СВОЄРІДНІСТЬ ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ АРТЮРА РЕМБО. ПОЄДНАННЯ РИС ІМПРЕСІОНІЗМУ Й СИМВОЛІЗМУ В СОНЕТІ ГОЛОСІВКИ. ОБРАЗ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ У ВІРШІ ЦИГАНЕРІЯ - СИСТЕМА УРОКІВ ЗА ТЕМОЮ ЛІРИКА ХІХ СТОЛІТТЯ

СВОЄРІДНІСТЬ ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ АРТЮРА РЕМБО. ПОЄДНАННЯ РИС ІМПРЕСІОНІЗМУ Й СИМВОЛІЗМУ В СОНЕТІ ГОЛОСІВКИ. ОБРАЗ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ У ВІРШІ ЦИГАНЕРІЯ - СИСТЕМА УРОКІВ ЗА ТЕМОЮ ЛІРИКА ХІХ СТОЛІТТЯ

Розробки уроків - Поезія ХІХ століття на уроках зарубіжної літератури 10 клас - 2018

Мета: ознайомити учнів із життям А. Рембо та особливостями його поезій; розвивати навички визначати індивідуальний стиль поета, аналізувати поетичні твори, висловлювати свої думки про них; розвивати навички художнього аналізу та інтерпретації поетичного тексту, дослідницької роботи, виразного читання, оцінювання культурно-мистецьких явищ; виховувати любов до поезії, естетичні смаки.

Обладнання: тема та епіграф уроку, портрет А. Рембо, домашнє завдання.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань, формування вмінь та навичок.

Очікувані результати

Предметні компетентності, які формуються на уроці

Ключові компетентності, які формуються на уроці

Учень/учениця:

аналізує провідні теми, проблеми, мотиви творів А. Рембо; знає українських перекладачів та українські переклади прочитаних творів; визначає в них засоби художньої виразності; виявляє особливості індивідуального стилю А. Рембо; зіставляє образи, засоби виразності; виявляє традиції й новаторство митця; висловлює власну думку щодо порушених у творах проблем

Учень/учениця:

установлює причинно-наслідкові зв’язки подій та образів; самостійно знаходить і систематизує інформацію про життя і творчість А. Рембо; використовує цифрові технології для розширення уявлень про творчість А. Рембо; усвідомлює цінність активної життєвої позиції; розглядає твори поета на тлі історико-літературного процесу, у зв’язках з історією культури

Рембо, перебудувавши всю поетику, зумів знайти шлях до найшаленішої краси.

П. Неруда, чилійський поет і громадський діяч

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Перевірка домашнього завдання (вибірково)

2. “Підсумуємо знання”: бесіда

· Порівняйте поетичну систему та структуру образів у віршах Ш. Бодлера та П. Верлена.

· Засновником якого художнього напряму вважається Бодлер?

· Чи можна до цього ж художнього напряму зарахувати Верлена? Відповідь аргументуйте прикладами з поетичних текстів.

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

1. Слово вчителя

— Артюр Рембо — славнозвісний французький поет, юнак, який у неповних 17 років написав вірш “П’яний корабель”, вірш, що приніс славу авторові та збагатив світову поетичну думку.

Рембо вважав себе бунтівником, П. Верлен називав його “ангелом і демоном”. Юний поет усвідомлював свій поетичний шлях як “вічне блукання й поривання у нетрях духу”. Рембо намагався віднайти своє “я” серед багатоликого світу і, як не дивно, серед себе самого. Поет був уважним до внутрішнього світу, відчував у собі людину і не терпів жодних моральних пут, норм, законів, які нав’язувало йому соціальне середовище.

Я усвідомив себе поетом. Це не моя провина. Помилкою було б говорити: я думаю. Слід радше сказати: мене думає... Я є хтось інший. Тим гірше шматкові дерева, як він розуміє, що він — скрипка...” — писав про себе Артюр Рембо. Через експерименти, часто небезпечні, страждання, муки творчості він став-таки “скрипкою”, щоправда, зовсім ненадовго. Справжня слава прийшла до нього уже після смерті, і тисячі прихильників — як поетів, так і читачів — здивувалися новизні й таємничій, багатозначній красі поетичного слова.

2. Робота з епіграфом. Бесіда

· Прочитайте та прокоментуйте висловлювання П. Неруди.

· Пригадайте, що вам відомо про А. Рембо після знайомства с творчістю П. Верлена.

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. “Співдружність мистецтв”: робота з портретом А. Рембо

· Придивіться до портрету Артюра Рембо художника Ф. Валлоттона. Про які особливості характеру свідчить зовнішність поета?

2. Презентація індивідуальних усних повідомлень “Візитівка митця” про життя і творчість А. Рембо (1-2 учні, див. домашнє завдання попереднього уроку)

Методичний коментар. Для виконання індивідуального завдання учителем на попередньому уроці було проведено з учнями інструктаж: поради про можливі джерела інформації (в тому числі й інтернет-джерела).

3. Лекція вчителя про своєрідність творчого розвитку А. Рембо

(За прослуханими повідомленнями та лекцією вчителя учні складають тези.)

— Поетичний талант Рембо формувався під впливом романтичної традиції французької поезії. Його улюбленими поетами з дитинства були В. Гюґо, Ш. Бодлер. Усього близько п’яти років, у віці від 16 до 20 років, віддав Артюр Рембо поезії. Усе, створене ним за ці роки, можна поділити принаймні навпіл — до і після 1871 року, коли в листах до свого колишнього викладача Жоржа Ізамбару та ровесника, молодого поета Поля Демені, він виклав суть своєї теорії “поезії ясновидця”.

Творчий шлях А. Рембо можна умовно поділити на три періоди. У віршах першого періоду творчості (січень 1870-го — травень 1871-го) відчутними стали гостра сатирична тональність, гнівний пафос, карикатурні образи: “Ті, що сидять”, “На музиці”, “Присідання”, “Зло”.

Другий період творчості (1871-1872) розпочався декларацією поезії яснобачення. А. Рембо намагався знайти універсальну мову, тим самим заклавши підвалини теорії й практики символізму. Він проголосив поета “ясновидцем”, що володів недоступною для простих смертних “алхімією слова”. Це була пора написання поетичної перлини “Голосівки”, чиї рядки химерно відтворили відповідність звуків і кольорів, і хрестоматійного вірша “П’яний корабель”, де Рембо провістив свої подальші митарства по світу, свій трагічний кінець.

Рембо намагався втілити свою концепцію “поета-ясновидця” не лише у поезії, а й у житті.

Результатом і підсумком “яснобачення” став останній, третій період творчості поета.

20-річний Рембо видав лише кілька робіт: книга поетичних фрагментів у прозі “Осяяння” та книга-сповідь “Сезон у пеклі”. Це крик душі поета, сповнений гірких розчарувань і докорів самомусобі. Рембо попрощався з бунтарством, з “осяяннями” та поетичними галюцинаціями, з художньою творчістю.

Естетичні погляди А. Рембо

• Поет стверджував волю духу людини, проголошував необхідність творити у “вільному злеті слів і асоціацій”.

• Роль поета на землі — бути пророком, ясновидцем. Поет мав пізнати велику таємницю Всесвіту й оповісти про неї людям.

• Поет не мав права бути буденним, йому визначено побачити “вічне життя, тому його душа мала триматися якнайдалі від загалу”.

• Поезія — магічна сила, інтуїція, багата фантасмагорія.

• “Поезія завжди мала йти вперед до незвіданих висот і невідкритих глибин...”

Орієнтовний запис

Артюр Рембо: дружба з П. Верленом

Теорія яснобачення:

поет-провидець, пророк

медіум

рівний Богові

Особливості стилю

• Зводить до мінімуму участь розуму в процесі творчості.

• Символи туманні, багатозначні, незрозумілі.

• Головний герой віршів — “бродяга”.

• “Розірваний стиль”.

• Мальовничість і динамічність (зорові асоціації, звукові сполучення).

• Свобода в політиці, побуті, відхід від соціальних тем.

Творчі періоди:

I період (до 1871) — “Руки Жан-Марі”;

II період (1871-1872) — “П’яний корабель”, “Голосівки”;

III період (1872-1873) — “Осяяння”, “Сезон у пеклі”.

4. Виразне читання та аналіз сонета “Голосівки”

Методичний коментар. Учитель або заздалегідь підготовлений учень виразно читає сонет в перекладі Г. П. Кочура.

1) Вступне слово вчителя

— У сонеті “Голосівки” Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. Сонет побудований як низка довільних асоціацій ліричного героя між звуками й кольорами, зоровими образами. Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу та напруженого духовного життя. Так, звук “А” асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках — символом усього віджилого, непотрібного. Звук “Е” пов’язується з білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків. “І” нагадує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті. “У” втілює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість. “О” асоціюється із синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.

Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрасту: чорний — білий (духовна смерть — вічне буття), червоний — зелений (пристрасть — мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов’язано, одне краще відтіняє інше.

2) Бесіда

· Запишіть голосні звуки та колір, із яким асоціюється той чи інший звук. Поясніть свої асоціації.

· Визначте поетичну форму твору.

· Як структура сонету допомагає розкрити авторський задум?

· Навіщо поет добирає кольори до голосних? Як це характеризує його світосприйняття?

· Які асоціації викликають у поета голосні звуки?

· Що символізують кольори голосівок?

· У чому своєрідність вірша, його несподіваність?

· Які художні засоби виразності використано у творі?

3) Інтерактивна вправа “Мозаїка” (робота в творчих групах)

· Складіть кольорову гаму вірша А. Рембо “Голосівки”. Розпишіть його за відчуттями (колір, рух, звук, душевний стан та ін.).

Методичний коментар. Учні самостійно працюють в творчих групах. Після закінчення роботи представники творчих груп презентують класу свої наробки.

4) Підсумкове слово вчителя

— У вірші будь-яка образно-кольорово-звукова теза є запереченням і водночас розвитком іншої. А всі разом вони поєднуються в прекрасну різнобарвну картину, яка відображає широкий спектр духовного життя людини та багатогранність буття взагалі.

“Голосівки” вражають своєю динамікою, розмаїттям образів і почуттів, змінами інтонацій, що допомагає авторові відкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій. Експерименти А. Рембо продовжили наступні покоління символістів, шукаючи таємничий зміст у царині звуків і дивовижності.

5. Виразне читання та аналіз поезії А. Рембо “Моя циганерія”

Методичний коментар. Учитель або заздалегідь підготовлений учень виразно читає вірш в перекладі В. С. Стуса.

1) Вступне слово вчителя

— Уявлення А. Рембо про зелений колір як символ щастя відбив також вірш “Моя циганерія”, у якому вимальований образ поета — вільного мандрівника. Цей твір імпресіоністичний, у ньому йшлося про відчуття, спрямовані в минуле. Ліричний герой А. Рембо — мандрівник, намагався порвати з ворожим йому світом цивілізації та злитися з природою. Відповідно у творі домінував зелений колір — символ щастя й свободи, але водночас зберігалася притаманна поезії Рембо багатобарвність. Так, у вірші поряд із зеленим кольором — сфера блакитного: мрія про злиття з природою викликала у душі ліричного героя Рембо не лише відчуття щастя, а й почуття безмежної любові.

2) Бесіда

· Чому поезія має таку назву?

· На які особливості краєвиду звертає увагу ліричний герой? Який настрій вони створюють?

· Із ким ліричний герой порівнює Природу? Яку роль вона відіграє у духовних пошуках?

· Які асоціації виникли у вас під час аналізу цього твору?

· Як ви зрозуміли зміст вірша? Який його настрій?

· Як у творі змальовані картини природи?

· Наведіть приклади художніх засобів (метафор, риторичних питань, епітетів та ін.).

3) Підсумкове слово вчителя

— Для ліричного героя А. Рембо розрив зі світом Цивілізації, з людьми означав не обрив контактів, не втрату гармонії, а перехід до інших, значно цінніших і гарніших зв’язків — зв’язків із природою, які втілювалися через поезію. Можна виділити дві найсуттєвіші для лірики А. Рембо опозиції: “цивілізація — природа” та “буденність — поезія”.

6. Хвилинка релаксації

Учитель. “П’яний корабель” А. Рембо — вірш-поема. Це творча сповідь геніального підлітка, осмислена й чітко продумана, навіяна авторові враженнями юнацького читання, його захопленням морем і романтикою морських пригод. І хоча автор твору до цього часу не бачив ані моря, ані кораблів, творча уява малювала юнакові лазурне море, вишукану бригантину під шовковими вітрилами, яка несеться у безмежний морський простір назустріч вітрам і незвичайним пригодам. Основна тема вірша “П’яний корабель” — мандри душі у світі своєї уяви та в житті. Ця поезія сприймається як гімн творчій уяві, що відкриває небачені глибини людського духу. Корабель без керма й вітрил — це символічний розгорнутий образ поета.

· Зіставте репродукцію картини І. К. Айвазовського ““Марія” в шторм” із віршем А. Рембо “П’яний корабель”. Чи є у них щось спільне? Що, на вашу думку, символізує образ корабля?

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ уроку. РЕФЛЕКСІЯ

1. Підсумкова бесіда

· Дайте визначення символізму як літературній течії.

· У чому полягала концепція “яснобачення” А. Рембо? У яких поезіях вона якнайкраще виражена?

· Що стало емоційним підґрунтям поезії А. Рембо? Наведіть приклади.

2. Заключне слово учителя

— Творчість Рембо справила значний вплив на поезію Ґ. Аполлінера, Л. Араґона, французьких дадаїстів та сюрреалістів. Вони

побачили у ньому поетичного новатора, однодумця, котрий тяжів до образотворчості та розкутості поетичного слова.

3. Оцінювання роботи учнів на уроці

Методичний коментар. Учитель дає загальну оцінку роботи всього класу, щоб всі могли відчути задоволення від результатів праці; оцінює окремих учнів, які брали активну участь в уроці; вказує, над чим учням необхідно попрацювати до наступного уроку.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх учнів. Підготуватися до написання твору на тему “Поезія французького символізму”.

ДОДАТОК ДО УРОКУ

ГОЛОСІВКИ

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О,— про вас я нині б розповів:

А — чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’яніле каяття або нестримний гнів;

У — жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —

Печать присвячених алхімії ночей;

О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

Переклад Г. П. Кочура

ГОЛОСНІ

“А” — чорний, білий — “Е”, червоний — “І”, зелений —

“У”, синій — “О”. Колись я ваші таємниці

Розкрию, голосні: “А” — чорні шнуровиці

Мухви, що над гниллям здійняла гул страшенний;

“Е” — білина парів, наметів, дрож яглиці,

Шпилі льодовиків, безбарвні суверени;

“І” — пурпур, гарних губ нестримний сміх шалений,

Що повен каяття чи гніву, слід кровиці;

“У” — жмури, хлюпання божественне затоки,

Супокій череди на луках, зморщок спокій,

Поритих на чолі в усидливих людей;

“О” — голосна Сурма, що дивний свист колише,

Світів і Янголів ширяння серед тиші.

— Омега, блиск Його фіалкових очей!

Переклад В. І. Ткаченка

МОЯ ЦИГАНЕРІЯ

Руками по кишенях обмацуючи діри

І ліктями світивши, я фертиком ішов,

Бо з неба сяла Муза! Її я ленник вірний,

Ото собі розкішну вигадував любов!

Штани нінащо стерті? Та по коліно море!

Адже котигорошку лиш рими в голові.

Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,

А під Чумацьким Возом — банкети дарові.

Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,

Роса на мене впала, а я собі хмелію,

Бо вересневий вечір — немов вино густе.

І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.

Мов струни ліри — тіні (їх копаю, як м’ячик).

Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!

Переклад В. С. Стуса

П’ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ

За течією Рік байдужим плином гнаний,

Я не залежав більш од гурту моряків:

Зробили з них мішень крикливі Індіани,

Прибивши цвяхами до барвних стояків.

На вантажі свої я не звертав уваги,—

Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,

I, ледь урвався крик матроської ватаги,

Я вирушив туди, куди хотів давно.

Скажено хлюпали припливи океанські,

А я, колись глухий, як мозок дітвори,

Все за водою плив! I заколот гігантський

Зняли Півострови, простори і вітри.

Моє пробудження благословили шквали.

Мов корок, танцював я на морських валах,

Що їх візничими утоплених прозвали,

I десять діб вогнів не бачив по ночах.

В сосновий корпус мій текла вода зелена,—

Солодка, як малим кисличний сік, вона,

Відкинувши убік і якір, і демено,

Блювоту вимила та плями від вина.

В настої зорянім, в Морській Поемі милій

Я плавав і ковтав зелену синь тоді,

Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,

Неначе тьмяний знак занурення в воді;

Там, раптом синяві підфарбувавши вири,

Повільні ритми й шал у днину осяйну,

П’янкіші од вина, потужніші за ліри,

Витворюють гірку любовну рябизну!

Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

I те, що може лиш примаритись тобі.

Я сонце споглядав у пострахах містичних,

Що зблисло згустками фіалкових промінь;

Буруни злі, немов актори драм античних,

Віконничний свій дрож котили в далечінь.

Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,

Цілунок на очах морів, і гладь ясну,

I соків круговерть, хмільних і незбагненних,

Співочих фосфорів пробудження від сну!

Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,

Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії

Утихомирює захекані моря.

На берегах Флорид мені траплялось зріти

Квітки, подібні до пантерячих зіниць!

Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий

До лазурових стад стремів на повну міць!

Я бачив, як шумлять драговини та верші,

Де в комишах гниє морський Левіафан!

Як падають у штиль гігантські хвилі перші,

Як даль врізається в бездонний океан!

льодовики, сонця, і небеса, й заграви!

Гидотні обмілі серед рудих заток,

Куди обліплені комахами удави

Падуть у смороді з покручених гілок!

Хотів би показать я гомінкій малечі

Співочих риб, дорад, що блискотять між хвиль. —

I піна вквітчана мої гойдала втечі,

I вітер додавав мені не раз зусиль.

А море — мученик у безбережнім світі —

Мене підносило на схлипах злих своїх,

Воно несло мені свої тінисті квіти,

А я, мов дівчина навколішках, затих...

I, взявшись на своїх бортах птахів гойдати,

Їх чвари та послід, я, майже острівець,

Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,

Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!

Під гривою заток я — корабель пропащий,—

Закинутий у вись етерну без птахів,

Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий

Не вирвуть остова, що від води сп’янів;

Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,

Довбаючи, як мур, червоний небокрай,

Де видно — о нектар солодких віршомазів! —

Небесні сопляки та сонячний лишай;

Я, весь плямований вогнистою дугою,

Що мчав і гнав ескорт із коників морських

(Ультрамаринове склепіння наді мною

Валилось, плавлячись у вирвах вогняних),

Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний

Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,

Ясних застиглостей вивідувач одвічний,—

Я за Європою прадавньою тужив!

Архіпелаги зір та острови незнані

Я зрів, де небеса відкриті для плавців:

— В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,

О зграє злотних птиць, Снаго прийдешніх днів?

Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,

Гіркі усі сонця й пекельний молодик:

Заціпило мені від лютого кохання.

Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

За європейською сумуючи водою,

Холодну та брудну калюжу бачу я,

Де вутлий корабель, як мотиля весною,

Пускає в присмерку засмучене хлоп’я.

І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,

Не можу більше йти в кільватері купців,

Під оком злих мостів я пропливать не в силі,

Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.

Переклад В. І. Ткаченка