Фортеця добра, або міжмистецька гуманістична традиція як провідна ознака творчості Рея Бредбері

УДК 821.111 (73) - 3.09

До 100-річчя від дня народження письменника

У статті досліджуються гуманістичні принципи Рея Бредбері, персонажі творів якого завжди проявляють активну життєву позицію, є провідниками авторських гуманістичних ідей, своїми вчинками наближають такий життєвий гуманістичний устрій, де «кращі представники людської раси» завжди демонструють високі моральні якості, сповідують загальнолюдські цінності, демонструють мужність і силу духу.

Ключові слова: фантастика, гуманізм, традиції, принципи, герой, творчість, духовність.

«Фантастика про майбутнє допомагає жити в сьогоденні...»

Рей Бредбері

Констатація того факту, що ХХІ століття на початковому етапі не стало високодуховним століттям, є сумним підсумком сьогодення. Проте, надії втрачати не варто. Оптимісти замість того, щоб скиглити та нарікати на жорстокість і цинізм сучасності, тотальну втрату моральних засад, продовжують вірити в людину і своєю невтомною копіткою щоденною працею все ж намагаються наблизити часи панування законів моралі в людському суспільстві. До таких належать митці, які працюють у галузі мистецтва. Не втрачено ще надії на те, що краса спроможна врятувати світ від духовної деградації, що саме мистецтво у кращих своїх проявах має вплинути на процес удосконалення людини.

«Вічна» проблема збереження Людини в людині із давніх часів хвилювала людство. Саме поняття людяність сприймалося як найважливіший результат культури, виробленої ще в давньогрецьких полісах. І ще за часів Цицерона покладалось ув основу поняття гуманність [9].

Від Античності до ідейної програми нового інтелектуального руху у творах Петрарки, від гуманістичних ідей Відродження до гуманістичної ідеології сучасності проблема «перенесення людини в центр світу» не втрачає актуальності.

Зауважимо, що слово «гуманіст» з'явилося наприкінці XV століття. Власне термін «гуманізм» у сьогоднішньому вигляді, за даними російського дослідника гуманізму Баткіна, уперше застосував 1808 року педагог Ф. Нітгаммер; після оприлюднення праці Ґеорґа Фоґта «Відродження класичної давнини та перше століття гуманізму» (1859) в науці почалося обговорення історичного змісту та меж цього поняття.

В епоху Ренесансу панувала ідея окультурення, «обробітку» душі шляхом вивчення античних авторів, що надавало змогу через гуманістичні заняття здійснити та виявити всі можливості, закладені природою в індивідуумі [9].

Головним принципом всієї гуманістичної етики Ренесансу було вчення про високе призначення людини, про її гідність — dignitas. Гуманісти вважали, що людина, наділена розумом та безсмертною душею, володіє чеснотами та безмежними творчими можливостями, вільна у своїх вчинках та помислах, поставлена в центр світобудови самою природою. Це вчення ґрунтувалося на поглядах античної філософії, а також частково на середньовічній теологічній доктрині про те, що людина була створена за образом та подобою Бога.

За Арістотелем, до людських чеснот належать (Арістотель «Нікомахова етика») мужність, щедрість, великодушність, справедливість, дружність (моральні); мудрість, розсудливість, здатність до науки та мистецтва (розумові). Іншими ознаками ідеальної людини вважались поміркованість, мужність, стійкість, терпіння, гуманність, щедрість, великодушність, скромність, сором'язливість, співчуття. Крім того, ідеальна людина мала бути не тільки мудрою й щасливою, але й діяльною.

Саме такими якостями митці-гуманісти нагороджували своїх персонажів, а гуманістичні ідеї ставали провідними мотивами творів представників різних видів мистецтва задля того, щоб процес удосконалення людини не переривався.

Відомим теоретиком та практиком гуманістичної теорії мистецтва був ренесансний гуманіст Леон Баттіста Альберті. Рання гуманістична естетика спиралася на ідею, запозичену з античності, про здатність мистецтва до наслідування, коли «наслідування натури» (imitatio, imitazione) — не є простим копіюванням, а творчим актом зі свідомим відбором найдосконалішого [9].

У різні часи гуманістичні принципи поширювали митці, які глибоко усвідомлювали роль мистецтва у створенні художнього образу як зразка Людини. Зокрема, французький письменник-фантаст, гуманіст Жуль Верн у ХІХ столітті створює образи людей, яких на той час іще не було в реальному житті, які були винайдені його творчою уявою, вчинками яких читач захоплювався, намагався наслідувати своїх улюблених героїв, адже їхня привабливість була незаперечною. Вони були сильні, сміливі, мужні, відважні, розумні, благородні, чесні й правдиві, винахідливі, витривалі, незрадливі... Ними керували благородні наміри. Вражала їхня здатність заради високої ідеї пожертвувати благами цивілізації, ризикувати життям, статками. За словами славнозвісного героя роману «Діти капітана Гранта» (1868), найважчим для людини випробуванням в житті є випробування на збереження людяності, на спроможність попри жорстокі перешкоди залишатися Людиною [10].

Українські гуманісти в різні часи розвивали й поширювали комплекс ідей, які називають сьогодні ідеями громадянського гуманізму: національна самосвідомість, патріотизм, громадянське служіння, справедливість, політичні свободи. Популяризація цих ідей створила духовне підґрунтя для національно-визвольної боротьби українців за самостійність і незалежність своєї держави України.

Протягом XX століття переосмислені за нових умов ідеї гуманізму стали основою нових напрямів філософської думки. Жак Марітен розробив концепцію так званого Християнського гуманізму. Ернст Блох, Родольфо Мондольфо та Г ерберт Маркузе поєднали гуманізм з марксистським вченням. Жан-Поль Сартр став засновником екзистенціалістського гуманізму [9].

Ідея гуманізації людської спільноти залишається актуальною і дотепер.

До прикладу, американського письменника-фантаста Рея Бредбері, творчість якого припадає на ХХ — ХХІ століття, беззаперечно можна назвати гідним продовжувачем гуманістичних традицій в мистецтві, гуманістом із планетарним мисленням, якому серце боліло як за сучасників, так і за їхніх далеких нащадків. Цьогоріч культурна світова спільнота широко відзначає 100- річчя від дня його народження (22 серпня 2020 року).

Своїми творами Рей Бредбері оперативно реагував на будь-які прояви бездуховності, причину якої він вбачав в прагматизмі і відсутності моралі в стосунках між людьми. Крилатим став його вислів про те, що «...наукова фантастика була, є і буде казкою, яка навчає моралі» [7, 368].

Герої Рея Бредбері виступають носіями авторської гуманістичної думки. Своїми вчинками, поведінкою, світобаченням, моральними переконаннями ілюструють принципи гуманізму, які наслідував і сам автор.

Персонажі його творів сміливо вступають у двобій на захист добра, вони не схожі долями і характерами, але подібні у своїх прагненнях захистити ближнього, світ, який дедалі глибше занурюється в прірву бездуховності, ув якому панують потяг до наживи, влади, створені передумови для розвитку споживацьких інстинктів, процвітають жорстокість і цинізм.

Рей Бредбері надавав перевагу моральним цінностям, які, на його думку, завжди допомагали людям бути кращими, гуманнішими, любити інших. Втрата духовності, сприяла б перетворенню людини на бездушну машину, адже людина народжена для любові і добра, а саме ці якості дають їй сили протистояти процесу духовної руйнації, який розпочався внаслідок технологізації суспільного життя.

Письменник прагнув створити на землі хоча б невелику кількість людей, які будуть «непідкупні, вільні від злоби і заздрості, які говоритимуть правду, коли інші брехатимуть, будуть любити, коли навкруги буде ненависть...» [6, 8].

Варто згадати, що автор фантастичних і водночас неймовірно правдивих історій Рей Бредбері народився в місті Уокегені, штат Іллінойс. До певної міри його доля є яскравим прикладом здійснення американської мрії. Сім’я потерпала від матеріальних нестатків, тому пристойну освіту хлопцю здобути не довелося. Але мрія й велике бажання стати письменником помножені на неабияку наполегливість і працездатність зробили свою справу.

Замість навчання в коледжі працював у бібліотеці, випускником якої він себе вважатиме й називатиме її пізніше Фортецею Добра. Надалі й сам як вправний зодчий розбудовуватиме цю Фортецю Добра, всіляко зміцнюючи її фундамент.

Рей Бредбері вважав себе успішною людиною, бо його книги користувались і користуються попитом у всьому світі, за його сценаріями знімають кінофільми, ставлять спектаклі, не обминули його заслужені численні нагороди, одну з яких 2005 року він одержав із рук президента США Джорджа Буша. Його визнано майстром своєї справи, «королем фантастики».

Секрет популярності Рея Бредбері криється і в його любові до людини. Беззаперечно, сучасного читача приваблюють в його творчості картини всесвіту, екзотика далеких планет, марсіанські пейзажі, сміливі й мужні командири міжпланетних кораблів, загадкові представники неземних цивілізацій, захоплюючі пригоди.. .А ще Рей Бредбері дає змогу читачеві зазирнути у минуле й майбутнє мешканців планети Земля за допомогою машини часу, аби сучасники краще пізнали себе, щоб не припускалися помилок минулих поколінь, щоб не робили того, що призводило б до катастроф, бо кожної миті свого життя людина закладає своє майбутнє. На думку письменника, фантастика — це .реальність, доведена до абсурду, а тому вона ще є попередженням людям [8, 81].

Вибір жанру для Рея Бредбері був невипадковим, адже духовною родиною його з дитинства були Жуль Верн, Герберт Веллс, Едгар По, героями книг яких він просто марив.

Тому, мабуть, із моменту дебюту (1941) і протягом усього творчого життя Рей Бредбері зберігав духовні настанови своїх кумирів, кожний наступний його твір ставав явищем у літературному житті передовсім через гуманістичний пафос, ідейність, повчальність, динамічність розгортання невірогідних сюжетів, а ще — через вражаючий поетичний стиль.

Коло творчих інтересів письменника-гуманіста складали такі поняття, як Добро і Зло в історичному вимірі, Кохання, Подвиг, Смерть, Безсмертя. Найбільшої слави зазнали його «Марсіанські хроніки» та «451 за Фаренгейтом».

Вершиною творчості визнано повість «Вино із кульбабок», у якій Рей Бредбері як митець увесь свій геній спрямував на те, аби «зберегти душу живу» в наш машинізований час, коли основним завданням для письменника стає порятунок людини, що потерпає від плодів власної розумової діяльності (до речі, Рей Бредбері ніколи не водив автомобіль, зневажливо ставився до комп’ютера, а Інтернет називає «ідіотським»). Шаленству технократії Рей Бредбері протиставляв інший світ, у якому людська душа дихає на повні груди.

Кожний рядок повісті «Вино з кульбабок» здається чарівною музикою. Вслухаєшся в неї — і на душі стає тепло, затишно...Ось кілька нот з тієї музики: «Кульбаби? Золотисті квітки — квітки, що затоплюють цілий світ, перебираються з моріжка на бруковані вулиці, тихесенько стукають у віконця підвалів і в своєму нестримному буянні наповнюють усе довкола сліпучим сяйвом розплавленого сонця...» [2, 325]. На читача війне легеньким весняним вітерцем, він майже фізично відчує прохолоду вранішньої трави, дотик ласкавих променів сонця, і — розчулений, розм’яклий, раптом відкриє для себе світ дивних блаженств, здатних зробити людину щасливою без допомоги фантастичної Машини щастя.

І цілком закономірним є те, що цей дивовижний світ представлено очима дванадцятирічної дитини, яка вчиться бачити, сприймати, відчувати життя в усіх його проявах. Твір проникнутий оптимізмом, вірою в розум Людини, яка постійно й наполегливо має самоудосконалюватися, аби життя стало кращим, аби людство не втратило перспективи подальшого розвитку.

На запитання, чи збуваються фантастичні прогнози, Рей Бредбері в одному з інтерв’ю відповів стверджувально (Утопии опасны. Эхо планети. 1990. №8). На його думку, події повісті «451 за Фаренгейтом» проектуються на наше сьогодення, бо маємо вже сумні наслідки комп’ютерної революції, телевізійної експансії, активної й відкритої пропаганди насилля, сексу, примітивної попкультури. Бібліотеки — Фортеці Добра занедбані, коло читачів катастрофічно звужується. Серед молоді культивуються дикі розваги. Складається враження, що людство опинилося в тенетах диявола, але більшість цього навіть не відчуває, як ті пасажири потягу з новели Фрідріха Дюрренматта «Тунель». Але, дякувати Богу, залишаються серед нас «люди-книги» — герої Рея Бредбері, які наполегливо шукають порятунку від «пожежників» — паліїв книжок (пам’яті, досвіду людського). І хочеться вірити — вони знайдуть вірний шлях («занедбану колію»), якщо, звісно, ми усі їм допоможемо.

Вивчення творчості Рея Бредбері в шкільному курсі зарубіжної літератури є змогою долучити українських школярів до кращих здобутків письменника, який невтомно утверджував принципи гуманізму в мистецтві. Доцільнішим буде, на нашу думку, для підвищення ефективності вивчення творів американського

письменника скористатися компаративним методом для паралельного розгляду тематично ідентичних творів українських письменників-гуманістів, одним із яких є Олександр Петрович Довженко.

Не потребуватиме особливих зусиль встановлення факту наявності типологічних подібностей між творами «Зачарована Десна» українця Олександра Довженка і «Кульбабове вино» американця Рея Бредбері, своєрідними за жанром і манерою викладу.

Обидва твори автобіографічні, тематично пов’язані спогадами авторів про дитинство. На перший погляд, найкраща пора в житті будь-якої людини передається подібним методом монтажу кадрів-епізодів, що фрагментарно відтворюють картини дитинства, дбайливо збережені пам’яттю Довженка і Бредбері. Вражаюче емоційно й глибоко лірично передані почуття дитини, яка щодня із захопленням й здивуванням відкриває для себе таємниці навколишнього світу.

Спогади випливають з минувшини поволі сюжетно не пов’язаними яскравими картинами-новелами. Знайдемо цьому факту пояснення. Майстер кіно Довженко плідно працював у жанрі кіноповісті, який передбачає використання художніх прийомів, характерних для кіномистецтва.

Із кіномистецтвом тісно пов’язане й життя Бредбері. Велика кількість творів американського письменника-фантаста екранізовані («451 за Фаренгейтом», 1966 — режисер Франсуа Трюффо; «Буде ласкавий дощ», 1984 — «Узбекфільм»; «Тринадцятий апостол», 1988 — «Арменфільм»; «Тут можуть водитися тигри», 1989 — творче об’єднання «Екран» — мультфільм; телесеріал «Ray Bradbury Theater», 1985-1992 — компанії Канади, Великобританії, Франції та США — 60 серій; «Вельд», 1987 — кіностудія «Узбекфільм»; «Людина в повітрі», 1993 — «Союзмультфільм»; «Кульбабове вино», 1997; «І грянув гром», 2005 Пітера Хайамса; «451 за Фаренгейтом» Френка Дарабонта) [1]. Цілком вірогідним є те, що до окремих художніх фільмів Бредбері сам писав сценарії або редагував чужі, отже, можна припустити, що прийом монтажу сюжетно не пов’язаних між собою новел використаний ним невипадково (наше припущення). До того ж жанр спогадів вимагає відтворення картин минулого, закарбованих у пам’яті.

Щодо творчого задуму, то в зібранні творів Олександра Довженка знайдемо запис, датований 5 квітням 1942 року, із якого дізнаємося про розпочату роботу над спогадами «про дитинство, про хату, про діда...» [5; с.30], а вже на початку самого твору знайдемо рядки, де автор визначає мету його написання так: «... перебираючи дорогоцінні дитячі іграшки, що завжди десь проглядають в наших ділах, усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел. І перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...». Довженко-художник прагне усвідомити «свою природу на ранній, досвітній зорі, коло самих її первісних джерел». І завдання митець ставить відповідне природі художника — «показувати світові насамперед, що життя прекрасне, що саме по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ», утверджуючи окрім того й філософську істину про те, що «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє» [5, 30].

Так само, як і Довженко, американський письменник Бредбері досліджує для себе і показує читачеві, як дитячі враження пробудили в ньому здатність бачити життя не зовсім таким, яким бачать його люди, а трошки казковим, фантастичним. Любов до життя, уміння цінити добро в ньому, творити добро самому, всебічність відчуття зовнішнього світу, роздуми про нього й фантазії навколо нього — це ті духовні засади, на яких формувався письменник-фантаст. В одному з останніх інтерв’ю Бредбері зауважив, що все своє творче життя передавав читачам свою любов до життя. Тому героєм його повісті «Кульбабове вино»(1957) Дугласом Сполдінгом життя сприймається як фантастичний дар, який слід берегти.

Події у творі відбуваються влітку 1928 року в Грінтауні, «невеличкому, віддаленому містечку в штаті Іллінойс, що відгородилося від світу річкою, лісом, лугом і озером»[1].

Для обох авторів притаманним є романтичне сприйняття дійсності.

«... Бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах» уміли Довженко і Бредбері.

Типологічні збіги виявимо й у тематиці творів Довженка і Бредбері. У «Зачарованій Десні» — літописі «відкриття селянським хлопчиком широкого світу», хроніці дитинства звучатимуть теми світу дитячих мрій, зв ’язку людини з природою, життя селянської родини, краси хліборобської праці, опоетизованих сільських буднів.

Опоетизованим, певною мірою казково-фантастичним постає навколишній світ очима дитини у повісті Рея Дугласа Бредбері «Кульбабове вино» — своєрідна «реальна казка», навіяна спогадами про дитинство.

Осмислюючи одну з «вічних» тем людського існування з усіма її складниками — тему Любові до ближнього, Добра, яке потрібно передавати «по колу», аби воно примножувалося, Самопізнання, аби розшукати в собі людину, водночас знайти відповідь на запитання, чому він став письменником, Бредбері розповідає про веселі й сумні пригоди головного героя книги Дугласа, передає його початкові враження від спілкування зі світом людей і природи.

І Довженко, і Бредбері для повноти й переконливості передачі дитячих вражень у процесі пізнання світу використовують внутрішні монологи героїв.

Узагальнюючий образ-символ дитинства присутній як у творі Олександра Довженка, так і в творі Рея Бредбері. Це, відповідно, «зачарована Десна» і «кульбабове вино».

На наш погляд, результатом перехресного читання творів Довженка й Бредбері, порівняння двох світів — Сашка й Дугласа — може бути встановлення факту паралельного мислення двох великих художників. Адже контактних зв’язків між ними не виявлено, і про запозичення тут не йдеться. Звернувшись до теми дитинства, керовані метою дослідити свої витоки, природу умінь бачити світ інакше, ніж інші люди, чим пізніше й буде обумовлений вибір професії письменника, Довженко й Бредбері практично водночас (з різницею у два роки) запропонували читачеві свої ліричні сповіді, які стали безцінним духовним надбанням людства. Результати компаративного аналізу творів зафіксовані в Додатку 1.

Сучасному учневі необхідно знати, що на різних континентах, у різних країнах, кращі представники різних націй, різних народів у різні часи сповідували і сповідують загальнолюдські духовні цінності, прагнуть олюднити жорстокий світ прагматиків, применшити зло та примножити кількість добра у спільному домі людства під назвою Земля. І такими схожими постають український і американський письменники в дитинстві. Обидва мрійливі, допитливі, спостережливі, вразливі, поетично сприймають навколишній світ, живуть у полоні казкових уявлень, мають багату уяву, тонко відчувають красу, їм однаково близький і зрозумілий світ природи, крихітною часткою якої вони себе сприймають підсвідомо, обидва пуповиною прив’язані до рідної землі, до свого народу, увібравши змалечку в себе мудрість народних казок, легенд, звичаїв, вірувань. Саме з таких дітей виростають великі художники в Україні, в Америці, в будь-якій країні світу. Саме завдяки таким людям світ може сподіватися на щасливе майбутнє. І за таку оптимістичну перспективу читач завдячує і Довженку, і Бредбері. «Адже, — за словами короля фантастики Рея Бредбері, — майбутнє народжується сьогодні. Воно створюється нами й зараз. Щохвилини, які ми проживаємо, нам дана можливість творити його» [3, 196].

Література:

1. Брэдбери Р. Передай добро по кругу: Рассказы, повесть. — М.: Мол. Гвардія, 1982. — 413 с.

2. Бредбері Р. Кульбабове вино (пер. В. Митрофанова) / Марсіанські історії — К.: Дніпро, 1988. — С. 325-535 с.

3. Брітіков А.Ю. Науково-фантастичний роман. — Л., 1970, с. 189-197.

4. Градовський А.В. Компаративний аналіз у системі шкільного курсу літератури: методологія і методика. — Черкаси: Брама, 2003. — 291 с.

5. Довженко О. Твори. У 5т. — К.: Дніпро, 1964 - 1966. — Т. 5 — С. 30.

6. Кагарлицький Ю.І. Рей Бредбері. Реалізм і фантастика. — М., 1963. — С. 52.

7. Лоренц К.В. Восемь грехов цивилизованного человечества. — М., 1991.

8. Моисеев Н.Н. Человек и мир фантастики. — М.: Мол. Гвардія, 1990, с. 113-129.

9. https://uk.wikipedia.Org/wiki / rуманізм_епохи_Відродження

10. https://uk.wikipedia.org/wiki / Жvль Верн

Додаток 1

Відмінне	Подібне	Відмінне
Жанр ліричної кіноповісті автобіографічного змісту	Творчий задум [усвідомити «свою природу на ранній досвітній зорі, коло самих її первісних джерел» (О. Довженко), пригадати, які дитячі враження спонукали в майбутньому до літературної творчості]	Поєднання автобіографічної прози з ліро-поетичною казкою-притчею
Зображення картин життя наддеснянського села та його мешканців	Тема (спогади про дитинство, відтворення картин дитячого світосприймання)	Зображення картин життя провінційного американського містечка Грінтаун
Оповідь ведеться від першої особи	Форма оповіді (відсутність чіткого сюжету, твори складаються з новел-спогадів)	Оповідь ведеться від третьої особи
Національний колорит оповіді	Головна думка (утвердження оптимізму життя «гімн людині», поетизація праці	Наявність казкових персонажів, фольклорних образів
Пригоди головного персонажа	Підтеми (розкриття психології особистості підлітка — через внутрішні монологи; зв’язок людини з навколишньою природою)	Пригоди головного персонажа
Побудова твору	Образи дітей у системі образів рідних, мешканців села, містечка	Побудова твору (Дуглас веде щоденник)
Змалювання соціальних негараздів	Образ минулого, пов’язаний з образами старих людей, хранителів сімейної, родової і соціальної пам’яті	Поєднання казкового й фантастичного
Літопис народного життя	Узагальнюючий образ-символ дитинства («Зачарована Десна»; «Кульбабове вино»)	Авторський стиль
Авторський стиль. Використання засобів гумору і сатири, прийомів контрасту у зображенні життя. Багатство тропів і стилістичних фігур	Багатоплановість оповіді як композиційний прийом (1 — веселі й сумні пригоди Сашка із кіноповісті «Зачарована Десна» і Дугласа з повісті «Кульбабове вино»; 2 — авторські роздуми про героїв, про дитинство, про час, про природу; 3 — картини життя наддеснянських хліборобів, закоханих у працю, національні звичаї і наївні вірування селян у Довженка та картини життя провінційного американського містечка Грінтаун у Бредбері)	Дорослі, філософічні висновки про життя і смерть, про добро і зло робить Дуглас у процесі своїх спостережень

Посилання на схожі матеріали: