ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ ТА ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ ХІХ СТОЛІТТЯ - ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ ТА ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ ХІХ СТОЛІТТЯ - ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Розробки уроків - Поезія ХІХ століття на уроках зарубіжної літератури 10 клас - 2018

Розвиток літератури невід’ємний від розвитку суспільства. Література на межі XIX — початку XX століть була тісно пов’язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу.

Серед низки філософських, наукових, соціологічних, культурологічних концепцій на формування світогляду людини першої половини XX ст. особливо активно впливали позитивізм, “філософія життя”, ніцшеанство, культурологічна концепція О. Шпенґлера, інтуїтивізм, фройдизм, марксизм, екзистенціалізм. Ідеї А. Шопенгауера, С. К’єркеґора, Ф. Ніцше, А. Берґсона створювали філософське підґрунтя для різноманітних літературних явищ і художніх течій епохи зламу віків.

Яскравою прикметою літератури XIX ст. є виявлення національної своєрідності деяких країн, зокрема й США. Формування європейських націй підійшло до своєї фінальної стадії, до свого максимального загострення. Якщо у попередні епохи розвитку європейських літератур інтелектуали Європи скоріш осмислювали себе як своєрідну інтелектуальну націю серед різнорідного, але нерозумного народу, то відтепер письменники ототожнюють себе із своєрідною культурою своєї батьківщини, що оцінюють як неповторну. Проте усвідомлення національної самобутності не означає національного відокремлення. Різні європейські культури вступають у живий процес взаємодії, починають осмислювати неповторність одна одної, взаємно збагачуються.

Для літератури XIX ст. є характерними два глобальних літературних напрями — романтизм і класичний реалізм. Ці два напрями розвивалися практично паралельно, постійно взаємодіяли, збагачували один одного. Романтизм вважається старшим за класичний реалізм, оскільки романтики раніше, ніж реалісти, отримали власну естетичну теорію, що спочатку виникла в Німеччині (Єнський і Гейдельберзький університети), а потім поширилася на весь світ.

Романтизм — напрям у літературі та мистецтві XIX ст., що характеризується зображенням ідеальних героїв і почуттів. Для нього характерними є відчуття хиткості світу, розчарування в революції.

Назва виникла від французького слова romantisme, яким позначалося щось таємне, дивне, нереальне. Сутність романтизму: незвичайні герої у незвичних обставинах.

Пізній романтизм істотно відрізняється від романтизму 18001840-х рр. Романтики враховували досягнення реалістичної прози та самі впливали на неї. Безсумнівно, що психологічний аналіз внутрішнього життя перейшов у реалістичну прозу з романтичного мистецтва, з романтичної лірики і поеми. Але і романтизм багато чому навчився у реалістичного роману та реалістичної прози загалом. По-перше, ліричний герой у багатьох романтиків (у Тютчева, наприклад) втрачає риси винятковості та обраності, постаючи цілком звичайною людиною, наділеною, проте, потужністю та витонченістю особистого духу. По-друге, романтичну одухотвореність усього сущого романтик (наприклад, творчість Фета) знаходить зовсім не в чомусь винятковому, а в найповсякденніших явищах природи та предметах, не стільки в катаклізмах природи, скільки в її спокійних, тихих станах. По-третє, романтики цінують точність — образотворчу, мальовничу, звукову, акустичну, пластичну, скульптурну і навіть “наукову” (політ, поведінка звірів, птахів, комах).

До періоду пізнього романтизму належить поезія Ф. І. Тютчева, А. А. Фета, Ш. Бодлера, В. Вітмена, які не лише увінчали своєю творчістю розвиток романтичної традиції, а й провістили в літературному процесі нову, модерністську епоху.

ПЕРЕХІД ДО МОДЕРНІЗМУ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ Й ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ

Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина.

Модерн — особливий тип мистецтва, що поставив собі за мету перевернути створену ще з часів Відродження традицію європейського мистецтва.

Звичайний предметний світ не цікавить модерністів: в їхній інтерпретації він набув форми справжнього абсурду. Своїм гаслом вони проголосили створення “нової дійсності”, яка і є “абсолютно реальною”. Численні модерністичні напрями, утілені

Історико-літературний процес кінця XIX — початку XX століття в літературі та інших видах мистецтва, що виникали як на початку ХХ ст., так і в його другій половині, відрізняються один від одного своїм завданням та засобами виразності. Але за всього розмаїття модерністичних течій їх об’єднувала одна риса — прагнення відобразити світ у формі вираження почуттів та настрою митця, утвердження самоцінності естетичних переживань, пріоритету чуттєвого відбиття над можливостями раціонального пізнання.

Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети та життя людей, а духовне буття, що, на їхню думку, має особливе значення. Як зазначив Стефан Малларме, все єство поетів заполонила думка про Книгу, де були б “орфічне потрактування Землі, справжнє призначення поета і найвища мета літературного дійства — бути знаряддям Духу”. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму — символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу.

Символізм (гр. symbolon — знак, символ, ознака) — одна з течій раннього модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого “життя душі” і пошуку “вічної істини”.

Як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії 70-80 рр. ХІХ ст. і розвивався до початку ХХ ст. Символізм будувався на сформульованому Шарлем Бодлером законі “відповідностей”, розімкнутих у безкінечний, постійно оновлюваний світ, де відбувається “активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє”, їх синтез, спостерігається їхня відмінність. Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, на ірраціональній основі, що розкривається через натяк осяяння. Жан Мореас писав, що символічна поезія — ворог “об’єктивного опису”, для неї конкретні явища — лише видимість.

В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу — краси. Художній символ приводить до думки про існування ідеального начала, недоступного для звичайного пізнання світу,— “сфери таємного” (С. Малларме), “невидимих і фатальних сил” (М. Метерлінк). Слово у символізмі — натяк, образ — загадка.Великий вплив на розвиток естетичної концепції символізму мав німецький романтизм, а також ідеї А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. С. Соловйова.

Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчуває шлях до істини. А інтуїцію ототожнювали з містичним прозрінням, бо завдяки їй поет пізнає правду “таємничішу і гострішу, ніж правда матеріальна” (М. Метерлінк).

Одним із найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (лат. suggestio — натяк, навіювання). Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали читачам певні настрої, асоціації та аналогії. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з’ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим “домислити і завершити написане”.

Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи “вічну істину”, символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, музичність, абстрактність образів тощо. Усе це зумовлювало високий ступінь умовності символістських творів.

В їхній творчості органічно поєднуються принципи Краси і Правди, відчувається туга за казковим і прекрасним світом, у якому особа та нація злились би в одне ціле, подолавши відчуженість.

Спираючись на “філософію серця”, вітчизняні письменники збагатили скарбницю світового символізму новими формами вираження душевних почуттів (особливою милозвучністю, використанням жанрів українського фольклору — пісні, думи, казки тощо, поєднанням абстрактних символів з реальними враженнями).

У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн; у Німеччині — С. Георге; в Австрії — Р.-М. Рільке, Г. Гофмасталь; у Росії — В. Я. Брюсов, Андрій Бєлий, О. О. Блок. В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам угруповань “Молода муза”, “Митуса”, “Українська хата”. М. К. Вороний, Олександр Олесь, О. А. Слісаренко, Д. Ю. Загул, П. Г. Тичина, С. Ф. Черкасенко надали символістичним формам актуального національного змісту. Обстоюючи право митця на свободу, українські символісти не відмовлялися від громадянських обов’язків літератури.

Імпресіонізм (фр. impressionisme, від impression — враження) — художній стиль у мистецтві останньої третини XIX — початку XX ст., що справив величезний вплив на розвиток всього наступного мистецтва. Представники течії імпресіонізму прагнули передати безпосереднє враження від навколишнього світу, мінливі стани природи. Імпресіонізм зародився в 1860-х рр. у Франції, коли художники внесли в живопис різноманіття та складність міського побуту, свіжість і безпосередність сприйняття світу. Для їхніх добутків характерне зображення випадкових ситуацій, сміливість композиційних рішень, що передається через неврівноваженість, фрагментарність композиції, несподівані точки зору, ракурси, зрізи фігур рамою. Споріднене з мальовничим імпресіонізмом різноманіття нюансів почуттів і настроїв виявляється в поезії і музиці.

В літературі імпресіонізм не являв собою цілісного напрямку. Як стильова особливість, прагнення передати миттєві враження імпресіонізм притаманний творам літераторів різноманітних напрямів. Шанувальниками розтягнутих і глибоких психологічних досліджень були брати Гонкури, К. Гамсун (роман “Голод”); на “потік свідомості” перетворюється аналіз спогадів в епопеї Марселя Пруста “В пошуках втраченого часу”.

Імпресіонізм в поезії — це тонкі спостереження й описи з використанням живописних засобів, але в ніжних пастельних тонах, притаманних неокласицизму (модерну), а також прийоми тонкогоасоціативного звукозапису, притаманні творчості П. Верлена та його послідовників. При спробах акцентувати надто сильні відчуття поет переходить до суб’єктивного напруження емоцій, що притаманно вже експресіонізму.

Одним із видатних представників імпресіонізму в поезії був французький поет Поль Верлен. Ще за життя поета називали “співцем занепаду і туги”. У його творчості з граничною відвертістю та повнотою виражені гостре відчуття трагізму життя, почуття розчарованості, втоми, безвиході. Значення поетичної діяльності Верлена полягає передусім у розкритті і розвитку нових засобів відтворення найтонших психологічних переживань.

Наприкінці XIX ст., розчарувавшись у колишніх ідеалах та засобах їх художнього втілення в літературних творах, письменники часто відмовлялися від творчого методу критичного реалізму. Сумнів у художніх можливостях критичного реалізму зумовив появу натуралізму та неоромантизму, які відкинули типізацію та узагальнення життєвого матеріалу, намагання дати універсальні рецепти на всі випадки життя, відкрити глибинні життєві істини.

Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною рисою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерною для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.

Характерні ознаки неоромантизму відчуваються у творчості К. Гамсуна, Г. Гауптмана, Р.-Л. Стівенсона, Р. Шилінга, представників “Молодої Польщі”, М. С. Гумільова.

Таким чином, до найбільш прикметних чинників власне літературного розвитку в першій половині XX ст. можна віднести:

1) докорінну переорієнтацію принципів відображення літературою життя;

2) суттєві зміни у внутрішній організації самої літератури;

3) більш тісний взаємозв’язок літератури з проблемами наукового, суспільно-політичного, культурного розвитку цивілізації;

4) вихід на міжнародну арену великої кількості молодих національних літератур;

5) розширення літературних контактів.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.