сильної волі — власної або чужої. Відбилось й розуміння людської історії як частини природи, в якій людина приймає участь поза своєю волею, і вищої краси дійсності в художній творчості». Сам Пастернак так визначав задум свого роману: «Я хочу подати історичний образ Росії впродовж останнього сорокап’ятиліття, і водночас ...цей твір буде вираженням моїх поглядів на мистецтво, на Євангеліє, на життя людини в історії і на багато чого ще. /.../ Загальна атмосфера твору — моє християнсво». До роману доданий цикл з 25 віршів, написаних Юрієм Живаго, що насичені євангельськими картинами і релігійною символікою, яка приховано або й явно співвіднесена з біографічними обставинами та особливостями світогляду Живаго та його автора.

Виключно важливе місце в циклі віршів, доданих до роману, займає твір під назвою «Зимова ніч». Зміст вірша у формі спогадів головного героя інтерпретує один сюжетних епізодів роману і одночасно має більш узагальнений, філософський сенс, який розкривається через протиставлення двох наскрізних образів: запаленої під час любовного побачення на столі свічки і снігової круговерті, що огортає за вікном землю. Образ свічки сприймається як усталена в поетичному вживанні метафора людської душі, а полум’я свічки символізує духовне горіння людини, світлі начала її душі, глибину її духовних поривань і пошуків. Людське життя асоціативно співвіднесене з сніговою круговертю, в якій на схрещенні двох людських доль спалахує вогонь духовного взаємопорозуміння. Звертає на себе увагу майстерність, з якою поет використовує у вірші прийом художньої деталі. Як відомо, поняттям «художня деталь» в практиці аналізу твору прийнято позначати такі деталі, які або найбільш влучно і характерно підкреслюють загальний смисловий колорит створюваного образу, або постійно супроводжують даний образ в сюжеті твору (такі деталі ще інакше називають лейтмотивами), або у символічний чи якійсь іншій смисловій формі узагальнюють ідею зображуваного. Символічний образ запаленої свічки, що рефреном проходить через увесь вірш, підсилює його емоційну виразність і водночас метафорично розкриває головну думку твору.

Цензура заборонила до друку роман Пастернака «Лікар Живаго». Після того, як в 1957 році роман був опублікований на Заході, а ще через рік письменнику була присуджена за нього Нобелівська премія з літератури, навколо постаті Пастернака і його роману розгорнулося безпрецедентне за масштабами (як на післясталінські часи) ідеологічне цькування. Письменник був змушений відмовитись від премії і все одно його було виключено із Спілки письменників СРСР. Партійні кола ініціювали численні колективні збори і масові виступи у пресі звичайних громадян, після яких хрестоматійною стала цинічна фраза: «Я, звичайно, Пастернака не читав, але...» Терпець влади увірвався лише тепер, але хмари згущалися над Пастернаком, починаючи ще з 30-х років, коли поет відкинув вимоги підпорядкувати свою творчість «соціальному замовленню», відмовився підписувати листи з вимогами смертної кари діячам культури та політики, намагався вступитися за В.Мейерхольда, а пізніше — за А.Ахматову. В 1939 на Пастернака в НКВС була заведена справа і лише з волі Сталіна і відомих лише йому одному політичних міркувань, поет не поплатився життям за свої ідеологічні «прорахунки». Гірким пророцтвом прозвучали рядки з віршів головного героя роману «Лікаря Живаго»: «Та готовий вже порядок дійства, І не відвернути німоти. Я один, повсюди лицемірство...», що дивним чином виявились спрямованими на долю не лише героя роману, але й його автора. «Десь там воля, світло, люди, Я ж — мов звір у хащині: Оточили звідусюди, І не вирватись мені», - відгукнувся Пастернак на присудження йому Нобелівської премії. В несприятливій морально-політичній атмосфері, попри переслідування і цькування, Пастернак продовжує писати, наслідком чого стає поява віршової збірки «Коли розгуляється» — останньої у творчості поета. Творчий задум цієї книги сам пастернак пояснював так: «Я думаю про життя абсолютно чітке. Список його дійових осіб — Бог, Жінка, Природа, Покликання, Смерть. /.../ Ось справжні співучасники, друзі, співрозмовники». В якійсь мірі остання збірка стала й продовженням життєстверджувальної філософії, заявленої у більш ранній збірці Пастернака «Сестра моя — життя».

Остання книга Пастернака стала своєрідним підсумком основних ідей та мотивів усієї його творчості. «Картини і теми цієї книги, як вказував син поета, Євгеній Пастернак, - осяяні світлом і досвідом пережитого, відчуттям наближення кінця і вірності обов’язку, радісним і сповненим гідності усвідомленням незакінченості шляху. Пастернакові хотілось знайти і виділити в теперішньому життєздатні моменти близького майбутнього, оскільки, на його думку, вірно усвідомлене теперішнє це вже й є майбутнє». Одним з програмних творів збірки є вірш «У всьому хочу я дійти самої суті...», який представляє яскравий взірець філософської лірики Пастернака. Філософська лірика — це вірші, що містять роздуми поета над вічними питаннями та цінностями буття. Лірика Пастернака завжди була звернута до кореневих основ буття людини і світу, до складної діалектики взаємозв’язків між усім сущим. У вірші поет говорить про свою відкритість світу, про почуття єдності з ним. Тільки за цієї умови, на його думку, поет зможе розкрити таємниці життя, дійти «у всьому ...самої суті», глибинної основи. Тільки за цих умов і може відбутися «справжнє диво» народження мистецтва.

Останні вірші Пастернака, незважаючи на важку атмосферу і політичну задуху, в якій вони писалися, сповнені світлої віри в кінцеву перемогу світла і істини:

Але майже край могили

Вірю — надійде пора,

Ницості і злоби силу

Подолає дух добра.

Запитання і завдання:

Простежте основні етапи творчої еволюції Б.Пастернака.

Охарактеризуйте коло тем, уподобаних Пастернаком. Чому, на вашу думку, у своїй творчості він мало звертався до соціально-критичної тематики? Розкрийте проблематику роману Пастернака «Лікар Живаго». Прокоментуйте його автобіографічну основу, зв’язок з лірикою поета.

В зв’язку з яким літературним напрямком відбувалося становлення Пастернака як поета? Як далі еволюціонували його художні погляди? Чому лірику Пастернака називають філософською? Що відрізняє її від лірики вже відомих вам поетів «срібного століття»?

Як ви розумієте сенс слів Мандельштама, який говорив, що поезія Пастернака очищує горло, зміцнює дихання, оскільки містить у собі лікувальні властивості?

Визначте основні прийоми поетичного стилю Пастернака.

«Цей лютий! Час для сліз і віршів...»

Як наголошується у вірші тема поезії?

Що становить фактичне тло сюжету твору? Що символізує створена у вірші картина весни?

Як світ природи співвідноситься у вірші із світом поезії? Що служить підставою для встановлення образних аналогій? Які фарби домінують у вірші? Як чорний колір зв’язує природні і поетичні процеси? Доберіть відповідні приклади з тексту твору. Якими додатковими смисловими відтінками може бути аргументований зв’язок між природними і поетичними образами вірша?

«Визначення поезії»

Чому говорячи про поезію, автор запобігає до асоціативного способу її зображення?

Як би ви інтерпретували смислову спрямованість вірша Пастернака?

Що означає у ньому мотив солов’їного співу? На що асоціативно вказує образ зоряного неба? Якою, зрештою, бачиться поезія ліричному героєві вірша?

«Зимова ніч»

Охарактеризуйте центральний образ вірша? Як ви розумієте його філософсько-символічну суть?

Як у вірші розкривається тема кохання? Як вона співвідноситься з темами запаленої свічки і завірюхи?

Чи можна вважати образ запаленої свічки метафорою людської душі? Що в такому разі символізує полум’я свічки?

«У всьому хочу я дійти самої суті...»

Розкрийте зміст вірша. Чому його можна вважати «програмним» для творчості Пастернака?

Охарактеризуйте головні мотиви вірша, визначте їх філософський сенс.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.