Усі уроки зарубіжної літератури. 11 клас. Профільний рівень + рівень стандарту. I семестр - О. Г. Куцінко 2019

Особливості композиції, функції фантастики. Характерні ознаки стилю Ф. Кафки, поєднання реалістичних та міфологічних елементів у гротескному світі
Німецькомовна проза
Модернізм

Мета — формувати компетентності:

■ предметні (навички дослідницько-аналітичної роботи з текстом; культуру зв'язного усного мовлення; мислення);

■ ключові (уміння вчитися: навички пізнавальної діяльності та критичного мислення; комунікативні: навички спілкування в колективі й толерантне ставлення до почуттів та думок оточуючих; інформаційні: уміння визначати роль деталі в тексті; навички роботи з книгою; здоров'язбережні: розуміння необхідності здорового способу життя; загальнокультурні: естетичний смак та зацікавленість читанням; світогляд).

Тип уроку: урок опанування нових знань і формування на цій основі вмінь та навичок.

Основні терміни й поняття: фантастика, гротеск, міфологічні та реалістичні елементи, екзистенціалізм, іронія, символізм.

Міжпредметні зв'язки: мистецтво (художня культура).

Обладнання: портрет Ф. Кафки, видання його творів, ілюстрації до новели «Перевтілення».

У мене немає інтересу до літератури, література — це я сам, це моя кров, і бути іншим не можу...

Ф. Кафка

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання

(Зачитування охочими складених удома есе.)

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

— У книзі «Розмови з Кафкою» чеського літератора й музиканта Ґустава Яноуха наведено визначення Кафкою себе як художника слова: «Ви описуєте поета таким дивовижним велетнем: ноги його на землі, а голова зникає в хмарах... Насправді поет набагато менший і слабший за пересічну людину, тому він гостріше й сильніше відчуває важкість земного буття. Творчість для художника — страждання, за допомогою якого він звільняє себе для нового страждання. Він лише пташка, закрита в клітці власного існування»». І коли Кафку спитали, чи він також таким є, то він відповів: «Я — дуже незграбна пташка, я — Kavka (чеською галка) — але в мене не підрізані крила, вони відмерли. Тепер для мене не існує ані висоти, ані далечини».

Життя Ф. Кафки, навіть якщо він хотів відмежувати його від творчості, непомітно переходило, переливалося в літературу, яка стала для нього способом існування, формою молитви: «У мене немає інтересу до літератури, література — це я сам, це моя плоть і кров, і бути іншим я не можу».

Творчість Кафки, по суті,— навіть не розповідь про себе, це глибоко суб’єктивне переживання зовнішнього світу. Напевно, не було на світі письменника, у творчості якого власне «я» та власна доля відіграли б таку вирішальну роль, як у Кафки. Його твори часто залишалися незавершеними не тому, що талант митця «не значний», і не тому, що він не знаходив істини, а тому, що кожен його твір — це він сам.

(Учні занотовують до зошитів тему уроку.)

ІV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

Повідомлення учнів за груповим випереджальним домашнім завданням (запис до зошитів)

- За виступами однокласників складіть стислий опорний конспект.

(Учні виступають із повідомленнями про атмосферу в родині Кафки, взаємини Франца з батьком.)

Очікуваний зміст повідомлень

Взаємини з батьком не склалися. Батько був украй грубою людиною, застосовував досить суворі заходи виховання, пригноблював родину.

Франц зростав слабким і нездатним на активний протест. Його незгода з деспотизмом батька мала характер внутрішньої втечі і зводилася до того, що він не цікавився справами батька й намагався самовиразитися у творчості, чого батько не схвалював. Тож стосунки в родині зумовили взаємини Кафки зі світом і багато в чому — його долю. Головне відчуття, яке він виніс із дитинства та юнацтва,— це глибокий страх, що міцно закріпився в підсвідомості. Джерело такого страху було і йому не дуже зрозумілим, адже батька він боготворив, уявляв його ледве не творцем цього світу і, звертаючись до нього, незмінно писав слово «Батько» з великої літери.

Таке сприйняття батьківської тиранії було обумовлене особливостями особистості самого Кафки, людини слабохарактерної, наділеної хворобливою уявою (його нерідко називають геніальним параноїком). Із взаємин із батьком Кафка виніс ряд комплексів і переконань, які він виклав у «листі до батька».

По-перше, він уважав, що світ побудований на протиставленні грубої, нерозумної сили і слабкості, нездатної до опору і зосередженої лише на самоаналізі. По-друге, «він зневірився в собі, але відчув почуття провини». Невпевненість призвела до того, що Кафка почувався невдахою в житті. І, нарешті, останнє — розпач і страждання він усвідомлював як єдину свою доля.

«Скільки я пам’ятаю себе,— писав він,— у мене було стільки турбот, спрямованих на одне: затвердити своє духовне «я», тож до решти було мені байдуже». Існувала різка межа між зовнішнім і внутрішнім світом Кафки. Усі свої невдачі в житті Кафка називав пастками.

(Учні виступають із повідомленнями, розкриваючи поняття екзистенціалізм та характеризуючи екзистенціалізм у творчості Ф. Кафки.)

Очікуваний зміст повідомлень

Екзистенціалізм (від латин. existentia — існування) — течія в літературі, що сформувалася в Європі на початку ХХ ст., а найбільшого розвитку досягла в 30-ті-40-ві роки, представлена письменниками, які водночас належать до екзистенціалізму як філософської течії (Ґ. Марсель, Ж.-П. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю). Екзистенціалізм розглядають також у ширшому значенні: як умонастрій із притаманними йому спільними світоглядними мотивами.

основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Визначальні ознаки екзистенціалізму:

■ на перше місце висунуто категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

■ особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав’язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

■ поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов’язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

■ вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

■ існування людини потрактовують як драму свободи;

■ найчастіше в художніх творах застосовано прийом розповіді від першої особи.

Ф. Кафку ми можемо вважати представником екзистенціалізму, оскільки у своїх творах письменник також прагне збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. На перший план він висуває категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. Для нього трагічне начало — ірраціональне, всеосяжне ставлення людини до життя, універсальний спосіб буття людини в суспільстві, тому що світ — абсурдний, а існування, екзистенція людини — це «буття для смерті» як єдиної мети та підсумку існування.

(Учні виступають із повідомленням про поєднання фантастичного й реалістичного у новелі «Перевтілення».)

Очікуваний зміст повідомлення

Фантастика — створені людською уявою неймовірні картини й образи, яких не буває у реальному житті, вигадка. Вона заснована на враженнях від дійсності, а її характер залежить від світогляду письменника, його ідейних позицій. Фантастику митці використовують як засіб художньої типізації життєвих явищ. При цьому вони зображують окремі явища не в життєподібних картинах та образах, а в умовах неймовірних, навмисно змінених, щоб розкрити не стільки їхній зовнішній вигляд, скільки глибинну внутрішню сутність.

Реальність і фантастика у Кафки тісно взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну. Найнеймовірніше й найабсурдніше відбувається у найбуденніших обставинах. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжується романтичними казковими ефектами. Більш того, воно нікого не дивує, навпаки: його сприймають як щось природне. Отже, притаманна його стилю риса — невідповідність між реалістичним способом зображення і абсолютно неправдоподібними подіями. Це можна умовно назвати фантастичним реалізмом Кафки.

Для підкреслення абсурдної реальності Кафка використовує гротеск. Гротеск (у перекладі з фр.— химерний, незвичайний) — це принцип художньої типізації, для якого є характерним незвичайне поєднання несумісних речей — фантастичного й реального, трагічного і комічного, раціонального та ірраціонального, високого й низького, що виявляє глибинну сутність явища.

У Кафки гротеск організовує всю структуру творів. За його допомогою автор створює нереальний, дивний, аномальний світ, де органічно поєднано реальне й фантастичне. Гротескний світ — це світ навиворіт. У творах Кафки наявне постійне балансування між природним і фантастичним, трагічним і повсякденним, абсурдом і логікою. Образи головних героїв Кафки є гротеском. В образі Замзи автор свідомо порушує норми життєвої правдоподібності. В оповіданні реальне протиставлено фантастичному та навпаки. На перший погляд, новела має фантастичний характер, але насправді це своєрідна метафора світу і духовних процесів, які намагався відтворити письменник у такий незвичний спосіб. Фантастика у Кафки не відчутна; абстрагуючись від об’єктивної реальності, вона створює нову, суб’єктивну реальність, яка маскується під фантастику.

(Учні виступають із повідомленням про іронічний символізм у новелі «Перевтілення».)

Очікуваний зміст повідомлення

Іронія в новелі Кафки має суто трагічне забарвлення. Наприклад, сцена, у якій потворна комаха збирається на службу, справляє кумедно-абсурдне враження. Водночас у ній відчуваємо трагізм, адже за безглуздим ентузіазмом Ґреґора стоїть прагнення захистити свою людську сутність і свій соціальний статус.

Спроба захистити свій життєвий простір також завершується для Ґреґора поразкою: розлючений батько атакує непокірного сина яблуками. Символічний підтекст сцени батьківського покарання містить деякі біблійні мотиви. Яблука — це плоди Дерева Пізнання, із яких у біблійній історії розпочалося гріхопадіння Адама та Єви; батько, що у гніві виганяє сина із «сімейного раю», виступає у ролі біблійного Бога; рана, котра утворилася внаслідок того, що одне з яблук застрягло у спині комахи, є іронічною паралеллю до старозаповітного покарання перших людей стражданням і смертю.

Сюжет останнього зіткнення Ґреґора з родиною, спровокованого Ґретиною грою на скрипці, розгортається у третій частині твору. У свідомості Замзи-комахи музика — символ мистецтва, який він асоціює з найвищою насолодою. Під звуки Ґретиної скрипки він мріє про те, як сестра гратиме тільки для нього, «бо ніхто тут так не цінить їі гру, як оцінить він». Крах цієї надії, найбільш нереальної і найбільш кумедної за всі попередні, стає для героя останнім випробуванням.

Особливо переповнена трагічною іронією остання сцена: весняне сонце світить на батьків та сестру, яка раптом стала особливо красивою («кров з молоком»). Батьки «вирішили присвятити сьогоднішній день відпочинку і прогулянці; вони не тільки заслужили цю перерву в роботі, вона була їм просто необхідна». Служниця, «прибравши це», з добродушною посмішкою повідомляє, що «все вже в порядку».

(Учні виступають із повідомленням про наслідування традицій М. Гоголя у творчості Ф. Кафки.)

Очікуваний зміст повідомлення

Відомо, що Ф. Кафка народився за три десятиліття по смерті М. Гоголя, однак у творчості митців є відповідні паралелі. Наприклад, порівнявши Ґреґора Замзу з Акакієм Акакієвичем башмачкіним, ми помітимо, що обидва образи — це стражденна, принижена, нещасна й беззахисна «маленька людина». І в «Шинелі», і в «Перетворенні», за словами В. Набокова, «герой, наділений певною чутливістю, оточений гротескними безсердечними персонажами, смішними або моторошними фігурами... У Гоголя й Кафки абсурдний герой живе в абсурдному світі, але зворушливо й трагічно б’ється, намагаючись вибратися з нього у світ людських істот,— і вмирає в розпачі».

Проза М. Гоголя містить щось таке, що можна назвати чудністю — не тою, яка притаманна якійсь далекій у часі чи просторі дійсності, а тою, що характеризує наш сьогоднішній світ. Саме завдяки цій чудності Гоголя часто порівнюють із Кафкою, який також допоміг нам відчути, що у світі є щось дивне, що — попри твердження російських формалістів — не зникає з плином часу.

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗДОБУТИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Колективне узагальнення

(Висновок колективного узагальнення озвучує вчитель.)

— Кафка показав, що реальний світ, який видається людям цілком нормальним, насправді жорстокий, жахливий, абсурдний. У ньому всі байдужі до «маленької людини». У новелі «Перевтілення» Кафка порушує болісну для себе проблему — відчуження в родині, самотність людини серед людей. За допомогою таких художніх засобів, як метафора, гротеск, фантастика, іронія, він показує абсурдність буття і кризу найважливіших гуманістичних цінностей на початку XX ст.

Це яскраво показано на прикладі новели, у якій автор відобразив точну правдивість деталей, епізодів, думок та почуттів персонажів, що з’являються у незвичайних, фантастичних взаємозв’язках, та трагізм становища головного героя, підсилений іронічністю.

Суб’єктивне світосприйняття Кафки — настрій відчаю, упевненість у фатальній нездоланності сил, що пригнічують людину. Твори Кафки є художнім виразом кризи суспільного та естетичного пізнання, що було характерним для модерністської літератури ХХ ст.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

Робота з епіграфом до уроку (запис до зошитів)

- Поясніть, як ви розумієте вислів Ф. Кафки, що є епіграфом до нашого уроку.

(Учні занотовують до зошитів епіграф до уроку.)

VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: підготуватися до уроку позакласного читання, прочитати «Гранатовий браслет» О. Купріна.

Випереджальне (індивідуальне, для 2-3 учнів): підготувати повідомлення про О. Купріна, про історію написання оповідання «Гранатовий браслет».