ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА - ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕАЛІЗМУ XIX СТОЛІТТЯ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА - ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕАЛІЗМУ XIX СТОЛІТТЯ

Розробки уроків - РОМАН XIX СТОЛІТТЯ НА УРОКАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 10 клас - 2018

XIX століття — одне з найцікавіших в історії літератури, яке правомірно вважають золотим фондом світового мистецтва. Динамічний розвиток економіки й науки, політичні й соціальні процеси у світі, особливо в Європі, дали новий поштовх розвитку мистецтва. У вирі цих процесів перебувала й література: як форма аналізу й відображення тогочасної епохи, як свідчення нової — естетичної — дійсності, твореної письменником за законами, властивими тільки літературі.

У цій боротьбі заявили про себе, розвивалися та сходили з літературних обріїв напрями, жанри, постаті. Література цієї доби в кожній країні мала свої особливості, пов’язані зі специфікою суспільного життя, історії, національного характеру. Але простежується певна закономірність, зокрема провідна роль двох літературних напрямів — романтизму й реалізму, які наприкінці XIX ст. поступилися місцем модернізму.

В європейській літературі романтизм домінував як художній напрям першої половини XIX ст., а реалізм — другої.

Реалізм (від латин. realis — речовий, дійсний) — літературно-мистецький напрям, що полягає у всебічному відображенні взаємин людини й середовища, упливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Починаючи з 1830-х рр. реалізм набув класичних форм у Франції, згодом — у решті країн.

Ознаки реалізму XIX ст.:

• тяжіння до достовірності, об’єктивності;

• звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над загальним;

• пізнавальне спрямування (зв’язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);

• намагання відтворити світ як складну єдність;

• увага до проблем взаємодії людини й середовища, до типових характерів за типових обставин;

• концентрування уваги на соціальній сфері;

• поява синтетичних індивідуальних стилів, що поєднували реалістичні й романтичні елементи.

Реалізм відрізняється від художніх систем, що йому передували, проте його творці послуговувалися найвдалішими прийомами, засобами й темами своїх попередників. Зокрема, у творчій практиці багатьох письменників, яких вважають реалістами, помітні романтичні тенденції (Стендаль “Червоне і чорне”, Бальзак “Утрачені ілюзії”, Меріме — у французькій літературі; Пушкін, Лермонтов, Гоголь — у російській; Діккенс, сестри Бронте — в англійській; Вітмен, Мелвілл — в американській; Шевченко, Куліш — в українській). У цьому немає нічого дивного, тому що жоден літературний напрям у чистому вигляді не існує, але на окремих етапах історичного та культурного розвитку відокремлюється як панівний.

Отже, у 30-ті-40-ві рр. XIX ст. в європейських країнах під впливом філософських, соціально-економічних, естетичних чинників утверджується реалізм.

Термін реалізм з’явився пізніше за саме явище. Упродовж першої половини XIX ст. для позначення реальних явищ уживали термін романтизм, починаючи з другої половини століття загальновживаним стало поняття реалізм. Теоретичне обґрунтування нового напряму міститься у працях Стендаля (“Расін і Шекспір”) та О. де Бальзака (передмова до “Людської комедії”).

Аналітичне начало — одне з провідних в естетиці реалізму, на відміну від емоційного й особистісного начала, на яке орієнтувалися романтики (наприклад, перш ніж писати про почуття кохання в художніх творах, Стендаль вивчає його як учений і пише трактат “Про кохання” (1822), у якому виокремлює різновиди цього почуття та простежує етапи його зародження).

Однією з ознак реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні найменших подробиць життя. Реалісти XIX ст. підкреслювали соціальну зумовленість суспільних відносин. Вони досліджували зв’язок людини й середовища, уплив влади грошей на формування характерів.

Реалізму як напряму, що утвердився в літературі 18301840-х рр., відповідала певна система жанрів: прозові твори (роман, повість, фізіологічний нарис). У цей час реалізм набув чітких ознак, що дало підставу подальшим дослідникам назвати його класичним.

Реалізм 1850-1860-х рр. помітно відмінний від реалізму попередніх десятиліть: творці реалістичних романів (Ґ. Флобер, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, і. Тургенєв, Ч. Діккенс, Дж. Еліот та ін.) передавали складні душевні поривання героїв.

Водночас у літературному процесі XIX ст. виникає натуралізм (від латин. nature — природа) — напрям, який характеризується прагненням до об’єктивістського, фактографічного зображення дійсності й людських характерів, зумовлених Біологічними, спадковими чинниками та соціально-матеріальним середовищем. Натуралізм виник у Франції в 70-ті рр. XIX ст. й охопив у 80-90-ті літературу Західної Європи та США (Е. Золя, Ґі де Мопассан, Г. Ібсен, Ґ. Гауптман). Натуралісти, як і реалісти, прагнуть вести розповідь в об’єктивному плані. Неабияку роль у їхніх творах відіграють документалізм, бажання охопити соціальні явища й живу природу. Вони сприймають людину не тільки як соціальний феномен, а також як природний, зосереджуючи увагу на проблемах спадковості, намагаючись наблизити мистецтво до науки.

Наприкінці XIX ст. докорінно змінюються форми мистецтва, що сприяє виникненню модернізму.

Модернізм (від фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва нових літературно-мистецьких течій помежів’я XIX-XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм і естетики минулого. Виник у 1860-1870-ті рр. у Франції (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рємбо), згодом поширився рештою країн.

Поява модернізму пов’язана з принципово новим розумінням мистецтва та його співвідношення з людським буттям.

Прагнення митцями своБоди самовиявлення, усвідомлення твору як особливої реальності (не менш значущої, аніж дійсність), а також наполегливий пошук нових форм творчості зумовили розвиток модернізму наприкінці XIX ст.

Ознаки модернізму:

• особлива увага до внутрішнього світу особистості;

• надання переваги творчій інтуїції;

• розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникнути в найінтимніші глибини особистості й одухотворити світ;

• пошук нових формальних засобів у мистецтві (символіка, міфотворчість);

• прагнення до відкриття вічних ідей, що можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва;

• творення нової художньої реальності.

У процесі становлення модернізм здолав два етапи: ранній і зрілий. Ранній модернізм — умовна назва перших течій, які виникли в останній третині XIX ст. та за якими художній твір усвідомлюється як виявлення творчої свободи митця, а думки, враження особистості визначають розвиток сюжету, який позбавляється фабульності (опису подій).

До течій раннього модернізму належать:

• імпресіонізм;

• неоромантизм;

• символізм.

Отже, у 1830-1890-ті рр. провідного значення в розвитку літератури набув реалізм, для якого характерні історизм, соціальний і психологічний аналіз, показ та взаємодія типових характерів за типових обставин, саморозвиток характерів, достовірність, намагання відтворити світ як непросту єдність суперечливих начал.

У першій половині XIX ст. реалізм був пов’язаний із романтизмом, у другій половині — з натуралізмом. Однак в останній третині доби виник новий напрям — модернізм, який зумовив справжню революцію в літературі.

Між романтизмом і реалізмом першої половини XIX ст. нелегко провести межу: Бальзак у повістях і романах використовує засоби романтичної фантастики й іронію (“Шагренева шкіра”), романтичні мотиви присутні в романі Стендаля “Червоне і чорне”. “Кожний великий реаліст, — зазначає Г. Померанц, — по-своєму романтик. Письменники, яких ми відносимо до класичного реалізму, не відкидають, а продовжують романтичні традиції”. Романтизм, за словами літературознавця, тяжіє “скоріш до старця, ніж до дорослого. Романтизму 8 і водночас 80 років, реалізму — 40, романтизм — казка, яку дідусь оповідає онуці, а реалізм — серйозна історія для серйозних людей. Але дорослим серйозним людям не можна прямо сказати правду про Маленького Принца або планету Смішної Людини (з фантастичного оповідання реаліста Достоєвського): вони засміють, принизять ідею. А ось чарівник-поет прикидається, що він... серйозна ділова людина. Ця гра чарівника в професора соціології і називається реалізмом”.

Реалізм заперечував творчі принципи натуралізму з його фактографізмом, безпристрасністю, увагою до Біологічних факторів. Він не фіксує факти, а проникає в їхню суть, аналізує. Письменники-реалісти — це дослідники-аналітики. Романтики не займалися конкретним аналізом життя, вони засуджували суспільні вади минулого й сучасного. Реалісти досліджують джерело зла, уважають, що визначальний уплив на людину мають суспільно-економічні умови.

Важливу роль у розвитку реалізму відіграли досягнення природничої, економічної й філософської думки (зокрема, діалектика Геґеля, матеріалізм Фейєрбаха, ідея історизму в працях французьких істориків Тьєрі, Міньє та Ґізо).

Ідеологічною основою реалізму став раціоналізм, раціоцентрична теорія Просвітництва. Провідним принципом реалізму є вірність реальній дійсності, конкретно-історичне ставлення до неї, погляд на історію як на постійний поступ, прагнення відтворювати життя таким, яким воно є у внутрішньому світі людини без ідеалізації й сатиричної карикатурності.

Реалізм відмовився від поділу предметів та явищ на естетичні й неестетичні. Він відтворює дійсність у всій повноті та достовірності.

Створюючи життєподібні образи й ситуації, реалісти не відмовлялися від міфу, казки, алегорії, символу. Своїм завданням реалісти вважали творити для народу, служити йому.

“...Возвеличу / Малих отих рабів німих! / Я на сторожі коло їх / Поставлю слово”, — писав Т. Шевченко. Реалістична література, за словами І. Франка, “громадить і описує факти щоденного життя, вважаючи тільки на правду, не на естетичні правила, а заразом аналізує їх [факти — ред.] і робить з них виводи, — се її науковий реалізм; вона через те вказує хиби суспільного устрою там, де не все може добратися наука (у житті щоденнім, у розвитку психологічнім страстей та нам’єтностей людських), і намагається будити охоту й силу в читачах до усунення тих хиб — се її поступова тенденція”.

Із правдивістю пов’язана типізація. У всіх підручниках, виданих за радянських часів, є визначення реалізму, яке дав Ф. Енгельс: “На мій погляд, реалізм передбачає, крім правдивості деталей, правдивість у відтворенні типових характерів у типових обставинах”. Це визначення не є точним або універсальним. Однак правдивість деталей, типові характери й типові обставини є особливостями реалізму. Проте в багатьох творах характерні обставини є винятковими, незвичайними. У листі до М. Страхова від 28 лютого 1869 року Ф. Достоєвський писав: “У мене свій погляд на дійсність (у мистецтві), і те, що називають майже фантастичним і винятковим, те для мене складає саму дійсність дійсності. Звичайність явищ та казенний погляд на них, на мою думку, ще не є реалізмом та навіть навпаки. У кожному номері газет ви зустрічаєте звіт про найреальніші факти й про найхимерніші. Для письменників наших вони фантастичні, та вони й не займаються ними, а між тим вони є дійсністю”. Типізація робить образи стандартними, спрощеними. Кожна особа сприймається як представник відповідного класу.

Новаторство реалізму полягає у структурі характеру, його розвитку у зв’язку з типовими обставинами. Характери реалістичних творів — багатогранні, умотивовані, розвиваються у логічній послідовності. Герої діють у конкретних суспільно-історичних умовах, що мотивують учинки цих героїв. Реалізм визнає не лише детермінованість поведінки людини, а й здатність вивищитися над обставинами, протистояти їм. Реалісти відображають дійсність, сповнену гострих суперечностей, конфліктів. Вони дотримуються принципу соціальності й історизму. Поведінка героїв реалістичних творів зумовлена об’єктивними соціально-історичними умовами. Для реаліста людина — істота соціальна. Принцип історизму полягає у відтворенні колориту часу й місця, у розумінні історії як процесу якісних змін, що характеризують національно-історичну своєрідність певного етапу в кожній країні. Історизм і соціальність взаємопов’язані. Історизм конкретизує принцип соціальності, сприяє розкриттю розвитку соціальних умов. Учинки героя випливають із особливостей характеру та психології, характер та психологія зумовлені життєвими обставинами й соціальним середовищем, а зміни обставин життя позначаються на долях героїв.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.