Зарубіжна література - статті та реферати - 2021
Провідні жанри міської літератури: дидактичні, драматичні, соміко-сатиричні. Поява нового літературного героя. Реалістичні і натуралістичні елементи міської літератури, її сатиричний та дидактичний характер
Міська література опанувала цілий ряд жанрів лицарської поезії, суттєво їх змінюючи. Виникла публіцистична, сатирична та жартівлива лірика, яка була позбавлена музичного супроводу, складалася з коротких віршованих розповідей побутового змісту; з'явилися великі сатиричні та алегоричні романи, багата й різнобарвна дидактична література. Поети намагалися копіювати дійсність, не уникаючи грубих моментів, стиль максимально наближали до розмовної мови, з'явилося багато слів і виразів професійного, навіть архаїчного походження. У середньовічних містах зародилася і сформувалася демократична культура світського характеру, тісно пов’язана з народною творчістю. Найяскравіше вона проявилася в міській літературі, створеній народною розмовною мовою, а не книжною латиною. Здавна в народі були популярними веселі розважальні оповідки, байки, притчі, які в період розквіту міст зазнали літературної обробки. Так з’явився най популярніший жанр міської літератури — невелике оповідання комічного або сатиричного змісту, спочатку — віршоване, а потім — прозове, яке у Франції називалося фабліо, а в Німеччині — шванк. Головним героєм такого твору був веселий, кмітливий чоловік, який завжди перемагав життєві незгоди й прикрі ситуації. Наприклад, у фабліо «Лікар мимоволі» розповідається, як одному селянинові наказали вилікувати королівську доньку, яка вдавилася кісткою. Селянин зумів розсмішити принцесу і кістка вискочила з її горла. Усі хворі міста вирішили, що селянин володіє даром зцілення і почали вимагати, щоб він вилікував і їх. Щоб не осоромитися, мудрий селянин запропонував найбільш немічному принести себе в жертву: сердегу кинуть у вогонь, а всі інші будуть зцілені його попелом. Почувши це, усі хворі заявили, що вони цілком здорові. Найбільш популярним жанром міської літератури у Франції були фабльо — невеличкі віршовані розповіді про потішні, комічні випадки, які мали викликати сміх. Проте характер сміху міг бути різним. Автори цих невеличких розповідей, наповнених простотою і жартом, проникали в усі куточки міського й сільського життя, відображуючи з усією повнотою внутрішній світ селян і буржуа, хоча й не переслідували викривальної мети. Одне з провідних місць у фабльо посідала жінка — міщанка чи селянка, що відрізнялася від жінок лицарської доби. Їй були властиві такі вади: легковажність, підступність, тяга до забороненого плоду, надмірна хитрість в обдурюванні свого чоловіка. Героями фабльо часто виступали представники духовенства і лицарства, які не зберегли відповідної ідеалізації. Зіткнення селян з лицарями і ченцями — один з улюблених сюжетів коротких оповідань. Кмітливість і спритність селян часто брала верх над нездогадливими лицарями й ченцями-шахраями. Але більше за інших дісталося міщанам із середнього стану суспільства. Як правило, це був якийсь селянин, забіяка і пияк, добродушний міщанин, купець чи лихвар, що тільки й думав про збагачення. Усі вони то надзвичайно довірливі, то надто ревниві — перед своїми жінками пошивалися в дурні. До героїв фабльо належав і селянин, віллан, який відрізнявся природним розумом. Тому часто і вчений абат, і навіть король поступалися і вклонялися йому. Популярним стало фабльо про селянина-лікаря, яким у подальшому скористався в своїй комедії Жан-Батіст Мольєр.
Ідеальним героєм куртуазної літератури є людина благородного походження, мандрівний лицар, який здійснює подвиги в ім'я особистої слави, Христа і любові до Прекрасної Дами. Автори романів оспівують його як втілення лицарського ідеалу, захоплюються його доблестю і куртуазністю. Позитивний герой міської літератури - як правило, проста людина, представник третього стану, письменники прославляють його дотепність і винахідливість. Предметом зображення в куртуазної літературі є піднесені почуття героя, а також його фантастичні пригоди в вигаданих країнах; література міст оповідає про незначні, хоча і яскравих, пригодах, які мають місце в реальному буденної дійсності. Загальний тон лицарської літератури відрізняється височиною, героїчна; в літературі міської піднесено-героїчний пафос відсутня, в ній переважають сатира і гумор, нерідко в поєднанні з дидактикою.
Комізм, часто присутній в творах міської літератури, сходить до традицій народної сміхової культури (див. Розділ загального введення "Місто, або Горизонталь історії"). Письменники міст також активно використовували деякі стилістичні особливості усної творчості, існували в народному середовищі сюжети, виробляючи свої прийоми оповідної, спиралися на традиції усної народної творчості.