Ф. М. Достоєвський. Життєвий і творчий шлях письменника. філософські, етичні й естетичні погляди письменника та їх втілення в художніх творах. Роман «Злочин і кара» як утілення нового, поліфонічного типу художнього мислення. філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору

Ф. М. Достоєвський. Життєвий і творчий шлях письменника. філософські, етичні й естетичні погляди письменника та їх втілення в художніх творах. Роман «Злочин і кара» як утілення нового, поліфонічного типу художнього мислення. філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору

Світова література 10 клас рівень стандарту - розробки авторських уроків

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом російського письменника Ф. Достоєвського, його філософськими, етичними й естетичними поглядами; домогтися засвоєння поняття «роман» та його різновиди (філософський і психологічний); розвивати навички конспектування, зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти розширенню теоретичних знань школярів; виховувати кращі людські якості.

Обладнання: підручник; портрет Ф. М. Достоєвського; виставка книг письменника.

ХІД УРОКУ

Людина є таємниця. Її слід розгадувати,

і навіть якщо будеш розгадувати її впродовж усього життя,

то не говори, що витратив час;

я займаюсь цією таємницею, оскільки хочу бути людиною.

Ф. М. Достоєвський (Із листа до брата)


I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ И МЕТИ УРОКУ


ІІ. ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НОВИХ ЗНАНЬ, ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК

1. Слово вчителя.

Ф. М. Достоєвський — оригінальний мислитель-гуманіст, творчість якого пройнята почуттям любові до людини і невимовного болю за неї. У своїх творах він зумів передати глибину людських страждань, переживань, майстерно використовуючи мистецтво психологічного аналізу.

Як зазначив дослідник С. Бєлов у своїй монографії про Достоєвського, все XX століття пройшло під знаком усезростаючої слави письменника. В історії світової літератури важко знайти приклад, коли вплив письменника, котрий помер, не слабшає, а, навпаки, з кожним роком все більше і більше зростає. Англійський поет У. Оден так сказав про письменника: «Побудувати людське суспільство так, як про нього розповідав Достоєвський, неможливо. Але суспільство, яке забуде все те, про що він розповідав, недостойне називатися людським». Інтерес до творчості Ф. Достоєвського не зникає й нині.

Ф. Достоєвський — щирий і гуманний письменник. Він навчав шукати іскру добра в кожній людині, прагнув виховати особистість, розгадати її таємницю. Вісімнадцятирічний юнак Федір Достоєвський 1839 року в листі до брата написав слова, що є найкращим вираженням сенсу його творчості. (Учитель виразно зачитує епіграф уроку.)

Ф. Достоєвський належить до тих письменників, біографія яких тісно пов’язана з творчістю, котрі змогли розкрити себе на сторінках своїх художніх творів.


2. Робота з портретом письменника.

(Можна використати портрети художників В. Петрова, В. Фаворського, І. Іванова або інших на вибір учителя).

— Яким зображено письменника на всіх портретах?

— Яке ваше враження від цих робіт?

— Назвіть риси вдачі митця, що їх передають художники. (Зосередженість, якась внутрішня напруга.)


3. Коментар учителя.

Портретів письменника досить багато, і на всіх він постає серйозним, суворо- зосередженим, задуманим. Слід зазначити, що сучасники Ф. Достоєвського відзначали в його зовнішності щось болісно-напружене.

Портрет В. Петрова створено в той час, коли письменник повернувся з-за кордону і працював над романом «Біси». Він сидить, міцно зімкнувши руки на колінах. У його сутулій поставі, у похмурому виразі обличчя підкреслюється майже болісна напруга.

У гравюрі на дереві роботи В. Фаворського Ф. Достоєвський зображений у кімнаті, що слабо освітлена полум’ям свічки. Він стоїть біля столу з книгами і тримає в руках листи паперу. Письменник серйозний, задуманий, внутрішньо напружений.

Робота І. Іванова переносить нас у Петербург Достоєвського з його темними брудними дворами, злиденними трущобами. Обличчя письменника суворе, зосереджене, на ньому відбивається душевний біль і муки від побаченого.


4. Повідомлення підготовлених учнів.

Життєвий та творчий шлях Ф. М. Достоєвського

Достоєвські походять зі старовинного дворянського роду, представники якого із XVI століття згадуються в різних документах південно-західної Русі. 1506 року їм була подарована грамота на село Достоєво у Пінському повіті, після чого ці служиві люди почали прозиватися за назвою села Достоєвськими. У XVIII столітті вони не прийняли католицтва, а переселилися в Україну, де поступово рід згасав та втрачав свою знатність. Дід майбутнього письменника служив протоієреєм в містечку Брацлав Подільської губернії. Його молодший син Михайло порушив сімейну традицію і став лікарем.

Народився Федір Михайлович Достоєвський 11 листопада 1821 року в Москві. Його батько служив лікарем у Маріїнській лікарні для бідних, на території якої й минули дитячі роки майбутнього письменника. Мати, Марія Федорівна, донька купця, енергійна жінка, котра дуже кохала свого чоловіка і була доброю і ніжною до дітей (їх у сім’ї народилося семеро — чотири брати і три сестри). Мати зналася на поезії, захоплювалася музикою й прищеплювала своїм дітям любов до мистецтва.

Родина була скромно забезпечена всім необхідним і ніколи не дозволяла собі нічого зайвого. Увечері батько любив читати вголос Карамзіна, Жуковського, Пушкіна. І якщо Федір у 16 років переживав смерть Пушкіна як велике російське горе, то цьому він зобов’язаний перш за все своєму батькові, котрий прищепив дітям любов до літератури. Окрім того, батьки рано почали навчати дітей, цим займалися мати й диякон. З 1834 року Федора з братом Михайлом, який був і його найкращим другом, віддали до приватного пансіону. Федір багато читав, серед найулюбленіших авторів — Пушкін, Жуковський, Гоголь, Лермонтов, Шиллер, В. Скотт. Батьки знали про літературні захоплення синів і всіляко підтримували це. Їх віддали до Університетського благородного пансіону, що був сходинкою для вступу до університету.

1837 рік видався для молодого Федора дуже важким: 29 січня (10 лютого) 1837 року не стало Пушкіна, а 27 лютого померла від туберкульозу його любляча матуся. Втрата дружини зламала Михайла Андрійовича, а йому слід було піднімати дітей.

Реалізувати свої гуманітарні нахили — вступити до Московського університету — брати Достоєвські не могли. Злидні примусили набути практичні професії. Батько вирішив віддати синів до Головного військово-інженерного училища в Петербурзі. Із цією метою написав прохання до імператора (цей заклад був під управлінням великого князя Михайла) прийняти обох синів «через багаточисленне сімейство моє і злиденний стан». Імператор дозволив прийняти обох, але його обіцянка не була виконаною. В січні 1838 року прийняли лише Федора, та ще й змусили батька заплатити гроші. Федір напише татові: «Ми, які б’ємося з останнього рубля, маємо платити, тоді як інші, діти багатих батьків, прийняті безкоштовно». З батьком Федір більше не побачиться: той трагічно загине у 1839 році. Михайло вступив на службу до Санкт-Петербузької інженерної команди, але через три місяці був відправлений до Ревеля. Брати розлучилися.

Для майбутнього письменника починається новий, самостійний етап петербурзького життя. У 18 років він вперше опинився наодинці із жорстокою дійсністю. Самотній і мрійливий Федір страждав від різкого контрасту між щасливим дитинством й умовами життя в училищі, що пригнічували його. Він часто нудьгував на заняттях і пожвавлювався лише на лекціях з російської літератури та історії архітектури. Навчання було важким і напруженим. Наприклад, у першій половині 1841 року Достоєвський мав скласти: 7 січня — фортифікацію, 8 — історію, 9 — французьку мову, 11 — аналітику, 13 — геодезію, 14 — закон Божий і нарисну геометрію, 15 — фізику, 17 — архітектуру, 18 — ситуацію і російську словесність. Юнак мав повне право сказати братові про навчання в училищі: «З нас жили тягнуть, любий мій!» Але при такому навантаженні Федір не тільки був серед кращих вихованців училища, а ще й міг прочитати всі книги, що задавалися («увесь Гофман російський і німецький», «майже весь Бальзак», Ґете, Ж. Санд, Гюґо, «вивчив усього Шиллера» та інших).

У 1843 році Федір закінчив училище. В червні того ж року до Петербурга приїздить кумир Достоєвського Бальзак. Натхненний його приїздом, Достоєвський переклав роман відомого француза «Євгенія Гранде». А через рік, 19 жовтня 1844-го, Федір Достоєвський подав у відставку. «За моє життя не хвилюйся,— писав Федір братові,— шматок хліба я скоро знайду. Я буду працювати. Тепер я вільний». Як і його великий учитель Бальзак, він вирішив стати професійним літератором.

1846 року з’явилася перша повість Ф. Достоєвського «Бідні люди», що була схвально сприйнята М. Некрасовим і В. Бєлінським, яким імпонувало зображення в ній соціальної трагедії «маленької людини». Повість принесла авторові популярність, усі заговорили про появу в літературі нового Гоголя. Відбулося знайомство молодого письменника з І. Тургенєвим та багатьма знаними на той час митцями й критиками. Але наступні його твори: психологічна повість «Двійник» (1846), фантастична — «Хазяйка» (1847), лірична — «Білі ночі» (1848), драматична — «Неточка Незванова» (1849) — були холодно зустрінуті. Критика не сприйняла новаторства Ф. Достоєвського, його прагнення проникнути в таємниці людського характеру. Письменник болісно переживав негативні відгуки, віддалився від І. Тургенєва та М. Некрасова.

1846 року Ф. Достоєвський познайомився із соціалістом-утопістом М. В. Буташевичем-Петрашевським, почав відвідувати його зібрання. Саме тому разом з ними 30 квітня 1849 року його арештували. На суді Достоєвському було пред’явлено звинувачення в розповсюдженні забороненого листа В. Бєлінського до М. Гоголя і винесено вирок до страти. 22 грудня 1849 року письменник разом з іншими петрашевцями перебував у Петербурзі на Семенівському плацу в очікуванні смертної кари, але за кілька хвилин до страти її відмінили за високим розпорядженням. Ці десять хвилин в очікуванні смертної кари ввійшли у творчість письменника як символ людських страждань і, зокрема, знайшли відображення в романі «Ідіот». На Достоєвського чекали чотири роки каторги в Омську, а потім — солдатчина в Семипалатинську.

На думку дослідників творчості письменника, ешафот став поворотним моментом у духовній біографії письменника. За словами самого митця, починається «переродження в нову форму». Дорогою на каторгу, в Тобольську, дружини декабристів М. А. Муравйова, П. Є. Анненкова з доньками О. І. Іванової та Н. Д. Фонвізіної добилися побачення з письменником і подарували йому Євангеліє — єдину книгу, яку дозволялося читати каторжанам. Достоєвський стає віруючою людиною, і після каторги та заслання релігійна тема буде в його творчості центральною. На каторзі він палко покохав Марію Дмитрівну Ісаєву, яка пізніше стала його дружиною. Цей шлюб тривав сім років, але не приніс письменникові щастя.

У грудні 1859-го Достоєвський повертається до Петербурга, в якому він не був рівно десять років. Там його зустрічають як мученика, проте визнання та славу потрібно було ще завойовувати. Федір Михайлович виступає на літературних вечорах. На одному з них 21 листопада 1860 року в залі Пасажу він знайомиться з Т. Шевченком.

У цей період були опубліковані повісті «Дядечків сон» (1859), «Село Степанчиково і його мешканці» (1859), а також перший роман «Зневажені та скривджені» (1861), «Записки з Мертвого дому» (1861-1862), в яких відобразилося пережите на каторзі. Разом із братом Михайлом Достоєвський організовує і видає журнали «Время» (1861-1863) та «Эпоха» (1864-1865), в яких друкуються твори митця та інших відомих письменників того часу. Суспільно-філософський напрям журнальної діяльності братів Достоєвських — «ґрунтівництво». Шлях до Золотого Віку, Гармонії, Кришталевого Палацу стверджувався в моральному зближенні з «ґрунтом», зі споконвічним світосприйняттям народу, його християнськими ідеалами, «вселюдяністю».

Упродовж 1862-1863 років письменник здійснює закордонні мандрівки (Париж, Баден-Баден). Його цікавить європейське життя, люди, їх побут і звичаї. Світ побачили «Зимові нотатки про літні враження» (1863), «Записки з підпілля» (1864), які набагато випередили проблематику та образну систему наступних романів.

Роботу письменника ускладнювали тяжкі удари долі, що була немилосердною до нього. 14 квітня 1864 року Марія Дмитрівна померла від сухот. Федір Михайлович ще багато років опікувався своїм пасинком Павлом Ісаєвим (сином Марії Дмитрівни від першого шлюбу). У липні того ж року раптово помер Михайло Михайлович Достоєвський — духовно найближчий письменнику з усієї великої родини, що неодноразово допомагав йому матеріально й морально, єдиний серед усіх братів і сестер Достоєвських, який боготворив свого геніального брата. Федір Михайлович узяв на себе зобов’язання піклуватися про вдову та дітей небіжчика. Достоєвський працює з відчайдушною енергією, що допомагає йому заглушити душевний біль. Та раптом новий удар: помирає співробітник журналу, однодумець письменника, прекрасний російський критик і поет Аполлон Григор’єв. Незважаючи на всі намагання Достоєвського, рівень журналу «Эпоха» різко падає і в червні 1865 року його доводиться закрити.

Та письменник продовжує роботу. Він реалізує свій давній задум — створює роман «Злочин і кара», який із січня 1866 року починає друкуватися в журналі «Русский вестник» і приносить авторові світову славу. В період роботи над романом Достоєвський запрошує стенографістку — молоду дівчину Анну Григорівну Сніткіну, якій судилося стати останнім коханням Достоєвського, його дружиною, другом, помічником. Коли Федір Михайлович просив її руки, вона відповіла йому: «Я вас кохаю і буду кохати все життя!» І вона дотримала слово. У листі до своєї подруги С. О. Кашиної Анна Григорівна писала: «...Що за дивовижна, прекрасна, сердечна, добра, нескінченно добра людина! Його мало хто знає. Він завжди похмурий, роздратований, але якби хто знав, скільки під цим приховується тепла, добра і людяності. Чим більше його знаєш, тим сильніше прив’язуєшся до нього. Я знаю, що і він мене пристрасно кохає, і це робить мене такою щасливою, що я іноді думаю, що я не варта такого щастя...»

Але матеріальна скрута та кредитори заважали подружжю насолоджуватися сімейним щастям. Вони змушені були поїхати до Європи, де перебували з 1867 по 1871 роки. Відвідали Берлін, Дрезден, Баден-Баден, Базель, Женеву, Вену, Мілан, Флоренцію, Венецію, Трієст, Прагу. В цей період Достоєвський працює над романами «Ідіот» та «Біси». За кордоном у подружжя народилися доньки Софія, яка незабаром померла, і Любов.

8 червня 1871 року Достоєвський із сім’єю повертається до Петербурга, а через вісім днів у них народжується син Федір. Кредитори знову не дають спокійно жити, вимагаючи погашення боргів брата Михайла і самого письменника. Анна Григорівна бере до своїх рук усі фінансові справи родини і терпляче воює з кредиторами.

1873 року Ф. М. Достоєвський починає працювати над «Щоденником письменника», який з 1876-го друкується в журналі «Гражданин» і того ж року виходить як самостійне видання. Його художня форма унікальна. Поряд із публіцистичним, літературно-критичним матеріалом тут містяться «сюжети» із життя сучасної дійсності, а також художні твори, «щоденникова проза»: «Бобок», «Сон смішної людини», «Хлопчик у Христа на ялинці» та інші. 1875 року виходить роман «Підліток», в якому відображені головні філософські, соціальні, моральні пошуки письменника.

До автора славетних романів нарешті приходить загальне визнання, як у Росії, так і на Заході. Але здоров’я погіршується (у письменника була епілепсія), даються взнаки каторга і тяжкі роки боротьби за життя та творчість. Його улюбленим місцем відпочинку та роботи було містечко під Великим Новгородом Стара Руса, де родина наймала дачу. Саме тут у 1879-1880 роках Достоєвський працював над романом «Брати Карамазови» — своїм останнім твором, який залишився незакінченим. 7 травня 1880 року Достоєвський востаннє приїздить до Старої Руси. Він залишає гамірний Петербург, щоб саме тут обміркувати й написати знамениту промову про Пушкіна, свій літературний заповіт.

У червні 1880 року в Москві було відкрито пам’ятник О. Пушкіну. Промова Достоєвського зробила це відкриття видатною подією в історії не тільки російської, а й світової літератури. Промова про Пушкіна — плід сорокарічних роздумів письменника щодо творчості великого російського поета. Виступ Достоєвського зустріли грандіозними оваціями, з натовпу чулися вигуки: «Пророк, пророк!» Письменники І. Тургенєв, І. Аксаков підійшли до Федора Михайловича, тиснули його руку зі словами: «Ви геній, ви більше ніж геній!» Достоєвського увінчали лавровим вінком, який він вночі, перемагаючи сильний біль (митець дуже погано себе почував), відвіз і поклав до пам’ятника Пушкіну. Промова про Пушкіна стала лебединою піснею письменника, останнім променем його пізньої слави: жити йому залишилося менше семи місяців.

Майже весь січень 1881 року Достоєвський почував себе непогано і продовжував працювати над романом «Брати Карамазови», навіть збирався зіграти в домашньому спектаклі у С. А. Толстої роль схимника в «Смерті Івана Грозного». Але в ніч з 25 на 26 січня письменникові стало погано: горлом пішла кров. Достоєвський відчував, що помре. У день смерті він покликав дружину, сказав, щоб запалила свічку й подала Євангеліє. Він відкрив Євангеліє, але читати уже не міг, попрощався з дітьми, заповідав їм «любити матір, любити чесність, працю, любити бідних і допомагати їм». 28 січня 1881 року о 8 годині 38 хвилин Федір Михайлович Достоєвський помер. Похорони письменника перетворилися на історичну подію: тридцять тисяч людей проводжали його труну, яку несли письменники Д. Григорович, В. Соловйов і петрашевці О. Плещеєв, О. Пальм. 72 делегації несли вінки, 15 хорів брали участь у процесії. Так старі й нові друзі Достоєвського благословили в останню путь найбільш пристрасного мрійника про братство і рівність людей.


Історія створення роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»

Витоки роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара» сягають часів перебування письменника на каторзі. 9 жовтня 1859 року він із Твері писав братові: «У грудні я почну роман. Не пам’ятаєш, я тобі говорив про одну сповідь-роман, який я хотів писати після всіх, розуміючи, що ще самому слід пережити. Днями я вирішив писати його негайно. Усе серце моє з кров’ю буде вкладено в цей роман». Спочатку «Злочин і кара» задумувався письменником у формі сповіді Раскольнікова.

Але минуло ще шість років. Упродовж цього часу були написані романи «Зневажені та скривджені», «Записки із Мертвого дому», «Записки із підпілля». Головні мотиви цих творів — тема бунту і тема героя-індивідуаліста — потім синтезувалися в романі «Злочин і кара».

8 червня 1865 року Ф. Достоєвський попросив грошей у видавця О. Краєвського і запропонував йому для журналу «Отечественньїе записки» свою нову працю — роман «П’яненькі». Але видавець відмовив письменникові, мотивуючи це відсутністю грошей у редакції.

Перебуваючи за кордоном, Ф. Достоєвський полишив «П’яненьких» і вирішив написати повість, задум якої став зерном майбутнього роману «Злочин і кара».

У вересні 1865 року Достоєвський вирішив запропонувати повість журналу «Русский вестник». У листі до видавця М. Каткова автор детально виклав план свого твору і визначив його головну ідею: «Це — психологічний звіт одного злочину». Але в процесі роботи повість поступово переростає у великий роман, і Достоєвський вирішує пожертвувати всім написаним і почати заново. В середині грудня 1865 року перша частина роману була написана, опублікована в січні 1866 року в журналі «Русский вестник». Робота над твором тривала протягом усього 1866 року.


Екранізація роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара», ілюстрації до нього

Роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» неодноразово екранізувався. Відомі такі роботи різного періоду: 1935 рік — П. Шеналь (Франція), 1956 рік — Ж. Лампен (Франція), 1969 рік — Л. Куліджанов (Росія), 1983 рік — А. Каурисмяки (Фінляндія), 2007 рік — телесеріал Д. Свєтозарова (Росія).

Відомо, що під час роботи над романом Ф. Достоєвський створював графічні нариси обличчя Раскольнікова, Соні, Дуні, Лизавети, Порфирія Петровича.

Роман ілюстрували багато відомих художників, серед них П. Боклевський, М. Добужинський, Д. Шмарінов, І. Глазунов, Е. Неізвєстний.


5. Слово вчителя.

Ф. М. Достоєвський у своїх творах поєднував силу геніального психолога, інтелектуальну глибину мислителя і пристрасність публіциста. Він — творець психологічного роману, в якому розвиток сюжету зумовлений зіткненням ідей, світогляду персонажів. Тому твори письменника називають ще й філософськими.

Основа реалістичних творів Ф. Достоєвського — світ людських страждань, трагедія приниженої й скривдженої особистості. Геніально володіючи мистецтвом психологічного аналізу, письменник показав, як приниження людської гідності руйнує душу, роздвоює свідомість, внаслідок чого в особистості, з одного боку, виникає відчуття нікчемності, а з іншого — потреба протесту.


6. Робота зі словником літературознавчих термінів.

Роман (фр. roman — романський) — епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою, прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Психологічний роман — різновид роману, в якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, які зумовили його вчинки та поведінку.

Головним об’єктом дослідження у психологічному романі є людина з її неповторним внутрішнім світом. Сформулювався в XIX столітті («Герой нашого часу» М. Лермонтова, «Пані Боварі» Г. Флобера, «Злочин і кара», «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського та ін.). У психологічному романі письменники досліджують вплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв’язок індивідуального та загального. В епоху модернізму суспільне не має визначального характеру, на першому плані — особистість, яка творить свій особливий світ.

Філософський роман — великий епічний твір, в якому безпосередньо викладається світоглядна або етична позиція автора.

Як окремий жанр сформувався в епоху Просвітництва (Вольтер «Простак», «Кандід, або Оптиміст», Д. Дідро «Жак-фаталіст та його господар»), виник через необхідність популяризації філософії раціоналізму, сатиричного зображення суспільних норм, законів і політичних подій.


7. Творче завдання.

— Доведіть, що роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» є психологічним і філософським. (У романі відтворено таємниці людського духу, історію злочину і покарання Раскольнікова, його каяття і початку духовного переродження. Окрім того, у творі розвінчується ідея «надлюдини», поширена тоді в суспільстві.)


8. Бесіда.

— Хто є головним героєм роману? (Родіон Раскольніков.)

— У чому, на вашу думку, полягає особливість роману? (Автор у композиції свого твору зберігає багато рис ліричної оповіді — щоденник, сповідь. Адже майже всі події роману подаються через сприйняття їх головним героєм, котрий присутній, за деяким винятком, в усіх сценах твору. Крім того, в романі багато мемуарних епізодів: сповіді Мармеладова, Свидригайлова, лист Пульхерії Олександрівни та ін. Але всі ці епізоди так чи інакше пов’язані з історією Раскольнікова.)

— На вашу думку, історія якого героя є основною? (Звичайно, Родіона Раскольнікова.)

— Чиї ще історії є в романі? (Мармеладова, матері та сестри Раскольнікова, Лужина, Свидригайлова, Разумихіна. Всі ці історії є частиною долі головного героя.)


9. Коментар учителя.

Зазначимо, що образ Раскольнікова є не тільки композиційним, але й духовним центром роману. Всі тематичні лінії нерозривно пов’язані з ідеологічною схемою роману. Трагедія відбувається в душі Раскольнікова, й усі персонажі твору разом з ним намагаються розгадати таємницю цієї трагедії. Дослідник М. Бахтін у своїй монографії «Проблеми поетики Достоєвського» писав: «Кожен персонаж входить у його [Раскольнікова] мову не як характер чи тип, ... а як символ якогось життєвого рішення тих самих ідеологічних питань, що тривожать його».

Письменник як досвідчений провідник веде читача крізь лабіринти совісті Раскольнікова і приводить героя до розуміння свого злочину, а також до каяття.


10. Творче завдання.

— Спробуйте визначити особливості сюжету та композиції роману.


11. Коментар учителя.

Роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» має свої особливості. Сюжет твору пов’язаний з рухом свідомості героя від злочину до покарання, від бунту до упокоєння. Як зазначається в епілозі, це може скласти «нову історію, історію поступового оновлення людини».

Сюжету підпорядкована і композиція твору. В романі головним є не фізичне, а моральне покарання. У фіналі шостого розділу та епілозі здійснилося правосуддя. Як бачимо, композиція роману присвячена розвінчанню теорії героя.

Окрім того, композиція твору побудована на прямих та підсвідомих діалогах героя роману з його антиподами — Разумихіним, Порфирієм Петровичем, Сонею Мармеладовою, а також «двійниками» — Лужиним, Лебєзятніковим, Свидригайловим. «Діалоги» персонажів зумовили поліфонію роману.


12. Робота зі словником літературознавчих термінів.

Поліфонія (гр. роlyрhоnіа — багатоголосся) — багатозвуччя, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній.

Музичний термін «поліфонія» був переосмислений і запроваджений у літературознавстві теоретиком літератури М. Бахтіним, який дослідив цю тему в книзі «Проблеми поетики Достоєвського» (1929). Згідно з його концепцією, літературна поліфонія передбачає множинність поглядів на світ і місце особистості в ньому, розмаїття різних позицій, суперечливість думок і почуттів, боротьбу ідей у творі. В художньому тексті поліфонія має різні форми виявлення:

— діалогічна позиція автора стосовно героя (автор немовби веде з ним постійний діалог);

— наявність героя-ідеолога (у його свідомості постійно триває боротьба ідей);

— зіткнення не характерів, а світоглядних позицій;

— діалогічність думок і переживань героя;

— звучання різних «голосів епохи» тощо.

Поліфонія зумовлює багатозначність твору, його різні інтерпретації.


13. Дослідницька робота.

— Наведіть приклади поліфонії в романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара». (Багатоголосся міста, звучання окремих голосів на вулиці, у будинку, переживання головного героя, що виливаються у внутрішні монологи, уявні діалоги Раскольнікова з іншими героями, велика кількість діалогів тощо.)


14. Продовження коментаря вчителя.

З композиційною структурою роману пов’язані символічні сни (Раскольнікова, Свидригайлова), образ міста — Петербурга, природні явища — спека, гроза. Так, спека супроводжує кошмар злочину героя, гроза — самогубство Свидригайлова та рішення Раскольнікова піти в поліцію з повинною. Одна з функцій символічних явищ — висвітлити хибність ідеї «свавілля».

Як відомо зі спогадів самого автора, його задум про «ідейного вбивцю» розпадався на дві частини: перша — злочин і його причини, друга — дія злочину на душу вбивці. Така особливість задуму відобразилася в остаточній редакції на назві роману — «Злочин і кара» — та на особливостях його структури: із шести частин твору одна присвячена злочину і п’ять — впливу цього злочину на душу Раскольнікова.


15. Бесіда.

— Яким зображений Петербург на початку роману? (Бруд на вулицях, скрізь пил, цегла, спека, задуха, вигуки пияк. І хоча небо над Невою світле, безхмарне, а вода майже блакитна, у читача складається враження, що місто тисне на героїв. Над усім височіють лише сяючі бані собору.)

— Які кольори переважають? (Сірі, жовті (цей колір, до речі, у російській літературі асоціювався з образом Петербурга.)

— Якими зображені люди? (Злі, сердиті, п’яні, гамірні, ладні на будь-яке зло.)

— Подумайте, яку роль у творі відіграють вулиці Петербурга. (Дія роману увесь час переноситься з приміщення на вулицю, що створює своєрідну динаміку сюжету. З вулицями пов’язана доля майже всіх героїв: привселюдно кається Раскольніков, приносить себе в жертву Соня, падає мертвим Мармеладов, стікає кров’ю Катерина Іванівна.)


16. Завдання учням.

— Визначте проблематику роману.


17. Коментар учителя.

Роман багатопроблемний. На думку літературознавця Л. Гроссмана, «Злочин і кара» перш за все «роман великого міста XX століття. Широко розгорнутий фон капіталістичної столиці визначає тут характер конфліктів і драм». У зв’язку з цим у романі виникають соціальні проблеми: зубожіння міських «низів», панування ідеологічних теорій «надлюдини», проблема «маленької людини», грошей і капіталу. Вперше в російській літературі в романі Достоєвського була поставлена проблема проституції — страшного породження капіталістичного міста. У творі автор детально аналізує типові й виразні у своїй простоті факти буденного життя Петербурга. На його думку, саме жахливе життя викликає найрізноманітніші фантастичні ідеї та ідеологічні ілюзії. Важливе місце посідає також проблема психологічного стану людини в різних життєвих ситуаціях.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Головна тема творчості Ф. Достоєвського

Заключна бесіда.

— Назвіть факти біографії письменника, що знайшли відображення в його творчості.

— На вашу думку, якою є головна тема творчості Ф. Достоєвського?

— Яку роль у житті Ф. Достоєвського мала зустріч з дружинами декабристів?

— Подумайте, яке значення творчості письменника у розвитку російської та світової літератури.

— Дайте визначення поняття «роман».

— Які особливості психологічного і філософського роману?

— Що таке поліфонія?

— Які проблеми порушує письменник у своєму романі «Злочин і кара»?

— Назвіть композиційні особливості твору.

— У чому особливість образної системи роману «Злочин і кара»? (Усі персонажі так чи інакше пов’язані з долею Раскольнікова як головного героя роману.)


V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ


VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити конспект лекції вчителя; читати роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара»; дібрати цитати до образу Раскольнікова.







Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.