«Драма-притча» як відгук на сучасні історичні події та актуальні питання духовного буття людини. «Театр абсурду» як явище неоавангардизму
Література другої половини XX - початку ХХІ ст. - Провідні тенденції в драматургії другої половини ХХ ст.
ІІ семестр
Мета — формувати компетентності:
■ предметні (знання про характер та особливості розвитку європейської драматургії 1950-1970-х рр., її найвідоміших представників; розуміння понять «театр абсурду» та «драма-притча»);
■ ключові (уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативні: навички роботи в групі; інформаційні: навички самостійної роботи з джерелами інформації; загальнокультурні: прагнення літературної освіти й загальнокультурного самовдосконалення; естетичний смак; читацьку активність; світогляд).
Тип уроку: урок здобуття нових знань і формування на цій основі вмінь та навичок.
Обладнання: словники (літературознавчий і енциклопедичний), відеозаписи фрагментів п'єс «театру абсурду» або мультимедійна презентація, медіазасоби.
Перебіг уроку
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
1. Перевірка домашнього завдання
(Охочі зачитують відповіді на запитання: «Чому, на вашу думку, твір Я. Кавабати створює враження незавершеного?».)
2. Бесіда
♦ Назвіть характерні ознаки європейської прози другої половини ХХ ст.
♦ Що сприяло появі творів-антиутопій?
♦ Які теми актуальні для літератури цього періоду?
ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ
1. Слово вчителя
— У 1950-ті рр. у західноєвропейських театрах з’явилися незвичайні вистави, у яких усе було незрозумілим, нелогічним, дивним, навіть назва — «театр абсурду». Глядачі реагували по-різному: одні обурювалися, другі сміялися, треті — захоплювалися. У цих п’єсах не було позитивних героїв; персонажі нерідко втрачали людську гідність, ставали моральними покручами. Проте драматурги не показували свого ставлення до своїх героїв — ані співчуття, ані обурення, ані пояснення причин деградування Панувала думка, що людина сама винна у своїх негараздах і не варта кращого, якщо не може чи не хоче змінюватися на краще. Мистецтво абсурду базується на філософії екзистенціалізму, за якою особистість протиставлена суспільству, ізольована від світу, індивідуалістична й замкнута, активні дії марні, мета недосяжна, а зло непереможне.
Фундаторами «театру абсурду» були письменники — румун Ежен Йонеско й ірландець Семюел Бекет, які тоді працювали у Франції. Згодом до них приєдналися французький вірменин Артюр Адамов, британський єврей Гарольд Пінтер. Визначення абсурду Е. Йонеско дав у есе про Ф. Кафку: «Абсурдне все, що не має мети... Відірвана від свого релігійного й метафізичного коріння, людина почувалася розгубленою, усі її вчинки стали безглуздими, нікчемними, обтяжливими». У творах абсурдистів перемішано фантастику з реальністю, різні жанри й види мистецтв — трагікомедію, трагіфарс, псевдодраму, комічну мелодраму, пантоміму, хор, цирк, мюзик-хол, кіно, а події зведено до абсолютного мінімуму. у підтексті видимого абсурду приховано важливі філософські проблеми: сенсу буття (як зберегти в собі людину, індивідуальність), здатності людини протистояти злу, причини людських вад, світового зла, масового безумства. Наприкінці 1960-х рр. «театр абсурду» з його вболіванням за долю людини, її духовне здоров’я, з оригінальною, гротескно-загостреною критикою міщанства, автоматизму, пристосуванства, егоїзму й індивідуалізму здобув міжнародне визнання.
2. Словникова робота (запис до зошитів)
«Театр абсурду» — абсурдистський напрям у західноєвропейській драматургії, який виник у середині XX ст. У п’єсах «театру абсурду» світ зображено як безглуздий, позбавлений логіки.
3. Повідомлення учнів за випереджальним домашнім завданням
(Учні розповідають про життя та творчість драматургів «театру абсурду»: Ф. Дюрренматта, М. Фріша, Е. Йонеско, С. Бекета.)
V. РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ
Робота з підручником (запис до зошитів)
♦ Самостійно опрацюйте теоретичний матеріал підручника та складіть тези за темою «Парадокси й символи «театру абсурду»».
♦ Колективно складіть таблицю «Спільне й відмінне у творчості драматургів «театру абсурду»».
Очікуваний результат
Спільне й відмінне у творчості драматургів «театру абсурду»
Ф. Дюрренматт
|
М. Фріш
|
Е. Йонеско
|
С. Бекет
|
Спільне
|
Жанрові новації («драма-притча», трагікомедія і т. ін.). Неабияке значення іронії, гротеску. Філософія екзистенціалізму
|
Відмінне
|
Настрої кризи й катастрофи; проблеми провини, відповідальності, справедливості; критика стереотипів суспільної свідомості; утвердження цінності людського життя; широке використання пародії, парадокса, поєднання трагічного й комічного, прямого й символічного значень
|
Прагнення відтворити потік свідомості, найдрібніші порухи душі людини, тугу героїв за справжнім, на їхню думку, життям; гра з реальністю, стрибки в минуле й майбутнє, у спогади, сни та фантазії; зображення складних конфліктів життя й можливості (неможливості) їхнього розв’язання; міркування про долю, фатум, випадок, нереалізовані можливості
|
Переплетення реального із фантастичним; постановка питань щодо сенсу життя, відчуження й розладу між людьми, знеособлення людини; притчовість; гра зі словом; використання гротеску, балаганної мови
|
Песимізм, гуманізм, співчуття людині, бачення в ній індивідуальності, особистості; відсутність перебігу подій; неконкретність, невизначеність щодо героїв, відсутність указівок на час і місце; іронія, монологічність і шаблонність мови
|
VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
1. Рефлексія
2. Оцінювання результатів роботи учнів на уроці
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати теоретичний матеріал підручника за темою уроку. Прочитати п’єсу «Санта-Крус» М. Фріша.