Розробки уроків - Зарубіжна література 11 клас - Рівень стандарту - Коновалова М. В. 2019

Позакласне читання. Олександр Іванович Купрін «Гранатовий браслет»
Шедеври європейської лірики першої половини XX ст. - Росія
І семестр

Мета — формувати компетентності:

■ предметні (поглиблені знання про реалізм та його вплив на літературу; знання про життя та творчість О. Купріна; читацьку активність);

■ ключові: (уміння вчитися: навички пізнавальної діяльності; комунікативні: навички спілкування в колективі; інформаційні: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; загальнокультурні: прагнення літературної освіти; естетичний смак; світогляд).

Тип уроку: урок здобуття нових знань і формування на цій основі вмінь та навичок (урок позакласного читання).

Обладнання: портрет О. І. Купріна, тексти оповідання «Гранатовий браслет», роздавальний матеріал за темою уроку, аудіозапис сонати Л. ван Бетховена Largo Appassionato, медіазасоби.

Перебіг уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Аналізування контрольної роботи

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Слово вчителя

— Письменник Олександр Іванович Купрін був людиною дивної долі. Натура сильна й діяльна, душа широка й добра. Купріну були притаманні жага життя, прагнення усе знати, усе вміти, усе випробувати. Він вірив, що життя стане кращим, і мріяв, що настане час, коли всі люди будуть щасливими. Мрія про щастя, про прекрасне кохання — ці теми поширені у творчості митців різних часів не обійшов їх і Купрін Із властивим йому тонким художнім смаком, розумінням психології своїх героїв, він писав про кохання Імовірно, найпоетичнішим твором Купріна став «Гранатовий браслет» — прекрасна оповідь про нерозділене велике кохання, «яке повторюється лише один раз за тисячу років»¹.

¹ Тут і далі: цитати з оповідання О. І. Купріна «Гранатовий браслет» наведено у перекладі Ігоря Папуші.

2. Повідомлення учнів за випереджальним домашнім завданням

(Учні розповідають про життєвий та творчий шлях О. І. Купріна.)

3. Бесіда

♦ Розкажіть про враження від прочитання оповідання «Гранатовий браслет» О. Купріна.

♦ Як ви вважаєте, чому автор розпочав свою оповідь з опису природи?

4. Інтерактивна вправа «Броунівський рух» (робота в групах)

♦ У складі 5 груп опрацюйте вміщений на картках матеріал. Ознайомтеся з опанованою інформацією решту однокласників за правилами вправи «Броунівський рух».

Запитання й завдання для груп

1-ша група

♦ Що можна сказати про княгиню Віру? Як про неї ідеться у творі? («Княгиня Віра Миколаївна Шеїна, дружина предводителя дворянства <...> дуже раділа чудовим дням, що настали, тиші, самітності, чистому повітрю, щебетанню на телеграфних дротах ластівок, що збирались зграями до відльоту, і ласкавому солоному вітерцю, що слабко тягнув з моря. Крім того, сьогодні був день її іменин — сімнадцяте вересня. По милих віддалених спогадах дитинства вона завжди любила цей день і завжди чекала від нього чогось щасливо-чудесного»; «Віра пішла в матір, красуню-англійку, своєю високою, гнучкою постаттю, ніжним, але холодним і гордим обличчям, чудовими, хоч досить великими руками і тою чарівною похилістю плечей, яку можна бачити на старовинних мініатюрах».

Віра Миколаївна не була від природи романтиком. І, побачивши щось незвичайне, якусь особливість, прагнула (хай мимоволі) приземлити її, порівняти з навколишнім світом. її життя текло повільно, розмірено, тихо. Випадково дізнавшись із газети про смерть Желткова, княгиня вирішує побачити його вперше, щоб попрощатися з ним, і попереджає про це чоловіка. Вражає відповідь князя Шеїна, що він і сам би пішов із нею, якби не його вчорашній візит. І ця навмисно взята нею із саду червона троянда — перший і останній дарунок нерозділеного кохання небіжчикові, і поцілунок подяки — все це свідчить про велику, по-справжньому добру й благородну душу, що була гідна великого почуття.)

2- га група

♦ Яким ми бачимо Желткова? Знайдіть цитати. («Він був високий на зріст, худорлявий, з довгим, пушистим м’яким волоссям. <...> ...дуже блідий, з ніжним дівочим обличчям, з блакитними очима і впертим дитячим підборіддям з ямочкою посередині; років йому, певно, було коло тридцяти, тридцяти п’яти. <...> Желтков протягом кількох секунд ловив ротом повітря, наче задихаючись, і раптом покотився, мов з кручі. Говорив він лише щелепами, губи в нього були білі й не рухались, як у мертвого.

— Важко вимовити таку... фразу... що я кохаю вашу дружину. Але сім років безнадійного і чемного кохання дають мені право на це. Я згоден, що спочатку, коли Віра Миколаївна була ще панночкою, я писав їй безглузді листи і навіть чекав на них відповіді. Я згоден із тим, що мій останній вчинок, саме посилка браслета, був ще більшою дурістю. Але, от я вам просто дивлюсь в очі і відчуваю, що ви мене зрозумієте. я знаю, що не в силах розлюбити її ніколи... Скажіть, князю... припустімо, що вам це неприємно. Скажіть,— що б ви зробили для того, щоб обірвати це почуття? Вислати мене в інше місто, як сказав Микола Миколайович? Все одно і там я буду кохати Віру Миколаївну так само, як тут. Ув’язнити мене в тюрму? Але й там я знайду спосіб дати їй знати про моє існування. Лишається тільки одне — смерть... Ви бажаєте, я прийму її в якій завгодно формі». Життя Желткова не прикрашене нічим, окрім почуттів до княгині Віри. При цьому сама княгиня живе абсолютно іншим життям, у якому немає місця закоханому Желткову. І вона не бажає, щоб потік цих листів тривав. Княгиня не зацікавлена в своєму невідомому залицяльникові, їй добре і без нього.)

3- тя група

♦ Чи можна назвати Желткова страдником, що марно прожив своє життя, віддаючи себе в жертву якомусь дивному бездушному коханню? (З одного боку, він є саме таким. Він готовий віддати життя своїй коханій. герой твору — дрібний чиновник, самотній і боязкий мрійник — закохався в молоду пані, представницю вищого світу. Вісім років тривала нерозділена і безнадійна любов. Листи закоханого були предметом глузувань і знущань у сімейному колі князів Шеїних і Булат-Тугановських. Не сприймала їх серйозно й княгиня Віра Миколаївна, якій вони були адресовані. Узагалі, близькі княгині вважали бідного телеграфіста маніяком, особливо після того, коли він окрім листів надіслав ще й подарунок — чудовий гранатовий браслет. Лише старий генерал Аносов зрозумів справжні мотиви такої поведінки закоханого: «А хто знає? Можливо, на твоєму життєвому шляху, Вірунько, зустрілося саме таке кохання, про яке марять жінки і на яке здебільшого нездатні чоловіки». проте така жертва нікому не була потрібна.)

4- та група

♦ Чи можна назвати почуття Желткова до Віри Миколаївни божевіллям? (На це запитання у творі відповідає князь Шєїн: «Я почуваю, що я присутній при якійсь величезній трагедії душі, і я не можу тут блазнювати. <...> Я кажу, що він кохав тебе, а зовсім не був божевільним. Я не зводив з нього очей і бачив кожний його рух, кожну зміну його обличчя. І для нього не існувало життя без тебе. Мені здавалось, що я присутній при величезному стражданні, від якого люди помирають, і я навіть майже зрозумів, що переді мною мертва людина. Розумієш, Віро, я не знав, як себе тримати, що мені діяти...». Кохання висушило його, забрало все краще в ньому. Але нічого не дала натомість. Тому нещасній людині нічого не залишилося. Вочевидь, смертю героя Купрін прагнув показати своє ставлення до його кохання. Желтков, безумовно, людина унікальна. тому йому складно жити серед звичайних людей. Отже, йому немає місця на цій землі. І в цьому його трагедія, а зовсім не провина. Проте, попри трагічну розв’язку, герой Купріна щасливий.)

5- та група

♦ Що можна сказати про сам гранатовий браслет та про почуття його дарувальника? Наведіть цитати. («Віра підняла кришечку, підбиту блідо-голубим шовком, і побачила втиснутий в чорний оксамит овальний золотий браслет, а всередині його дбайливо складену красивим восьмикутником записку. Вона швидко розгорнула папірець. Почерк видався їй знайомим, але, як справжня жінка, вона зараз же відклала записку набік, щоб подивитись на браслет. Він був золотий, низькопробний, дуже товстий, але дутий і зовні весь суцільно вкритий невеликими старовинними, погано відшліфованими гранатами. Але зате посередині браслета височіли, оточуючи якийсь дивний маленький зелений камінець, п’ять чудових гранатів-кабошонів, кожний завбільшки з горошину. Коли Віра випадковим рухом вдало повернула браслет перед вогнем електричної лампочки, то в них, глибоко під їхньою гладенькою яйцевидною поверхнею раптом спалахнули чарівні густо червоні живі вогні.

«Наче кров!» — подумала з несподіваною тривогою Віра.

потім вона згадала про лист і розгорнула його. Вона прочитала такі рядки, написані дрібно, бездоганно-каліграфічним почерком:

«Ваша Світлість,

Вельмишановна Княгине Віро Миколаївно!

Шанобливо вітаючи Вас із ясним і радісним днем Вашого Ангела, я наважуюсь надіслати Вам моє скромне вірнопідданське підношення».

«Ах, це — той!» — з невдоволенням подумала Віра. Але проте дочитала лист... «Я б ніколи не дозволив собі піднести Вам що-небудь, вибране мною особисто: для цього в мене нема ні права, ні тонкого смаку і — зізнаюсь — ні грошей. Втім, думаю, що й на всьому світі не знайдеться скарбу, гідного прикрасити Вас.

Але цей браслет належав ще моїй прабабці, а останньою, за часом, його носила моя покійна матінка. посередині, між великими каменями, Ви побачите один зелений. Це дуже рідкісний сорт гранату — зелений гранат. За старовинним переказом, що зберігся в нашій сім’ї, він має властивість надавати дару передбачення жінкам, які його носять, і відганяє від них важкі думи, чоловіків же оберігає від наглої смерті.

Всі камені з точністю перенесені сюди з старого срібного браслета, і Ви можете бути певні, що до вас ніхто ще цього браслета не надівав.

Ви можете зараз же викинути цю смішну іграшку чи подарувати її кому-небудь, але я буду щасливий і тим, що до неї доторкались Ваші руки. Благаю Вас не гніватись на мене. Я червонію при згадці про мою зухвалість сім років тому, коли Вам, панночці, я наважувався писати безглузді і дикі листи і навіть чекати відповіді на них. Тепер у мене лишилось тільки благоговіння, вічне почуття глибокої пошани і рабська відданість. Я вмію тепер лише бажати щохвилинно Вам щастя і радіти, коли Ви щасливі. Я в думках кланяюсь до землі меблям, на яких Ви сидите, паркету, по якому Ви ходите, деревам, яких Ви мимохідь торкаєтесь, слугам, з якими Ви розмовляєте. У мене немає навіть заздрощів ні до людей, ні до речей.

Ще раз прошу прощення, що потурбував Вас довгим, непотрібним листом. Ваш до смерті і після смерті покірний слуга.

Г. С. Ж»».

Сам гранатовий браслет є деталлю, яка ще яскравіше підкреслює всю трагедію цієї людини. Желтков готовий віддати родинну реліквію, прикрасу, що переходить у спадок жінкам його роду. Він віддав єдину коштовність сторонній жінці, причому цей дарунок був їй абсолютно не потрібен.)

V. СПІВДРУЖНІСТЬ МИСТЕЦТВ

Бесіда

(Учні прослуховують сонату Л. ван Бетховена Largo Appassionato.)

♦ Яке враження справила на вас ця музика?

♦ На вашу думку, чому саме ця соната була улюбленим музичним твором княгині віри?

♦ Чому любив її слухати желтков?

♦ Як музика допомагає зрозуміти характер і почуття головних героїв повісті? відповідь аргументуйте цитатами. («Вона впізнала з перших же акордів цей виключний, єдиний за глибиною твір. І душа її неначе роздвоїлась. Вона одночасно думала про те, що мимо неї пройшло велике кохання, яке повторюється лише один раз за тисячу років. <...> І в умі її складались слова. Вони так збігалися в її думках з музикою, що це були неначе куплети, які закінчувалися словами: «Хай святиться ім’я твоє».

«Ось зараз я вам покажу в ніжних звуках життя, яке покірно, й радісно прирекло себе на муки, страждання й смерть. Ні скарги, ні докору, ні болю самолюбства я не знав. Я перед тобою — сама молитва: «Хай святиться ім’я твоє»». <...>

Княгиня Віра обняла стовбур акації, пригорнулася до нього і плакала. Дерево м’яко здригалось. Налетів легкий вітер і, наче співчуваючи їй, зашелестів листям. Гостріше запахли зірки тютюну... І в цей час дивна музика, ніби скоряючись її горю, продовжувала:

«Заспокойся, люба, заспокойся, заспокойся. Ти про мене пам’ятаєш? Пам’ятаєш? Адже ти моє єдине і останнє кохання. Заспокойся, я з тобою. подумай про мене, і я буду з тобою, тому що ми з тобою кохали одне одного тільки одну мить, але навіки. Ти про мене пам’ятаєш? Пам’ятаєш? Пам’ятаєш? От я відчуваю твої сльози. Заспокойся. Мені спати так солодко, солодко, солодко»».)

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1. Бесіда-узагальнення

♦ Чи можливе таке кохання сьогодні? чи існує воно взагалі?

♦ Чи є актуальним оповідання О. Купріна для нас?

♦ Отже, що таке кохання?

2. Рефлексія

3. Оцінювання результатів роботи учнів на уроці

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Написати твір-мініатюру за темою «Мої враження від оповідання О. І. Купріна «Гранатовий браслет»». Повторити теорію літератури за темою «Жанри утопії й антиутопії». Читати роман Джорджа Орвелла «1984».