Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Передвідродження. Данте Аліг'єрі «Божественна комедія»

Передвідродження (проторенесанс) - важливий етап розвитку італійської культури і мистецтва, який розпочався в надрах пізнього романського стилю і місцевого варіанту готики. Найраніше Передвідродження виявилося в культурі Італії, де набуло класичних форм, а період XIII- першої половини XIV ст. дістав назву Проторенесанс. Цей термін увів швейцарський історик Я. Буркхардт. Становлення культури Проторенесансу відбувалося на засадах художньо-стильових елементів: романських, візантійських, готичних і класичних. Проторенесанс знаменував відхід від символіко-алегоричних тенденцій художньої системи Середньовіччя та початок переорієнтації мистецтва на зображення реального світу і людини. Центрами італійського Проторенесансу стали великі торгові міста, насамперед Флоренція, вже на той час економічно не залежна і політично самостійна. Характерні риси гуманістичного світогляду проторенесансної Італії, простежуються в літературі видатного поета-гуманіста Данте Аліг’єрі.

Данте Аліг’єрі народився 13 липня 1265 р. у Флоренції у шляхетній родині.

Перші вірші Данте написав ще наприкінці 80-х років XIII ст., у 1292 р. створив автобіографічну італомовну повість «Нове життя», яку дослідники називають «першою ліричною автобіографією» у світовій літературі. Данте розповідає у ній про своє кохання до Беатріче, котру він бачив зблизька всього тричі. Найвидатніший твір-поема «Божественна комедія»(1307-1321, видана 1502), написана в поширеній формі «видіння». Поема відображає середньовічне сприйняття і є певним прологом до культури і мистецтва Відродження.

Данте розпочав у 80-х роках свою ліричну творчість в дусі тогочасної італійської лірики «солодкого нового стилю». Великим поштовхом для цього стала школа «солодкого нового стилю», засновником якої був викладач Болонського університету Гвідо Гвініцелі Лірика школи поєднувала в собі досвід провансальської лицарської поезії з її витонченим культом служіння Дамі. В дусі цього стилю він замислювався у своїх віршах над природою любовного переживання, його складністю, відзначає його ірраціональність.

Данте назвав свій твір «Комедією»,але за своїм жанром «Божественна комедія» — поема. Тема поеми — зображення уявної мандрівки поета у потойбічний світ. Данте сподівався, що, читаючи його книгу, людина разом з ним подумки пройде через суворі випробування та страждання, очиститься від гріхів і піднесеться душею до праведного, благочестивого життя. Данте вірить у людину, в її духовні сили. Людство треба привести до Бога, сам Данте приходить до нього через любов до Беатріче. Сюжетом комедії Данте обирає стан душі після смерті, він хотів алегорично показати, що людина в силу волі підпорядкована правосуддю, що нагороджує або карає. Жанр твору - візія, дуже популярний. Велика відмінність: герой середньовічних візій завжди істота пасивна, він тільки сприймає те, що йому показують. Герой Данте відрізняється активністю, це ріднить його з Епохою Відродження. Тут немає вигаданих персонажів — всі літературні герої це історичні діячі й сучасники Данте. «Божественна комедія» написана дуже складно. Її варто розуміти в 4 вимірах: буквальний, алегоричний, моральний й анагогічний (що веде угору). Буквальний: зображення доль людей після смерті. Алегоричний: розкрити ідею відплати й утримати людину від зла - мета Данте. Моральний: прагнення людини до єдності й гармонії з Богом. Анагогічний - прагнення поета оспівати благодатну силу любові до Беатріче, що прояснила свідомість поета, і показати, як через любов до Беатріче він прийшов до Бога. Ідея: усе в цьому світі взаємозалежно. Ідея всесвітньої гармонії відбивається в гармонії твору. Ідея трійці: три частини поеми (кантики), кожна з 33 пісень, у цілому 100 пісень. Починає твір пролог. Героїв теж три: Беатріче, Данте й Вергілій Одне тлумачення головних осіб: Данте - людина, Вергілій - розум, Беатріче — душа. На його шляху йому заважають три символічних звірі - три найстрашніші гріхи, на думку Данте. Це пантера (рись), лев і вовчиця. Рись - хтивість, пантера - уособлення олігархічної влади у Флоренції. Рись він обходить. Лев - це гордість, а також політична тиранія монарха й держави, він був на гербі Флоренції. Обходить і його. Найстрашніший - жадібність, вовчиця

Вергілій — один із центральних персонажів поеми. Виступає в ній в ролі проповідника Данте. Зображено як ідеал громадянських чеснот і людських якостей, провісник християнства ,уособлення Божественної мудрості, що виведе людство до світла.

Беатріче - кохана поета, ідеал краси, кохання, жіночності, втілює любов, моральні цінності, що просвітлюють душу людини, роблять її кращою. Символ Божественної любові, що веде людство до духовного відродження, вічного життя.

Ліричний герой Данте втілює шукання й поривання людського духу, його нелегкий шлях до усвідомлення себе й світу. Хижі звірі, що перешкоджають йому - своєрідне випробування людини на моральну міць. Уже в першій пісні ми відчуваємо, що Данте - сильна й мужня особистість. Незважаючи на вагання він сміливо йде слідом за Вергілієм, бо прагне пізнати як живуть люди й людство і куди прямує у своїй духовності все суспільство.