ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА - ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕАЛІЗМУ XIX СТОЛІТТЯ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА - ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕАЛІЗМУ XIX СТОЛІТТЯ

Розробки уроків - РОМАН XIX СТОЛІТТЯ НА УРОКАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 10 клас - 2018

XIX століття — одне з найцікавіших в історії літератури, яке правомірно вважають золотим фондом світового мистецтва. Динамічний розвиток економіки й науки, політичні й соціальні процеси у світі, особливо в Європі, дали новий поштовх розвитку мистецтва. У вирі цих процесів перебувала й література: як форма аналізу й відображення тогочасної епохи, як свідчення нової — естетичної — дійсності, твореної письменником за законами, властивими тільки літературі.

У цій боротьбі заявили про себе, розвивалися та сходили з літературних обріїв напрями, жанри, постаті. Література цієї доби в кожній країні мала свої особливості, пов’язані зі специфікою суспільного життя, історії, національного характеру. Але простежується певна закономірність, зокрема провідна роль двох літературних напрямів — романтизму й реалізму, які наприкінці XIX ст. поступилися місцем модернізму.

В європейській літературі романтизм домінував як художній напрям першої половини XIX ст., а реалізм — другої.

Реалізм (від латин. realis — речовий, дійсний) — літературно-мистецький напрям, що полягає у всебічному відображенні взаємин людини й середовища, упливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Починаючи з 1830-х рр. реалізм набув класичних форм у Франції, згодом — у решті країн.

Ознаки реалізму XIX ст.:

• тяжіння до достовірності, об’єктивності;

• звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над загальним;

• пізнавальне спрямування (зв’язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);

• намагання відтворити світ як складну єдність;

• увага до проблем взаємодії людини й середовища, до типових характерів за типових обставин;

• концентрування уваги на соціальній сфері;

• поява синтетичних індивідуальних стилів, що поєднували реалістичні й романтичні елементи.

Реалізм відрізняється від художніх систем, що йому передували, проте його творці послуговувалися найвдалішими прийомами, засобами й темами своїх попередників. Зокрема, у творчій практиці багатьох письменників, яких вважають реалістами, помітні романтичні тенденції (Стендаль “Червоне і чорне”, Бальзак “Утрачені ілюзії”, Меріме — у французькій літературі; Пушкін, Лермонтов, Гоголь — у російській; Діккенс, сестри Бронте — в англійській; Вітмен, Мелвілл — в американській; Шевченко, Куліш — в українській). У цьому немає нічого дивного, тому що жоден літературний напрям у чистому вигляді не існує, але на окремих етапах історичного та культурного розвитку відокремлюється як панівний.

Отже, у 30-ті-40-ві рр. XIX ст. в європейських країнах під впливом філософських, соціально-економічних, естетичних чинників утверджується реалізм.

Термін реалізм з’явився пізніше за саме явище. Упродовж першої половини XIX ст. для позначення реальних явищ уживали термін романтизм, починаючи з другої половини століття загальновживаним стало поняття реалізм. Теоретичне обґрунтування нового напряму міститься у працях Стендаля (“Расін і Шекспір”) та О. де Бальзака (передмова до “Людської комедії”).

Аналітичне начало — одне з провідних в естетиці реалізму, на відміну від емоційного й особистісного начала, на яке орієнтувалися романтики (наприклад, перш ніж писати про почуття кохання в художніх творах, Стендаль вивчає його як учений і пише трактат “Про кохання” (1822), у якому виокремлює різновиди цього почуття та простежує етапи його зародження).

Однією з ознак реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні найменших подробиць життя. Реалісти XIX ст. підкреслювали соціальну зумовленість суспільних відносин. Вони досліджували зв’язок людини й середовища, уплив влади грошей на формування характерів.

Реалізму як напряму, що утвердився в літературі 18301840-х рр., відповідала певна система жанрів: прозові твори (роман, повість, фізіологічний нарис). У цей час реалізм набув чітких ознак, що дало підставу подальшим дослідникам назвати його класичним.

Реалізм 1850-1860-х рр. помітно відмінний від реалізму попередніх десятиліть: творці реалістичних романів (Ґ. Флобер, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, і. Тургенєв, Ч. Діккенс, Дж. Еліот та ін.) передавали складні душевні поривання героїв.

Водночас у літературному процесі XIX ст. виникає натуралізм (від латин. nature — природа) — напрям, який характеризується прагненням до об’єктивістського, фактографічного зображення дійсності й людських характерів, зумовлених Біологічними, спадковими чинниками та соціально-матеріальним середовищем. Натуралізм виник у Франції в 70-ті рр. XIX ст. й охопив у 80-90-ті літературу Західної Європи та США (Е. Золя, Ґі де Мопассан, Г. Ібсен, Ґ. Гауптман). Натуралісти, як і реалісти, прагнуть вести розповідь в об’єктивному плані. Неабияку роль у їхніх творах відіграють документалізм, бажання охопити соціальні явища й живу природу. Вони сприймають людину не тільки як соціальний феномен, а також як природний, зосереджуючи увагу на проблемах спадковості, намагаючись наблизити мистецтво до науки.

Наприкінці XIX ст. докорінно змінюються форми мистецтва, що сприяє виникненню модернізму.

Модернізм (від фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва нових літературно-мистецьких течій помежів’я XIX-XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм і естетики минулого. Виник у 1860-1870-ті рр. у Франції (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рємбо), згодом поширився рештою країн.

Поява модернізму пов’язана з принципово новим розумінням мистецтва та його співвідношення з людським буттям.

Прагнення митцями своБоди самовиявлення, усвідомлення твору як особливої реальності (не менш значущої, аніж дійсність), а також наполегливий пошук нових форм творчості зумовили розвиток модернізму наприкінці XIX ст.

Ознаки модернізму:

• особлива увага до внутрішнього світу особистості;

• надання переваги творчій інтуїції;

• розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникнути в найінтимніші глибини особистості й одухотворити світ;

• пошук нових формальних засобів у мистецтві (символіка, міфотворчість);

• прагнення до відкриття вічних ідей, що можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва;

• творення нової художньої реальності.

У процесі становлення модернізм здолав два етапи: ранній і зрілий. Ранній модернізм — умовна назва перших течій, які виникли в останній третині XIX ст. та за якими художній твір усвідомлюється як виявлення творчої свободи митця, а думки, враження особистості визначають розвиток сюжету, який позбавляється фабульності (опису подій).

До течій раннього модернізму належать:

• імпресіонізм;

• неоромантизм;

• символізм.

Отже, у 1830-1890-ті рр. провідного значення в розвитку літератури набув реалізм, для якого характерні історизм, соціальний і психологічний аналіз, показ та взаємодія типових характерів за типових обставин, саморозвиток характерів, достовірність, намагання відтворити світ як непросту єдність суперечливих начал.

У першій половині XIX ст. реалізм був пов’язаний із романтизмом, у другій половині — з натуралізмом. Однак в останній третині доби виник новий напрям — модернізм, який зумовив справжню революцію в літературі.

Між романтизмом і реалізмом першої половини XIX ст. нелегко провести межу: Бальзак у повістях і романах використовує засоби романтичної фантастики й іронію (“Шагренева шкіра”), романтичні мотиви присутні в романі Стендаля “Червоне і чорне”. “Кожний великий реаліст, — зазначає Г. Померанц, — по-своєму романтик. Письменники, яких ми відносимо до класичного реалізму, не відкидають, а продовжують романтичні традиції”. Романтизм, за словами літературознавця, тяжіє “скоріш до старця, ніж до дорослого. Романтизму 8 і водночас 80 років, реалізму — 40, романтизм — казка, яку дідусь оповідає онуці, а реалізм — серйозна історія для серйозних людей. Але дорослим серйозним людям не можна прямо сказати правду про Маленького Принца або планету Смішної Людини (з фантастичного оповідання реаліста Достоєвського): вони засміють, принизять ідею. А ось чарівник-поет прикидається, що він... серйозна ділова людина. Ця гра чарівника в професора соціології і називається реалізмом”.

Реалізм заперечував творчі принципи натуралізму з його фактографізмом, безпристрасністю, увагою до Біологічних факторів. Він не фіксує факти, а проникає в їхню суть, аналізує. Письменники-реалісти — це дослідники-аналітики. Романтики не займалися конкретним аналізом життя, вони засуджували суспільні вади минулого й сучасного. Реалісти досліджують джерело зла, уважають, що визначальний уплив на людину мають суспільно-економічні умови.

Важливу роль у розвитку реалізму відіграли досягнення природничої, економічної й філософської думки (зокрема, діалектика Геґеля, матеріалізм Фейєрбаха, ідея історизму в працях французьких істориків Тьєрі, Міньє та Ґізо).

Ідеологічною основою реалізму став раціоналізм, раціоцентрична теорія Просвітництва. Провідним принципом реалізму є вірність реальній дійсності, конкретно-історичне ставлення до неї, погляд на історію як на постійний поступ, прагнення відтворювати життя таким, яким воно є у внутрішньому світі людини без ідеалізації й сатиричної карикатурності.

Реалізм відмовився від поділу предметів та явищ на естетичні й неестетичні. Він відтворює дійсність у всій повноті та достовірності.

Створюючи життєподібні образи й ситуації, реалісти не відмовлялися від міфу, казки, алегорії, символу. Своїм завданням реалісти вважали творити для народу, служити йому.

“...Возвеличу / Малих отих рабів німих! / Я на сторожі коло їх / Поставлю слово”, — писав Т. Шевченко. Реалістична література, за словами І. Франка, “громадить і описує факти щоденного життя, вважаючи тільки на правду, не на естетичні правила, а заразом аналізує їх [факти — ред.] і робить з них виводи, — се її науковий реалізм; вона через те вказує хиби суспільного устрою там, де не все може добратися наука (у житті щоденнім, у розвитку психологічнім страстей та нам’єтностей людських), і намагається будити охоту й силу в читачах до усунення тих хиб — се її поступова тенденція”.

Із правдивістю пов’язана типізація. У всіх підручниках, виданих за радянських часів, є визначення реалізму, яке дав Ф. Енгельс: “На мій погляд, реалізм передбачає, крім правдивості деталей, правдивість у відтворенні типових характерів у типових обставинах”. Це визначення не є точним або універсальним. Однак правдивість деталей, типові характери й типові обставини є особливостями реалізму. Проте в багатьох творах характерні обставини є винятковими, незвичайними. У листі до М. Страхова від 28 лютого 1869 року Ф. Достоєвський писав: “У мене свій погляд на дійсність (у мистецтві), і те, що називають майже фантастичним і винятковим, те для мене складає саму дійсність дійсності. Звичайність явищ та казенний погляд на них, на мою думку, ще не є реалізмом та навіть навпаки. У кожному номері газет ви зустрічаєте звіт про найреальніші факти й про найхимерніші. Для письменників наших вони фантастичні, та вони й не займаються ними, а між тим вони є дійсністю”. Типізація робить образи стандартними, спрощеними. Кожна особа сприймається як представник відповідного класу.

Новаторство реалізму полягає у структурі характеру, його розвитку у зв’язку з типовими обставинами. Характери реалістичних творів — багатогранні, умотивовані, розвиваються у логічній послідовності. Герої діють у конкретних суспільно-історичних умовах, що мотивують учинки цих героїв. Реалізм визнає не лише детермінованість поведінки людини, а й здатність вивищитися над обставинами, протистояти їм. Реалісти відображають дійсність, сповнену гострих суперечностей, конфліктів. Вони дотримуються принципу соціальності й історизму. Поведінка героїв реалістичних творів зумовлена об’єктивними соціально-історичними умовами. Для реаліста людина — істота соціальна. Принцип історизму полягає у відтворенні колориту часу й місця, у розумінні історії як процесу якісних змін, що характеризують національно-історичну своєрідність певного етапу в кожній країні. Історизм і соціальність взаємопов’язані. Історизм конкретизує принцип соціальності, сприяє розкриттю розвитку соціальних умов. Учинки героя випливають із особливостей характеру та психології, характер та психологія зумовлені життєвими обставинами й соціальним середовищем, а зміни обставин життя позначаються на долях героїв.




На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.