О. Уайльд. Роман «Портрет Доріана Грея». Життєвий та творчий шлях письменника. Уайльд — письменник англійського раннього модернізму. Естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю - РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ - СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА 10 КЛАС РІВЕНЬ СТАНДАРТУ - АВТОРСЬКІ УРОКИ
Світова література 10 клас рівень стандарту - розробки авторських уроків
Мета: ознайомити учнів з матеріалом про життєвий та творчий шлях відомого англійського письменника О. Уайльда, з’ясувати особливості його естетичної позиції; домогтися засвоєння понять «естетизм», «парадокс»; поглиблювати навички самостійної роботи з додатковою літературою, конспектування; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти естетичному вихованню школярів.
Обладнання: підручник; портрет О. Уайльда; текст роману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» у перекладі Р Доценка (або іншому на вибір учителя та учнів); словник літературознавчих термінів.
ХІД УРОКУ
Художник — це той, хто творить прекрасне.
О. Уайльд
Поета робить живе відчуття дійсності і здатність її висловити.
Й. В. Ґете, німецький поет
I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЕПІГРАФІВ УРОКУ
II. ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НОВИХ ЗНАНЬ, ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК
1. Вступне слово вчителя.
Оскар Уайльд — одна з найбільш визначних фігур європейського декадансу. Ідеї та настрої свого часу він епатажно відтворив на прикладі власного життя. Це одна з найбільш парадоксальних особистостей в історії людства. О. Уайльда називали «королем життя», «принцом Парадоксу», «Шехерезадою салонів», «блискучим Оскаром» за його неймовірну дотепність, невичерпну вигадку і вміння зачаровувати людей.
Творчість О. Уайльда тісно пов’язана з багатьма явищами не тільки англійської, а й усієї західноєвропейської літератури. Письменник сам підкреслював цей зв’язок, згадуючи низку близьких йому імен, серед яких слід назвати Е. По, Ш. Бодлера, Т. Готьє, Дж. Рескіна, У. Пейтера.
Уайльд намагався протистояти всьому офіціозному, все буденне його дратувало, все огидне — відштовхувало. Єдине, що рятувало від сірої буденності — Мистецтво (письменник завжди писав це слово з великої літери). Мистецтво для нього було храмом Краси, де завжди багато радості і де можна забутися від жахів світу.
2. Повідомлення підготовленого учня.
Життєвий та творчий шлях О. Уайльда
Оскар-Фінгал-О’Флаерті-Уїлс Уайльд народився 16 жовтня 1854 року в столиці Ірландії — Дубліні, місті, що подарувало світові плеяду видатних письменників (серед них — Дж. Свіфт, Р. Б. Шерідан, Дж. Б. Шоу, Дж. Джойс та ін.).
Батьком майбутнього письменника був один з найвідоміших лікарів не тільки Ірландії, а й усієї Великої Британії — офтальмолог і отоларинголог Уїльям Роберт Уайльд. Він відзначався високою ерудицією, цікавився археологією та ірландським фольклором. Мати, Джейн Франческа Уайльд, відома ірландська світська дама, досить екстравагантна жінка, поетеса, яка писала патріотичні вірші під псевдонімом «Сперанца» (в перекладі з італійської — Надія). Вона знала давньогрецьку мову і відкрила перед сином красу творів Есхіла, Софокла, Еврипіда. Від батька Оскар успадкував працелюбність і допитливість, від матері — мрійливість, екзальтований розум, інтерес до таємничого і фантастичного, схильність вигадувати незвичайні історії. Великий вплив на формування майбутнього письменника мала й атмосфера літературного салону матері.
В одинадцять років хлопчика віддали до знаменитої Портора-скул — суворої, фундаментальної, по-справжньому англійської школи. Спочатку ні успішністю, ні старанністю він не відзначався, оскільки важко витримував суворий режим, але швидко навчився самостійності й уміння пристосовуватися до обставин, чим відразу вирізнився з-поміж учнів,— зі смаком одягався, був бездоганний і охайний у побуті, стриманий і розважливий у словах та вчинках. Наступним етапом його освіти став коледж Трініті у Дубліні — інтернат із не менш суворими правилами, ніж у Портора-скул. Далі — Оксфорд, який за тих часів більше нагадував аристократичний клуб молоді, ніж навчальний заклад. Оскар став членом елітарного клубу знавців мистецтва, центром якого був викладач університету Джон Рескін, відомий англійський літератор.
Канікули Оскар Уайльд проводив в Італії або Греції. Античні статуї, архітектура, фрески та мозаїки Рима, Венеції, Мілана надихали юнака на творчість. Спочатку це були вірші, в яких відчувалися давньогрецькі мотиви, потім — балади, сонети. За поему «Равенна» Уайльд одержав золоту нагороду Оксфордського університету. Це було перше велике досягнення майбутнього письменника.
1878 року Оскар закінчив університет і переїхав до Лондона, де й почав самостійне життя. Молодий чоловік зосередився на тому, щоб привернути до себе увагу. Він годинами проводив перед дзеркалом, вивчав своє обличчя, рухи, жести. І незабаром в Оскара з’явився новий імідж: довге волосся, одяг у стилі доби Відродження (короткі штани, оксамитова курточка, неймовірних розмірів краватка, вигадливий берет, яскраві середньовічні панчохи), а в руці квітка лілеї або соняшника. Його вигляд шокував сучасників, але саме на таку реакцію Оскар і розраховував.
Перша поетична збірка Уайльда «Поезії» вийшла 1881 року й одержала схвальні відгуки критики. В надзвичайно живописних поезіях молодого автора відчувалася наближеність до творчої манери французьких символістів та імпресіоністів. Але надалі він відмовився від поезії. Хоча саме вірші й принесли Уайльдові славу. Про нього дізналися у Франції (під час перебування в цій країні Уайльд познайомився з Е. Золя, П. Верленом, С. Малларме, вже дуже постарілим В. Гюґо). Письменника запросили з лекціями до Америки, які він читав упродовж 1882-1883 рр., пропагуючи естетизм — нову філософську й літературну течію. Уайльд в усьому залишається оригінальним. Наприклад, проходячи таможенну процедуру перевірки, на питання чи є у нього те, що має бути задекларованим, він відповів: «Мені немає чого декларувати, окрім своєї геніальності».
З Америки Уайльд повертається до Ірландії, де теж читає лекції в Дублінському університеті. Саме тут, у Дубліні, він познайомився з Констанцією Ллойд, яка стала його дружиною. Скромна серйозна дівчина, донька адвоката, побачила в Уайльді казкового принца і закохалася в нього без пам’яті. Перші роки сімейного життя були щасливими: Оскар ніжно й віддано кохав свою дружину. У подружжя народилося двоє синів — Сиріл та Вів’єн. Саме для них Уайльд вигадує казки. Пізніше він записав їх і видав два збірники казок — «Щасливий принц та інші казки» (1888), «Гранатовий будиночок» (1891).
У 80-х роках відбулося становлення Уайльда як журналіста, критика, есеїста, прозаїка, драматурга, майстра усної бесіди. Свої естетичні смаки письменник задовольнив, редагуючи журнал «Світ жінки». Діяльність Уайльда-журналіста високо цінував Б. Шоу.
1887 року вийшла низка творів письменника, серед яких були оповідання «Злочин лорда Артура Севіла», «Взірцевий мільйонер», «Кентервільський привид», есе «Душа при соціалізмі». Ці твори стали втіленням уайльдівської теорії естетизму у творчості.
1890 року виходить єдиний роман, що приніс Уайльду успіх,— «Портрет Доріана Грея».
У 90-х роках з-під пера О. Уайльда вийшли драматургічні твори «Соломея» (1893), «Ідеальний чоловік» (1895), «Як важливо бути серйозним» (1899) тощо. Сценічний успіх цих п’єс приніс авторові не тільки славу, а й гроші. Нарешті він міг задовольнити свій вибагливий смак, втілити в життя любов до коштовних речей. Уайльд майже перестав писати й повністю віддався світському життю. Його називали «королем життя» або «Принцом Парадоксу». Він навіть зовні став іншим: юнацький костюм змінили сюртуки, рединготи, циліндри; тепер цей франт обирав коштовності залежно від пори року, погоди, настрою. Незмінною залишалася лише свіжа квітка у петельці, але вже не соняшник чи лілея, а орхідея або гвоздика.
До Уайльда по-різному ставилися всі, хто його знав. Настрої публіки виявилися досить мінливими. Спочатку цензура заборонила п’єсу «Соломея», звинувативши автора в аморальності. А потім над письменником почався судовий процес. Він подав позов до суду на лорда Куїнсберрі, який письмово образив його, звинувативши в розбещенні свого сина Альфреда Дугласа. Але внаслідок підступної гри лорда на лаві підсудних опинився сам О. Уайльд. Процес набув розголосу. Знайшлося багато свідків аморального поводження Уайльда, і вони виступили в суді. Сам підсудний не вимовив жодного слова на свій захист. Друзі навіть пропонували йому втекти з Англії, але він відмовився. 25 травня 1895 року Уайльда засудили до двох років ув’язнення, що стали роками пекельних мук для душі й тіла письменника.
Навіть звільнившись із в’язниці, Уайльд вже не міг повернутися до колишнього життя. Дружина подала на розлучення, друзі відвернулися від нього. У цей період виходять нові твори митця — «Балада Редінгської в’язниці» (1898) і «Тюремна сповідь» (лист із в’язниці до Альфреда Дугласа опублікований 1905 року, після смерті автора). Окрім того, книги письменника вилучалися з бібліотек, журнали не друкували його творів. Через деякий час Уайльд покинув Англію. Попереду були три роки довгих блукань Європою, аж поки письменник не знайшов притулок у Франції. Уайльд навіть змінив своє ім’я на Себастьян Мельмот. Як відомо, прізвище Мельмот було взято з готичного роману відомого англійського письменника XVIII століття Чарлза Метюріна, двоюрідного діда Уайльда,— «Мельмот Блукач».
Там, на чужині, в Парижі, О. Уайльд і помер 30 листопада 1900 року від гострого менінгіту, самотній, в якомусь другорядному готелі. Незадовго до смерті він сказав: «Я не переживу XIX століття. Англійці не винесуть моєї подальшої присутності». Його поховали на цвинтарі Баньо у Парижі.
Приблизно через 10 років Уайльда перезахоронили на цвинтарі Пер-Лашез. На могилі митця було встановлено пам’ятник у вигляді крилатого кам’яного сфінкса.
У кінці 2007 року після спеціального опитування телеглядачів корпорацією «Бі-бі-сі», Оскара Уайльда було визнано найбільш дотепною людиною Великої Британії. Він обійшов навіть таких славетних людей Англії, як Шекспір та У. Черчіль.
3. Слово вчителя.
До історії світової літератури О. Уайльд увійшов як представник естетизму — своєрідного філософсько-естетичного напряму, що виник у кінці XIX століття.
4. Робота із словником літературознавчих термінів.
Естетизм — 1) загальна назва літературно-мистецьких течій, митці яких у своїх маніфестах і творах на перше місце висувають естетичні програми та естетичні особливості мистецтва («парнасці», символісти, неокласики та ін.); 2) філософська теорія, яка обстоює пріоритет мистецтва, його іманентну (внутрішню) сутність, художню автономність, вічну красу і силу.
5. Лекція вчителя.
(У процесі лекції учні складають конспект або тези.)
Естетичні погляди О. Уайльда
Головним для прихильників естетизму був культ краси.
Як відомо, першими, хто проголосив мистецтво та красу явищами самоцінними, стали французькі романтики та символісти. Захоплення античністю, критичне ставлення до загальноприйнятих істин, обожнювання прекрасного в усіх його проявах — усе це об’єднувало французьких представників «чистого мистецтва» з англійськими естетами.
На думку літературознавців, витоки естетизму беруть початок у «Прерафаелітському братстві», яке за свій ідеал обрало культуру Середньовіччя. Уайльд деякий час відвідував збори товариства, спілкувався з Д. Росетті, Ч.-А. Суїнберном, котрі мріяли відкрити нове бачення краси, що трансформувало б усталені смаки старої Англії.
Великий вплив на естетичні погляди письменника мали його оксфордські наставники — Дж. Рескін та У. Пейтер. Саме від них і прийшло обожнювання краси в мистецтві та житті й нове епікурейство — відхід від проблем буття у світ власних витончених почуттів.
Теорію естетики О. Уайльд виклав у книзі «Задуми» (1891), зокрема трактаті «Занепад мистецтва брехні», побудованому у формі діалогу Сиріла та Вів’єна. Єдиний пункт, в якому сходилися обидва співрозмовники,— критичне ставлення до сучасного письменникові стану мистецтва. Сиріл захищає традиційний реалістичний погляд на мистецтво як дзеркало життя. Прихильник радикальних поглядів Вів’єн (у його словах відчуваються погляд самого Уайльда) стверджує, що «життя тримає дзеркало перед Мистецтвом», тобто життя наслідує мистецтво значно більше, ніж мистецтво життя. У запропонованій формулі мистецтва, що дивиться в люстерко, яке тримає життя, відбилися основні положення естетизму Уайльда:
— велич і вічність мистецтва;
— самодостатність;
— мистецтво вище за істину й мораль;
— замилування прекрасним;
— естетична увага до почуттів, вражень людини;
— зображення краси у всіх її проявах;
— проголошення насолоди як вищого сенсу існування (гедонізм).
Широко відомі парадокси О. Уайльда, за які його називали «Принц Парадокс». Парадоксальність митця можна вважати виявом гедонізму — насолодою від гострої гри думок.
6. Робота із тлумачним словником.
Парадокс (грец. ????????? — незвичайний, неймовірний, дивний, від. ???? — поруч, біля, порівняно з і ???? — думка, погляд) — 1) позірно істинне твердження чи низка тверджень, яке призводить до суперечності або ігнорує інтуїцію; 2) формально логічна суперечність, яка полягає в тому, що в процесі доведення створюються умови для одночасного доказу істинності й хибності певного висловлювання, причому доведення істинності цього висловлювання неодмінно веде до визнання його хибності та навпаки; 3) несподіване явище, яке не відповідає звичайним науковим уявленням; 4) думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною.
Парадокс використовується як художній прийом.
Парадоксальність властива багатьом творам мистецтва різноманітних жанрів. Через свою незвичайність парадоксальні вислови, назви, зміст творів привертають увагу. Це застосовується в розмовному жанрі, театральному мистецтві, живописові та фольклорі. Хороші оратори використовують цей прийом у своїх виступах для підтримання уваги слухачів.
Парадоксальними є багато висловів відомих мислителів та письменників, наприклад афоризми Козьми Пруткова, Бернарда Шоу, Оскара Уайльда, Станіслава Єжи Лєца.
7. Продовження лекції вчителя.
У всіх своїх літературних творах, як і в житті, О. Уайльд широко використовував парадокс, котрий був для письменника і літературним прийомом, і способом мислення. Уайльд підтримував своїх літературних попередників, діячів доби Відродження, які гостро поставили проблему співвідношення правди й красномовства, усвідомивши, що гра словом може бути небезпечною, вона здатна віддаляти від істини, а не вести до неї. Парадоксальними в Уайльда стають не тільки окремі вислови, а й ситуації.
Зазначимо, що парадокси О. Уайльда не завжди розкривають його ставлення до проблеми. Сам письменник говорив, що «парадокси завжди безпечні». Деякою мірою, він мав рацію, оскільки балансування митця на межі серйозного й кумедного звикли розглядати як творче та життєве кредо.
Важливе положення естетики митця — співвідношення мистецтва і моралі. У цьому питанні Уайльд посів своєрідну позицію. Поширюючи тезу про самодостатність мистецтва, він заперечував вплив морально-етичних законів суспільства на митця та його твори. У передмові до роману «Портрет Доріана Грея» письменник зазначив: «Немає книг моральних або аморальних. Є книги добре написані або погано написані. Ото й усе», «Митець не має етичних уподобань». Як бачимо, вислови зовсім різні, що й дало можливість звинуватити Уайльда в аморальності. Не слід думати, що письменник відкидав мораль взагалі, йому не подобалося банальне розуміння моральних принципів.
8. Інформація для допитливих.
30 листопада 2000 року до 100-ліття від дня смерті О. Уайльда в Лондоні було відкрито пам’ятник письменникові.
У ці ж дні в Британській бібліотеці Лондона відбулася виставка, матеріали якої яскраво висвітлюють життя О. Уайльда та його час. Серед експонатів — численні листи, рукописи, фотографії, перші видання книг та багато інших цінних речей. В організацію виставки великий внесок зробив онук письменника Мерлін Холланд, який до цієї дати видав «Повне зібрання листів Оскара Уайльда».
Особливо зворушливим був один експонат. Це конверт, в який Оскар у 13 років поклав пасмо своєї молодшої сестри, котра померла в 10 років. Цей конверт знайшли серед його особистих речей. Тридцять три роки він возив його із собою: до Америки, при переїздах після одруження, тримав при собі у в’язниці, вигнанні. Цей конверт був з Оскаром Уайльдом і в день його смерті. Недарма його онук, Мерлін Холланд, часто повторював: «Оскар, попри всі свої недоліки, був дивовижним феноменом».
9. Робота з епіграфами.
— Виразно прочитайте вислови, що служать епіграфами до уроку.
— Як ви розумієте слова О. Уайльда? (У них відчувається вплив естетичної теорії: митець має створювати прекрасне і нести його своїм читачам.)
— Подумайте, як слова німецького поета Й. В. Ґете співвідносяться з творчістю О. Уайльда? (Митець має віднайти прекрасне в дійсності й відобразити його у своїх творах.)
III. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ
1. Підсумкова бесіда.
— Представником якого літературного періоду був О. Уайльд? (Ранньомодерністської доби.)
— Чи знайомі вам казки О. Уайльда? Поділіться своїми враженнями про них.
— Дайте визначення поняття «естетизм як філософсько-естетичний напрям».
— Згадайте, хто до Уайльда пропагував естетизм у мистецтві? (Члени групи «Парнас», представники «чистого мистецтва».)
— У чому полягала сутність естетичних поглядів О. Уайльда?
— В якому творі О. Уайльд виклав свою теорію естетики?
— Що таке парадокс?
— Чого не визнавав О. Уайльд у житті та мистецтві? (Банальності.)
2. Творче завдання.
— Знайдіть у тексті роману «Портрет Доріана Грея» приклади парадоксів, спробуйте дати тлумачення цих висловів.
(«Краса, справжня Краса кінчається там, де починається одухотвореність. Інтелект — уже сам собою щось диспропорційне»; «Єдине, чим шлюб задаровує — це обман, без якого не обходяться ані чоловік, ані жінка»; «Сумління і боягузтво — власне одне й те саме. Сумління — це лише фасад боягузтва»; «Бо ніщо не лікує так душі, як відчуття, і ніщо не лікує так відчуттів, як душа»; «Справжня таїна життя — це видиме, а не невидиме»; «Мужчини одружуються з утоми, жінки з цікавості: ті й ті знаходять розчарування» тощо.)
3. Перевірка конспектів.
(Учитель перевіряє 3-4 учнівські зошити.)
IV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Вивчити конспект; перечитати роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про історію створення роману.