Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Розвиток гуманістичної літератури у Франції

Розвиток гуманістичної літератури у Франції припадає на XVI ст., але зароджувалися нові тенденції раніше, що особливо помітно відбилося в творчості найвидатнішого французького поета XV ст. Франсуа Війона. Він прийшов у літературу в складний перехідний період, коли феодальну Францію роздирали глибокі суперечності, вкрай загострені Столітньою війною з Англією (1337-1453). В цей час у традиційному світогляді середньовіччя з'явилися перші ознаки кризи. Поезія Війона знаменувала в літературі перехід до Відродження. Франсуа Війон народився в 1431 р. у Парижі в бідній родині. Освіту він здобув у Паризькому університеті і став магістром словесних наук. Війон піддався спокусам безпутного життя, брав участь у крадіжках, у 1455 р. під час бійки убив кинджалом священика. Відбувши ув'язнення за злодійство, він змушений був у 1456 р. тікати з Парижа. Він неодноразово потрапляв до тюрми, але зрештою після амністії він повернувся до Парижа. Через рік, у 1463 p., його знову, і цього разу безпідставно, притягли до судової відповідальності за кримінальний злочин і засудили до страти через повішання. Вирок було замінено вигнанням із столиці. Що сталося з ним далі - невідомо. В творах Війона поєднались трагізм і іронія, релігійність і чуттєвість, благородство й брутальність; він славить плотські утіхи і кається в цьому, блюзнує і страшиться атеїзму, з болем пише про трагізм життя і фривольно глумиться над ним. До поетичної спадщини Війона входять дві поеми - «Малий заповіт» (1456), «Великий заповіт» (1462), а також балади і вірші інших жанрів. Поет приймає дійсність з її кричущою соціальною несправедливістю, з її поділом на бідних і багатих, голодних і ситих, знедолених і щасливих.Поезія Війона - реалістична і демократична, позначена гострим інтересом до життя - правдиво зображає зворотну сторону середньовічного суспільства.

Ліричний герой цього поетичного твору — звичайна людина, яка добре обізнана з різними сторонами життя. Проте, дочитавши твір до кінця, усе ж таки доходиш висновку, що ця ніби звичайна людина добре засвоїла заклик давньоримського філософа Цицерона: "Пізнай самого себе". Анафора "я знаю", на якій побудовано весь твір, акцентує увагу на внутрішній зосередженості ліричного героя, на його особистому ставленні до довколишнього життя.Отже, за традицією, балада звучить від першої особи, ліричний герой постає перед нами знавцем життя, бо він обізнаний у всьому. Удаючись до іронії та протиставлення, Війон пише, що його герой бачить набагато більше, бо відає про те, що "багатіям і тепло, й сухо", що вони бувають глухими, "бо їм не до тебе". Іронічно звучать зауваження про те, що йому відомі навіть ніби не потрібні на перший погляд речі. Але врешті, ці всі знання ліричного героя — це знання про довколишнє життя, він у гущі його, серед простих і серед багатих, серед освічених і ницих. Однак повторення рядка "Я знаю все, та тільки не себе", яким закінчується кожна строфа, засвідчує, що ліричний герой, пізнаючи довколишній світ, намагається пізнати самого себе. Складається враження, що поет устами свого героя закликає до активного пізнання світу, до зміни його, але саме через удосконалення самого себе.