Середньовіччя як доба, її хронологічні межі и специфічні ознаки в історії європейських і східних літератур. Особливості розвитку китайської лірики епохи Тан. Лі Бо. Печаль на яшмовому ганку, Призахідне сонце навіює думки про гори, Сосна біля південної галереї. Основні теми і мотиви лірики митця

Середньовіччя як доба, її хронологічні межі и специфічні ознаки в історії європейських і східних літератур. Особливості розвитку китайської лірики епохи Тан. Лі Бо. Печаль на яшмовому ганку, Призахідне сонце навіює думки про гори, Сосна біля південної галереї. Основні теми і мотиви лірики митця

Зарубіжна література 8 клас І семестр - розробки уроків

Мета: ознайомити учнів зі своєрідністю доби Середньовіччя, зокрема у літературі; визначити характерні ознаки середньовічної китайської лірики на прикладі творчості поета Лі Бо; показати її тісний зв’‎язок із філософією; допомогти зрозуміти особливості східної поезії; розвивати навички виразного читання, аналізу поетичного тексту; сприяти розвиткові емоційних почуттів, образного сприйняття світу; виховувати інтерес до східних культур.

Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

II. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку.

Учитель. Людство невпинне у своєму поступові. Прийшов час і в історії нашого світу на зміну добі Античності настав період Середньовіччя - один із найзагадковіших і найлегендарніших. Крім того, це ще й був найдовший період в історії людської цивілізації - тривав понад 1000 років. Це був суперечливий час прекрасних лицарів і суворих законів, дивовижної моди і казкових замків, час, відзначений великим впливом церкви і виснажений жорстокими війнами. Час, про який і досі ходять легенди і створюються майже міфічні розповіді.

Робота з образоном.

Загибель Західної Римської імперії стала трагічним фіналом історії стародавнього світу й водночас початком нового етапу всесвітньої історії - Середньовіччя. Саме поняття «Середні віки» виникло в Італії за доби Відродження в колі передових людей, які схилялися перед античною культурою і намагалися відродити її. Так вони назвали час між античністю і своєю епохою. Згодом термін «Середні віки» набув поширення й закріпився за історичним періодом від кінця V cm. (падіння Західної Римської імперії) до XV cm. (доба Великих географічних відкриттів).

Якщо в давнину кожен народ мав свою релігію, яка відображала його національні особливості й історію, то в Середні віки утверджуються релігії світові: християнство - у Західній і Східній Європі, буддизм - у країнах Південної Азії та Далекого Сходу, іслам - на Близькому й Середньому Сході. Існування спільної релігії стало базою для об’‎єднання певних народів в одну сім’‎ю, формування єдиної цивілізації. Об’‎єднавчу роль відігравала також мова. Мовами міжнародного спілкування в народів Західної і Центральної Європи стала латина, у Південній і Східній Європі - грецька, на Близькому Сході - арабська, на Далекому Сході - китайська, в Індії - санскрит. Так за доби Середньовіччя виникли нові культурні регіони - західноєвропейський, близькосхідний, індійський, східноазійський, візантійський.

Християнство мало надзвичайно важливе значення в житті європейського середньовічного суспільства. У країнах Сходу вплив релігії на політику, мораль, мистецтво був ще більшим. Тож природно, що відмінності у віровченнях зумовили значні відмінності й у загальному розвитку культур. На цьому ґрунті утворилися дві культурно-політичні спільноти, які умовно називають Захід і Схід.

Розбіжності культур Заходу і Сходу виявилися в особливостях світосприйняття, норм поведінки, способу життя загалом. Розмірений, схильний до самозаглиблення й споглядання природи Схід протистояв активному, діяльному Заходу, що перебував у невпинному русі. З політичних причин ці розбіжності почали сприйматися як антагоністичні (непримиренні). Навіть у XIX ст. в Європі побутувала думка, сформульована англійським поетом Дж.Р. Шилінгом: «Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох». Проте водночас Захід і Схід перебували в постійному культурному діалозі.

Тисячолітній період розвитку середньовічної літератури надзвичайно важливий в історії духовної культури людства. Тоді світова культура вступила в новий період розвитку, що значною мірою було зумовлено «великим переселенням народів», а по суті - появою нових держав. Період Середньовіччя розпочався із розпадом Римської імперії приблизно у IV столітті нашої ери і тривав до XV століття. Середньовічну європейську літературу поділяють на три періоди:

I - Раннє Середньовіччя (IV-ХІ ст..)

II - Зріле Середньовіччя (ХІІ-ХІІІ ст..)

III - Пізнє Середньовіччя, початок Відродження (ХІV-XV ст.)

Середньовічна література Західної Європи розвивалася під впливом жорсткого поділу суспільства на стани. На межі Х-ХІ ст. єпископ французького міста Лана Адальберон сформулював це так: «Одні моляться, інші воюють, треті працюють...». Кожний стан був носієм відповідного типу культури, тому й література чітко поділялася на церковно-релігійну, лицарську та міську.

Здебільшого латиномовною була література релігійного характеру - історичні хроніки, житія святих, проповіді, богословські твори. Значного поширення набув жанр агіографії, що розповідав про життя, чудеса й мучеництво людей, канонізованих християнською церквою.

До латиномовної літератури Середньовіччя належить також поезія вагантів (від лат. мандрівний) — мандрівних студентів, які складали світські пісні «на випадок». У XII ст. в найбільших містах Європи на базі шкіл виникли перші університети. Відтоді молодь часто подорожувала, аби поглибити знання з певних наук, послухати лекції відомих викладачів. Дорогою ваганти заробляли на хліб, виконуючи латиномовні пісні власного авторства. Інколи вони пародіювали латину, свідомо її спотворюючи й поєднуючи з живою народною мовою.

Виникнення лицарської літератури пов’‎язане з утвердженням лицарів як особливого стану всередині класу феодалів. Значну роль у створенні цього стану відіграла церква, оскільки лицар мав бути насамперед воїном-християнином, відданим захисником її ідей. Поступово лицарство перетворилося на станову організацію військово-феодальної знаті,

що претендувала на панування в соціальній, моральній та естетичній цари- нах суспільного життя. Відтак сформувався й особливий лицарський кодекс, згідно з яким доблесний воїн мав розумітися на мистецтвах, бути освіченим, великодушним, ґречним і приязним. Основними жанрами лицарської літератури були лірика і роман.

Зростання міст у Європі XII ст. зумовило виникнення міської літератури, яка активно протистояла лицарській. Її позитивним героєм виступає тямущий городянин або селянин, здатний вийти з будь-якої скрути, пошивши в дурні сеньйорів і жадібних священиків. Улюбленими жанрами міської літератури були байка, коротке сатиричне оповідання (французьке фабліо, німецький шванк, італійська новела), алегоричний епос про тварин.

На думку вчених, у середньовічній Франції зародився і жанр балади.

Приблизно в XV ст. вона поширилася в Англії та Шотландії. Яскравими прикладами середньовічної балади є легендарні історії про нещасного короля Ліра та «шляхетного розбійника» Робіна Гуда, що лягли в основу багатьох відомих літературних творів (деякі з цих балад ви читали в сьомому класі).

Християнська католицька церква у середні віки панує над усім культурним життям Західної Європи.

Антична культура занепадає. Церква створює літературу, що схвалює подвиги аскетизму, мучеництва за віру. Характерним для цього періоду є жанр «житія», які описують відлюдників, що вирушають у пустелю, добровільно зазнають катувань. Поширюються також «видіння», тобто розповіді людей, що немовби побували у потойбічному світі. У них описуються фантастичні картини райських насолод та пекельних мук. Водночас із церковною літературою, що писалася переважно латиною, протягом усього середньовіччя розвивається література світська, яка є далекою від похмурого, аскетичного світосприйняття. Різні її напрями та види походять із народної творчості, що існувала з давніх-давен, а темою її була людина зі своїми земними радощами та бідами. Найзначнішою та найціннішою спадщиною середньовічної літератури був епос — поеми про героїв-воїнів, які були створені народом і висловлювали його ідеали. Епос виник у формі сказань, які тривалий час існували в усній формі. Виконавців сказань називали у Франції жонглерами, у Німеччині — шпільманами. Зазвичай це були акробати-фокусники, що розважали народ на дорогах та площах. Вони також співали або читали пісні про воїнів-героїв. А пізніше, вже з XII ст., поети переробляють ці сказання і записують їх у вигляді великих поем. Герой середньовічного епосу — воїн, захисник своєї країни і народу. У добу постійних війн — це важлива фігура суспільного життя. В епосі ідеальні якості воїна — сила, хоробрість, доблесть, вірність васала своєму сюзерену — героїзуються. Сюжети багатьох поем складені на основі справжніх історичних подій. Мова йде про історичних осіб, але із часом сюжет може бути зміненим, причому досить суттєво.

У період з XII до XV ст., коли розвиваються міста і торгівля, а воїни-феодали об’‎єднуються у рицарські ордени та відбуваються хрестові походи, при дворах феодалів створюється пишна та витончена культура: рицарі навчаються музики, мистецтва писати вірші. У цей час виникає нова, рицарська, або куртуазна (придворна), література. Рицарська лірика оспівує любов рицаря до «дами серця». Заради її кохання рицарі (у романах) переживають різні пригоди, б’‎ються з велетнями і чудовиськами. Середні віки відзначаються також і значним культурним розвитком народів Сходу, що отримав назву «золотого віку» арабської та ірано-таджицької літератур. література «золотого віку» писалася двома мовами — арабською і фарсі. В ній часто пропагувалася любов до людини, жінки, оспівування життя.

Ґронування на тему «Середньовіччя»

«Золотою сторінкою» світової літератури стала східна література Середньовіччя, яка подарувала світові плеяду енциклопедично освічених, усебічно розвинених велетнів думки - філософа і лікаря Авіценну, астронома і математика Абу-Рейхана Мухаммеда Біруні, засновника алгебри Аль-Хоремі, філософа, математика, поета Омара Хайяма. Найголовніше, що об’‎єднує східних митців цього періоду, - це палка зацікавленість людиною: її життям, почуттями, проблемами, знаннями, її духовними пошуками. Проте кожній національній східній літературі притаманні оригінальні риси, пов’‎язані з національними особливостями народів, релігією, яку вони сповідували.

Наша сьогоднішня мандрівка пролягла до Китаю. Які асоціації викликає у вас слово Китай?

Асоціативне письмо на тему «Китай» (під запис старовинної китайської мелодії «Вічність»)

(Учні протягом 1 хв. Записують свої асоціації до даного поняття. По закінченню бажаючі зачитують свої результати).

Учитель. Ми розпочинаємо цікаву подорож у світ середньовічної літератури народів Сходу. Золотою сторінкою світової літератури стала середньовічна китайська література, зокрема поезія.

Повідомлення групи «географів»

Китай - велика країна, розташована на південному сході Азії. Тут є високі Тібетські гори, пустеля Гобі, річка Янцзи. Води Тихого океану неначе приховують цю країну від усього світу. У різних провінціях Китаю різні кліматичні умови. На північному заході та в пустелі Гобі завжди вітряна зима і жарке літо. У Тібеті довга холодна зима й коротке прохолодне літо. Опадів мало. На південному сході - коротка тепла зима й довге жарке літо з частими зливами.

Столиця Китаю - Пекін.

Грошова одиниця - юань.

Китай - найбільша країна за кількістю населення в світі.

Площа країни - 9,6 млн. км2

Населення - понад 1,3 мільярди чоловік. Це одна п'ята частина усього населення Землі.

Славиться китайська медицина.

Учитель. Епоху династії Тан називають «золотим століттям». Про розвиток культури за часів правління династії Тан розкажуть нам «культурологи».

Повідомлення групи «культурологів»

Розквіт культури Китаю припадає на час правління династії Тан. У VIII столітті настало бурхливе піднесення культури та науки. На вулицях міста можна було побачити японських вчених, індусів, арабів, корейців, тібетців. У Китаї розвивалося книгодрукування. Працювала Академія «Ханьмінь», школа співаків та музикантів, придворний театр, загальноосвітні школи та бібліотеки. У 713 році почала видаватися перша у світі друкована газета. Імператор Сюаньцзун запрошував до свого палацу талановитих людей. Що цікаво - у Китаї було особливе ставлення до книги. Можна сказати, що там панував культ книги. Усі заможні китайці були освіченими. У кабінеті, де містилася бібліотека, курилася пахуча речовина, що сприяло медитації, тобто роздумам, дрімотному мріянню. Читач не торкався сторінок пальцями, а перегортав їх добре доглянутими нігтями. Книга розкривалася для читання повільно і дбайливо, так само обережно її ставили на місце. Книги складалися горизонтально. З кожної звисала стрічка з назвою книги.

Правителі опікувалися й розвитком науки і мистецтва. У великі міста приїздили талановиті письменники, художники, архітектори, їх усіляко підтримували можновладці, і тому Танська держава розквітла у нових архітектурних ансамблях і здобула світове визнання своїми декоративними виробами, живописними шедеврами, книжками. У VII столітті в Китаї був винайдений ксилографічний засіб книгодрукування, який уже в XI столітті був замінений на друк розбірним шрифтом. Завдяки цьому винаходу друкувалися не тільки державні укази та буддистські тексти, а й збірки віршів та новел. У цей час існувала система іспитів на посади державних чиновників. Це давало можливість залучати до керівництва країною не тільки людей із вищих верств суспільства, а й здібних землевласників, які походили із середніх і нижчих класів,— найбільш численного прошарку населення, за рахунок праці якого збагачувалася держава. Щоб обійняти певну посаду, потрібно було виявити не тільки спеціальні знання, а й обізнаність у галузі філософії, поезії, мистецтва й каліграфії. Усе це було пов’‎язане з уявленнями древніх китайців про духовне призначення людини.

Повідомлення вчителя «Основні особливості розвитку літератури Китаю» (за повідомленням учні роблять записи у зошити)

Унікальною особливістю китайської літератури є тісний зв’‎язок з філософією. Як стверджують філософи, китайська література зазнала впливу двох філософських систем - конфуціанства та даосизму.

Конфуціанство - етико-політичне вчення давньокитайського мислителя Конфуція (VI ст. до н. е.). Головним у вченні Конфуція є поняття «жень» - гуманність.

Даосизм (дао - шлях) - одне з філософських учень Китаю, яке стверджує, що людина - частинка Всесвіту, що людина і природа - єдине ціле, тому пізнати природу - означає пізнати людину. Даосизм вважає за благо нічого не змінювати у людській сутності, а лише прислухатись до потаємного у природі й людині.

Пріоритет належав конфуціанству. Це вчення створив Конфуцій. Його можна виразити у двох основних принципах:

1) Допомагай іншим досягти того, чого б ти сам хотів досягти;

2) Чого не бажаєш собі, того не роби іншим.

- Що нагадує вам даний принцип? (Золоте правило моралі: стався до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе).

Саме у високій моральності й полягає сила китайської літератури, зокрема поезії. У Китаї було особливе ставлення до поезії. Уміння писати вірші було в Китаї обов’‎язковою рисою освіченості. Державну посаду може зайняти той, хто вміє писати вірші, може скласти іспит з поезії. Жодне дружнє застілля не обходилося без віршів, їх присвячували одне одному під час зустрічей чи розставання. Вважалося, що поезія здатна замінити навіть ліки, може втамувати душевний біль.

Ось така земля і зростила великого Лі Бо. Китайське прислів’‎я гласить: «Мало побачить той, хто дивиться з колодязя».

- Як ви його розумієте?

- Що потрібно для того, щоб багато побачити?

Дорога поетів ніколи не була легкою, адже вони намагалися дійти самої суті. Такою людиною був Лі Бо, який міг залишити свій дім і вирушити в мандри, оселитися в горах, подалі від людей. Природа стала його домівкою, а дахом над головою був світ космосу.

Повідомлення групи «біографів» про Лі Бо

Лі Бо народився 701 року в провінції Сичуань. Ще в юності він мріяв допомагати людям, тому й обрав досить дивний для його покоління шлях: покинув дім, відмовився бути чиновником і вирушив у мандри. Жив самітником. Справжнє ім’‎я поета Тай-бо, що означає «досконало чистий». Сучасники стверджували, що у Лі Бо в попереку є «кістка гордості», яка не дає йому змоги гнути спину перед сильними цього світу. Учитись він почав з 5 років. Вивчав арифметику, історію та літературу. У 15 років писав оди, в яких славив природу. У 17 - поселився відлюдником у горах Міньшань, де прожив кілька років, читаючи, граючи на лютні та пишучи вірші. Двадцятирічного юнака запросили на посаду чиновника: ніхто при дворі не знав іноземних мов, тільки Лі Бо зумів прочитати і належно відповісти на послання, чим відвів загрозу війни. За це йому подарували « вчене звання». Але він відмовився від посади і подався в мандри.

Під час повстання проти імператора Лі Бо був на службі у принца Лі Ліля, молодшого брата імператора. Оскільки принц виступив на боці заколотників, то поета, як його прихильника, кинули до в’‎язниці. Через деякий час відправили на заслання. Після повернення він оселився у родича, де й помер у 762 році. Про Лі Бо існує багато легенд. У одній із них розповідається, як одного разу він плив на човні і поглянув у воду, у якій відбилося нічне небо, відчув свободу, потягнувся рукою до місяця, випав із човна й потонув. За іншою легендою він вознісся на небо.

Виразне читання учнями поезії Лі Бо «Печаль на яшмовому ганку» - С. 127.

Словникова робота

Яшма — камінь пістрявий або крапчастий, гірська порода, до складу якої входить кварц та інші мінерали. Напівдорогоцінний камінь.

Аналіз поезії

- Яким настроєм пронизаний вірш? (Сумним).

- Яка тема вірша? (Це вірш про природу).

- Які засоби художньої виразності підсилюють смуток? (Епітети)

- Що таке епітети? (Художні означення)

- Знайдіть і випишіть епітети. («Холодна роса», «мовчазні небеса», «місяць осінній, печальний».)

- Які ще є засоби художньої виразності? (Метафори)

- Що таке метафора? (Метафора - перенесення властивостей і ознак одного явища на інші на основі подібності).

- Випишемо метафори. («Місяць згаса»).

- Який є символічний образ у вірші? (Місяць)

- Що він означає? (Місяць - символ щирої дружби, чистоти, вірності).

- Поясніть, чому поезію Лі Бо називають «поезією гір та річок»?

Учитель. Лі Бо приваблюють високі гори, стрімкі водоспади, бурхливі ріки, круті вершини. Також поета хвилює злиденне життя трудівників, тяжка праця селян, важка доля жінки. Отже, теми поезії Лі Бо:

- Природа і поет

- Ностальгія за батьківщиною

- Співчуття знедоленим

- Дружба

Поезії Лі Бо притаманна вишуканість і тонкий ліризм. Китайці називають його «вулканом» поезії. Природа Лі Бо жива. Вулкан на Меркурії назвали в честь поета - Лі Бо.

ІІІ. Закріплення матеріалу

Вправа «Продовжіть речення»

1. Лі Бо жив у горах, далеко від людей, тому що...

2. Поет у віршах зображував.

3. Я вважаю Лі Бо.

4. Китайська поезія близька мені тим, що.

Створення сенканів на тему «Лі Бо»

IV. Підсумок.

V. Домашнє завдання.

Опрацювати конспект, С. 130-136

Створити слайд-шоу до однієї з поезій Ду Фу або намалювати малюнки до поезій Лі Бо*






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.