Лев Толстой. «Анна Кареніна». Життєвий і творчий шлях митця. Духовні й мистецькі шукання та здобутки письменника. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю

Лев Толстой. «Анна Кареніна». Життєвий і творчий шлях митця. Духовні й мистецькі шукання та здобутки письменника. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю

Світова література 10 клас рівень стандарту - розробки авторських уроків

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом російського письменника Л. Толстого, його духовними й творчими пошуками; розкрити творчість письменника як найповніший вияв можливостей реалістичної літератури; розглянути поняття «паралелізм» у композиції роману; сприяти розширенню кругозору школярів.

Обладнання: портрет письменника; виставка творів Л. Толстого. (Можна використати репродукції портретів Л. Толстого роботи І. Крамського, М. Ге, фотографії С. Левицького «Група письменників журнала «Современник»» або інші матеріали на вибір учителя.)

ХІД УРОКУ

Ось, нарешті, спадкоємець Гоголя,

зовсім на нього не схожий, як воно й має бути...

І. С. Тургенєв про Л. Толстого

Толстой дійсно великий художник, які народжуються віками,

і творчість його кришталево чиста, світла і прекрасна.

В. Г. Короленко


I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЕПІГРАФА УРОКУ


II. СПРИЙНЯТТЯ УЧНЯМИ НОВИХ ЗНАНЬ, ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК

1. Вступне слово вчителя.

Лев Толстой — це письменник, якого все життя цікавили люди. Він замислювався над тим, як слід жити, щоб бути щасливим, намагався віднайти істини, без яких не може існувати людство. «Люди, як ріки»,— ці слова з роману «Воскресіння», останнього твору митця, стали знаменитим афоризмом. Під час роботи над твором письменник записав у щоденникові: «Одна з найбільших помилок у міркуванні про людину полягає в тому, що ми називаємо її розумною, дурною, доброю, злою, сильною, слабкою, а людина є все: усі можливості, це мінлива речовина». Зрозуміти цю «мінливу речовину» — ось у чому письменник вбачав своє головне завдання.


2. Повідомлення підготовленого учня.

Життя та творчість Л. Толстого

Лев Миколайович Толстой народився 9 вересня 1828 року в Ясній Поляні, неподалік від Тули. Його батько, граф Микола Ілліч Толстой, походив зі старовинного роду Горчакових, які були родичами прославленого російського полководця О. В. Суворова. Батько помер, коли синові виповнилося 9 років. Мати, уроджена княжна Марія Миколаївна Волконська, пішла із життя, коли хлопчикові було лише 18 місяців. За свідченням очевидців, Марія Миколаївна мала добру душу. У своїх «Спогадах» Лев Миколайович написав: «...Усе, що я знаю про неї, все прекрасне.» Письменник завжди з любов’‎ю згадував батьків і рисами їхнього характеру, зовнішності наділив героїв своїх творів: історія одруження Марії Миколаївни та Миколи Ілліча описана в романі «Війна і мир» як історія одруження Миколи Ростова і княжни Марії Болконської, образ Матап у повісті «Дитинство» — це його матуся. Вихователькою Льва Миколайовича після смерті батьків стала його далека родичка Тетяна Олександрівна Єргольська. Про неї через багато років письменник сказав: «Моя тітонька була третьою (після батька й матері) і найважливішою особою у впливі на моє життя». Образ тітоньки теж відобразився на сторінках роману «Війна і мир» у персонажі Соні.

Діти Толстих — Микола, Сергій, Дмитро, Лев і Марія — були дуже талановитими й глибоко сприймали культурні традиції родини, рано виявили літературну обдарованість. Відомо, що брати випускали рукописний журнал «Дитячі забави», в який маленький Лев дописував свої короткі історії із життя птахів. Зазначимо, що пристрасть до жанру короткої історії із життя тварин у Л. Толстого залишилася назавжди.

Толстой майже весь час перебував в Ясній Поляні, яку залишив лише за 10 днів до своєї смерті. Важливою подією в житті маленького Льва був перший приїзд до Москви у 1837 році. Його вразила велич московських церков, старовинний Кремль, що його майбутній письменник показував своїм братам і сестрі, розповідаючи про героїчне минуле (адже він у свої 18 років був учасником війни 1812 року проти Наполеона). Під впливом батькових розповідей, народжувалися дитячі твори «Кремль», «Любов до батьківщини», що збереглися в учнівських зошитах юнака. В одному з них він написав досить серйозну як для свого віку фразу: «...Любов до Вітчизни не може ніколи згаснути у наших серцях».

У 1844-1847 роках Толстой навчався в Казанському університеті спочатку на факультеті східних мов, оскільки рідні хотіли, щоб він став дипломатом, а потім — на юридичному факультеті. Але університетська наука не задовольняла його, тому, не закінчивши курсу, Толстой повернувся до Ясної Поляни. Юнак багато читав, самостійно розширював коло знань, піклувався про поліпшення побуту селян. Разом із зятем (чоловіком своєї сестри Марії) відвідав Сибір. Відомо, що в цей час там відбували покарання декабристи. Але зустріч з ними відбулася значно пізніше (у 1860 році — із С. Г. Волконським у Флоренції, у 1878-му — з М. І. Муравйовим-Апостолом та П. І. Свистуновим у Москві. Письменника давно цікавила тема декабристів і своє реальне втілення вона знайшла в романі «Декабристи» (до нього він звертався двічі — у 1860-му та 1878-1879 роках), але твір так і залишився незавершеним.

У травні 1851-го разом з братом Толстой вирушає добровольцем на Кавказ. Там, беручи участь у воєнних діях, він пробув до початку 1854 року. Військова служба на Кавказі у ті часи була дуже небезпечною: йшла війна із загонами горців, об’‎єднаних під орудою Шаміля. Толстой почувався самотньо в товаристві офіцерів, хоча мав змогу поспілкуватися з простими солдатами, в яких побачив добре серце, стійкість і мужність. Саме на Кавказі він почав писати повість «Козаки», яку закінчив 1862 року. В день свого 24-ліття молодий Толстой записав у щоденникові: «Мені 24 роки, але я ще нічого не зробив. Я відчуваю, що ось уже вісім років я борюся з сумнівами й пристрастями. Але в чому моє призначення? Це відкриє майбутнє». А наступного дня він одержав листа від М. Некрасова, в якому відомий поет дав високу оцінку першому твору Толстого «Дитинство». Можна сказати, що на Кавказі Толстой зробив найголовніший вибір свого життя — письменництво. Окрилений успіхом, він задумав написати роман «Чотири епохи розвитку», в якому хотів відобразити процес духовного зростання особистості. Перша його частина мала назву «Дитинство», пізніше були написані «Отроцтво» (1854) та «Юність» (1856). Четверта частина — «Молодість» — так і залишилася в планах.

У 1853 році почалася російсько-турецька війна і Л. Толстой подав прохання ввійти в діючу армію. Так він потрапив у Дунайську армію, а в листопаді 1854 року його переведено в Крим, де письменник брав участь в обороні Севастополя. Толстой був у захваті від того патріотичного пориву, яким було охоплено військо. Сам письменник під час севастопольської облоги виявив надзвичайну хоробрість: майже місяць він служив на четвертому бастіоні — найнебезпечнішому місці. Товариші по службі згадували, що Толстой був «у повному розумінні душею батареї. Це був рідкісний товариш і найчесніша душа, і забути його ніяк неможливо». Свої враження від цих подій він відобразив у циклі під назвою «Севастопольські оповідання» («Севастополь у грудні місяці» (1854), «Севастополь у травні» (1855), «Севастополь у серпні 1855 року»). Толстой, як і в кавказьких нарисах, по суті, першим у світовій літературі, правдиво показав війну — «не в правильному, красивому, блискучому строю, з музикою і барабанним боєм, із розгорнутими знаменами і гарцюючими генералами», а «в справжньому її вияві — у крові, стражданнях, у смерті».

У другій половині листопада 1855 року після падіння Севастополя Л. Толстой приїхав до Петербурга, де вперше потрапив у літературне середовище. Особливо він зблизився з письменниками, які згуртувалися навколо журналу «Современник»: Д. Григоровичем, І. Гончаровим, І. Тургенєвим, М. Островським та ін. (Учитель демонструє репродукцію фотографії «Група письменників журналу «Современ- ник»».) Усі вони вбачали в молодому письменникові великий талант й усіляко намагалися сприяти йому. М. Некрасов називав його «великою надією російської літератури». П. Анненков зазначав: «Просто дивовижно, як багато мислила ця людина про моральність, добро, істину і з якого раннього часу!» Сам письменник у щоденникові: «Бути завжди активним до мети духовної». Цей запис найкраще відображає ту напружену внутрішню роботу, що відбувалася в душі Л. Толстого. Він багато працював, майже за рік (1856-1857) були написані повісті «Юність», «Два гусари», «Ранок поміщика» та кілька оповідань.

У кінці листопада 1856 року Толстой вийшов у відставку і через два місяці вирушив у першу закордонну подорож, яка тривала півроку. Через Варшаву він приїхав до Парижа, де зустрівся з Некрасовим і Тургенєвим. Толстой знайомиться з культурним життям Франції, відвідує лекції, концерти, Лувр, Національну бібліотеку. Потім письменник відвідав Швейцарію, яка здивувала його красою природи і різкими соціальними контрастами. Його вразила зустріч із співцем-жебраком біля розкішного отелю в Люцерні, пізніше Толстой покладе цей епізод в основу оповідання «Люцерн».

На початку 60-х років письменник остаточно оселився в Ясній Поляні. Його цікавили проблеми життя селян. Після відміни кріпосного права у 1861-му Толстой, відчуваючи відповідальність за долю селян, погодився обійняти посаду мирового посередника, щоб сприяти поліпшенню умов їх життя, принаймні у своєму помісті та губернії. Проте дворяни поставилися до його дій надзвичайно вороже, і через рік він змушений був залишити цю посаду. Водночас письменника зацікавили питання освіти. Він пише педагогічні статті, видає журнал «Ясная Поляна». Толстой сам проводив бесіди з дітьми, що тривали 3-4 години, пропонував написати твір на тему народного прислів’‎я чи приказки. Це спонукало дітей до творчості, зблизило письменника з простим народом.

З метою ознайомлення стану освіти в Західній Європі, Толстой здійснює другу закордонну поїздку. Тяжкою подією цього періоду стала втрата брата Миколи, який помер на півдні Франції, у Гієре, на руках Льва Миколайовича. За словами самого Толстого, брат був «одним з найкращих серед людей, з ним пов’‎язані найяскравіші спогади життя».

На початку 1861 року із Франції Толстой приїздить до Англії. В Лондоні йому пощастило бути присутнім на лекції відомого англійського письменника Ч. Діккенса, присвяченій проблемі виховання. Відомо, що Діккенс був одним з найулюбленіших письменників Толстого. Портрет видатного англійця він помістив у своєму кабінеті серед портретів близьких йому людей.

У вересні 1862 року сталася важлива подія в житті Л. Толстого: він одружився із Софією Андріївною Берс, донькою московського лікаря. «Я дожив до 34 років та не знав, що можна так кохати і бути таким щасливим»,— зізнавався він своїм друзям. Молоді відразу після весілля поїхали до Ясної Поляни, де й прожили майже 20 років. «Вибір давно зроблено. Література, мистецтво, педагогіка і сім’‎я»,— цим записом у щоденникові позначено новий етап у житті письменника. Софія Андріївна і діти — Сергій, Таня, Ілля — пожвавлювали яснополянське життя. Лев Миколайович захоплено займався господарством, вихованням дітей, вечорами — читанням, музикою: разом з дружиною вони грали у чотири руки сонати і симфонії Моцарта, Шуберта, Шопена. Сім’‎я для Толстого з одного боку була душевним притулком, джерелом натхнення, а з іншого — предметом для суперечливих роздумів про кохання, гармонію людських стосунків і причини духовного роз’‎єднання. Взаємини між подружжям у різні періоди життя виявилися неоднаковими і досить непростими. Толстой був дуже вимогливим до себе й інших, постійно шукав шляхів всесвітньої гармонії, розглядав проблеми щастя з точки зору високих моральних принципів.

З 1863 року Л. М. Толстой розпочав роботу над новим великим романом, яка тривала сім років. В остаточній редакції твір отримав назву «Війна і мир». Роман своєрідний за жанром. У ньому поєднуються елементи сімейно-побутового, соціально-психологічного, філософського, історичного, батального романів, а також документальної хроніки, мемуарів тощо, і це дозволяє охарактеризувати його як роман-епопею. Така жанрова форма вперше з’‎явилася в російській літературі і стала художнім відкриттям Толстого. В цій історичній епопеї письменник не лише відтворив факти минулого Росії, а й показав дух російського народу, ті можливості для суспільного розвитку, які криються в ньому. «Думка народна» була головною в романі. Твір відразу привернув увагу читачів, критиків, у газетах з’‎явилися повідомлення про те, що «його прочитала вся Росія». Високу оцінку роману дали такі відомі письменники, як М. Погодін, М. Лєсков, М. Салтиков-Щедрін, І. Тургенєв, котрий назвав «Війну і мир» «однією з найкращих книг нашого часу».

Після завершення роботи над романом-епопеєю «Війна і мир» у Л. Толстого з’‎являється багато нових задумів. Він вирішив написати «Азбуку» та книги для маленьких дітей. Для цього письменник знову відновив свої заняття із селянськими дітьми, перечитав багато народних билин і казок. У нього навіть з’‎являється думка написати роман, героями якого були б билинні богатирі.

Але одночасно з роботою над «Азбукою» Толстого захопила інша ідея: він надумав писати роман про добу Петра I. Однак витративши багато часу на розробку історичного задуму, він раптово починає писати твір на сучасну тему. Цей роман в останній редакції одержав назву «Анна Кареніна».

У той час, коли Толстой працював над цим твором, художник І. Крамськой на замовлення П. Третьякова, відомого російського мецената, засновника картинної галереї в Москві, написав в Ясній Поляні перший живописний портрет письменника. (Учитель демонструє портрет Л. Толстого роботи І. Крамського.) Критик В. Стасов зробив таке зауваження про роботу художника: «...Придивіться уважно — і перед вами відкриється глибока, складна, талановита, сповнена енергії та сил натура. Усю внутрішню душу і склад цієї людини пан Крамськой схопив досить майстерно».

У 1878 році твір «Анна Кареніна» було закінчено, і письменник знову повернувся до роману про декабристів. Саме в процесі цієї роботи у світогляді Л. Толстого відбувся різкий перелом відносно ставлення до суспільного життя.

Пристрасним протестом проти бездуховного суспільства став роман «Воскресіння» (1889-1899), за який автора 1910 року було відлучено від церкви. Розбещеному і фальшивому суспільству набридло слухати «абстрактні проповіді» митця. Тому кінець його життя затьмарився непорозумінням і родини, і світу. Але письменник не схилився, у постійній внутрішній боротьбі із собою та суспільством він продовжував працювати. З-під його пера виходять такі твори, як «Живий труп» (1900), «Після балу» (1903), «За що?» (1906), «Хаджи-Мурат» (1896-1904) та ін.

Складний час внутрішнього перелому співпав для Толстого з деякими змінами у звичному житті: з 1881-го сім’‎я почала взимку жити в Москві, оскільки прийшов час синам вступати до університету, а донькам — виїздити у вище товариство. Лев Миколайович полюбляв тривалі прогулянки Москвою, які він здійснював разом із художником І. Рєпіним. Вони відвідували не лише парки давньої столиці, а й робітничі райони, де жили злидарі та робітники місцевих фабрик. У московський період життя виявився громадський талант письменника. Він брав участь у триденному перепису населення Москви. В цій роботі йому допомагав старший син Ілля. У 1891-1892 роках Толстой організував допомогу голодуючим селянам Орловської та Рязанської губерній. Зміни, що відбулися в його душі, знайшли своє відображення на сторінках «Сповіді». В цьому творі розповідається про те, як руйнувалася його віра, як перед ним відкривалася ницість людського життя.

З-під пера Л. Толстого з’‎являються також праці про мистецтво, розміщені в книзі «Що таке мистецтво?», він активно листується з митцями, зустрічається з молодими письменниками (А. Чеховим, М. Горьким, В. Короленком та ін.), з художниками (І. Рєпіним, М. Ге, М. Нестеровим).

В останні роки життя Л. Толстой невтомно працює. Незважаючи на тяжку хворобу, перенесену в 1901-1902 роках, письменник залишився міцним духовно і фізично. Проте життя в Ясній Поляні — забезпеченої людини серед нужденних селян — дедалі більше гнітить його. Він мріє про життя серед простого люду, в селі. У «Сповіді» письменник говорить: «Зі мною трапився переворот, що давно визрівав у мені. Зі мною трапилось те, що наше життя — багатих, учених — не тільки набридло мені, але і втратило будь-який сенс. Я відрікся від життя свого кола.» З кожним роком зростає біль від неможливості щось змінити. «Життя тут, у Ясній Поляні, зовсім отруєне. Куди не вийду — сором і страждання. Не можу забути, не бачити»,— читаємо запис, зроблений 1908 року. У 1910-му духовна криза досягла апогею: «Болісна нудьга від свідомості мерзенності свого життя серед працюючих для того, щоб ледве-ледве уникнути холодної, голодної смерті. Учора проїхав повз людей, що били камінь, немов мене крізь стрій прогнали.»

21 червня 1910 року Толстой написав «Заповіт», в якому зазначив, що після смерті всі його твори не будуть нічиєю власністю. Дружина письменника не погоджувалася із цим, бо вважала, що всі рукописи письменника мають належати сім’‎ї. Посилилися непорозуміння у стосунках із Софією Андріївною. Толстой почувався дуже самотнім.

Починалася холодна осінь 1910 року з ранніми заморозками і снігом. У ніч з 9-го на 10-те листопада Толстой не зімкнув очей і прийняв рішення. О п’‎ятій годині ранку він розбудив свого домашнього лікаря і друга Д. П. Маковицького і сповістив, що збирається покинути Ясну Поляну. Письменник вирішив дістатися до півдня Росії й оселитися там у когось зі знайомих селян. Але дорогою він застудився, захворів на запалення легень і змушений був зійти з потягу на станції Астапово Рязансько-Уральської залізниці. У будиночку начальника станції І. І. Озоліна Л. Толстой провів сім своїх останніх днів. Звістка про хворобу письменника швидко облетіла всю країну й світ. Кожного дня в газетах друкувався бюлетень про стан здоров’‎я 82-річного хворого Л. Толстого, письменнику ставало все гірше. 20 листопада 1910 року Толстой помер. Прах його — без участі духовенства — був похований в Ясній Поляні, у лісі, на місці, яке він сам заздалегідь вибрав. Саме в цьому лісі разом зі своїми братами, будучи дитиною, він шукав чарівну «зелену паличку», яка могла б зробити всіх людей щасливими. Навіть помираючи, письменник-гуманіст думав про щастя людей.


3. Робота з епіграфами.

— Прочитайте вислови письменників про Л. Толстого.

— Які риси, притаманні його творчості, підкреслює кожен із них? (Реалізм і високу художню майстерність.)


4. Розповідь учителя.

Історія створення роману «Анна Кареніна»

Після завершення роботи над романом «Війна і мир» Л. Толстой продовжує цікавитися історією декабристського руху, а згодом захоплюється подіями XVIII століття і починає писати історичний роман про добу Петра I. Але на початку 70-х років знову повертається до сучасності. Пізніше письменник згадував: «Це було, як тепер: після обіду я лежав на дивані й палив. Чи замислився я, чи тільки боровся зі сном, не знаю, але несподівано переді мною промайнув оголений жіночий лікоть витонченої аристократичної руки. Я мимоволі почав придивлятися до цього видіння. З’‎явилися плечі, шия і, нарешті, цілий образ вродливої жінки у бальному платті, яка неначе благала про допомогу, дивлячись на мене сумними очима. Видіння зникло, та я вже не міг звільнитися від його враження, воно переслідувало мене і вдень і вночі, і, щоб позбутися його, я повинен був знайти йому втілення». Так уперше в задумах митця з’‎явився образ майбутньої героїні — Анни Кареніної.

Письменник захопився ідеєю написати роман про сімейне життя, створити образ заміжньої жінки з вищого світу, яка загубила себе. У щоденникові С. А. Толстой є такий запис: «Він казав, що його завдання — зробити цю жінку жалюгідною, але не винною...»

Робота над романом продовжувалася впродовж чотирьох років — з 1873-го по 1877-й. У цей час письменник усе частіше замислюється над проблемами шлюбу і сім’‎ї. В щоденникові С. А. Толстой від 3 березня 1877 року читаємо запис, зроблений зі слів Л. М. Толстого: «Щоб твір був гарним, слід любити в ньому головну, основну думку. Так, в «Анні Кареніній» я любив думку сімейну». Зазначимо, що письменник не обмежився темою сім’‎ї, оскільки сімейні стосунки, на його думку, тісно пов’‎язані з історичними, соціальними, філософськими питаннями. Тому в процесі роботи Толстой розширив межі сімейно-побутового роману, поглибивши психологічну, морально-етичну лінії, зробивши певні філософські узагальнення й роздуми про природу щастя і нещастя людей, про природу суспільних відносин взагалі. І в результаті твір перетворився на великий соціально-психологічний роман із глибоким морально-філософським змістом.

Слід відзначити, що в процесі роботи було чотири редакції опису зовнішності Анни Кареніної. За свідченням родички Толстих Т. А. Кузьмінської, письменник надав Анні Кареніній риси зовнішності Марії Олександрівни Гартунг, старшої доньки О. С. Пушкіна. Л. Толстой познайомився з М. О. Гартунг 1868 року на балу в Тулі.

Спочатку роман називався «Два шлюби». І хоча потім назву було змінено, у композиції залишилося дві сюжетні лінії.


5. Бесіда.

— Подумайте, чи змінилося що-небудь зі зміною назви роману? (Так, досягнута більша концентрація уваги на образі головної героїні. І зрозумілим стає основна проблема твору: доля жінки з вищого товариства.)

— Які дві сюжетні лінії можна виділити в композиції роману «Анна Кареніна»? (Сюжетна лінія Анни Кареніної і лінія Костянтина Левіна.)

— Як починається роман? (Із думки «Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму».)

— Як ви гадаєте, чому ці слова вважають психологічним ключем до твору? (У центрі уваги письменника не щасливі сімейні стосунки, а, навпаки,— нещасливі.)

— Як ви розумієте зміст другої фрази: «Усе змішалося в домі Облонських...»? (Роман починається не із зображення щасливої родини, а з розпаду сім’‎ї, руйнування людських стосунків.)

— На прикладі яких образів розкривається головна проблема твору? (На прикладі кількох сімейних пар: Анна — Олексій Каренін, Доллі — Стіва Облонський, Кіті — Костянтин Левін.)

— Які ще родини згадуються в романі? (Щербацьких, Вронських, княгині Бетсі Тверської, сім’‎я селянина Івана Парменова і багатьох інших.)


6. Літературна вікторина «Назвіть героя».

— Скажіть, про кого з героїв йде мова. Що вам відомо про них?

1) «Главные качества.., заслужившие ему это общее уважение по службе, состояли, во-первых, в чрезвычайной снисходительности к людям, основанной в нем на осознании своих недостатков; во-вторых, в совершенной либеральности..; и, в-третьих,— главное — в том совершенном равнодушии к тому делу, которым он занимался, вследствие чего он никогда не увлекался и не делал ошибок.» (Степан Аркадійович Облонський.)

2) «Все освещалось ею. Она была улыбка, озарявшая все вокруг... Место, где она была, показалось ему недоступной святыней, и была минута, что он чуть не ушел: так страшно ему стало.» (Кіті Щербацька і Костянтин Левін.)

3) «На нем был короткий сюртук. И руки и широкие кисти казались еще огромнее. Волосы стали реже, те же прямые усы висели на губы, те же глаза странно и наивно смотрели на вошедшего.» (Микола Левш, брат Костянтина Левша.)

4) «Зачем я еду? — повторил он, глядя ей прямо в глаза. — Вы знаете, я еду для того, чтобы быть там, где вы,— сказал он,— я не могу иначе.» (Вронський.)

5) «Я не нахожу,— уже серьезно возразил..,— я только вижу то, что мы не умеем вести хозяйство, которое мы вели при крепостном праве, не то что слишком высоко, а слишком низко.» (Микола Іванович Свиязький, поміщик, сусід Левіна.)

6) «Вообще ...своим сдержанным и неприятным, как бы враждебным отношением очень не понравился им, когда они узнали его ближе. И они рады были, когда сеансы кончились, в руках их остался прекрасный портрет, а он перестал ходить.» (Михайлов, художник, який в Італії малював портрет Анни.)


7. Проблемне запитання.

— Дослідник Е. Бабаєв висловив таку думку: «Пошуки «позитивної програми» — «закону добра» — складає рушійну силу внутрішнього розвитку сюжету роману». Чи згодні ви з такою думкою? (Так, адже головні герої роману — Анна і Левін — шукають закони добра для щастя.)


8. Спостереження над текстом.

— Л. Толстой відомий як майстер деталі. Проаналізуйте, які деталі характерні для кожного героя. (Щодо Анни автор увесь час підкреслює її красиві руки, у Доллі руки, навпаки, сухі і кістляві; Олексій Каренін постійно глузує над Анною, вигадуючи якогось ніжного й закоханого чоловіка (він навіть не підозрював, що в його пародії на кохання — відображення сімейних стосунків). Анна бачить його вуха і очі, в яких не відчувалося життя. В портреті Вронського автор весь час робить акцент на гарних білих зубах. До речі, після смерті Анни у нього почався зубний біль.)

— Знайдіть символи твору і різні перестороги, які, на ваш погляд, відіграють роль у розвитку сюжету.


9. Коментар учителя.

У романі велику роль відіграють символи. Коханню Анни і Вронського передує погана прикмета: смерть чоловіка під колесами поїзда, що стає прообразом гибелі героїні, смерті кохання.

Коли Анна поверталася до Петербурга і на станції зустрілася з Вронським, була сильна заметіль. Ця природна стихія теж є неначе попередженням бурі, що сколихне життя Анни.

Після розмови Анни з Вронським у вітальні Бетсі, коли героїня зрозуміла, що кохає Вронського, вона піднімається сходами, повертаючись додому: «Анна шла, опустив голову и играя кистями башлыка. Лицо ее блестело ярким блеском; но блеск этот был не веселый,— он напоминал страшный блеск пожара среди темной ночи». Це і є образ-символ кохання Анни і Вронського. Але воно осяяло життя героїні не вранішнім світлом, а спалахами пожежі у пітьмі. У цій пітьмі їй і судилося померти.

Сцена перегонів є уособленням аморального, абсурдного життя, де триває жорстока боротьба, в якій беруть участь усі герої роману (Каренін, Вронський, Анна та інші). Окрім того, ця сцена надає сюжетові роману катастрофічного темпу, зображаючи тривогу життя, атмосферу доби.

Залізниця символізує загальне зло, антигуманні сили, які загрожують людству.

Сни Анни виявилися «віщими», оскільки попереджали її про ті складні перипетії долі, які очікують героїню.

Ще один образ-символ — свічка, що неодноразово з’‎являється в романі: «И свеча, при которой она читала исполненную тревог, обманов, горя и зла книгу, вспыхнула более ярким, чем когда-нибудь, светом, осветила ей все то, что прежде было во мраке, затрещала, стала меркнуть и навсегда потухла». Образ свічки — це символ кохання Анни, що спалахнуло в її житті й швидко згасло.

Прекрасна перламутрова мушля, в яку з’‎єдналися хмари, які побачив Левін, стали символом переміни не тільки поглядів героя на життя, а й змін у його долі. Адже саме цього дня він побачив Кіті та відмовився від своїх думок про одруження із селянкою, зрозумів, що все ще кохає дівчину і вирішив боротися за неї. Левін також утвердився у своїх думках про загальне благо.

У романі змальовано зоряне небо: «Уже совсем стемнело, и на юге, куда он смотрел, не было туч. Тучи стояли с противной стороны. Оттуда вспыхивала молния и слышался дальний гром. Левин прислушивался к равномерно падающим с лип в саду каплям и смотрел на знакомый ему треугольник звезд и на проходящий в середине его Млечный Путь с его разветвлениями. При каждой вспышке молнии не только Млечный Путь, но и яркие звезды исчезали, но, как только потухала молния, как будто брошенные какой-то меткой рукой, опять появлялись на тех же местах. «Ну, что же смущает меня?» — сказал себе Левин, вперед чувствуя, что разрешение его сомнений, хотя он не знает еще его, уже готово в его душе». Високе небо означає, що Левін стоїть на порозі важливого рішення, він зрозумів моральний закон, що допоміг йому вийти з душевної кризи.


10. Завдання учням.

— Відомо, що Л. Толстой є неперевершеним майстром зображення природи. Знайдіть у тексті описи природи.

— Подумайте, яка роль пейзажів у розвитку сюжету роману? (Пейзаж є засобом, що допомагає автору створювати характеристику героя, психологічним тлом подій, вираженням іншої, відмінної від суспільної, субстанції, яка є втіленням природності, простоти, правди.)

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

1. Проблемні запитання та завдання.

— Дослідник Е. Бабаєв писав: «Поряд з «Євгенієм Онєгіним» О. Пушкіна роман «Анна Кареніна» Л. Толстого став справжньою «енциклопедією російського життя»». Чи згодні ви із цими словами літературознавця? Аргументуйте свою думку.

— Німецький письменник Т. Манн сказав: «Я без вагання називаю «Анну Кареніну» найвеличнішим соціальним романом у світовій літературі». Як ви думаєте, що надає можливості німецькому письменникові робити такі висновки?

— Відомо, що під час роботи над романом «Анна Кареніна» Л. Толстой перечитував О. Пушкіна і, зокрема, роман «Євгеній Онєгін». Пушкін назвав «Євгенія Онєгіна» «вільним романом». Л. Толстой перейняв цю назву для свого твору. Чи згодні ви з думкою автора? (Так, за широтою порушених проблем роман можна вважати «широким, вільним».)

— Визначте основні проблеми роману Л. Толстого «Анна Кареніна». (Роль сім’‎ї в житті людини («мысль семейная», за словами Л. Толстого), пошуки основ міцних сімейних стосунків, питання вибору людини (жінки або чоловіка) права на життя за порухами серця чи відповідальність перед членами родини.)

— Визначте головні сюжетні лінії роману. (Головні сюжетні лінії роману пов’‎язані із життям кількох сімейних пар. Анна — Каренін, Доллі — Облонський, Кіті — Левін. Окрім того, у творі згадуються сімейні історії Вронських, Бетсі Тверської, княгині Лідії Іванівни, селянина Івана Парменова.)


2. Заключна бесіда.

— У чому, на вашу думку, полягають особливості композиції роману? (У центрі композиції роману — історія сімейного життя Анни Кареніної і доля дворянина Костянтина Левіна. Дві сюжетні лінії роману розвиваються паралельно, хоча шляхи обох героїв не перетинаються. Лише наприкінці роману відбувається зустріч між ними, яка не впливає на загальний розвиток сюжету.)

— Визначте різновид роману. (За жанром це сімейно-побутовий роман. Однак Л. Толстой розширив його межі, вивчаючи соціальну дійсність і поглиблюючи психологічні дослідження над характерами героїв.)

— Письменник і критик В. Розанов зазначав: «Творчість Льва Толстого, котрий багато блукав у сутінках власних сумнівів, кличе до світла й радості духовних пошуків». Як ви розумієте слова В. Розанова? Чи згодні ви із цим висловлюванням?

— Як ви думаєте, чим пояснюється популярність творів Л. Толстого в наш час? (І в наш час, коли людство захопилося технологічними і соціально-економічними експериментами, надзвичайно важливими є думки Л. Толстого про духовну мету, відновлення людської єдності, пошуки сенсу буття, а також цінність життя особистості.)


V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ


VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Дібрати цитатний матеріал для характеристики образів роману.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.