Зарубіжна література 6 клас - книга для вчителя - Волощук Є.В. 2019

Урок позакласного читання. О. Генрі «Вождь червоношкірих»
Людські стосунки
ІI семестр

Мета: ознайомити з окремими сторінками біографії О. Генрі, сприяти сприйняттю письменника як мужньої, сильної особистості; ознайомити з історією створення оповідання «Вождь червоношкірих»;

навчати стисло переказувати основні події твору; визначити ідею, елементи композиції; розвивати образне і творче мислення учнів, уміння висловлювати власну думку й обґрунтовувати її;

виховувати всебічно розвинену особистість, прищеплювати інтерес до літератури й кіномистецтва, до культури інших народів.

Обладнання: підручники, портрет О. Генрі, інформаційні пакети для гри «Журналістське розслідування», фрагменти з кінофільму «Ділові люди» (режисер Л. Гайдай, 1962р.).

Тип уроку: урок позакласного читання.

Треба прагнути бути людиною, незважаючи на всю жорстокість навколишнього світу, і це можливо.

О. Генрі

Хід і структура уроку

I. Організаційний момент.

II. Оголошення теми, мети, епіграфа уроку.

III. Актуалізація опорних знань.

✵ Завдання на встановлення відповідності.

- Установіть відповідність між літературознавчими поняттями та їхніми визначеннями.

А гумор

1 різновид комічного, прихована насмішка

Б антитеза

2 інакомовне зображення в художньому творі рис характеру, уявлень та взаємин людей, суспільних явищ тощо; ґрунтується на приховуванні певних явищ, осіб, предметів під іншими художніми образами

В алегорія

3 протиставлення явищ, понять, почуттів, думок, характерів

Г художня деталь

4 різновид комічного; весела, добродушна насмішка над кимсь або чимсь

Ґ підтекст

5 особливо виразна подробиця у творі, яка має значне змістове й емоційне навантаження

Д іронія

6 думка, не виражена явно, відмінна від тієї, що безпосередньо сприймається під час читання

IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

1. Дидактична гра «Журналістське розслідування».

Опис гри

✵ Учитель звертається до учнів від імені редактора американського журналу: «У 1939 р. наш журнал опублікував досить цікаві оповідання, що вельми сподобалися читачам. Ті твори було підписано псевдонімом Листоноша, а згодом ми довідалися, що їхній автор відомий як О. Генрі. Ніби нічого дивного, та невдовзі на мене чекала несподіванка: О. Генрі помер сорок років тому! Змушений визнати, що мої спроби з’ясувати правду виявилися марними й породили більше запитань, ніж відповідей. Тому сьогодні ви отримуєте завдання здійснити журналістське розслідування й дізнатися, ким же насправді був О. Генрі».

✵ Учитель записує на дошці пункти, що потребують з’ясування.

1. Чому нікому не відомо, яке ім’я приховане за скороченням «О...»: Олівер, Олів’є, Осеан, Огюст?

2. Чому в містечку Ґрінсборо в штаті Північна Кароліна, яке О. Генрі називає місцем свого народження, жоден мешканець не має такого прізвища?

3. Людину, схожу на О. Генрі, бачили в штаті Техас, але всі свідки впевнені, що рідна мова того чоловіка - іспанська. Чи був то О. Генрі?

4. Подейкують, ніби О. Генрі видавав газету, але в штаті, крім нього, нікого не було: ні художників, ні журналістів, ні редакторів. Як це можна пояснити?

5. Наш анонімний дописувач розповів, що отримував від О. Генрі сто п’ятдесят доларів щомісяця за збереження таємниці: кілька років письменник перебував у в’язниці. За що його було покарано?

6. Є свідчення, що О. Генрі переховувався від правосуддя в Гондурасі.

7. Чому О. Генрі ніколи не фотографувався?

✵ Учитель ділить клас на групи, кожна з яких отримує свій пакет інформації (Додаток до уроку, С. 160-163) і досліджує факти біографії письменника. Кожен з учасників «розслідування» робить відповідні записи. Після закінчення роботи їх слід об’єднати в «Щоденнику подвійних нотаток» (перша колонка - перелік фактів біографії О. Генрі; друга колонка - їхній вплив на творчість письменника). Насамкінець учні пропонують заголовки для нарисів та обґрунтовують свою думку.

2. Словникова робота.

Шарабан - легкий двоколісний екіпаж.

Види Палестини в чарівному ліхтарі - ідилічне зображення місць, де минуло дитинство Ісуса.

Давид нокаутував Голіафа - біблійний цар Іудеї здобув перемогу над велетнем.

Цар Ірод - Білл натякає на біблійний епізод, у якому цар Ірод наказує знищити всіх немовлят чоловічої статі.

Констебль - сільський поліцейський.

Іллінойс - назва одного зі штатів США.

3. Евристична бесіда за змістом оповідання «Вождь червоношкірих».

1. Яку оборудку задумали Сем і Білл у штаті Алабама, аби виправити свої фінансові справи?

2. Хто з викрадачів уважав себе ватажком?

3. Чому жителі містечка зраділи, почувши про зникнення Джонні?

4. Чи є в тексті оповідання згадка про «витівки» героя в містечку?

5. Із чого почалося знайомство викрадачів із Джонні? Чи була в злочинців можливість відмовитися від свого плану?

6. Чому хлопчику сподобалося в печері викрадачів?

7. Яку гру вигадав Джонні? Чому після цієї гри здоровань Білл був стурбований?

8. Які жорстокі витівки маленького Дорсета призвели до того, що здоровань Білл ледь не збожеволів?

9. Звідки Джонні міг дізнатися про жорстоке ставлення білих завойовників до індіанців? Хто розповів йому про благородних розвідників, які часто рятували білих поселенців від помсти тубільців? Де Джонні почув наймення «мисливець Хенк», «Зміїне Око»?

10. Як викрадачі намагалися приборкати хлопчика?

11. Як Білл називав Джонні?

12. Які вимоги щодо повернення Джонні висунули Дорсету Сем і Білл?

13. Що прочитали викрадачі в довгоочікуваному листі від Дорсета?

14. Як викрадачі стали втікачами?

4. Творча робота «Велике протистояння вождя червоношкірих і викрадачів: механізм комічного в оповіданні».

- Як у творі зображено протистояння Джонні та викрадачів? Доберіть відповідні цитати. Як автор створює комічний ефект?

Дії викрадачів

1. «Ми все ж таки заштовхали його на дно барабана».

2. «Я відібрав у хлопчиська ножа і примусив його знову лягти».

3. «Я нам’яв йому вухо».

4. «Я вийшов з печери, упіймав хлопчика і тряс доти, доки всі його веснянки не заторохтіли одна об одну».

5. «Слухай, припини бити мене ногами, а то я зараз устану й задам тобі перцю!»

6. «Я схопив його за комір і стягнув з гори».

7. «Я показав йому дорогу до міста й дав такого стусана, що він виявився футів, напевно, на вісім ближче до міста».

Витівки Джонні

1. «Кожні кілька хвилин він згадував, що він червоношкірий, і, схопивши дрюка, який заміняв йому рушницю, підкрадався навшпиньки до входу в печеру поглянути, чи нема поблизу розвідників ненависних блідолицих. Час від часу він вигукував свій воєнний клич, від якого старий мисливець Хенк тремтів усім тілом».

2. «Він не давав нам заснути години три: тільки-но щось трісне в кущах або зашелестить листя, його юна уява одразу ж малювала йому банду розбійників, яка підкрадається до печери, - тоді він підстрибував, хапався за свою рушницю і кричав Біллу чи мені у вухо: «Тихше, приятелю!»».

3. «Вождь червоношкірих сидів у Білла на грудях, ухопивши однією рукою за його волосся. У другій руці він тримав гострого ножа, яким ми звичайно різали бекон, і діловито й недвозначно намагався зняти з Білла скальп, виконуючи вирок, який виніс йому вчора увечері».

4. «Засунув гарячу картоплину мені за комір, а потім розчавив її ногою».

5. «Чорний камінь, завбільшки з яйце, улучив Біллові якраз позаду лівого вуха. Він увесь якось обм’як і впав прямо у вогнище, на каструлю з гарячою водою для миття посуду».

6. «Я проскакав усі дев’яносто миль до укріплення, ні на дюйм менше. Потім, коли поселенців урятували, мені дали вівса. Пісок - зовсім не смачна заміна вівса».

7. «А тоді цілісіньку годину я мусив пояснювати йому, чому нічого нема в дірках, чому дорога йде в обидві сторони й чому трава зелена».

✵ Висновки.

«Чортеня на пружинці» - це умовна назва механізму комічного, який працює в оповіданні

О. Генрі «Вождь червоношкірих». Будь-який фізичний вплив на Джонні з боку викрадачів - і малий бешкетник «підстрибує» ще вище. Пригадаймо: Білл нам’яв хлопчикові вухо - той змайстрував пращу, після чого Білл упав у багаття; Білл схопив пустуна за комір і стягнув з гори - Джонні тричі вкусив його за палець... Перевірений Сем і здоровань Білл не можуть приборкати маленького розбійника.

5. Мистецьке відлуння.

1. Перегляньте фрагменти з кінофільму «Ділові люди» (режисер Л. Гайдай, 1962 р.).

2. Чи вдалося акторам О. Смирнову та Г. Віцину відтворити на екрані характери персонажів О. Генрі? Поясніть свою думку.

3. Які епізоди кінострічки найбільше вас розсмішили? Чому?

V. Підсумки.

- Доберіть означення, що характеризують О. Генрі (з перших літер цих слів має скластися

псевдонім письменника).

Приклад відповіді

Обдарований світлим

Глибокий

Енергійний

Наполегливий

Рішучий

Ініціативний

VI. Домашнє завдання.

- Прочитайте оповідання Джека Лондона «Жага до життя» (завдання на випередження).

Додаток до уроку

Інформація для першої групи

Про що розповів сімейний архів письменника

11 вересня 1862 р. в містечку Ґрінсборо (штат Північна Кароліна, США) народився Вільям Сідні Портер, знаменитий письменник, відомий світу під псевдонімом О. Генрі. Його батько працював аптекарем, потім став лікарем.

Від 1861 до 1865 р. в США тривала Громадянська війна між Північчю і Півднем, однак Ґрінсборо не потрапив на лінію фронту. Війська ввійшли в місто лише після закінчення воєнних дій: солдати браталися на вулицях і брали участь у парадах тепер уже союзних військ. Мешканці Ґрінсборо, що належав до переможеного Півдня, були пригнічені й розгублені. Більшість із них ховали гроші й коштовності. Дитинство Портера минуло під знаком пошуку тих потайників. А через багато років він скористався своїми дитячими враженнями, створюючи оповідання про шукачів скарбів.

Майбутній письменник виріс без материнського тепла: Мері Джейн Портер померла від сухот, коли синові було три роки. Виховували його бездітна тітка й бабуся. Портер-старший після смерті дружини занудьгував, багато пив, мало заробляв, тож родина жила вкрай сутужно. Напевне, Білл жалів батька, але набагато сильнішим був сором за нього й образа на його безвідповідальність.

З кінця 1878 р. шістнадцятирічний Білл поєднує навчання в міській середній школі з вечірніми чергуваннями в аптеці свого дядька Кларка Портера. У ті часи в маленьких американських містах аптеки були своєрідними клубами: сюди приходили, щоб обмінятися новинами, погомоніти про політику й комерцію, зіграти в шахи або доміно.

За три роки Білл вивчив напам’ять півтори тисячі рецептів з аптечного довідника, у 1881 р. склав іспит й отримав диплом фармацевта. Згодом знання аптекарської справи й медицини врятували письменникові життя.

Невдовзі, самостійно здобувши необхідні знання й навички, Білл Портер улаштувався в земельне управління креслярем, упорядником землемірних планів. Робота була престижною, але скромно оплачуваною. А за чотири роки Білла звільнили... Друзі допомогли йому обійняти посаду касира й рахівника в Остінському національному банку. Однак ця добра послуга виявилася фатальною: Портера звинуватили в недостачі і притягнули до суду. Півроку він переховувався в Гондурасі, потім - у Південній Америці, але уникнути тюрми так і не зміг.

В ув’язненні Портер працював у лазареті й писав оповідання. Там він обрав собі псевдонім О. Генрі й отримав пропозицію співпрацювати з одним із нью-йоркських альманахів.

Відбувши покарання, О. Генрі переїхав до Нью-Йорка, оселився в скромному готелі й розпочав роботу. На той час йому виповнилося сорок років. Невдовзі оповідання О. Генрі захоплено читали по всій країні, а видавці пропонували йому вигідні контракти.

Останні місяці життя письменника минули на самоті, у номері нью-йоркського готелю. Він страждав на глибоку депресію, майже не виходив з кімнати, мало їв, зловживав алкоголем. То було повільне самогубство.

5 червня 1910 р. О. Генрі помер у лікарні від гострої пневмонії, не доживши до сорока восьми років.

Інформація для другої групи

Якими запам’ятали О. Генрі ті, хто його добре знав?

Друзі дитинства

У дитинстві Білл був неговірким, сором’язливим і дуже жалісливим. Його оселя часто правила за притулок для бездомних тварин (якось там водночас жили дев’ять приблудних кішок). А втім, замкненість не завадила хлопцеві брати активну участь у дитячих розвагах і витівках.

Білл досить рано почав малювати в’їдливі карикатури на рідних, друзів і знайомих, а в дванадцять років у компанії приятелів потайки від батьків вирушив до океану. Щоправда, у найближчому містечку втікачі з’ясували, що не мають коштів, аби продовжити подорож, тож повернулися додому на даху товарного вагона.

Загалом життя хлопчаків із Ґрінсборо було досить вільним: після занять у школі вони з невичерпним азартом вивчали околиці міста; розділившись на групи, улаштовували баталії, грали «в індіанців»...

Родина лікаря Голла

На початку 1882 р. в Білла Портера почався кашель, ускладнений спадковою схильністю до сухот. Щоб одужати, треба було терміново змінити клімат, і допоміг у цьому Джеймс Голл - місцевий лікар, який симпатизував юнакові. У березні 1882 р. подружжя Голл поїхало до Техасу відвідати трьох своїх синів і взяло Білла із собою: сухий теплий клімат, свіже повітря і спокійне життя мали піти на користь хворому. Білл оселився на ранчо одного із синів доктора Голла. На той час для всієї Америки Техас був синонімом ризику, відваги й підприємливості. Однак після кількох місяців, сповнених захопливої новизни, відчуття простору та свободи, Білл занудьгував.

Можливо, то була туга за батьківщиною, однак про повернення в Ґрінсборо годі було й думати, адже всі вважали, що Портер вирушив до Техасу не лише лікуватися, а й шукати кращої долі... Якось на ранчо Білл знайшов цікаві книжки, а ще познайомився з місцевим жителем, який мав чудову бібліотеку. Окрім читання, чимало часу юнак присвячував вивченню мов, особливо іспанської, і за три місяці опанував її в усіх тонкощах (серед ковбоїв побутував місцевий діалект, але Білл вивчив і літературний варіант). Згодом це стало йому в пригоді.

Донька Марґарет

Білл Портер був ніжним і терплячим батьком. Він залюбки бавив свою маленьку доньку Марґарет, а коли дівчинка підросла, розважав її веселими оповідками, читав казки, вигадував цікаві ігри. Під час батькового ув’язнення Марґарет жила в дідуся й бабусі й, за рішенням рідних, не знала про його сумну долю. Портер писав доньці листи, з яких можна було зрозуміти, що він поїхав у справах.

Бачитися з дівчинкою письменник не міг, тож принаймні намагався не порушувати її спокою і, щоб не викликати зайвих підозр, мав робити подарунки на Різдво й день народження. Звісно, грошей у в’язня не було, але заради доньки він мусив їх заробити. Отож арештант Вільям Портер почав писати оповідання й надсилати їх у редакції різних журналів.

Дружина Етол

Поки Білл перебував у в’язниці, дружина Етол голодувала, не маючи змоги навіть лікуватися. Однак у переддень Різдва вона примудрилася за двадцять п’ять доларів продати мереживну накидку і зробити чоловікові подарунок: золотий ланцюжок для годинника. На превеликий жаль, саме тоді Портер продав свій годинник, щоб купити квиток на поїзд. Він устиг попрощатися з дружиною... Однак за кілька днів Етол померла.

Дік Прайс

Разом з Портером покарання відбував двадцятирічний «ведмежатник» (зломник сейфів) Дік Прайс. Він урятував маленьку дочку багатого бізнесмена, що випадково зачинилася в сейфі, за дванадцять секунд відчинивши секретний замок. Однак замість обіцяного помилування отримав ув’язнення. Цей випадок Портер поклав в основу сюжету свого першого оповідання про зломника Джиммі Валентайна, який урятував племінницю своєї нареченої з вогнетривкої шафи. Оповідання, на відміну від історії Діка Прайса, закінчувалося хепі-ендом.

Перш ніж надіслати свій твір до часопису, Портер прочитав його співкамерникам. Дік згадував: «ТІЄЇ хвилини, ЯК Портер почав читати своїм низьким, оксамитовим, ГОЛОСОМ, злегка заїкаючись, запанувала мертва тиша. Ми завмерли, затамувавши подих. Нарешті грабіжник Рейдлер голосно зітхнув, І Портер, немов прокинувшись від сну, глянув на нас. Рейдлер посміхнувся й заходився терти очі покаліченою рукою: «Чорт забирай, Портере, це вперше за моє життя. Панове, Я тільки-но побачив, який вигляд має сльоза!»»

Редактор журналу

Навряд чи якась редакція згодилася б публікувати ув’язненого злочинця, тож Портер надіслав свої оповідання в Новий Орлеан - сестрі іншого в’язня, а вона вже переслала їх до журналу. Під справжнім своїм прізвищем Портер друкуватися не міг - треба було вигадати псевдонім. Працюючи аптекарем, Портер постійно користувався фармацевтичним довідником, який уклав француз Осіан Генрі. Колись, у юності, він називався цим ім’ям, знайомлячись із дівчатами, а тепер знову пригадав. Пригадалася й ковбойська пісня: «Повернувся коханий о дванадцятій годині. - Скажи мені, о, Генрі, який вирок?» Так з’явився письменник О. Генрі. (Інколи, на ірландський манер, його пишуть через апостроф - О’Генрі).

З-під пера О. Генрі вийшло двісті сімдесят три оповідання (понад тридцять на рік). Ці твори збагатили видавців, однак не самого автора - непрактичного й звиклого до напівбогемного життя. Він ніколи не торгувався, нічого не з’ясовував, мовчки отримував гонорар, дякував і йшов. «Я винен містеру ГІЛМЕНУ ГОЛЛУ, за його словами, сто сімдесят п’ять доларів. Гадаю, ЩО заборгував йому не більш ЯК тридцять доларів. Проте він уміє рахувати, а Я - НІ».

Інформація для третьої групи

Які факти про О. Генрі містяться в поліційному досьє?

У банку Остіна все було «по-домашньому»: будь-хто з директорів міг позичити бажану суму, навіть за відсутності касира (хтось уважав за потрібне залишити розписку, а хтось на такі «дрібниці» просто не зважав). Розсудливий Портер зауважень нікому не робив, але вдома розповідав, що внаслідок безладних видатків у обліку виходить суцільна плутанина. Він не надто дорожив своїм місцем (то була нудна, виснажлива й часом непередбачувана служба заради хліба насущного), та про справжні масштаби можливих проблем навіть не підозрював...

Коли ревізія виявила в банку значну недостачу - майже п’ять тисяч доларів, - у розтраті звинуватили касира Вільяма Портера. 14 лютого 1896 р. його було заарештовано й випущено під заставу. У перших числах липня обвинуваченого знову викликали до суду.

До суду касир Портер не збирався. На проміжній станції він пересів на поїзд до Нового Орлеана і звідти дістався Гондурасу. Білл не був упевнений у справедливому розгляді справи, тому й вирішив виїхати до країни, яку не пов’язувала зі США угода про видачу злочинців (термін давності за розтрату був лишень три роки). Дружина Етол схвалила план чоловіка.

Життя в Гондурасі подарувало Портеру чимало вражень для майбутніх творів й особливо для роману «Королі і капуста». Однак хвороба коханої дружини змусила його повернутися на батьківщину.

Суд над Вільямом Сідні Портером розпочався в середині лютого 1898 р. в Остіні і тривав три дні. 17 лютого Портера було відправлено до місцевої в’язниці для очікування вироку. Суд виніс вердикт «винний».

Чи був Портер насправді винний у розтраті? Ні і ще раз - ні! Це довело спеціальне розслідування, яке здійснено в 1959 р. Більшість фахівців уважають, що, якби Портер прийшов на перше судове засідання, його б виправдали. Коли ж цього не сталося, судді розмірковували просто: утік - значить, винний. Залишалося тільки призначити мінімальну міру покарання - п’ять років в’язниці.

Якось Портера розшукала давня знайома, удова збіднілого фермера з Остіна. Вона знала, що знаменитого письменника О. Генрі звуть зовсім інакше, і зажадала від нього сто п’ятдесят доларів на місяць за збереження таємниці про в’язничне минуле. Від природи співчутливий письменник погодився платити і, незважаючи на обставини, уважав шантажистку хорошою людиною, якій просто не вистачає на життя.

Інформація для четвертої групи

Про що можна довідатися, уважно читаючи старі газети та вивчаючи бухгалтерську звітність?

Флоренс Страттон, палка шанувальниця творчості О. Генрі, довідалася, що її кумир майже рік працював у Г’юстоні редактором місцевої газети під ім’ям Вільям Портер. Вона вирішила перевірити, чи немає в цьому часописі невідомих оповідань письменника, підписаних «О. Генрі» чи «В. Портер».

На початку 20-х років XX ст., за дванадцять років після смерті О. Генрі, Страттон приїхала до Г’юстона й уважно вивчила старі підшивки «Г’юстон пост». З’ясувалося, що між жовтнем 1895-го та червнем 1896 р. в розділах «Міські розповіді», «Постскриптуми й замальовки», «Ще кілька постскриптумів» без підпису або під кумедними псевдонімами було надруковано кілька десятків коротких гуморесок у стилі О. Генрі. Уважно вивчивши їх, Флоренс переконалася, що це твори О. Генрі, але вирішила шукати конкретних доказів. Енергійна жінка розшукала кількох колишніх співробітників газети, і всі вони одностайно підтвердили авторство Вільяма Портера. Однак розслідування на цьому не припинилося: мало що скажуть люди похилого віку через майже тридцять років. Флоренс заходилася вивчати бухгалтерські архіви газети. З них випливало, що гонорари за гуморески одержував саме Вільям Сідні Портер.

У 1935 р. вчителька з Остіна Мері Геррел, інша прихильниця творчості О. Генрі, задумала написати книжку «О. Генрі в Техасі» - доповнення до біографії письменника. Вона теж приїхала до Г’юстона й уважно вивчила газету «Г’юстон пост». Мері вдалося зауважити нюанс, якого не помітила Флоренс: у тих номерах газети, де не було «постскриптумів», друкувалися оповідання за підписом Листоноша. Дівчина знайшла двадцять вісім таких оповідань і була переконана, що вони належать майбутньому О. Генрі.

А втім, здогадку ще треба було довести, адже на той час минуло вже сорок років і свідків знайти не вдалося. Однак визнані літературознавці одностайно підтвердили, що це справді твори О. Генрі. Так само як і Флоренс, дівчина навідалася в бухгалтерський архів, який і через сорок років був в ідеальному порядку. Бухгалтерські документи чітко вказували на те, що гроші за оповідання Листоноші одержував Вільям Сідні Портер.