Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Формування лицарства, його «кодекс», мораль та етика. Прованс і його роль у розвитку лицарської лірики

Згідно з історичними джерелами формування кодексу лицарства відбулося в ранньому Середньовіччі, орієнтовно в VI-VII ст. н. е. До наших днів дійшли свідчення, що ще за часів Карла Великого (VIII ст. н. е.) найбільш безстрашних воїнів посвячували у лицарі. Молодь, яка йшла цим шляхом, найбільше цінувала такі якості, як мужність, безстрашність, вірність королю, холоднокровність, готовність померти за закон і віру. А ще лицарі повинні були бути витривалими і міцними, адже далеко не кожен зможе безперестанку носити на собі обладунки вагою не менше 50 кг. У виснажливих Хрестових походах це було неабияким випробуванням.

Кожен лицар обов’язково мав мати власний девіз (як правило, він викарбовувався на щитові), коня, обладунки, списи, мечі, зброєносця і, звісно, даму серця, якій би він посвячував усі свої подвиги. Якщо лицарі служили своєму суверену вірою і правдою, то могли розраховувати на привілеї: це були землі, титули, замки і навіть право сидіти у присутності короля. Серед лицарів були як заможні, так і бідні. Перші у часи затишшя мешкали у власних замках, другі — постійно подорожували, гостюючи у своїх побратимів по зброї. Як перші, так і другі поміж битвами і відпочинком влаштовували лицарські бої, присвячуючи перемогу, знову ж таки, прекрасній дамі. З часом королівська влада зрозуміла, що лицарі і лицарські ордени становлять загрозу їхньому владарюванню, адже вони мали неабиякий авторитет у суспільстві і, окрім того, усвідомивши свою могутність, не надто бажали підкорятися королю. Отож, влада не придумала нічого ліпшого, ніж завдати нищівного удару по головних лицарських формуваннях, серед яких був і славнозвісний Орден тамплієрів. З часом кодекс лицарства ослаб і рух зійшов нанівець. Все, що лишилося по ньому — розповіді і пісні про славні подвиги лицарів «без страху і докору». А ще в активний обіг увійшло слово «лицар», яке вживається на позначення благородної і великодушної людини, готової пожертвувати собою заради інших.

Етика панівного класу світських феодалів знаходила своє вираження в моральному ідеалі, створеному середньовічним папством. Мораль ця відповідала військової організації класу феодалів - єдиної в ту епоху організованою військовою силою суспільства. Тому в основі лицарської моралі знаходилося прославляння військових чеснот, мужності, фізичної сили і спритності, складових головне зміст поняття лицарської честі. Кодекс лицарської честі передбачав вірність васала сюзерену і повагу сюзереном прав васала, але організація панівного класу в умовах феодалізму грунтувалася на системі феодальної ієрархії, на відносинах особистої залежності-васалітету. Готовність йти на жертви, навіть на смерть заради вірності своєму сюзерену, безкорисливе служіння йому - такі вимоги лицарської моралі, порушення яких загрожувало розпадом складних зв'язків, що скріплюють воєдино клас феодальних земельних власників. Характерною рисою лицарської моралі був культ куртуазної любові, яка вимагала безкорисливої вірності і відданості лицаря своєї коханої, в ім'я якої він повинен був здійснювати подвиги. Вищої доблестю була участь у боротьбі з «невірними», у хрестових походах, готовність загинути за «святу віру». Лицар зобов'язаний був приходити на допомогу скривдженим, вдовам і сиротам і оголювати свій меч проти образника, будь то іновірець, купець, чужий васал або сюзерен. Однак лицарські чесноти носили підкреслено становий характер. Всі людські гідності мали значення лише в замкнутому колі «свого» стану. Ніколи лицарський меч не повинен був оголитися на захист пригноблених селян. Лицар зневажає і ненавидить селян, обурюється їх прагненням охороняти своє майно від домагань феодала. Вірність слову не вимагала розплати з купцем або лихварем. Поза станових рамок лицарська честь оберталася пихою, а військова доблесть - пристрастю до грабежу і насильства. При всій класової обмеженості лицарського морального ідеалу в ньому були елементи, які отримали в подальшому своєрідний розвиток у військовій моралі нового часу. Вірність сюзеренові змінилася вірністю державі, національним інтересам, вірність клятві - вірністю присяги, це не безслідним і прославляння особистого героїзму, мужності, презирства до смерті. Лицарський культ куртуазної любові, звільнений від станових кайданів, як ідеал відданості і безкорисливості також переріс рамки середніх століть. Загальнонародний моральний ідеал знайшов своє втілення в образах лицарів народного епосу-Роланда у Франції, Сіда в Іспанії, так як захист незалежності своєї країни, яка знаходила своє вираження в боротьбі з «невірними», відповідала загальнонародним інтересам.

Після розпаду імперії Карла Великий південь Франції, називаний Провансом, став політично незалежним від північної Франції - домену французького короля. Тут із самого початку розвивалася з латині зовсім самостійна провансальська мова. В XІ ст. Прованс був в економічному плані найбільш передовою областю Франції. Швидкий ріст продуктивних сил й інтенсивна морська торгівля із сусідніми романськими й східними країнами обумовили тут ранній розквіт самоврядних міст, що володіють провансальських поетів-співаків - трубадури більшою незалежністю, ніж міста північної Франції, і в загальному не меншою, ніж користувалися в ту ж епоху міста-комуни північної Італії [2;67]. Поруч із цими вільнолюбними містами процвітало лицарство, дуже заможне. Проте воно не замикалося в аристократичну винятковість, а підтримувало торговельні й взагалі ділові відносини з міським патриціатом, дуже сприйнятливе до всякого роду новим віянням.

У Провансі, раніше, ніж будь-де, склався куртуазно-лицарський ідеал. Розкіш життя й тяга до утворення, підкріплювана близькістю Італії й арабської Іспанії, досягли тут надзвичайних розмірів.

Лицарська лірика Провансу народилася як вираження надлишку життєрадісності, але разом з тим й як складне, вимогливе мистецтво, далеке від наївної безпосередності народної пісні. Ми спостерігаємо тут певну техніку, майстерність. Щодо цього показова сама назва. Провансальська лірика вплинула на розвиток європейської ліричної поезії в цілому. Саме вона створила ті поетичні форми, мотиви, образи і стиль, які визначили розвиток всієї подальшої європейської лірики до середини XIX ст. Трубадури дали перший в Європі зразок світської і професійної літератури народною мовою. Ця мова до XIV ст. залишалася міжнародною мовою куртуазної поезії: нею складали пісні не лише в Провансі, а й в Італії та Іспанії. Вона знаходилась біля витоків лірики Петрарки і всієї літератури доби Відродження. Вперше любов зображувалася як високе почуття, страждання за ідеалом. Любовні взаємини опоетизовувалися, любов розглядалася як вищий моральний критерій. Вона змусила поетів по-новому поглянути на оточуючий світ, загострила почуття прекрасного. Вперше зобразивши любов як високий сум за ідеалом, трубадури створили таку модель любовних хвилювань, яка залишилася домінуючою в європейській літературі до нашого часу.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.