Творчість А. Рембо. Вірші «Відчуття», «П’яний корабель», «Голосівки» - ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСЬКІ ЗРУШЕННЯ В ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ – ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ - СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА 10 КЛАС РІВЕНЬ СТАНДАРТУ - АВТОРСЬКІ УРОКИ

Світова література 10 клас рівень стандарту - розробки авторських уроків

Мета: поглибити знання учнів про символізм; ознайомити з матеріалом про життєвий та творчий шлях французького поета А. Рембо; поглиблювати навички аналізу поетичного твору, виразного читання; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти поглибленню знань школярів про французький символізм; виховувати естетичний смак.

Обладнання: підручник; портрет А. Рембо; виставка його творів; тексти віршів А. Рембо (у перекладах на вибір учителя чи учнів).

ХІД УРОКУ

Я — це хтось інший.

Артюр Рембо

Творчий шлях Артюра Рембо — це безпрецедентна

пригода в історії мистецтва.

Стефан Малларме,

французький поет-символіст


I. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Перевірка домашнього завдання.

1) Аналіз трьох-чотирьох письмових робіт учнів.

2) Виразне читання напам’ять віршів П. Верлена (3-4 учні).

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЕПІГРАФІВ УРОКУ

III. ЗАСВОЄННЯ учнями нових ЗНАНЬ, ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК

1. Вступне слово вчителя.

Серед визначних поетів французького символізму чи не найтрагічнішою є постать Артюра Рембо. Метеором увірвався він у літературу (почав писати ще в школі, та назавжди полишив поезію вже у 20-річному віці), але його творчість, гарячкова й відчайдушна, трагічна й енергійна, схвилювала сучасників та нащадків. «Ангелом і демоном» назвав письменника Поль Верлен, захоплюючись «стрімким польотом його поетичної фантазії, що ширяла в різних, подекуди суперечливих, сферах людського духу». Сам Рембо вважав себе бунтівником, котрий спромігся піднятися над своєю епохою і зазирнути «в небачені глибини особистого світу, з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством».


2. Повідомлення підготовленого учня.

Життєвий та творчий шлях А. Рембо

Жан-Нікола-Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в провінційному містечку Шарлевіль, в Арденнах, на північному сході Франції.

Його батько, Фредерік Рембо, був військовим, служив в Алжирі. Мати, Марі-Катрін-Віталі Кліф, походила із заможної селянської родини. Коли хлопчикові виповнилося чотири роки, батько покинув сім’ю, і з того часу мати сама займалася вихованням сина. Вона прищеплювала дітям доброчинність, любов до Бога.

Змалку Артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. Здібності Рембо всіх вражали. Вчитель Жорж Ізамбар підтримував перші спроби юного поета. Із шести-семи років Артюр почав писати прозу, а потім вірші. У п’ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869-го. Цього ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. У цей час Рембо багато читає, захоплюється творами Рабле і Гюґо, а також поезією «парнасців». Віршами «Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий у долині» поет заявив про себе як символіст. В. Гюґо, високо поцінував талант молодого Рембо, назвав його «дитям Шекспіра».

Перший період творчості митця (до 1871 року) позначений впливом авторитетів, що не завадило визріванню бунтарського духу як проти традиційної естетики, так і проти буржуазних порядків провінційного Шарлевіля, де, за словами поета, «ніколи нічого не відбувається». Орієнтуючись на В. Гюґо і Ш. Бодлера, почав писати вірші, які викривали нікчемність міщанства («Засідателі»), Другу імперію («Шаленство кесаря»), лицемірство служителів церкви («Покарання Тартюфа»). Рембо захоплюється революційними ідеями, що призвели монархію до краху. У ті часи свої надії на перебудову суспільства він пов’язував з Республікою.

1871 року, дізнавшись, що проголошено Комуну, Рембо кидає ліцей і, діставшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. За спогадами сучасників, поет жив разом з комунарами, якийсь час був навіть у національній гвардії. Суворо- ритмічний «Вільний гімн Парижа», зворушливий образ дівчини-комунарки у вірші «Руки Жанни-Марі» — яскраві свідчення його настроїв. Але після розгрому Комуни, зневірившись у соціальній боротьбі, А. Рембо в листі до друга від 10 липня 1871 року просить знищити свої твори про комунарів.

Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка, на його думку, має стати пророчицею і ясновидицею. У листі 1871 року до свого шкільного вчителя Жоржа Ізамбара Рембо стверджує, що поет — віщун і провидець — повинен бути Прометеєм, йти попереду людства.

У серпні 1871-го, повернувшись до Шарлевіля, він посилає свої вірші Полю Верлену. Хлопець із провінційного містечка своїми рядками зачарував відомого поета, і той запрошує його до себе. Знайомство переростає в дружбу. Верлен і Рембо вирушають з Парижа на пошуки нових вражень у Бельгію, а потім у Лондон. Цілий рік вони мандрували разом Європою.

У другий період короткочасної творчості (з початку 1871 до початку 1872 року) поезія Рембо набуває трагічного звучання. Особливо виділяється вірш «П’яний корабель», що його Стефан Цвейг назвав «фантасмагоричним сновидінням, бунтом фарб, химерною симфонією лихоманячих слів». Корабель, який збився з курсу і втратив управління, символічно відображає творчі й життєві пошуки Рембо.

У символістському сонеті «Голосівки» декларувалися нові принципи мистецтва: перетворення слова на символ, увага до смислового забарвлення звуків, велике значення відчуттів у сприйнятті світу та відображенні духовного життя людини.

У третій період творчості (1872-1873) Рембо пише цикл «Осяяння», який засвідчив народження незвичайної форми вірша, що можна назвати і віршем у прозі, і ритмізованою прозою. Чарівною красою віє від загадкових картин, навіяних гарячковою вільною фантазією поета. Головне в «Осяяннях» — фіксація особистих настроїв і відчуттів, незалежно від того, що їх викликало: «Є в лісі птах, його спів затримує вас і змушує червоніти. Є годинник, який не дзвонить. Є вибоїна з гніздом білих звіряток. Є собор, який запалає, й озеро, яке підіймається. Є маленький візок, що, покинутий у гаю або ж заквітчаний стрічками, котиться по стежці. Є трупа маленьких акторів у костюмах, що з’являються на дорозі перед стіною лісу. Є, нарешті, й такі, що тебе проганяють, коли ти спраглий і голодний».

Артюр Рембо мав непостійну і примхливу вдачу. Як у творчості, так і в житті він шукав різних шляхів, інколи цілком протилежних. Серед сучасників користувався славою «скандального» поета, який, за словами П. Верлена, «любив так само пристрасно, як і ненавидів». Можливо, внаслідок цього дружні стосунки між двома письменниками нерідко закінчувалися сварками. Одного разу, збуджений полемікою про релігію, Рембо вдарив Верлена ломакою й продовжував лупцювати, допоки той знепритомнів. А в липні 1873 року під час чергової бурхливої суперечки Верлен стріляє в Рембо, ранить його і сам потрапляє до в’язниці. Схвильований Рембо впадає наче в лихоманку. Криком душі, зойком людини, котра вже не розраховує на чиюсь допомогу і все ж кличе у всесвіті когось невідомого, стала книга «Сезон у пеклі» (1873), єдина збірка, видана за життя поета. Але невеличкий наклад (500 примірників) письменник не міг оплатити, і книжки так і залишилися на складі. Їх знайшли випадково через кілька десятків років, до того існувала легенда, начебто Рембо сам знищив увесь наклад.

Розрив із Верленом, відсутність коштів, духовна невлаштованість призвели Рембо до гострої творчої кризи. В останніх творах поета відчувається біль і розпач самотньої душі, приреченої на марне благання: «Приходьте всі, навіть маленькі діти, щоб я зміг втішити вас, роздати вам своє серце, прекрасне серце! Прийдіть, бідаки, робітники! Я не хочу молитов, вистачить мені вашої довіри, вона дасть мені щастя».

«П’яний корабель» долі Рембо остаточно збився з курсу. Поет шукає забуття в алкоголі, наркотиках, бурхливих пристрастях. Але це не втамувало «болю пекучих протиріч», і Рембо вирішив змінити своє життя. Після того, як йому виповнилося двадцять років, він не написав жодного поетичного рядка. Відмовившись від мистецтва, Рембо блукав Англією, Німеччиною, Бельгією, торгував усілякими дрібницями на європейських базарах, наймався косити траву в голландських селах, був навіть солдатом голландських колоніальних військ на Суматрі. Побував у Єгипті, на Капрі, в Занзібарі. Рембо вивчав мову негрів Сомалі, освоював землі Африки, де не ступала нога цивілізованої людини, допомагав імператору Абіссінії готувати війну проти Італії. В останні роки працював у торговельній фірмі «Віанне, Барде і К°», яка продавала каву, слонові бивні, шкіру.

Розрив А. Рембо з поезією дослідники трактують по-різному. Французький письменник А. Камю вбачав у цьому «самогубство духу», австрійський прозаїк С. Цвейг — «зневажання мистецтва, нехтування ним». Існує версія, що поет утік з Парижа, щоб віднайти себе в іншому, щоб ствердитись, але потім все ж таки повернутись незалежним і вільним, позбавившись від «п’яного сну». В деяких сучасних дослідженнях утверджується думка про те, що поет підійшов у своїх експериментах зі словом до крайньої межі і, зазирнувши за неї, побачив лише порожнечу, він ще намагався писати, але вже не міг віднайти сенс поетичної творчості. Однак загадка поезії Рембо й досі не розгадана. Таємничим є не тільки його відхід від мистецтва, а передусім ті твори, що він встиг написати за короткий період, який став цілою епохою у світовій літературі.

Тридцяти семи років, стомленим, але ще повним сил, повернувся Артюр Рембо у Францію. Невідомо як склалася б його подальша доля, та 1891-го в нього виникла пухлина правого коліна, яка виявилася саркомою. 10 листопада того ж року Рембо помер у марсельській лікарні. Поховано поета в Шарлевілі.

Після смерті до митця прийшла всесвітня слава. Його ім’я стало символом світового поетичного авангарду. Без ясновидіння Рембо не було б великої поетичної революції Г. Аполлінера, французьких сюрреалістів, інших поетів. Його творчість привертала увагу й українських поетів. Значний інтерес до неї виявляли Юрій Клен і Василь Бобринський. Поезії Рембо також перекладали М. Терещенко, Г. Кочур, М. Лукаш, Д. Павличко, В. Стус, В. Ткаченко, М. Москаленко та ін.

У другій половині XX століття спостерігається нова хвиля інтересу до особистості А. Рембо. Так, зокрема, його образ цікавив кінорежисерів. Найбільшу популярність мав фільм Агнешки Холланд «Повне затемнення» (1995), створений за однойменною п’єсою американського режисера і сценариста Крістофера Хемптона (1967), в якому роль поета виконував Леонардо Ді Капріо (хоча достовірність образів Рембо і Верлена у цьому фільмі багатьма ставиться під сумнів).


3. Слово вчителя.

А. Рембо усвідомлював свій шлях у поезії як «вічне блукання й поривання у нетрях духу». Усе, що йде ззовні («загальноприйнятні» норми моралі або універсальні «закони розуму», «здоровий глузд» або «добрий смак»), він сприймав як нестерпні пута, що заважають порухам його душі й тіла. Поет не терпів не лише жодного насильства, а й «приручення до середовища», відчуваючи себе істотою, що належить до «іншої раси», «чужинцем» у світі, настільки ж неприємним для оточення, наскільки й воно було неприємним йому.

Тому поезії Рембо властиві поривання до «втечі» й «бунтарства». «Я той, хто страждає, і хто збунтувався»,— писав митець в «Осяяннях». Мова йде про бунт не тільки проти зовнішнього світу, а передусім проти себе, оскільки найбільше він ненавидів саме своє «я» — продукт виховання психологічних, моральних, інтелектуальних звичок. Це «я» для нього не вичерпувало людської суті, воно — маска, за якою ховаються інші, невідомі ірраціональні сили, що творять дійсну сутність людини і потребують звільнення. В одному з віршів поет писав:

Як гордо голову здійняла знов Людина!

І Бога променем своїм краса первинна

На плотськім олтарі в тремкий повергла стан.

Щаслива від добра, поблідла від страждань.

Людина хоче все пройти й пізнати!..


4. Робота з епіграфами до уроку.

— Виразно прочитайте епіграфи до уроку.

— Як ви розумієте слова А. Рембо, що служать першим епіграфом? (У словах А. Рембо відчувається якась роздвоєність особистості, що була характерною для нього, пошуки власного «я».)

— Дайте свій варіант тлумачення вислову С. Малларме про А. Рембо. (Дійсно, в історії світової літератури, мабуть, не можна знайти письменника, зірка якого так швидко б спалахнула і канула у вічність, котрий би за життя, відмовився від занять поезією.)


5. Слово вчителя.

Вірш «П’яний корабель» А. Рембо написав, коли йому було 15 років. Хоча через два роки він виправив деякі рядки. Прочитавши цей твір, П. Верлен зазначив, що в ньому є те, «чим повинна збагатитися сучасна й майбутня поезія». І, дійсно, «П’яний корабель» став новаторським явищем у тогочасній французькій літературі.


6. Виразне читання поезії А. Рембо «П’яний корабель».

(Учень або вчитель декламують вірш у перекладі В. Ткаченко чи іншому на вибір учителя.)

П’яний корабель

За течією Рік байдужим плином гнаний,

Я не залежав більш од гурту моряків:

Зробили з них мішень крикливі Індіани,

Прибивши цвяхами до барвних стояків.


На вантажі свої я не звертав уваги,—

Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,

І, ледь урвався крик матроської ватаги,

Я вирушив туди, куди хотів давно.


Скажено хлюпали припливи океанські,

А я, колись глухий, як мозок дітвори,

Все за водою плив! І заколот гігантський

Зняли півострови, простори і вітри.


Моє пробудження благословили шквали.

Мов корок, танцював я на морських валах,

Що їх візничими утоплених прозвали,

І десять діб вогнів не бачив по ночах.


В сосновий корпус мій текла вода зелена,—

Солодка, як малим кисличний сік, вона,

Відкинувши убік і якір, і демено,

Блювоту вимила та плями від вина.


В настої зорянім, в Морській Поемі милій

Я плавав і ковтав зелену синь тоді,

Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,

Неначе тьмяний знак занурення в воді;


Там, раптом синяві підфарбувавши вири,

Повільні ритми й шал у днину осяйну,

П’янкіші од вина, потужніші за ліри,

Витворюють гірку любовну рябизну!


Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

І те, що може лиш примаритись тобі.


Я сонце споглядав у пострахах містичних,

Що зблисло згустками фіалкових промінь;

Буруни злі, немов актори драм античних,

Віконничний свій дрож котили в далечінь.


Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,

Цілунок на очах морів, і гладь ясну,

І соків круговерть, хмільних і незбагненних,

Співочих фосфорів пробудження від сну!


Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,

Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії

Утихомирює захекані моря.


На берегах Флорид мені траплялось зріти

Квітки, подібні до пантерячих зіниць!

Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий

До лазурових стад стремів на повну міць!


Я бачив, як шумлять драговини та верші,

Де в комишах гниє морський Левіафан!

Як падають у штиль гігантські хвилі перші,

Як даль врізається в бездонний океан!


Льодовики, сонця, і небеса, й заграви!

Гидотні обмілі серед рудих заток,

Куди обліплені комахами удави

Падуть у смороді з покручених гілок!


Хотів би показать я гомінкій малечі

Співочих риб, дорад, що блискотять між хвиль.

І піна вквітчана мої гойдала втечі,

І вітер додавав мені не раз зусиль.


А море — мученик у безбережнім світі —

Мене підносило на схлипах злих своїх,

Воно несло мені свої тінисті квіти,

А я, мов дівчина навколішках, затих...


І, взявшись на своїх бортах гойдати

Їх чвари та послід, я, майже острівець,

Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,

Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!


Під гривою заток я — корабель пропащий,—

Закинутий у вись етерну без птахів,

Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий

Не вирвуть острова, що від води сп’янів;


Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,

Довбаючи, як мур, червоний небокрай,

Де видно — о нектар солодких віршомазів! —

Небесні сопляки та сонячний лишай;


Я, весь плямований вогнистою дугою,

Що мчав і гнав ескорт із коників морських

(Ультрамаринове склепіння наді мною

Валилось, плавлячись у вирвах вогняних),


Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний

Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,

Ясних застиглостей вивідувач одвічний,—

Я за Європою прадавньою тужив!


Архіпелаги зір та острови незнані

Я зрів, де небеса відкриті для плавців:

— В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,

О зграє злотих птиць, Снаго прийдешніх днів?


Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,

Гіркі усі сонця й пекельний молодик;

Заціпило мені від лютого кохання.

Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!


За європейською сумуючи водою,

Холодну та брудну калюжу бачу я,

Де вутлий корабель, як мотиля весною,

Пускає в присмерку засмучене хлоп’я.


І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,

Не можу більше йти в кільватері купців,

Під оком злих мостів я пропливать не в силі,

Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.


7. Аналіз поезії.

— Чи можна визначити про що цей вірш? (Вірш має безліч інтерпретацій, викликає у читачів різні асоціації. Одні бачать у ньому бунт проти сірої буденності, інші — аналогію з подіями Паризької комуни, треті говорять про те, що в цьому творі автор передбачив свою власну долю, четверті вбачають у ньому виклад філософсько-естетичної концепції митця. У вірші описані мандри корабля, що втратив управління і носиться безмежним океаном.)

— У чому полягає особливість цього твору? (У вірші спостерігається злиття об’єктивного і суб’єктивного першоджерел. Саме тому описані події можуть асоціюватися як з реальним життям, так і з філософським узагальненням (блукання і поривання ліричного героя у просторах духу, життя, поезії).)

— Визначте композицію вірша. (Композиція вірша складається з трьох частин. Зав’язка — загибель команди і втрата керування кораблем, розвиток дії — уявні мандри ліричного героя в морській стихії, кульмінація — зіткнення піднесеної фантазії з буденною реальністю, розв’язка — відмова героя від прагматичного життя.)

— Які види конфлікту є у творі? (У вірші є два види конфлікту: зовнішній і внутрішній. Зовнішній — зіткнення ліричного героя зі стихією та буденністю, внутрішній — боротьба, що точиться в душі ліричного героя за духовне пробудження, особистий незалежний світ, мрії.)

— Яка головна тема твору? (Мандри душі ліричного героя в житті та у світі власної уяви.)

— Прослідкуйте етапи «пробудження» душі ліричного героя. (Вірш починається з мотиву пробудження ліричного героя. («Я вирушив туди, куди хотів давно»; «Моє пробудження благословили шквали»; «колись глухий.., я за водою плив».)

— Що, на вашу думку, символізує образ корабля? (Образ корабля, що нарешті звільнився, символізує потяг ліричного героя до пошуку іншого світу, відмінного від звичайного, вільного у своїх фантазіях, думках, мріях.)

— Як почуває себе ліричний герой у цьому плаванні? (Його приваблює небезпека: «Я блискавицями роздерте небо знаю, / Прибої, течії, смеркання голубі, / Світанки, збуджені, мов голубині зграї, / І те, що може лиш примаритись тобі».)

— Що побачив герой під час плавання? (Усе розмаїття світу, з його складностями і багатогранністю. Але його не лякають ні шторми, ні блискавиці, ні складнощі, пов’язані з пошуками таємного сенсу буття.)

— У вірші є два світи. Як їх сприймає ліричний герой? (Реальний світ для ліричного героя є справжньою трагедією, оскільки в ньому немає простору для польоту думок і почуттів. Вільніше він почувається у світі ірреальному.)

— Який прийом використовує автор для зображення цих двох світів? (Прийом контрасту: безмежний бурхливий океан і холодна й брудна калюжа, вільний «п’яний корабель» і «вутлий корабель», що його в присмерку пускає засмучене хлоп’я.)

— Який фінал вірша? (Фінал відображає результат духовних та естетичних пошуків автора, який усвідомив перевагу внутрішнього життя над обмеженістю зовнішнього простору.)

— Які образи-символи є у вірші? (Образ п’яного корабля, моря, символи-кольори.)


8. Коментар учителя.

Назва вірша теж є символічною. Багатьох дослідників та читачів хвилює питання: «Чому корабель п’яний?» У творі неодноразово звучить мотив сп’яніння. З одного боку, це означає забуття нудної буденності, сірого життя, а з іншого — відчуття припливу нестримної фантазії та енергії. Ліричного героя п’янить розмаїття почуттів, небачені краса і таємниця ірреального світу, що відкрився в його душі. У вірші відчувається дивовижне злиття героя зі стихією, що пробуджує в ньому поетичне натхнення.

Море в поезії виступає багатозначним символом. Це і почуття, і примхлива життєва доля, і поезія.

У вірші є й символи-кольори: зелений колір моря, «зелена синь» морських глибин. Як відомо, у символістів ці два кольори означали надію.


9. Проблемне запитання.

— Деякі дослідники називають вірш А. Рембо «П’яний корабель» поемою. Чи згодні ви з такою думкою? (Відомо, що поема як жанр поєднує в собі елементи лірики, епосу й драми. Усі ці ознаки є у творі А. Рембо.)


10. Виразне читання поезії А. Рембо «Відчуття».

(Учень або вчитель декламують вірш у перекладі Г. Кочура чи іншому на вибір учителя.)

Відчуття

В блакитні вечори стежками йтиму я;

Колотиме стерня, траву почну топтати:

Відчує свіжість піль тоді нога моя,

Я вітру голову дозволю овівати.


Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.

В душі безмежної любові лиш припливи;

Все далі й далі, мов бродяга той, піду,

З Природою, немов із жінкою, щасливий.


11. Аналіз поезії.

— Яким постає у творі ліричний герой? (Ліричний герой представлений мандрівником.)

— Якою він бачить природу? (Природа для нього постає живою істотою в образі жінки, яку він здатен пізнати лише за допомогою відчуттів.)

— До чого прагне ліричний герой? (До злиття з природою, що надає йому гармонії та щастя.)

— Яка композиція вірша? (Вірш поділяється на дві частини. У першій відображено уяву ліричного героя, згадуються вже пережиті враження. В цій частині переважають дієслова майбутнього часу, оскільки почуття проектуються на майбутнє. У другій — ліричний герой немов переноситься в уявну дійсність, що сприймається як реальність. Тут переважають дієслова теперішнього часу.)

— Яка кольорова символіка вірша? (У вірші домінує блакитний колір, що символізує чистоту почуттів та духовних поривань героя до світу краси.)

— Які художні засоби використовує автор? (Епітети: «блакитні вечори», «безмежної любові»; порівняння: «все далі й далі, мов бродяга той, піду»; метафори: «я вітру голову дозволю омивати».)

— Яка роль тропів у вірші? (Вони розкривають піднесений настрій героя, душевний спокій, сповнений відчуттям вільного простору та свіжого повітря.)


12. Слово вчителя.

Вірш А. Рембо «Голосівки» відразу привернув увагу читачів і критиків, викликавши різні тлумачення. Багато літераторів вбачали в ньому розвиток думки о Ш. Бодлера про «відповідності» між звуками, кольорами, запахами, людськими почуттями. Інші говорили, що в цьому вірші Рембо відобразив дитячі спогади про барвистий буквар, за яким його вчили читати. Існують і символічні прочитання твору. Але цей вірш, мабуть, залишиться найбільшою загадкою поета А. Рембо.


13. Виразне читання поезії А. Рембо «Голосівки».

(Учень або вчитель декламують вірш у перекладі Г. Кочура чи іншому на вибір учителя.)

Голосівки

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О,— про вас я нині б розповів:

А — чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;


Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’яніле каяття або нестримний гнів;


У — жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —

Печать присвячених алхімії ночей;


О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.


14. Аналіз поезії.

— Визначте жанр твору. (Сонет.)

— Чим сонет Рембо відрізняється від усіх інших творів подібного жанру? (А. Рембо відкидає строгість у вибору теми сонету, стриманість форми, чіткість ритму. Його сонет побудований як низка асоціацій ліричного героя. «Голосівки» вражають читача своєю динамікою, рухливими образами й почуттями, зміною інтонації, що допомагає авторові розкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій.)

— У чому полягає новизна твору? (А. Рембо пропонує нове поетичне бачення, коли поєднуються звуки і кольори в одне ціле, душевний стан природи і людини, земне і божественне.)

— У чому особливість асоціацій ліричного героя? (На перший погляд, асоціації ліричного героя досить розрізнені. Але вони пов’язані між собою відносинами контрасту: чорний — білий (духовна смерть — чистота вічного буття), червоний — зелений (пристрасть — мудрий спокій). Але поет не бачить якихось нездоланних протиріч, адже одне не існує без іншого, оскільки у світі все взаємопов’язане.)


15. Коментар учителя.

У «Голосівках» поет шукав нову мову поезії. Він писав: «Я винайшов колір голосних! Я погодив форму і плин кожної приголосної і тішив себе надією за допомогою інстинктивних ритмів винайти таке поетичне слово, яке рано чи пізно буде доступне всім почуттям. Я зберігав тлумачення. Спочатку це було навчання. Я записував безгоміння ночі. Я занотовував невимовне. Я фіксував запаморочення».

Експерименти А. Рембо були продовжені наступними поколіннями символістів, які шукали таємничого змісту в царині звуків і дивовижних образів.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

Заключна бесіда.

— Подумайте, чому А. Рембо вважають символом поетичного авангарду?

— На вашу думку, яку роль відіграли тривалі мандрівки поета?

— У чому полягає трагізм долі А. Рембо?

— Які новаторські тенденції притаманні поезії митця?

— Яка роль поета у розвиткові світового літературного процесу?

— На кого з українських поетів мала вплив творчість А. Рембо?

— Назвіть перекладачів віршів А. Рембо українською мовою.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до уроку позакласного читання. Прочитати новели П. Меріме «Кармен», «Маттео Фальконе», «Венера Ілльська».

Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життя та творчість П. Меріме.