Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

З російської літератури. Михайло Булгаков
Проза й драматургія 30-х років
Література першої половини ХХ століття

Життєвий і творчий шлях М. Булгакова

«Бентежний, важкий шлях письменника, що був пройдений з таким напруженням і такою невичерною енергією, шлях життя і творчості, на який було витрачено стільки сил, праці і душевних мук і який обірвався так рано і несправедливо, дає право письменнику на об’єктивну оцінку його письменницької праці і на глибоку та вічну вдячність за величний внесок, зроблений ним у скарбницю російської літератури» (П.С.Попов)

Київський період життя

1891(15 травня) — народився в Києві в родині доцента Київської духовної академії та колишньої викладачки гімназії. Родина Булгакових була великою і дружньою: крім Михайла, який був найстаршим, в родині було ще шість дітей.

1900 — зарахований в підготовчий клас Другої Київської гімназії

1901 — прийнятий учнем Першої (Олександрівської) гімназії

1909 —після закінчення гімназії зарахований студентом на медицинський факультет Київського університету

1913 - одружується з Тетяною Миколаївною Лаппа, з якою зустрічається на той час близько п’яти років.

1915 — працює в київському госпіталі Червоного хреста

1916 — закінчує університет. Госпіталь, в якому працює Булгаков, передислокований до м. Кам’янець-Подольського, потім в м. Чернівці, а далі Булгакова переводять в тил, с.Нікольське Смоленської губернії

Роки поневірянь

1917 — отримує призначення на роботу лікарем у В’яземську міську земську лікарню.

1918 — повертається до Києва, де займається приватною лікарською практикою, стає свідком трагічних подій, які в цей час відбувалися у місті — стрімких змін влади, кривавих розправ, розстрілів, всплеску анархії та насильства. (лютий) - мобілізований в армію УНР С.Петлюри, але при її відступі з Києва дезертирував.

1919 - мобілізований як лікар до частин Червоної Армії, після чого за не до кінця з’ясованих обставин потрапляє до лав денікінської армії, де служить лікарем одного з казачих полків. Пише декілька фейлетонів на злободенні теми дня. (кінець жовтня) — з госпіталем перебуває на Північному Кавказі. (кінець грудня) — залишає госпіталь і стає журналістом, живе у Владикавказі, Тифлісі, Батумі.

1920 — важко захворів тифом. Приїжджає до Києва.

Московський період життя

1921 - оселяється і працює у Москві, служить репортером та фейлетоністом, співпрацює з багатьма літературними газетами та журналами.

1923 - приїзджає до Києва як кореспондент газети «Напередодні».

1924 — одружується з Любов’ю Євгенієвною Білозерською.

1925 — Поїздка до Криму на запрошення М.Волошина.

1926 — обшук у квартирі Булгакова, конфіскація рукопису «Собачого серця».

1928-1929 — зняття з театрального репертуару багатьох п’єс Булгакова.

1929 — відкритий лист Сталіна до драматурга В.Біль-Бєлоцерковського, в якому твори Булгакова охарактеризовані як «непролетарська література, яку необхідно знищити».

1930 (28 березня) — лист Булгакова до уряду СРСР з проханням дозволити йому виїхати за кордон в силу неможливості літературної діяльності в країні. (квітень) — телефонний дзвінок Сталіна з дозволом знову звернутися до МХАТу, куди Булгаков відразу був прийнятий на роботу режисером.

1931 — знайомство з Оленою Шиловською, яка стане третьою дружиною письменника і прообразом Маргарити в романі «Майстер і Маргарита».

1936 - приїзд до Києва під час гастролей МХАТ.

1939 - різке загострення хвороби (гіпертонія).

1940 - (10 травня) — смерть Булгакова.

«Ех, Київ! — місто, краса!..» Творчий портрет М.Булгакова.

Михайло Опанасович Булгаков (1891-1940) увійшов в історію російської і світової літератури як один з найталановитіших прозаїків та драматургів ХХ ст, відомий мільйонам читачів насамперед як творець безсмертного роману «Майстер і Маргарита».

Письменник народився і виховувався в освіченій, інтелігентній родині, де шанували науку і мистецтво. Мати майбутнього письменника до заміжжя працювала вчителькою, батько був магістром богослів’я і професором Київської духовної академії по кафедрі історії та аналізу західних віросповідувань. Родина Булгакових була великою і дружною: чотири сестри і три брати. «В нашому будинку інтелектуальні інтереси переважали, - пригадувала пізніше одна із сестер письменника. — Дуже багато читали. Прекрасно знали літературу. Захоплювались іноземними мовами. І дуже любили музику... нашим головним захопленням була опера. Наприклад, Михайло, який вмів захоплюватись, дивився «Фауста», свою улюблену оперу, 41 раз — гімназистом і студентом». Пізніше «Фауст», як слід гадати, навіє Булгакову задум його знаменитого роману «Майстер і Маргарита», який сам письменник називав «своїм «Фаустом». Значний вплив на становлення митецьких і, зокрема, літературних смаків Булгакова справили книжки, які він багато і охоче читав. Його улюбленими письменниками були Гоголь, Салтиков-Щедрін, Чехов, Діккенс. З дитинства Булгаков багато і охоче читав, але, попри очевидні літературні нахили, бажання стати письменником народилося у ньому не відразу. Першою професією Булгакова, як і його літературних попередників — А.Чехова та В.Вересаєва, стала лікарська справа. З медициною пов’язаний чи не найскладніший період життєвого шляху Булгакова, оскільки роки його лікарської практики збіглися у часі з найтяжчими історичними випробовуваннями, що випали на долю тодішньої Російської імперії. В роки Першої світової війни, роки революційних потрясінь, які завершилися кривавою братовбивчою громадянською війною, професія лікаря, як і професія військового, стала однією з найбільш нагальних і необхідних. Після закінчення медицинського факультету Булгаков працював у військовому госпіталі, куди привозили поранених з фронту, мав лікарську практику в російській глибинці, де катастрофічно не вистачало лікарів, а після повернення до Києва, знову ж таки як військовий лікар був мобілізований спочатку до петлюрівської, потім до Червоної армії, звідки зрештою потрапив до лав Білої гвардії, ідеалізований образ якої згодом неодноразово з’являтиметься на сторінках його творів. Працюючи військовим лікарем, Булгаков як ніхто інший бачив справжнє обличчя війни, ту її межу, за якою втрачають свій сенс політичні гасла та ідеологічні симпатії і антипатії, оскільки муки та страждання скаліченої війною людини або людини, у якої війна відбирає найдорожче — життя - це надто висока ціна за задоволення владних амбіцій. Важкий тягар вражень, винесений з виру воєнного лихоліття, смерть, насильство, небажання брати участь у братовбивчій війні, - усе це зумовило остаточне рішення Булгакова відмовитись від медицини і присвятити себе літературі, яка стала його другою професією і його справжнім життєвим покликанням.

Війна суттєво вплинула на формування не лише професійних, але й світоглядних пріоритетів Булгакова. Сам письменник намагався відкрито не декларувати свої політичні погляди, втім з його перших творів і особливо з роману «Біла гвардія» можна зробити висновок про те, що деякий, принаймні, час письменник, як і багато інших представників інтелігенції, поділяв очевидні симпатії до монархії, яка уособлювала в його очах законний правопорядок. Кривава братовбивча бійня років революції та громадянської війни, провина за яку частково лягала на плечі й царського режиму, похитнула монархічні ілюзії Булгакова. Втім, симпатиком революції він також не став. В есе «Майбутні перспективи», яке побачило світ ще в 1919 р., Булгаков геніально передбачив наслідки «великого жовтневого дива». Він писав, що «наша нещасна батьківщина перебуває на самому дні безчестя і бідності, куди загнала її «велика соціальна революція», в той час, як «на Заході скінчилася велика війна великих народів». Далі Булгаков пророкує титанічний економічний та політичний підйом, що його переживатимуть країни Заходу. «А ми? — запитує він. — Ми спізнимось... Ми так безнадійно спізнимось, що ніхто з сучасних пророків, очевидно, вже й не насмілиться пророкувати, коли ж ми наздоженемо їх і чи наздоженемо їх взагалі? На думку Булгакова, в той час, коли Захід користуватиметься усіма благами розвинутої цивілізації, нам «необхідно буде розплачуватись за минуле неймовірно суворими умовами життя, важкою працею... Розплачуватись за божевілля березневих днів, за божевілля днів жовтневих...» Навіть в більш пізні часи, в роки сталінських репресій, Булгаков не відмовився від своїх поглядів, від свого скептичного ставлення до революції як невдалого, на його думку, соціального експерименту більшовиків, якому він протиставляв шлях еволюційного, тобто природного, не спотвореного насильницьким втручанням в історію, соціально-політичного розвитку. Ці думки прочитуються в підтексті майже усіх творів письменника 20-30-х років, але ці ж самі думки він майже відкрито висловлював і у листі до Сталіна та радянського уряду, причому робив це й тоді, коли вже набирала оберти каральна машина сталінських репресій. Дивовижно, але доля тисяч репресованих представників радянської інтелігенції оминула Булгакова, не в останню чергу, як слід гадати, тому, що йому, принаймні, як вважалось, особисто покровительствує Сталін. Щоправда, прокровительство це було доволі дивним. Сталіну Булгаков подобався як драматург, а його драма «Дні Турбіних» була однією з найулюбленіших п’єс диктатора (як стверджують, він дивився її у МХАТі близько 15 разів). Водночас, з волі, очевидно, того ж Сталіна, Булгаков майже не мав можливості друкуватись у себе в країні. За життя автора світ побачили лише три невеличкі книжки його прозових творів — фейлетонів, оповідань та повістей. З середини 1926 року і до останніх днів письменник не побачив жодної своєї надрукованої книжки. Коли, позбавлений можливості працювати, друкуватись, доведений до відчаю, Булгаков звернувся до Сталіна з проханням вислати його за кордон, диктатор втрутився в долю письменника, він отримав роботу, але водночас продовжував забороняти п’єси Булгакова (з 10 його п’єс лише чотири змогли прорватись на сцену, але й вони згодом були заборонені). Булгаков мріяв про особисту зустріч зі Сталіним, яка, як він сподівався, могла б прояснити ставлення до нього з боку вождя, можливо в чомусь посприяла б творчій долі письменника, якось вплинула б на відношення диктатора до літератури та театру, але, слід гадати, Сталіну така зустріч була не потрібна, і по-справжньому значення Булгакова для літератури і його письменницький геній змогли оцінити лише нащадки сталінської доби.

Значне місце в житті і творчості Булгакова посідає Україна. Він народився, вчився, багато років жив в Києві. Булгаков ніжно любив свою батьківщину - Україну, славетне місто Київ. Що б не писав Булгаков, він обов'язково згадував Київ, його вулиці, будинки, незліченні сади, Дніпро, Володимирську Гірку над Дніпром. Майже всі булгаковські герої, де б вони не жили, так чи інакше тягнуться до України, сумують за нею. Наприклад, мужній і шляхетний генерал Чарнота («Втеча») пишається тим, що він - нащадок запорожців. Нема для нього кращого у світі місця, як Київ, сивий Дніпро. «Ех, Київ! — місто, краса! Ось Лавра палає на горах, а Дніпро! Дніпро! Дивовижне повітря, дивовижне світло! «. Історичні події, що відбувалися в Києві в 1917-1920 роках, відображені в романі Булгакова «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних», живописну замальовку рідного міста Булгаков відтворив у нарисі «Київ-місто». Постановка «Днів Турбіних» була здійснена у Київському російському театрі ім. Лесі Українки у 1956 р. У 1987 р. Київський драматичний театр ім. І.Франка поставив п’єсу М.Рощіна «Майстер і Маргарита»(за романом М.Булгакова) у перекладі українською мовою Б.Олійника. Перебуваючи за межами України, Булгаков неодноразово відвідував рідне місто — у 1918, 1921, 1923, 1936 роках. Сьогодні на Андріївському узвозі у Києві, де колись жив Булгаков, розміщений меморіальний музей письменника.

Періодизація творчості М. Булгакова

1898-1928

1928-1940

1898 — перші літературні спроби, оповідання «Пригоди Світлани», п’єси, сатиричні вірші.

1919 - фейлетон «Майбутні перспективи»

1920-1921 — перші п’єси «Самооборона», «Брати Турбіни», «Глиняні женихи», «Сини мулли», «Паризькі комунари».

1922 — 1923 — оповідання «Червона корона», «Незвичайні пригоди лікаря», «Китайська історія»

1923 — повість «Записки на манжетах»

1924 - повість «Фатальні яйця». Памфлет «Багряний острів»

1925 - повісті «Дияволіада», «Собаче серце».

1925-1926 — цикл оповідань «Записки юного лікаря».

1925-1927 — роман «Біла гвардія»

1926 - комедія «Зойчина квартира», драма «Дні Турбіних».

1926-1928 — драма «Втеча».

1928 — комедія «Багряний острів».

1929 — п’єса «Кабала святош».

1929-1940 — роман «Майстер і Маргарита».

1930 - інсценізація «Мертвих душ» Гоголя.

1931 - п’єса-антиутопія «Адам і Єва». Інсценізація «Війни і миру» Л.Толстого.

1932-1933 — роман для серії ЖЗЛ «Життя пана де Мольєра». П’єса «Божевільний Журден».

1934 — п’єси «Блаженство», «Іван Васильович».

1936-1937 — «Театральний роман».

1937 — інсценізація «Дон Кіхота» Сервантеса.

1939 — п’єса «Батум».

1940 — драма «Останні дні».

«Реальність така, що я намагаюся жити, не помічаючи її...» Творчість М.Булгакова 1898-1928 років.

Перші ще дитячі літературні спроби, оповідання «Пригоди Світлани», п’єси, сатиричні вірші Булгакова датуються ще 1898 роком. Однак, сам письменник вважав першим своїм твором есе «Майбутні перспективи», написане у 1919 році. Це есе, як і деякі інші ранні фейлетони Булгакова, написані на злобу дня, були надруковані в місцевій кавказькій пресі. Тоді ж він дебютує і як драматург. В 1920-1921 роках у Владикавказі були написані і поставлені на місцевій сцені його перші п’єси «Самооборона», «Брати Турбіни», «Глиняні женихи», «Сини мулли», «Паризькі комунари», які сам Булгаков пізніше вважав вимушеними і незрілими. впродовж 1919 — початку 20-х рр. пише велику кількість оповідань, переважно автобіографічного характеру, частину яких об’єднує у тематичні цикли. Першим з них став цикл з 7-ми невеличких оповідань, якому пізніше Булгаков дав назву «Записки юного лікаря» (писався в 1919 р. в Києві, опублікований в періодиці Москви в 1925-1927 рр.). В циклі відбилися враження письменника від перших років його медичної практики в Нікольській та В’яземській лікарнях. В центрі зображення самовіддана праця молодого провінційного лікаря, в процесі якої відбувається становлення його психології та характеру. Враження від років, проведених у Владикавказі і перші кроки свого літературного становлення Булгаков описує в невеличкій повісті «Записки на манжетах»(1920-1921), яка також за своєю формою нагадує своєрідний тематичний цикл коротеньких замальовок. Обидва твори написані від імені оповідача, який з м’якою самоіронією стежить за тим, як поступово, в процесі самих різноманітних життєвих випробовувань, у вирі революційних подій руйнується його юнацький ідеалізм, на зміну якому приходить твереза і виважена позиція людини загартованої і зрілої, яка повністю починає усвідомлювати суть своїх духовних прагнень і моральних цінностей.

Під впливом побаченого і пережитого визначається й тема, яка займе провідне місце в творчості Булгакова 20-х років. Це — відображення і осмислення подій та наслідків революції 1917 року в Росії. Під знаком цієї теми перебувають практично усі твори, написані Булгаковим в 20-х, а частково й у 30-х роках. При цьому сам характер відображення та інтерпретації революційних подій набуває у Булгакова різних форм, у відповідності до чого усі його твори на дану тематику можна поділити на три тематичні групи.

До першої тематичної групи відносяться твори, в яких події революційних років та років громадянської війни змальовуються через їх трагічне осмислення. Ставлення письменника до подій 1917-1921 років, безпосереднім учасником і очевидцем яких він був, з самого початку і в подальші роки було незмінним: він сприймав їх як соціальну катастрофу, як трагічну помилку історії, якій немає виправдання. «Реальність така, що я намагаюся жити, не помічаючи її... - писав Булгаков в грудні 1917 року своїй сестрі Надії. — Нещодавно під час поїздки в Москву і Саратов я на свої очі побачив те, що мені більше не хотілося б бачити. Я бачив, як сірий натовп з гиканням і брудною лайкою б’є вікна потягів, бачив, як б’ють людей. Бачив зруйновані і спалені будинки в Москві... тупі, озвірілі обличчя... голодні черги біля крамниць... бачив газетні листівки, які пишуть, по суті, про одне: про кров, яка ллється і на півдні, і на заході, і на сході, і про в’язниці. Все бачив сам, і зрозумів остаточно, що сталось з Росією».

Перші враження від кровопролитних сутичок років громадянської війни знайшли відображення в пронизаних трагічним пафосом оповіданнях Булгакова «Червона корона», «Незвичайні пригоди доктора», «Китайська історія» та інш. Автор відчутно не симпатизує ані червоним, ані білим, головний ідейний пафос його творів — несприйняття війни як форми вирішення політичних суперечностей, засудження насильства у будь-якій його формі. Від змалювання маленьких епізодів війни, відображених в оповіданнях, художня думка письменника рухається до творів, що містять більш масштабні, сповнені біблійних асоціацій та філософських узагальнень, картини революційної борні у Росії (роман «Біла гвардія», п’єси «Дні Турбіних», «Втеча»).

Масштабність задуму та художню довершеність роману Булгакова «Біла гвардія» М.Волошин порівнював з творчими дебютами Л.Толстого і Ф.Достоєвського. В романі знайшли відображення події, що відбувалися в Києві зимою 1918-1919 років, коли точилася кровопролитна боротьба за місто між військами Скоропадського, Петлюри, Денікіна і червоноармійців. Булгаков, переважно очима білих офіцерів — головних героїв роману, змальовує численні сцени насилля і безчинств, кривавої анархії, якою було охоплено в ці роки місто. В центрі зображення роману — родина Турбіних (представники білого руху, брати Олексій та Миколка, їхня сестра Олена, її чоловік, також офіцер Тальберг) та коло їх нечисленних знайомих (білі офіцери Мишлаєвський, Шервінський, Най-Турс та інш.), які уособлюють декларовану темою твору білу гвардію і ширше, російську інтелігенцію з її високим потенціалом культурних та моральних цінностей, що протиставляються в романі аморальному світу революційного насилля і жорстокості.В романі немає широких батальних сцен, зображення концентрується переважно навколо родинного кола Турбіних, однак крізь нього символічно постає тема Великої історії, яку письменник інтерпретує не лише в площині трагічної сучасності, але й в категорії вічності, зокрема через біблійно-філософське узагальнення, в якому образ Києва набуває виразних символічних ознак «вічного міста», як Рим або Єрусалим, покараного історією за гріхи, а з силою, що здійснює символічний апокаліпсис над містом, асоціюється в романі братовбивча громадянська війна. Попри деклароване автором бажання «стати безпристрасно над червоними і білими», роман Булгакова явно контрастував з ура-революційним пафосом молодої радянської літератури, що, власне, й поклало початок ідеологічному цькуванню письменника. В художньому відношенні роман Булгакова поєднував традиції російської реалістичної прози ХІХ ст. з принципами ліризованої оповіді початку ХХ ст., з прийомами імпресіоністичної техніки зображення і елементами символізму, який головним чином виявляє себе в образах релігійного та філософського звучання. Своєрідним варіантом сюжету «Білої гвардії» була п’єса «Дні Турбіних», яка зробила знаменитим письменницьке ім’я Булгакова і, за спогадами сучасників, стала своєрідною «другою «Чайкою» МХАТу. З романом п’єсу об’єднує місце дії і система образів, але, водночас, в п’єсі отримує подальший розвиток та поглиблення ідея історичної приреченості справи Білої гвардії, тема трагічної долі тих, хто її щиро і самовіддано захищав. Відомий відгук Сталіна на «Дні Турбіних», який, попри ідеологічну антипатію до п’єси, зауважував художню майстерність її автора: «Ось Булгаков!.. Він чудово відчуває! Проти шерсті бере! Це мені подобається!» Тема осмислення трагічної долі Білої гвардії була продовжена Булгаковим і в іншій п’єсі цих років — трагікомедії «Втеча», яка змальовує останні дні розбитої врангелівської армії та поневіряння окремих її представників у еміграції.

Другу тематичну групу творів Булгакова, присвячених революційній сучасності, становлять твори, в яких революція отримує інакомовне сатиричне осмислення. Це повість «Фатальні яйця», памфлет «Багряний острів» і створена за його сюжетом однойменна комедія. Усі ці твори в гротескно-сатиричному дусі пародіюють обставини підготовки та здійснення російської революції 1917 р.

Гротеском називають такий художнiй образ, в якому свiдомо порушуються норми життєвої правдоподiбностi, пiдкреслено протипоставляються реальне та iрреальне, тi чи iншi сторони зображуваного змальовуються в фантастично перебiльшуваному, загостреному виглядi. Власне кажучи, будь-який художнiй образ є умовним, побудованим на перебiльшеннi, оскiльки в ньому вiдтворюється така дiйснiсть або у такому її виглядi, в якому вона нiколи не iснувала насправдi. Проте гротеск доводить умовнiсть i невiдповiднiсть чуттєвого образу дiйсностi до майже повної нiсенiтницi, якщо дивитися з точки зору об'єктивної логiки. Гротеск типологічно може бути співставлений з гіперболою і, по суті, є її розгорнутою формою, в якій окремі і розрізнені словесні уявлення організуються в більш або менш чітко окреслений предметний образ. Умовнiсть гротескового образу, яка виступає перепоною безпосередньому, «буквальному» сприйняттю ним зображуваного, має свiй внутрiшнiй сенс: гротеск найчастiше «виконує роль свого роду «каталiзатора», за допомогою якого iснуючi життєвi закономiрностi виявляються з особливою iнтенсивнiстю та наочнiстю.

Гротескним уособленням революції в повісті «Фатальні яйця» стають події, що розгортаються навколо винайденого професором Персиковим «червоного проміння», яке має унікальну властивість фантастично прискорювати зростання живих організмів. Радянська влада має намір використати винахід Персикова для збільшення поголів’я курей, але натомість, внаслідок фатального збігу обставин, опромінюванню піддають помилково завезені з Німеччини зміїні яйця. Повість завершується походом фантастичних чудовиськ, що вилупились з «фатальних яєць» на Москву, яка врятовується від цієї навали лише дивом. При цьому численні деталі зображеного, хронологія подій, промовисті імена та портрети дійових осіб повісті містять недвозначні натяки на «біографічні реалії» російської революції 1917 р. Якщо в «Фатальних яйцях» пародія на революцію постає у формі «наукового відкриття», то в «Багряному острові» хроніка революційних днів маскується під «роман товариша Жюля Верна», «перекладений» Булгаковим «з французької на езопівську мову». Використовуючи сюжетні збіги, переклички імен персонажів та предметних образів, екзотичний колорит географічних реалій, письменник загострює і доводить до гротескної межі авантюрно-пригодницький пафос жюль-вернівських творів, які під пером Булгакова сприймались вже як революційна авантюра, як відзеркалення головних етапів російської революції 1917 року. Фейлетон став дошкульним, як висловилась тогочасна критика, «пасквілем на революцію», хоча, з огляду на цензуру, сам Булгаков цей факт заперечував. Ще більш виразніше революційні натяки прозвучали в однойменній комедії, де «Багряний острів» — це сюжет «революційної п’єси», що її готують до постановки в одному з радянських театрів.

Гротескно-сатиричні враження, навіяні духом революційних перетворень, змальовуються Булгаковим і в третій тематичній групі творів 20-х років, але вже у формі звертання до їх наслідків, тобто до сатиричного відображення постреволюційної радянської дійсності і насамперед тих негативних явищ, які вона породила в сферах соціально-побутового та культурного життя колишньої російської імперії (повісті «Дияволіада», «Собаче серце», комедія «Зойчина квартира»).

Повість «Дияволіада» змальовує трагедію «маленького» радянського чиновника Короткова, який нікому не потрібен, якого нікому захистити від страшної, диявольської сили («щось сіре з чорними дірами»), котра знищує все на своєму шляху. Доля Короткова — це доля непомітного гвинтика, що в якийсь момент втратив рівновагу посеред ходу велетенської бюрократичної машини і безуспішно намагаючись знову знайти себе, з’їхав з глузду. Образ Короткова викликає асоціації з гоголівським героєм Акакієм Акакієвичем («Шинель»). Один з найбільш відомих творів Булгакова — повість «Собаче серце» сатирично спростовує ілюзорні сподівання ідеологів комунізму на те, що звільнення від царського режиму і встановлення соціалістичного порядку «автоматично» зумовить народження нової людини, «вільної» від моральних вад, ідейного та культурного невігластва, який вони вважали виключно спадком «хворого» царського минулого. В повісті ця думка набуває гротескної форми медичного експерименту перетворення собаки на людину. Професор Преображенський плекав великі надії на своє наукове відкриття, але, хоча практична частина експерименту вдалася, моральний аспект не задовольнив професора: хороший пес Шарик став брутальним чоловіком Шариковим. Усі спроби перевиховати його не вдаються, він стає ще гіршим під ганебним впливом суспільства. Повість побудована за принципом парадоксу, який полягає в тому, що поведінка Шарикова не тільки не засуджується оточенням, а, навпаки, заохочується ним. Виявилося, що Шариков цілком підходить новому суспільству, його навіть призначають на посаду «заввідділу по боротьбі з котами». Повість в алегоричній формі засвідчує, до чого призводить революційне втручання в хід історії, яке нехтує природними, еволюційними законами соціально-політичного та культурного розвитку. Деградація моральних та ідейних переконань — це й основна тема комедії «Зойчина квартира», де показано, як побутові реалії нового соціалістичного життя призводять до викривлення моральних засад, одним із негативних наслідків чого стає відкриття підпільного борделю в звичайній московській квартирі.

«Питання моєї загибелі — це лише питання часу...» Творчість М.Булгакова 1928-1940 років.

Акцентуючи увагу на негативних проявах соціалістичної культури та побуту, Булгаков вважав, що чесно виконує своє письменницьке покликання, що його сатира сприятиме виправленню й оздоровленню моральних і культурних засад життя нового соціалістичного суспільства. Якийсь час Булгаков вірив і в декларовану радянськими ідеологами «свободу слова» в Радянській Росії. Але усі сподівання виявились марними, ілюзії швидко розвіялись, а критична реакція на спробу Булгакова зайняти по-праву належне йому місце в радянській літературі швидко обернулась у безпрецедентно брутальне цькування його творів, як ідеологічно несумісних з ідеалами та цінностями революційної доби. Переломним в цьому відношенні став для письменника рубіж 1928-1929 років, коли усі його п’єси були зняті з репертуару театрів, а його проза, навіть й та, яка ще не була написана, вважалася «безнадійно непрохідною». «1929 року сталося моє письменницьке знищення... — з гіркотою визнавав письменник. - Навколо мене повзуть змією чутки про те, що я приречений у всіх смислах... питання моєї загибелі - це лише питання часу, якщо, звичайно, не станеться дива...» Дива не сталось... Кульмінацією ідеологічного полювання на талановитого прозаїка і драматурга стали його відомі листи до радянського уряду і особисто до Сталіна. «Впродовж того часу, допоки з’являлись мої твори, - писав Булгаков у своїх листах, - критика СРСР звертала на мене все більшу увагу, при цьому жоден з моїх творів ...не тільки ніколи і ніде не отримав схвального відгуку, але й, навпаки, чим більш відомим було моє ім’я в СРСР і за кордоном, тим більш жорсткими ставали відгуки в пресі, які, зрештою, набули форми відвертої лайки»(лист 1929 року) В іншому листі (березень 1930 року) Булгаков пише: «...Я відшукав в пресі СРСР за 10 років моєї праці (літературної) 301 відгук про мене. З них схвальних було 3, негативно-лайливих — 298». Доведений до відчаю, Булгаков пише Сталіну в липні 1929 року: «...сили мої надломилися, не будучи спроможним більше існувати, зацькований, знаючи, що ні друкуватися, ні ставитися більше в межах СРСР мені не можна, доведений до нервової хвороби, я звертаюся до Вас і прошу Вашого клопотання перед Урядом СРСР щодо вигнання мене за межі СРСР...» Зацькований до межі, в одному з останніх листів до Сталіна письменник песимістично засвідчує: «У мене, драматурга, ...відомого в СРСР, і за кордоном, - єдина перспектива на сьогоднішній день — жебрацтво, вулиця і загибель».

Сталін «змилостивився», письменника взяли на роботу до МХАТу, але його твори, як і раніше, залишились «непрохідними» для партійної цензури. Але, незважаючи ні на що, Булгаков не здавався: « немає такого письменника, який би замовчав, - писав він. — Якщо замовчав, значить був несправжній». Булгаков, як справжній письменник, не міг замовчати. З гіркотою усвідомлюючи, що жодного із написаних ним рядків він ніколи не побачить надрукованим, письменник продовжував писати - «в шухляду», вже не для сучасників, а для нащадків.

Тематика творів Булгакова кінця 20-х — кінця 30-х років різноманітна. В трьох п’єсах «Адам і Єва», «Блаженство», «Іван Васильович» Булгаков продовжує порушену раніше ним тему сатирико-фантастичної інтерпретації радянської сучасності. Перший з цих творів представляє з себе п’єсу-антиутопію про майбутню світову війну, наближення якої драматург почав відчувати ще з початку 30-х років, як і те, які катастрофічні наслідки вона матиме для людства. Дві інші п’єси — це веселі комедії на теми мандрівок у часі «нової» радянської людини. Остання з цих п’єс блискуче екранізована в радянські часи під назвою «Іван Васильович змінює професію».

Чисельно найбільш значну тематичну групу останнього періоду творчості Булгакова становлять твори, які в тій або іншій формі містять звертання до художнього спадку визначних представників світової літератури. В цій групі насамперед виділяються твори на «мольєрівську тему»: роман для серії ЖЗЛ «Життя пана де Мольєра», який відтворює біографічну канву життя великого французького драматурга Мольєра; п’єси «Божевільний Журден» і «Кабала святош», що інтерпретують окремі сторінки життя і творчості великого французького комедіанта. Творчій особистості генія російської поезії О.Пушкіна, його трагічним взаємостосункам із владою та родинним колом, останнім дням і обставинам загибелі присвячена п’єса «Останні дні». З цією ж тематикою перекликаються численні інсценізації ( з метою театральної постановки) прозових творів представників світової класики: «Мертвих душ» Гоголя, «Війни і миру» Толстого, «Дон Кіхота» Сервантеса. Значне місце в творчому спадку письменника посів незакінчений «Театральний роман» — автобіографічний твір, в центрі якого враження від театральної діяльності самого Булгакова і театрального життя Москви, зокрема. Серед останніх творів Булгакова — присвячена особистості Сталіна п’єса «Батум» — про початок революційної діяльності вождя. Створений у п’єсі образ Сталіна не позбавлений рис ідеалізації та романтики і водночас твір аж ніяк не сприймається як панегірик кривавому диктаторові (це відчув і сам Сталін, якому п’єса не сподобалась). Більш того, п’єса містить численні натяки на жорстокий характер і бездушність Сталіна, його прагнення будь-якою ціною здобути владу.

Вершиною і кульмінаційною точкою творчості Булгакова, його «лебединою піснею» став роман «Майстер і Маргарита», в якому знайшли продовження і логічне завершення усі тематичні лінії творчості письменника, переосмислені з висоти того творчого досвіду, яким збагатили письменника трагічні перипетії його нелегкого життя.

Запитання і завдання:

Охарактеризуйте ранню прозу М.Булгакова, визначте її провідні мотиви, їх зв’язок з обставинами життя Булгакова.

Як Булгаков ставиться до соціально-історичних перетворень, які відбуваються у його країні? Підтвердіть свої висновки прикладами з булгаківських творів.

Проаналізуйте ідейну спрямованість роману «Біла гвардія».

Зазначте характер критичної спрямованості сатиричних повістей Булгакова 20-х років.

Як би визначили полемічну спрямованість повісті Булгакова «Фатальні яйця»? В чому прихований сенс цього твору?

Проти яких постулатів соціалістичної ідеології спрямована повість Булгакова «Собаче серце»?

До яких тем звертається Булгаков-драматург?

Назвіть головні тематичні напрямки творчості Булгакова кінця 20-30-х років.

Роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Історія створення роману.

Задум романа «Майстер і Маргарита» виник у Булгакова, очевидно, близько 1923-1924 років, робота над ним розпочалась з кінця 20-х років. Роман писався надзвичайно важко, з відступами, паузами, безкінечними переробками та поправками. Достеменно відомо про три основні редакції твору, для кожної з яких письменник старанно підбирав назви («Чорний маг», Копито інженера», «Великий канцлер», «Сатана», «Шляпа з пером», «Чорний богослов», «Пришестя», «Князь темряви» та інш.), вводив нових персонажів, більш або менш відчутно змінював перебіг сюжетних ліній та спрямованість ідейного звучання твору. До весни 1929 року була створена перша відносно закінчена редакція роману, яку сам письменник в березні 1930 року знищив: «...особисто я, своїми руками, кинув у грубку чернетку романа про диявола», - писав Булгаков у листі до уряду від 28 березня 1930 року. На початку 30-х років письменник поновив роботу над романом і приблизно до осені 1934 року створив ще одну редакцію роману. Близько 1938-1939 років письменник створив третю повну редакцію роману, але на цьому праця над твором не закінчилась.

Перші спроби романа достатньо відчутно відрізнялись від останньої його редакції, яка, по суті, також не може вважатися остаточною, оскільки письменник мав намір продовжувати роботу над романом. В процесі роботи творчий задум роману суттєво змінювався. Першопочатково твір був задуманий як апокрифічне (невизнане в статусі офіційного, канонічного християнського тексту) «євангеліє від диявола». Відповідно, провідну роль в сюжеті перших редакцій роману відігравав образ диявола, від особи якого розповідалося в тому числі й про біблійні події. З роками початковий задум твору ускладнювався і трансформувався. Загальний напрямок творчої еволюції, яку пережив роман, був визначений, по-перше, його рухом від переважно сатиричного за жанром твору до роману із складною філософською проблематикою, в якій сатира займає лише певну частку складного художнього цілого, по-друге, до все більшого насичення сюжету твору відзеркаленими обставинами особистого біографічного і творчого життя самого Булгакова. З початку 30-х років лінія диявола, залишаючись одним з провідних сюжетних рушіїв роману, водночас, поступається значимістю сюжетній лінії про кохання Майстра і Маргарити і про роман, присвячений біблійним подіям, що його пише Майстер. Роман набуває тієї форми, яку ми сьогодні сприймаємо як умовно остаточну його редакцію.

Літературні джерела роману.

Робота над таким складним за змістом і різноплановим за тематикою твором, яким поставав з-під пера Булгакова роман «Майстер і Маргарита», вимагала від письменника не лише затрати колосальних фізичних зусиль, але й серйозної літературної підготовки. Відомо, що працюючи над твором, Булгаков ретельно проштудіював величезну кількість літературних, історичних та філософських праць, зміст яких в тій або іншій формі був дотичний і послужив відправною точкою для реалізації творчого задуму його роману.Як стверджують дослідники булгаківського роману, попри усю фантастичність його сюжету, інтерпретація представлених у ньому історичних подій, звичаї, манери, деталі вбрання і особливості спілкування, навіть найдрібніші топографічні деталі відтворені у повній відповідності до справжніх історичних реалій. Опрацьовуючи відображений в романі «біблійний пласт» подій, Булгаков спирався не лише на широко і традиційно відомі сюжети біблійної історії, представлені в чотирьої Євангеліях Нового Заповіту, але й (з олівцем у руках, роблячи численні виписки і помітки на полях) уважно проштудіював чималу кількість літературно-художніх і релігійних праць а також наукових досліджень, присвячених історії християнства і, зокрема, долі Христа. Серед них - апокрифи і міфи, які містять в собі різні потрактування долі Іуди, Пілата та інших біблійних персонажів; історико-філософські та літературні твори Е.Ренана («Життя Ісуса»), А.Франса («Прокуратор Іудеї»), А.Древса («Міф про Христа»), Д.Штрауса («Життя Ісуса»), Ф.Фаррара («Життя Ісуса Христа») та інш. Значним є й філософське підгрунтя роману, яке спирається на філософські теорії, що інтерпретують дуалістичний характер співвідношення добра і зла, релігійного і світського, реального та ірреального, фізичних законів, які керують нашим світом. У побудові роману вбачається вплив філософських поглядів відомого українського мислителя Григорія Сковороди, у трактаті якого «Потоп зміїний» викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного і біблійного; кожен з них має дві сторони — зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (невидиму). У М. Булгакова земний світ уособлюють персонажі з московського життя 30-х років. До космічного належать диявол і його почет. Біблійний світ постає в історіі про трагічні взаємостосунки римського прокуратора Пілата з мандрівним Ієшуа Га-Ноцрі.

У ролі літературно-художньої основи булгаківського роману виступає творчість багатьох класиків західноєвропейської та російської літератури. Виключно важливе значення для творчого задуму «Майстера і Маргарити» відіграла трагедія Гете «Фауст», з якої Булгаков запозичив епіграф і яка надихнула письменника на створення сучасних версій Фауста (Майстер), Маргарити і Мефістофеля (Воланд). Крім того, між трагедією і романом встановлються численні смислові паралелі на рівні ідейному а також окремих сюжетних сцен. Потужним джерелом творчого натхнення служили для Булгакова й твори Гофмана, Гоголя, Салтикова-Щедріна, у яких письменник вчився прийомам сатири та поєднання побутової повсякденності із фантасмагорією. Зрештою, булгаківський роман має й виразну автобіографічну основу: за подіями роману легко прочитуються аналогії з обставинами життя та літературним оточенням самого Булгакова, а в образах Майстра і Маргарити відзеркалюються стосунки письменника з його останньою дружиною Оленою Шиловською-Булгаковою.

Сюжетно-композиційна побудова роману.

Від усього, що було написано Булгаковим до «Майстера і Маргарити», його останній роман відрізняє надзвичайна складність сюжетної та композиційної побудови. З огляду на величезну кількість дійових осіб, багатомірність просторових та часових координат, в яких розгортається дія роману, чітку авторську настанову на симетрію в хронологічних та причинно-наслідкових зв’язках між рознесеними в часі та просторі подіями Булгаков змушений був відмовитись від традиційного однолінійного типу сюжету з поступальним у часі і замкнутим у певному географічному просторі характером подієвого розвитку (як, наприклад, у його романі «Біла гвардія») і шукати більш складні і гнучкі форми сюжетно-композиційної побудови, притаманні швидше модерністській, аніж класичній реалістичній прозі. Булгаков вводить до свого твору дві фабульні лінії — «московську» і «біблійну», які, відповідно, простежують фантастичні події, що відбуваються на початку 30-х років ХХ ст. у Москві, і на початку нового літочислення в біблійному Єрусалимі ( в романі — в Єршалаїмі). Відносно відокремлені (як в часі, так і сюжетно) вони, водночас, не просто пасивно співіснують в сюжеті роману, але й підкреслено співставляються автором, так що окремі події і життєві долі окреслених в обох сюжетних лініях роману смислозначимо відзеркалюють одне одне, а в фіналі твору остаточно зливаються в єдину подієву лінію. З метою упорядкування цієї смислової симетрії і логічного вмотивування взаємозв’язку роз’єднаних у часі і просторі подій Булгаков використовує поширений в модерністській прозі композиційний прийом так званого «роману в романі». Така побудова роману приймає форму розповіді про літературний твір, зміст якого розкривається у тісному взаємозв’язку із зображенням процесу або тих чи інших обставин його написання. Твір, обставини написання якого змальовуються у Булгакова, це роман, що його пише один з головних героїв — Майстер, який й стає свого роду посередним між обома сюжетними лініями булгаківського твору. Як дійова особа Майстер перебуває у часових та просторових вимірах «московської» сюжетної лінії, з «біблійною» ж його пов’язує те, що події цієї сюжетної лінії якраз і становлять зміст того роману, який він пише і навколо обставин написання якого паралельно розгортаються і «московські» події.

Логічною зав’язкою обох сюжетних ліній роману Булгакова «Майстер і Маргарита» очевидно можна вважати раптову появу у Москві початку 30-х років ХХ ст. диявола на ім’я Воланд, якого супроводжують демони нижчої ієрархії. В Москву, як ми дізнаємось із тексту самого роману, Воланд прибуває з метою влаштувати тут щорічний весняний бал, який проводиться у повнолуння перед пасхою і на який збирається усіляка диявольська нечисть а також душі найбільш огидних злочинців різних історичних епох. Вибір саме Москви, як місця влаштування бала, в свою чергу, мотивується, як можна логічно припустити, тим, що тут мешкає безіменний майстер, втрутитися в долю якого дияволові звелів сам Христос, зацікавлений у тому, щоб майстер дописав свій роман, присвячений біблійним подіям і тим самим усунув би прикру помилку, яка вкралася в офіційне тлумачення цих подій. Розповідь про московські та єршалаїмські події ведеться в романі Булгакова поперемінно.

Московська сюжетна лінія відкривається фантастичною появою на Патріарших ставках нечистої сили, яка під іменем професора-історика, спеціаліста із чорної магії втручається в розмову з приводу особистості Христа, яку ведуть між собою двоє літераторів — досвідчений голова правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій МАССОЛІТ Берліоз і його молодий супутник, поет-початківець Іван Понирьов. Як аргумент на доказ того, що Христос існував насправді Воланд стверджує фатальну підвладність долі людини вищим силам і передрікає загибель Берліоза під колесами трамвая, що й відбувається за кілька хвилин по тому. Бездомний намагається переслідувати Воланда, але, сприйнятий оточенням за божевільного, потрапляє до психіатричної клініки, де невдовзі знайомиться з Майстром, автором роману про біблійний Єршалаїм. Тим часом Воланд із своїми підручними оселяється к вартирі покійного Берліоза, звідки фантастичним чином випроваджують до Ялти іншого співмешканця квартири, директора театра Вар’єте Степана Лиходєєва, після чого влаштовують в його театрі сеанс чорної магії, що спричинив розголос по місту і цілий ланцюжок дивовижних подій, пов’язаних головним чином з тим, що підручні диявола, відвідуючи різні державні установи і взагалі охоче вступаючи в контакти із службовцями і просто громадянами, активно виявляють факти службових зловживань, розкрадань державних коштів, хабарництва, бюрократичної обездушеності і грубості чиновників і ставленні до людей, нарешті, елементарну невихованість і численні, так би мовити загальнолюдські моральні вади. Кульмінацією перебування Воланда та його підручних у Москві стає весняний бал, королевою якого «за збігом обставин» ( оскільки народжена у Москві і має ім’я Маргарити) стає кохана Майстра - Маргарита, яка страждала від того, що втратила зв’язок із своїм коханцем і перебувала в непевності щодо його долі. Дарунком, що його отримує Маргарита від Воланда за те, що погодилась бути королевою його бала, стає її нова зустріч з Майстром, звільненим нечистою силою з клініки і перенесеним у квартиру Воланда. Знаменита фраза Воланда «рукописи не горять» повертає з небуття спалений Майстром його роман про Єршалаїм, який стає ще одним дарунком диявола закоханим. Тепер Маргарита може дочитати його до кінця.

Роман Майстра присвячений трагічним подіям двохтисячолітньої давності, які мали місце в біблійному Єрусалимі і були пов’язані із судом, стратою та подальшим воскресінням Ісуса Христа. Щоправда, в романі Майстра окремі історичні реалії тієї епохи дещо видозмінені. Єрусалим названий Єршалаїмом, Ісус — Єшуа Га-Ноцрі, поряд з традиційними біблійними персонажами (Пілат, Каїфа, Іуда) виведені окремі персонажі, про яких у канонічному тексті Євангелій не згадується (Афраній, Ніза, Марк Щуробой та інш.). В цілому ж історичний колорит тієї епохи, як і характер відображеного біблійного конфлікту, в романі повністю збережений. Подієва канва написаного Майстром роману простежує долю мандрівного проповідника Єшуа Га-Ноцрі, який з’явився в Єршалаїмі напередодні великого свята Пасхи і проповідує вчення про істину і справедливість. Його погляди суперечать як основним положенням іудейської влади, яку представляє первосвященни Каїфа, так і законам римської імперії, яку представляє намісник імператора в Іудеї прокуратор Понтій Пілат. Це й стає причиною загибелі Єшуа. Заарештований іудейською поліцією, він був переданий в руки прокуратора, який, попри особисту симпатію до Єшуа, змушений ствердити винесений йому іудейським судом смертний вирок. Єшуа стратили, але він не йде з пам’яті прокуратора, хворе сумління якого тепер приречене на довічні муки за допущену ним слабкодухість. Щоб хоч якось пом’якшити свою провину він наказує вбити Іуду із Кіріафа, що зрадив Єшуа і передав його до рук суду, але й це не полегшує біль прокуратора, і він тепер мріє лише про одне: про нову зустріч із Єшуа, який тільки й може вилікувати хворе сумління Пілата. В невизначеному у чітких просторових координатах місці він ось уже дві тисячі років чекає на цю зустріч, яка, як він сподівається, позбавить його від мук.

Саме цю, фінальну сцену свого незакінченого роману і належить дописати Майстру для того, щоб усунути допущену історичну несправедливість. І Воланд надає Майстру таку можливість. Один з його підручних Азазелло вмертвляє Майстра і Маргариту, після чого вони разом з Воландом і його диявольським почтом залишають Москву і опиняються в фантастичній гірській місцевості, де, приречений на вічні муки, перебуває Пілат. І тоді однією фразою: «Ти вільний! Вільний! Він чекає на тебе!» - Майстер дописує свій роман. Пілат зустрівся з Єшуа, який дарував йому прощення. В свою чергу подарунком для самого Майстра і його коханки стало перенесення їх у невизначену в часі та просторі фантастичну місцевість, де Майстер нарешті отримав так бажаний ним і довгоочікуваний спокій.

Розвиток подієвого перебігу обох сюжетних ліній булгаківського роману підкреслено співвіднесений автором. Насамперед у часі. Події обох сюжетних ліній роману розгортаються впродовж чотирьох, пов’язаних з святом пасхи, днів: з середи до суботи і зливаються в єдину подієву лінію в ніч на неділю, коли остаточно розв’язуються долі Пілата і Майстра та Маргарити. Співвіднесеною виявляється й топографія художнього простору обох сюжетних ліній — в Москві: це «пагорби» (Тріумфальна-Страсна-Лубянська площі) — арбатські провулки — берег річки; в Єршалаїмі: палац Ірода і Храм — Нижнє Місто — Кедрон і Гефсиманія.Але найбільш виразно смисловий паралелізм сюжетних ліній роману простежується на рівні взаємовідзеркалень образних персоналій та їх життєвих доль. Так, життєва доля Єшуа Га-Ноцрі відзеркалює долю Майстра, як доля Левія Матфея — долю Івана Понирьова, а доля Іуди із Кіріафа — долю Алоїзія Могарича. Рисами співвіднесеності відмічені не лише їхні життєві долі, але й ті питання та проблеми, які вони ставлять і які намагаються розв’язати усвоєму житті.

Проблематика і система образів роману.

Подібно до багатьох великих творів світової класики, таких як поеми Гомера, «Божественная комедія» Данте, «Дон Кіхот» Сервантеса, «Фауст» Гете, «Євгеній Онєгін» Пушкіна, твори Гоголя, Толстого, Достоєвського та інш., роман Булгакова «Майстер і Маргартиа» по-праву може бути названий справжньою енциклопедією сучасної йому епохи, в якій, як в дзеркалі, відбились побут, мораль і звичаї нової радянської Росії, галерея людських типів та характерів, що уособлюють як її кращі, так і її найгірші, темні сторони. Свою епоху Булгаков відтворює переважно в іронічному, гротескно-фантастичному світлі. Але веселий фейєрверк комічних сцен і образів роману, який насамперед привертає до себе увагу, це лише частина того грандіозного творчого задуму, втіленням якого постає булгаківський роман. Не менш значну частку його змісту становлять роздуми письменника над виключно серйозними, такими, що визначають кореневі засади людського буття, проблемами людського існування і, зокрема, питаннями співвідношення добра і зла, морального вибору, справедливості і відповідальності за скоєні вчинки, сенсу окремого людського життя та історичного розвитку людства, тих моральних та культурних цінностей, що служать орієнтирами цього розвитку. Широта і багатоаспектність порушеної в романі Булгакова проблематики зумовила й його дивовижну емоційну поліфонію. Сатиричні і трагічні за звучанням сцени роману не просто протиставлені одне одному в різних сюжетних лініях роману («московській» і «єршалаїмські» відповідно), вони часто виявляються контрасно взаємопереплетеними в межах навіть одного епізоду або одного людського характеру. Сміх Булгакова, як і його вчителя Гоголя, це завжди «сміх крізь сльози», сміх, в якому звучить біль за людину, за втрачену нею людську гідність, але водночас й віра в вищу справедливість, яка, за словами одного з бугаківських героїв, зрештою, усе розставить по своїм місцям. Трагікомічний пафос булгаківського роману підкреслює неодномірність і навіть якоюсь мірою ірраціональність видимого світу, який завжди постає більш складним, аніж ми його собі уявляємо, в якому дивовижно переплетені смішне і трагічне, чорне і біле, добро і зло. І хоча Булгаков чітко і недвозначно ставить перед людиною вимогу дотримуватись основних моральних правил, законів істини і справедливості і вимагає кари для тих, хто цих вимог не дотримується, його моральний світ все ж не жорстокий, в ньому завжди залишається місце не тільки для вільного, не нав’язуваного зовні морального вибору, але й для компромісу, для виправдання покараного, якщо той усвідомлено готовий спокутувати свою провину. Як проникливий психолог Булгаков в жодному разі не намагається міряти однією міркою усі аморальні вади та вчинки своїх героїв. До кожного він підходить індивідуально, виважено зауважуючи усі можливі «за» і «проти», рішуче не сприймаючи фанатичні крайнощі в питаннях тлумачення добра і зла. Головним каталізатором порушених автором проблем соціально-політичного, культурно-історичного та морально-філософського порядку стають герої роману.

Булгаківський роман напрочуд людний, густо «заселений» персонажами, загальне число яких, за підрахунками дослідників, складає 506 чоловік. З них 156 чоловік наділені власними іменами; 249 безіменних ( переважно співробітники тих організацій та установ, які відвідує нечиста сила під час свого перебування у Москві) і понад 100 «колективних» персонажів — глядачів Вар’єте, громадян, що гуляють на Патріарших ставках, люди на вулицях Москви та Єршалаїма, богомольці і «валютчики» та інш. Усі вони створюють яскраве багатоголосне тло, що в ньому виявляють себе змальовані у романі історичні епохи і ті їх окремі представники, яких Бклгаков виділяє у своєму романі крупним планом. Ще однією особливістю створеної Булгаковим системи образів є те, що навіть серед кількох десятків дійових осіб, з числа тих, що найбільш активно присутні в сюжеті, майже неможливо виділити безумовно головних героїв. Майстер і Маргарита, іменами яких названий роман, з’являються у ньому лише близько середини усієї сюжетної дії, до того ж ажніяк не менш значимими в сюжетній лінії «московських» розділів є ще два героя — Воланд, що, по суті, ініціює розвиток сюжетної дії, і Понирьов (Іван Бездомний), звертання до особи якого «відкриває» й «закриває» булгаківський роман і який стає ледве не головним адресатом морально-повчального значення єршалаїмської історії, викладеної йому Майстром. Аналогічні труднощі виникають із самимим «єрашалїмськими» розділами, де також два головних героя — Єшуа Га-Ноцрі, який уособлює ті найвищі моральні цінності, що їх декларує творчий задум булгаківського роману, і Пілат, заради спокутування злочину і спасіння душі якого Майстер, власне, й пише свій роман про Єршалаїм.

В строкатій і розмаїтій галереї образів булгаківського роману можна виділити кілька тематично співвіднесених груп персонажів: образи Майстра і Маргарити, образи диявольського світу, образи біблійного світу і сатиричні образи.

Образи Майстра і Маргарити

Майстер — один з головних героїв булгаківського роману. Він залишається безіменним, оскільки ні його імені, ні його прізвища Булгаков не згадує. В романі його названо майстром, що підкреслює його високопрофесійне, сумлінне і неупереджене ставлення до тієї місії, яка на нього покладена вищими силами, а саме — дописати роман про Понтія Пілата. Історик за фахом, Майстер працював в одному з московських музеїв, був одружений. Вигравши в лотерею сто тисяч карбованців, він залишив службу і, оселившись в двокімнатній кваритрі одного з арбатських підвальчиків, почав писати роман про Понтія Пілата і його трагічні взаємостосунки з Єшуа Га-Ноцрі. В цей період він і зустрів Маргариту, яку покохав відразу, з першого ж погляду і яка стала його вірною подругою. Майстер намагається опублікувати свій роман, але йому це не вдається. Більш того, в критичних відгуках на роман Майстра піддають жорсткому ідеологічному цькуванню, особливо ж запекло роман переслідують критики Латунський і Лавров. Тим часом Майстер знайомиться з журналістом, як він себе називає, Алоїзієм Могаричем, який видає себе за поціновувача його літературного таланта, але насправді хоче отримати квартиру Майстра. Він пише наклеп на Майстра в слідчі органи, після чого той, як на це обережно натякається Булгаковим, його герой на кілька тижнів потрапляє під арешт. Після звільнення, морально зломлений, на межі божевілля він сам приходить до психіатричної клініки доктора Стравінського, де й перебуває аж до того моменту, доки його не було звільнено звідти стараннями Маргарити. З образом Майстра пов’язані такі важливі теми роману, як тема справедливості й відповідальності, взаємин особистості із владою, тема покликання митця, мотиви автобіографічного звучання. Роман, який пише Майстер, підкреслено протиставлений тогочасній офіційній радянській літературі насамперед своєю ідеологічною неупередженістю, небажанням підпорядковуватись канонам і правилам панівного літературного методу — соціалістичного реалізму. Саме з цих причин він і викликає таку жорстку критику з боку офіційної критики. Але мотиви, з яких Майстер звертається до біблійного сюжету, більш глибокі, ніж просте небажання підпорядковуватись канонам несприйнятної ідеології. Свій роман Майстер сприймає як свого роду священну місію, покладену на нього вищими силами, як метаісторичне завдання. Вирішення цього завдання, з одного боку, повинно усунути історичну несправедливість щодо долі Пілата, особу якого покликаний реабілітувати роман Майстра, а, з іншого боку, символічно поновити і ті цінності морального і духовного порядку, що служать дороговказом на шляху людської цивілізації, запорукою осмисленості і розумної цілеспрямованості його історичного розвитку, забезпечують «зв’язок епох», з історичної єдності яких у темряву деспотизму та бездуховності випала сталінська доба російської історії. Головні цінності, якими керується у своєму романі Майстер — це закони істини, справедливості і добра, які були проголошені біблійним Христом і втрачені або занедбані в епоху Майстра. Ця епоха розкривається у зв’язку з образом Майстра а також московських витівок нечистої сили тією тривожною, хоча й дещо завуальованою, атмосферою загального страху, несвободи, очікуванням арешту і масовим, буцімто незрозумілим і фантастичним зникненням мешканців Москви. В цій тривожній атмосфері несвободи, як фізичної, так і духовної, Майстер прагне одного — спокою. Його доля постає як своєрідний парафраз пророцьких блоківських слів: «Поетові необхідні спокій і воля. — Сказав Блок. — Але спокій і волю також відбирають... Не хлопчачу волю, не свободу ліберальничати, а творчу волю, таємну свободу. І поет вмирає, тому що дихати йому вже немає чим; життя втрачає сенс». Саме через відсутність повітря, неможливість вільно існувати в історичному просторі сталінської доби гинуть Майстер і Маргарита. Навіть диявол, якого сам Єшау Га Ноцрі попрохав подбати про долю закоханих, розуміє що волю і спокій вони зможуть отримати тільки не цьому, а в фантастичному, потойбічному світі. Як дарунок за виконання своєї місії Майстер і Маргарита отримують бажаний спокій. Саме спокій, а не світло, на яке вони, як підкреслено в романі, все ж таки не заслуговують. Сенс останнього поняття в романі до кінця не визначений, але, очевидно, під ним слід розуміти той символічний дар, що пов’язаний із посмертним буттям праведників, тобто людей, які на шляху до істини здолали усі випробовування, не зламавшись і не заплямувавши себе морально сумнівними вчинками (що в романі цілком можна «інкримінувати» булгаківським героям: страх і слабкодухість Майстра, які беруть на деякий час у ньому верх над коханням до Маргарити, не зовсім моральна поведінка останньої, взаємини обох героїв з дияволом). Образ Майстра значною мірою автобіографічний. Його доля в багатьох рисах повторює життєвий шлях самого Булгакова. Схожим є їхній вік («людина близько тридцяти восьми років»), сумлінність ставлення до свого письменницького покликання, ідейна визначеність світогляду, непорозуміння і конфлікт з владою, які спричинили ідеологічне цькування творів Булгакова. До певної міри образ Майстра слугує й смисловою парареллю до образу Єшуа Га-Ноцрі з «єршалаїмської» сюжетної лінії роману. Обом образам притаманна висока моральність, ідеали добра і справедливості, з тією різницею, що Єшуа виявив себе як більш рішучий і послідовний їх поборник, тоді як Майстер не зміг знайти у собі такої ж сильної волі, на деякий час впав у відчай і зневіру.

Маргарита. Образ Маргарити (Маргарити Миколаївни) також виступає як один із центральних у булгаківському романі і вводить до його сюжету тему рятівної сили кохання. Маргариті близько 30 років. Вона одружена, її чоловік займає якусь високу керівну посаду, тому усім у житті Маргарита забезпечена. Крім одного: вона не кохає свого чоловіка. Відчуття самотності і пустоти навіює їй думки про самогубство. Насправді рятівною виявляється для неї зустріч на з Майстром. Вони зустрілись випадково, на вулиці, і відразу до безтями закохались одне в одного. Рятівним стає кохання Маргарити й для Майстра. Воно виводить Майстра із стану глибокої духовної зневіри і повертає його до життя. Щоправда, заради цього Маргарита змушена була пожертвувати моральними принципами, які забороняють людині виконувати волю диявола, і стати на деякий час відьмою. Через це, як і Майстер, вона позбавлена в фіналі роману «святості». В образі Маргарити, безперечно, відбились біографічні риси останньої дружини Булгакова Олени Сергіїївни. Водночас в її образі містяться й літературні відголоски — Гретхен з гетевського «Фауста» (рятівна сила кохання, хдатність до самопожертви) і блоківської Незнайомої (чарівний романтичний ореол, що характеризує любовні стосунки героїв, зв’язок Маргарити з неземними силами).

Образи диявольського світу

Ім’я

Демонологічний статус

Сюжетна позиція

Літературний прототип

Воланд

Верховний диявол

Влаштовує диявольський бал у Москві, викриває моральні вади радянських громадян, влаштовує долі Майстра і Маргарити

Сатана

Коров’єв-Фагот

Старший з демонів, що супроводжують Воланда

Виконує доручення Воланда

Ймовірний зв’язок з одним і персонажів повісті О.Толстого «Упир»

Бегемот

Демон-паж Воланда

Виконує доручення Воланда

Істота, згадувана в біблійній книзі Іова

Азазелло

Один з найбільш войовничих демонів Воланда

Виконує найбільш відповідальні і делікатні доручення Воланда

Диявол (колишній ангел), згадуваний в біблійних книгах Єноха і Левіт

Гелла

Жінка-вампір

Приймає епізодичну участь у витівках демонів Воланда

На о. Лесбосі так називали передчасно померлих вампірок

Абадонна

Демон смерті

Один з гостей диявольського балу Воланда

Згаданий в Старому Заповіті як синонім пекла і смерті

Наташа

Відьма

Домробітниця Маргарити, яка вслід за нею потрапляє на бал Воланда

Не визначений

Фріда

Гостя диявольського бала

Одна з гостей диявольського балу, яка викликає особливе співчуття з боку Маргарити

Навіяний образом гетевської Гретхен

В доволі чисельній( якщо взяти до уваги й величезну кількість гостей, запрошених нечистою силою на диявольський бал) групі персонажів головне місце, безперечно, належить образу Воланда. Звертання до його особи міститься вже в епіграфі роману; Воланд зримо або незримо присутній в переважній більшості сцен обох сюжетних ліній роману, він взаємодіє з усіма головними героями роману; його воля і його наміри фактично ініціюють подієвий розвиток «московської» сюжетної лінії. Воланд — це сам сатана, який займає найвищу ступінь в багатій і розгалуженій ієрархії демонологічних істот. Він антипод Бога і подоба божества і демонологічному світі. Як і образ Маргарити, образ Воланда навіяний Булгакову проблематикою гетевської трагедії «Фауст», звідки запозичено й його ім’я (нем. der Voland — чорт). Булгаковський Воланд такий же могутній і такий же досвідчений і проникливий знавець людських душ, але на цьому їх схожість і вичерпується. Булгаківський Воланд швидше протиставляється, аніж співвідноситься із своїм літературним попередником. На це вказує вже епіграф: «...тож хто ти, зрештою? - Я частка сили, що вічно хоче зла і вічно творить благо». Воланд в романі Булгакова не протиставленй ані Богові, ані людині, в тому розумінні, що його постать не сприймається в образі традиційного зловісного спокусника людини, який прагне вибороти її душу у Бога, аби прирікти її на вічні муки. Роль булгаківського Воланда більш приваблива і в якійсь мірі благородніша: як і належить, диявол ініціює в людях вияв темних сторін їхньої душі, але при цьому дії самого диявола виявляються внутрішньо ініційованими не його бажанням ствердити свою зверхність над людиною або звеличити себе в очах Бога, а ідеєю вищої моральної справедливості, волю якої він, хоче того чи ні, виконує. Воланд карає тих, хто живе проти моралі, тих, чия поведінка несумісна із законами істини і справедливості, але (і в цьому полягає головний парадокс його образу) тим самим діє не всупереч, а у відповідності до божественного провидіння. В образі Воланда відбилася складна проблема внутрішнього співвідношення і взаємопроникнення добра і зла, підкреслена епіграфом роману.

Аналогічну роль в сюжеті «московської» лінії виконує почт Воланда, який складають демони нижчої ієрархії — Коров’єв-Фагот, Бегемот, Азазелло, Гелла. За дорученням Воланда, а інколи й власноруч вони виносять вирок справедливого суду тим, хто безумовно заслуговує на покарання. І майже завжди вони роблять це не просто із задоволенням, але й з розмахом фантазії, у формі, близькій до до веселої театральної або циркової вистави. І вже насправді королівського розмаху набуває змальований бал весняного повнолуння, влаштований у Москві Воландом та його підручними, на який з’являється незліченна кількість диявольських сил та покараних дияволом злочинці різних епох та народів. Витівкам Воланда та його підручних не в силах протистояти навіть могутній апарат каральних і слідчих органів Москви. Спробу арештувати його кіт Бегемот перетворює на комічну виставу, а усі намагання слідчих напасти на слід «невідомих злочинців» або хоча б встановити їхню особу завершуються нічим. В фіналі роману, виконавши свою місію, Воланд, Коров’єв, Бегемот, Азазелло залишають Москву, а їх постаті приймають в нічному небі подобу чотирьох вершників біблійного Апокаліпсису.

Образи біблійного світу

Ім’я

Рід занять

Сюжетна позиція

Кінцева доля

Історичний прототип

Єшуа Га-Ноцрі

Мандрівний філософ

Своїм вченням викликає конфлікт в Єршалаїмі, стає причиною страждань Пілата, втручається в посмертні долі Майстра і Пілата

Після страти і воскресіння набуває божественного статусу

Ісус Христос

Пілат Понтій

Прокуратор Іудеї

Змушений ствердити смертний вирок Єшуа, через що карається муками сумління

Отримує прощення у Єшуа

Біблійний Понтій Пілат

Каїфа

Іудейський первосвященник

Ініціює арешт і смертний вирок Єшуа

Не визначена

Біблійний Каїфа

Левій Матфей

Учень Єшуа

Супроводжує Єшуа, записує його слова

Не визначена

Автор Євангелія від Матфея

Іуда із Кіріафа

Шпигун Каїфи

Провокує арешт Єшуа

Вбитий за наказом Пілата

Один з учнів Христа, зрадник свого вчителя

Афраній

Начальник таємної охорони при Пілаті

Забезпечує виконання наказу про вбивство Іуди із Кіріафа

Нагороджений Пілатом

Не визначений

Ніза

Агент Афранія

Приводить у пастку Іуду

Не визначена

Не визначений

Дісмас

Розбійник

Засуджений, як і Єшуа, до страти

Страчений

Розбійник, названий в апокрифі від Нікодима

Гестас

Розбійник

Засуджений, як і Єшуа, до страти

Страчений

Розбійник, названий в апокрифі від Нікодима

Варравван

Розбійник

Засуджений, як і Єшуа, до страти

Помилуваний на честь Пасхи

Розбійник, згадуваний в канонічних євангеліях

Біблійна сюжетна лінія охоплює усього чотири розділи булгаківського роману, але не поступається «московській» глибиною та важливістю порушеної проблематики і також вміщає до себе значну кількість персонажів. Головними персонажами цієї сюжетної лінії виступають Єшуа Га-Ноцрі і Понтій Пілат.

Образ Єшуа сприймається у співіднесенні з образом євангельського Христа, хоча сам Булгаков у романі жодного разу не ставить між ними прямого знаку рівності, і це справедливо, оскільки булгаківський Єшуа змальований насамперед не як Бог, а як людина, хоча, можливо, й не зовсім звичайна. Втім, зовнішня канва простеженої в євангельських текстах біографії Христа залишається й в романі Булгакова. Подібно до Христа, Єшуа — молодий мандрівний філософ, який прийшов до Єршалаїму (Єрусалиму) з метою проповідувати своє вчення. Як і реального Христа, його, скориставшись зрадою Іуди, заарештовує іудейська поліція і передає до рук римського прокуратора Понтія Пілата, який стверджує винесений йому судом іудейських священників смертний вирок. Після цього Єшуа страчують, а далі він, як про це свідчить подальший розвиток булгаківського сюжету, воскресає. Але є й суттєві розбіжності між біографіями Христа й булгаківського Єшуа. Останній має не 12 учнів-апостолів, а тільки одного — Левія Матфея. Іуда не входить до числа його учнів. Не повністю відповідними є й деякі інші біографічні реалії. І головне, вчення, що його проповідує булгаківський Єшуа, лише опосередковано (швидше по духу, а не по букві) нагадує євангельське вчення Христа. Вчення Єшуа спирається на три головні тези: істина, справедливість, гуманність. У вирішенні долі Майстра і Пілата булгаківський Єшуа запобігає до послуг диявола, що також не може свідчити на користь його ототожнення з реальним Христом. Однак, з точки зору науковців, дослідників історії (а таким і є Майстер, який пише роман про єршалаїмські події) образ Єшуа більш точно відповідає історичним реаліям тієї епохи, ніж змальований в євангельських текстах, де він значною мірою гіперболізується і звеличується, образ Христа. Намагаючись не відступити від історичної достовірності, Булгаков, водночас, не відкидає й євангельський образ Христа: і в євангелії і у Булгакова цей герой виступає як найвища моральна інстанція, яка має бути для людей взірцем і мірилом істини, добра і справедливості.

Більш деталізований і психологічно розгорнутий у романі образ римського прокуратора Понтія Пілата. Його біографічні реалії майже повністю збігаються з біблійними. Він намісник, тобто представник влади імператорського Риму в Іудеї. В минулому мужній воїн, на посаді прокуратора Іудеї, в атмосфері інтриг, які постійно плете проти нього єршалаїмський первосвященник Каїфа, виступів релігійних фанатиків, він змушений виконувати швидше поліцейські функції, відповідаючи за спокій і порядок в цій римській провінції. Йому це не до вподоби, через це він ненавидить Єршалаїм, почувається знервовано і самотньо. І все ж, на відміну від біблійного, булгаківський Пілат — це не жорстокий сатрап, який зверхньо, не вдаючись в подбробиці і навіть не замислюючись, «вмив руки» і прирік на жорстоку смерть Христа. Навпаки, ми бачимо, як відчайдушно, з усіх сил він намагається врятувати Єшуа і припиняє ці спроби лише тоді, коли ціною цього порятунку стає його власне життя. Як виявляється, слова Єшуа підпадають під дію римського закону «про зневагу до кесаря» (тобто імператора), що неминуче каралося смертю, на яку прирік би себе й Пілат, якщо б наважився захищати смпатичного проповідника й далі. У Булгакова Пілат змальований не як кровожерливий тиран, а як хвора людина, яка один раз у житті виявила слабкодухість, через що була приречена на вічні муки сумління. Більш того, як свідчить глибинний, прихований зміст «єршалаїмських» розділів, арешт Єуша, проведений іудейською поліцією, був незаконним, а докази його провини сфабриковані і підтасовані таким чином, щоб спочатку викликати у Пілата співчуття до підсудного, а потім поставити його в такі умови, за яких він ажніяк не зміг би знайти юридичних підстав для його виправдання. Пілат зрозумів усю підступність цієї інтриги Каїфи, але страх за власне життя пересилив у ньому людяність і милосердя. Він помстився Каїфі, наказавши своєму помічникові Афранію вбити зрадника і шпигуна Каїфи — Іуду із Кіріафа, посприяв долі учня страченого філософа Левія Матфея, але вже ніщо не змогло врятувати його від суду власного сумління і того жорстокого осуду, якому він піддався в євангельських текстах. Саме на те, щоб усунути історичну несправедливість, допущену щодо долі Пілата, реабілітувати його в очах нащадків і спрямований в першу чергу роман Майстра. На це сподівається й Єшуа, який наказує Воландові втрутитись в долю Майстра з тим, аби він дописав свій роман, фінальна сцена якого і довершує цей символічний акт звільнення і моральної реабілітації п’ятого прокуратора Іудеї Понтія Пілата.

Галерея сатиричних образів роману

Ім’я

Рід занять

Сюжетна позиція

Моральна вада

Кінцева доля

Історичний прототип

Берліоз

Председатель МАССОЛІТа

Вступає в суперечку з Воландом з приводу існування Христа

Ідейний конформізм, пристосуванство

Гине під колесами трамвая

Діячі радянської культури Л.Авербах, А.Луначарський та інш.

Бездомний (Понирьов)

Невдалий поет, член МАССОЛІТа

Намагається наздогнати Воланда; в клініці Стравінського стає учнем Майстра

невігластво

Став професором Інституту історії і філософії

Ймовірно, поет Дем’ян Бідний

Рюхін

Бездарний поет, член МАССОЛІТа

Супроводжує Бездомного до клініки Стравінського

Заздрість

Не визначена

В.Маяковський

Лиходєєв

Директор театру Вар’єте

Дає дозвіл на сеанс чорної магії в Вар’єте

Неробство, розпуста

Призначений завідувачем гастроному

Узагальнений тип

Босий

Голова житлового товариства

За гроші погоджує проживання Воланда у зайнятій ним квартирі

Хабарництво

Зненавидів театр і артистів

Узагальнений тип

Римський

Фінансовий директор театру Вар’єте

Намагається з’ясувати обставини таємничого зникнення Лиходєєва

Кар’єризм, заздрість

Поступив в театр дитячих ляльок

Узагальнений тип

Варенуха

Адміністратор театру Вар’єте

Намагається повідомити міліцію про загадкові події у театрі

Брехливість, грубість

Став надзвичайно вічливим і привітним працівником Вар’єте

Узагальнений тип

Семплеяров

Представник акустичної комісії Московських театрів

Один з глядачів сеансу чорної магії, де викриваються його вади

Перелюбство пихатість

Призначений завідувачем Брянського заготівельного пункту

Узагальнений тип

Алоїзій Могарич

Журналіст

Втирається в довіру до Майстра і пише на нього донос

Кляузник

Став фінансовим директором театру Вар’єте

Узагальнений тип

Прохір Петрович

Голова канцелярії видовищної комісії

Одна з жертв нечистої сили

Бюрократизм

Отримав назад втрачене тіло

Узагальнений тип

Поплавський

Економіст-плановик

Намагається зайняти квартиру покійного Берліоза

Хапужництво

Змушений повернутися до Києва

Узагальнений тип

Соков

Буфетчик Вар’єте

Один з відвідувачів «нечистої квартири»

Жульництво

Помер від раку печінки

Узагальнений тип

Латунський

Літератор

Піддає ідеологічному цькуванню Майстра

Заздрість і лицемірство

Не визначена

Председатель Главреперткома О.Литовський

Лаврович

Літератор

Пише наклепи на роман Майстра

Заздрість і лицемірство

Не визначена

Письменик В.Вишневський

Майгель

Співробітник видовищної комісії

Намагається «викрити» Воланда

Шпигунство

Вбитий Азазелло

Узагальнений тип

Аннушка

Домробітниця

Опосередковано стає причиною загибелі Берліоза

Жадібність, пліткарство

Не визначена

Узагальнений тип

Надзвичайно багатолюдна і різноманітна галерея сатиричних образів роману. Представлена виключно «московськими» розділами роману, вона вбирає до себе численні типи носіїв різноманітних людських вад, виявлених практично в усіх сферах соціально-політичного, побутового та культурного життя радянської столиці. Одним з найбільш дошкульних об’єктів вістря сатири автора виступає літературний світ Москви, представлений передусім письменницькою організацією МАССОЛІТ і тією критичною братією, яка піддає цькуванню роман Майстра.

МАССОЛІТ — масова письменницька організація, яка гротексно пародіює у Булгакова реальні літературні об’єднання, що створювались в радянській Росії в 20-30-х роках: ВАПП або МАПП (Всесоюзна і Московська асоціації пролетарських письменників), МСДПІК (Московська спілка драматичних письменників і композиторів), Майсткомдрам (Майстерня комуністичної драматургії) та інш. Члени таких організацій користувались численними привілеями, могли їздити в «творчі відпустки» за пільговими цінами, отримувати «спецпайки» і т.п. При цьому, письменниками вважалися не ті, хто пише талановито, а ті, хто має відповідне письменницьке посвідчення. В середовищі массолітівців панує атмосфера міщанства і бездарності, яка перетворює літературу виключно на інструмент отримання додаткових благ, засіб збагачення і пристосуванства. В своїй більшості цю організацію представляють письменники-графомани, які пишуть не за покликанням серця, а на догоду правлячому режиму. Непрофесіоналізму, нещирості массолітівців в романі протиставлена літературна позиція Майстра, відмічена високим професіоналізмом, творчою обдарованістю, сумлінним ставленням до своїх письменницьких обов’язків. Серед багатьох представників МАССОЛІТу автор крупним планом виділяє постаті Берліоза, Івана Бездомного (Понирьова), Рюхіна. Михайло Олександрович Берліоз — председатель МАССОЛІТа — типовий функціонер, чиновник від літератури, який гадає, що йому надане право бути тією найвищою інстанцією, яка визначає, як і про що слід писати радянським письменникам. Берліоз самовпевненно мислить себе мало що не богом, якому в царині літератури надане право вирішувати чужі долі, між тим, як іронічно зауважує Воланд, він не владний навіть над своєю долею, яка обривається безглуздо і трагікомічно. В комічному світлі змальований і поет-нездара Рюхін, якого просто розпирає від заздрощів до літературного таланту Пушкіна і Достоєвського. Своєрідне виключення становить в романі постать поета-початківця Івана Бездомного. Зображений на початку романа як типовий представник когорти графоманів, він, потрапляючи до психіатричної клініки Стравінського, знайомиться з Майстром і стає його учнем. Бездомний визнає бездарність своїх віршів і, переживши духовне відродження, постає в фіналі роману поважним і збагаченим жттєвим досвідом професором Інституту історії і філософії. Викривається в романі й літературна некомпетентність і лицемірство літературних критиків на зразок Латунського і Лавровича, які вважають за можливе повчати Майстра як і про що можна писати, а потім нещадно розправляються в пресі з його романом.

Велику за чисельністю групу складають бюрократи-чиновники різних мастей і рангів. Це, передусім, адміністративна верхівка московського театру Вар’єте, в якому Воланд і його підручні влаштовують сеанс чорної магії. Взаємостосунки директора театру Лиходєєва, фінансового директора Римського, адміністратора Варенухи характеризує амтосфера кар’єризму, пристосуванства, взаємних заздрощів і інтриг. Бюрократизм, пихатість, зловживання своїми посадовими обов’язками викриваються і сатирично висміюються в образах представника акустичної комісії Московських театрів Семплеярова, голова канцелярії видовищної комісії Прохіра Петровича, бухгалтера Ласточкіна та ін. Невід’ємну частку сатиричної галереї роману становлять численні образи лицемірів, крадіїв, хабарників, перелюбників, квартирних аферистів, таких як голова житлового товариства Босий, дядя покійного Берліоза Поплавський, буфетчик Вар’єте Соков, домробітниця Аннушка, «мешканець нижнього поверху» Микола Іванович та багато-багато інших.

Окрему групу в романі Булгакова становлять шпигуни і зрадники. З їх числа особливо виділяються постаті журналіста Алоїзія Могарича, який, з метою зайняти квартиру Майстра, скористався його довірою і написав наклеп на його роман, що стало причиною арешту Майстра, і барона Майгеля, який намагався шпигувати за Воландом, за що поплатився життям.

Булгаков працював над романом «Майстер і Маргарита» до останніх днів свого життя, припинивши (через тяжку хворобу) роботу над твором лише в лютому 1940 року, приблизно за місяць до смерті. Треба віддати належне мужньості письменника, який створював останні редакції свого роману без щонайменшої надії на те, що його твір буде опублікований. Письменник помер 10 березня 1940 року. «Вмираючи, він говорив, - пригадувала Олена Сергіївна Булгакова. — Може це й правильно… Щоб я ще міг написати після «Майстра»?..»

На щастя, роман не загинув, немовби підтверджуючи пророчий характер слів Воланда стосовно того, що «рукописи не горять». Збережений дружиною Булгакова Оленою Сергіївною, він вперше був опублікований лише в 1966 році і з цього часу впевнено увійшов до числа кращих прозових творів російської літератури ХХ ст. «Роман Майстер і Маргарита», - пише Б.Соколов, - залишиться в історії російської і світової літератури не лише як свідоцтво величної людської гідності Булгакова-письменника, не лише як гімн людині високоморальній — Єшуа Га-Ноцрі і людині творчій — майстру, не лише як історія неземного високого кохання Маргарити, але й як пам’ятник Москві, яка тепер стала невіддільна від цього великого твору».

Запитання і завдання:

Що вам відомо про творчу історію роману? На які літературні джерела роман роман Булгакова спирався?

Охарактеризуйте сюжетну побудову роману. Які сюжетні лінії розвитку дії можна у ньому виділити?

Охарактеризуйте сюжетну лінію роману, пов’язану із появою та дією у Москві 30-х років нечистої сили. Хто очолює цю диявольську силу? Які персонажі входять до складу почту Воланда? За яких обставин Воланд вперше з’являється на сторінках роману? Простежте основні етапи діяльності нечистої сили у Москві. В чому, на вашу думку, сенс появи у Москві нечистої сили? Яку мету вона ставить своїми діями?

Що служить предметом зображення «єршалаїмської» сюжетної лінії? Які відомі в історії події служать джерелом цієї фабульної лінії? Назвіть персонажів цієї фабульної лінії.

Як співвідносяться між собою зазначені сюжетні лінії роману? Чи поєднуються вони у фіналі роману? Як саме це відбувається? В чому сенс такої багатолінійної сюжетної побудови роману?

Чому головний композиційний принцип побудови роману визначають як «роман в романі»? Як ви це розумієте? Прокоментуйте цю тезу з опорою на текст твору.

Хто такий Майстер? Як складається його доля? Про що він пише книгу? Що спонукало його взятися за цю роботу? Як Майстер познайомився з Маргаритою? Як позначилась на його долі ця зустріч? Чому не відбулася публікація роману Майстра? Як він відреагував на це? Що відбувалося з ним далі? Чому він називає себе майстром?

Що вам відомо про Маргариту? Чому Маргарита відмовляється від забезпеченого життя і стає коханкою Майстра? Яку роль вона відіграла у його житті? Як Маргарита ставиться до роману, який пише Майстер? Охарактеризуйте стосунки Маргарити з нечистою силою. Як зрештою поєднуються долі обох романтичних коханців? Як ставиться до них автор?

Які теми та морально-філософські проблеми наголошуються у романі в зв’язку з образами Майстра і Маргарити? Як розкриваються через стосунки героїв теми митця у суспільстві, взаємини митця і влади, морального вибору, тема рятівної сили кохання? Чому в фіналі роману героям подаровано не світло, а спокій? Як ви розумієте сенс цього «дарунку»?

Охарактеризуйте образ Воланда. Чи схожий він на диявола, яким його традиційно уявляють? З яким іншим літературним дияволом якого письменника співвіднесений образ булгаківського Воланда? Що спільного і що відмінного між образами Мефістофеля Гете і Воландом Булгакова? Як ця смислова розбіжність виявляє себе через епіграф, дібраний до булгаківського роману? В чому сенс появи Воланда у Москві? Як його поява позначається на долях Майстра і Маргарити?

Яким описаний Єшуа в булгаківському романі? Чи нагадує він справжнього Христа? Що відрізняє Єшуа від Христа? Яку моральну ідею втілює образ Єшуа в романі? Як образ Єшуа пов’язаний з іншими образами роману?

Яким постає у романі Булгакова образ Пілата? В якій мірі він відповідає своєму історичному прототипу? Що стає причиною морального неспокою Пілата? Яку моральну ідею втілює його образ? Як ставиться до образу Пілата Майстер і сам Булгаков? Якими аргументами мотивоване це ставлення? Яку мету переслідує Майстер, обираючи Пілата головним героєм свого роману?



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.