ОБРАЗ СТОЛИЦІ (ЯК ЧУЖОГО Й ВОРОЖОГО ДЛЯ ЛЮДИНИ ПРОСТОРУ) У ПОВІСТІ М. В. ГОГОЛЯ «ШИНЕЛЬ». ТРАКТУВАННЯ ФІНАЛУ, ЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ФАНТАСТИКИ В РЕАЛІСТИЧНОМУ ТВОРІ. ХУДОЖНЄ НОВАТОРСТВО ПИСЬМЕННИКА У РОЗРОБЛЯННІ ТЕМИ «МАЛЕНЬКОЇ ЛЮДИНИ» - РЕАЛІЗМ

Мета (формувати компетентності): предметні (розуміння значення образу столиці в повісті М. В. гоголя «Шинель», елементів фантастики в реалістичному творі; уміння визначати ознаки художнього новаторства письменника в розробці теми «маленької людини»; словниковий запас; розвинені зв'язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; найкращі людські якості); ключові (уміння вчитися: активну пізнавальну діяльність; критичне й аналітичне мислення; комунікативні: навички спілкування в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: навички роботи з книгою; загальнокультурні: естетичний смак; вишукані читацькі вподобання; світогляд).

Тип уроку: урок систематизації й узагальнення знань, умінь і навичок.

Основні терміни й поняття: реалізм, фантастичні елементи, новаторство, «маленька людина», художні образи, художні засоби.

Міжпредметні зв'язки: історія, географія, образотворче мистецтво, психологія.

Обладнання: підручник; літературознавчий словник; портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до них; карикатура О. Зеваллоса на М. В. Гоголя; роздавальний матеріал за темою уроку; медіа- засоби.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. «Маленькі люди» в літературі — різні герої, яких об’‎єднує те, що вони посідають найнижчі місця у соціальній ієрархії. Ця обставина визначає їхню психологію та поведінку в суспільстві (приниженість, поєднана з відчуттям несправедливості, скривдженої гордості). Знаменита фраза про те, що «усі ми вийшли з гоголівської «Шинелі»», означає, мабуть, що гірка і пронизлива тема «маленької людини» на довгі роки стала найтрагічнішою в російській літературі. На жаль, ця тема актуальна й досі. Про Башмачкіна напевно відомо лише одне: він — маленький. Не добрий, не злий, не благородний — просто маленький. Але його варто пожаліти й полюбити, тому що він — брат твій, як навчає автор. У цьому — художнє відкриття М. В. Гоголя: він говорив про любов не до позитивного персонажа, якого легко любити, а до людини взагалі. Про це та багато іншого поміркуємо сьогодні на уроці.

ІІІ. АКТАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання

ü Відновіть послідовність подій твору М. В. Гоголя «Шинель».

1. Шинель готова. Вітання колег.

2. Башмачкіна пограбували на темному майдані.

3. Поява примари на вулицях Петербурга.

4. Хвороба та смерть.

5. Акакій Акакійович і ділові папери в департаменті.

6. Зустріч із байдужістю «значних людей».

7. Економія й замовлення пошиття нової шинелі.

8. Шинель — образ-символ життя Башмачкіна.

9. Генеральська шинель задовольнила привида.

10. Шинель ремонту не підлягає.

11. Аудієнція у генерала.

Правильна послідовність: 5, 10, 7, 1, 2, 6, 11, 4, 3, 9, 8.

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням

— Петербург на початку XIX ст. був одним із найкрасивіших і найбагатших міст Європи. Його величну і сувору красу оспівав О. С. Пушкін, змалювавши дволикість Петербурга. М. В. Гоголь розвиває і поглиблює цю тему у Петербурзьких повістях. У них перед нами постає і місто власників «розкішних палат», і місто жалюгідних халуп, у яких селилися бідні чиновники та ремісники, жебраки та художники, і місто департаментів, урядових установ, де працювали тисячі чиновників, нудно переписуючи й перекладаючи папери. І ці два Петербурга письменник показує в складних взаємозв’‎язках, немовби зіштовхуючи їх один із одним.

2. Аналіз образів літературного твору

Інтерактивний прийом «Мозковий штурм»

ü Заповніть 2-й і 3-й стовпці таблиці «Другорядні персонажі повісті М. В. Гоголя «Шинель» і їхня роль у характеристиці міста».

Очікувана відповідь

Другорядні персонажі повісті М. В. Гоголя «Шинель» і їхня роль у характеристиці міста

Другорядні герої	Риси характеру	Додаткова характеристика міста, суспільства
Чиновники департаменту, де служив Башмачкін; сторожі	Мерзли по дорозі на роботу та з роботи, нудилися від одноманітної праці, шукали будь-якої розваги, навіть у знущаннях над слабшими та беззахисними; запобігали перед вищими за чином; збиралися на вечірки — пили, грали в карти; ставилися байдуже один до одного — ніхто й не помітив відсутності Башмачкіна; жили бездуховним життям	Людина беззахисна, часто безпомічна в місті, де кожен дбає лише про себе, а держава байдужа до проблем трудівників; чужий і ворожий для людини простір
Кравець Петрович	Один із трударів міста; працює самовіддано, але живе бідно, тому пиячить (і навпаки)	Бідність простих трудівників, немає можливостей для духовного розвитку
Генерал, «значна людина»	Живе на широку ногу, пихатий, тримає в остраху підлеглих, не вникає в суть справи, особливо коли перед ним «маленька людина»	Підкреслює контрасти міста: знать та прості люди, багаті та бідні
Будочник, жандарми	Байдужі до проблем простих людей, до виконання своїх обов’‎язків, особливо щодо нижчих за чином	Місто чуже простій людині, усі вищі за чином утверджуються за рахунок нижчих

ü Визначте спільне та відмінне між «маленькою людиною» Башмачкіним і «значною людиною» генералом, склавши порівняльну таблицю цих образів. Сформулюйте висновки.

Очікувана відповідь

Порівняльна таблиця «маленької людини» та «значної людини»

Башмачкін	Генерал
Спільне
Обидва слабкі й грішні; ідуть на вечірку — кожен у своє товариство; випивають по дві склянки шампанського, обидва стають від того веселими; обидва, хоч і по-різному, звертають увагу на жінок; нарешті, обидва втрачають свої шинелі, переживаючи одвічне людське почуття — страх
Відмінне
Щасливий своїм життям	Нещасливий
Беззахисний	Захищений
Бідний	Багатий
Нерозумний	Розумний
Шинель для нього — дорогоцінність	Шинель для нього — просто одяг, дрібниця
Висновки. Порівняння свідчить, що персонажі — звичайні люди зі своїми недоліками, а люди мають ставитися одне до одного по-людськи: пригадайте слова з Біблії: «Заповідь нову даю вам, та любіть одне одного», «полюби ближнього як самого себе». Головна відмінність між ними полягає в тому, що генерал усе життя нещасливий, а Башмачкін стає таким лише після втрати нової шинелі (до цього він був щасливим завдяки своїй роботі)

3. Літературознавча робота

ü Тему «маленької людини» порушували ще О. С. Пушкін («Станційний наглядач») та М. Ю. Лермонтов (Максим Максимович у повісті «Герой нашого часу»), але не так глибоко, як М. В. Гоголь. За зразком порівняльної таблиці образів Максима Максимовича й Акакія Акакійовича складіть порівняльну характеристику образів Самсона Виріна й Акакія Башмачкіна.

Порівняльна характеристика образів Максима Максимовича й Акакія Акакійовича

Максим Максимович	Акакій Акакійович
Спільне
Мають схожість в іменах: повторення батькового імені; самовіддане виконання службових обов’‎язків; відсутність особистого життя, родини; відсутність повноти життя; приховані почуття; покірність, вразливість; викликають співчуття у читача
Відмінне
Романтик, військовий, служить в армії, має чин капітана, хоробрий, відвертий, товариський, цінує загальнолюдські ідеали, гарний оповідач, прагне змін у житті	Занурений у власний світ чиновник, служить у департаменті, сумирний, боязкий, замкнений, самотній, ідеал — літери, згодом — шинель; мовлення бідне, примітивне; не прагне змін у житті

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ

1. Постановка та розв'язання проблемного питання

ü Повість М. В. Гоголя цілковито реалістична. Чому ж письменник вдається до фантастичного фіналу? (У повісті «Шинель» заляканий, забитий Башмачкін виявляє своє невдоволення «значними людьми», що грубо його принижують і ображають, у стані безпам’‎ятства, у маренні. Але автор, перебуваючи на боці героя, захищаючи його, висловлює протест у фантастичному фіналі твору. Гоголь намітив у фантастичному завершенні повісті реальне мотивування. «Значна людина», яка смертельно налякала Акакія Акакійовича, їхала неосвітленою вулицею після випитого у приятеля шампанського, і йому, у страху, злодій міг здатися ким завгодно, навіть мерцем. Крім того, як іще покарати того, хто спричинив хворобу та смерть іншої людини? Мабуть, у тих умовах — лише в мріях або фантастиці.)

2. Інтерактивний прийом «мікрофон»

ü Чи справді людство «вийшло з гоголівської «Шинелі»», чи й досі в ній перебуває? Свою думку обґрунтуйте. (Повість Гоголя ніби застерігає: будь-яка людина може опинитися на місці Акакія Акакійовича, якщо всі свої інтереси і прагнення зосереджуватиме на отриманні якоїсь речі, не зможе жити без неї. Жертвою шинелі можемо назвати також і генерала, адже він сам помістив себе у певні рамки, за які не міг вийти, тому що втратить свою «значущість», тобто теж ховався у «шинелі».)

3. Сприйняття творів інших видів мистецтва

ü Певною мірою сам Гоголь ховався у власну «шинель»: для Миколи Васильовича була дуже важливою суспільна думка про нього та про його твори. Часто позиція письменника у житті не збігалася із загальноприйнятою, тому він поводився дещо відсторонено. Ось яким його зобразив карикатурист із Перу, володар Гран-прі Міжнародної виставки «Карлюка-2009» Омар Заваллос (учитель демонструє карикатуру). Які почуття викликає у вас ця карикатура?

Омар Заваллос. Гоголь у шинелі

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1. Завершальне слово вчителя

— Героєм повісті М. В. Гоголь зробив «істоту ніким не захищену, нікому не дорогу, нікому не цікаву...» Він хотів, щоб слова бідного Акакія Акакійовича «Я брат твій» проникли в найчерствіше, найжорстокіше серце. Збагачуючи реалізм досягненнями романтизму, освіченого абсолютизму, створюючи у своїй творчості сплав сатири і лірики, «аналізу дійсності й мрії про прекрасну людину та майбутнє країни», Гоголь підняв критичний реалізм на новий, вищий щабель порівняно зі своїми літературними попередниками.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до контрольної роботи за темою «Реалізм: творчість О. де Бальзака, М. В. Гоголя».

ДОДАТОК ДО УРОКУ 47

ФІНАЛ ПОВІСТІ М. В. ГОГОЛЯ «ШИНЕЛЬ»

Та хто міг би уявити, що це ще не все про Акакія Акакійовича, що судилося йому кілька днів прожити гучно по своїй смерті, ніби в нагороду за не помічене ніким життя? Але так трапилось, і бідна історія наша несподівано набуває фантастичного закінчення. По Петербургу раптом пішли чутки, що біля Калинкиного мосту і далеко подалі став появлятися ночами мрець в образі чиновника, що шукає якусь украдену шинель, і, під приводом украденої шинелі, здирає з усіх плечей, не зважаючи ні на чин, ні на звання, всякі шинелі: на котах, на бобрах, на ваті, єнотові, лисячі, ведмежі шуби, одно слово, всякого роду хутра й шкури, які тільки вигадали люди, щоб прикрити власну. Один з департаментських чиновників на власні очі бачив мерця і впізнав у ньому одразу Акакія Акакійовича; але це нагнало на нього такого страху, що він кинувся бігти скільки сили й через те не міг гаразд роздивитись, а бачив тільки, як той здаля посварився на нього пальцем. Звідусіль надходили безперестанку скарги, що спини й плечі, нехай би вже тільки титулярних, а то й тайних радників, зазнають справжньої простуди з причини частого здирання шинелі. В поліції видано було наказ спіймати мерця хоч би що, живого чи мертвого, і покарати його, для прикладу іншим, найнемилосерднішим способом, і його за малим було не спіймали. якраз будочник якогось кварталу в Кирюшкиному провулку схопив був уже зовсім мерця за комір на місці злочину, коли той намірився здерти фризову шинель з якогось відставного музиканта, що свистів у свій час на флейті. Схопивши його за комір, він викликав своїм криком двох товаришів, доручивши їм тримати його, а сам поліз на якусь хвилину за халяву,щоб добути звідти тавлинку з табакою, освіжити на якийсь час шість разів на віку примороженого носа свого; але табака, мабуть, була така, що її не міг витримати навіть і мрець. Не встиг будочник, затуливши пальцем свою праву ніздрю, потягти лівою півжмені, як мрець чхнув так сильно, що зовсім забризкав їм усім трьом очі. Поки вони піднесли кулаки протерти їх, і слід мерця пропав, так що вони й не знали навіть, чи був він справді в їх руках. Відтоді у будочників з’‎явився такий страх до мерців, що навіть побоювалися хапати й живих. І тільки здаля покрикували: «Гей, ти, рушай своєю дорогою!» — і мрець-чиновник почав з’‎являтись навіть за Калинкиним мостом, наганяючи великого страху на всіх полохливих людей. Та ми, однак, зовсім забули про одну значну особу, який, правду кажучи, мабуть, чи не був причиною фантастичного повороту, зрештою, зовсім правдивої історії. Насамперед обов’‎язок справедливості вимагає сказати, що одна значна особа, незабаром по відході нещасного, рознесеного в пух Акакія Акакійовича, відчув щось ніби жаль. Почуття жалю було йому властиве; серце його знало чимало добрих порухів, дарма що чин дуже часто заважав їм виявлятися. як тільки вийшов з кабінету приїжджий приятель, він навіть задумався про бідолашного Акакія Акакійовича, і з цього часу мало не щодня ввижався йому блідий Акакій Акакійович, що не витримав службового розпікання. Думка про нього такою мірою непокоїла його, що через тиждень він навіть послав до нього чиновника, щоб довідатись, що він і як, і чи не можна, справді, чим допомогти йому; і коли йому доповіли, що Акакій Акакійович нагло помер з гарячки, це його навіть вразило, він почув докори сумління і весь день був у поганому настрої. Щоб якось розважитись і забути про неприємне враження, вирядився він на вечірку до одного з приятелів своїх, де застав чимале товариство, а що найкраще, всі там були майже в однаковім чині, отож йому ніщо не могло заважати. Це мало надзвичайний вплив на душевний його стан. Він розходився, став приємним у розмові, чемним, одно слово, провів вечір дуже приємно. За вечерею випив він склянок зо дві шампанського — спосіб, що, як відомо, добре впливає щодо веселощів. Шампанське схилило його до всяких екстреностей, а саме: він надумався не їхати ще додому, а заїхати до однієї знайомої дами, Кароліни Іванівни, дами, здається, німецького походження, до якої він мав зовсім приятельські почуття. Треба сказати, що значна особа був уже чоловік немолодий, добрий сім’‎янин, поважний батько родини. Два сини, що з них один служив уже в канцелярії, і вродлива шістнадцятилітня дочка, з трохи вигнутим, але гарненьким носиком, приходили щодня поцілувати його руку, приказуючи: «Bonjour, papa!»¹Дружина його, жінка ще свіжа й навіть зовсім непогана, давала йому спершу поцілувати свою руку і потім, перевернувши її на другий бік, цілувала його руку. Але значна особа цілковито, зрештою, задоволений домашніми родинними ніжностями, вважав за пристойне мати для дружніх стосунків приятельку в іншій частині міста. Ця приятелька була нічим не краща і не молодша за дружину його; але такі вже загадки бувають на світі, і розбиратись у них не наше діло. Отож, значна особа зійшов сходами, сів у сани і сказав кучерові: «До Кароліни Іванівни»,— а сам, закутавшись дуже розкішно в теплу шинель, перебував у тому приємному стані, що кращого й не вигадаєш для росіянина, тобто коли сам ні про що собі не думаєш, а тим часом думки самі впадають в голову, одна за одну приємніші, не завдаючи навіть клопоту ганятися за ними та шукати їх. Сповнений утіхи, він потроху пригадував усі веселі хвилини проведеного вечора, всі слова, що викликали сміх у невеличкому товаристві; багато з них він навіть повторював півголосом і вважав, що вони такі ж смішні, як і раніш, а тому й не дивно, що й сам посміхався від щирого серця. Зрідка заважав йому, проте, поривчастий вітер, що, вихопившись раптом, Бог знає звідки і не знати з якої причини, так і стьобав по обличчю, закидаючи його жменями снігу, здиблюючи, як парус, комір шинелі, або враз із надприродною силою накидаючи його на голову йому і завдаючи таким чином безнастанного клопоту з нього виборсуватись. Враз відчув значна особа, що його схопив хтось дуже міцно за комір. Обернувшись, він побачив чоловіка, невеликого на зріст, в старому, поношеному віцмундирі, і не без жаху впізнав у ньому Акакія Акакійовича. Обличчя в чиновника було бліде, як сніг, і мало вигляд зовсім як у мерця. Але жах значної особи переступив усі межі, коли він побачив, що рот мерця скривився і, дихнувши на нього страшною домовиною, вимовив такі слова: «А! то ось ти, нарешті! нарешті, я тебе, той, впіймав за комір! твоя шинель мені й потрібна! не потурбувався про мою, та ще й вилаяв — віддавай же тепер свою!» Бідна значна особа мало не вмер. Хоч який він був крутий у канцелярії та взагалі перед нижчими, і хоч, поглянувши на самий мужній вигляд його та поставу, кожний говорив: «У, який характер!» — але тут він, подібно до багатьох, що мають богатирську зовнішність, відчув такий страх, що не без причини почав навіть побоюватись якого-небудь хворобливого припадку. Він сам навіть скинув мерщій з плечей шинель свою і крикнув кучерові не своїм голосом: «Гони щодуху додому!» Кучер, почувши голос, що підвищується звичайно в рішучі хвилини і навіть у супроводі дечого значно більше діючого, втягнув на всякий випадок свою голову в плечі, замахнувся батогом і помчав, як стріла. Хвилин щось за шість значна особа вже був біля ґанку свого дому. блідий, переляканий і без шинелі, замість до Кароліни Іванівни, приїхав він додому, доплентався сяк-так до своєї кімнати і перебув ніч у такому великому розладі, що на другий день вранці за чаєм дочка сказала йому просто: «Ти сьогодні зовсім блідий, тату». Але тато мовчав і нікому й слова про те, що з ним трапилось, і де він був, і куди хотів їхати. Ця пригода справила на нього сильне враження. Він навіть не так часто почав говорити підлеглим: «Як ви смієте, чи розумієте ви, хто перед вами?»; а коли й говорив, то вже не раніш, як вислухавши спершу, про що мова. Та ще дивніше те, що відтоді зовсім перестав з’‎являтися чиновник-мрець; видно, генеральська шинель була зовсім до міри; принаймні вже ніде не чути було таких випадків, щоб здирали з кого шинель. А втім, багато невсипущих та клопітливих людей ніяк не хотіли заспокоїтись і говорили, що в далеких частинах міста все ще з’‎являвся чиновник-мрець. І справді, один коломенський будочник бачив на власні очі, як показався з-за одного будинку привид; але, бувши з природи своєї трохи безсилий, так що одного разу звичайний підсвинок, кинувшись із якогось приватного дому, збив його з ніг, на превеликий сміх візників, що стояли навколо, з яких він постягав за таке глузування по одному шагу на табаку, отож бувши безсилим, він не насмілився спинити його, а йшов собі за ним у темряві доти, аж поки привид кінець кінцем озирнувся і, спинившись, запитав: «Тобі чого хочеться?» — і показав такого кулака, якого і в живих не побачиш. Будочник сказав: «Нічого»,— та й повернувся одразу ж назад. Привид, проте, був уже куди вищий на зріст, носив превеликі вуса і, попрямувавши, як здавалось, до Обухового мосту, зник зовсім у нічній темряві.

¹Добрий день, тату! (фр.)