Божественна комедія - Данте Аліг’єрі

ДАНТЕ АЛІГ’ЄРІ

Божественна комедія - Данте Аліг’єрі

ПЕКЛО

ПІСНЯ ПЕРША

1] На півшляху свого земного світу

2] Я трапив у похмурий ліс густий,

3] Бо стежку втратив, млою оповиту.

4] О, де візьму снаги розповісти

5] Про ліс листатий цей, суворий, дикий,

6] Бо жах від згадки почина рости!

7] Над смерть страшну гіркіший він, великий, —

8] Але за благо те, що там знайшов,

9] Повім про все, що в пам'ять взяв навіки.

10] Недобре тямлю, як постав цей схов,

11] Бо сонність так оволоділа мною,

12] Що з певної дороги я зійшов.

13] Я опинивсь під пагорба стіною,

14] Яким кінчався неширокий діл,

15] Де острах ліг на серце пеленою.

16] Я вгору глянув і побачив схил,

17] Вже убраний у сонячне проміння,

18] Що надає людині свіжих сил.

19] Тоді помалу уляглось тремтіння,

20] Що не давало спокою мені

21] Всю ніч, коли блукав між страховиння.

22] Як той, хто у задишці голосній

23] На сушу вийшов, піною укритий,

24] І озирає вири навісні, —

25] Так і мій дух, не скінчивши летіти,

26] Зирнув назад і стежку оглядав,

27] Яка не дозволя нікому жити.

28] Тут я собі спочити трохи дав

29] І вирушив на гору незнайому,

30] А за опору нижчу ногу мав.

31] І от, коли вже йшов я по підйому,

32] Збіг леопард, моторний та верткий,

33] І шерсть рябіла плямами на ньому.

34] Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,

35] І, заступивши шлях, став на сторожі,

36] І я подавсь униз, у діл низький.

37] А йшли хвилини ранішні, пригожі,

38] І сонце сходило з тим почтом зір,

39] Що з ним спахнули, як Любові Божій.

40] Схотілося у рух оздобить шир.

41] І дух надія звабила рожева,

42] Що скоро зникне цей плямистий звір.

43] Пора буяла навкруги квітнева,

44] Та я не вчув нічого, тільки ляк

45] Од вигляду уже близького лева.

46] І так, здалось, на мене йшов хижак,

47] Наїжившись, страшенно зголоднівши,

48] Що рух повітря вмить, здалось, закляк.

49] Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, —

50] її неутоленна худорба

51] Примушує людей конать збіднівши.

52] В очах її така була злоба,

53] Таке палало полум'я гаряче,

54] Що з страху шлях згубив я до горба.

55] І наче той, хто дивиться найпаче,

56] Куди б скарби багаті примостить,

57] А, їх утративши, — в розпуці плаче,

58] Такий був я, бо твар мене щомить,

59] Встріч ідучи, помалу відсувала

60] Туди, де сяйво сонця не звучить.

61] Коли ж моя нога на діл ставала,

62] Явився хтось, у кого зір потух,

63] Мовчанка ж довга голос відібрала.

64] В безлюдді я його побачив рух.

65] "Врятуй! — була мольба моя єдина, —

66] Байдуже, чи людина ти, чи дух!"

67] Він мовив: "Не людина; був людина;

68] В Ломбардії мій батько оселивеь,

69] У Мантуї — моя там батьківщина.

70] Во время Юлія я народивсь,

71] Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,

72] Коли ще лжебогам народ моливсь.

73] Я був поет, пісні складав любимі,

74] Як славний син Анхізів з Трої втік,

75] А Іліон упав в огні та димі.

76] Та чом вертаєш і в журбі поник?

77] Чого не йдеш на горб, де корениться

78] Солодке джерело чудесних рік?"

79] "Чи не Віргілій ти, чи не криниця

80] Широкоплинних мовних вод ясних? —

81] Спитав я й став, щоб в шані поклониться, —

82] О світло й честь усіх співців земних,

83] Ти зваж на захват мій, на шанування

84] Твоїх безсмертних творів видатних.

85] Ти вчитель мій, моє уґрунтування,

86] У тебе я знайшов на все життя

87] Той гарний стиль, що дав мені визнання.

88] Ти бачиш твар, що втік од неї я?

89] Рятуй мене ти, мудрецю славетний,

90] Бо в серці й жилах кров тремтить моя".

91] "Хай буде інший шлях тобі прикметний, —

92] Він одповів на жалісні слова, —

93] Щоб ти мерщій покинув діл цей шпетний.

94] Повз твар, яка, голодна, завива,

95] Не прослизне і найспритніший дока:

96] Хто мимо йде, усіх вона вбива.

97] Лиха вона з природи та жорстока;

98] Наївшись, голоднішою стає

99] Й ненатлого не насищає ока.

100] Із звірами відгулює своє

101] Без міри; та надія на Хорта є,

102] Що він цю твар таки, нарешті, вб'є.

103] Про нього скажуть: скарбів не ковтає,

104] В любові, мудрості й чесноті зріс.

105] І ґрунт між Фельтро й Фельтро доглядає.

106] Він за Італію зведе свій спис, —

107] Заради ж неї дівчина Камілла

108] І Евріал умерли, й Турн, і Ніс.

109] І як би не тікала твар немила,

110] Він в Пекло зажене її, на дно,

111] Звідкіль її жадоба приманила,

112] А звідсіля, — надумав я одно, —

113] Я поведу тебе, де залягають

114] Місця, які я взнав уже давно.

115] Почуєш ти, як в розпачі благають

116] Там духи з зойком та з ламанням рук,

117] Повторну смерть на себе накликають.

118] Побачиш тих, хто між вогненних мук

119] Таємно тішиться у сподіванні

120] Колись піднестись до блаженних лук.

121] А схочеш в висі злинути останні, —

122] Душі, достойнішій за мене, здам

123] До ніжних рук тебе при розставанні.

124] Бо той, хто звіку владарює там,

125] Мене, що бився у ворожій раті,

126] Й тих, хто зі мною, не пуска й до брам.

127] А в тронній владаря світів палаті

128] Усе пристойне пишному кошу,

129] Щасливий той, хто буде там на святі!"

130] І я йому: "Поете, я прошу,

131] Ім'ям Христа, якого ти не відав,

132] Все зло й все гірше хай тут полишу,

133] Ти ж покажи усе, про що повідав:

134] Хай браму бачу я з Петром святим

135] І тих, хто в муках та скорботі знидів".

136] І рушив він, а я — слідом за ним.

ПІСНЯ ДРУГА

1] День одійшов; з натомленої спини

2] Всього живого тягарі земні

3] Тьма поскидала; тільки я, єдиний,

4] Все готувавсь до мужньої борні

5] З трудною стежкою з нестерпним жалем;

6] Та вірна пам'ять сил додасть мені.

7] О музи, хай ваш хист сіяє палом,

8] О думко, що я бачив, запиши

9] І передай навік людським скрижалям.

10] І я: "Поете, спершу ти ріши,

11] Якщо ти хочеш скрізь мене проводить,

12] Чи доблесть є на те в моїй душі?

13] Співав ти: батько Сільвіїв зіходить

14] Ще тлінний та минущий в світ тривкий,

15] Зберігши чуйність, що в живому бродить.

16] Коли ж противник всяких зол палкий

17] Був добрий з ним, передбачавши славу

18] Його діянь, і хто він, і який,

19] То мудрий відзнача його по праву:

20] Обранець неба вишнього добра,

21] Рим породив він та його державу,

22] А той же й та (це істина стара)

23] Засновані, щоб стать святим престолом

24] Наступникам апостола Петра.

25] Ця путь, розцвіченим твоїм глаголом

26] Прославлена, причиною в віках

27] Була його звитязі й папським столам.

28] Сосуд обрання теж у цих полях

29] Пізніше був, щоб дать підпору вірі,

30] Яка спасіння відкриває шлях.

31] А я чого піду? Хто пустить в мирі?

32] Ніякий не Еней, не Павел я,

33] На цю я честь не варт ні в якій мірі.

34] Коли ж спуститись знаджує земля,

35] То чи не здасться спуск мій божевіллям, —

36] Для мудреця ясніша мисль моя".

37] Мов той, хто раптом виниклим зусиллям

38] Занедбує намічені діла

39] Й прощається з готовим вже справиллям,

40] Вчинив і я: де схил чорнила мла,

41] У думці справа та пішла вся прахом,

42] Що з запалом розпочалась була.

43] "Я бачу у словах, повитих жахом, —

44] Сказала тінь, вся — благородний чар, —

45] Що ти в душі пройнявсь побожним страхом.

46] Він обсипа людину, мов той жар,

47] Примушуючи подвигу зректися,

48] Як мур уявлений спиняє твар.

49] Щоб міг від остраху ти відмогтися,

50] Скажу, чом став твоїм я ватажком,

51] Щоб знав, коли в мені жалі знялися.

52] Був з тими я, хто між добром і злом,

53] Як пані кликнула щонайгарніша,

54] І їй скоривсь я серцем і умом.

55] І от до мене над зорю ясніша

56] Звернула очі й голос чарівний;

57] Лиш в ангелів розмова лагідніша:

58] "О мантуанська чемна душе, чий

59] На цілу землю розголос лунає

60] Й лунатиме, аж поки світ живий.

61] Мій друг, що дружби з долею не має,

62] На прикрому безлюдному горбі

63] Дорогу втратив і в страху вмирає.

64] Боюсь, щоб не накоїв зла собі,

65] Щоб з поміччю, бува, не опізнитись, —

66] За нього, чула, й небо у журбі.

67] Іди, щоб там найшвидше опинитись

68] І мудрим словом стань його втішать;

69] Мені з турбот допоможи звільнитись.

70] Я — Беатріче, я кажу рушать,

71] Прийшла я з місць, куди вернутись хочу,

72] Любов мені звеліла це сказать.

73] Я піднесу тобі хвалу пророчу,

74] Як стану перед Господом святим".

75] Замовкла, й мову я почав урочу:

76] "О пані благосна, єдина, з ким

77] Наш людський рід всі перевищив твори,

78] Які під небом зібрані низьким!

79] Так уподобав я наказ твій скорий,

80] Що, все здійснивши б, думав, що не встиг, —

81] І зайвими були б його повтори.

82] Але скажи, це хто тобі поміг

83] У глиб землі без остраху пускатись,

84] Звідкіль усяк тікав би скільки міг".

85] "Щоб міг за словом довго не шукатись, —

86] Сказала, — стисло відповім одне,

87] Чом не боюся я сюди спускатись.

88] Того боятись треба, головне,

89] Що позбавля когось життя й спокою, —

90] Все ж інше анікому не страшне.

91] Ласкавий Бог створив мене такою,

92] Що ваша скорб повз мене промина,

93] Що я — поза пожежею яркою.

94] Та в небі благородна є жона;

95] Того жалівши, хто підпав блуканням,

96] Вмолила Вишнього Суддю вона,

97] Звернулась до Лючії із благанням,

98] Сказавши: "На людину ту малу

99] Ти зглянься й огорни її сіянням".

100] Знайшла мене Лючія, ворог злу,

101] Де ми сиділи з древньою Рахіллю,

102] Й сказала: "Справжню Богові хвалу

103] Знось, Беатріче, і зарадь зусиллю

104] Того, хто любить так, що став на згин,

105] Піднявшись вище над людською цвіллю!

106] Чи ти не чуєш, як там стогне він?

107] Чи ти не бачиш, як зо смертю б'ється

108] Між хвиль, грізніших од морських пучин?"

109] Ніхто на світі палко так не рветься

110] До радості і не тікає бід,

111] Як я, зачувши, як те слово ллється.

112] Прийшла звідтіль, де сяє небозвід

113] Я, пісні ввірившись твоїй урочій,

114] Яка вславля тебе й слухацький рід".

115] Сказавши так, звела на мене очі,

116] Де сльози струменіли в чистоті,

117] І я стежки знайшов якнайкоротші.

118] Прибув до тебе на прохання ті

119] І врятував од звіра, що з'явився

120] Тобі на цій великій висоті.

121] Та що тобі? Чого, чого спинився?

122] Чого на серці підлий страх тяжкий?

123] Чого в тобі сміливий дух смутився?

124] І це тоді, коли святі жінки

125] У небі втрьох клопочуться про тебе,

126] Я ж блага обіцяю дар такий?"

127] Мов квіт, в нічнім морозі, як в погребі,

128] Побитий, похиляє вниз чоло

129] Й знов оживає у ранковім небі,

130] Так я відчув, що стомлення спливло,

131] І вигукнув із серцем посмутнілим,

132] Мов той, до кого звільнення прийшло:

133] "О преблага, з якою став я смілим,

134] І ґречний ти, що зразу ж поспішив

135] І підійшов до мене з словом милим,

136] Ти так мені бажання прищепив

137] Рушати краєм тим жахним, немирним,

138] Що до своїх вернувсь я перших слів.

139] Іди ж, пойнятий захватом надмірним,

140] Ти — проводир, ти — пан, учитель — ти".

141] Сказав я й слідом за поетом мирним

142] Ступив на шлях лісистий і крутий.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

1] "Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,

2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,

3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.

4] Суд правий вів творця моїх будов:

5] Звели мене Могуття, що все родить,

6] Найвища Мудрість і Першолюбов.

7] Лиш після мене світ став брами зводить.

8] Ніщо не вічне, я ж на всі віки.

9] Лишайте сподівання всі, хто входить".

10] Із чорних літер напис я такий

11] Побачив на вершку хмурної брами

12] Й сказав: "Учителю, о жах який!"

13] І він, немов господар над думками:

14] "Лишатись легкодухість має тут,

15] І має вмерти дрож перед страхами.

16] Як обіцяв я, ми прийшли в той кут,

17] Де скорбні тіні можеш ти уздріти,

18] Що розуму збулись блаженних пут".

19] Він руку дав мені, і я зогрітий

20] Був усміхом спокійного лиця, —

21] Й повів у глиб, у таїну повитий.

22] Такі зітхання й лемент без кінця

23] Почулись у беззорянім склепінні,

24] Що струмом сліз облився раптом я.

25] Усі наріччя, мови старовинні,

26] Репетувань і ремствувань слова

27] У плесках рук, у вигуках, хрипінні, —

28] Зливались в гамір, що завжди трива

29] У цьому місці, крутячись всечасно,

30] Немов пісок, що вихор порива.

31] Мені тоді зробилося так жасно,

32] Що мовив: "Волю ти мою вволи,

33] Скажи, хто мучиться отак злощасно?"

34] І він: "На животіння це прийшли

35] Ті, що зірок, мізерні, не хапали,

36] Жили собі без гани, без хвали.

37] А поряд — ангели, що з висі впали

38] Ті, недостойні, і не вороги,

39] Й не слуги Божі, лиш за себе дбали,

40] Щоб вигляд не темнився дорогий,

41] їх з неба гнано, пекло ж браму стисло,

42] Щоб гріх не вихваляв свої борги".

43] І я: "Учителю, що там нависло

44] Й над нами закрутило круговерть?"

45] Він одповів: "Про це скажу я стисло:

46] Вони вже не надіються на смерть

47] І так ненавидять роки пропалі,

48] Що чорні заздрощі їх повнять вщерть.

49] Ніхто за них не згадує в печалі,

50] І Ласка, й Суд їх зневажають так,

51] Що й ти не говори, поглянь і — далі!"

52] Я, зиркнувши, побачив: в небі знак

53] Летів, кружляючи, і зупиниться,

54] Як видалось мені, не міг ніяк.

55] За ним така неслася плетениця

56] Померлих душ, що я й не уявляв,

57] Як стільки встигло смерті причаститься.

58] По тому, як вже декого впізнав,

59] Побачив я того з нероб неплідних,

60] Хто зрікся, страхопуд, великих справ.

61] Я зразу ж зрозумів, що бачу бідних

62] Перед собою неярких нікчем,

63] І Богу, й ворогам його огидних.

64] Вони, з яких ніхто не жив живцем,

65] Тут прудко бігли, всі в укусах, голі,

66] Над ними ж — оси й ґедзі тьмою тем.

67] Поривши лиця, кров стікала долі,

68] Усуміш із слізьми на ґрунт масний,

69] Де жовті черви кублились поволі.

70] Поглянув далі, й натовп голосний

71] Побачив я край буйного потоку

72] Й спитав: "Учителю, ти поясни,

73] Щоб знав я, чом вони із цього боку

74] На той всі прагнуть перейти мерщій,

75] Як бачу, хоч у тьмі й не видно оку".

76] І він мені: "Одвіт почуєш мій,

77] Коли зупинимо свої ми кроки

78] На Ахероновій косі журній".

79] Стараючись не завдавать мороки

80] І волю дати боячись словам,

81] Я мовчки йшов на край ріки широкий.

82] І човен ми побачили, а там

83] Почварний дід, роззявивши пащеку,

84] Горлав: "Ой горе, злобні душі, вам!

85] Вже годі мріять про зорю далеку,

86] Я тут, з човном, щоб вас перевезти

87] У вічний морок, в холоднечу, в спеку!

88] А ти, живий, од мертвих геть коти

89] Назад, де скоро вже розквітне травень! —

90] Та, бачивши, що я не хочу йти,

91] Додав таке: — Ти краще іншу гавань

92] І легший човен зразу обирай;

93] Моє судно важке тобі для плавань".

94] І вождь йому: "Хароне, не займай!

95] Так хочуть там, де все зробити можуть

96] Чого захочуть. Так що не чіпай".

97] І перестав тоді мене тривожить

98] Кудлай-човняр з мертвотного багна,

99] Що міг з очей зірниці сяйні множить.

100] І квола зграя голих душ, смутна,

101] Почувши заклик той гучний і строгий,

102] Зі скреготом зубів, як навісна,

103] Взялась клясти — і Бога, й рід убогий,

104] І давнє покоління, й молоде,

105] І час родин, і матерів пологи.

106] Та, плачучи, встелила вся, хто де,

107] Проклятий берег зливою з хмарини, —

108] Він всіх, хто Бога не боїться, жде.

109] Харон, злий дух з очима — як жарини,

110] Розпалюючи погляд, купчив гурт:

111] Всіх гнав, веслом загайним міряв спини.

112] Як лист злітає восени до бурт

113] За першим другий, поки на галуззі

114] Останній не загляне в самий нурт, —

115] Адамове так плем'я в шумній тузі

116] Одне за одним збилось у човні,

117] Мов птаство, скупчене в сильці, у крузі.

118] Поки пливли по чорній струмині,

119] Хапаючись зійти на той бік темний,

120] На цьому знову з'юрмились квапні.

121] "Мій сину, — проказав учитель чемний, —

122] З усіх країн, хто в Божім гніві вмер,

123] Збираються на берег цей підземний,

124] Щоб поспішать заріччям до печер, —

125] їх так острожить правосуддя Боже,

126] Що страх стає бажанням відтепер,

127] А добра тут душа пройти не може,

128] І що в Харона грізний був привіт,

129] То сам збагни, з чим слово його схоже".

130] Він закінчив, і враз похмурий світ

131] Так задрижав, що навіть перед економ

132] Мене од страху кидатиме в піт.

133] В плачливім краї знявся вихор гоном,

134] Пустельний діл скорботи спалахнув

135] В моєму серці відсвітом червоним,

136] І впав я, наче той, хто вмить заснув.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

1] Мій раптом перервався сон глибокий,

2] Бо грім оглушливий я враз почув

3] І встав, немов ударений під боки,

4] І все спочилим оком озирнув,

5] На ноги звівшись, подививсь уважно,

6] Щоб добре зрозуміти, де я був.

7] Стояв на стежці я, що неосяжно

8] Збігала вниз, в те урвище сумне,

9] Де лемент мук відгримував протяжно.

10] Таке в густім тумані неясне

11] Було воно, що зір мій недолугий

12] Не міг сягнуть крізь марево жахне.

13] "Тепер ми зійдемо в сліпі округи, —

14] Сказав поет і на обличчі зблід, —

15] Я буду перший, а ти будеш другий".

16] І я, уздрівши сполотнілий вид,

17] Сказав: "Чи зважусь, коли й ти стерявся,

18] Ти ж завжди захищав мене од бід!"

19] І він: "Злощасних репет увігнався

20] Ізнизу так, що вкрив лице бліде

21] Тим жалем, що тобі він жахом здався.

22] Але ходім, бо довгий шлях не жде".

23] Так він сказав та й уступив зі мною

24] У перше коло, що круг прірви йде.

25] Тут, стежачи за пітьмою німою,

26] Я не почув ні скарг, ні нарікань, —

27] Самі зітхання коливали млою:

28] їх збуджувала туга без страждань

29] У стовпищі, в якім не розрізняєш

30] Дітей, жінок, мужів усяких звань.

31] І добрий вчитель мій: "Ти не питаєш,

32] Це що за духи, на яких глядиш?

33] То знай, ще поки далі не ступаєш,

34] Що це не грішних душ хисткий комиш,

35] А ті, хто без хрещальної поради

36] Не знали, що спасає найпевніш.

37] їм християнські не лились відради,

38] Було чуже їм Божество само, —

39] Я увіходжу теж до їх громади.

40] Це незнання — єдине нам гальмо,

41] Й ми тим караємось за цю невдачу,

42] Що без надій жаданням живемо".

43] І жаль узяв, що в Лімбі тут побачу

44] Я тих, кому пошану всім здаю

45] За видатні діла й величну вдачу.

46] "Скажи, учителю, скажи, вождю, —

47] Почав я, щоб зміцнитися у вірі,

48] Яка являє для брехні суддю. —

49] Невже тут по заслузі чи офірі

50] Ніхто блаженства не досяг цілком?"

51] І він на ці слова, і темні й щирі,

52] Відмовив: "Бувши тут ще новаком,

53] Я бачив, як зійшов сюди властитель,

54] Звитяжця коронований вінком.

55] За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,

56] Його син Авель, благочесний Ной,

57] Мойсей, законодавець і служитель,

58] Давид і Авраам, що жив давно,

59] Ізраїль з батьком і сини численні,

60] Рахіль, дорожча над усе майно,

61] Й багато ще — і стали всі блаженні.

62] Узнай одне ти — душі всі людські

63] До того часу не були спасенні".

64] У згадках про події неблизькі

65] Ми не лишали прокладати в лісі,

66] Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.

67] Та спогади недовго ці велися

68] Між нами ще, як смуги світляні

69] У здолану півкулю тьми влилися.

70] За кілька кроків видний став мені

71] Освітлений зелений простір луки,

72] Де сяйвом сяли люди видатні.

73] "О шано й честь мистецтва та науки,

74] Скажи, хто ці, що доля їх ясна

75] Й відділені вони в окремі злуки?"

76] І він мені: "їх слава голосна,

77] З якою ти ще на землі зіткнувся,

78] Така, що й в Бога шана їм значна".

79] І голос в той же час мені почувся:

80] "Вшануємо ж великого співця,

81] Бо зниклий дух його до нас вернувся!"

82] І по слідах великого сліпця

83] Нас три величні тіні йшли стрічати,

84] Нерадісні і несумні з лиця.

85] І добрий мій учитель став казати:

86] "Он глянь: мечем оперезавши стан,

87] Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, —

88] То сам Гомер, усім поетам пан,

89] А другий — то творець сатир Горацій,

90] А то — Овідій і за ним — Лукан.

91] Ішов я з ними вряд в натхненній праці

92] І вряд у славі йду — таж чуєш сам

93] Той спів хвали, мов князеві в палаці".

94] Так я уздрів блискучу школу там

95] Вождя поетів, що, могутньокрилий,

96] Летів орлом назустріч небесам.

97] Вони про себе щось поговорили

98] І привітання мовили свої,

99] І посміхнувся мій учитель милий.

100] Усі тримались, як близькі мої,

101] І, розуміючи високу шану,

102] Я шостим став у велетнів сім'ї.

103] Отак ішли до світлого ми стану

104] Й поважно мову про таке вели,

105] Про що розповідать пізніше стану.

106] Під благородний замок ми прийшли,

107] Який сім раз оточували стіни,

108] Й джерельні води навкруги текли.

109] Долаючи, мов суходіл, струмини,

110] Дістались двору ми крізь сім воріт

111] І вздріли свіжу зелень луговини,

112] В очах у мешканців горів привіт,

113] У постатях ласкава сяла милість,

114] А в тихій мові — лагідності світ,

115] Зійшли ми вкупі на горбка похилість

116] В такому світлі, що змогли вочу

117] Оглянуть мовчазну дібров журливість.

118] Великі, до яких в думках лечу,

119] Вщасливили мене своїм собором,

120] Що й досі ще від захвату тремчу.

121] Я вздрів Електру в натовпі прозорім,

122] І Гектора, й Енея розрізнив,

123] І Цезаря в броні, з шулічим зором.

124] Каміллу і Пентесілею вздрів

125] По другий бік та ще царя Латина,

126] Який з Лавінією там сидів.

127] Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,

128] Корнелью, Марцію та Юлью —всіх.

129] А осторонь — самого Саладіна.

130] І, перевівши зір очей своїх,

131] Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,

132] Сидить в сім'ї філософів значних.

133] Всяк дивиться, всяк шану виявляє.

134] З ним обіч був Сократ, а там Платон,

135] І Діоген своє тут місце має.

136] Тур Демокріт, що ввів случай в закон,

137] Фалес, ким славилась бібліотека,

138] І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.

139] Вздрів якостей досліджувача грека

140] Діоскоріда, — тут же був Орфей,

141] Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,

142] І геометр Евклід, і Птолемей,

143] І Гіппократ з Галеном, Авіценна,

144] І Аверроес, цей тлумач ідей.

145] Тяглася їх гірлянда незліченна,

146] Та хай про це хтось інший розповість,

147] Бо тема й так у мене широченна.

148] І двох співців позбавилося шість,

149] Бо враз мене вожай мій знаменитий

150] Од мирних лук, де всіх розважив гість,

151] Туди повів, де нічому світити

ПІСНЯ П'ЯТА

1] І тут зійшов до другого я кола,

2] За перше меншого, та від розпук

3] Кричали душі голосніш довкола.

4] Й страхітного Міноса вчув я гук;

5] Який при вході судить справедливо,

6] Хвостом указуючи розмір мук.

7] Кажу, коли якась душа лякливо

8] Розповіла про всі свої діла,

9] То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

10] їй місце визначає в царстві зла,

11] Хвоста скрутивши стількома витками,

12] В котре по черзі коло засила.

13] Тиск перед ним і днями, і ночами;

14] Душа тут кожна свій проходить суд:

15] Сказала, вчула та й пішла до ями.

16] "О ти, хто в наш занурюється бруд, —

17] Гукнув Мінос, коли на мене глянув,

18] На мить лишивши безконечний труд, —

19] Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,

20] А про широкий вхід і не гадай!"

21] І вождь до нього: "Чом так гучно грянув?

22] Не з власного жадання йде в ваш край:

23] Так хочуть там, де все зробити можуть

24] Чого захочуть, так що не чіпай".

25] І ось такий, що й камінь міг стривожить,

26] Зачувся лемент, і зневіра йме,

27] Чи зойки відчаю луна не множить?

28] Туди прийшрв, де світло геть німе,

29] І знявся рик, як в буряному морі,

30] Коли на ньому дужий вітер дме.

31] Пекельні вихори, рвучкі та скорі,

32] Засуджених волочать, тягнуть, б'ють

33] Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.

34] І душі, летячи у каламуть,

35] Ридають, виють, сповнюючись хіттю,

36] Самого Бога в небесах клянуть:

37] Я взнав, що підпадає тут страхіттю,

38] Жахливій бурі цій той люд яркий,

39] Який скорився лиха розмаїттю.

40] І як на крилах носяться шпаки

41] В холодну пору, збившися у зграї,

42] Так духів злих пролинув рій швидкий.

43] Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,

44] І без надій, що прийде тиші мить

45] Або змаліють муки їх безкраї.

46] Як журавлиний ключ із зойком мчить,

47] Коли на південь відлітає птиця,

48] Так я, передбачавши ремства нить,

49] Уздрів, як тіней гурт в бурханні мчиться,

50] І запитав: "Учителю, яким

51] Жінкам так грізно чорний вітер мститься?"

52] "Найперша з тих, що виглядом своїм

53] Тебе цікавить, — він мені промовив, —

54] Була царицею над світом всім;

55] Щоб одібрати ґрунт у марнословів,

56] їй підказала похіть навісна

57] Розпусту скриту вивести зі сховів, —

58] Семіраміда, Нінова жона

59] І спадкоємиця його зрадлива;

60] Султан тепер там, де жила вона.

61] А це — кохання жертва нещаслива,

62] Яка збезчестила Сіхея прах;

63] А далі — Клеопатра похітлива".

64] Я вздрів Єлену, за яку в боях

65] Лягли війська, Ахілла міць велику,

66] Яка з кохання згинула в віках,

67] Паріса вздрів, Трістана й ще без ліку

68] Тих нещасливих, що Амор жене,

69] Як за життя їх гнав на згубу дику.

70] Коли мій вождь назвав число значне

71] Мужів і дам — весь почет іменитий,

72] Я засмутився, жаль пройняв мене,

73] І я сказав: "Співцю, поговорити

74] Хотів би я із тінями двома,

75] Що вихор їх жене несамовитий".

76] І він: "Побачиш, як зрідіє тьма

77] Й вони наблизяться: ім'ям любові

78] Благай, і пара підлетить сама".

79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,

80] Подав я голос: "Привиди журби,

81] Як Інший зволить, станьмо до розмови".

82] Як в полум'ї жадоби голуби

83] У рідні гнізда між зелені крони

84] Летять на крилах спільної судьби, —

85] Вони удвох з оточення Дідони

86] Перенеслись у пітьмі коловій, —

87] І стали біля нас без заборони.

88] "О ти, що ходиш по землі живий

89] І надійшов сюди, у сморід чорний,

90] До нас, що світ забарвили в крові.

91] Якби нам другом цар був непоборний,

92] Вблагали б ласку ми тобі послать,

93] Щоб ти щасливим був у висі горній.

94] То слухай, споминай, що є згадать,

95] І поки буря десь там забарилась,

96] Ми будем слухати і розмовлять.

97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,

98] Над морем тим, що в нього По втіка,

99] Котра супутниць тьмою збагатилась.

100] Кохання, що шляхетних обпіка,

101] Його зманило молодичим станом,

102] Який сточила тут печаль гірка.

103] Кохання, що кохать дає й коханим,

104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,

105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.

106] Кохання нас вело в злощасну смерть.

107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився", —

108] І вже їх ворушила вітраверть.

109] Ці душі слухавши, я похилився

110] І в болісну заглибився печаль;

111] Поет спитав нарешті: "Чом спинився?"

112] І я на це почав: "О лютий жаль!

113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари

114] їх завели в таку скорботну даль!"

115] А там звернувся до цієї пари

116] Й почав: "Франческо, від твоїх страждань

117] У серці чую болісні удари.

118] Але скажи: під час палких зітхань

119] Як вчило вас чаруюче кохання

120] Спізнати мить жагучих поривань?"

121] Й вона: "Немає більшого страждання,

122] Як згадувати любий щастя час

123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.

124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас

125] Початок був коханню, збудься спраги, —

126] Я плакать буду й мовить водночас.

127] Якось ми вдвох читали для розваги,

128] Як Ланчелота взяв кохання пал,

129] І самоти не брали до уваги.

130] І часто, мов під дією дзеркал,

131] Нам під очима лиця пік рум'янець.

132] Але нас подолав миттєвий шал:

133] Ми прочитали, як тремтів коханець,

134] Бо вперше в губи цілував самі, —

135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,

136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, —

137] Твір і співця за Галеотто мавши,

138] Вже того дня більш не читали ми".

139] Так дух розповідав цей, споминавши,

140] А той ридав; і руки я простер

141] У даль за ними, від жалю вмиравши,

142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.

ПІСНЯ ШОСТА

1] Вернулась тяма, що на час лишила,

2] Коли жалів я свояків отих,

3] Чия печаль так дуже засмутила,

4] Й нові я муки й мучених нових

5] Побачив всюди, де б не озирався,

6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.

7] Я в третім колі: дощ не припинявся,

8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;

9] Він по землі одноманітно слався.

10] Градини, іній, снігові грудки, ,

11] Мішаючись із мороком постійним,

12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.

13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,

14] На три собачі пащі валував

15] На люд, поглинутий болотом гнійним.

16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,

17] Грубезне пузо, лапи — кігті наче —

18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.

19] Промоклі тіні вили по-собачи,

20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,

21] Крутились дзиґами, та без удачі.

22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,

23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби

24] І весь од люті сильно затремтів.

25] І руку простягнув вожай мій любий,

26] Землі взяв жменю та як кидоне

27] В голодні пащі наїдок той грубий!

28] Мов пес, коли йому шматок заткне

29] Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,

30] Замовкне раптом, поки не ковтне, —

31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,

32] Свій рев, який так голосно гуде,

33] Що душі тут усі були б поглухли.

34] Йдучи по тінях, по яких іде

35] Дощ нескінченно, ставили ми ноги

36] В порожняву у вигляді людей.

37] Вони підводитись не мали змоги,

38] І лиш один схопивсь аж підстрибнув,

39] Коли побачив нас серед дороги.

40] "О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, —

41] Він проказав, — мабуть, мене впізнаєш,

42] Бо ти уже, коли я вибув, був".

43] І я йому: "Такий ти вигляд маєш

44] Унаслідок тривалого ярма,

45] Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.

46] Повідай же — бо тут ти недарма, —

47] Який ти гріх вчинив, що кар за нього

48] Є сила важчих, гірших же нема?"

49] І він: "У місті, заздрому до всього,

50] Ти народився, — тож я твій земляк,

51] Бо й я родивсь там для життя масного.

52] Обжерливістю відзначавсь я так,

53] Що Чвакалом дражнили всі знайомі, —

54] А тут я мокну під дощем, бідак.

55] І довелося не мені самому

56] Однакових тут скуштувать силець

57] За гріх однаковий". Сказав по тому

58] Я: "Чвакало, так скрушно для сердець

59] Бринить твій жаль і викликає сльози;

60] Та, може, знаєш ти, який кінець

61] У нашім місті матимуть погрози,

62] І що веде співгромадян до чвар,

63] І де зростають праведності лози?"

64] І він мені: "Після тривалих свар

65] Рясна проллється кров лісовиками,

66] А партію противну жде удар.

67] На третій рік повернуться до брами

68] Вигнанці й переможницькі війська,

69] Й підлесник прийде нинішній з військами.

70] Притисне здоланих п'ята важка

71] Тих, що надовго містом завладають,

72] А цим лишаться сльози і тоска.

73] Два праведники марно промовляють:

74] Жадоба, скупість, заздрість до єства —

75] Од іскор тих в людей серця палають".

76] Так закінчив печальні він слова,

77] І я йому: "Іще прошу, мені ти

78] Відкрий усе, що темрява хова.

79] Тегг'яйо, Фаріната знаменитий,

80] Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, —

81] От як Арріго й Моска іменитий, —

82] Скажи мені, де місце їм знайшлось?

83] Дізнатись хочу про судьбу найкращих —

84] Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?"

85] І він: "У норах ще чорніших, важчих

86] За гірший гріх каратись треба їм,

87] Побачиш їх внизу у муках тяжчих.

88] Як знову підеш світом ти живим,

89] Прошу, згадай мене хоч ненароком,

90] А більш я не скажу й не відповім".

91] І ще раз скошеним од болю оком

92] На мене глянув і під шум струмин

93] Згубився в натовпі сліпців широкім.

94] Вожай сказав: "Уже не встане він,

95] Аж поки на сурму громовокрилу

96] Не явиться нещадний властелин.

97] Усяк повернеться в свою могилу,

98] Одіне плоть колишнього буття

99] Й почує вироку незрушну силу".

100] Ми тихо йшли, немов між куп сміття,

101] Між тіней, кинутих під дощ похмурий,

102] І про грядуще мовили життя.

103] Сказав я: "Вчителю, чи їм тортури

104] Побільшить вирок правий судії,

105] Чи проясніє їхній вид понурий?"

106] І він: "Науки пригадай свої:

107] Відомо, що чим ближча досконалість

108] В душі, тим більші рай чи скорб її.

109] До риси досконалості й на малість

110] Не підійти їм після їхніх діл,

111] А все ще сподіваються на жалість".

112] Так в бесіді пішли ми третім з кіл,

113] Про зміст її не стану я казати,

114] І вийшли зрештою на дальший схил.

115] І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.

ПІСНЯ СЬОМА

1] "Папе Сатан, папе Сатан алеппе!" —

2] Завів так Плутос голосом хрипким,

3] І мій мудрець, що знав усе в цім склепі,

4] Мене розрадив: "Хоч би й надто злим

5] Був звір, а все ж не втрима на запорі

6] Від тебе переходу колом цим".

7] А далі товстогубій злій потворі

8] Промовив він: "Проклятий вовче, цить!

9] Бо задихнешся, як смертельно хворі.

10] Не без причин в безодню він стремить:

11] Так хочуть там, де військо Михаїла

12] Взялось пиху насильницьку зломить".

13] І як під бурю падають вітрила,

14] Коли зламалась щогла на кормі,

15] Так хижа твар звалилася безсила.

16] І далі ми пішли по цій тюрмі,

17] В четверте коло, до провалля ближче,

18] Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.

19] О правосуддя Боже! Хто б міг вище

20] Накупчити страждань, ніж я уздрів!

21] І чом душа стає гріхам за грище!

22] Як хвиля, кинувши Харібди зів,

23] Біжить назад і інші б'є з розгону, —

24] Так люд не шкодував тут кулаків.

25] Я бачив люд з найбільшого загону,

26] Примушених з усіх боків штовхать

27] Грудьми й всім тілом кляту перепону.

28] Тут люто пхала одна одну рать

29] І вантажі носила з ревним криком:

30] "Чого їх кидати?", "Чого збирать?" —

31] Так рухались похмурим колом диким,

32] І кожен тяг у протилежний бік

33] З гучним тим самим безсоромним кликом.

34] А, на серединний прийшовши стик,

35] Вертали знову битися жахливо,

36] І я, не в силі здержати язик,

37] Сказав: "Учителю, з'ясуй це диво:

38] Чи часом не тонзурники всі ті,

39] Із лисинками, що від нас наліво?"

40] І він: "В своєму першому житті

41] Усі вони були на розум косі

42] Й не знали міри в їжі і в питті,

43] Тож по-собачому хрипкоголосі,

44] Вертають, вивергаючи лайки,

45] Всередину із крайніх точок осі.

46] В тих, в кого на тонзуру маківки

47] Поголені — у пап, у кардиналів, —

48] Найбільш скарбів заховано в мішки".

49] І я: "В цій, вчителю, картині жалів

50] Я добре розпізнати мав би тих,

51] Кого порок іще недавно вжалив".

52] І він: "Ти марних не чекай утіх:

53] Гидке життя спотворює собою

54] До невпізнанності обличчя їх.

55] Вони на суд останній прийдуть з бою:

56] Той стисне кулаки й проклін пошле,

57] Цей голою заблиска головою.

58] Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, —

59] Приречені на чвари проклятущі,

60] І всяке їм картання — замале.

61] Ти бачиш, сину, як скороминущі

62] Дари Фортуни чинять людям зло,

63] На бійки спонукаючи найдужчі.

64] Все злото, що під місяцем було

65] Чи є, душі хоча б одній-єдиній

66] Спокою ні на хвилю б не дало.

67] "Учителю, — спитав я, — благостині!

68] Яку Фортуну ти згадав мені,

69] І як із рук її все благо лине?"

70] Озвався він: "О витвори дурні!

71] Яке ж бо вас невідання вразило!

72] Думки тобі відкрию неясні.

73] Той, хто ширяє в світі мислю сміло,

74] Небесні сфери сотворив і їм

75] Дав рушіїв, щоб все навкруг світило.

76] Усюди світлом ширячись сяйним,

77] А серед людства діло це — наснага

78] Тій, хто владає таланом земним,

79] Щоб всі передавав минущі блага

80] Народ народові, сім'ї — сім'я,

81] Бо меншає в людей з літами спрага.

82] Той кориться, цей силою сія

83] За присудом тієї, що з ділами

84] Весь час таїться, як в траві змія.

85] І, високо літаючи над нами,

86] Вона провидить, судить і вершить

87] Нарівні з іншими всіма богами.

88] У ній ніщо на місці не стоїть

89] І зміни одна одну обганяють,

90] Нове-бо виникає кожну мить.

91] І от її усі лиш розпинають,

92] Замість палку складати дяку їй,

93] І заповзято й дружно проклинають.

94] Вона ж в незмінній радості благій

95] Співає з ангелами нам із далі

96] І крутить кулю в благості своїй.

97] Проте спустімось на ще більші жалі, —

98] Заходять вже зірки, які стреміли вверх,

99] Коли я рушив; поспішімо ж далі.

100] Пройшли ми колом тим на самий верх,

101] Звідкіль стікав ручай, зникавши в рові,

102] В якому промінець останній мерк

103] В воді, скоріше чорній, ніж багровій.

104] І ми зійшли в провалину саму,

105] Ідучи вслід похмурому струмкові.

106] Збігаючи в ненависну пітьму,

107] Спливала річка, наче під ворота,

108] Під те багно, що Стікс ім'я йому.

109] Я, придивившись, що то за сквернота,

110] Побачив тіней голих гурт тісний,

111] Занурений в драговину болота.

112] Не лиш руками билися вони,

113] А й головою, і грудьми, й ногами,

114] А хто й зубами гризся, навісний.

115] Мій добрий вчитель: "Сину, перед нами

116] Це душі тих, кого вразила лють,

117] А ще до того знай: під струминами

118] Багато душ у смороді гниють,

119] Окіл бентежать зойками гучними

120] Й колишуть, як ти бачиш, каламуть".

121] Стогнали в твані тонучі: "Були ми

122] У траурі на сонячній землі,

123] Нам душу сповивали чорні дими,

124] Й терзаємось у смороді, в гниллі".

125] Так виливали, кумкаючи, муку,

126] Інак не в силі висловить жалі.

127] Відмірявши значну дугу по луку,

128] Між річкою й болотом серед мли,

129] На тих дивившись, хто ковтав багнюку,

130] Високої ми вежі досягли.

ПІСНЯ ВОСЬМА

1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки

2] Ще вежі не діставшись, на вінці

3] Ми зори зупинили біля вишки,

4] Де вздріли два спахнулі промінці

5] Й на відповідь ще й третій розгорівся

6] У ледь очам приступній далі цій.

7] Й від мене в море всяких знань полився

8] Потік розпитувань: "Це хто? Кому

9] Той пломінь відповів? Як він з'явився?"

10] І вождь: "Якби ти крізь імлу німу

11] Міг бачити, то б стрівсь очима з жданим,

12] Невидним ще у випарів диму".

13] І як проноситься над стиглим ланом

14] Легка стріла з дзвінкої тятиви,

15] Так утлий човен, мовби ураганом,

16] Нестримно мчав на берег неживий,

17] А в ньому іздаля човняр жахливий

18] Кричав: "Нарешті, грішнику новий!"

19] "Ні, Флегію, ні, Флегію гнівливий, —

20] Сказав мій пан, — з тобою будем ми,

21] Лиш поки цей здолаєм бруд вадливий".

22] Як хто розчарувань зазнавши тьми,

23] Почне стогнати й голосить при цьому,

24] Так зойки Флегій видихнув сами.

25] Вождь опинився в човнику легкому,

26] Подавши знак мені іти за ним;

27] Вагу в човні лиш я складав вагому.

28] Ми посідали, і шляхом мутним

29] Побіг наш човен, глибший слід лишивши,

30] Ніж поки був він із гребцем самим.

31] Ми рухались, по мертвій річці пливши,

32] Як перед мною встав хтось у багні

33] Й спитав: "Хто ти, що йдеш тут, не доживши?"

34] І я: "Іду, бо вільно йти мені,

35] А ти хто? Ти збудив ніяк не жалі".

36] І він: "Я з тих, що плачуть тут сумні".

37] І я: "Бодай ти у плачу й печалі,

38] Проклятий образе, віками гнив!

39] Тебе впізнав я, хоч ти весь у калі".

40] Тоді він борт обіруч ухопив,

41] Та вчитель відіпхнув його, до діла

42] Сказавши: "Геть іди, до інших псів!"

43] А там притис мене тісніш до тіла

44] Й, цілуючи, сказав: "Блаженна та,

45] О гнівний душе, що тебе родила!

46] Живим владала ним пиха пуста,

47] Ніхто добром не згадує за нього,

48] А тінь його тримають болота.

49] А скільки ще царів та панства того,

50] Що тут залізуть свиньми у багно

51] І не залишать спогаду малого!"

52] І я: "Учителю, прошу одно:

53] Нехай човняр продовжить веслування,

54] Поки гордій не піде геть на дно!"

55] І він мені: "Єдина мить чекання!

56] Ще човен наш не стане на приплав,

57] Як буде здійснено твоє бажання".

58] І я побачив, як того обпав

59] Великий гурт, до люду не подібний,

60] І Богу вдячні я слова послав.

61] Усі горлали: "Ось Філіппо Срібний!"

62] А той, скажений флорентійця дух,

63] Рвав бік собі і в люті був несхибний.

64] На тому зник з очей і гамір вщух.

65] Та вчулося виття, по тьмі розлите,

66] І знову я напружив зір і слух.

67] Мій добрий вчитель мовив: "Слізьми вмите

68] Це місто, де страждає люд без меж;

69] Воно, прокляте, має назву Діте!"

70] І я: "Учителю, мечетей, веж,

71] Будинків пломеніють ясні стекла,

72] Пойняте все загравами пожеж".

73] А він: "Огонь, де йде борня запекла,

74] Дає свій одсвіт у найдальший схов,

75] Це взнаєш, нижнього досягши Пекла".

76] Нарешті човен у рови зайшов,

77] Які оточували землю туги;

78] Був, як з заліза, мур навкруг будов.

79] Але ще довго човен креслив дуги,

80] Аж поки не гукнув човняр: "Тепер

81] Мерщій виходьте, це ваш берег другий!"

82] Було при брамі кількасот химер,

83] Колись рясним дощем упалих з неба,

84] Вони гукали: "Хто з вас ще не вмер,

85] А йде нахабно й сміло до Ереба!"

86] Зробив їм знак мій вчитель видатний,

87] Що потай побалакати їм треба,

88] І, хижу вдачу стримавши, вони

89] Сказали: "Йди, цього ж лиши в пащеках

90] Страхів, як він не боягуз дурний,

91] То хай вертається стежок далеких

92] Собі шукати, ти ж лишайся тут,

93] Ти, що водив його по небезпеках".

94] Читачу, уяви, яких отрут

95] Я скуштував, страшну зачувши мову,

96] І захотів побачить рідний кут!

97] І я: "О вождю, подавав чудову

98] Мені ти допомогу раз із сім,

99] Видимі ж біди виникали знову!

100] Не кидай же мене під містом цим!

101] Коли мені йти глибше — річ не вільна,

102] То краще вже додому повернім!"

103] Та вождь, що путь була з ним досі спільна:

104] "Не бійсь, не відберуть в нас навмання

105] Доріг, які дала нам влада чільна.

106] Тут жди мене, і хай охороня

107] Тебе Надія; в цій імлі мертвотній

108] Тебе ніколи не залишу я".

109] Пішов мій добрий батько, я ж, самотній,

110] Запав у нерішучість претяжку

111] Між "так" і "ні" в борні безповоротній.

112] Ловив його я мову нешвидку,

113] Вони ж раптово, ніби ненароком,

114] Всі поспішили за стіну міську

115] Й замкнули браму перед самим оком

116] Учителя мого, і він один

117] До мене повернув повільним кроком.

118] Потупившись, ішов понурий він,

119] Весь час гадавши про відмову строгу:

120] "Хто не пустив мене до скорбних стін?"

121] Сказав мені: "Я не досяг порогу,

122] Та не турбуйсь, здолаю їх війська,

123] Готові довгу витримать облогу.

124] Це не нова зухвалість їх така:

125] їх взнали верхні брами всемогучі,

126] Що й досі залишились без замка.

127] Вгорі ти прочитав слова мертвучі,

128] Але уже крізь місто те страшне

129] Йде без супутніх колами по кручі

130] Той, хто нам брами всюди відімкне".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

1] Той колір, що я вкрився ним од страху,

2] Коли побачив, як верта вожай,

3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.

4] Спинивсь поет, запавши у відчай,

5] І став вдивлятись марно, хоч і ревно,

6] Крізь непрозору млу в туманний край.

7] "Проте ми подолати мусим певно, —

8] Почав він, — а як ні... Підмога де?..

9] О, якби він з'явився тут напевно?.."

10] Я добре бачив, що у нього йде

11] Уривано за одним словом друге,

12] Зв'язку ж немає поміж них ніде.

13] І сповнився боязні я і туги,

14] Вбачаючи у мові тій сліди

15] Уявної душевної недуги.

16] "Чи сходив хто до щілини сюди,

17] Для цього перше кинувши кружало,

18] Де кара — безнадійність назавжди?" —

19] Так я спитав і мовив він: "Бувало,

20] Що хтось сюди проходив не без діл

21] Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.

22] От і мене у цей послала діл

23] Зла Еріхто; її відьомська школа

24] Вертати вміла духів до їх тіл;

25] Коли моя душа лишилась гола,

26] Вона вдягла ізнов у плоть мене,

27] Щоб тінь вернуть з Іудиного кола.

28] Найнижче місце те найбільш сумне

29] Й найдальше від небес, що всім керують.

30] Тож знаю шлях я, — хай твій ляк мине.

31] Ці болота, що всюди тут панують,

32] Смердять навколо міста злих жалів,

33] Де вороги загибель нам готують..."

34] Забув я, що він далі говорив,

35] Бо надто вражений я став страшилом,

36] Коли на вежі вогняній уздрів

37] Пекельних фурій, що звились над схилом

38] Утрьох, жахливі, геть усі в крові,

39] Хизуючись своїм жіночим тілом.

40] Зелені гідри — шати їх живі,

41] Замість волосся ж в них клубки зміїні

42] Сичали в кожної на голові.

43] І він, служниць пізнавши господині

44] Над царством вічного плачу гірким:

45] "Поглянь, — сказав, — на лютих цих еріній.

46] Це — Алекто із голосом гучним,

47] А поруч — Тісіфона, образ жаху,

48] Мегера ж — зліва". І скінчив на цім.

49] Ті ж груди дряпали собі, з розмаху

50] Руками били й так ревли з-за стін,

51] Що до поета я припав зі страху.

52] "Медуза де? Хай скам'яніє він, —

53] Вони горлали, дивлячись додолу, —

54] На ньому мста Тезеєвих провин!"

55] "Ти відверни й сховай лице під полу:

56] Побачивши страшний Горгони лик,

57] Забудеш путь по сонячному колу", —

58] Сказав і повернув мене убік

59] Учитель та притис іще й руками

60] Мої долоні до моїх повік.

61] О люди із здоровими думками!

62] Помисліть-но, яка наука вам

63] Під цими дивовижними рядками!

64] Тим часом ріс у напрямі до брам

65] Разючий гуркіт у бурхливій хвилі,

66] Надаючи стрясання берегам.

67] Так вихори шаліють знавіснілі,

68] Коли повітря б'ють дві течії,

69] У прямуванні різні, рівні в силі, —

70] Гілля ламають, гатять ручаї,

71] Нестримно мчать, женуть людей, худобу,

72] Не розбиравши, де стада чиї.

73] І вождь, звільнивши зір мені: "Ти спробуй

74] Звернути ока нерв спочилий свій

75] На древню піну й пари люту злобу".

76] Мов жаби, як зачують раптом змій,

77] Закумкають, аж затуляєш уші,

78] І всі під воду кинуться мерщій, —

79] Так, бачив я, численні грішні душі

80] Від Одного тікали в твань грузьку,

81] А Той ступав по Стіксу, як по суші.

82] А щоб запону одслонять важку,

83] В задусі зводилась його лівиця,

84] Мов піднімала річ якусь тяжку.

85] Я взнав посла небес, що мав явиться,

86] Звернувсь до вчителя, і він мовчком

87] Дав знак мені в шанобі поклониться.

88] Ах, як гнівився цей борець із злом,

89] Що ображало в ньому досконалість!

90] Він браму розчинив тонким жезлом.

91] "О вивержена з неба клята малість! —

92] Гукнув він, ставши на жахний поріг, —

93] Звідкіль така обурлива зухвалість?

94] Чом опиратись тим, хто переміг?

95] Скорітесь волі, що в мету влучає

96] І збільшує для вас тягар вериг?

97] Ви знаєте, чим доля відомщає?

98] У Цербера у вашого з оков

99] Намулені місця всяк добачає!"

100] Нечистим шляхом він назад пішов,

101] На нас не кинувши свій погляд милий,

102] Мов той, хто, ринувши у мислей схов,

103] Не бачив тих, що поруч з ним ходили.

104] Дало нам сил це сяйво серед мли,

105] Й відважно ми поріг переступили.

106] Без опору до міста ми зайшли,

107] І палко я бажав про тих дізнатись,

108] Що у фортеці замкнені були.

109] Зайшовши, став я миттю оглядатись

110] І вмить побачив діл скорботи й зла,

111] Де мало все од лементу здригатись.

112] Як в Арлі, де ріка тече мала,

113] Як в Полі над Карнаро, де в затоці

114] Італія замок собі знайшла,

115] Гробниці горбляться на кожнім кроці, —

116] Тут ними всіяно весь ґрунт пустий;

117] Та гірш було, що з усієї моці

118] Між ними звився полумінь густий.

119] Жара пашіла скрізь така велика,

120] Якої й звиклим не перенести.

121] На трунах зсунуті були всі віка,

122] Й зітхання чулися з-під них жаскі,

123] Мов із грудей розтятих чоловіка.

124] І я: "Учителю, це хто такі,

125] Що, змушені до скорбної постави,

126] Лиш зойки дикі видавать важкі?"

127] І він: "Це лжеучень усяких глави

128] З їх послідовниками. Тут, в огні,

129] Злічити їх не вистачить уяви.

130] Із схожим схоже тут в одній труні

131] У полум'ї, то більш, то менш похмурім".

132] Він шлях праворуч показав мені,

133] І ми пішли між полем мук і муром.

ПІСНЯ ДЕСЯТА

1] І от іде стежиною вузькою

2] Між мурами товстими й полем мук

3] Учитель мій, і я за ним ступою.

4] "О вишній уме, що до гірших лук

5] Ведеш мене, — почав я, — як владика,

6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!

7] Чи можна тих, чия вина велика,

8] Побачити? Нехай би підвелись —

9] Немає ж варти, і розкриті віка".

10] І він: "...Вони закриються колись,

11] Як з Йосафату вернуть опочилим

12] Тіла, в які свого часу вляглись.

13] Це кладовище віддане могилам

14] Для Епікура та його рідні,

15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,

16] Але небавом при одній труні

17] Задовольниться й це твоє жадання

18] І друге, що ховаєш в таїні".

19] І я: "Мій добрий вождю, запитання

20] Я пильно бережу в душі своїй,

21] Щоб виконать твої заповідання".

22] "О ти, що йдеш по місту цім живий

23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,

24] Прошу тебе, зі мною мить постій.

25] Твоя вимова — доказ безперечний,

26] Що ти із благородної землі,

27] Якій я, може, був занебезпечний".

28] Так гримнув голос у гробничій млі, .

29] І з страхом до вождя я пригорнувся,

30] Немов до нені злякані малі.

31] А вождь мені: "Чого це ти вжахнувся?

32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь

33] По крижі в домовині й не схитнувся".

34] І пильно в нього зором я втуплявсь,

35] А він, чоло здіймаючи та груди,

36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.

37] Вожай до нього між могильні груди

38] Штовхнув мене, уміло ведучи,

39] Й сказав: "Хай мова в тебе ясна буде".

40] Коли ж наблизився я, ідучи,

41] На мене скоса він поглянув знизу

42] Та й попитав зневажливо: "Ти чий?"

43] І я, щоб догодить його капризу,

44] Нічого не втаївши, все повів,

45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.

46] А далі вимовив: "Твоїх дідів

47] Вважав я з партією ворогами

48] І двічі на вигнання засудив".

49] "Та привела до рідної їх брами, —

50] Я відказав, — і перша, й друга путь, —

51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами".

52] І тут, в труні, приховуючи лють,

53] Звелась ще друга голова по шию —

54] Навколішки підвівся дух, мабуть.

55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію

56] Побачить поруч мене ще когось,

57] Але, даремну втративши надію,

58] В сльозах сказав: "Коли уму вдалось

59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,

60] Де син мій? Не з тобою він чогось".

61] І я: "Не сам іду крізь цю темницю:

62] Керує мною той, що поряд жде,

63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться".

64] Сумні слова й лице його бліде

65] Були для мене ясні й зрозумілі,

66] І я в відмові не схибнув ніде.

67] І з зойком підхопивсь він у могилі:

68] "Ти що? "Не міг!" Отож його нема?

69] І світло дня не тішить очі милі?"

70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,

71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,

72] Впав навзнак, і його покрила тьма.

73] А гордівник, що мовою своєю

74] Мене затримав, не змінивсь в лиці

75] І далі вів перервану рацею:

76] "Не вміють вас мої долать бійці,

77] І це мене жахливіше терзає,

78] Ніж язики вогню в могилі цій.

79] Та п'ятдесят разів не запалає

80] Прекрасна владарка держав нічних, —

81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.

82] Та хай ти вернеш до країв земних! —

83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий

84] В своїх законах до людей моїх?"

85] І я йому: "Багряні ті потоки,

86] Що нам при Арбії несли загин,

87] Нерідко згадує наш храм високий".

88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:

89] "Не сам я був, — сказав, — як до навали

90] Приєднувався я не без причин.

91] Але був сам, коли усі жадали

92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.

93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий".

94] "Ах, угамувався врешті ваш би рід! —

95] Я побажав. — Зніміть же пута з мови,

96] Під їх вагою я неначе зблід.

97] Як я гадаю, зір у вас готовий

98] Побачить, що з собою час несе,

99] Сучасність же огорнута в покрови".

100] "Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, —

101] Сказав він, — що віддалене від ока:

102] Всевишній вождь дає нам світло се.

103] Коли ж близьке воно, то зависока

104] Нам ця завада; без вістей од вас

105] Ріка знання про світ в нас неглибока.

106] Отож ти розумієш, що запас

107] Всіх наших знань загибель жде єдина,

108] Коли замкнеться хід в майбутній час".

109] І каючись, мов то моя провина,

110] Відмовив я: "Скажіть тому, хто впав,

111] Щоб не оплакував живого сина.

112] Не відповів я через безліч справ,

113] В мою бо душу сумнів труту крапав,

114] Що з неї розум ледве врятував".

115] І мій учитель тут мене поквапив,

116] І поспішив я духа розпитать,

117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.

118] І він: "Душ з тисячу — чимала рать;

119] Є Федеріко Другий, а крім нього —

120] Ще Кардинал; не варт і рахувать".

121] Він щез, і до поета я старого

122] Вернувсь у хвилюванні — мова ця

123] Передвіщала безліч зла нового.

124] Він вирушив, і я — в сліди співця.

125] Йдучи він запитав: "Про що турботи?"

126] І я йому відкрився до кінця.

127] "Запам'ятай все мовлене навпроти

128] Твоєї долі, — наказав мудрець.

129] Звів палець, — та дізнайся ось про що ти:

130] Лиш ставши перед любим для сердець

131] Промінням зір, що бачать все правдиво,

132] Життя свого ти взнаєш реченець".

133] Сказавши це, він повернув наліво,

134] Й пішли ми до середини, де був

135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,

136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,

2] Який складався з диких валунів,

3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.

4] Від смороду, який весь час валив

5] З безодні чорної невпинним плином,

6] З нас кожен заховатися волів

7] За віко гробу з написом нетлінним:

8] "Це папи Анастасія тюрма,

9] Що впав у єресь слідом за Фотіном".

10] "Іти нам вниз можливості нема,

11] Аж поки нюх не звикне до гидоти,

12] А там для нас вже буде все дарма", —

13] Так вчитель мій, і я на те: "А доти

14] Щось роз'ясни мені, щоб час не йшов

15] Намарне". Й він: "Та я не проти.

16] Мій сину, між скелястих цих основ, —

17] Почав він мову, — містяться три кола,

18] Що вужчають, біжучи стрімголов.

19] Юрба проклята повнить їх довкола, —

20] Скажу, щоб далі ти лиш додивлявсь,

21] Яка покара вдачу їх зборола.

22] Злий вчинок приводом неправді ставсь,

23] Огидний небу; той несправедливий,

24] Хто до насильства та оман вдававсь.

25] Самим лиш людям злий обман властивий

26] І тим бридкіший Богу, тож для них

27] У нижчих колах мук добір жахливий.

28] У першім — тьма насильників лихих;

29] Трьом смугам віддане воно суміжним,

30] Троїстий-бо природою цей гріх:

31] Чинити Богові, собі чи ближнім

32] Насильство можуть, їм та їх речам,

33] Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем.

34] Насильній смерті й ранам ближній сам

35] Підпасти може, а маєтки в нього —

36] Руйнації, пожежам, грабежам.

37] Отож розбійник, ласий до чужого,

38] Людиновбивця і брудний палій —

39] Всі в першій смузі покарання злого.

40] Собі й маєткам лиха заподій

41] І в другу смугу муки йди терпіти,

42] Карайся у провині там своїй

43] Із тим, хто жити не схотів на світі,

44] Добро гайнує, програш покрива

45] І плаче там, де слід було б радіти.

46] А ці насильства — кривда Божества:

47] Його відкинення, хула кричуща,

48] Зневага до природи і єства.

49] Тому-то смуга познача найвужча

50] Тавром своїм Каорсу і Содом

51] І всіх, кому мерзенна сила суща.

52] Обман, що честь гидує ним, як злом,

53] Можливий і до тих, хто йме нам віру,

54] Й до тих, які не вірять нам цілком.

55] А ще є способи вбивати щиру

56] Любов природну, вдавшись до мерзот.

57] Тож в другім колі мучать совість хиру

58] Святош, що наживалися стокрот

59] З підробок та шахрайства, симонії,

60] Хабарництва та інших ще підлот.

61] Любов обманом нищать лиходії

62] Й ту, що природній додає добро

63] І зроджує довірливі надії.

64] Найменше з кіл є в той же час ядро

65] Для всесвіту й престол для пана Діте,

66] Там зрадників шматується нутро".

67] І я: "Учителю, твоє розвите

68] Пояснення висвітлює мені

69] Цю прірву і населення в ній скрите.

70] Але скажи: ті, хто вищить в багні,

71] Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі,

72] Хто лається у марній метушні, —

73] Чом обминули місто це палюче

74] Раз Божий гнів над ними розітнувсь?

75] І чом караються так нестерпуче?"

76] І він мені: "Чого це так схибнувсь

77] Твій, — мовив, — розум, може, понеслися

78] Кудись думки й на інше він звернувсь?

79] Згадай-но краще, з пам'яттю зберися,

80] Що в "Етиці" твоїй було в рядку

81] Про три образливі для неба риси:

82] Нездержливість, злобливість та ярку

83] Тваринність? Ще нездержливість на кару

84] Заслужує порівняно легку.

85] Розглянь-но істину цю, повну чару,

86] І пригадай, — це саме призвело

87] Ті грішні душі до важкого вдару, —

88] Збагнеш, чом віковічне їх житло

89] Не тут і чом на кару без докорів

90] їх Боже правосуддя прирекло".

91] "О сонце, лікарю коротких зорів,

92] Ти словом так вщасливлюєш мене,

93] Що всю науку радо б я оспорив,

94] Назад вернись, хай вузол розітне, —

95] Сказав я, — мисль твоя, чому насподі

96] Карається лихварство навісне?"

97] "У філософському, — він мовив, — зводі

98] Одне із місць пояснення дає,

99] Що основним початком у природі

100] Премудрість і мистецтво Божі є;

101] Коли ж ти іншим віддасись наукам,

102] Розгорнеш вчення "Фізики" своє,

103] То взнаєш, що природним всім спонукам

104] Мистецтво, ніби учень, вслід іде, —

105] Отож воно є наче Божим внуком.

106] Ти маєш знати, що Мойсей веде

107] У книзі "Битія", що Бог не всує

108] їм двом довірив людство молоде.

109] А в лихваря щось інше за мету є,

110] Йде манівцями, крізь чагар та хмиз,

111] Мистецтвом і природою гордує.

112] Та час вже лаштуватись нам униз,

113] Пливуть до обрію небесні Риби,

114] Наблизився до Кавру сяйний Віз

115] І видно шлях, що йде в камінні глиби".

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

1] Місця, де йшли ми з горем та печаллю,

2] Були такі похмурі та страшні,

3] Аж зір від них ми відвернули з жалю.

4] На Тренто схожі ці місця сумні,

5] Де берег Адіче колись порвали

6] Чи труси, чи пересуви земні.

7] Від самого шпиля сповзли завали

8] В рівнину, і немає стежки вниз

9] Тому, хто вийде на високі скали, —

10] Такий був спуск до царства муки й сліз.

11] Вгорі ж, де ледве можна розміститься,

12] Розлігся звір і всього себе гриз,

13] Неначе той, хто до нестями злиться,

14] Ненатлий звір, який знеславив Кріт;

15] Від лжекорови він лиш міг вродиться.

16] Мудрець йому: "Гадаєш, знов привіт

17] Тобі прислали скорені Афіни,

18] А вождь їх смерть приносить до воріт?

19] Та геть, тварюко! Цей не взяв єдиний

20] Мотка в твоєї мудрої сестри,

21] А йде, щоб бачить ваших мук картини!"

22] Як бик, упавши в час кривавий гри

23] Від вдалого удару, не крутився,

24] А здригував ногами до пори, —

25] Отак від люті й Мінотавр звалився.

26] Вожай гукнув мені: "Униз біжім,

27] Аж поки він ще не переказився".

28] І схилом поспішили ми крутим,

29] А камінь сипався, немов нестямки,

30] З-під ніг моїх під тягарем новим.

31] Замисливсь я, й сказав він: "На уламки

32] Милуєшся ти величезних гір,

33] Де я лишив це чудище без тямки?

34] Як того разу бачив їх мій зір

35] І страх вони породжували в мене,

36] То їх не руйнував ще владний вир.

37] Та перед тим, як в огненій геєні

38] Той походжав, хто вивів багатьох

39] Із тих, що вили, в Діте полонені,

40] Одразу трусонувся хмурий льох,

41] І я подумав, що з жари здригнувся

42] Усесвіт і зчинивсь переполох,

43] Що, мабуть, світ на хаос обернувся:

44] У ту хвилину цей важкий стрімчак

45] Із місця давнього свого й схитнувся.

46] Але зверни свій зір на діл: отак

47] Вирує у крові потік вогненний

48] Насильникам, що жерли неборак.

49] О жадібність сліпа, о гнів страшенний,

50] Що нас веде в короткому житті

51] І вік в крові терзає нескінченний!

52] Я бачив рів: краї його круті

53] Суціль усю долину оточили", —

54] Про це повів учитель мій в путі,

55] Навкруг центаври бігали щосили

56] Й ті самі луки на боках у них,

57] Що й на землі в мисливстві їм служили.

58] З'явились ми, і стук копит утих,

59] А троє ухопили стріли в руки

60] І до тятив приклали їх тугих.

61] Один гукнув здаля: "Які це муки

62] Чекають вас, що ви згори йдете?

63] Кажіть, не руштесь, бо ми спустим луки!"

64] Мій вчитель мовив: "Відповідь на те

65] Дамо Хіронові, ти ж — неотеса,

66] Й тобі на лихо запал твій росте. —

67] Торкнув мене й додав: — Ти бачиш Несса,

68] Який красуню Деяніру звів

69] І загубив, убитий, Геркулеса.

70] Середній, що одне плече підвів, —

71] Великий то Хірон, пестун Ахілла,

72] А третій — Фол, якого знищив гнів.

73] Вздовж рову біга їх велика сила,

74] Стріляючи усіх, хто виплива

75] Над рівень, що їм доля ухвалила".

76] Ми підійшли, привітні шлем слова...

77] Кошлатою зарослий бородою,

78] Кінцем стріли Хірон ледь розсува

79] Вусища над великою губою

80] Та до своїх: "Глядіть-но, камінець

81] Він ідучи ворушить під собою!

82] Такого не вчинив би жоден мрець".

83] Торкнув його мій вождь у груди голі,

84] Де з чоловіком злився жеребець,

85] І мовив: "Він живий. З святої волі

86] Показую йому цей темний діл —

87] Це неминучість, а не примха долі.

88] Та, що мені дала новий уділ,

89] Співати перервала "Алілуйя".

90] Він не харциз, я ж дух без грішних діл.

91] Та ради цнот, що ради них терплю я

92] Цей дикий шлях, багнище це руде,

93] Нам дай когось ти із своїх, молю я,

94] Щоб указав він місце нам тверде

95] Та й переніс своїм хребтом широким.

96] Бо він не дух, повітрям він не йде".

97] Хірон праворуч повернувся боком

98] І мовив Нессові: "Ти — провідник,

99] А стріне хтось, обороняйся скоком".

100] Повів він берегом одної з рік,

101] Де вир кипів клекочучої крові

102] І звідки чувся відчайдушний крик.

103] Я бачив тут занурених по брови.

104] І мовив Несе: "Тут кожен з них — тиран,

105] Ковтать майно і кров чужу готовий.

106] Тут ті, хто злочином сквернив свій стан.

107] Тут Александр і Діонісій лютий,

108] Сицилії жорстокосердий пан.

109] Той, з чорним чубом, пишний та надутий,

110] То Адзоліно, а білявий цей —

111] Обіццо д'Есте, вмерлий без покути:

112] Нешлюбний син послав у край смертей".

113] Звернувсь до вчителя я, й той промовив:

114] "Тут перший він, я другий, я з гостей".

115] А там центавр нам стежку приготовив

116] До тих, хто аж по шию увійшов

117] В найгарячіший із пекучих сховів.

118] На когось показав: "Він проколов

119] Те серце у пречистій Божій длані,

120] Що на далекій Темзі точить кров".

121] Я бачив далі в річці полум'яній

122] Чи голови, чи тіні до пупка,

123] І деякі були мені ще й знані.

124] Все більш і більш мілішала ріка

125] І покривала вже самі лиш ноги.

126] І перейшли ми на той бік струмка.

127] "В малій частині нашої дороги

128] Все вищав рівень кров'яного дна, —

129] Сказав центавр, — тож ясно, схил пологий

130] Вниз піде річкою, поки вона

131] Не зіллється із тим потоком саме,

132] Де для тиранів кара є одна.

133] Киплять на муки віддані судами —

134] Аттіла, найстрашніший бич землі,

135] І Секст, і Пірр; спливаючи сльозами,

136] Ридають у вируючій імлі

137] Ріньєр Корнето і Ріньєр да Пацці,

138] Що на шляхах точили війні злі".

139] І він помчав назад, до служби й праці.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

1] Не перебравсь центавр ще через річку,

2] Як ми потрапили у ліс такий,

3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.

4] Не свіжість крон — сухих прутів пучки,

5] Не рівне віття — стовбур вузлуватий,

6] Не плід рясний — отруйні шпичаки.

7] Не мешкає там дикий звір кошлатий,

8] Що радо кублиться в таких місцях,

9] Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.

10] Там гнізда гарпій в тінявих кущах,

11] З Строфад прогнали гарпії троянців,

12] Навіявши на них пророцтвом жах.

13] В них крила, лик дівочий без рум'янців,

14] Великі, вкриті пір'ям животи, —

15] Весь вигляд їх, немов у тих поганців.

16] І добрий вчитель: "Будем звідси йти

17] У другій смузі по трудній стежині, —

18] Звернувсь до мене, — де пробудеш ти,

19] Поки опинишся в страшній пустині.

20] Тож треба, щоб ти добре роздививсь

21] І довіряв мені, як і донині".

22] Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.

23] Але ж ніщо ніде не появлялось,

24] І, здивувавшись з того, я спинивсь.

25] Мені здалось, що вчителю здавалось,

26] Немов мені здається, що це крик

27] У стовпищі, яке в лісу ховалось.

28] І він мені сказав: "Придерж язик!

29] Ти краще кущ візьми і без принуки

30] Зламай галузку й подивись на сік".

31] Тоді простяг я перед себе руки,

32] І відломилась гілочка якась, —

33] Кущ заволав: "Чом завдаєш ти муки?"

34] І темна кров із зламу полилась,

35] А кущ той знову: "Що це за розбої?

36] Звідкіль така жорстокість узялась?

37] Були ми люди, нині в сухостої,

38] А ти явив би більшу доброту

39] І більший жаль і до змії простої".

40] Мов зламану зелену гілку ту

41] Охоплює вогонь з одного краю,

42] А другий плаче, мокрий, як в сльоту,

43] Та суміш мови й темного ручаю

44] Ішла із гілки, я й її впустив,

45] Мов той, хто повен жаху та відчаю.

46] "Щоб вірив він, що вздрить одне із див, —

47] Сказав мій вчитель, — душе потерпілий.

48] Я в вірші про це диво говорив.

49] Звестись на тебе руки б не посміли;

50] Та неймовірним був мені той збіг,

51] Його підбив на вчинок я немилий.

52] Скажи йому, ким був ти, щоб він міг

53] Розмаяти твоєї слави стяги,

54] Як знову стане на земний поріг".

55] І кущ: "Ця мова будить пломінь спраги,

56] Що тут не скажеш сам собі "мовчи".

57] Отож я попрошу у вас уваги.

58] Я той, хто мав обидва ті ключі

59] До серця Федеріго, й їх обачно

60] Всував і висував, не дзвенячи.

61] Його довіру я сприймав подячно

62] Й почесну службу завжди ніс як слід,

63] Сон і життя віддавши їй нелячно.

64] Блудниця-заздрість, що заради бід

65] До Цезаря в чертоги зачастила,

66] Мор для народів, для палаців стид,

67] Серця всіх проти мене підпалила,

68] Й підпалені підпал моїй судьбі

69] Вчинили в Августа, й судьба згоріла.

70] Душа моя, полишена в ганьбі,

71] Надумалась ганьбу помстити тлінням, —

72] Всім правий, я неправим став собі.

73] Але клянусь новим своїм корінням,

74] Я й раз не зрадив за багато літ

75] Державця з праведним його правлінням.

76] Хай той із вас, хто прийде знов у світ,

77] Поверне врешті честь мені здорову,

78] Бо заздрощів її притиснув гніт".

79] Мить почекавши: "Він закінчив мову, —

80] Сказав мені поет. — Часу не гай,

81] Як хочеш щось довідатися знову".

82] До нього я тоді: "Ти попитай

83] Предмет, мені корисний і цікавий,

84] А я без сил, бо жалю повен вкрай".

85] Тож мовив він: "Обіт твердий і правий

86] Дасть мій супутник, щирий і незлий,

87] А ти, закутий душе, будь ласкавий

88] Сказати, як душа йде в ці вузли?

89] Як можеш, ще скажи, чи ваші груди

90] Від цих кайданів звільняться коли?"

91] Тут стовбур глибоко дихнув, і всюди

92] Почулося гудіння немале:

93] "Моя вам відповідь коротка буде.

94] Коли душа лиха й ведеться зле

95] Із тілом, кинувши його свавільно,

96] Мінос її у сьоме коло шле.

97] Упавши в ліс, не озирає пильно,

98] Щоб розшукати місце їй своє, —

99] Ляга у ґрунт зерниною повільно,

100] Там пагоном і деревом стає,

101] І гарпії годуються від крони,

102] Ран завдають, а в рані отвір є.

103] Як всі ми знайдем наші оболони,

104] Але їх не надіне жоден з нас:

105] Чого зреклись — не вернемо в день оний.

106] Ми принесем їх в ліс, що листя стряс,

107] Щоб тіло висіло на шпичакові

108] Душі бридкої безконечний час".

109] Ще слухать стовбура були готові,

110] Бо він зростав не на такі ліси,

111] Коли волання вчулися раптові, —

112] Скидалось на собачі голоси,

113] І це мисливця б сповіщати мало,

114] Що недалеко вепр і гончі пси.

115] І от — повз нас ізліва двоє мчало

116] Оголених, подряпаних, прудких

117] Й без ліку гілля на бігу ламало.

118] "О смерть, прийди, прийди!" — так перший з них,

119] А другий не відстати намагався

120] Й кричав: "Такий у тебе, Лано, спіх,

121] Який під Топпо зовсім не являвся!"

122] Та, більш не в силі видати хоч звук,

123] Захекавшись, він під кущем сховався.

124] За ним гурти голодних чорних сук,

125] Наповнюючи ліс, прожогом бігли,

126] Немов хортиць хтось випустив із рук.

127] За мить вони накинутися встигли,

128] Й розшматували геть того, хто впав,

129] І розхапали труп ще не остиглий.

130] Мене за руку мій вожай узяв

131] І вивів до куща, який, нізащо

132] Скалічений, в сльозах, в крові казав:

133] "О Джакомо да Сант-Андреа! Нащо

134] Було ховатись в гущині моїй?

135] Чи винен я, що жив ти, як ледащо?"

136] Наблизившись до нього, вчитель мій

137] Сказав: "Ким був ти, що перехопились

138] Слова скорботні у крові густій?"

139] І він до нас: "О душі, що спустились

140] Поглянути на зганьблений мій ріст,

141] Коли гілки від мене відділились, —

142] Згребіть на мій злощасний корінь лист!

143] Я з того міста, де прийшов Хреститель

144] Замість того войовника, чий хист

145] Невтомно потрясає нам обитель.

146] Якби побіля Арнського моста ,

147] Ще не лишався давній покровитель,

148] То в місті відбудови висота

149] Із того, що лишив Аттіла, з праху

150] Так не звелась би, як тепер зроста.

151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху".

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

1] Любов до рідного звеліла краю

2] Весь лист обірваний зібрать як слід

3] І повернуть безсилому з одчаю.

4] Дійшли до місця ми, де перехід

5] Був з другої у третю смугу й лютий

6] Явився праведного суду вид.

7] Щоб читачу виразніше збагнути,

8] Скажу, що прибули ми в ті краї,

9] Де на рівнині й квіту не добути.

10] Навколо праліс оточив її,

11] Навкруг же нього йшли рови канальні;

12] І зупинили кроки ми свої.

13] Блищали там жаркі піски безжальні,

14] Такі ж, як і були, у млі століть,

15] Як вів Катон війська в похід свій дальній.

16] О Божа мста, як мусить той тремтіть,

17] Хто прочитає про твої удари,

18] Що я на власні очі мав уздріть!

19] Великі бачив голих душ отари,

20] Всі плакали за вчиненим в житті,

21] Своєї кожен зазнававши кари;

22] Горілиць на піску лежали ті,

23] А ті навпочіпки ген посідали,

24] Або тинялись і самі, й в гурті.

25] Найбільше тих було, що вкруг никали.

26] А тих найменше, хто в стражданнях ліг,

27] Але їх зойки голосно лунали.

28] А на піски, я скільки бачить міг,

29] Повільно йшов дощем вогонь лапатий,

30] Немов без вітру по нагір'ях сніг.

31] Як Александр, уздрівши, що солдати

32] В індійській спеці гинуть під вогнем,

33] Що, впавши з неба, не спішив згасати, —

34] Звелів за кожним стежить пластівцем,

35] Де б він не ліг, топтать його ногою,

36] Бо пломінь гасне легше одинцем.

37] Підпалений небесною золою,

38] Мов з іскри трут, спалахував пісок,

39] Подвоюючи муки ще й жарою.

40] Не спочиваючи, тривав танок

41] Злощасних рук, які пекучі плями

42] Скидали із розжарених кісток.

43] Почав я: "Вчителю, ти перед нами

44] Все змив, крім тиску демонів, який

45] Нас допустити не хотів до брами,

46] Це хто лежить, великий, громіздкий,

47] Незрушно, блискають лиш очі вперті,

48] Мов нехтує вогненні язики?"

49] І той помітив, що слова одверті

50] Про нього я вождеві говорю,

51] Й гукнув: "Який в житті, такий я в смерті!

52] І хай Юпітер, знову повторю,

53] Замучить коваля хоч до загину, —

54] Хай блискавку його востаннє зрю! —

55] Нехай утомить в праці без упину

56] Усіх в жерлі у Етни вогнянім

57] Під гук: "Рятуй, рятуй, Вулкане-сину!"

58] Як у бою під Флегрою труднім;

59] Хай б'є мене він з усієї сили, —

60] Та не здола його звитяжний грім!"

61] Тоді вожай мій, повний гніву й сили, —

62] Цих слів я в нього не передбачав:

63] "О Капанею, гонор твій немилий

64] Не вмер, тож карі тяжчій ти підпав,

65] Із мук ні одна не переважає

66] Тієї, що твій сказ тобі послав. —

67] І, втишивши обурення безкрає,

68] До мене: — Він в числі сімох царів

69] Брав Фіви, зневажав і зневажає

70] Він Бога і прощення не просив,

71] Тримаючи себе весь час свободним;

72] У грудях в нього лиш пиха і гнів.

73] Ну що ж, рушаймо знов, один за одним,

74] Не йди лиш по гарячому піску,

75] А обминай-но лісом прохолодним".

76] На річку мовчки вийшли ми близьку,

77] Що з лісу винесла червону воду, —

78] Цю барву досі згадую жаску, —

79] Як Булікаме витікає з броду

80] Туди, де воду грішниці беруть,

81] Так на пісок несла ця річка воду,

82] Собі в камінні прокладавши путь.

83] І я помислив, а чи не сюдою

84] Удвох нам треба далі йти, мабуть.

85] "З усього, що ми бачили з тобою

86] Відколи перейшли той вхід, куди

87] Усім пройти приречено судьбою,

88] Такої погляд твій не знав води,

89] Щоб викликала сильне здивування;

90] Вона вгашає всі вогню сліди", —

91] Так вождь свої закінчив міркування,

92] І я просив, нехай не відмовля

93] В поживі, раз моє збудив бажання.

94] "У морі спорожніла є земля, —

95] Почав він, — що спрадавна Крітом звали,

96] Коли ще світ наш був як немовля.

97] Там є гора, яку в віках вславляли

98] Струмки й діброви; їда — назва їй:

99] Тепер її потроху занедбали.

100] Там Реї син у схованці своїй

101] Безпечно спав, і мати його крики

102] Глушила в галасливості бучній.

103] У тій горі стоїть старик великий,

104] Що від Дам'яти спину відверта,

105] Як в дзеркалі, у Римі бачить лики.

106] А голова вся щирозолота.

107] І щиросрібні в нього руки й плечі,

108] А з міді все — до низу живота.

109] І дві ноги суціль — залізні речі,

110] Крім глиняної правої ступні,

111] Яка важкі трима кістки старечі.

112] Крім золота, на часточки дрібні

113] Потріскане все тіло, і холоне

114] Сльоза із щілин на печернім дні

115] І в Ахероні, Стіксі й Флегетоні

116] Тече цим долом, де мерцям тюрма;

117] Скидаючи ті струмені червоні

118] В провалля, звідки виходу нема,

119] Утворюючи став, що звуть Коцітом.

120] Ти вздриш його, тож мовити дарма".

121] І я йому: "У разі нашим світом

122] Ще протікає цей страшний потік,

123] Чому лиш тут для ока став одкритим?"

124] І він: "Ця вирва — наче лійка рік.

125] Крута, як бачиш, кам'яниста, гола;

126] Йдучи по ній униз у лівий бік,

127] Всього іще не обійшли ми кола,

128] Й яких новин нам не пошле Плутон,

129] Від здивування ти не зморщуй чола".

130] І знов я: "Вчителю, де Флегетон,

131] Де Лета? Проминаєш це мовчанням,

132] А той тече, ти кажеш, з слізних лон?"

133] І він: "Обом я радий запитанням,

134] Та відповіддю на одне із них

135] Звучить тут струм червоним клекотанням.

136] Побачиш Лету, та не в ямах цих,

137] А там, куди приходять обмиватись,

138] Коли зника спокутуваний гріх. —

139] І ще сказав: — Пора нам відправлятись

140] Туди, де буде найзручніше нам,

141] Де ноги в нас не будуть обпікатись,

142] Бо гасить пара всякий вогник там".

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

1] По березі пішли ми кам'яному,

2] Й туман густий на річку всюди ліг,

3] І від огню вода ховалась в ньому.

4] Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг

5] Фламандці обвели високим валом,

6] Щоб поміж ними й морем став поріг,

7] А Падуя від Бренти з її шалом

8] Люд захища й трудів його плоди,

9] Як в К'ярентані стане жар чималим, —

10] Так само й тут, хоч камінь і твердий,

11] Поставив майстер мури неширокі,

12] Щоб захистити сушу від води.

13] Від лісу в даль ступали наші кроки,

14] Що вже крізь випари з усіх калюж

15] Його не бачили б і гостроокі, —

16] Коли зустрілось нам чимало душ,

17] І межи них почулись різні толки,

18] І стали всі вони у нас чимдуж

19] Вдивлятись, мов у кам'яні осколки

20] На стежці в промені молодика,

21] Мов дід-кравець шукає вушко в голки, —

22] Так оглядала нас юрма бридка;

23] Аж раптом хтось мене смикнув за полу

24] І вигукнув: "О, дивина яка!"

25] Коли торкнувся він мого подолу,

26] До нього враз я голову нагнув

27] І, розглядаючи фігуру кволу,

28] Не так пізнав, а серцем я збагнув

29] Лице, скоричнявіле від скорботи,

30] Й "Чи ви не сер Брунетто?" — я гукнув.

31] І він: "О сину мій, чи ти не проти,

32] Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить

33] Пройти з тобою рухові навпроти?"

34] І я відмовив: "Це й мені кортить.

35] А хочете, тохядемо із вами

36] На хвильку, як супутник мій звелить".

37] "О сину, — він сказав, — з цієї ями

38] На мить хто стане, стане той навік,

39] Щоб вік пектись безжальними вогнями.

40] Отож ідіть вперед, піду я вбік.

41] А радісні хвилини як пролинуть,

42] До тих вернусь, хто йти в огні привик".

43] Я не наважувався берег кинуть,

44] Але чолом схилявся до плеча,

45] Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.

46] І він почав: "Чи доля, чи случай

47] Веде сюди тебе, іще живого?

48] І хто це путь для тебе визнача?"

49] "Там, нагорі, в цвіту життя ясного, —

50] Я мовив, — я в долині заблукав,

51] Як ще не вийшов строк життя мойого,

52] А вчора вранці з неї відступав,

53] І цей вернув мене й повів стезею,

54] Яку він добре, як я бачу, знав".

55] І він: "За провідною йди зорею,

56] Й дороги в гавань слави приведуть,

57] Як стежив я за долею твоєю,

58] Якби не мав так рано я заснуть,

59] То, бачачи небес таке сприяння,

60] Я прагнув би тобі полегшить путь.

61] Але народ, відомий з хизування,

62] Що з Ф'єзоле зійшов колись, малий,

63] І грубих звичаїв зберіг владання,

64] Тобі він за добро помститься, злий, —

65] І вірно це: на дикій горобині

66] Іще ніколи смокви не росли.

67] Сліпим у світі дражнять ще донині

68] Цей люд пихатий, заздрісний, скупий;

69] Самий зв'язок з ним чинить зло людині.

70] Прославить доля так твої стопи,

71] Що кожна з партій вишкерить голодну

72] Пащеку, щоб на них ти жав снопи.

73] Тварюки ф'єзольські хай одна одну

74] Жеруть, а вирослу на їх гною

75] Хай не чіпають квітку благородну,

76] В якій воскресло у чергу свою

77] Святе насіння древніх римлян саду,

78] Що звиродніло нині від огню".

79] "Якби небесного хазяїн граду

80] Мене почув, — сказав я, — то весь час

81] Очолювали б ви людську громаду.

82] Та й досі в думці ще печалить нас

83] Ваш гарний образ, добрий, без огуди,

84] Коли ще за життя ви раз у раз

85] Навчали, як увічнюються люди,

86] І поки житиму, до вас моя

87] Подяка у піснях бриніти буде.

88] Слова, що чув од вас про майбуття,

89] В душі я запишу, щоб проясніли

90] У Знаючої з уст, як стрінусь я.

91] А зараз хочу я, щоб зрозуміли,

92] Що совісті моєї чистий дух

93] Скорився фатуму, хай він немилий,

94] Не вперше ніжить це мій грубий слух,

95] Хай колесо Фортуна обертає,

96] Як селянин сапу, легку як пух".

97] Знов серце вчитель тут явив безкрає.

98] Й сказав, підвівши зір очей ясних:

99] "Найкраще чує той, хто пам'ятає".

100] Ми далі йшли у бесідах значних

101] І я, йдучи, Брунетто став питати,

102] Чи є ще хто з осіб тут видатних.

103] І він: "Та варто б декого згадати,

104] А всіх — ми тільки зіб'ємось в числі,

105] Та і часу на це в нас малувато.

106] Тож знай: тонзурники всі немалі,

107] Вони й письменні вельми, й вельми славні

108] Були в гріхах тих самих на землі

109] І Прісціап в юрбі цій непоправній,

110] Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;

111] Увагу й гиді приділив би давній,

112] Отій, яку смиренний раб рабів

113] З-над Арно вигнав геть на Баккільйоне,

114] А Бог там з нею швидко покінчив.

115] Ще б називав їх, полум'я ж червоне

116] Строк покладає і путі й розмов,

117] І свіжий вихор на піску холоне.

118] Я тіням цим назустріч би не йшов.

119] Прошу, щоб ти про "Скарб" поклопотався,

120] Бо в нім моє життя й моя любов".

121] Він повернув назад і так помчався, —

122] Як той в Вероні, що на бій стає,

123] Щоб плащ зелений взяти, і здавався

124] Тим, хто домчить, — не тим, хто відстає.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

1] Як вийшли ми із вожаєм над доли,

2] Долинув раптом водоспаду гук,

3] Немов над квітами дзижчали бджоли.

4] Коли три тіні вибігли з-над лук

5] Від хмари тіней, що їх дощ огнисто

6] Зливав потоком ненастанних мук,

7] І на бігу волали голосисто:

8] "Спинися, бо твій одяг видає,

9] Що наше ти лишив порочне місто!"

10] О, скільки опіків в думках встає,

11] Що кожному ятрили свіжу рану!

12] Від згадки й досі боляче стає.

13] Учений мій послухав річ неждану

14] І враз до мене: "Трохи підождім, —

15] Сказав, — як хочеш їм віддати шану.

16] Були б не під вогнем ми дощовім,

17] У цих місцевостях звичайнім завше

18] Спішити б личило тобі, не їм".

19] Ми зупинилися, і, нас догнавши,

20] Ізнову тіні затягли свій спів,

21] Навколо нас всі троє закружлявши.

22] Як той борець, що тіло умастив,

23] І, для удару час обравши вдалий,

24] Вивча суперника з усіх боків, —

25] Так у кружінні душі обертали

26] До мене лиця, так що ноги їх

27] Із головами різний напрям мали.

28] І "Якщо бідність цих ґрунтів сипких

29] Примусить гордувати прохачами, —

30] Почав хтось, — як і вигляд лиць смутних,

31] Та все ж спинись, розкрийся перед нами,

32] Скажи відверто, хто ти і чому

33] По Пеклу в нас живими йдеш ногами?

34] Той, хто бреде попереду крізь тьму

35] Без одягу й не дасть він струпам ради, —

36] Значніший був, ніж бачиш по ньому.

37] Онук він чеснотливої Гвальдради,

38] Ім'я мав Гвідо Гверра, — і щокрок

39] Мечем і розумом всім ніс відради.

40] А той, що ледь ступає на пісок, —

41] Тегг'яйо Альдобранді, уславляти

42] Повинен світ це ймення до зірок,

43] І я, що з ними на хресті розп'ятий,

44] Був Рустікуччі Якопо; в гріхах

45] Найбільше винен шлюб мій тричі клятий".

46] Якби не риск згоріти в пломінцях,

47] Обняв би тіні я, — мій друг учений

48] Зрадів би, мабуть, — взяв же гору жах

49] Над наміром зійти в пісок палений

50] Із нашого твердого укриття

51] Під огневій клекочучий, скажений.

52] І я почав: "Не гордість — співчуття

53] До вас у цій вогненній хуртовині

54] Та ще скорботу міг почути я,

55] Коли мій пан, уздрівши вас в пустині,

56] Сказав слова, з яких я осягнув,

57] Що юрми йдуть таких, які ви нині.

58] Я з вашої землі; іще малим я був,

59] А поважані ймення ваші в душу

60] З пошаною й любов'ю я замкнув.

61] Лишу я тут пекельну жовч і рушу

62] По яблуко солодке, молоде

63] Од вожая: у глиб зійти ще мушу".

64] "Хай тіло довго ще твоє веде

65] Душа, — відмовив опіками вкритий, —

66] Хай світла слава перед тебе йде!

67] Але, скажи, чи дозволенно жити

68] Ще в нашім місті лицарства взірцям.

69] Чи мусять, вигнані, комусь служити?

70] Гульєльм Борсьєре, що ступає там,

71] Повідав дещо, бо звідтіль недавно,

72] Й не раді ми були земним вістям".

73] "Нові людці, збагачені безславно,

74] В пиху та розкіш у тобі вдались,

75] Флоренціє, й скорбиш ти безугавно!" —

76] Так я гукнув, чоло піднявши ввись,

77] І три душі перезирнулись пильно,

78] Мов ті, які на істині зійшлись.

79] "Коли ти можеш легко так і сильно, —

80] Відмовили вони, — розповідать,

81] Щасливий ти, що промовляєш вільно.

82] Як з місць жаху, де нам віки страждать,

83] Піднімешся на зоряні дороги

84] І зможеш "Я там був" усім сказать,

85] Скажи, щоб знали нас хати й чертоги".

86] Вони побігли втрьох, за тінню тінь,

87] І крилами здались мені їх ноги.

88] Скоріш, ніж вимовляється "амінь",

89] Ті душі щезли в огнянім покрові.

90] Мій вчитель рушив знов у далечінь.

91] Я йшов за ним, коли почув раптові

92] Десь близько клекотання й шум струмин,

93] Що Перешкодою були розмові.

94] Мов річка та, що має шлях один

95] Від Монте-Везо в напрямі до сходу

96] По лівому нагір'ю Апеннін

97] (Звуть Аквакета ту в верхів'ях воду),

98] А далі по хребту між скелі мчить,

99] Втрача в Форлі ім'я, та не природу,

100] Й під мурами монастиря шумить

101] В Сан-Бенедетто, спуск там до долини,

102] Де тисяча б могла принаймні жить.

103] Так вийшли ми з вождем до верховини,

104] Де грім такий над вирами гримить,

105] Що ледь я не оглух від громовини.

106] Вірьовкою свій стан я встиг обвить

107] Від леопарда, хитрого звірюки,

108] Мав боронитись і його скрутить.

109] Вірьовку з себе зняв я без принуки,

110] Коли вожай зробити це звелів,

111] її змотавши, дав йому у руки.

112] Він взяв її, на правий бік ступив

113] Й один кінець в провалля кинув темне

114] Якмога далі від його країв.

115] "А що, як звідти раптом щось таємне, —

116] Сказав я нишком, — може стрибонуть?

117] Не певний вчитель, мабуть, недаремне".

118] Яким обачним слід при тому буть,

119] Чий зір не з вчинків лиш покров зриває,

120] Але й з думок, які до них ведуть!

121] Сказав мені він: "Те вже випливає,

122] Чого я жду й про що думки твої

123] І що твій погляд в пітьмі розрізняє".

124] На істину, подібну до брехні,

125] З зав'язаними дивляться ротами,

126] Звичайно, щоб не бути у вині,

127] А я мовчать не в силі, і рядками

128] Комедії цієї під кінець

129] Я, читачі, клянуся перед вами,

130] Що бачив сам, як з пітьми, мов плавець,

131] Щось підіймалось нелюдського штибу,

132] Страшне й для найхоробріших сердець,

133] Мов той вертав, хто, розігнавши рибу.

134] Й до каменистого дістався дна,

135] Звільнивши якір із морського глибу,

136] Працюючи ногами, вирина.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

1] "Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,

2] Руйнує мур в фортеці кам'яній,

3] По цілім світі йде від нього сморід!" —

4] Таке промовив вождь учений мій

5] І знак подав, що ждать потвору буде

6] На стежці забрукованій твердій.

7] І це гидотне втілення облуди

8] Лице наблизило кінець кінцем,

9] Не витягши хвоста, сховавши груди.

10] Було його лице людським лицем:

11] М'який блаженний усміх, щоки чисті, —

12] А тулуб вився, як в змії, кільцем,

13] Дві лапи волохаті й пазуристі;

14] Обидва ж боки, спина з животом

15] Від смужок та кружечків — геть плямисті,

16] Куди там туркові з шовків жмутком,

17] Не витчуть килимів таких татари,

18] Арахна знов програла б з полотном.

19] Як пристають до берега байдари —

20] Півсудна у воді, пів — на землі,

21] Як там, де у неситих німців свари,

22] Бобер, присівши, ладить пастки злі, —

23] Так лютий звір з іменням Геріона

24] З'явився враз на кам'яному тлі,

25] А хвіст був — мов розчахнута колона,

26] Й стояли сторч отруйні два кінці,

27] Неначебто жало у скорпіона.

28] Сказав вожай мій: "Маєм, як ловці,

29] Від нашої дороги відхилитись

30] До чудиська, що сіло на луці".

31] Поквапились праворуч ми спуститись

32] І кроків з десять стежкою пройшли,

33] Стараючись піском не обпалитись.

34] Коли до звіра близько вже були,

35] Побачив тіні я, що в спогляданні

36] Сиділи коло прірви серед мли.

37] Тоді учитель: "Кладучи в вивчанні

38] Край дослідам" ти подолай свій страх, —

39] Сказав, — і розберись у їх стражданні.

40] Веди розмову там в скупих словах,

41] А я домовлюсь, як би над цим долом

42] Нас переніс він на своїх плечах".

43] Так вирушив палючим сьомим колом

44] Я сам-один, без друга, боязкий,

45] Поміж народом, мученим і голим.

46] У них в очах світився біль різкий,

47] Чи тут, чи там, віддавшись небезпеці,

48] То пломінь відсували, то піски.

49] Так само роблять пси в нестерпній спеці

50] Ротами й лапами, коли кусать

51] Почнуть їх блохи, мухи а чи ґедзі.

52] Я в лиця намірявся заглядать,

53] Та лютий пломінь падав без упину,

54] І я не міг нікого упізнать.

55] І кожен з них на шиї мав торбину

56] На колір певну й певний знак на ній,

57] Які були за втіху всім єдину.

58] І в одного на довгім гамані

59] Я вздрів лазур небесного ефіру,

60] Що лева мала обриси ясні.

61] А інший, що являв покуту щиру,

62] На капшуку, червоному, як кров,

63] Мав гусака, білішого від сиру.

64] І той, якому вишив білий шов

65] Знак на калитці з синьою свинею,

66] Спитав мене: "А ти чого прийшов?

67] Живий, то б і живою йшов землею,

68] Тут сяде Вітальяно, мій сусід,

69] Персоною гріховною своєю.

70] Це — флорентійці, з Падуї ж мій рід.

71] Мені рвуть вуха, а собі утроби,

72] Волаючи: "Сюди б вельможу слід,

73] Що на торбині змалював три дзьоби!"

74] Скривив тут рота й висунув язик,

75] Неначе бик, не тямлячись від злоби.

76] І я, щоб не розгнівавсь провідник,

77] Мій рятувальник серед звірів хижих,

78] Від тих мордованих скоріше зник.

79] Знайшов я вожая уже на крижах

80] Тварюки, що смирила дику лють.

81] І він мені: "Сил наберися свіжих,

82] Бо тут по сходах тільки так ідуть.

83] Сідай ти спереду, а я позаду,

84] Щоб гострий хвіст не міг тебе торкнуть".

85] Мов той, що над собою тратить владу

86] В припадку лихоманки при грозі,

87] У всякім затінку вбачає ваду, —

88] Таким я став од слів цих, та в сльозі

89] Дав страм мені позбутися відчаю,

90] Як добрий пан несмілому слузі,

91] Я виліз звірю на плече по краю

92] Й хотів сказать, та вимовить не зміг,

93] Лише два слова: "Обійми, благаю!"

94] А той, хто вмів у злигоднях доріг

95] Мене втішать, як я лиш сів, негайно

96] Мене вхопивши, вдержатись поміг,

97] І мовив: "Геріоне, вирушай-но,

98] Але обачно й повагом лети,

99] Нова-бо ноша важить незвичайно".

100] Мов човен, що готується пливти,

101] Назад-назад він подавався звідти,

102] Коли ж відчув, що вільно можна йти,

103] Відразу повернув свій хвіст розвитий

104] І, випроставши, мов вугор, кістяк,

105] Став, лапами махаючи, летіти.

106] Ніколи в світі не лякались так

107] Ні Фаетон, що віжки Божі кинув,

108] Лишивши в небі полум'яний знак,

109] Ані Ікар злощасний, що загинув,

110] Наважившись добратися до зір,

111] Хоч батько і гукав: "Куди полинув?!" —

112] Як я, коли побачив скрізь мій зір

113] Лиш порожнечу і помітив з лиха,

114] Що обмежовує її лиш звір.

115] А він спускався вниз так стиха-стиха,

116] І рух, і напрям зміг я зрозуміть,

117] Бо чув, як сильно вітер знизу диха.

118] Тепер дізнавсь, що справа гримотить

119] Ген водоспад і сіє водним пилом;

120] Не встиг я трохи голову схилить,

121] Як, переляканий новим страшилом,

122] Побачив попереду блиск огнів.

123] І, тремтячи, зіщулився всім тілом.

124] І вздрів я те, чого раніш не зрів:

125] Як ми кружляєм крізь великі болі,

126] Що насувалися з усіх боків.

127] Мов сокіл, що летить уже поволі,

128] Утомлений, не бачачи пташок,

129] Під зойк сокільника: "Немає долі!" —

130] Із піднебесних поверта стежок,

131] Де він даремно сто разів крутився,

132] Й сіда, від всіх подалі, на лужок, —

133] Так Геріон до прірви дна спустився,

134] Під самий-самий бескид сторчовий,

135] І, ледь від наших він осіб звільнився,

136] Зник, як стріла зникає з тятиви.

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

1] Є в Пеклі місце, зване Лихосхови,

2] Залізних тонів муром кам'яним

3] Оточене; таке ж воно й з основи.

4] А посередині, у долі тім,

5] Глибока та широка є криниця, —

6] Про неї я пізніше розповім.

7] У тому поясі, який тісниться

8] Поміж криницею й підніжжям скель,

9] Аж десять більших виїмів гніздиться.

10] Як силами навколишніх земель

11] Круг міста риють більші й більші ями

12] На оборону мурів та осель, —

13] Вид у ровів і тут такий же самий,

14] Як і по наших замках та містах:

15] Висять мости для ходу над ровами.

16] Так і по схилах тут, і по ровах

17] Із гострих скель проходи утворились,

18] Що до криниці свій проклали шлях.

19] Ми й стали тут, як скинуті лишились

20] Зі спини Геріона, і пішов

21] Поет наліво звідти, де спинились.

22] Йдучи, я вправо зрів новий захов,

23] Нових мучителів, нові страждання,

24] Які наповнювали перший схов.

25] Там чулось голих грішників ридання;

26] Багато з них назустріч нам ішло,

27] А інші — швидше нашого ступання.

28] Так римляни роздвоїли жерло

29] Моста на час святого ювілею,

30] Щоб тісняви між піших не було,

31] Й прочани струминою однією

32] До замку й до Петра туди текли

33] І другою вертали течією.

34] І тут, і там — я з хмурої скали

35] Спостерігав, як не один рогатий

36] Шмагав нещадно ззаду тих, що йшли.

37] Ах, перший же удар мастив так п'яти

38] Нещасним, що не важились вони

39] Ні другого, ні третього чекати.

40] Із тіней хтось наблизивсь до стіни,

41] І тут же я почав у думці ритись:

42] "Чи не здибавсь мені вже цей сумний".

43] Я зупинивсь, щоб краще роздивитись,

44] І мій вожай ласкавий дуже був,

45] Мені дозволив трохи відступитись,

46] Батожений цей голову нагнув,

47] Ховаючись, та прогадав, похмурий,

48] Бо я сказав: "І що ти цим здобув?

49] Ні, не змінив своєї ти натури,

50] Венедіко Каччанеміко; гріх

51] Який привів тебе на ці тортури?"

52] І тінь мені: "У підземеллях цих

53] Ти нагадав мені старі оселі

54] Й людей, моєму серцю дорогих.

55] Я той, хто раду дав Гізолабеллі

56] Повірить в те, що обіцяв маркіз.

57] То все брехня про зганьблені постелі.

58] З болонців не один я впав униз, —

59] Тут стільки наших загнано в закути,

60] Що чуєм ми силенну силу слів,

61] Які й од Савенни до Рено чути.

62] Якби цьому взнать докази схотів,

63] То скупість серця прагни не забути".

64] І чорт його тут батогом огрів,

65] Гукнувши: "Годі, бандуре огидний,

66] Вперед! На продаж тут немає дів!"

67] Я озирнувсь, де був учитель гідний,

68] І ми невдовзі з ним дійшли туди,

69] Де висувавсь уступ гребеневидний.

70] Ми легко піднялися до гряди

71] І рушили по ній у праву руку,

72] Лишаючи цю яму назавжди.

73] Коли звелись на мостову ми злуку,

74] Над шляхом, що був страдникам сумним,

75] Вожай сказав: "Постій і глянь на муку,

76] Яка тяжить над грішним людом цим,

77] Ти ще не бачив, що це тут за люди,

78] Бо йшов із ними в напрямі однім".

79] Під арку глянувши між скельні груди,

80] Відразу я помітив одного,

81] Що наче зневажав тягар осуди.

82] І вождь сказав без розпиту мого:

83] "Іде великий приклад страстотерпцям:

84] Ані сльози в очах сухих його.

85] Мов рицар виступає перед герцем!

86] Це той Ясон, що золоте руно

87] Узяв у колхів розумом і серцем.

88] Він перш до Лемносу привів судно —

89] А там порізали всі гнівноокі

90] Жінки чоловіків не так давно.

91] Пустивши в хід дари й слова високі,

92] Він звів там Ізіфілу чарівну,

93] Якою сестри зведені жорстокі,

94] Й лишив її вагітну й самітну.

95] Тож мука ця за гріх той знаменитий,

96] Ще й помста за Медею навісну.

97] Із ним ідуть всі інші дурисвіти.

98] Та досить роздивлятись перший діл

99] І тих, кого припало тут зустріти".

100] Туди ми вийшли вже, де другий схил

101] Перетинався стежкою вузькою,

102] Де на мосту лежав прадавній пил.

103] Тут чулись дужі пирхи над юрбою,

104] Що повнила собою другий рів

105] Й себе вдаряла власною рукою.

106] На вінцях же смердючий глей осів

107] Од випарів, що знизу йшли, зісподу,

108] І для очей нестерпні, й для носів!

109] Тут дно було тьмянисте, як в негоду,

110] Й, щоб яму всю належно озирнуть,

111] Мостом зійти ми мали по проходу.

112] Тих місць ми досягли, куди, мабуть,

113] Гній звезенб з усіх відхідків світу,

114] І грішники в тім смороді гниють.

115] І тінь побачив я суціль облиту,

116] Немов хто гряззю голову обдав,

117] Й не знать, чи має маківку він бриту.

118] Гукнув мені він: "Може, ти гадав

119] Побачити в мені найбільш брудного?"

120] І я йому: "Як вірно я вгадав,

121] Тебе колись я бачив, та сухого

122] Алесьйо ж бо Інтермінеллі ти,

123] Тож і дивлюсь: караєшся ти строго".

124] Й себе він по макітрі ну товкти:

125] "В усьому винні ті слова лестиві,

126] Що мій язик не втомлювавсь плести".

127] Сказав вожай мій: "Очі неслізливі

128] Вниз опусти й знайди в юрмі тісній,

129] Яка так терпить кари справедливі,

130] Бридку задрипу в сморіднім багні,

131] Що дряпає собі лице руками

132] І то підскоче, то впаде у гній.

133] Таїс-блудниця то з її речами.

134] Як мовив гість: "Чи я годжусь тобі?"

135] Вона: "Ти чудо між чоловіками!"

136] Та досить бачили ми в цій юрбі.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА

1] О волхве Сімоне, о жадні учні,

2] Господнє сотворіння пресвяте,

3] З добром заручене, ви, зла підручні.

4] За злото й срібло всім продаєте.

5] Вже треба, щоб про вас сурма дзвеніла,

6] Ви ж в третім схові кару несете.

7] Під нами далі вже була могила,

8] Коли ми вийшли на крутий місток,

9] І яма нам своє нутро явила.

10] О вишня мудросте, значний твій крок

11] У небі, на землі, у Пеклі злому!

12] В твоїм-бо правосудді всім урок!

13] На стінах бачив я й на дні вузькому

14] Багровий камінь, круглий, весь в дірках,

15] Які були однакові в усьому.

16] Не ширшими здались в моїх очах

17] За ті хрестильні в любім Сан-Джованні,

18] Де кум держить малятко на руках.

19] Колись таку плиту при рятуванні

20] Втопаючого я розбив одну,

21] І ось — печатка на моїм зізнанні.

22] У вусті ходу в товщу кам'яну

23] У кожнім ноги грішника стриміли,

24] А тіло все суціль зайшло в стіну.

25] І кісточки яскраво пломеніли.

26] Так сильно корчилися пари ніг,

27] Що й вірьовки втримать не мали б сили.

28] Як не спалахує все жирне вмиг,

29] А полум'я лиш на поверхні дише,

30] Так тут вогонь од п'яток далі біг.

31] "Скажи, учителю, хто це сильніше

32] За інших корчиться від лютих мук, —

33] Спитав я, — й полум'я там червоніше?"

34] І він: "Як хочеш, не спускавши з рук,

35] Я пронесу тебе крутим цим схилом,

36] І сам почуєш його мови звук".

37] І я: "Тобі благе й мені є милим.

38] Ти знаєш те, що хочу я сказать.

39] Ти пан, і я твоїм корюся силам".

40] Тоді ми вийшли на четверту гать

41] І повернули вліво, вниз до ями,

42] Де зяють діри й полум'ям горять.

43] І добрий вчитель стис мене руками

44] І відпустив, як стали — не раніш —

45] Ми там, де грішник той сукав ногами.

46] "Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, —

47] Почав я, — наче кіл, що хтось вбиває,

48] Печальний душе, скорб свою утіш".

49] Схиливсь я, мов чернець, що сповідає

50] Убивцю, той же, вчувши смерті гніт,

51] її за всяку ціну віддаляє.

52] А він гукнув: "Невже покинув світ,

53] Невже покинув світ той Боніфацій?

54] Чи список наш збрехав на кілька літ?

55] Ти, може, утомився від труднацій

56] З багатствами, що викрав ради них

57] Красуню й нею торг ведеш в палаці?"

58] Я наче той був, чий язик затих,

59] До нього бо звернулись незвичайно,

60] Він розгубився й був ні в сих ні в тих.

61] Віргілій мовив: "Ти відповідай-но:

62] Та я не той, не той, кого ти ждав!"

63] І раду цю я виконав негайно.

64] Тоді цей дух ногами замахав,

65] А там почав так жалісно зітхати

66] Й казать: "Навіщо ж ти мене чіпав?

67] Коли ти так хотів про мене взнати,

68] Що не злякали прірви кам'яні,

69] То знай, що я вдягав розкішні шати,

70] Що ведмедиха — мати є мені,

71] Що сам я піклувавсь про ведмежаток,

72] Копив добро — тепер я в гамані.

73] Під головою в мене тут — з десяток

74] Таких, хто симонією грішив,

75] Кому каміння не пече вже п'яток.

76] Давно б поверхню цю я залишив,

77] Коли б з'явився той, кого з тобою

78] Я сплутав, як уперш заговорив.

79] Та довше я стою сторч головою,

80] Пожежу чуючи в ногах лиху,

81] Аніж йому призначено судьбою.

82] Бо після нього весь в гидкім гріху

83] Від заходу йде пастир без закону, —

84] Той всіх обгонить на своїм шляху.

85] Новітньому подібний Іасону,

86] Описаному в Маккавеїв, він

87] Французького підтримку знайде трону".

88] Не знаю, може, злий був мій учин,

89] Слова ж на відповідь були готові:

90] "Якого скарбу ждав, скажи, взамін

91] Господь наш, як святому дав Петрові

92] Свої ключі? Наказ він мовив свій:

93] "Іди за мною!" — та й по цьому слові.

94] Петру та іншим не платив Матвій

95] Ні злотом, ні сріблом, як обережно

96] Посів він місце по душі кривій.

97] Тож стій отут, бо скараний належно

98] З чужим добром грабованим стирчи,

99] Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно.

100] Якби не так я шанував ключі,

101] Поважані для всіх людей путящих,

102] Гаптовані у тебе на парчі,

103] То я б удавсь до виразів ще тяжчих,

104] Бо кривдить землю всю ваш хижий хист,

105] Підносить гірших, в грязь ввергає кращих.

106] Вас, пастирі, вже знав євангеліст

107] В тій, що на водах возсіда, байдужа,

108] Лиш блудствує з царями з різних міст.

109] А в ній, семиголовій, сила дужа

110] На десять рогів сяяла свята

111] Аж поки шлюбного любила мужа.

112] Тепер в вас віра срібна й золота;

113] Відміна та в вас од ідоловіра,

114] Що в нього Бог один, а в вас — до ста...

115] О Константине, тож не купіль щира,

116] А дар твій папі зло вчинив тяжке,

117] Що до багатства в них пропала міра".

118] І поки я співав йому таке,

119] Від сорому чи люті в хриплім реві,

120] Ногами виробляв він щось бридке.

121] Гадаю, що сподобавсь вожаєві,

122] Бо слухав він моїх уважно слів:

123] Були вони правдиві і життєві.

124] І тут руками він мене обвив,

125] До серця пригорнув, поніс угору

126] По тій дорозі, що й сюди привів.

127] Проніс мене крізь путь круту, сувору

128] Аж на високий арковий карниз,

129] Де вид у п'ятий схов одкрився зору.

130] І там мене, де спуск ішов униз,

131] Він бережно поставив на скелину,

132] Що неприступною була й для кіз,

133] Звідкіль побачив я нову долину.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

1] Нові покари я в тім самім ритмі

2] Оспівую в двадцятій пісні цій

3] Канцони першої — про втоплих в пітьмі.

4] Вже на круті схиливсь я камінці,

5] Щоб роздивитись дно глибоке долу,

6] Зволожене у слізнім озерці.

7] Й багато душ побачив, що по колу

8] Ходили, сльози мовчазні ллючи;

9] Так ходять в нас в процесіях спрокволу.

10] Я ще одне помітив, що, йдучи,

11] Вони тримають дивно підборіддя;

12] В них не на місці й шия на плечі.

13] Це з скрученими лицями поріддя

14] Лише назад примушене ходить,

15] Незмильне втративши очей повіддя.

16] Параліч може хворому скрутить

17] Потворно так на шиї м'язи й жили,

18] Що я не міг такого й уявить.

19] Хай Бог дає тобі, читачу, сили

20] Ума в цім місці зосередить міць.

21] А я не міг, щоб очі не сльозили,

22] Як вздрів спотворених тьму-тьмущу лиць.

23] Та й їхніх сліз потік неутолимий

24] В них не по грудях біг, а між сідниць.

25] Притьма залився я й собі рясними,

26] На камінь спершись, і такі слова

27] Сказав вожай: "Невже ти теж із ними?

28] Бо жаль до винних губить тут права:

29] Хто може буть злочинніший за того,

30] Хто винним перед Богом співчува?

31] Зведи чоло і очі на отого,

32] Під ким розсілась на очах фівян

33] Земля на крик: "Куди ти мчиш, для чого,

34] Амфіараю? Чом покинув стан?"

35] Та колісницю гнав він без упину,

36] Поки Мінос не взяв його у бран.

37] Дивись, він груди обернув на спину

38] За дерзкість, що хотів вперед все знать.

39] Тепер назад він знає путь єдину.

40] Ще зриш Тіресія, — він зрадив стать.

41] Із чоловіка жінкою зробився

42] І всю істоту мусив був мінять,

43] Аж поки знов з гадючим шлюбом стрівся,

44] Києм приборкав в гадах крові бунт

45] І в чоловіче пір'я знов одівся.

46] За черевом його іде Арунт,

47] Що в горах Луні, де на дні кар'єру

48] Каррарець вбогий обробляє ґрунт,

49] Житлом обрав із мармуру печеру,

50] Де міг побачить небо у зірках

51] І в далині морській струнку галеру.

52] А ця, в якої голова в кісках,

53] Хова від тебе невидимі груди,

54] А тіло все в шерстистих волосках, —

55] Ця звалась Манто, що блукала всюди

56] Й моя сподобалась їй сторона.

57] Отож про неї й повість в мене буде.

58] Побачивши, що зовсім самітна,

59] Вітчизну ж Вакха рабство осідає,

60] Світ за очі пішла собі вона.

61] В Італії прекрасній, в Альпах сяє

62] Те озеро, де йде до Маньї путь.

63] Це озеро ім'я Бенако має.

64] Джерела, що їх з тисячу, мабуть,

65] Від Валькамоніки до Гарди, гони

66] Пеннінські вмивши, в озеро течуть.

67] Всередині, де сходяться кордони,

68] Благословляти пастирі б могли

69] Народ із Трента, Брешії й Верони.

70] Де береги у низині лягли,

71] Бергамці не зруйнують чи брешійці

72] Пескьєри гарні та міцні вали.

73] А надмір рідини, якого в шийці

74] Не вміщує Бенако, випада

75] І витіка, мов через вінця в лійці.

76] Текти почавши з озера, вода

77] Більш не Бенако, а вже Мінчо зветься

78] Аж до Говерно, де у По впада.

79] Одразу ж річка до рівнини ллється,

80] Там ширшає/стає на взір ставка,

81] А влітку сохне й смородом береться.

82] Сюди ішовши, дівчина жорстка

83] Серед боліт вподобала місцину,

84] Хоча рослинність там була й рідка.

85] Звела вона тут з слугами хатину

86] І віддалась чаклунству й ворожбі,

87] Аж поки не поклали в домовину.

88] Сусідні люди збилися й собі

89] На тому, що його, немов намисто,

90] Твань оточила, дикому горбі.

91] Щоб згадувану в бесідах врочисто

92] Засновницю ніхто з них не забув,

93] Нове назвали Мантуєю місто.

94] Притулок мій залюднений вже був,

95] Аж поки легковірність Касалоді

96] Безчесний Пінамонте обманув.

97] Кажу на те, щоб, чуючи в народі

98] Щось інше про походження землі

99] Моєї, знав ти — це брехня, та й годі".

100] І я: "Ти, вчителю, слова незлі

101] Промовив щиро на мою повагу,

102] Що іншу річ вподібню я золі.

103] Але скажи: на всю оцю ватагу

104] Чи не уздриш хоч одного, який

105] Мою до себе привернув увагу?"

106] Тоді мені він мовив: "Той, з щоки

107] Якого борода по темній спині

108] Спадає, в дні, як в Греції-таки

109] В колисці місце лиш було хлопчині,

110] Авгуром був, з Калхантом кораблі

111] Послав з Авліди по морській пучині.

112] Це Евріпіл, діла його незлі

113] Співа моя трагедія висока, —

114] її ж уривки знаєш чималі.

115] А ця от далі тінь кощавобока —

116] То Мікаеле Скотто; він митцем

117] Був у магічному дурінні ока.

118] Он Гвідо там з Азденте, з тим шевцем,

119] Який за дратвою, за копилами

120] Заходиться запізненим плачем.

121] Зриш грішниць, що, простившися з голками,

122] До чарів узялись через каприз,

123] Щоб чаклувать над зіллям та ляльками.

124] Але ходімо, бо сяйнув униз

125] Й, межі обох півкуль торкнувши зовні,

126] Склав Каїн за Севільєю свій хмиз.

127] Тієї ночі місяць був у повні.

128] Згадай лишень, що промені ясні

129] Вели тебе крізь чагарі безмовні".

130] Так, ідучи, він говорив мені.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

1] Так ми з моста на міст, багато вівши

2] Чужих моїй Комедії розмов,

3] Пройшли, щоб, зором глибочінь розкривши,

4] Ще на один поглянуть Лихосхов

5] В нових покарах і новій печалі;

6] Занадто чорним я його знайшов.

7] Як у Венеції, де в арсеналі

8] Взимі в'язка смола кипить, буя,

9] Щоб засмолити судна на причалі,

10] Що там стоять; і дехто обробля

11] Готове вже судно, а дехто маже

12] Борти мандрованого корабля,

13] Хто робить весла, хто канати в'яже,

14] Той ремонтує ніс, а той корму,

15] Хто ж на бізань, фок-мачту ладить тяжі, —

16] Тут не вогню, а вишньому уму

17] Завдячувала рідина кипінням,

18] Сочившись звідусіль у чорну тьму.

19] Смолу я бачив з булькотанням пінним,

20] І верх її шумливий то здіймавсь,

21] То опадав з бурхливим клекотінням.

22] Розглянуть я все пильно силкувавсь,

23] Та вождь, говорячи: "Дивись, дивись-но!", —

24] Відтяг мене відтіль, де я лишавсь.

25] Оглянувсь я, мов той, хто ненавмисно

26] Тікаючи від ворога учвал,

27] Все озирається зі страхом, звісно,

28] Оглянувся на шум страшних навал, —

29] І враз побачив — мчав на нас огидний

30] Диявол чорний по бескеттях скал.

31] Ах, та який же був він страховидний!

32] Невже такі бридкі всі хвостачі,

33] Як він, ширококрилий, прудкохідний!

34] На гострому високому плечі

35] Бридкого грішника держав і дряпав

36] На п'ятці шкуру в нього, несучи.

37] Гукнув з моста: "Гей, хто там з Лихолапів!

38] От старшина святої Зіти вам, —

39] Топіть його, а я назад почапав

40] У землю, де лише Бонтуро сам

41] Хабарничать нізащо не візьметься,

42] І з "ні" вам "так" за гроші зроблять там".

43] Жбурнув його, як завжди тут ведеться,

44] Й погнав назад; пес, пущений з ланця,

45] За злодієм так швидко не женеться.

46] А той пірнув і вирнув, та плавця

47] Чорти настигли, й кожен дав по тичці,

48] Із криком: "Ні Святого в вас Лиця,

49] Ані купань нема, як в Серкйо-річці!

50] Щоб не зазнав ти наших пазурів,

51] Сиди собі в смолі, як фрукт на дичці!"

52] Та й підчепили сотнею гаків,

53] Приказуючи: "Ти не будь докучним,

54] Чи стань одним з таємних шахраїв".

55] Так кухарі велять своїм підручним

56] Втопляти м'ясо гаком в казані,

57] Щоб не спливало й залишалось тучним.

58] І добрий вчитель мій сказав мені:

59] "Щоб не побачив хтось тебе одразу,

60] Сховайся за уступи кам'яні

61] Й не бійся, чуючи мені образу,

62] Бо від цієї чортівні я діл

63] Таких наслухався того ще разу".

64] А далі перейшов він мосту схил

65] І, шостого уздрівши схову ложе,

66] Нових набратись мусив мужніх сил.

67] З такою лютістю і так вороже

68] Не нападають пси на жебрака,

69] Що всюди жебрає, де тільки може,

70] Як біси вистрибнули з-під містка

71] Та й кинулись на нього із гаками,

72] Але він гримнув: "Геть, юрмо дерзка!

73] Хай вислухає той мене між вами,

74] Кому ясний моєї мови зміст,

75] А там, як зможете, тягніть до ями!"

76] Гукнули всі: "Хай вийде Лихохвіст!"

77] І вийшов він, лишивши решту-ззаду,

78] Й спитав: "Який тебе періщить хлист?"

79] "Чи, Лихохвосте, здумав ти до ладу,

80] Невже б то зваживсь, — вчитель мій сказав, —

81] Сюди прийти я, знавши вашу зваду?

82] Я з волі Божої сюди попав.

83] Отож не заважай, бо небо хоче,

84] Щоб іншому я шлях цей показав".

85] Пиха чортяча зникла неохоче.

86] Він розгубився, упустив свій гак

87] І мовив іншим: "Шкода, він проскоче".

88] Тут вождь мені: "О ти, що певно так

89] Сховався за уступ, з кутка зручного

90] Виходь, і хай тебе покине ляк".

91] І я підвівся і підбіг до нього,

92] Й чорти мене обстали у злобі,

93] І я боявсь їх зрадництва лихого.

94] Так, бачив я, тремтіли у журбі

95] Подолані, виходячи з Капрони,

96] В ворожій бачачи себе юрбі.

97] Припав я до вождя для оборони

98] Й в мерзотні пики утопив свій зір:

99] Добра не обіцяв їх зір червоний.

100] Гаки спустили й: "От завив би звір, —

101] Між себе мовили, — гучноголосо!"

102] Й відповідали: "То й гати до дір!"

103] Але на них поглянув гнівно й косо

104] Той чорт, що говорив з вождем моїм,

105] І вигукнув: "Облиш, облиш, Нечосо!"

106] А там сказав до нас: "Невільно цим

107] Уступом вам іти, бо арку шосту

108] Зруйновано не знати як і ким.

109] Щоб іншу путь вам відшукати просту,

110] Зайдіть в печери ближчої жерло,

111] Там вихід є ще до одного мосту.

112] Учора без п'яти годин було

113] Дванадцять сотень шістдесят шість років,

114] Як землетрусом міст той геть знесло.

115] Я шлю моїх оглянуть з усіх боків

116] І стан речей узнати в тім краю, —

117] Ви з ними йдіть; це захист ваших кроків.

118] Десятку, Бородо, збереш свою, —

119] Він став лічить: — Ти підеш, Злий Собако,

120] Й ти, Бахуре, й ти Росотопчію,

121] Й ти, Никлокриле, й ти, Старий Кусако,

122] Й ти, Ікло Вепряче, й ти, Труто-Змій,

123] Й ти, Неотесо, й ти, Дурний Чортяко.

124] По стежці смоляній ідіть самі,

125] А ті хай обминуть моста остачу

126] Й до переходу йдуть собі в пітьмі".

127] "Ой леле, вчителю мій, що я бачу!

128] Ти шлях цей знаєш, сам зі мною йди, —

129] Промовив я, — вони ж несуть невдачу.

130] Коли ти обережний, як завжди,

131] То чом не бачиш, зле вони клопочуть

132] І поглядами зичуть нам біди?"

133] А він: "Не бійся, хай собі скрегочуть, —

134] Це проти тих, засуджених навік,

135] Що із смоли тут виринати хочуть".

136] І вирушили всі на лівий бік,

137] Але з них кожен перед Бородою

138] Поміж зубами висунув язик,

139] А той їм з заду прогримів трубою.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

1] Я бачив вершників, які до бою

2] Ладналися з пихою в рівний стрій,

3] Але назад тікали із ганьбою;

4] Я бачив, ворог нищив навісний

5] Вас, аретинці; бачив я колони

6] Солдатів; бачив рицарський двобій

7] Під барабан, сурму, а чи під дзвони,

8] А чи на знак з високих башт фортець,

9] Місцевий або видний крізь кордони, —

10] Але ніде не бачив я, щоб грець

11] Обрав на свій сигнал просту волинку

12] Для всіх — чи піший то, чи верхівець.

13] Ми із чортами вийшли на стежинку

14] (Ну ж і компанія!), та зриш людей

15] Побожних в церкві, а п'яниць — у шинку.

16] Мій зір цікавився смолою, де

17] Хотів я бачить всі куточки схову

18] І всіх, хто шляхом вічних мук іде.

19] Немов дельфін, що хвилю вздрів, готову

20] Судно нещасне в вирах потопить,

21] Вистрибує з-під водного покрову, —

22] Так, прагнучи нестерпність мук зменшить,

23] Якийсь із грішників червону спину

24] Являв очам на блискавичну мить.

25] І наче жаби під жарку годину,

26] Лишаючи все тіло в глибині,

27] Самі лиш писки висувають з плину, —

28] Так скрізь чинили грішники сумні,

29] Але, щоб не зіткнутись з Бородою,

30] Ховались у киплячій гущині.

31] Я бачив — серце й досі рве журбою, —

32] Як забаривсь один і не пірнув

33] (Бува, лишиться й жаба над водою),

34] А тут Старий Кусака саме був —

35] Вчепився в кудли, зліплені страшенно,

36] І, як ту видру, сильно смиконув.

37] їх імена узнав я достеменно,

38] Бо чув безперестанно кличі їх,

39] Коли вони звертались поіменно.

40] "Гей, Неотесо, пазурів кривих

41] Дай гостроту йому покуштувати!" —

42] Почулись голоси кількох із них.

43] І я: "Учителю, кортить спитати,

44] Хто із смоли киплячої там звівсь,

45] Як причепивсь до нього чорт рогатий?"

46] Мій вождь звернувся: "Звідки ти з'явивсь,

47] Коли?" — І дав той відповідь нам скору:

48] "В Наваррськім королівстві я родивсь,

49] І мати віддала служить до двору.

50] А батько мій був майстром темних справ,

51] Згубив себе й майна велику гору.

52] Своїм я в короля Тебальдо став

53] І, надто захопившись хабарами,

54] У цей окріп нарешті я попав".

55] Тут ікло Вепряче йому зубами,

56] Які не сором мати й кабанам,

57] Відчути дав, які від бивнів шрами.

58] Попалась миша в лапи злим котам!

59] Та Борода, йому спочинок давши,

60] Промовив: "Кинь, йому ще я задам! —

61] Тоді звернувсь до вчителя, сказавши:

62] — Як хочеш щось дізнатись, то спитай,

63] Поки не розшматований назавше".

64] І вождь: "Скажи, серед тутешніх зграй

65] Чи не трапляються якісь латинці

66] В смолі?" І той: "Ще мить тому, бодай,

67] З сусідом їхнім був я наодинці.

68] Куди приємніш бути із панком,

69] Ніж з тим, хто шле удари навздогінці".

70] Тут Бахур: "Годі ляпать язиком!" —

71] Сказав, і гак у руку, як острогу,

72] Уп'яв, і видер з м'ясива шматком.

73] А Трута-Змій наміривсь теж у ногу

74] Встромити гак, але очей грозу

75] На нього звів десятник дуже строгу.

76] Коли ущухло трохи все внизу,

77] Мій вождь спитав того, чия несита

78] На рану скорб лила гірку сльозу:

79] "А хто була ця тінь, смолою вкрита,

80] Коли весь інший залишив ти люд?"

81] Він одповів нам: "То був брат Гоміта,

82] Той, що з Галлури. Зла і лжі сосуд, —

83] Над ворогами владарю свойому

84] Він учинив занадто легкий суд:

85] Усіх за гроші відпустив додому,

86] Як сам казав. Він був не рядовим,

87] А був царем у царстві тім брудному.

88] А логодорець Мікель Дзанке з ним

89] Веде розмову. Часто і охоче

90] Говорить кожен про сардінський дім...

91] Ой, гляньте, як зубами він скрегоче!

92] Я дечого б чимало розповів,

93] Але боюсь, що гаком полоскоче!"

94] Помітивши, що раптом підступив

95] Дурний Чортяка злий, начальник лютий

96] Промовив: "Птах лихий, вгамуй порив!"

97] "Покличу, якщо хочете почути, —

98] Так зляканий став мову знов вести, —

99] Тосканців та ломбардців з ями смути.

100] А лихолапам краще відійти,

101] Щоб не лякали злістю нас своєю.

102] А я, не сходячи із висоти,

103] Сімох покличу стежкою цією

104] Прийти, як свисну, як це робим ми,

105] Зринаючи з смоли дихнуть над нею".

106] Звів Злий Собака писок із слиньми,

107] Хитнувши головою, мовив: "Балуй,

108] Хитруне, та не памороч уми!"

109] А той, бо спритність мав таки чималу,

110] Сказав: "Вам добре з Хитруном таким,

111] Що віддає своїх вам на поталу!"

112] Тут Никлокрил, перечачи усім,

113] Гукнув йому: "Як пустишся навтіки,

114] Чи з бігом не зрівняюсь я твоїм?

115] Як над смолою крил розмах великий

116] Розкину, то і видно буде нам,

117] Чи встоїш проти нашої ти кліки".

118] Читачу, подивуйся чудесам:

119] Всі стали очі обертать поволі,

120] І перший, хто не довіряв словам.

121] Цього Наваррцеві було доволі,

122] Напружив ноги та й стрибнув собі,

123] Урятувавшись від лихої долі.

124] Усі аж скаженіли у злобі,

125] Й найгірше той, хто більшого дав маху.

126] Він кинувся, гукнувши: "Я ж тобі!"

127] Але дарма: бо крил гінких до страху

128] Не прирівняти: цей шугнув на дно,

129] А той в повітрі уподібнивсь птаху.

130] Навчилось каченя не так давно,

131] Як сокіл надлетить — мале у воду!

132] І той у гніві, що втекло воно.

133] Розлючений Росотопчій нагоду

134] Не проминув, щоб дати бій усім,

135] І полетів над ямою наброду.

136] Не стрівся він з хабарником метким,

137] Тож бойовисько розпочав гаряче

138] На цей раз із товаришем своїм.

139] А цей, лихий, як яструб той неначе,

140] Теж в нього пазурі встромив зо зла,

141] Та й впали разом в озеро кипляче.

142] Жара в смолі їх миттю розняла,

143] Та повернутися не мали сили,

144] Бо обліпила крила їм смола.

145] І Борода, як інші, посмутнілий

146] Звелів, щоб четверо в парній імлі

147] На той бік прірви помагать летіли.

148] І тут, і там всі сіли на землі

149] Й гаки простерли вгрузлим у мерзоті,

150] Що вже спеклись в розтопленій смолі.

151] І ми їх залишили у турботі.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,

2] Один за одним надійшла пора,

3] Як в міноритів прийнято покутніх.

4] Мені згадалась байка прастара,

5] Подібна тим подіям проречистим:

6] Езоп в ній вивів жабу та щура.

7] В "цю мить" і "зараз" схожість та ж за змістом,

8] Що в бійці тій і в баєчних рядках,

9] Коли поглянуть оком променистим.

10] А що думки по других йдуть думках,

11] То народилась з тої мислі друга,

12] І ось чому подвоївся мій страх.

13] Я думав так: "Лиш через нас наруга

14] Спіткала так їх і жорстоко, й зло,

15] Тож їх гризе і гіркота, і туга,

16] Що зло коли б їх дужче припекло,

17] Його б на нас зігнали і негайно:

18] Як зайцю з хортом, так би й нам було".

19] Волосся диба стало незвичайно,

20] Коли назад я раптом озирнувсь,

21] І так сказав: "Учителю, сховай-но

22] Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь

23] Тих Лихолапів: не одну їх тушу

24] Уже я бачу, гнівом всяк надувсь".

25] І він: "Твоє лице не швидше мушу

26] Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,

27] Аніж твою пойняту страхом душу.

28] Думки одним в нас в'яжуться вузлом;

29] Мої з твоїми легко поєднати,

30] Тож до ухвали звів я їх притьмом;

31] Якщо доволі правий схил покатий,

32] То в дальший схов потрапимо за мить

33] І вороги не зможуть нас догнати".

34] Не встиг свою він мову закінчить,

35] Як я побачив — на простертих крилах

36] Рій демонів до нас чимдуж летить.

37] Мій вождь схопив мене (він був ще в силах!),

38] Як мати, що прокинулась в диму,

39] У стінах, від пожежі спломенілих,

40] Хапає сина та й біжить у тьму,

41] Турбуючись ним дужче, ніж собою,

42] Накинувши сорочку лиш саму.

43] Умить рвонувсь він до крутого звою,

44] Що обертавсь на косогір стрімкий

45] І замикав наступний схов стіною.

46] Не швидше наповняє лотоки

47] Перед млиновим колесом струмина

48] І з розмаху б'ють в лопаті струмки, —

49] Ніж ковзала учителева спина,

50] І він мене до серця пригорнув,

51] Не як товариша, як свого сина.

52] І лиш ногами землю він торкнув,

53] Як вискочили на скалу з розгону

54] Дияволи, та страх уже минув:

55] Бо вишній Промисл, давши в охорону

56] їм цю лише єдину — п'яту — з ям,

57] Наклав на вихід з неї заборону.

58] Блискучі тіні посувались там

59] Повільно, заливаючись сльозами,

60] Знесилені тяжким якимсь чуттям.

61] На кожній плащ із довгими кінцями,

62] Каптур на очі низько насувавсь, —

63] Отак в Колоньї вчинено з ченцями:

64] Плащ зверху золотом сяйним вкривавсь,

65] Але тяжким, свинцевим був зісподу,

66] Що Фрідріхів — солом'яним здававсь.

67] О вічний одяг для цього народу!

68] Пішли ми — вліво, як черга журна,

69] Вслухаючись у зойки й плач наброду.

70] Під тягарем, за одною одна

71] Йшли тіні, і супутника нового

72] Хода щокрок давала забарна.

73] Тож я вождеві: "Пошукай, на кого

74] З людей, ділами чи ім'ям значних,

75] Слід глянути, поки йде спуск полого".

76] Впізнав тосканську мову хтось із них

77] І вигукнув: "Чом женете в дорогу

78] Ви, що хапаєтесь між тіней цих?

79] Можливо, дам тобі я допомогу".

80] І озирнувся й мовив вождь: "Зістав

81] Ступні разом із ним і йдіть у ногу".

82] Спинивсь, побачив двох, чий вид являв,

83] Що допомога в них для нас готова,

84] Але вантаж і шлях їм заважав.

85] Наблизившись до нас, вони без слова

86] Оглянули від ніг до голови,

87] Й така почулась поміж ними мова:

88] "Як видно з рухів горла, цей живий,

89] Коли ж померлі, чом же їм, гордливим,

90] Як всім, не скручено плащами вий? —

91] Й до мене: — О тосканцю, нещасливим

92] Нам, лицемірам, запит серце стис:

93] "Хто ти такий?" — дай відповідь тужливим".

94] І я до них: "Я народився й зріс

95] Над любим Арно, у великім місті,

96] Те саме тіло я й сюди приніс.

97] Хто ж ви такі, що муки пломенисті,

98] У вас, я бачу, по щоках струмлять?

99] Чому на вас ці тягарі злотисті?"

100] Один відмовив: "Так ваги гримлять

101] У жовтій та свинцевій оболонці,

102] Що терези від гир тяжких скриплять.

103] Ми з ним брати-веселуни, болонці,

104] Я — Каталано, Лодерінго — він;

105] Закликані як миру охоронці

106] До тебе в землю; слід, щоб був один,

107] А ми удвох служили так завзято,

108] Що Гардінго не видно з-під руїн.

109] Почав я: "О братове, вас узято..."

110] Й замовк, побачивши, що в три коли

111] Людину долі до землі прип'ято.

112] Мене помітив, зойки вмить зросли

113] Крізь довге бородище чорно-синє.

114] Брат Каталано вчув той крик хули

115] І мовив: "Цей, чий стогін знизу лине,

116] Упевнив фарисеїв сонм сліпий,

117] Що краще хай один за всіх загине...

118] Лежить він, голий, впоперек тропи

119] І терпить болі під важким ходінням

120] Від натискання кожної стопи.

121] Карався й тесть тим способом незмінним,

122] І радники, що слухались їх слів

123] І стали для євреїв злим насінням".

124] Я бачив, як того, хто так терпів,

125] Із здивуванням розглядав Віргілій,

126] Розп'ятого, який довічно скнів.

127] А там звернув слова до брата милі:

128] "Скажи, як добре ставлення твоє,

129] Чи вихід є якийсь на правім схилі,

130] Щоб швидше на бажання йти своє

131] І чорних ангелів нам не просити

132] Знести туди, де міст який не є?"

133] Сказав: "Скоріш, ніж можна уявити.

134] Тут є стіна великої гряди,

135] Що ям перетинає ряд розбитий.

136] Стіна ж та обвалилась, і туди

137] Ви можете піднятись по руїні,

138] Що вкрила схили й дно після біди".

139] Постояв вождь і по малій хвилині

140] Мені сказав: "Молов казки дурні

141] Той чорт, що гаком грішних бив по спині".

142] І брат: "В Болоньї лічено мені

143] Гріхи диявола, їх цілу зливу ,

144] Наведено. Він — кат, отець брехні".

145] З обличчям, перекошеним од гніву,

146] Ходою вождь широкою пішов;

147] І, кинувши юрбу, сумну й тужливу,

148] Ступив я в слід вождевих підошов.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1] Пори тієї в молодому році,

2] Коли під Водолієм Сонце йде

3] І ночі дням здають частину моці,

4] Коли полотна паморозь кладе,

5] Мов білий брат її, в поля просторі,

6] Та довго їм не влежати ніде, —

7] У селянина ж порожньо в коморі,

8] То він іде й глядить, і бачить лан

9] Весь білий, і об поли б'є у горі.

10] Й вертається, в сумний запавши стан,

11] Але отямившися від удару,

12] Виходить знов і крізь надій туман

13] Він бачить: світ змінився, мов од чару,

14] І радісно береться знов до справ —

15] Попастися жене свою отару.

16] Так вчитель мій страху мені нагнав,

17] Як на виду побачив я морщини,

18] Та він бальзаму рані серця дав.

19] Уже ми вийшли на моста руїни,

20] Й звернув до мене вождь лице ясне,

21] Що перше в нього бачив край долини.

22] Він, озирнувши груддя кам'яне,

23] І, начебто порадившись з собою,

24] Розкрив обійми і обняв мене.

25] Мов хто не скінчив з справою одною,

26] А дальшу взяв уже до голови,

27] Так він, мене піднісши над стіною

28] Уступу, намічав уступ новий,

29] Казавши: "Став на цей ти камінь ногу,

30] Та перше спробуй, може, він кривий?"

31] Ніхто в плащі цю б не пройшов дорогу,

32] Бо ледве й ми повзли на брили з брил,

33] Він — легко, я ж спирався на підмогу,

34] Якби із цього боку шлях на схил

35] Не був коротший тих, що їх долають,

36] Як вождь — не знаю, я ж — позбувся б сил.

37] Але тому, що Лихосхови мають

38] Покатість до криничного жерла,

39] Виходить, що вони стіну здіймають,

40] Щоб не однакова увись була.

41] Там врешті ми спинились, де кремнистий

42] Стрімчак повис, як ламана скала.

43] Став подих в мене кволий та нечистий,

44] Поки спромігся я шпиля дістать,

45] І мусив стомлений на камінь сісти.

46] "Тепер не час тобі ледарювать, —

47] Сказав учитель; — слави ні перина,

48] Ні подушка не в силі дарувать.

49] Коли бере безславних домовина,

50] Вони такий же залишають слід,

51] Як дим в повітрі чи на хвилях піна.

52] Зведися ж: втому подолати слід

53] В душі, яка здолає зло природи, ,

54] Як плоть важка не призведе до бід.

55] Ми маємо зійти на довші сходи;

56] Не досить нам лишити ці місця,

57] Якщо зі мною певно дійдеш згоди".

58] І звівсь я, вдаючи, ніби моя

59] Бадьорість більша, ніж була на ділі,

60] Й сказав: "Рушай, бо сповнивсь моці я!"

61] Ми вирушили по ще менш похилій

62] Урвистій скелі, по якій іти

63] Було ще важче, ніж на першій брилі.

64] Я розмовляв, щоб очі одвести,

65] Аж з ями голос раптом стало чути,

66] Та слів ніяк не міг я осягти.

67] То дивно, що не в силах був збагнути,

68] Бо ж на мосту стояв, якраз над ним.

69] А голос був розгніваний і лютий.

70] І я нагнувся, та очам живим

71] Крізь пітьму не пройти до дна жахного,

72] І я: "Учителю мій, перейдім

73] На другий бік, спустімся з мосту цього,

74] Бо хоч я звідси й чую — слух ступів,

75] Хоч і дивлюсь — не бачу ж я нічого.

76] У відповідь він мовив: "Я б хотів

77] Сказать, що хочеш чути: що високу

78] Слід просьбу вдовольнять без зайвих слів".

79] Зійшли із мосту ми із того боку,

80] Що поряд з восьмим сховом по стіні;

81] Цей схов явив картину нам широку:

82] І я побачив кублища страшні

83] Огидних змій; од негоді цієї

84] Ще й досі кров холоне у мені.

85] Не слав же, Лівіє, землі своєї,

86] Де крім амфесібен є тьма потвор:

87] Келідри, ченкри, якули, фареї.

88] Ні стільки гиді, ні подібний мор

89] Не стрінуться ні там, де ефіопи,

90] Ні там, де хвиль червоних чути хор.

91] Торуючи собі між гадів тропи,

92] Крутились голі тіні без надій

93] Знайти чи схови, чи геліотропи.

94] На грудях в них хвости й голівки змій

95] Сплітались, тиснучи із болем спину

96] І руки в'яжучи вузлом на ній.

97] Найближчому до нас в одну хвилину

98] Туди, де шия з пліч в живих стирчить,

99] Змія, вкусивши, упустила слину.

100] Скоріш, ніж О чи /хто начертить,

101] Спахнув він і згорів, весь обернувшись

102] На попіл за якусь коротку мить.

103] І тільки він розсипавсь, розметнувшись,

104] Прийшов цей попіл сам з собою в стик,

105] Ув образі колишньому зімкнувшись.

106] Учені знають часу певний лік,

107] Що Фенікс хоч вмира, та кров в нім свіжа,

108] Коли надходить п'ятисотий рік.

109] Лиш сльози ладанні — у нього їжа

110] Та ще амом, не зерно, не трава,

111] А нард і мирра — в нього смертна хижа.

112] Мов той, хто падає і охлява,

113] Коли його на землю біс жбурляє,

114] Чи закупорюється голова,

115] Коли ж підводиться, все оглядає,

116] Тяжким припадком зламаний цілком,

117] Дивується і, дивлячись, зітхає, —

118] Так грішник встав над попелу горбком.

119] О, Божий суд суворий надто з нами,

120] Раз безліч мук вділяє багатьом!

121] Мій вождь спитав, хто він і звідки саме;

122] І той: "Недавно я з Тоскани зміг

123] Потрапить до цієї злої ями,

124] Звіряче, не по-людськи я поліг.

125] Так, мулом справді був: Я Ванні Фуччі —

126] Звір, і Пістойя — гідний мій барліг".

127] І я вождю: "Нехай про дні він луччі

128] Розкаже нам, за віщо кари ці;

129] Я знав його лихим в благополуччі".

130] Перш грішник не вважав, що тут співці,

131] Але, на мене звівши очі вперті,

132] Від сорому змінився на лиці

133] Й сказав: "Що ти страждання зриш відверті, —

134] Це найлихіше у моїй судьбі

135] І навіть гірше від самої смерті.

136] Відмовити не можу я тобі,

137] Сюди-бо я попав як тать із татів, —

138] Взяв посуд з ризниці я, далебі,

139] А іншого в крадіжці звинуватив.

140] Та щоб цьому не дуже був ти рад,

141] Якщо на вихід ти надій не втратив,

142] Ти слух свій прихили для дальших рад:

143] В Пістойї спершу влада "чорних" згине,

144] Та свій Флоренція поновить лад.

145] Марс пари з долу Магрського підкине

146] У тучі, як вмістилища покар,

147] І буря разом з громом всюди рине;

148] Почнеться бій з подертим клоччям хмар,

149] Яке втече по Піхтовому полю, —

150] Там "білих" остаточний жде удар.

151] Кажу це, щоб тобі завдати болю".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА

1] Наприкінці розмови святокрадець,

2] Підвівши руки, дулі поробив

3] І крикнув: "Боже, ось тобі мій вкладець!"

4] Від того часу змій я полюбив:

5] Одна ті чорні заглушила звуки,

6] Мов кажучи: "А не кажи цих слів!"

7] А друга, оповивши йому руки,

8] Зв'язала у тугому їх вузлі,

9] Й не розірвать ніяк цієї злуки.

10] Пістойє, о Пістойє! Чом в золі

11] Ти не зникаєш у вогненних бурях,

12] Твоє закореніло сім'я в злі!

13] У жодному з пекельних кіл похмурих

14] Ще не траплявсь мені такий блюзнір,

15] Ні навіть той, хто впав на фінських мурах.

16] І той побіг, немов лавина з гір;

17] Я вздрів центавра — з пащі била піна

18] І він кричав: "А де він? Де цей звір?"

19] Є, мабуть, у Мареммі половина

20] Тих змій, що збились там, де був конем,

21] До місць, де починалася людина.

22] Над тім'ям же нависши тягарем,

23] На плечах ширився, немов собака,

24] Дракон; із ніздрів дихав він огнем.

25] Учитель мій сказав: "Ти бачиш Кака,

26] Який колись під самий Авентін

27] Розлив озера крові, розбишака.

28] Давно не ходить із братами він,

29] Бо видурив собі в них на додаток

30] Велике стадо з тучних луговин.

31] Не довго так збирав собі достаток:

32] Дав Геркулес йому сто раз дубця,

33] Хоч перший же вмертвив його десяток!"

34] Центавр завіз у даль свого їздця,

35] Й три духи підійшли під час розмови,

36] їх не помітили б ні вождь, ні я,

37] Якби вони не вигукнули: "Хто ви?"

38] Тоді з нас кожен мову перервав,

39] їх пильно роздивлятись був готовий.

40] З них на землі нікого я не знав,

41] Та голос до знайомства спричинився,

42] Бо раптом хтось чиєсь ім'я назвав,

43] Промовивши: "А Чанфа де подівся?"

44] І носа пальцем я собі торкнув,

45] Щоб вождь з увагою з тим духом вівся.

46] Не диво, коли ти це все почув

47] І віру ймеш, читачу, неохоче:

48] Я теж не вірю, хоч і сам там був.

49] І поки я втупляв свої в них очі,

50] Враз виповз шестиногий змій гидкий

51] Та на одного з них як не підскоче!

52] В середні лапи він забрав боки,

53] Передніми перехопивши кисті,

54] А там обидві укусив щоки

55] І задніми він стегна стис нечисті,

56] Між обома протнув свого хвоста,

57] І вгору звівсь по спині всій костистій.

58] Так плющ до стовбура не прироста,

59] Не глушить так, як ця гидка тварюка

60] Притиснулась до людського хребта.

61] Злились, як віск, людина і гадюка,

62] І постає в очах в нас не загин —

63] Забарвлених інакше тіл сполука.

64] Так барви зазнають в багатті змін,

65] Поки огонь не встиг папір пожерти, —

66] Уже не білий, ще й не чорний він.

67] А інші два, пізнавши образ стертий,

68] Волали: "Як, Аньєле, ти змінивсь!

69] Поглянь, — не два і не один тепер ти!"

70] На місці двох єдиний лик з'явивсь,

71] Бо й голови зімкнулися в єдину,

72] І вид новий од давнього різнивсь.

73] Руками лапи стали в ту хвилину,

74] Й не розпізнаєте, хоч як б'єтесь,

75] Живіт, литки, і стегна, й груди, й спину.

76] Колишній вигляд зник, розвіявсь десь,

77] І образ "Два й ніхто", що небезпеку

78] В собі ховав, змінився геть увесь.

79] Мов ящірка, що в нестерпучу спеку

80] Десь блимне блискавкою серед дня,

81] Перебігавши стежку недалеку.

82] Так, звідкись вистрибнувши, змієня

83] На одного й останніх двох насіло,

84] Все чорно-синє, наче перченя,

85] Вп'ялось в те місце, котре нам служило

86] Найпершим живлення провідником,

87] А потім впало вниз до ніг безсило.

88] Укушений аж остовпів притьмом,

89] Стояв, дививсь на змійку, позіхавши,

90] Як вражений недугою чи сном.

91] У змійку — він, та — в нього зір втуплявши,

92] Обоє дим пускали всім на страх,

93] Він — з рани, змійка з пащі виділявши.

94] Тож хай мовчить Лукан у тих місцях,

95] Де в нього зник Сабелл і з ним Нассідій,

96] Хай слуха, про який повім я жах.

97] Про Кадма й Аретузу хай Овідій

98] Мовчить, що на ручай та на змію

99] їх обернув, — не з мене буть завиді, —

100] Бо дві істоти у однім строю

101] Він не міняв, у нього два сосуди

102] Взаємно не міняли суть свою.

103] Тут безперервно зміни йшли усюди:

104] З хвоста в гадюки вила рознялись,

105] Той ноги звів, піднявши їх по груди.

106] Голінки й стегна щільно так злились,

107] Що вже ніхто не міг би й пригадати,

108] Чи щілина й була між них колись.

109] Хвіст набирав все більш тієї втрати,

110] Що той зазнав, а шкірний в них покров —

111] В змії м'який, а в мужа став лускатий.

112] Я бачив — лікоть у пахву ввійшов

113] І довші лапи у змії робились,

114] В людини ж руки йшли у глибший схов.

115] Дві задні лапи у змії скрутились

116] І вкупі стали членом потайним,

117] В нещасного ж дві лапи утворились.

118] Вкривав обох їх кольором новим

119] І переносив пасмами волосся

120] З одної голови на другу дим.

121] Одне з них впало, друге підвелося,

122] Та їх в'язав близьких очей огонь

123] В якім міняння пик розпочалося.

124] Той, хто стояв, розтяг лице до скронь,

125] І з зайвих решток речовин прилежних

126] Два вуха стало в розмірі долонь.

127] Що ж не сповзло назад з причин, залежних

128] Від обсягу, те збилось в носа гак

129] Та ще у губи розмірів належних.

130] Той, хто лежав, свій писок витяг так,

131] Що вуха вмить зайшли в покров лиснючий —

132] Подібне робить з ріжками слимак.

133] Язик, в людини цільний, балакучий,

134] Розпався навпіл, а жало, як є,

135] Стяглося, й зник раптово дим тягучий.

136] Душа, що втратила лице своє,

137] З сичанням голосним повзе тропою,

138] А той, заговоривши, вслід плює.

139] Він, повернувшись спиною новою,

140] До іншого: "Хай Бозо, як і я,

141] Поповзає стезею коловою!"

142] Так бачив я між сьомого сміття,

143] Що змінювалось все й мінилось гидко,

144] Й списав, можливо, щось не до пуття.

145] Хоч стомленим очам не дуже видко,

146] Й мій дух бентежився, в свої круги

147] Не так ті двоє тіней зникли швидко,

148] Щоб не впізнав я Пуччо Шкутильги, —

149] Із трьох лиш він був при своїм суціллі

150] І не позбувся виду чи ноги.

151] А другий — той, за ким скорблять в Гавіллі.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

1] Радій, Фйоренцо, ти така велика,

2] Що на землі й на морі б'єш крилом,

3] Та йде і в Пеклі слава стоязика!

4] Увагу поміж злодіїв п'ятьом

5] Віддав я вродженням твоїм, якими

6] Ти б не пишалась; криюсь я стидом.

7] Коли у сні годинами нічними,

8] Насниш ти правду, взнаєш, що за змін

9] Ждуть жителі у Прато й інші з ними.

10] Раз має статись щось (хоч би й загин!),

11] То хай би якнайшвидше мав він статись!

12] Бо тим він тяжчий, чим пізніший він.

13] Ми рушили; як мусили спускатись

14] На дно уступами, — по них тепер

15] Удвох з вождем ми мали видиратись.

16] І тут, між тріщин, каменів печер

17] Ми здерлись на стежину самітную, —

18] Нога не йшла, щоб лікоть не підпер.

19] Засумував тоді й тепер сумую,

20] Вернувши мислю бачених в юрбі,

21] І серце якомога я гальмую,

22] Щоб керівник був у його судьбі,

23] Й коли опорою зоря жива є

24] Чи ліпший хтось, — не заздрю я собі.

25] Мов селянин, який відпочиває,

26] В той час, як скрить лице своє пора

27] Тому, хто світ промінням осяває,

28] Як муха місце дасть для комара, —

29] Він бачить в світляках весь глиб долини,

30] Де лан оре і виноград збира, —

31] В стількох вогнях тієї ж вздрів хвилини

32] Я восьмий схов, як, бувши на мосту,

33] Побачив скрізь під ним страшні глибини.

34] Мов той, за кого учинили мсту

35] Ведмеді, бачив, як візок з Іллею

36] Вогненні коні мчали в висоту,

37] Саме лиш сяйво, ясністю своєю

38] Подібне на хмаринку неясну,

39] Десь високо вгорі понад землею, —

40] Так бачив я, вогонь снував по дну;

41] Хоч душі в нім горіть не перестануть,

42] Не викривав із них він ні одну.

43] Я став на верх моста, щоб краще глянуть,

44] Й якби я не затримавсь на краю,

45] То легко міг би в тій безодні кануть.

46] І вождь, цікавість бачивши мою,

47] Сказав: "У цих вогнях є душі, й кожна

48] Зодягнена у пагубу свою".

49] "Учителю, — промовив я, — тотожна

50] Ця думка з баченим; передусім '

51] Скажи лишень мені, коли це можна,

52] Який то пломінь із вершком двійним

53] Неначе ворожнечу ллє злостиву,

54] Мов Етеокл горить із братом в нім".

55] Він мовив: "Кару тут несуть правдиву

56] Улісс і Діомед; їх ремесло

57] До мсти веде їх, як вело до гніву.

58] В палаючий вогонь їх принесло

59] Сильце з конем, що відчинило браму,

60] Звідкіль шляхетне римське сім'я йшло;

61] Де'щамія, що в сльозах від страму

62] Ахілла, мертва, кличе в млі жадань;

63] Та ще Палладій, викрадений з храму".

64] "Якщо говорить це двійко палань,

65] Прошу, — сказав я, — вчителю, і знову

66] Прошу, і тисяч варте це прохань,

67] Не дай мені почуть твою відмову

68] Тут зачекать рогатий пломінь цей,

69] На волю згляньсь, уклін зробить готову".

70] І він: "Оздоблює твоє лице

71] Достойна просьба, і її я вволю;

72] Не розмикай лиш губ своїх кільце.

73] Я сам казатиму; турботи й волю

74] Твої я знаю, ти ж для греків цих,

75] Мабуть, незбагнутих поділиш долю".

76] Обравши мить і місце, вождь до тих,

77] Що саме сходили на схил пологий,

78] Звернув промову в виразах таких:

79] "О ви, одягнуті в огненні тоги!

80] Якщо вас гідний став я, поки жив,

81] Якщо вас гідний став я, скільки змоги,

82] Як я вести почав високий спів,

83] Не рухайтесь, і хтось хай скаже, чому

84] Та як загинув, як життя скінчив".

85] Гойднувшись, вищий ріг в огні старому

86] Став видавати гуркіт чималий,

87] Неначе грім у вихрі вітряному.

88] І, розхитавши свій вершок малий,

89] Немов крило для підіймання й лету,

90] Заговорив і так сказав: "Коли

91] Я від Цірцеї, що мене в Гаєту

92] На цілий рік замкнула, відійшов

93] (Енея назва не пірнула в Лету),

94] Ні почуття до сина, ні любов

95] До батька, ні палкий вогонь сердечний,

96] Який до Пенелопи не холов, —

97] Не похитнули потяг небезпечний

98] Душі моєї — бачить в світ вікно,

99] Людську чесноту і порок конечний.

100] Я спорядив одне тоді судно

101] І в море вийшов із товаришами,

102] Які були зі мною заодно.

103] Проплив між обома я берегами

104] Іспанії й Марокко, сардів край,

105] Й між іншими в тім морі островами.

106] Уже в нас над чолом сріблився гай,

107] Коли у місце ми зайшли вузьке те,

108] Де Геркулес, щоб позначити край

109] Шляхам, стовпи поставив для прикмети,

110] Й пішов Севільї справа сад живий,

111] А зліва одійшли будови Сети.

112] "О браття, — мовив я, — пройшли вже ви

113] Крізь сотні тисяч лих на захід дальній!

114] Недовгий строк потратьте життьовий,

115] Що вам лишився, на відповідальні

116] Ще дальші подорожі в світ сумний,

117] Щоб вслід за сонцем, землі зріть печальні.

118] Тож пригадайте, ви чиї сини,

119] Бо ви народжені не животіти,

120] А знання й честь нести у світ ясний".

121] Недовга ця промова знаменитий

122] В моїх супутниках лишила слід,

123] І вже не знав я, як їх зупинити.

124] Кормою повернули ми на схід,

125] Зробили на шалений лет в просторі

126] Із весел крила й брали вліво хід.

127] Під іншим полюсом я всі вже зорі

128] Зрів уночі, а наші на очах

129] Зникали мало не цілком у морі.

130] Уп'яте сяяла на небесах

131] І гасла місячна стезя широка,

132] Відколи вийшли ми на смілий шлях,

133] Як несподівано гора висока

134] Замріла невиразно нам здаля,

135] Що вищою з усіх здалась для ока.

136] Зраділи ми, але нова земля

137] Зустріла негостинно, вітровінням

138] Ударивши у снасті корабля.

139] Кружило тричі нас води крутінням,

140] Вчетверте ж піднялась корма увись,

141] Униз же ніс пішов чиїмсь велінням —

142] І хвилі понад нами знов злились".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА

1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,

2] Помчав у далину і там заглух

3] Із дозволу привітного поета.

4] Коли наш зір принадив інший дух

5] Неясним звуком, що із нього рвався

6] І долинав до наших чуйних вух.

7] Як сицилійський бик, чий рев вчувався

8] На зойк того — і так тому і слід, —

9] Хто пильно збудувать його старався,

10] Ревів стогнанням жертв його обид,

11] Хоч, бувши зроблений увесь із міді,

12] Здавалось, од страждань та болів, блід, —

13] Так, замкнені в палаючім боліді,

14] Говірку позичаючи в огні,

15] Слова з'являлись у туманнім виді,

16] Та зрештою собі шляхи ясні

17] На вістрі язика знайшли в проході,

18] І ринули розбірні й голосні, —

19] Й почули ми: "О ти, хто в нашім роді

20] Ломбардськім щойно чітко говорив,

21] Сказавши: "Йди лишень, із мене годі", —

22] Я б, може, пізно просьбу повторив,

23] Не пожалій спинитись на хвилину,

24] Як не жалію я, хоч би й згорів.

25] Як зараз впав ти в цю сліпу країну, —

26] Вгорі ж зосталась люба сторона

27] Латинська, що я втратив за провину, —

28] Скажи, чи мир в Романьї, чи війна?

29] Од гір, де Тібр почавсь, до стін урбінця

30] Лежить моя вітчизна чарівна".

31] Я ще уваги повен був по вінця,

32] Коли мій вождь із доторком легким

33] Сказав: "Промов йому, вшануй латинця".

34] І тут я волю дав словам таким

35] Без затримок тривалих чи обманів:

36] "О душе, скована вогнем палким!

37] Твоя Романья вся в серцях тиранів

38] Без воєн неспроможна й дня прожить,

39] А нині меч нікого там не зранив.

40] Равенна, як раніш, така ж лежить,

41] У ній орел Поленти загніздився,

42] І Черв'я під крилом його дрижить.

43] А край, що зрештою оборонився,

44] Де ліг француз кладовищем сумним,

45] В зелених лапах нині опинився.

46] А пес Веруккйо з песиком своїм,

47] Які Монтанью вбили так мізерно,

48] Скриплять зубами над шматком смачним.

49] Міста ж біля Ламоне та Сантерно

50] Під юним левом білого герба,

51] Що зазіхає на добро пажерно.

52] Той край, де Савйо ллється з-під горба,

53] Лежить собі між долом та горою,

54] Немов між волею й ярмом раба.

55] Але прошу тебе переді мною

56] Відвертим бути, як я щойно був,

57] Щоб не забувсь ти пам'яттю людською".

58] Вогонь, мугикнувши, ізнов хитнув

59] Своїм колючим вістрям, і, не знаю,

60] Як саме сталось, зрештою загув:

61] "Якби я вірив, що відповідаю

62] Тому, хто знов побачить білий світ,

63] То мій вогонь би не тремтів без краю.

64] Та ми терпіти будем вічний гніт,

65] Тож віддаватись нічого химерам, —

66] Не боячись ганьби, я дам одвіт.

67] Я воїном був, потім кордильєром,

68] Повіривши у мотуз рятівний,

69] І віру цю святим сповило б флером.

70] Якби мене наш пастир головний

71] Не спокусив — хай злом йому помститься! —

72] Я розповім, як стався гріх страшний.

73] В житті, відколи зміг на світ з'явиться,

74] З дарунком нені з м'яса та кісток,

75] На вдачу був не лев я, а лисиця.

76] Таємних я доріг знав кожний крок

77] І так прехитру лаштував я пастку,

78] Що край землі здригався од чуток.

79] Коли побачив я останню частку

80] Своїм літам, то надійшла пора

81] Згорнуть вітрила і прибрать оснастку.

82] Утіхам давнім всім поклав я край

83] І дурня я прогнав, якого клеїв, —

84] Ах, я нещасний! — і вже бачив рай,

85] Та ватажок новітніх фарисеїв,

86] Що воював в місцях, де Латеран,

87] Не проти сарацинів чи євреїв;

88] Він ворогами мав лиш християн,

89] Які не здобували Акри сміло

90] Й не гендлювали в землях бусурман.

91] Зневажив він свій сан, святе все діло,

92] В мені ж — непоказний, сумирний чин

93] І мотуз, той, що геть ослабив тіло,

94] І як Сільвестра хворий Константин

95] З Сиратті кликав гоїти проказу,

96] Мене намірився закликать він

97] У нього люту вгамувать відразу.

98] 1 знітивсь я, не знавши, що робить:

99] Він нетверезим видався одразу.

100] А він казав: "Душі гризото, цить!

101] Я розгрішу тебе; хай ум багатий

102] Порадить Пенестріну як згубить.

103] Рай можу замикати й розмикати,

104] Ключі я маю для ції мети, —

105] їх не хотів мій попередник знати".

106] Не міг до мене доказ не дійти,

107] Не втримав слів у власній обороні,

108] Й сказав: "Раз, отче, зняв із мене ти

109] Мій гріх, то удержись в такім законі:

110] Багато обіцяй, а менш роби, —

111] Й восторжествуєш на високім троні".

112] Франціск по мене злинув на гроби,

113] Та чорний херувим промовив руба:

114] "Облиш, бо він іде в мої раби!

115] Мені душа була у нього люба,

116] Відколи раду він лукаву дав!" —

117] І зараз же вхопив мене за чуба.

118] Він не розкаявсь, прощеним не став;

119] А каючись грішить — дільце мерзенне,

120] Є суперечність в цьому стані справ".

121] Ой лихо! Чудисько оте скажене

122] Мене за чуб схопило й додало:

123] "А ти й не бачив, що за логік з мене"? —

124] І до Міноса вкинуло, й чоло

125] Насупив той, хвостом крутнув по спині

126] Аж вісім раз, його куснувши зло,

127] Й сказав: "Вогонь — покара цій провині".

128] Тому я тут в скорботі й муці йду,

129] В огонь одягнений, як бачиш, нині".

130] І пломінь в дальшу муку та біду

131] Посунув, змовкнувши, червонотілий,

132] Хитавши ріг свій гострий на ходу.

133] А я і вождь — ми разом поспішили

134] Звестись на кам'яної арки шар

135] Над ямою, де муками платили

136] Ті, хто на чварах наживав тягар.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА

1] Хто, навіть вільними від рим словами,

2] Повісти міг би, скільки крові й ран

3] Побачив я на дні нової ями?

4] Тут мова лиш заводить нас в обман:

5] Бо наш словник ще дуже невеликий

6] І розум завузький збагнуть цей стан.

7] Якби звелись усі мерці й каліки,

8] Хто кров у благодатному кракgt;

9] Пулійському пролив під зойки й крики

10] Від рук троян; хто в довгому бою

11] Перснями заплатив данину волі,

12] Як чесний Лівій в книгу вніс свою;

13] Ті, хто відчув непереносні болі,

14] Що їх завдав дерзкий Роберт Гвіскард,

15] І ті, чиї кістки гниють поволі

16] Під Чеперано, де без алебард

17] Пулійці зрадили, й, не вдівши лати,

18] При Тальякоццо їх здолав Алард;

19] Коли б на одну купу поскладати

20] Всі кукси й шрами, — їх стократ затьмить

21] Той надто моторошний схов дев'ятий.

22] Побачив я того поміж страхіть,

23] У кого, мов у діжки не до вжитку,

24] Був розруб з губ до місця, чим смердіть.

25] Кишки звисали аж по саму литку,

26] Йшли нутрощі до темного мішка,

27] Де в кал надходить все, що є в спожитку.

28] На мене звівши очі хижака,

29] Розкрив свої він груди до скелета

30] Й сказав: "Дивись, розрубина яка!

31] Дивися на каліцтво Магомета!

32] А спереду йде стогнучи Алі, —

33] Спотворене лице — його прикмета.

34] Усі, хто тут несе в собі жалі,

35] Є сівачами розбрату й розколу

36] І йдуть, порубані, в жахливій млі.

37] А ззаду чорт рубає всіх посполу,

38] Бо грішники гуртом повз нього йдуть,

39] Шматує лезом він усіх спрокволу,

40] Коли вертається скорботна путь.

41] У нас, допоки дійдемо до нього,

42] То всі ушкодження і заживуть.

43] А ти хто, що по краю кам'яного

44] Йдеш гребеня, ти, може, відтягти

45] Гадаєш строк покарання страшного?"

46] "Не вмер він ще, і не гріхи стягти, —

47] Сказав мій вождь, — його повергли в сушу, —

48] Бажання все самому осягти.

49] Умерлий, я його проводить мушу

50] Крізь Пекло, з кола в коло всіх принук, —

51] Це так, як те, що бачу твою душу".

52] Спинив їх з сотню тої мови звук.

53] Всі, роздивляючись мене єдино,

54] Від подиву забули гіркість мук.

55] "Під ясним сонцем братові Дольчіно,

56] Щоб не зарано впав на наш поріг,

57] Перекажи таке, жива людино:

58] "Готуй припаси, бо глибокий сніг

59] Новарцю стане за підмогу, й з нею

60] Боротись довго ти б уже не зміг". —

61] Підвівши ногу трохи над землею,

62] Промовив Магомет такі слова,

63] Ступнув та й рушив стежкою своєю.

64] Той, в кого з одним вухом голова

65] Була обкарнана на повну силу,

66] Відтятий ніс і зрізана брова,

67] Спинивсь, бо мову вчув для себе милу,

68] Як всі, у здивуванні похиливсь,

69] Розкрив горлянку, з крові потемнілу,

70] Й сказав: "Ти не за гріх сюди зваливсь,

71] Я в тій землі, де знають всі латину,

72] Стрічав тебе, якщо не помиливсь.

73] Ти П'єра пригадай да Медічіну,

74] Коли повернешся у чарівну

75] Поміж Верчеллі й Маркабо долину,

76] Ти попередь у Фано сивину

77] Мессера Гвідо з Анджолелло в парі, —

78] Бо прозираєм істину одну, —

79] Що скинуть їх за борт в мішку по сварі

80] Біля Каттоліки на дно руде

81] При зрадному тиранові-почварі.

82] Між Кіпром та Майоркою ніде

83] Не здибувавсь Нептун з таким пороком,

84] Хоч вільно там пірат судно веде.

85] Цей зрадник, що одним лиш бачить оком

86] І править в землях, що їх мій сусід

87] Повік минав би якнайшвидшим кроком,

88] До себе звабить їх, мов для бесід,

89] Але вітрам фокарським необорим

90] Вже їм було б молитися не слід".

91] І я йому: "Щоб світом я просторим

92] Розніс про тебе звістку між людьми,

93] Скажи: хто це з таким печальним зором?"

94] Тоді він щелепи розняв самі

95] Сусіду, що ішов сумний, в мовчанні,

96] І вигукнув: "А він тепер німий!

97] Це ж він згасив у Цезаря в вигнанні

98] Весь сумнів, бо кого, мовляв, жде трон,

99] Той гаятись не мусить у ваганні.

100] Ой як стогнав, коли його закон

101] Позбавив язика, як плакав з туги

102] Колись швидкий на мову Куріон!

103] Пліч-о-пліч рештки рук підносив другий

104] У темряві, поміж калічних зграй,

105] З лицем, аж почорнілим од напруги,

106] Вигукуючи: "Моску ще згадай,

107] Який сказав: "Раз почали — скінчімо!"

108] І тим приніс біду в Тосканський край".

109] А я додав: "А в дім твій — смерть, всім зримо!"

110] Й, примноживши страждання, видав виск

111] Та й знову з криками подався мимо.

112] А я, вдивившись в дивовижний тиск,

113] Таке побачив, що розповідати

114] Без свідків я б не взяв на себе риск,

115] Коли б не людська совість: цей вожатий

116] До мене руку із щитом простер,

117] Щоб чистого душею захищати.

118] Побачив я й мов бачу дотепер,

119] Як стежку тіло безголове стеле

120] У стаді покалічених химер.

121] І голову несе воно, дебеле,

122] В простягнутій руці, немов ліхтар,

123] І стогне болісно вона: "Ой, леле!"

124] Він сам собі світив, немов пожар,

125] І був один у двох і двоє в однім,

126] А як — це знає лиш правічний цар.

127] Він зупинився під мостом безводним

128] І руку простягнув свою увись,

129] Щоб зблизитись до нас лицем холодним

130] І мовити: "На мене подивись,

131] Між мертвих дишеш, як живе все диха,

132] Ти згляньсь на тих, що в муці тут злились.

133] Коли ж з мого ім'я всім буде втіха,

134] То знай, що я Бертран де Борн, який

135] Призвів малого короля до лиха.

136] Я сина з батьком ятрив на сварки, —

137] Незгірш Ахітофел Авессалома

138] З Давидом збурював на бій гіркий.

139] Нарешті мозок мій скувала втома,

140] Бо він був зрубаний мечем з хребта

141] Й для нього решта тіла незнайома,

142] Така була мені покара й мста".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА

1] Великий натовп цей і ці терзання

2] До того обпоїли зір мені,

3] Що підступали із грудей ридання.

4] Віргілій же: "Що бачив ти на дні?

5] Чому ти роздивлятися готовий

6] Ці тіні покалічені, страшні?

7] Тебе ж не притягали інші схови,

8] І там же ти не зупинивсь ніде.

9] На двадцять дві аж милі ці закови.

10] А місяць вже під наші ноги йде,

11] Лишивши обмаль часу нам на жалі,

12] Багато ще небаченого жде".

13] "Якби ти знав, — я мовив у печалі, —

14] На що я зором націляв своїм,

15] Ти сам би не велів мені йти далі".

16] Але він рушив, я пішов за ним,

17] Розмову слухавши, на зміст багату,

18] А там додав: "У цім дуплі бруднім,

19] Де зір мій прагнув одшукати втрату,

20] Напевно, і мій родич зотліва, —

21] Він платить за гріхи велику плату".

22] Тоді сказав учитель: "Постривай,

23] І думка хай твоя над цим не б'ється,

24] Бо он його майнула голова;

25] Я бачив все, як він між тіней в'ється,

26] Гукає щось, погрожує тобі,

27] І чув, що Джері він дель Белло зветься.

28] А ти не помічав його в юрбі

29] Й, цікавлячись лиш владарем Отфору,

30] Не подививсь на родича в клятьбі".

31] "О вождю мій, він смерть мав наглу й скору,

32] Яку не відомстили, — мовив я, —

33] Ті, що несуть ганьби тяжкої гору,

34] Не змила кров йому гидка сім'я,

35] Тому ми і зустрілися чужими, —

36] Тож співчува йому душа моя".

37] Наблизились з розмовами такими

38] До скелі ми, і схов новий цей нам,

39] Коли б світліш було, до дна б став зримий.

40] Коли зійшли ми над останню з ям

41] Тих Лихосховів, і юрма безруха

42] Одкрилася здивованим очам, —

43] Розлігся лемент не одного духа,

44] Мов зойки караних з ста тисяч диб,

45] Тож затулив собі міцніш я вуха.

46] Такі знялися б стогони, коли б

47] У серпні всі лікарні в Вальдік'яні,

48] В Мареммі, на Сардинії у глиб

49] Занурити у звалище на твані.

50] Такий нестерпний дух сюди проник,

51] Мов гній зібрався в непромитій рані.

52] Ми підвелися на останній стик

53] Довгастої скали, звернувши вліво,

54] І погляд мій, що до імли вже звик,

55] Пройшов до дна, де Богу незрадливо

56] Слугує Справедливість, бо велить

57] Фальшівникам каратися жахливо.

58] Не знаю, чи було сумніше зріть

59] В Егіні, як людей, тварин до миші

60] Лихе повітря, сповнене страхіть

61] Заразних, вбило все, що тільки дише,

62] І винищило всіх, хто був живий,

63] Та знову людство, як поет нам пише,

64] Пішло уже від сім'я мурашви, —

65] Ніж бачити у цій жахній долині

66] Стражданнями заповнені рови.

67] Хто на живіт упав, а хто на спині

68] Лежав сусідовій, ті ж, мов козли,

69] Угору видирались по стежині.

70] Ми крок за кроком мовчазні ішли,

71] Дивуючися дивом стрічним трупам,

72] Що свого тіла звести не могли.

73] Побачив двох, що підпиравсь, як слупом,

74] Сусідом кожен, сидячи, цілком

75] Від пальців ніг до тім'я вкритий струпом.

76] Не бачив я, щоб працював скреблом

77] Бистріш слуга, як пан не терпить ждати,

78] Чи сторож, змінюючись перед сном,

79] Ніж кожен шкіру дер собі, затятий,

80] Та розривав сверблячі пухирі,

81] Щоб хоч на мить полегшення дістати,

82] І так шкребли по скровленій корі,

83] Як з коропа луску зчищають вміло

84] Або з ляща на чорному дворі.

85] "О ти, що дряпаєш і рвеш злютіло, —

86] Почав мій вождь до одного із них, —

87] Мов кліщами, руками власне тіло,

88] Скажи, латинців чи нема яких

89] Між вами, хай же ти не поламаєш

90] Повіки нігтів для трудів таких!"

91] "Латинці ми, яких ти розглядаєш, —

92] Обидва, — відповів він із плачем, —

93] Ти ж будеш хто, що пильно так питаєш?"

94] І вождь мій мовив: "Ми разом ідем

95] Із ним, живим; я вийшов у дорогу,

96] Щоб Пекла показати весь об'єм".

97] Забувши про взаємну допомогу,

98] У мене кожен, тремтячи, вдививсь

99] Як і всі ті, що чути мали змогу.

100] Мій добрий вчитель ближче нахиливсь,

101] Сказав: "Скажи їм, що в думках витає".

102] Я й розпочав, пораді підкоривсь:

103] "Хай вічно ваша пам'ять не зникає

104] У першім світі, де людський є плід,

105] Хай під сонцями багатьма сіяє!

106] Скажіть, звідкіль ви і який ваш рід,

107] А що в броні ви з лусочок-мерзенниць,

108] То вам цього стидатися не слід".

109] "Я був з Ареццо, і Альберо-сьєнець, —

110] Сказав один, — мене вогню віддав,

111] Та не за те сиджу в найглибшім з денець.

112] Я, правда, з ним якось пожартував:

113] "Літать я вмію летом небувалим", —

114] А він, глупак, до цих цікавий справ,

115] Хотів навчитись, та не став Дедалом.

116] І той, кому доводивсь як синок,

117] Звелів мене згубить вогненним палом.

118] Мінос же, що не робить помилок, —

119] А що в алхімії досяг я висі, —

120] В цей схов послав мене на вічний строк".

121] І я сказав поетові: "Дивися,

122] Який пихатий сьєнський весь народ!

123] Французи — й ті не так би повелися!

124] А другий прокажений гріховод

125] Таке тоді мені додав: "Крім Стрікки,

126] За скупість гідного всіх нагород;

127] Та й Нікколо, що сім'я вніс гвоздики

128] Найперший в ґрунт, а із садових див

129] Линули урожайні втішні ріки;

130] Ще й товариство, у яке вгатив

131] З Ашани Качча землі всі з садами,

132] Засліплений же розум загубив.

133] Щоб ти довідавсь врешті, хто це саме

134] Кепкує тут із сьєнців залюбки,

135] Хай очі в тебе ще добавлять тями

136] Й впізнаєш ти Капоккйо тінь, який

137] Алхімією підробляв метали;

138] Пригадуєш, я змалку був такий

139] І в мавпуванні став мастак чималий".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА

1] В часи, коли Юнона відомщала

2] Семели гріх на Фівах, коли, страх

3] Із неба несучи, в доми їх мчала,

4] Цар Атамант із безумом в очах

5] Свою дружину вздрів з двома синками,

6] Яких вона тримала на руках,

7] Гукнув: "Даваймо зловимо сітками

8] Левицю з левенятами!" — і враз

9] Схопив маля залізними руками,

10] І, здійснюючи владарки наказ,

11] Леарха взяв розчерепив об стіну;

12] Втопилась мати з другим воднораз.

13] Коли фортуна кинула в руїну

14] Троян, щоб не лишилось і знаку,

15] І царство й цар знайшли свою кончину.

16] Гекуба впала у журбу тяжку,

17] Коли уздріла вбиту Поліксену

18] І сина Полідора на піску.

19] Залишив розум матір полонену,

20] Й завалувала псицею вона,

21] Свою судьбу жаліючи шалену.

22] Проте, ні Фів, ні Трої лють жахна

23] Не людям лиш, а й звірам, що на волі,

24] Ніколи не була така страшна,

25] Як лють, що виявили тіні голі,

26] Які, кусавши, бігли навпростець,

27] Мов свині, коли хлів повалять долі.

28] Одна Капоккйо уп'ялась в хребець

29] Зубами і під стогони великі

30] У дальній потягла його кінець.

31] І аретинець: "Той це Джанні Скіккі, —

32] Промовив тремтячи, — що нас усіх

33] Лякають у ньому ці скоки дикі".

34] "О, — мовив я, — поки зубів своїх

35] Він не встромив у тебе, то повинна

36] Піти в нас мова про шаленця гріх".

37] І він мені: "Душа це старовинна

38] Тієї Мірри, що її стряса

39] До батька досі ще любов злочинна.

40] Щоб согрішити з ним, оця краса

41] Себе так підробила в скромній шаті,

42] Як той, хто там далеко десь куса".

43] А той під Бодо підробивсь Донаті,

44] Кохавшись в пані табунів самій,

45] В його ж і заповіт писав кімнаті.

46] Коли скажених двоє цих у тьмі

47] Забігли десь, зустрічні та попутні

48] До себе привернули погляд мій.

49] Одного бачив: мав би форму лютні,

50] Коли б відрізать все від паху вниз,

51] Де почались роздвоєння відчутні.

52] З водянки, від якої він не ліз,

53] Не те що не ходив, живіт роздуто

54] Ще вище лиць, набряклих геть від сліз.

55] Так рот йому роздерла спрага люта,

56] Що ця губа, здавалось, вверх летить,

57] А та лягла на підборіддя круто.

58] "О ви, що всюди можете ходить,

59] І тут, як по землі, йдете так само, —

60] Промовив нам він, — згляньтесь, поглядіть

61] Як мучиться тут майстер ваш Адамо!

62] Був на землі бенкет суцільний, пир,

63] А тут діймає спрага — дика прямо!

64] Струмки, які від Казентінських гір

65] Біжать зеленими лугами в Арно

66] Й каналом розрізають вогкий шир,

67] Ввижаються весь час мені — й не марно,

68] Бо сушить їхній блиск ще більш мене,

69] Хоч виглядаю я і так почварно.

70] Суворий суд, що з кривди не схитне,

71] Для мене визначив щабель карання,

72] І часто дух мій візьме та й зітхне.

73] Я там, в Ромені, брав на підробляння

74] Монети із Хрестителем ясні,

75] І тілу мить в огні була остання.

76] Якби побачив душі я сумні

77] Тих Гвідо, Алессандро та їх брата, —

78] Й фонтана Бранди не шкода мені!

79] Тут одного десь тінь блукає, клята,

80] Як вірить тим скаженим бігунам, —

81] Та що я вдію, бо нога — як втята!

82] Якби то легкість повернуть ногам,

83] Щоб крок ступить в сто літ я був би в силі,

84] Уже давно я мандрував би там,

85] Шукаючи його в огидній гнилі,

86] Хай обводу всього, навкруг бери,

87] Миль з одинадцять, впоперек — з півмилі.

88] Це ж через них попав я до діри —

89] Примушували карбувать флорини,

90] Що мали домішок каратів з три".

91] І я: "А хто ці двоє? В чім їх вини?

92] Як взимку змочена рука, димлять,

93] Праворуч там, людина до людини".

94] "Такими їх застав, коли з проклять, —

95] Сказав він, — прірва ця мене вхопила.

96] Ніколи брехень їм вже не казать.

97] От ця шахрайка Йосифа губила,

98] А грек, шахрай Сінон згубив троян;

99] Пропасниця ж смердюча все убила".

100] І той вже вскочив у злоби туман

101] І в гніві, з маху, скільки стало сили,

102] У пузо бахнув, як у барабан.

103] А майстер той Адамо, роздобрілий,

104] Його в одвіт у пику затопив,

105] Бо мав кулак не надто обважнілий,

106] Приказуючи: "Хоч не з ряду бив,

107] Бо рухатись мені не дуже зручно,

108] А все ж удар не надто ослабів".

109] А той відмовив: "Трапивши невлучно

110] У пломінь, ти не квапив ніг прудких,

111] Коли монету карбував поштучно".

112] Товстун же: "Правда йде зі слів твоїх,

113] А чи слова ти правди говорив ці,

114] Коли за правду мав троянець їх?"

115] "Брехав я в слові, ну, а ти в карбівці, —

116] Сказав Сінон, — тож ти життя й знання

117] Віддав, щоб жить на чортовій верхівці".

118] "Клятвопорушнику, згадай коня, —

119] Відмовив черевань, — і тим карайся,

120] Світ пам'ята тебе до цього дня".

121] "А ти від спраги лютої старайся, —

122] Промовив грек, — налить живіт бурди

123] І черевом, як плотом, прикривайся!"

124] Тоді-монетник: "В тебе, як завжди,

125] Мерзоти повен рот, на гидь багатий,

126] Бо спрагу чую й дмуся од води,

127] Ти ж весь в жару, горить язик проклятий,

128] І дзеркало, в яке дививсь Нарцис,

129] Ти б без запрошення почав лизати".

130] Що інтерес до спору в мене ріс,

131] Учитель мовив: "Що тобі в цім диві?

132] Ще трохи — й я цього б не переніс".

133] Коли сказав мені він так у гніві,

134] Я озирнувсь, і стид мене пойняв;

135] Ще й досі у душі він соромливій.

136] Мов той, хто лихом снив, як сон змагав,

137] І, щоб те снилось лиш, він мріяв спавши,

138] Бо переплутував з уявним яв, —

139] Таке ж і я чинив, благання славши

140] Від серця, щбб мені пробачив він,

141] І, що я прощений уже, не знавши.

142] "І менший сором більшу із провин, —

143] Сказав мій вождь, — спокутує звичайно,

144] Й тобі журитися нема причин.

145] І пам'ятай, що стану я негайно

146] З тобою, в разі доля допуска,

147] Подібні свари слухать непотайно.

148] Воліть їх слухать — воля то низька".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

1] Язик той, що завдав мені страждання,

2] Від чого сором в мене ріс і ріс,

3] Одразу ж вгамував мої вагання.

4] Так я чував, — був у Ахілла спис

5] Від його батька, що у час той самий

6] І рани завдавав, і ліки ніс.

7] Залишили ми ті злощасні ями,

8] Обходячи по краю без доріг,

9] І не обмінювалися словами.

10] Похмурий день на відпочинок ліг,

11] Я бачив кепсько, мов крізь сутінь ночі.

12] Раптово я почув — звучав десь ріг;

13] Він заглушив би грім, що з хмар гуркоче

14] Між блискавок та дощових гірлянд, —

15] І спрямував туди свої я очі.

16] Коли під натиском невірних банд

17] Великий Карл втрачав братів по зброї,

18] Так моторошно не сурмив Орланд.

19] Звернувши зір в бік музики різкої

20] Й побачивши немов громаддя веж,

21] Я: "Вождю, тінь фортеці то якої?"

22] І він мені: "Уяву не бентеж,

23] То далина тебе ввела в оману,

24] Ти ж хочеш бачити і в пітьмі теж.

25] От станем ближче, вийде все з туману,

26] І сумніви розвіються умить.

27] Отож тебе я й підганяти стану. —

28] Почав, за руки взявши, говорить: —

29] Щоб знову в прикрий не упав обман ти

30] Й даремно не лякався тих страхіть,

31] Тож знай, що то не вежі, а гіганти

32] До пупа видимі навкруг жерла.

33] Ми підійшли уже. Тепер поглянь ти".

34] Як, поки хмарна розтає імла,

35] Наш зір у темряві ще неглибокій

36] Те розрізня, де досі муть була,

37] Так ми пішли по стежці неширокій,

38] Спускаючись у ще хмурніший край,

39] І меншав мій обман, і ріс неспокій,

40] Бо, мов у вежах вся стіна стара

41] В Монтереджоне, як ведеш очима, —

42] Криничний так обстали грізно край

43] Ті вежі, половина тіла зрима

44] Жахних гігантів, що донині їм

45] Грозить Юпітер, в час, коли він грима.

46] Угадував я під лицем страшним

47] І плечі, й груди, й живота частину,

48] І руки понад краєм кам'яним.

49] Природа, створюючи без упину

50] Істоти різні, права все ж, свята,

51] Катів не давши Марсові в дружину.

52] А, творячи слона або кита,

53] Не кається, вдоволена собою,

54] І в цьому видна мудра простота.

55] Коли ж до сили разом із злобою

56] Буває додається й ум тямкий, —

57] Людина позбавляється спокою.

58] Був грубий в нього й довгий вид такий,

59] Як шишка близ Петра святого в Римі;

60] Належних розмірів були й кістки.

61] До лоба в половині тіла зримій

62] Один на одному б не дотяглись

63] Три фризи, велетні ці незборимі.

64] Від стегон тридцять п'ядей би вляглись

65] До місця — так прикидував кришталь мій, —

66] Де щільно застібки в плащі зійшлись.

67] "Рафель маї амек ізабі альмі!" —

68] Оглушно заревів страшенний рот,

69] Не назвичаєний в ніжнішій псалмі.

70] І вождь до нього: "Душе нечеснот,

71] За ріг берися, ним ти краще скажеш,

72] Як мучить злість чи інша із гризот.

73] Обмацай шию і на ній пов'яжеш

74] Дебелий ремінь, душе туману,

75] Тоді і ріг на ньому ти підважиш. —

76] До мене ж: — Це Немврод. Свою вину

77] Він зна. Через діла його нікчемні

78] Ми маєм в світі мову не одну.

79] Та годі з нас: розмови з ним даремні,

80] Бо як йому нікого не збагнуть,

81] Так і його слова для інших темні".

82] Ми подались ліворуч в дальшу путь

83] Й побачили за постріл арбалета

84] Гіганта, що його долала лють.

85] Хто дужчий поборов цього атлета,

86] Не знаю, — знов, щоб не чинив наруг,

87] Рука та — на живіт, ця — вздовж скелета,

88] І велетенське тіло все навкруг,

89] У нього відбираючи свободу,

90] Аж п'ять разів обвив тяжкий ланцюг.

91] "Гордій вважав, що ствердить зверхність роду,

92] Як на Юпітера він зазіхне, —

93] Сказав мій вождь, — от має й нагороду.

94] Це Ефіальт — він витворяв страшне,

95] Коли богам гігант був страховитий,

96] А нині й пальцем не поворухне!"

97] І я йому: "Хотів би я уздріти,

98] Який він, той незмірний Бріарей,

99] Якби дозволив це мені зробити".

100] Він відповів: "Тут близько є Антей,

101] Він вільно розмовляє, без кайданів,

102] І послугу він зробить для гостей.

103] А той, кого ти хочеш бачить, станув

104] Десь далі, скутий теж, щоб не крутивсь,

105] І гарний був, та гнів його споганив".

106] Ніколи ще підмурок не трусивсь

107] І не здригалась вежа, страхом скута,

108] Як в злобі Ефіальт заворушивсь.

109] Злякавсь я, що вже смерть підходить люта, —

110] Бо страх, насправді, то смертельна річ, —

111] Якби міцні я не помітив пута.

112] І далі стежкою пішли ми встріч :

113] Антею — певно, той був на льодині;

114] Він ліктів з п'ять од стегон мав до пліч.

115] "О ти, хто в ощасливленій долині,

116] Де слави Сціпіон зажив навік

117] Вслід втеклій Ганнібаловій дружині,

118] Кричати з тисячами левів звик

119] І змушуєш у те пойняти віру:

120] Коли б ти на війну проти владик

121] Повів братів, то перемогу щиру

122] Сини землі дістали б, — нас знеси

123] В глибини, де Коціт замерз надміру.

124] А Тітія й Тіфона не проси;

125] Супутний мій дарунок знаменитий

126] Несе собі, нагнись, та не вкуси,

127] Твою він славу хоче відновити,

128] Бо ще живий і ласкою небес

129] Щасливо на землі гадає жити", —

130] Сказав мій вчитель; мов слухняний пес

131] Той взяв його в простягнуті долоні,

132] Що міцність їх спізнав сам Геркулес.

133] Віргілій, вчувши зручність в їх полоні,

134] Сказав мені: "Підходь, я обійму".

135] І з ним в однім ми опинились лоні.

136] Як Гарізенда видасться тому,

137] Хто йде внизу, нахиленою грізно

138] Й от-от впаде на голову йому, —

139] Мені здававсь Антей таким приблизно, —

140] І пожалів: не той я шлях обрав,

141] А рятуватися було запізно.

142] Та він поставив нас на мерзлий став, —

143] Люцифера з Іудою пекельна

144] Терзала холоднеча там, — і встав,

145] І випроставсь, як щогла корабельна.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА

1] Якби мій вірш був жорсткий та суворий,

2] Щоб міг відповідать безодні тій,

3] Де починаються всі скелі й гори,

4] Я б вилив сік своїх думок і мрій

5] Якнайповніше, а без цього статку

6] Підношу полохливо голос свій,

7] Бо значно важча справа — без остатку

8] Дна світового дати малюнки,

9] Аніж дитячий белькіт: "мамко", "татку".

10] Поможуть віршу хай святі жінки,

11] Як Амфіону будувати Фіви,

12] Щоб він уславив бачене, дзвінкий!

13] О створений на лихо роде хтивий,

14] Думки про тебе в нас такі сумні!

15] Вже вівці кращі, аніж ти, бунтливий!

16] Коли ми опинилися на дні

17] В гіганта під ногами, я негайно

18] Став оглядати мури обвідні.

19] Зачулось враз: "Уважніше ступай-но,

20] Не йди по головах братам в біді,

21] Бо й так вони страждають надзвичайно!"

22] Оглянувшись, побачив я тоді,

23] Що під ногами озеро, дзеркалам

24] Подібне, але зовсім не воді.

25] Узимку під таким товстим вкривалом

26] Не спить Дунай поміж австрійських рік,

27] Чи Танаїс ген за холодним валом;

28] Коли б то величезний Тамберник

29] На озеро це впав, чи П'єтрапана, —

30] Крізь лід би жоден камінь не проник.

31] Як жаба висуває, мов із жбана,

32] З води свій писок кумкать в пору спек,

33] Коли селянка снить жнивами зрана,

34] Так мертві тіні в лід, немов у глек,

35] До ліній стиду на лиці ховались,

36] Зубами повторявши стук лелек,

37] Обличчями найнижче всі схилялись;

38] Про холод — ротом, а в чуттях тяжких —

39] Про болі серця — зором признавались.

40] Спустивши очі, біля ніг своїх

41] Побачив я дві тіні зледенілі,

42] Що й кучми переплутались у них.

43] "Скажіть ви, стиснуті в єдиній брилі, —

44] Сказав я, — хто ви?" Не звелись самі,

45] Лиш вбік зирнули, скільки чулись в силі.

46] І тут їх очі налились слізьми;

47] І сльози бралися відразу льодом

48] Від холоднечі вічної зими.

49] Вони були подібні двом колодам,

50] Які скобами збиті ще міцніш,

51] Аніж цапи б сплелись в борні над бродом.

52] А інший, прихиливши вид щільніш,

53] Який з морозу без ушей зостався,

54] Сказав: "Чом в нас, як в дзеркало, глядиш?

55] Щоб ти докладно про обох дізнався, —

56] Діл, де біжить Бізента, в їх роду

57] І від Альберто, батька їх, дістався.

58] Вони й одноутробні, на біду,

59] Нікого ти не знайдеш у Каїні,

60] Хто більше б заслужив тремтіть в льоду:

61] Ні той, кому пробив — йому і тіні —

62] Огруддя списом доблесний Артур,

63] Ані Фокачча, ані той в глибині,

64] Хто заступа нам стежку до тортур

65] І називався Сассоль Маскероні, —

66] Його в Тоскані знає кожен мур.

67] І, щоб не бути в розпитів полоні,

68] Дізнайсь, що Камічоп де Пацці я

69] Й мені Карлін потрібен в обороні".

70] Я тисячі тих бачив, хто з лиця

71] Був синій, як собака, й зріть не можу

72] Відтоді крижаного озерця.

73] Чим більше наближалися ми к ложу,

74] Куди стремить усяка річ важка,

75] Тим я від страху був у більшім дрожу.

76] Чи випадковість, чи судьба така, —

77] Йдучи повз діл, весь од голів строкатий,

78] Торкнувся враз я одного виска.

79] І дух з плачем гукнув: "Чого штовхати?

80] Коли ти не з'явився відомстить

81] За Монтаперті, то чого топтати?"

82] І я: "Мій вчителю, дозволь просить,

83] Постій, мою послухай просьбу щиру,

84] Ми потім надолужим кожну мить".

85] Мій вождь погодивсь, я ж сказав блюзніру,

86] Який брехав гидкіш за всіх собак:

87] "Хто ти, що поспіль всіх ганьбиш над міру?"

88] "А сам ти хто, — промовив він, — що так

89] На лиця ти ідеш по Антенорі, ,

90] Немов живий ступає на стрімчак?"

91] "А я живий і є, не будеш в горі,

92] Мабуть, коли, — одвіт мій був такий, —

93] Уславлю я тебе в земнім просторі".

94] І він: "Якраз я хочу навпаки, —

95] Йди геть звідсіль; кінчай цю мову кляту;

96] Не місце тут розводить балачки".

97] Схопив я за потилицю кошлату

98] Й сказав: "Мені своє ім'я назвеш,

99] Бо обскубу я голову патлату".

100] А той: "За те, що ти мене скубеш,

101] Я не скажу, хто я, хай і каліччя,

102] Хай тисячу разів мене клянеш".

103] Я намотав собі на передпліччя

104] І висмикнув волосся жмут товстий,

105] А він із гавкотом ховав обличчя.

106] Коли гукнув хтось: "Бокко, з чого ти?

107] Хіба не досить щелепами гримать,

108] А ти ще й гавкаєш? Під три чорти!"

109] Я мовив: "Можеш язика притримать,

110] Запроданцю! Вернусь — і все повім,

111] І від ганьби ім'я тобі не вимить!"

112] "Іди, — він мовив, — всім брехать живим,

113] Не обминай лиш згадкою живою

114] Цього із язиком його швидким.

115] Він плаче за французькою грошвою,

116] "Мені там, — скажеш, — стрівся Двера злий,

117] Де всі корою вкриті льодовою".

118] Про інших зайде мова ще коли, —

119] Он Джанні Сольданьєр, он Беккерія,

120] Якому рідні комір розсікли.

121] Тут всі — від Ганелона-лиходія

122] До того, хто болонцям ключ одніс,

123] Як пойняла Фаєнцу сонна мрія".

124] Пішли ми, й враз вождю я руку стис,

125] Уздріли двох, вморожених в крижину, —

126] З них верхній капшуком на нижнім звис

127] І, як вмирущий з голоду в хлібину,

128] Несамовито вгризся в місце, де

129] Із черепа заходить мозок в спину.

130] І не лютіш, помщаючись, Тідей

131] Пив Меналіппа кров зі скронь гарячу,

132] Ніж цей впивавсь у вмістище ідей.

133] "О ти, що виявляєш лють звірячу,

134] Гризучи голову в страшній грозьбі,

135] Скажи мені, — сказав я, — хай побачу,

136] Чи справедливий ти в своїй злобі.

137] Хто ти, скажи, й якій ти мстиш мерзоті, —

138] І в світі дещо я зроблю тобі,

139] Поки не всохне мій язик у роті".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] Піднявши рота від страшної страви

2] Й волоссям жертви з губ утерши кров,

3] Цей грішник припинив бенкет кривавий

4] І так почав: "Мене ти хочеш знов

5] Вернуть у розпач, що пече незгасно

6] Від думки лиш самої — не розмов.

7] Коли ж на зрадника, якого сласно

8] Гризу, впаде це сім'я відкриттям, —

9] Мовлять я й плакать ладен одночасно.

10] Не знаю, хто ти є і як відтам

11] Попав сюди, а що твоє коліно

12] З Флоренції — з вимови чую сам.

13] Тож знай, що я був графом Уголіно,

14] Архієпископом Рудж'єрі — цей;

15] Ворожість нас тут в'яже воєдино.

16] Як він мене брехливістю рацей,

17] Яким так вірив я, призвів до смерті, —

18] Усі наслухалися цих вістей.

19] Але ніхто в щоденній коловерті

20] Не знав, яка була та смерть страшна.

21] Про ницість слухай-но слова одверті.

22] В вузеньку шпарочку, замість вікна,

23] У вежі, що Голодною зоветься

24] Та багатьох ув'язнює вона,

25] Я бачив, місяць безліч раз дереться,

26] Коли злий сон душі порушив стан, —

27] Повівши, що зазнать нам доведеться.

28] Приснився цей мені владар і пан,

29] Він вовка гнав з вовчатами на гору,

30] Що Лукку затуляє від пізан.

31] Спустили і хортів, порвавши швору, —

32] Усі Гваланді, та й Сісмонді всі

33] Й Ланфранкі мчали в цю жахливу пору,

34] Та й знищили в безжальності усій

35] З малими й батька, що звивався диба;

36] В крові ходили, наче по росі.

37] Я підхопивсь, і стисла горя глиба,

38] Бо плакали вві сні мої малі,

39] Також ув'язнені, й просили хліба.

40] Жорстокий ти, коли свої жалі

41] Словами кількома лише обмежив,

42] Не плакав, — та чи й плачеш взагалі?

43] Попрокидалися, і кожен стежив,

44] Коли тюремник принесе обід,

45] Але той сон усім серця бентежив.

46] Аж раптом чую, забивають вхід

47] Страшної вежі; мовчки подивився

48] Я на синів і скрив розпуки слід.

49] Відчув, що в камінь я перетворився,

50] Вони ж стогнали; Ансельмуччо мій

51] Спитав: "Чого ти, батьку, засмутився?"

52] Та я не плакав. У журбі німій

53] Просидів день і ніч, поки прекрасне

54] Зійшло світило у красі своїй.

55] Блідий світанок, що сяйне і згасне,

56] В сумну пробравсь темницю, і я вздрів

57] В них чотирьох своє обличчя власне, —

58] Собі я руки в розпачі вкусив.

59] Гадавши, що я голод за всіх важче

60] Терплю, вони, підвівшись із кутів,

61] Сказали: "З'їж нас, батьку. Це найкраще,

62] Коли ти відбереш життя у нас.

63] Нехай воно іде на щось путяще".

64] Щоб не смутить їх, мій відчай пригас.

65] Ще день і ще без їжі, без вологи.

66] Чом не розверзлась нам земля в той час!

67] А на четвертий день мій Гаддо ноги

68] Мої до себе пригорнув щільніш

69] І простогнав: "Дай, батьку, допомоги!"

70] І він помер, і, як мене ти зриш,

71] Я зрів їх смерть, — а був же кожний мол од!

72] Смерть в п'ятий, шостий день — і не пізніш.

73] Осліплий, мацав я камінний холод,

74] Звав кожного, — і кожний був мертвяк,

75] Аж поки горе переміг злий голод".

76] Замовкнувши, накинувсь неборак

77] На вбогий череп знову й ну глодати

78] Зубами гострими, як у собак.

79] О Пізо, ти ганьбиш весь край багатий,

80] Де наше "si" так солодко бринить!

81] Сусіди не спішать тебе карати,

82] То хай Капрайя і Горгона вмить,

83] Немов дві греблі, встануть в гирлі Арно,

84] Щоб весь твій люд у хвилях потопить!

85] Хоча граф Уголіно вмер немарне,

86] Бо, зрадивши тебе, він замки здав,

87] Але дітей морити — це ж почварно!

88] Покайсь, мала фіванко, і прослав

89] Малечу — Угуччоне та Брігату

90] Та ще тих двох, що в пісні я назвав.

91] Ми вже в долину сходили покату,

92] На грішних іншого уже зразка

93] І навзнак перекинутих багату.

94] Сам плач їх плакати не допуска,

95] І біль, що набігає їм на очі,

96] Назад верта, і мука знов тяжка,

97] Як витекти сльоза з очей захоче,

98] Ледь на студене вийде прикриття,

99] То забралом криштальним заклубоче.

100] Хоч в холоді згубив я всі чуття

101] І вже ніяких форм, ні барв, ні літер

102] Не міг би, мабуть, розрізнити я,

103] Мені здалось, що почуваю вітер,

104] Тому я: "Вчителю, це б звідки йшло?

105] Бо тут же пари й слід хтось ніби витер".

106] І він: "Пожди, хоч би там що було,

107] Вже скоро твої очі з прямотою

108] З'ясують цього вітру джерело".

109] А хтось із скутих холодом і тьмою

110] Гукнув: "Хіба ви, душі, злі такі,

111] Що вас послали до низького звою!

112] Ви тягарі зніміть з очей важкі,

113] І погляд знов нехай сльозою присне,

114] Поки не вернуть холоди бридкі".

115] І мовив я: "Тобі зроблю корисне,

116] Скажи ж, хто ти, і хай тягар вериг

117] Із криги, як збрешу, мене притисне".

118] І він сказав: "Я брат той Альберіг,

119] Що злі плоди в саду ростив, упертий,

120] Й ужинок має фініків — не фіг".

121] "О! — з подивом гукнув я. — То вже вмер ти?"

122] І він: "Та не обходить це мене,

123] Чи дано тілу час життя чи смерті!

124] Одне лиш діло тут нам і ясне,

125] Що душі падають до Толомеї

126] Раніш, як нитку Атропос утне.

127] Щоб ти охочіш з ямини моєї

128] Знімав цю непрозору пелену,

129] Знай, що душа як зрадить, то до неї

130] Як і зі мною стало, в мить одну

131] У тіло входить біс в лихій погрозі,

132] Душа ж викочується в глибину,

133] В криницю, не спинившись на порозі.

134] Тут не вважають мертвим і того,

135] Можливо, хто заклякнув на морозі.

136] Коли з землі ти, мусиш знать його:

137] Це Бранка д'Ор'я; хто із нас не знає

138] Цього сусіду з давнини свого!"

139] "Боюсь, — сказав я, — правди тут немає:

140] Цей Бранка д'Ор'я зовсім ще не вмер.

141] Він їсть, і п'є, і спить, і вбрання має".

142] І він: "До Ляхолапових озер

143] Туди, нагору, ще тоді не вийшов

144] Мікеле Дзанка, де сидить тепер.

145] З близьким я родичем місця полишив,

146] Де віддавались радощам стільком,

147] І вже надіями себе не тішив.

148] Тепер мерщій звільняй мій зір цілком!"

149] Йому ж орбіти я не зчистив очні:

150] З ним найшляхетніш — стати селюком.

151] О генуезці, розуми порочні,

152] Чого ще на собі вас держить світ?

153] Чому не пожирає вас, збиточні?

154] Я з тим, хто сто пройшов решіт і сит

155] В Романьї, бачив одного, в якого

156] Душа давно вморожена в Коціт,

157] А тіло на землі вдає живого.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1] "Трядут хоругви к нам владики Ada"

2] Все ближче; подивись лишень на знак, —

3] Сказав учитель, — де його громада".

4] І як, коли б у хмарах день побляк

5] Чи відійшов би з нашої півкулі,

6] Ледь бачимо здаля верткий вітряк, —

7] Побачив я будову в свисті й гулі

8] Й сховавсь од вітру за вождя в імлі,

9] Немов у найнадійнішій притулі.

10] Люд грішний в неймовірному числі —

11] Аж лячно в римах це віддать словами, —

12] В льоду стирчав соломинками в склі.

13] Хто лежачи, хто випроставшись прямо,

14] А хто сторчком, ногами догори,

15] Або упершись в маківку п'ятами.

16] Коли без слів прийшли ми до гори,

17] Учитель, показать мені схотівши

18] Того, хто гарним був у час старий,

19] Ступив набік, мене вперед пустивши,

20] "Ось Діте, — мовив він, — і ось той рів,

21] Де ти подужчаєш, все оглядівши".

22] Як раптом захолов я й остовпів,

23] Читачу, не питай: я весь стенувся,

24] Розповісти — не вистачило б слів.

25] Не чувсь я мертвим, та й живим не чувся.

26] Збагнеш ти й сам, що я переживав,

27] Коли й життя, і смерті враз позбувся.

28] Володар найсумнішої з держав

29] Був до середини грудей в крижині.

30] Гігантові я б скорше дорівняв,

31] Аніж гігант руці його єдиній;

32] Тепер вже можеш сам ти справу здать,

33] Який він весь, умерзлий у льодині.

34] Якщо він на Творцеву благодать

35] Звести смів погляд, повний люті й крові.

36] То скільки зла від нього треба ждать!

37] Я з подиву позбувся навіть м©ви,

38] Побачивши на ньому три лиця!

39] Той вид, що спереду, — увесь багровий,

40] Два інші йшли від шийного кільця

41] З обох боків і, пересікши міру,

42] Сягали десь під кучмою кінця.

43] З них правий вид мав барву жовто-сіру.

44] Коли ж пройти до водоспадів Ніл,

45] Побачиш лівого обличчя шкіру.

46] Над кожним височіла пара крил,

47] Таких же самих розмірів потрібних.

48] Я в морі не здибав таких вітрил

49] Безперих, на кажанячі подібних.

50] Махаючи весь час на цілий світ,

51] Вітрів він троє створював осібних,

52] Що обвівали без кінця Коціт.

53] І річка аж до дна вся прохолола:

54] Сльозами сходив він на шість ланит,

55] А кожна з пащ, мов терниця, молола

56] По грішнику, — щоразу об коли

57] Душа стражденна тіпалася гола.

58] Передній ще жахливіші були

59] Такі тертя під скреготи зубовні,

60] Що дерли шкіри кусень чималий.

61] "Той, угорі, що терпить кару вповні, —

62] Сказав мій вождь, — то Юда Іскарйот,

63] В зубах он голова, а решта — зовні.

64] А в тих обличчя видно без турбот:

65] У чорній пащі ти он бачиш Брута, —

66] Він корчиться увесь, та зціпив рот.

67] А в Кассія статура краще скута.

68] Та сутеніє вже; в дорогу час.

69] Вся хлань тобою бачена і чута".

70] Звелів тримать за шию, як за пас,

71] А сам, обравши місце й мить належні,

72] Щоб груди помах крил розкрив для нас,

73] Вчепився в шерсть почварі, обережні

74] Зробивши рухи, і притик в притик

75] Ввійшов крізь шпару у льоди сумежні.

76] Коли ж туди продерлись ми, де бік

77] Поволі обертається на ногу,

78] Він головою аж до п'ят приник

79] І, наче відчуваючи тривогу,

80] Поповз по шерсті знову серед тьми,

81] Знайшовши, мабуть, правильну дорогу.

82] "До мене ближче припади грудьми, —

83] Дихнув мій вождь, як той, що утомився, —

84] Лиш так врятуємось із прірви ми".

85] В розколину камінну простромився,

86] На край мені він сісти допоміг,

87] Туди ж таки і сам перемістився.

88] Звів очі вгору я, де зріти міг

89] Люцифера таким, яким зрів досі, —

90] Але стриміло знизу двоє ніг.

91] Усі думки мої різноголосі

92] Хай той збагне, кому і невтямки,

93] Яку пройшов я зараз точку осі.

94] "Зведись, — сказав учитель, — шлях тяжкий

95] Поперед нами й довга ще дорога,

96] А сонце вийшло на свої стежки".

97] Вкруг нас не сяла пишнота чертога,

98] Це скорше був якийсь природний льох,

99] Де струмувала напівтьма волога.

100] "Перш як залишим цю безодню вдвох,

101] Учителю, — сказав я, — на прощання

102] Розвій мій сумнів у словах кількох:

103] Де лід? А він? Чом терпить покарання

104] Він головою сторч? А сонце де,

105] Що вечір вмить змінився на світання?

106] І він: "Ти уявляв, що вождь веде

107] В те місце, звідки вдався до походу

108] На гробака, який у глиб іде?

109] Ти там і був, поки спускавсь до споду,

110] Але там оберт я зробив крутий

111] Куди всі тягарі стримлять ізроду.

112] Півкуля ж, де віднині будеш ти,

113] Зворотна тій, що знала небезпеки,

114] Коли на ній загинув той святий,

115] Що був од всякого гріха далекий.

116] А місце, де стопи твої сп'ялись

117] На це кружало, — спідній бік Джудекки.

118] Світає тут, — там зорі зайнялись.

119] З чиєї ж вовни нам була драбина,

120] Той все стирчить і досі, як колись.

121] Його ввібрала ця от половина,

122] Й земля, яка навколо тут цвіла,

123] Злякавшись, що її ковтне пучина,

124] До нашої півкулі утекла,

125] Підскочивши горою на тій рисці,

126] Де він ввіткнувсь в порожняву жерла.

127] Є недалеко Вельзевула місце

128] Ледь чутне та незриме й потайне,

129] І там, внизу, дзюркоче, як в криничці,

130] Струмочок, продовбавши кам'яне

131] Русло, похоже на тропу зміїну,

132] І це для нас є місце висхідне".

133] Мій вождь і я зійшли на цю стежину,

134] Щоб вийти з того Пекла до життя,

135] І дуже довго без перепочину

136] Угору йшли, він — першим, другим — я,

137] Аж поки не уздрів я в шпару скелі

138] Усю красу небесного буття.

139] Ми вийшли й зір звели на зорні стелі.

ЧИСТИЛИЩЕ

ПІСНЯ ПЕРША

1] Для вод спокійних паруси віднині

2] Суденце мого духа наставля,

3] Плавбу лишивши по страшній пучині.

4] Співатиму про друге царство я, —

5] Там душі очищаються, небесне

6] Блаженство прозираючи здаля.

7] Нехай же знов поезія воскресне,

8] Бо ваш я, чисті музи, на віки!

9] Хай створить Калліопа тло чудесне,

10] Вторуючи тим голосом, який

11] Відняв колись в Сорок злощасних віру,

12] Що злочин їм відпуститься важкий.

13] Солодкий колір східного сапфіру,

14] Зливаючись під першим небом цим

15] З прозорістю надхмарного ефіру,

16] Всю радість повернув очам моїм,

17] Як попрощавсь я з берегом конання,

18] Для серця і очей моїх страшним.

19] Ясна планета, що несе кохання,

20] Всміхатися примушувала схід,

21] Сховавши Риб у променях світання.

22] Направо глянув я, звернувши вид

23] На інший полюс, на тих зір чотири,

24] З яких втішався наших предків рід.

25] Вогням тим раде все в небеснім ширі,

26] Ти ж, їх не бачачи, ллєш ріки сліз,

27] О вдово Півноче, гіркі та щирі.

28] Коли ж я очі перевів униз,

29] На інший знову полюс, на місцину,

30] Де з неба зникнув пломенистий Віз, —

31] Побачив поруч я стару людину,

32] Що гідна шани вищої була,

33] Ніж та, яка сповняє душу сину.

34] Сивінь блищала в кучерях чола

35] І в бороді, яка по грудях, дбало

36] На сторони роздвоєна, лягла.

37] Так сяйво чотирьох світил спадало

38] Згори на нього, що здалось мені,

39] Неначе сонце перед ним палало.

40] "Хто ви, що тут, по хмурій струмині,

41] Тікаєте із вічної темниці? —

42] Спитав він, брови суплячи грізні. —

43] Хто вас провів? Хто пломенем зірниці

44] Ту нескінченну чорну ніч роздер,

45] Що тьмарить дно пекельної в'язниці?

46] Невже закон поламано тепер?

47] Чи небо передумало й пустило

48] Вас, непрощенні, до моїх печер?"

49] Вожай на мене глянув, зрозуміло

50] Словами, рухом, поглядом вказав

51] Спустити зір, схилитися несміло

52] І вимовив: "Не я того бажав, —

53] Зійшла жона небесна доручити,

54] Щоб я його в дорозі проводжав.

55] Коли ж ти хочеш в пам'яті лишити

56] Подробиці, то вимов слово лиш, —

57] І радий я в цьому тобі служити.

58] Свій вечір ще побачить він пізніш,

59] Та був ладен від безуму страшного

60] Побачити його якнайскоріш.

61] Я, присланий, як вже сказав, до нього,

62] Щоб вивести із нетрів злих облуд,

63] Обрав єдину, хоч тяжку, дорогу.

64] Я показав йому весь грішний люд,

65] А зараз покажу покутних духів,

66] Де нагляд за очищенням — твій труд.

67] Та більше не згадаєм наших рухів;

68] Небесна сила помагала нам,

69] Щоб він тебе побачив і послухав.

70] Тож привітай його із прибуттям —

71] Йому свободи дано теж бажати

72] Й заради неї жертвувать життям.

73] Ти смерть за зло також не міг вважати,

74] Бо в Утіці сам вік свій вкоротив,

75] А в судний день одягнеш пишні шати.

76] Законів нам ніхто ж бо не змінив:

77] Він ще живий, мене ж Мінос не знає,

78] Бо звідти я, де чисті очі стрів

79] Твоєї Марції, яку єднає

80] З тобою мрія, душе пресвятий.

81] її любов за нас хай промовляє!

82] Твоїх сім царств дозволь же нам пройти,

83] І я подяку їй складу охоче,

84] Якщо згадать себе дозволиш ти".

85] "Так Марція мої втішала очі, —

86] Він відказав, — що, бувши на землі,

87] Робив я все, чого вона захоче.

88] Тепер течуть між нами хвилі злі,

89] Вона пішла навік з душі моєї,

90] Коли закон знайшов мене в імлі.

91] Та вас веде із милості своєї

92] Жона небесна — й слова не кажи,

93] Бо досить лиш послатися на неї.

94] Тож до призначеної йдіть межі,

95] Та перше змий йому з обличчя плями

96] І комишем його підпережи.

97] Недобре-бо із млистими очами

98] Являтись в рай, у місце пресвяте,

99] До першого поміж воротарями.

100] Он острівець; в болото вбоге те

101] Невтомні води б'ють у піні білій;

102] У мулі тільки сам комиш росте.

103] Ніякий стовбур прорости не в силі

104] На тих низьких багнистих берегах,

105] Бо неспроможний підкорятись хвилі.

106] Вертайтеся не по своїх слідах, —

107] Он перший промінь сонця появився.

108] Він вкаже вам на гору вірний шлях".

109] І з тим він зник. Я зараз же підвівся,

110] Не кажучи ні слова, підійшов

111] До вожая й на нього подивився.

112] А він почав: "Ходімо без розмов

113] Назад, мій сину. Бачиш на світанні,

114] Як далі вниз пішла рівнина знов".

115] Зірниця гнала сутінки туманні,

116] І в далині, куди вони пливли,

117] Замерехтіло море в трепетанні.

118] Ми навпростець долиною пішли,

119] Мов ті, що манівцями десь блукали,

120] Аж поки врешті стежки не знайшли.

121] Коли ж ми по рівнині мандрували,

122] Де промінь йа росу уже сяйнув,

123] А в затінку ще краплі не зникали, —

124] Учитель мудрий мій траву торкнув,

125] Зволожив руки у небесні соки,

126] А я, коли його думки збагнув,

127] Заплакані йому підставив щоки,

128] Й живу він барву поновив на них,

129] Яку зігнав у пеклі страх жорстокий.

130] Ми вийшли до пустельних вод смутних,

131] Що не носили на собі ні разу

132] Нікого, хто б вернувся до живих.

133] Підперезав мене він там з наказу.

134] О чудо! Він смикнув одну з рослин, —

135] І виросла нова така ж одразу

136] Там само, звідки першу вирвав він.

ПІСНЯ ДРУГА

1] Торкнуло сонце обрій знизу в місці,

2] Меридіан якого перетне

3] Сіонську гору у найвищій рисці.

4] І ніч, яка свій віз весь час жене,

5] Спливла із Гангу, терези тримавши,

6] Що кине їх, як меншать день почне.

7] І бачив я: мінилось все, як завше,

8] Аврора стала старіти за мить,

9] На жовтизну рум'янець помінявши.

10] А ми не знали, на яку ступить,

11] Мов той, залюблений у мандруванні,

12] Хто в думці йде, а тілом ще стоїть.

13] Та раптом, як у досвітки туманні

14] Червоний Марс на схід верстає шлях,

15] Так в мене перед зором на світанні —

16] Хай би ще раз це блиснуло в очах! —

17] Таке з'явилось бистре сяйво біле,

18] Що наздогнать його не годен птах.

19] І поки я звертав лице похиле

20] До вчителя, небачене зросло,

21] Пояскравішало незрозуміле.

22] А там з боків щось біле піднесло,

23] Не знати що, а з того потім знову

24] Униз потроху біле щось зійшло.

25] Учитель додивлявсь, урвавши мову.

26] Та повело воно крилом ясним,

27] І він, вгадавши яву загадкову,

28] Гукнув: "Стань на коліна перед ним!

29] Твори молитву! Це ж бо ангел Божий, —

30] Тут місце тільки слугам неземним.

31] Поглянь, вітрилам і веслу ворожий,

32] Човна веде на крилах він своїх,

33] По цій гладіні, на земну несхожій.

34] Поглянь, у небо простягає їх

35] І віковічне пір'я в них іскриться,

36] Не тлінні волоски істот людських".

37] Чим ближче підпливала сяйна птиця,

38] Тим яскравіше вид її блищав,

39] Аж очі не здолали вже дивиться,

40] Й я опустив їх. Ангел наближав

41] До берега такий легенький човен,

42] Котрий по хвилях сліду не лишав.

43] Було там душ із сотню; сяйва повен,

44] В човні стояв божественний вожай,

45] І спів навкруг летів, блажен, стомовен:

46] "В ісходе Ізраїлеве..." — весь край

47] Псалма святого співами сповнявся;

48] І закінчили, як велить звичай.

49] Благословенням хресним попрощався

50] Стерничий з ними, бо зійшли з човна,

51] І легко, як приплив, назад помчався.

52] Уздрівши, що навколо глушина,

53] Скрізь обдивлялись душі якомога,

54] Мов той, кому відкрилась новина.

55] Далеко вгору повела дорога

56] Ще юний день, і сонячна стріла

57] З півнеба вже прогнала Козерога,

58] Коли чоло юрма їх піднесла

59] Й спиталася: "Чи ви б нам не вказали

60] Стежини, щоб на гору привела?"

61] Віргілій мовив: "Якщо ви вважали,

62] Що ми тут знаєм стежку, — то дарма.

63] Ми, як і ви, сюди примандрували

64] Тому й години, мабуть, ще нема.

65] Та ми дістались стежкою такою,

66] Що зійдемо на шпиль цей жартома".

67] Помітивши уважною юрбою

68] Із подиху мого, що я не мрець,

69] Поблідли душі з дива й неспокою.

70] Як тисне люд, коли прудкий гонець,

71] З оливкою в руці, гука важливі

72] Новини і для вух, і для сердець, —

73] Круг мене душі юрмились щасливі,

74] Забувши, що не вмили ще облич

75] І ще не стали чисті і вродливі.

76] Душа якась побачила увіч

77] І так мені зраділа, без облуди,

78] Що я їй мимохіть ступнув навстріч.

79] О тіні, можуть вас лиш бачить люди!

80] Я тричі прагнув обійнять її —

81] Й щоразу бив себе самого в груди.

82] Чи з дива риси витягайсь мої,

83] Але вона всміхнулась, одійшовши,

84] Коли ж прискорив кроки я свої,

85] Звеліла стати, поглядом вколовши, —

86] І я впізнав її та попросив

87] Порозмовлять зі мною трохи довше.

88] Відповіла: "Як я тебе любив

89] Живий, то й тут з тобою радо стрівся, —

90] Постіймо. Як досяг ти цих країв?"

91] "Та, мій Каселла, тут я появився

92] На час лише, поки дійду мети, —

93] Я мовив, — ти ж, померши, де барився?"

94] І він: "Не скривдив лик мене святий

95] Що нас вивозять звідтіля, де болі,

96] Хоч відмовлявсь не раз мене везти.

97] Він справедливій підлягає волі, —

98] Три місяці бере лиш тих у путь,

99] Хто хоче в мирі одійти з юдолі.

100] Нарешті біля моря, де течуть

101] Тібрійські води, в гирла каламутні,

102] Його прихильність зміг і я відчуть.

103] До берега, де ждуть його попутні,

104] Що шлях їм не лежить на Ахерон,

105] Керує нині крила він могутні".

106] А я: "Коли не відібрав закон

107] У тебе пам'ять з виконанням вмілим

108] Любовних заспокійливих канцон, —

109] Прошу, мені мотивом, серцю милим,

110] Ясного спокою у душу влий,

111] Вона тремтить, що тут укупі з тілом".

112] "Любов, що думці промовля моїй", —

113] Він заспівав так ніжно, що я слухав,

114] І ніжність слух навік скоряла мій.

115] У вчителя мого, у мене й духів —

116] В усіх захоплені були серця,

117] Закриті для душевних інших рухів.

118] Ми тихо йшли і слухали співця,

119] Але старий урвав ходу нескору,

120] Гукнувши: "Чи таке вам до лиця?

121] Не гайтесь лаштуватися на гору!

122] Щоб швидше Бог, безпам'ятні раби,

123] Проник до вас, зніміть із себе кору!"

124] Немов на зерно й кукіль голуби

125] Мовчущим табунцем собі злітають

126] Без звичної пихатої хвальби,

127] Та розлітаються, все покидають,

128] Коли б їх настрахать хто-небудь зміг,

129] Бо важчі їх турботи обсідають, —

130] Отак і душі враз, не зчувши ніг,

131] На берег кинулись, забувши й співи,

132] Мов той, хто заблудився без доріг.

133] І наш був крок також не менш квапливий.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

1] Коли переполох, для душ нежданий,

2] По всій рівнині розпорошив тих,

3] Що йшли на шпиль, для розуму жаданий,

4] Я притуливсь до друга днів моїх —

5] Без нього що робив би я з судьбою?

6] І як би вийшов з мандрувань тяжких? —

7] І вчув, що він обурений собою,

8] Святе сумління — як найтонший слух!

9] Вина й мала стає йому тяжкою.

10] Коли ж нарешті він притишив рух,

11] Поважність звичну повернувши крокам,

12] То мій розгублений спочатку дух

13] Згадав мету, що втратив ненароком,

14] І от я очі звів на дивогляд —

15] Він в небо муром зводився широким.

16] Проміння, червоніючи позад,

17] Переді мною зникло на стежинці,

18] Як перед найгустішою з завад.

19] І, боячись лишитись наодинці,

20] Я озирнувсь, — аж по землі крутій

21] Лежала лиш переді мною тінь ця.

22] Мій захисник сказав: "Кинь, сину мій!

23] Чого це обдивлятись закортіло?

24] Чи я не тут? Чи не вожай я твій?

25] Де нині вечір, мир знайшло там тіло,

26] Що відкидало тінь мою хоч де

27] Й не в Бріндізі — в Неаполі спочило,

28] І от від мене тінь вже не впаде.

29] Хай вигляд хмар тебе сильніш вражає:

30] На промінь промінь тіні не кладе.

31] І хоч небесна сила полишає

32] У тілі біль і студінь навісну,

33] Та саме як — розкрити не бажає.

34] Закрито й іншу людям таїну —

35] Збагнуть її лиш дурня вабить мрія! —

36] Як три особи містять суть одну.

37] Тому й лишайся, людський роде, з quia!

38] Якби ти міг здійснить свої ждання,

39] То понести не мусила б Марія.

40] Ти бачив тих, що ждали навмання,

41] Але натомість, волею Закона,

42] Засуджені на вічне незнання.

43] Кажу про Арістотеля, Платона

44] І багатьох ще". Тиша залягла,

45] Й чоло поникле вкрила дум запона.

46] Нарешті стежка до гори звела.

47] Перемогти ці урвища могучі

48] Нога найдужча, певне б, не змогла.

49] З Турбії стежка в Лерічі по кручі

50] Здалася б і широка, і пряма

51] Проти цієї кам'яної кучі.

52] "Шукать дороги тут, либонь, дарма, —

53] Учитель вимовив, — яка б до стелі

54] Тих довела, у кого крил нема".

55] І от коли він в думи невеселі

56] Заглибився, понуривши чоло,

57] Я ж озирався навкруги на скелі, —

58] Побачив я ізліва, як ішло

59] До нас багато духів так повільно,

60] Що руху вздріти око не змогло.

61] Я мовив: "Вчителю, поглянь-но пильно —

62] Он рада йде; то може б, ти спитав,

63] Коли стежок не знаєш безпомильно".

64] Поет зирнув і лагідніш сказав:

65] "Ходім до них, бо їхні кроки важчі.

66] Ти, сину, сумніви свої зостав".

67] Були вони далеко: мовив краще —

68] Коли ми кроків з тисячу пройшли,

69] Лишалась відстань, як кидок із пращі.

70] Та ось вони спинились край скали,

71] Мов ті, що стали раптом у ваганні

72] І зовсім розгубилися були.

73] "О ви, померлі в добрім сподіванні! —

74] Віргілій вигукнув. — Хай мир благий,

75] Яким усі ви марите в єднанні,

76] На гору шлях підкаже до снаги,

77] Бо зволікання гірше, ніж удари,

78] Для тих, що час їм надто дорогий".

79] Як перша із овець іде з кошари,

80] Позаду ж всі — за одною одна

81] Із простої й сумирної отари,

82] Те саме й інші роблять, що вона, —

83] На спини лізли б, якби та спинялась,

84] Хоч їм причина зовсім не ясна, —

85] Так перша з душ до нас тут приєдналась —

86] Печаткою чесноти на чолі

87] Вона й серед щасливців одрізнялась, —

88] Та глянувши, що сонця до землі

89] Моя особа зовсім не пустила

90] І тінь лягла праворуч по скалі,

91] Вона спинилась, потім одступила,

92] І кожна з тих, що натовпом густим

93] Позаду йшли, те ж і собі зробила.

94] "Без вашого питання відповім,

95] Що тіло це людське — живого роду,

96] Тому-то й рвуться промені на нім.

97] Ви не дивуйте на його свободу,

98] Бо дозвіл він дістав на небесах

99] І хоче подолати перешкоду", —

100] Сказав поет, і у таких словах

101] Всі духи радили: "Ходімо з нами", —

102] J з радістю показували шлях.

103] Один з них мовив: "Як ідеш з мерцями,

104] Мені увагу приділи живу, —

105] Чи не стрічав мене поміж бійцями?"

106] Оглянув постать я, мені нову:

107] Він був русявий, гарний і рухливий,

108] Та шрам надвоє розтинав брову.

109] Не розпізнав я, хто цей дух вродливий;

110] Той мовив: "Глянь-но! — Показав перед,

111] Де в грудях зяяв розруб страхітливий,

112] І посміхнувсь, додавши: — Я Манфред,

113] Констанци рідний внук, імператриці.

114] Прошу, як вирвешся із цих тенет,

115] У доні будь, в сім'ї, де міг родиться

116] Блиск Арагону і Сицилій блиск,

117] І правді всій допоможи розкриться.

118] Як збив мене з коня ворожий тиск,

119] Я вдавсь до того, хто крізь рани бачив

120] Мого життя уже пригаслий приск,

121] В сльозах благав, щоб він мене пробачив,

122] Бо вельми щедрі руки в Доброти

123] Для тих, хто шлях свій каяттям позначив.

124] Якби козенцький пастир зміг не йти

125] Виконувати Климента веління,

126] А глянув би в Господній лик святий, —

127] При Беневенто й досі жерло б тління

128] Побіля мосту прах моїх кісток

129] Під вартою важенного каміння.

130] А так їх мочить дощ, вкрива пісок

131] Над Верде, за кордоном, і зотліють

132] Із тягарем обернених свічок.

133] Але не сильно так прокляття діють,

134] Щоб вічна не вернулася любов,

135] Аж поки в нас надії зеленіють.

136] Хто без відпущення з життя пішов,

137] Хоч і розкаявся в хвилину смерті,

138] Зайти не може під святий покров

139] Аж тридцять строків, поки був упертий

140] В провинах протягом десятиліть,

141] Як присуду молитвою не стерти.

142] Тепер добрав ти сам, як звеселить

143] Констанцу розповідь твоя про мене, —

144] Де стрів мене й за що їй слід молить.

145] Молитва там — розправить тут рамена".

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

1] Коли з душевних сил котрась, буває,

2] Чи в радощі чи в смуток порина

3] І тільки цим уся душа палає, —

4] То іншим не спалахує вона

5] (Не можна, отже, вигадки пробачить,

6] Що душі наші полумінь єдна).

7] Тож як зачується чи замаячить

8] Таке, що душу жаром обгорта,

9] То як збігає час, вона й не бачить.

10] Лиш роздивлятись може сила та,

11] З цієї ж душу полум'я спостигло;

12] І та мов скута, ця ж у вись зліта.

13] Єство моє про це дізнатись встигло,

14] Коли з Манфредом мову ми вели,

15] Бо сонце непомітно перебігло

16] На п'ятдесят вже градусів, коли

17] Дістались ми туди, де тіні зграйно

18] Гукнули: "Шлях шукали ви й знайшли!"

19] Як достигають грона, то негайно

20] Скрізь виноградар терном затуля

21] Лазівки, не такі вузькі звичайно,

22] Як та, що нею лізти до шпиля

23] Ми почали з учителем поволі,

24] Як душ не стало чути іздаля.

25] Простують люди до Сан-Лео, Нолі

26] І пішки до Бісмантови ідуть,

27] Але звестись на бескиди ці голі

28] Було можливим лиш для крил, мабуть,

29] Високої мети, — ще й надихали

30] Слова поета, вказуючи путь.

31] Вузьким проваллям рушили ми в скали,

32] Де камінь в небеса свій верх простер,

33] І ми собі руками помагали.

34] Коли ж здолали ми крутий бар'єр

35] І вийшли на вузеньку полонину,

36] Спитав я вчителя: "Куди тепер?"

37] Він одповів: "Мене на верховину

38] Ти супроводь, не пожалівши сил,

39] А там я вожая тобі зустріну".

40] Але стрімкий був велетенський схил,

41] Який величніш за пряму здіймався,

42] Що нею ріжеться квадрант навпіл.

43] І я почав, бо віддих затинався:

44] "Лишаєш, батьку, ти мені сліди,

45] Пильнуй, щоб я їх повсякчас тримався"

46] "Синочку, хоч на камінь той зійди", —

47] Він вимовив, вказавши над собою

48] Серед урвистих скель облом гряди.

49] Од слів його я сповнився снагою,

50] Поповз за ним по кручених стежках

51] І, зрештою, на камінь став ногою.

52] І сіли так ми, щоб у нас в очах

53] На схід була дорога страхітлива, —

54] Приємно глянуть на відбутий шлях.

55] Спочатку вниз дививсь я, та вразлива

56] Увага йшла до сонця, бо зливавсь

57] На нас ранковий промінь десь ізліва.

58] Поет примітив, як я дивувавсь,

59] Що в сяйнім повозі їздець крилатий

60] Між нами й Аквілоном просувавсь,

61] І пояснив мені: "Якби Близнята

62] Були близ дзеркала, що ясно так

63] Повинне на всі сторони палати, —

64] Ми бачили б, що світлий зодіак,

65] Коли не хибить путь його безмежна,

66] Підходить під Возів небесний знак.

67] Збагнеш, від чого справа ця залежна,

68] Дізнавшися, що мають і Сіон,

69] І ця гора, йому супротилежна,

70] Єдиний обрій за твердий закон,

71] Півсфери ж дві, і що стезя надхмарна,

72] Де коні гнав бездольний Фаетон,

73] Отут, по цьому схилу, незабарна,

74] А там іде по тому, навпаки, —

75] І мисль твоя тоді не буде марна".

76] "Звичайно, — відповів я, — зір швидкий

77] Ніколи ще не був такий у мене,

78] Як нині, хоч мій розум затяжкий.

79] Незміряних кружінь кільце вогненне,

80] Що вчені звуть екватором його,

81] Лежить, між нами й сонцем полонене,

82] Як я добрав з пояснення твого,

83] Звідсіль на північ, хоч його ж євреї

84] На південь мають від шпиля свого.

85] Та не зневаж цікавості моєї:

86] Чи довго йтиме стежка ця важка,

87] Що важко навіть глянути на неї?"

88] А він мені: "Гора оця така,

89] Що ти спочатку тільки йти не в силі,

90] А вище — стане там хода легка.

91] Отож, коли для тебе стануть милі

92] І любі над усе стежки оті,

93] Мов плавний рух човна по тихій хвилі;

94] Коли ти дійдеш до кінця путі, —

95] Там тільки й зможеш на спочинок сісти,

96] Оглянеш сам усі місця святі".

97] Не встиг поет сказать цієї вісті,

98] Хтось поруч вимовив: "Аби знаття,

99] Що ти раніш не перестанеш лізти".

100] Обидва роздивились до пуття

101] Й побачили ізліва каменюку,

102] Що не помітив ні поет, ні я.

103] Ми підійшли. Там сіло на прилуку,

104] У холодок багато душ нудних,

105] Що в лінощах зневажили спонуку.

106] Одна, найслабша, мабуть, із слабких,

107] Собі руками обхопила ноги

108] Й поклала мляво голову на них.

109] "О пане мій, — я мовив, — глянь на цього,

110] Бо він — таки справжнісінький лежух,

111] Мов ліньки за сестер рідніші в нього".

112] Насилу повернув обличчя дух

113] І, ледве зиркнувши від стегон вище,

114] Сказав: "То й лізь, коли такий ти зух!"

115] Його впізнав я і, хоч гнувся нижче

116] Й від втоми важко дихати було,

117] До нього приступив. Коли ж я ближче

118] Спинився, трохи він підвів чоло

119] Й спитав: "То втямив ти, чом сонце Воза

120] З-за лівого твого плеча тягло?"

121] Його рвучкі слова й незграбність пози

122] Були такі, що мимохіть всміхнувсь

123] І мовив я: "Не по тобі ллю сльози,

124] Бельаква, та скажи, чом тут приткнувсь?

125] Чи, на своїх ждучи, об камінь сперся,

126] Чи до колишніх звичок повернувсь?"

127] А він: "Чого б я, брате, вгору дерся, —

128] Мене б прогнав Господній птах від брам,

129] Бо слід гріхів і досі ще не стерся.

130] Мене й лишило небо цим місцям

131] На цілий строк мого земного віку,

132] Який лінивсь віддать я молитвам.

133] Бо слово має тут користь велику,

134] Як з серця йде, що взнало благодать.

135] А нам усім — лиш нидіти без ліку".

136] Поет рішив, що годі зволікать,

137] І вимовив: "Іди, піднісши око, —

138] На полудні не може сонце ждать,

139] Бо піч уже ступає на Марокко".

ПІСНЯ П'ЯТА

1] За вожаєм пішов, не поспішавши,

2] Й смиренно не підводив голови,

3] Коли, на мене пальцем показавши,

4] З юрби позаду хтось гукнув: "Диви,

5] Крізь другого не йде проміння з дива,

6] І він собі ступає, як живий!"

7] Я озирнувсь і вгледів, як щаслива

8] Цікаво роздивляється юрма

9] Мене, мене і темну пляму зліва.

10] "Чого хвилюється твій дух дарма,

11] Чому баритись? — вчитель мій промовив. —

12] Таж діла до їх слів тобі нема!

13] За мною йди, і хто б не марнословив,

14] Будь наче горда вежа кам'яна,

15] Що не схитне її ніякий повів.

16] У кого думка думку обмина,

17] Не скоро той зустрінеться з метою,

18] Штовхають-бо гадки одну одна".

19] Що міг сказать я, крім "Іду з тобою!"?

20] І у рум'янцях зашарівсь густих —

21] Змиває часом краска гріх собою.

22] А душі далі йшли, їх крок не тих,

23] І линуло молитви стоголосся,

24] "Помилуй мя", журливе, стих у стих.

25] Як глянули, що світлу довелося

26] З моїм зіткнутись тілом, — спів ущух,

27] І "О!" хрипке і довге протяглося.

28] І начебто гінці, за духом дух,

29] До нас підбігло двоє й попросило:

30] "Назвіть себе та ублажіть нам слух".

31] Учитель їм: "Перекажіть ви сміло

32] Отим, хто розпитатись вас послав,

33] Що в нього справді з м'яса й крові тіло.

34] Коли їм стежку тінню він урвав,

35] Хай, взнавши істину, його вшанують,

36] Щоб він для них колись в пригоді став".

37] Так прудко води в горах не шумують,

38] І промені, які несуть нам суш,

39] У серпні хмар так швидко не руйнують,

40] Як кинулись гінці назад, між душ,

41] Аби до нас всім роєм приєднатись,

42] Неначе вершники, що мчать чимдуж.

43] "Це люд, приречений весь час тинятись,

44] Біжить благать тебе, — сказав поет, —

45] Ти слухай їх, але не смій спинятись".

46] "О душе, йдеш ти до щасливих мет

47] З тим самим тілом, даним ще ізроду...

48] Та не стреми так свій неспинний лет!

49] Кого впізнаєш з нас, щоб мать нагоду

50] Про нього на землі розповісти?

51] Чого спішиш? Чому не зменшиш ходу?

52] Нам довелось тягар гріхів нести

53] Аж до хвилини смерті не своєї,

54] Коли осяяв пломінь нас святий.

55] Розкаяні і прощені, до неї

56] Ми в мирі з Богом тихо підійшли

57] У сяйнім блиску світлої киреї".

58] А я: "Не ті в вас риси, що були,

59] І я нікого розпізнать не можу,

60] Та, духи, що для святості жили,

61] Кажіть — я все зроблю во славу Божу,

62] Во ім'я миру, що мене веде,

63] Коли із світу в світ я переходжу".

64] Сказав один: "Тут клятв ніхто не жде,

65] Тобі, як всі, й без клятви довіряю,

66] Аби ти не знесилився ніде.

67] До тебе мову перший я звертаю,

68] Прошу: як завітаєш у краї,

69] Що близ Романьї й Кардового краю,

70] То в Фано просьби принеси свої,

71] Щоб ревно там за мене хтось молився,

72] Тяжкі гріхи змиваючи мої.

73] Я звідти родом, ранами ж покрився

74] І втратив кров, яка дає життя,

75] В онуків Антенора, бо змилився,

76] Шукавши в них безпечного буття;

77] На мене ж д'Есте був лихий без міри,

78] Несправедливий більш, ніж думав я.

79] Якби тоді поїхав я до Міри,

80] То серед інших, може б, досі жив, —

81] Мене ж в Ор'яко наздогнали звірі,

82] Побіг в болото я, між комишів,

83] І там упав, бо в мулі грузли ноги,

84] І річку крові власної уздрів".

85] І другий дух сказав: "Коли дороги

86] Ти пройдеш всі, куди умом сягнув,

87] То удостой мене жалю й помоги.

88] Я з роду славних Монтефельтро був,

89] Бонконте — я, і ні Джованна мила,

90] Ніхто не дбав, щоб спини тут не гнув".

91] Спитав я: "А яка ж вина вчинила

92] Так в Кампальдіно чи біда яка,

93] Що зникла назавжди твоя могила?"

94] "О, там же, в Казентіно, до струмка, —

95] Дух відповів, — що з назвою Арк'яно

96] Від Апеннін, з-під Ермо, витіка,

97] У день страшний загибелі, нерано,

98] З пробитим горлом ледве я дійшов,

99] Червонячи весь шлях свій кров'ю з рани;

100] І язиком, зважнілим для розмов,

101] "Маріє", — встиг шепнуть, як ти вже знаєш,

102] Лишаючи тілесний свій покров.

103] Живим скажи усе, що знати маєш.

104] Господній ангел взяв мене, й грозу

105] Зчинив той, з Пекла: "Гей, чого займаєш!

106] Коли вже за одну його сльозу

107] Тому, з небес, віддасть нетлінне кара,

108] То тлінному візок я підвезу!"

109] Відомо, як у висі гусне пара,

110] А з неї в небі остигає мла,

111] І далі вже пливе блакиттю хмара.

112] До злої волі, що шукає зла,

113] Додавши глузду, зняв він дим із вітром,

114] Бо звіку здатність ця в нього була,

115] І ввечері погнав наказом хитрим

116] Од Пратоманьйо аж до Апеннін

117] Хмарину й струсонув густим повітрям,

118] Що обернув ураз на воду він, —

119] І залило притьмом яри без ліку,

120] Бо грунт не міг увесь ввібрати плин.

121] Зусюди повінь цю несло велику,

122] Що завжди в русло головне зверта,

123] Й не стримати було навалу дику.

124] І труп мій кинула бистрінь крута

125] З Арк'яно в хвилі Арно по зливанню,

126] На грудях розриваючи хреста,

127] Що з рук я склав у мить страшну, останню.

128] Мій труп тягло між заростей рясних,

129] Аж поки мулом засмоктало й тванню".

130] "Коли ти вернешся з блукань трудних

131] І кожна пригадається подія, —

132] Сказала тихо третя після них, —

133] То не забудь, прошу, й мене: я — Пія.

134] Знайшла я в Сьєні світ, в Мареммі — тьму.

135] Це знає той, кого манила мрія,

136] Я ж подала для персня перст йому".

ПІСНЯ ШОСТА

1] Коли кінчиться партія у "цари",

2] Той, хто програвсь, од люті аж пашить,

3] Повторюючи всі костей удари,

4] За другим же юрба канюк спішить, —

5] Той зайде перед ним, смикне той ззаду,

6] А той ще — збоку ближче забіжить.

7] А він іде, всіх слухаючи зряду,

8] Щось даючи, аби прохач відстав,

9] І тим рятується, на їх досаду.

10] Отак і я обличчя повертав

11] У натовпі густому на всі боки

12] Й звільнився врешті, всім-бо обіцяв.

13] Там аретинець був, що скін жорстокий

14] Сталь Гіно Такко завдала йому,

15] І той, хто впав при втечі до протоки.

16] Там зводив руки на мольбу німу

17] Новелло Федеріго й той пізанець,

18] Чий батько добрість виявив саму.

19] Граф Орсо теж був, як і смерті бранець,

20] Що заздрість принесла сердезі край,

21] Хоч, мовив, був не за гріхи вигнанець.

22] Кажу про П'єра де ла Брочча. Хай

23] Брабантська донна дбає що є сили,

24] А то опиниться між гірших зграй!

25] Скінчивши з тінями, які молили,

26] Щоб інші помолилися за них,

27] Аби найшвидше в рай вони ступили,

28] Почав я: "Десь-то у рядках своїх

29] Ти кажеш, світе мій, що не поможе

30] Молитва проти вироків святих.

31] Всі ж молять тут про милосердя Боже...

32] Невже надії їх — лише мана?

33] Чи я не так тебе тлумачу, може?"

34] А він мені: "І мисль моя ясна,

35] І їх не зрадять їхні сподівання,

36] Коли продумати усе до дна.

37] Бо не змаліє суду владування,

38] Як вмить вогонь любові зробить те,

39] Що робить довге тут перебування.

40] Коли ж писав я слово це просте,

41] Ще не могла молитва гріх обмити,

42] Для неї ще чужим було святе.

43] Високий сумнів слід твій пригнітити,

44] Зажди, чи та не ствердить це тобі,

45] Хто буде істині й уму світити.

46] Не знаю я, чи втямив ти собі,

47] Що мовлю про щасливу Беатріче,

48] Яка тебе чекає на горбі".

49] А я: "Мій проводирю, йдімо швидче,

50] Я вже не стомлююся, як колись,

51] І тінь гори поквапитися кличе".

52] Він одповів: "Ми день іти взялись,

53] Щоб путь скінчити вечором затишним,

54] Але думки ці наші не збулись,

55] І поки станеш на шпилі горішнім,

56] Той верне, хто за гору там іде,

57] І полум'ям тебе засліпить пишним.

58] Он глянь — душа сидить і нас не жде,

59] А поглядає навкруги байдуже, —

60] Хай скаже, найкоротша стежка де".

61] Наблизилися ми. Ломбардська душе,

62] Яка була велична й горда ти,

63] Яка поважна і шляхетна дуже!

64] Вона без слів давала нам пройти,

65] Лиш погляд кидала на нас вогнистий,

66] Мов лев на відпочинку, з висоти.

67] І підійшов Віргілій променистий,

68] І запитав її про зручний шлях.

69] Вона ж не побажала відповісти,

70] Та поцікавилась, в яких краях

71] І як жили ми. Ледь вожай промовив:

72] "Я мантуанець..." — раптом у думках

73] Схопився дух, як вітру ніжний повів:

74] "Ти з Мантуї! Там і моє село,

75] Сорделло я!" — І обіймав, здоровив...

76] Рабо Італіє! Скорбот житло,

77] Судно без стерника під хуртовину!

78] Не владарка земель — блудниць кубло!

79] Зачувши про кохану батьківщину,

80] Тінь благородна миттю підвелась

81] До співвітчизника, як личить сину.

82] А в тебе колотнеча здійнялась

83] Між городянами над всяку міру,

84] І вкруг стіна за ровом зіп'ялась.

85] Поглянь по берегах морського ширу,

86] Злощасна, і на себе зір зведи, —

87] Чи є куток, який радів би миру?

88] Юстініан узду був назавжди

89] Надів тобі, в сідлі ж нема нікого, —

90] Тож сором став би менший без вузди.

91] А ви, святоші, кесаря нового

92] Та посадили б до його сідла,

93] Якби ви Бога слухали живого.

94] Та кінь здичавів з неслухнянства й зла

95] Бо від острог тоді став одвикати,

96] Як ваша цю вузду рука взяла.

97] Ти ж, німцю Альберте, волів тікати,

98] Бо кінь не хоче в збруї йти твоїй,

99] А ти ж в сідло повинен був сідати.

100] Бодай Суддя правдивий присуд свій

101] На кров твою з зірок небесних кинув

102] Такий, щоб ужахнувсь наступник твій!

103] Ти з батьком рідним, що на тебе вплинув,

104] Затягнуті в зажерливості твань,

105] Дали, щоб сад імперії загинув.

106] Ти на Монтеккі й Капулетті глянь,

107] Мональді й Філіпескі, безтурботний,

108] Яких знегод зазнали та страждань.

109] Жорстокий, глянь на згин безповоротний

110] Твоєї знаті під ярмом страшним,

111] На Сантафйор сплюндрований, скорботний.

112] Ти глянь на плачучу столицю — Рим,

113] Почуй вдовину голосьбу даремну:

114] "О кесарю, чом ти не став моїм?"

115] Ти глянь на земляків любов взаємну, —

116] І якщо й слід чуттів у тебе щез,

117] Хоч здумай про свою неславу темну!

118] Скажи, Юпітере, ти ж бог чудес,

119] Що дав себе за людство розіпнути, —

120] Чи поглядаєш ти сюди з небес,

121] Чи, може, десь готуєшся звернути

122] З глибин своїх думок таке на нас,

123] Чого ми й не спроможемось збагнути?

124] Міста Італії тривалий час

125] Тиранів повні, й пнеться на Марцелла

126] Селюк як ватажок прихильних мас.

127] Флоренціє моя! Ти будь весела,

128] Тебе це слово не торкнеться ввік, —

129] Твій мудрий люд міста дивує й села!

130] Багато хто у серці правду звик

131] Ховать, щоб лук не натягати в русі, —

132] Твій люд для правди розв'язав язик.

133] Багато хто себе посад спокусі

134] Не дасть зманить. Твій люд — не те, повір:

135] Його не кличуть — сам кричить: "Беруся!"

136] Є в тебе гроші, є розважність, мир —

137] Отож лишайсь вдоволена собою!

138] Коли це правда — не страшний докір.

139] Афіни й Спарта вславлені судьбою

140] За їх державність справіку були, —

141] Та не угнатись древнім за тобою!

142] Достойна ти найвищої хвали,

143] Бо заклади, що в жовтні встановляла,

144] Півлистопада б ледве прожили.

145] Чи полічити, скільки ти міняла

146] Законів, звичаїв, монет, округ,

147] Скількох у громадянстві поновляла?

148] Коли при пам'яті, поглянь навкруг, —

149] Побачиш, що нагадуєш ти жінку,

150] Яка в перинах мучиться з недуг,

151] Метаючись без сну і відпочинку.

ПІСНЯ СЬОМА

1] Нас три й чотири рази привітавши,

2] Бо дуже він кохався в земляках,

3] Сорделло відступив, "Хто ви?" спитавши.

4] "До того ще, як по горі цій шлях

5] Достойним душам показав Спаситель,

6] Вже поховав Октавіан мій прах.

7] Віргілій я; згубив святу обитель

8] Лише тому, що віри я не знав.

9] Оце мій гріх", — так відповів учитель.

10] Мов той, хто зором дивну річ спіймав

11] І, щоб знайти до правди шлях коротший,

12] "Це так" і "ні, не так" в думках міняв, —

13] Закляк Сорделло; враз, спустивши очі,

14] До ніг Віргілієвих він схиливсь

15] І обійняв, як старшого молодший:

16] "О сяєво латинян! Це ж відкривсь

17] Тобі весь глиб, властивий нашій мові!

18] О вічна славо місць, де я родивсь!

19] Я вдячний за хвилини ці чудові!

20] Коли тебе почути гідний я,

21] Скажи, ти в Пеклі був? В якому рові?"

22] "У царстві мук дорога йшла моя, —

23] Той відповів, — по колах всіх до краю,

24] Де цнота нас вела не навмання.

25] Я не за дію — за недію маю

26] Не бачить сонця, що з його світань

27] Втішавсь ти, я ж про них лиш нині знаю.

28] Внизу місцина є, не від страждань,

29] Лише від мли смутна, немов заклята,

30] Не лютих зойків повна, а зітхань.

31] Зі мною там — безвинні немовлята,

32] Що зубом смерті вкушені були,

33] Адамова ж вина ще з них не знята.

34] Зі мною там всі ті, що не змогли

35] Іти трьома священними шляхами,

36] А іншими чеснотами жили.

37] Коли ти можеш, то піди із нами,

38] Щоб найскоріш ми опинились там,

39] Де у Чистилище є певні брами".

40] Він одказав: "Нема ніяких брам,

41] Та вештаюсь я вільно по окрузі

42] І стежку покажу, як хочеш, вам.

43] Але вже сонце на вечірнім прузі,

44] На гору ж потемки не можна йти,

45] То поміркуймо про ночівлю, друзі.

46] Тут легко гурт значних осіб знайти, —

47] Коли ти згоден, ми б до них присіли,

48] Не без утіхи з ними стрівся б ти".

49] "Як? — відповідь була. — То б не пустили

50] Вночі охочих вийти на шпилі,

51] А то у них забракло б, може, сили?"

52] Провів Сорделло пальцем по землі,

53] Сказавши: "Не здолати й риски кроком,

54] Коли вона сховається в імлі.

55] Відступиш перед мороком глибоким,

56] Бо волю він у тебе відбира

57] І робить безпорадним та безоким.

58] Тебе до себе звабить моря гра,

59] І цілу ніч в блуканнях ти змарнуєш,

60] Аж поки прийде ранішня пора".

61] І вчитель мовив: "То ходімо, чуєш,

62] Туди, де зможем провести ми час

63] З приємністю, як ти нам пропонуєш".

64] Уже ми рушили, коли нараз

65] Помітив я між кручами щілину, —

66] Такі трапляються у горах в нас.

67] "Ми підемо, — сказала тінь, — в долину,

68] У скелі вибиту без людських сил,

69] І пождемо світання там годину".

70] З височини, де ми стояли, в діл,

71] Звиваючись, тропа вела нас доти,

72] Аж поки зник і вирівнявся схил.

73] Червець, білила, жар іскристо-злотий,

74] Індійського ебену блиск живий,

75] Гра зламів, як смарагда розколоти, —

76] Усе те проти квітів і трави,

77] Якими тут вкривались пишні луки,

78] Не піднесло пихато б голови.

79] Природа-бо не тільки барви й звуки

80] Тут кидала, а й пахощі лила,

81] Чудовні творячи незнані злуки.

82] Співаючи "Владичиці хвала",

83] Присіли на квітках і травах тіні,

84] Яких од нас ховала ще скала.

85] "Аж поки сонце не зайшло в глибіні,

86] Не сходьте вниз до вінценосців тих, —

87] Так мантуанець мовив на камінні. —

88] Вам рухи й лиця тіней визначних

89] Із місця краще роздивитись цього,

90] Ніж стали б ви в долині серед них.

91] Той, хто сидить найвище і до всього

92] Байдужий, бо ніщо не веселить,

93] І хто не мовить слова ні до кого, —

94] Рудольф то імператор, що зцілить

95] Італії мав змогу тіло хворе,

96] Яке тепер ніхто не оживить.

97] А цей, чий вид йому гамує горе,

98] У землях панував, де б'є струмок,

99] Що йде з Молдави в Ельбу, з Ельби в море, —

100] Це Оттокар, який ще з пелюшок

101] Був кращий, ніж ледащо з бородою,

102] Розпутний Венцеслав, його синок.

103] Кирпань, який, збентежений судьбою,

104] Щось каже духу з добрістю в лиці,

105] Вмираючи, лілеї вкрив ганьбою.

106] Погляньте на скорботні душі ці:

107] Та в груди б'є себе, а та — дивіться —

108] З долоні робить подушку щоці.

109] Бо ж їхній син і зять, як моровиця,

110] Французьку землю знищує притьмом, —

111] їм є чого від горя й мук хилиться.

112] А той, що видається моцаком

113] І вкупі з носачем виводить фразу,

114] Оперезався гонорів паском.

115] Коли б затримався при владі зразу

116] Юнак, який чоло за ним здійма,

117] Перелилась би доблесть з вази в вазу.

118] А інших згадувать синів дарма:

119] Хай Федеріго й Джакомо на тронах,

120] Найкращого ж із спадку в них нема.

121] Нечасто бачиш у потомних гронах

122] Чесноти предків волею того,

123] Хто їх дає на просьби по законах.

124] Співає поруч носача цього

125] Ще й Педро, славою навік покритий,

126] Бо знали Пулья і Прованс його.

127] Рослину має сім'я проростити, —

128] Щастить Констанці проти всіх дружин,

129] А надто Беатріче й Маргеріти.

130] Найтихший владар сів собі один,

131] Хоч щастя в пагонах у нього вище:

132] Англійський Генріх то, Йоаннів син.

133] А той, що очі звів, стоїть найнижче, —

134] Маркіз Гульєльмо; мста за нього й лють

135] Мечем Алессандрії в бойовищі

136] Кров з Монферрато й Канавезе ллють".

ПІСНЯ ВОСЬМА

1] Була година, що наводить тугу

2] На моряків, м'якшить-бо серце їм

3] За вигуком "бувай!" смутному другу,

4] Коли новий любові пілігрим

5] Десь чує, як оплакують каплиці

6] Вмирущий день подзвінням жалібним.

7] Я кинув слухати і став дивиться:

8] Поважний дух, піднявшись, щоб була

9] Його помітна тінь юрбі столицій,

10] Склав руки; звівши до свого чола,

11] На схід поглянув, мов сказав до Бога:

12] "Байдужий я до блага і до зла!"

13] Й злетіло "Світе тихий..." з уст у нього

14] Так гаряче, побожно й ніжно так,

15] Що в млості я забув себе самого.

16] І душі підхопили, мов на знак,

17] Побожну пісню, ніжну та гарячу,

18] І очі піднесли, як і співак.

19] Скеруй свій зір на істину, читачу!

20] Спрозоріла запона, як скляна,

21] І стало видно правди зміст і вдачу.

22] Побачив я, як ця юрба значна,

23] Немов з небес чекавши благодаті,

24] Дивилась вгору, скромна, мовчазна.

25] Побачив ще, як стали наближати

26] Два ангели і кожен мав клинок,

27] Блискучий, та затуплений, щербатий.

28] Зелений, наче молодий листок,

29] Убір в зелених крилах променився

30] І легко з вітром бавивсь між гілок.

31] Один із них над нами зупинився,

32] А другий на той бік перелетів,

33] І натовп душ між ними опинився.

34] Я б любував з білявих їх голів,

35] Та зір мій відібрала їх корона,

36] Він втратив силу від сліпучих див.

37] "Вони — посли Маріїного лона, —

38] Сказав Сорделло, — повзає тут змій,

39] Вони ж — тверда від нього оборона".

40] Я озирнувсь — такий був острах мій, —

41] І в вожая сховався під габою,

42] Знайшовши в згортках захист певний свій.

43] Сорделло ж мовив: "Стріньмося з юрбою

44] Цих знатних тіней, що, мені здалось,

45] Охоче б побалакали з тобою".

46] Три кроки лиш пройти нам довелось,

47] Аж тут, немов чекав мене зустріти,

48] Уважно додивлявсь до мене хтось.

49] Не встиг ще небосхил так потемніти,

50] Щоб те в очах його й моїх запнув,

51] Що відстанню раніш було закрите.

52] Ступнув він ближче, ближче й я ступнув, —

53] Суддя шляхетний Ніно! Як приємно,

54] Що ти до злих залічений не був!

55] Він, привітавшися сердечно й чемно,

56] Спитав мене: "Під гору цю коли

57] Водою ти дістався нетаємно?"

58] "О, — мовив я, — стежки по горю йшли.

59] Нехай би, в першому житті відбуті,

60] Вони б в наступнім радість принесли".

61] І лиш мої слова були почуті,

62] Як одсахнулися й Сорделло, й він,

63] Немовби подивом великим скуті.

64] Звернувся до Віргілія один,

65] А другий до сусіди: "Встань, Куррадо,

66] І подивися на Господній чин!"

67] Мені ж він мовив: "Вдячності заради,

68] Що винен ти тому, хто приховав

69] Путі свої й блукає без поради, —

70] Мою Джованну, я прошу, настав

71] На молитви? хай слізьми щоки вмиє,

72] Бо в небо завжди чистих плач злітав.

73] Навряд чи мати в неї з горя мліє,

74] А то б свій білий зберегла покров, —

75] Колись вона за цім ще пожаліє!

76] Ось доказ, як горить в жінках любов,

77] Коли згаса її підпора гідна,

78] А зір і дотик не розпалять знов.

79] А на труні міланцева єхидна,

80] Не півник наш, галлурський, родовий, —

81] Для неї це окраса надто бідна".

82] Він мовив, на обличчі огневий

83] Світився відблиск чесної любові, —

84] Хоч не сліпучий він, та віковий.

85] А я, вдивившись в небеса чудові,

86] Все дивувався нешвидким зіркам,

87] Що сунули по коловій основі.

88] Вожай спитав: "Що, синку, бачиш там?"

89] І я йому: "Там три побачив зірки,

90] Що освітили полюс, наче храм".

91] І він: "Вони зійшли замість четвірки,

92] Яку за обрій час тепер заніс,

93] А ти уранці споглядав так зірко".

94] Сорделло тут його в обіймах стис,

95] "Ось ворог наш!" — гукнувши любій тіні,

96] Він пальцем показав кудись униз.

97] Там, в не захищеній нічим частині

98] Байраку, сунула гадюка зла,

99] Той, може, змій, що смерть приніс людині.

100] Ця клята стрічка по траві повзла,

101] Облизуючись, спину вигинала,

102] Немов тварина митись почала.

103] Не бачив я й не розповім, як гнала

104] Сторожа ангельська на небосхил, —

105] Я бачив тільки, що вона примчала.

106] Під подувом її зелених крил

107] Утік той змій, і стежкою своєю

108] Вернули вартові небесних сил.

109] А дух, до нас підкликаний суддею,

110] Весь час, як споглядала бій земля,

111] Знайомився із постаттю моєю.

112] "Хай пломінь, що веде тебе здаля,

113] На свічі стопить віск твоєї волі,

114] Щоб до емальового йти шпиля! —

115] Почав цей дух. — А як в моїм околі?

116] Я в Вальдімагрі паном хизувавсь

117] На всі навкруг місця широкополі,

118] Коррадо Маласпіна прозивавсь,

119] Не старший з тим ім'ям, того ж я дому.

120] Тут очищаюсь, бо в рідні кохавсь".

121] "О, — мовив я, — у вас я в краї тому

122] Не був, але чи хтось в Європі є,

123] Хто б не чував про землю ту відому?

124] Про вас чужинець навіть дізнає,

125] Бо чутка скрізь, незмильна, як присяга,

126] Хвалу князям, хвалу й землі дає.

127] Клянусь — хай знайдеться дійти відвага! —

128] Що внуки гідно зберігають честь,

129] Яку вам добули грошва та шпага.

130] У них, з природи й звички, вартість єсть,

131] І хай лихий глава весь світ спокусить,

132] Та їх не зманить на стежки нашесть".

133] І він: "Іди, й семи разів не мусить

134] Лягати сонце в постіль ту ж таки,

135] Яку Баран з зірних копит не струсить, —

136] Для наших вух приємні ці гадки

137] У голові твоїй прип'ято буде

138] Цвяхами, кращими за всі чутки,

139] Як вирок долі чинності не збуде".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

1] По обрію, мов із морського лона,

2] Біліючи на східному шпилі,

3] Зійшла кохана ветхого Тіфона.

4] Гра самоцвітів на її чолі

5] Холодної тварини вид створила,

6] В якої хвіст, як вістря у стрілі.

7] Там ніч два кроки вгору вже зробила,

8] Де п'ять вели розмови кругові,

9] І мусила на третім скласти крила,

10] Коли знемігсь я, мов усі живі,

11] Бо врешті надійшла хвилина рання,

12] І задрімав, схилившись на траві.

13] В годину, недалеку до світання,

14] Коли сумує ластівка в піснях,

15] На згадку, мабуть, першого страждання;

16] Коли наш розум робить вільний змах,

17] Земні турботи кинувши, зринає

18] В божественних перепочити снах, —

19] Мені приснилось, що орел ширяє

20] На дужих крилах в пір'ї золотім

21] І, цілячись на землю, небо крає.

22] Приснилося, що був я в місці тім,

23] Де Ганімед своїх покинув рідних,

24] Занесений у понадхмарний дім.

25] Гадав я: "В небесах, для себе гідних,

26] Орел шукає цілі для погонь,

27] Не полюбляючи низин огидних".

28] Приснилось, що на нашу оболонь

29] Він блискавкою впав мене забрати

30] І злинути в негаснучий огонь.

31] А там приснилось, стали ми палати, —

32] Уявний пломінь був такий страшний.

33] Що зміг моє сновиддя перервати.

34] Так, певно, затремтів Ахілл грізний,

35] Побачивши навколо край далекий.

36] Коли вві сні попав до чужини,

37] Бо мати мріяла, щоб небезпеки

38] Син, схований на Скіросі, уник,

39] Але ж і там знайшли героя греки, —

40] Як я здригнувсь, і сон мій геть утік,

41] І зблідли в мене щоки, як в людини,

42] В якої холод враз торкнувся щік.

43] Зі мною був лиш провідник єдиний,

44] Внизу десь бігли хвилі голубі.

45] І сонце небом зо дві йшло години.

46] "Не бійся і не піддавайсь журбі, —

47] Учитель мовив, — ми якраз де треба,

48] І сміливості дух плекай в собі.

49] Чистилище перед очима в тебе,

50] Поглянь — оце навкруг його стіна,

51] А там он, у проломі, вхід до неба.

52] На моріжку, де зелень запашна,

53] Уранці, як тебе лишила дія

54] І ти заснув, з'явилася жона

55] Прекрасна й дивна. "Я Лючія, —

56] Сказала, — взяти велено мені

57] Того, над ким панує сонна мрія".

58] Сорделло й інші тіні визначні

59] Зостались, а тебе вона забрала

60] На руки й вийшла, я ж — услід ясній.

61] Сюди принісши, тут тебе поклала,

62] Вказавши гарними очима вхід,

63] І водночас із сном твоїм пропала".

64] Мов той, хто, збувшись сумнівів та бід,

65] Міняє страх на впевненість і спокій,

66] Коли йому відкрився правди слід, —

67] Так я змінився в радості глибокій.

68] Вожай, уздрівши це, пішов вперед,

69] Пішов і я з ним по горі високій.

70] Читачу, бачиш, як підніс я лет,

71] Тож не дивуйся на мистецтво вище.

72] З яким про свій писатиму предмет.

73] На місце в мурі вийшли ми найнижче,

74] Де в ньому був, здавалося, пролом,

75] І вздрів стіну я, підійшовши ближче,

76] Із замкненим воротами жерлом,

77] Три східці різнобарвні й мовчазного

78] Воротаря з осяяним чолом.

79] Не зводив я очей з лиця ясного,

80] Яке таким світилося вогнем,

81] Що я не стерпів погляду жахного.

82] Сидів він із оголеним мечем,

83] Що так іскрився відблисками сталі,

84] Аж я не міг до нього стать лицем.

85] "Відповідайте і не руште далі, —

86] Він мовив, — хто вас вів? Що треба вам?

87] Глядіть, щоб не взяли вас часом жалі".

88] "Жона небесна так сказала нам, —

89] Учитель вимовив, — негайно звідци

90] Ідіть туди сміливо — брама там".

91] "Нехай жона ця стане вам в провідці, —

92] Так благородний брамник одповів, —

93] Відважно ви зійдіть на наші східці".

94] Ми підійшли. Я східець перший вздрів,

95] Лискучий, сяйний, біломармуровий,

96] Що лик мій як у дзеркалі відбив.

97] А другий з них був почорно-багровий,

98] І камінь — грубий, висохлий як є,

99] Потрісканий до самої основи.

100] Найвищим, на уявлення моє,

101] Був третій з них, порфіровий, яскравий,

102] Мов кров, що з вени раненої ллє.

103] На нього вісник праведної слави

104] Поставив ноги, сівши на поріг, —

105] Алмазним здавсь поріг той величавий.

106] Вожай мені здолати допоміг

107] Благої волі східці, дав пораду:

108] "З благаннями впади йому до ніг".

109] Я, вдаривши у груди тричі зряду,

110] Схилившися до ніг, прохання склав,

111] Віддаючись цілком йому під владу.

112] Сьома "глаголями" чоло списав

113] Мені вістрям меча він і: "Ці плями

114] Подбай в дорозі стерти!" — проказав.

115] З-під одягу свого, такого ж саме

116] На колір, як суха земля й зола,

117] Він вийняв руку із двома ключами:

118] Один був з злота, другий — із срібла.

119] В щілину білий вклав, а потім жовтий, —

120] Й на мене хвиля щастя наплила.

121] "Коли б із двох лиш одного знайшов ти

122] Або в ключах цих вийшла б ґандж яка, —

123] Сказав він, — то у браму б не-зайшов ти.

124] Один дорожчий, другий для замка

125] Потрібніший і вимагає вміння,

126] Бо саме він пружину відмика.

127] Іще я маю від Петра веління,

128] Щоб краще я відкрив, аніж замкнув,

129] Як хтось мені до ніг складе моління".

130] Тур браму він всередину штовхнув,

131] Сказавши: "Йдіть; нема-бо стежки в висях

132] Тому лиш, хто б свій зір назад звернув".

133] І кожна стулка брами об завісах

134] З металу, що співає, мов сурма,

135] Повільно обернулася на списах.

136] Тарпейська брама не гула сама

137] Отак, коли із нападом зухвалим

138] Забрала чесного Метелла тьма.

139] Та я почув із громом небувалим,

140] Що голос чийсь молитву десь веде:

141] "Тебе, — лунало ніжно, — Бога хвалим".

142] Проте було, як і інакше де,

143] Як і у нас частенько може бути,

144] Коли із хором враз орган гуде:

145] Слова то чути добре, то не чути.

ПІСНЯ ДЕСЯТА

1] Коли ми стали по той бік порогу,

2] Який моторна хитрість обмина,

3] Воліючи покручену дорогу,

4] Замкнулась знову брама голосна, —

5] Це я почув. Якби я озирнувся,

6] Чим виправдалась би моя вина?

7] Ми йшли вузьким шляхом, що простягнувся

8] В глухій розпадині туди й сюди,

9] Як в морі вал — набіг і вбік війнувся.

10] "Нам тут потрібні вмілість і труди, —

11] Почав вожай, — не вийти б ненароком

12] Звідтіль і звідси на свої ж сліди".

13] І ми таким повільним надто кроком

14] Посунули, що на спочин зайшов

15] Щербатий місяць шляхом одиноким,

16] Аж поки ми із кам'яних заков

17] Не вийшли на вершок стрімкої скелі,

18] Там, де гора униз пішла ізнов.

19] Я — стомлений, обидва — невеселі,

20] Непевні, досягли ми площини,

21] Відлюднішої, ніж тропа в пустелі.

22] Дорога йшла стрілою вздовж стіни,

23] Між прірвою й скалою край обриву

24] Й три людські зрости мала ширини.

25] Уступ тягнувсь направо і наліво,

26] І, скільки вистачало сил в очах,

27] Не видно змін було у нім, на диво.

28] Нога на цей ще не ступила шлях,

29] Коли побачив я перед собою

30] Широкі обводи по стрімчаках,

31] Всі біломармурові, із різьбою,

32] Що проти них не тільки Поліклет,

33] Сама природа вкрилася б ганьбою.

34] От ангел, щойно мов скінчивши лет,

35] Приносить вість, виплакувану звіку,

36] Про мир на всій землі, мету всіх мет,

37] З майстерністю на всю стіну велику

38] Зображений в величній красоті,

39] Не схожий на подобу без'язику,

40] Мов "Радуйся!", клянусь, казав він тій,

41] Що обертає, благосна, ключами,

42] Які любов хоронять в чистоті.

43] А вид її, осяяний словами,

44] Що "Се раба господня", виглядав,

45] Неначе образ, литий за взірцями.

46] "Для іншого увагу теж зостав", —

47] Сказав моєї керівник надії,

48] Що близько серця в нього я стояв.

49] І тут помітив я позад Марії,

50] Між образів, як вирослих з землі,

51] І обіч з тим, хто вів мене до мрії,

52] Іще картину, врізану в скалі.

53] Я обійшов Віргілія і вп'явся

54] У постаті на мармуровім тлі.

55] Ковчег, страшний для того, хто хапався

56] За діло не своє, тягли бики,

57] І віз під ним неначебто хитався.

58] Сім хорів створювали співаки,

59] І в мене сперечалось око з вухом:

60] Таки є звуки! Ні, нема-таки!

61] У зору спірка йшла також із нюхом

62] Про дим з кадильниць — витвір різьбаря, —

63] Чи пахне він, чи ні кадильним духом?

64] Перед ковчегом, сяйним, як зоря,

65] Ішов танцюючи псалмист побожний,

66] Що вищий був і менший за царя.

67] А на палаці — бачить міг би кожний —

68] Мелхола сумно поглядала вниз,

69] Як і належить пані цій вельможній.

70] Пішов я від Мелхоли й переніс

71] На інші образи свою увагу,

72] Вони ж біліли на увесь карниз.

73] Змальовано тут славу і повагу

74] Монарха, що чеснот його талан

75] Григорія подвигнув на звитягу.

76] Великий імператор цей — Траян.

77] Вдова, ридавши, за вузду спиняла

78] Коня в найліпшого з нехристиян.

79] Навкруг у корогвах з орлом стояла

80] Кіннота, і нечутна іздаля

81] Десь військова сурма похід співала.

82] Сердешна жінка наче примовля:

83] "Скарай убивць мого, владарю, сина.

84] Хай і мене поглине з ним земля!"

85] Він каже: "Кари не втече провина,

86] Як вернемо". Вона: "Ти б хоч зирнув,

87] А то ще набіжить лиха година,

88] Й не вернеш ти". А він: "Я б не вернув, —

89] Наступник зробить". А вона: "Що в тому,

90] Як викона хтось те, що ти забув?"

91] А він: "Веде обов'язок додому,

92] Бо справедливість дужча од війни,

93] І жалість заступає путь відому".

94] Для кого не існує новини,

95] Той тут створив для всіх видиму мову,

96] Нову для нас, бо ми — землі сини.

97] І поки милувавсь я знову й знову

98] На образи покори, любі тим,

99] Хто знає руку різьбаря чудову, —

100] "Багато духів кроком нешвидким, —

101] Шепнув поет, — з мого підходять боку, —

102] Угору ми за ними вслід ходім".

103] На все нове пожадливому оку

104] Слова ці стільки додали снаги,

105] Що вмить на стежку глянув я широку.

106] Хотів би я, читачу дорогий,

107] Щоб ти не знітивсь, звірившися чуду,

108] Як саме Бог велить платить борги,

109] І в формі мук побачив би полуду,

110] Бо суть настане після всіх страждань,

111] Які скінчаться в день Страшного суду.

112] Почав я: "Вчителю, там суне, глянь,

113] Щось неподобне зовсім, незбагненне,

114] І сповнивсь я непевності й вагань".

115] І він мені: "Моє хоч око вчене,

116] Та їх придавлює такий тягар,

117] Що помилився погляд навіть в мене.

118] Ти краще придивися до примар,

119] Що йдуть під брилами уздовж дороги, —

120] То й зможеш уявити ступінь кар".

121] Пихатий християнський роде вбогий,

122] В сліпих думках у тебе голова:

123] Ногам ти віриш, хоч задкують ноги.

124] Хіба не бачиш ти, що ми черва,

125] Що з нас метелик ангельський виходить

126] І мчить туди, де істина жива?

127] Чом півнем розум твій себе поводить?

128] Не знаєш ти, що ми — комахи, глей,

129] Де розвій лиш невивершений бродить?..

130] Коли як слупи статуї людей

131] Стоять, і кожна стелю підпирає,

132] Притиснувши коліна до грудей,

133] То вигляд їх несправжніх мук звертає

134] На справжні муки глядачів чуйних;

135] Я також співчуття звернув безкрає

136] На більш чи менш зігнутих духів тих,

137] Яких згинали більші й менші брили,

138] Й здавалося, найбільш терплячий з них

139] Немов зітхав: "Немає більше сили!"

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

1] "Наш Отче, ти, який живеш на небі

2] Не через те, що замкнений у нім,

3] А люблячи істот, близьких до Тебе!

4] Іменню й силі будуть хай Твоїм

5] Од всіх створінь хвала і слава щирі,

6] Подяка й захват духом всесвятйм!

7] Твоє до нас хай прийде царство в мирі,

8] Інакше відшукати вірну путь

9] Не може розум у всесвітнім ширі!

10] Як волю в жертву в небесах здають

11] Всі ангели, співаючи "Осанна!",

12] Хай на землі тим шляхом люди йдуть!

13] Хай нині нам спаде щоденна манна,

14] Без неї-бо пустельний світ страшний

15] І відстає квапливість ненастанна!

16] Як ми вини даруєм, хоч вони

17] Страждань нам завдають, так, благодійний,

18] Нам цнот не зважуй, а даруй вини!

19] Чеснотам нашим захисте надійний,

20] Удари відвертай, подай снаги,

21] Бо спокушає ворог нас постійний.

22] Останнє просим, Боже дорогий,

23] Не нам, бо нам уже не допоможе,

24] А тим, що йдуть за нами, Всеблагий!"

25] Отак, благавши милосердя Боже

26] За себе і за нас, вони несли

27] Каміння, на важке сновиддя схоже.

28] Під різним тягарем поволі йшли,

29] Утомлені, зажурені хилились,

30] Щоб змиті плями світу з них були.

31] Як треба, щоб ми тут за тих молились,

32] Хто в муках нас не забуває там,

33] Де корені од волі відділились!

34] Допомогти б їм, щоб збулися плям,

35] Якими світ забруднює людину,

36] І, чисті й вільні, віддались зіркам!

37] "О, хай вам швидше випростає спину

38] Той милосердий, що надасть вам крил

39] У небесах ширяти без упину!

40] Скажіть, як вийти нам хутчій на схил,

41] Що нас би вивів на жадані сходи,

42] І як найменше витратити сил,

43] Бо тіло це, Адамове з породи,

44] Якого не ввібрала ще земля,

45] Важкої, дуже втомної природи".

46] І відповідь, неначе й не здаля,

47] Тому, за ким ішов я цими днями,

48] Нас досягла не знати звідкіля

49] Й така була: "Ідіть направо з нами,

50] І тут очам відкриються місця,

51] Де можна йти немертвими ногами.

52] Якби не заважала брила ця,

53] Що нахиляє лоб мені пихатий

54] І змушує не піднімать лиця,

55] Я б глянув, хто, живий, себе назвати

56] Не хоче, і настійність би моя

57] Умовила за мене попрохати.

58] Значного був тосканця сином я,

59] Гульєльмо він Альдобрандеско звався, —

60] Ви, сподіваюсь, чули це ім'я.

61] До того предками я хизувався

62] І видатними подвигами їх,

63] Що в серці навіть спогад не з'являвся

64] Про спільну матір; зневажав я всіх,

65] Тому й помер, як сьєнець кожен знає,

66] А в Кампаньятіко — всі, до малих.

67] Омберто я; пишання це безкрає

68] Мене зоставило без голови,

69] І весь мій дім од нього лихо має.

70] Зніс брилу я на шлях цей коловий

71] І, поки Бог мої припинить муки,

72] Мерцем роблю, як не робив живий".

73] Понурившись, сумної мови звуки

74] Я вислухав; тут інший дух зирнув

75] На мене з-під своєї каменюки,

76] Побачив, упізнав мене, гукнув

77] І вгору очі, скуті як в залізі.

78] На превелику силу повернув.

79] "О, — мовив я, — невже ти Одерізі,

80] Агобйо слава й слава ремесла,

81] Як зве Париж, "освітлювання в книзі"?"

82] Відмовив: "Слава, брате, вся пішла

83] Тепер до Франко, юного болонця,

84] Мені ж зосталась крихітка мала.

85] Колись же їй, приємнішій од сонця,

86] Я, мавши кожний натяк за лихий

87] На неї наклеп, був за оборонця.

88] Отут спокутується гріх пихи.

89] Я б тут не був, якби не вчув я Бога,

90] Ще змогу маючи робить гріхи.

91] О марна славо з голосу людського!

92] Якщо нема глибоких корінців,

93] То незабаром всохне крона вбога.

94] Чув Чімабуе, що з усіх митців

95] Найкращий він, але з приходом Джотто

96] Загал суворіше його судив.

97] Цей Гвідо в мовному мистецтві — злото,

98] Як з тим зрівнять, а може, хтось з'явивсь,

99] Хто і тому, й цьому завдасть турботи.

100] Бо гомін світу — вітер лиш: він звивсь,

101] Хвилюючись і тут і там у гоні,

102] Й змінив ім'я, як в напрямі змінивсь.

103] В чім слава через сотні літ по сконі?

104] У тім, що члени дряхлістю примне,

105] Чи в тім, що вмреш, казавши "папи", "моні"?

106] А сотні років — щось таке ж дрібне

107] Супроти вічності, як рух бровою

108] Проти дороги в небо зоряне.

109] Цього, що ледве йде переді мною,

110] Колись-то знав народ в Тоскані всій, —

111] Тепер лиш Сьєна згадує порою

112] Вождя, який здобув пошану їй,

113] Долаючи Флоренцію шалену, —

114] Там блуд лишився, де був гонор в ній.

115] На барву слава — з травку одноденну,

116] І той за мить знебарвлює її,

117] Хто родить на землі її, зелену".

118] І я: "Втишаються чуття мої

119] Од цього слова, а бундючність в'яне.

120] Але про кого ці слова твої?"

121] "Це Провенцано, — він сказав, — Сальвані.

122] Тут за зухвальство він іде тепер,

123] Якому сьєнці всі були слухняні.

124] Пішов він з каменем, як тільки вмер.

125] Так борг платити випадає зухам,

126] Хто на землі занадто кирпу дер".

127] А я: "Коли там, під горою, духам,

128] Які покинули земний покров,

129] Свій строк життя перед покутним рухом

130] (Як час не зменшиться від молитов)

131] Потрібно зважувати власні вади, —

132] То як сюди так швидко він дійшов?"

133] "Він, бувши, — той сказав, — на версі влади,

134] Пихи позбувся раптом і притьма

135] На площі став благать уклінно ради

136] За друга, що його взяла тюрма,

137] Нестерпно люта Кардова закова,

138] Тремтівши тілом перед усіма.

139] Я замовкаю. Знаю, — темна мова,

140] Та скоро вже дбанням співгородян

141] З'ясуєш значення цього ти слова.

142] Цим вчинком він собі полегшив стан".

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

1] Неначе два бики в ярмі одному,

2] З обтяженою тінню ми були,

3] І вчитель мій не бачив зла у тому.

4] Коли ж гукнув: "Тепер вперед пішли,

5] Бо тут потрібно, щоб весло й вітрило

6] Не зупиняючись човна вели", —

7] То зараз випростав своє я тіло,

8] Як слід робить, коли рушаєш ти,

9] А лихо ще думки твої обсіло.

10] Я, мріючи дістатися мети,

11] За любим вчителем пішов охоче,

12] І дуже легко стало так іти,

13] Коли він мовив: "Опусти-но очі,

14] Бо не завадить знати до пуття,

15] Дорогу тим, хто збочити не хоче".

16] На згад про тих, хто зник без вороття,

17] В церквах лежать надгробком їх подоби,

18] Які були вони ще за життя,

19] Й доводять до плачу з журби й шаноби:

20] Нерідко колють спомини жалом

21] Чутливе серце, сповнене жалоби.

22] Отак і тут дорога вся цілком

23] Від муру аж до самої безодні

24] Була в малюнках пензлем і пером.

25] Впізнав я отого, хто благородні

26] Над всі створіння риси мав і, мить

27] Просяявши, в глибини впав холодні:

28] Впізнав я Бріарея, що лежить,

29] Жорстоко вдарений стрілою з неба,

30] Й морозом смертним все навкруг темнить;

31] Впізнав також Палладу, Марса й Феба,

32] Що прозирають, збройні ще, з отцем

33] В порубаних гігантах млу Ереба;

34] Впізнав Немврода, що з сумним лицем

35] Глядить на сеннаарців гордовитих

36] Під вежею з нескінченим вінцем;

37] Тебе, Ніобо, й жах в твоїх залитих

38] Слізьми очах впізнав я на шляху

39] Поміж семи й семи дітей забитих;

40] Тебе, Сауле, й смерть твою лиху

41] Од власного меча на тій вершині

42] Гелвуї, що навік лишив суху;

43] Тебе, дурна Арахно, в павутині,

44] Яку зіткала ти сама собі,

45] Уже півпавуком, в тужній одміні;

46] Тебе, о Ровоаме, в боротьбі

47] З підданцями: тікаєш в колісниці,

48] А стріли царські не страшні юрбі;

49] Ще образ був на бруку, мов на криці,

50] Як матері помстився Алкмеон

51] За всі її нові прикраси ниці:

52] Ще образ був, як в храмі, між колон,

53] Сеннахеріб, кривавлячи порфіру,

54] Синами вбитий, впав на власний трон;

55] Ще образ був, з яким тріумфом Кіру

56] Гукнула Тамірі звитяжно й зло:

57] "Жадав ти крові — тож хлебчи надміру!", —

58] Ще образ був, як врозтіч утекло

59] Все ассірійське військо по долинах,

60] Як Олоферна тіло полягло.

61] Впізнав я Трою в попелі й руїнах...

62] О Іліоне! Твій гіркий кінець

63] Зображено в страхаючих картинах.

64] Та хто ж пера та пензля був знавець,

65] Який фігури з тінню зладив строго

66] Й разюче для умів і для сердець?

67] Мрець вигляд мав мерця, живий — живого.

68] Ніхто б не міг у дійсність прозирнуть,

69] Як я, що зору не підвів свойого.

70] Тож діти Євині хай кирпу гнуть,

71] Хай задаються, замість поглядати,

72] Яка погана під ногами путь!

73] Ми гору обійшли вже набагато,

74] І сонце рухалось куди хутчій,

75] Ніж міг наш розум клопітний гадати,

76] Коли сказав мені учитель мій,

77] За ким я йшов: "Зведи-но погляд вище,

78] Залиш своїх думок печальний рій,

79] Дивися, он підходить ангел ближче,

80] Служниця ж шоста дня — уже її

81] Скінчився строк — іде все нижче й нижче.

82] Вдягни в пошану слів своїх рої,

83] Бо вкаже він короткий шлях нагору,

84] А день біжить і цей, як всі твої".

85] Я звик, що він мене усю цю пору

86] Постійно вчить не гаяти хвилин,

87] І зразу осягнув пораду скору.

88] В убранні із сіяючих тканин

89] Наблизилась до нас істота біла,

90] Сліпучіша од всіх морських перлин.

91] Розкривши руки й розпростерши крила,

92] Сказала: "Йдіть, очищені серця,

93] Он сходини лежать — на брилі брила".

94] Як рідко має відгук мова ця!

95] О людство, ти ж споріднене лазурі,

96] Чом падаєш без сил од вітерця?

97] Тут ангел нас провів на сходи в мурі,

98] Змахнувши по чолу моїм крильми,

99] І мандри обіцяв нам непохмурі.

100] Як в місті із відмінним ладом, ми

101] До храму, що панує над долами,

102] По Рубаконте з іншими людьми

103] Підводилися зручними ходами

104] (Коли споруджені були вони,

105] Ні книг, ні мір не гидили ще плями), —

106] Так вирубані в товщині стіни

107] Тут сходини вели у друге коло,

108] Але цей хід занадто був тісний.

109] Пішли ми, й в серце захватом вкололо:

110] "Блаженні духом нищії" завів

111] Хтось раптом ніжним голосом зокола.

112] Ах, як цей шлях ні на один з шляхів

113] У Пеклі не скидався! Тут-то співи,

114] А там прокльони й стогони мерців.

115] Як рушили ми сходами терпливо,

116] Важкий внизу, в долині, кроку вдар

117] Враз незрівнянно легшим став, на диво.

118] Тож я: "Учителю, який тягар

119] Із мене знято, що пропали болі

120] І легко я дійшов би аж до хмар?"

121] Він одказав: "Коли ще й ті глаголі,

122] Які лишились в тебе на чолі,

123] Хоч майже стерті, зникнуть всі поволі.

124] Чим далі йти ми будем від землі,

125] Тим радісніш ногам і легше буде

126] Підводитися по крутій скалі".

127] І я вчинив тоді, як чинять люди,

128] Аби дізнатись, що на голові,

129] Коли на це їм вказують зусюди:

130] Вони підносять руку, а то й дві,

131] Щоб замінити з поміччю такою

132] Звичайні очі, тут недійові.

133] Я звів правицю, повен неспокою,

134] Шістьох лиш літер на чолі торкнувсь

135] З накреслених безсмертною рукою.

136] Помітив це мій вождь і усміхнувсь.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

1] Зійшли ми аж на верх камінних сходів,

2] Де вдруге вужчала височина

3] Що розгрішає всіх, хто б нею сходив.

4] І тут карниз, дорога і стіна

5] Вилися, як і нижче, безкінцеві,

6] Але була в них менша довжина.

7] Художникові тут і сницареві

8] Роботи не було: каміння й брук

9] На колір видавалися свинцеві.

10] "Тут про пораду наш даремний гук, —

11] Сказав поет. — Стояти ж нам без діла —

12] Це завдавать собі лиш зайвих мук".

13] Приглянувшись до сяйного світила,

14] Узяв він віссю руху правий бік

15] І ліву обернув частину тіла.

16] "О ясне сонце, під яким я звик

17] Упевнено в дорогу вирушати,

18] Веди нас далі, як вело, — він рік. —

19] Ти, що світам даєш блискучі шати,

20] Хай з незліченних сяючих зірок

21] Нас твій лиш промінь має проводжати!"

22] Ми рушили й пройшли в короткий строк

23] Із милю (на земну узявши міру),

24] Бо воля нам прискорювала крок,

25] Як вчули ми, що дух шугнув по ширу,

26] Та бачити його не довелось, —

27] Скликав на бенкет він любові й миру.

28] Ще, пролітаючи, промовив хтось

29] "Вина не імуть" голосом високим,

30] І вітром слово мимо понеслось.

31] Воно ще чулось в мороці безокім,

32] А вигуку "Орест — це я!" ушам

33] Було не втримати хоч ненароком.

34] Спитав я: "Батьку, що за голос там?"

35] Аж третій поруч пролунав поволі:

36] "Любіть того, хто зло вчиняє вам!"

37] І добрий вчитель: "В цім карають колі

38] Гріх заздрощів і душам завдає

39] Бич, плетений з любові, гострі болі.

40] Вузда ж на грішників бряжчить своє,

41] І протягом покутної стежини

42] Подібних звуків, мабуть, сила є.

43] Та крізь повітря подивись на стіни

44] І ти побачиш, скільки тут сумних

45] Сидить, оперши о каміння спини".

46] Розкривши очі, я помітив їх,

47] Примушених до каменя тулиться,

48] В киреях, як на колір — кам'яних,

49] І, підійшовши глянути на лиця,

50] Почув: "Маріє, помолись за нас!",

51] "Михайле, Петре, всі святі, моліться!"

52] Навряд чи хто знайшовся в наш би час,

53] В чиїх би грудях смуток не з'явився

54] Від тих, чий вигляд знов мене потряс,

55] Бо я, коли до них так придивився,

56] Що помічав їх кожний рух малий,

57] Відчув, як сум тяжкий крізь очі лився.

58] Здалось, в волосяницях всі були,

59] Підтримувані ближчого плечима,

60] І разом тиснулися до скали.

61] Так старцеві з незрячими очима

62] Під стінами розгрішних пожадань

63] Сліпий сусід чоло плечем підтрима,

64] Щоб не благанням і дощем ридань

65] Додати співчуття в серця високі,

66] А й жалюгідним виглядом страждань.

67] Як сонця не побачать сліпоокі,

68] Так небо глянуть не дало на світ

69] Цим тіням, лишеним у тьмі глибокій,

70] Бо вії в них в'язав залізний дріт,

71] Як шовк — в яструбеняти молодого,

72] Якому дику лють скоряє гніт.

73] Я бачив їх, не бачений, а з того

74] Занепокоївся, зніяковів,

75] І озирнувсь на вчителя свойого,

76] А він таємним думам одповів

77] І, дозвіл давши мовити без страху,

78] Сказав: "Питай, але без зайвих слів".

79] Віргілій рухався тим боком шляху,

80] Де уповзала круча вниз крива

81] І зяяла безодня, повна жаху.

82] По цей же бік здавалось, мов співа

83] Юрба страждаючих бездольних духів

84] І сльози бігли з-під жахного шва.

85] Звернувсь до них і: "Хто б мене послухав, —

86] Почав я, — з тих, хто сяєво здійма

87] Метою чистих всіх душевних рухів?

88] Хай найясніша благодать сама

89] Розвіє піну вашого сумління

90] Й очистить річку вашого ума!

91] Почути вас — моє палке стремління,

92] Чи тут латинські душі є, скажіть,

93] Щоб міг я вислухати їх веління?*

94] "О брате, тут навічно всіх держить

95] Як жителів міських єдине місто,

96] До смерті ж хтось в Італії мав жить", —

97] Так голос десь озвався проречисто,

98] І я пішов на нього навпростець,

99] До тіней, що тримались, мов намисто.

100] Одна з них виявляла нетерпець...

101] Скажу на запитання: як же саме? —

102] Тяглась-бо підборіддям, як сліпець.

103] Сказав їй: "Душе, змалена сльозами,

104] Тобі, мабуть, хтось мову розріша, —

105] Хто ж ти і звідкіля, скажи словами".

106] "Була я сьєнка, — мовила душа, —

107] Між інших тут мене трима надія

108] Того діждатись, хто не поспіша.

109] Сама носила я ім'я Сапія,

110] Мене ж, Софії-мудрості на зло,

111] Про зло для ближніх тільки й гріла мрія.

112] Послухай, що мені колись було,

113] Й не думай, що про сказ тобі збрехала.

114] Як зморшки вкрили вже моє чоло,

115] Під Колле наша армія програла

116] І з бойовища у ганьбі втекла, —

117] Цього жадав їй Бог, а я благала.

118] Я радістю охоплена була

119] Найбільшою з усіх, коли навалу

120] Подужаних очима обвела,

121] Й, задерши в небо голову зухвалу,

122] Мов дрізд в одлигу: "Не боюсь тебе!" —

123] Гукнула Богу, збуджена до шалу.

124] Хотіла потім врятувать себе,

125] Та боргом затулило б вхід чудесний

126] Розкаяній у небо голубе,

127] Коли б не П'ер Гребінник благочесний,

128] Який за мене сльози лив рясні

129] Й зродив надію на чертог небесний.

130] Але хто ти? Слова твої ясні,

131] Ти маєш очі широко розкриті

132] І дишеш мовлячи, здалось мені".

133] "У мене очі, — я сказав, — зашиті

134] Теж будуть, та недовго, согрішав

135] Із заздрощів не дуже я на світі.

136] Не з тим я зовсім почуттям кружляв

137] Там, нижче, й розум мій, уяви повний,

138] Немовби камінь на мені лежав".

139] Сказала: "Хто ж твій провідник чудовний,

140] Що ти про поворот гадаєш свій?"

141] І я: "Оцей, хто тут стоїть, безмовний.

142] Я теж, як всі, хто ще не вмер, живий.

143] І ти скажи прохання сокровенне,

144] Щоб я й для тебе крок зробив малий".

145] Відповіла: "Це все нове й знаменне,

146] І ласка Божа на тобі сія,

147] Тож в молитвах не забувай про мене.

148] Всім найдорожчим заклинаю я:

149] Подбай, як знову підеш по Тоскані,

150] Щоб піднеслась між рідних честь моя,

151] їх знайдеш ти в пустоголових стані,

152] Де в Таламоне з порту вийшов глум,

153] Як з флотом на казковій річці Дьяні, —

154] Бо в адміралах всякий легкодум".

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

1] "Це хто повз нас іде, хоч ще навіки

2] Смерть не дала ширяти тут і там,

3] І розтуля, й склепляє він повіки?"

4] "Не знаю, хто він, знаю, що не сам.

5] Ти ближче, так почни привітну мову,

6] Щоб не боявсь одповідати нам".

7] Так двоє тіней кинули по слову,

8] Одна одну старавшись підвести,

9] І підняли обличчя крізь закову.

10] Одна з них мовила: "О душе, ти

11] Прямуєш в небо, не лишивши тіла, —

12] Зроби ж нам втішну ласку, сповісти,

13] Звідкіль ідеш? І чим ти заслужила,

14] Що нагорода в тебе є така,

15] Яку дістати б кожна з душ хотіла?"

16] І я: "В Тоскані річка є вузька,

17] Що, свій початок взявши в Фальтероні,

18] Сто миль неутомимо протіка.

19] Там я з'явивсь у смертній оболоні,

20] А називать моє ім'я — дарма:

21] Його не досить знають ще сторонні".

22] "Як намір твій досяг мого ума,

23] То йдеться, зрозуміло всім, про Арно", —

24] Сказала тінь, що не була німа.

25] І друга мовила: "Мабуть, не марно

26] Він зараз назву річки проминув?

27] Хіба про чудисько говорять гарно?"

28] І дух, який питання це почув,

29] Так одповів: "Не знаю: хай би скоро

30] Із річкою весь діл її загув!

31] Бо з витоку її із гір (Пелоро,

32] Одірвана від пасма висота,

33] Панує десь удалині просторо)

34] До вустя аж, що воду поверта

35] У море, звідки небозвід розвіяв,

36] А в річку знов вода зібралась та, —

37] Цураються чеснот, неначе зміїв,

38] Чи то якесь нещастя в цих краях,

39] Чи інше щось-то плодить лиходіїв.

40] Ті, хто живе по клятих берегах,

41] Із власною природою не в ладі,

42] Мов паслись на Цірцеїних лугах.

43] Спочатку в порченім свинячім стаді,

44] Що гідне жолудів, не страв людських,

45] По вбогій річка ця тече леваді,

46] А там стікає до дворняг лихих,

47] Гавкучих, та з негострими зубами,

48] І верне пику, зневажавши їх.

49] Чим далі, то скоріше мчить пісками

50] Зловісна, нещаслива річка ця

51] Серед собак, які стають вовками.

52] І, визволившись раптом із кільця,

53] Біжить поміж шахраюватих лисів,

54] Що не бояться жодного сильця.

55] Я не замовкну, хоч той вуха звісив.

56] Хай пам'ята, що все це не байки,

57] Що справжній дух мої слова підвисив.

58] Я бачу, в гай край лютої ріки

59] Заходить твій племінник полювати,

60] А здобиччю йому стають вовки.

61] Та й ну живе їх м'ясо продавати

62] І різать їх, немов старих тварин, —

63] У них — життя, а честь — у себе брати.

64] А гай стає з кривавих цих годин

65] Такий, що протягом тисячоріччя

66] Не зеленітиме ніколи він".

67] Мов той, хто, вражений сумною річчю,

68] Якийсь-то роблячи непевний рух,

69] Зміняє вираз радого обличчя, —

70] Так і душа, напружуючи слух,

71] Вмить засмутилась, знітилась без сили,

72] Почувши, що промовив гнівний дух.

73] Слова цього й лице того збудили

74] До них мою увагу, я й спитавсь,

75] Як звуть їх і чого б вони хотіли.

76] І дух, що з першим вигуком звертавсь,

77] Сказав мені: "Ти ждеш од мене звука,

78] Якого я від тебе не діждавсь.

79] Та Бог — твій захист і твоя зарука,

80] А благодать — як місяцевий лик;

81] Отож ти знай, що Гвідо я дель Дука.

82] Так пломінь заздрощів мене пропік,

83] Що як, бувало, бачу радість в кому,

84] Ти б в мене бачив зеленавість щік.

85] Я тут з того насіння й жну солому.

86] О людство! Чом кохаєшся ти в тім,

87] Коли йому завада — ось у цьомуі

88] А це — Ріньєр, якого знатний дім

89] Да Кальболі пригадує смиренно,

90] Бо не зрівнятись у чеснотах з ним

91] Ані потомкам, що живуть шалено,

92] Ні всім, хто збудував собі житло

93] Між По й горою, й морем, аж до Рено.

94] Там всі ґрунти так зіпсувало зло

95] І стільки там отруйного коріння,

96] Що путнє щось уже б і не зросло.

97] Де добрий Ліцйо, Гвідо де Карпінья,

98] Манарді вчений, Траверсаро П'єр?

99] Перевелись романців покоління!

100] В Болоньї замість Фабро хто тепер?

101] В Фаенці, перейнявши Фоско вдачу,

102] Хто б зріс в мізерії й величним вмер?

103] Тосканцю, не дивуй, що гірко плачу,

104] Як Гвідо згадую да Прата я,

105] А Уголіно д'Адзо де побачу?

106] Тіньйозо Федеріго де сім'я?

107] Споруди Анастаджі й Траверсарі

108] (Там спадщина чеснот їх, де й моя!)?

109] А дами й рицарі! В якому чарі

110] Блискучих їх трудів і їх забав

111] Любов і чемність виступали в парі!

112] О Бреттіноро', чом ти не зникав,

113] Як вся твоя сім'я й ще дехто гідний,

114] Щоб ухилитись від злочинних справ?

115] Хвала Баньякавало — він безплідний.

116] А Кастрокаро — сором, Коньйо — теж,

117] їх замок стане всяким графам рідний.

118] В Пагані знов родитимуть без меж.

119] Хоча їх Демон у труну з собою

120] Не візьме всю неславу їхніх веж.

121] О Уголін де' Фантолін! З тобою

122] Гаразд, бо вже нема чого гадать,

123] Що вкриє хтось твоє ім'я ганьбою.

124] Іди, тосканцю! Хочеться ридать,

125] А не казати про нащадків злого!

126] Такі думки лиш серце нам гнітять".

127] Ми знали, що шляхетні душі строго

128] Пильнують нас; вони були німі,

129] То значило, що ми знайшли дорогу.

130] Нараз, коли ми рушили самі, —

131] Мов грім, що небо пронизав безкрає,

132] Розлігся голос у свинцевій тьмі:

133] "Хто стрінеться — мене забити має!"

134] І раптом щез, неначе грому вдар,

135] Що, хмару розпанахавши, зникає.

136] Ще слух наш не спочив од тих примар,

137] Як знов на всю загуркотало силу,

138] Неначе вдруге вдарило із хмар:

139] "Я —Аглавра, обернута на брилу!"

140] І крок назад ступив я, щоб зійтись

141] З поетом і вхопити руку милу.

142] Повітря заспокоїлося скрізь,

143] І він сказав: "Щоб людям не загинуть,

144] Міцні вудила їм би придались.

145] Але ви кидаєтесь все поглинуть,

146] І вудка ворога вас тягне враз, —

147] Вузда й поради мудрі марно линуть.

148] На себе глянуть небо кличе вас,

149] Показуючи світ в красі блискучій,

150] А ви у землю дивитесь весь час, —

151] За це вас і карає Всевидючий".

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

1] В ту мить, як третя скінчилась година

2] Й не відчинялось ще світань вікно

3] На сфері, жартівливій, мов дитина,

4] Як сонцю тут було, коли воно

5] До надвечір'я рухалося скоса,

6] А вдома північ залягла давно.

7] Проміння блиснуло нам просто в носа,

8] Тому що ми всю гору обійшли

9] Й світило нам на заході знялося.

10] Я, глянувши, що промені несли

11] Вогонь могутній тисячоязикий

12] І досі ще не бачені були,

13] Руками затулив собі повіки

14] І захисний зробив для зору вал,

15] І сяєво розбилося на бліки.

16] Як промінь, од води або дзеркал

17] Відбитий, скаче під небес склепіння,

18] Зберігши в цьому русі весь свій пал, —

19] Цим і відмінний промінь від каміння,

20] В якого зовсім не високий скік,

21] Як нам посвідчує мистецтво й вміння, —

22] У мене вдарили за бліком блік,

23] І світло, хоч відбите, так засяло,

24] Що вмить я очі відвернув убік.

25] "Це що там, милий батьку, заблищало

26] Яскраво і нестерпно для очей, —

27] Спитав я, — й за хвилину більше стало?"

28] "Засліплює тебе, як всіх людей,

29] Сім'я небесна, — відповів до мене, —

30] Вказать нам шлях і присланий оцей.

31] Ти скоро звикнеш бачити священне

32] Й блаженства з ним збиратимеш плоди,

33] Наскільки, звісно, це тобі здійсненне".

34] Ми ближче підійшли, і нам радий

35] Промовив ангел, чарівний на вроду:

36] "Тут ширше, ніж внизу, ідіть сюди!"

37] Я вчув, коли ми рушили по ходу,

38] "Блаженні милостивії";цей спів

39] Та й ще "Радій, звитяжцю" йшли зісподу.

40] Підводячись з поетом, я схотів,

41] Аж поки досягнем щабля нового,

42] Послухати учителевих слів

43] І з запитанням підійшов до нього:

44] "Що дух з Романьї в думах мав своїх,

45] Казавши про заваду в цім для того?"

46] А він мені: "Його втягнув цей гріх

47] В запізно збагнену глибінь страждання,

48] І радить він уникнуть сліз гірких.

49] Вас із достатком зв'язують бажання —

50] Чим більше вас, тим менше припаде,

51] І з заздрощів народяться зітхання.

52] Коли ж любов до вишніх сфер веде

53] Угору ваше почуття безкрає,

54] То в ваше серце гіркота не йде, —

55] Бо там чим більше кожен промовляє:

56] "Це спільне", — тим багатший він стає,

57] Тим більше милосердя в нім палає".

58] "Тепер потрібне слово знов твоє, —

59] Озвався я, — щоб обминуть облуду,

60] Бо сумнів серце сповнює моє.

61] Та як же так: бо шмат дрібніший буде,

62] Якщо ділить його на всю юрму,

63] Аніж коли б стояло менше люду".

64] А він мені: "Даєш весь час уму

65] Вгрузати в щось, земних дрібничок повне,

66] І з світла завжди робиш ти пітьму.

67] Оте добро, безмежне й невимовне,

68] Яке в любов, у небеса стремить, —

69] Мов промінь, що на світло мчить чудовне.

70] Добра тим більшає, чим більш горить,

71] А милосердя ллється по потребі,

72] Отож чеснота виростає вмить.

73] Чим більше душ збирається у небі,

74] Тим більш любов єднає їх рої,

75] Що віддзеркалюють любов між себе.

76] Як неясні тобі слова мої,

77] То скоро Беатріче погамує

78] І ці, й всі інші запити твої.

79] Та поспішай, бо ще тебе плямує

80] П'ятірка літер, чистоти ж чола

81] Дійти сльоза покутна попильнує".

82] Хотів сказати я: "Тобі хвала...", —

83] Та вже на коло ми нове звелися,

84] І мова місце зорові дала.

85] І тут мене мов підхопило в висі,

86] Й здалося, ніби я побачив храм,

87] Куди учені натовпом зійшлися.

88] А жінка примовляла коло брам

89] По-материнськи ніжно: "Сину любий,

90] Чом стільки клопоту завдав ти нам?

91] Ми ж з батьком скрізь розшукували згуби,

92] Засмучені обоє". І пропав

93] Цей привид, як вона склепила губи.

94] Тоді в сльозах жіночий вид постав, —

95] Стає стражданням ця вода краплиста,

96] Коли її на очі гнів пригнав.

97] Казала жінка: "Як владар ти міста,

98] Що бились за його ім'я боги,

99] Бо квітне тут наука пломениста,

100] Скарай того, хто доні дорогій

101] Зухвало стан обняв, о Пісістрате!"

102] А чоловік, спокійний та благий,

103] їй слово одказав ясне й крилате:

104] "Що ж візьмем для ненависті й злоби,

105] Якщо ми для любові хочем страти?"

106] Я бачив шал нестямної юрби,

107] Як юнака вона каменувала

108] Під вигуки: "Добий його! Добий!"

109] Він похиливсь під смертю, що поклала

110] Його на землю, а в його очах

111] Небесна брама ясно поставала.

112] Круг нього вирував убивства жах,

113] А він за вбивців у сльозах молився,

114] Звертавсь до Бога в болісних словах.

115] Коли від внутрішніх видінь звільнився

116] Й до зовнішньої дійсності вернувсь, —

117] Збагнув, що в мріях я не помилився.

118] І проводир на мене озирнувсь,

119] Мов на розбудженого, й зауважив:

120] "То що тобі? Чого ти похитнувсь?

121] З півмилі є, як ти раптово зважив

122] На щось стороннє й зразу шкутильгнув,

123] Немов себе вином чи сном обтяжив".

124] "О добрий батьку, ти б лишень почув

125] Що сталось, — мовив я, — мара побожна

126] Пробігла, поки я кульгавим був".

127] А він: "Крізь сотню навіть масок можна

128] Побачити, мов крізь прозоре скло,

129] Твої думки, хай з них минуща кожна.

130] Не сховано від тебе це було,

131] Аби відкрив ти серце водам миру,

132] Що вилива предвічне джерело.

133] Не так питав тебе, як той, хто віру

134] В свій зір лиш має й квапиться спитать

135] В мерця, який упав на землю сіру.

136] Я ж запитав, щоб сил ногам надать.

137] Так треба спонукати бездіяльних,

138] Які марнують час чи просто сплять".

139] Ми тихо йшли до небокругів дальніх,

140] Віддаючись розмовам щирим тим,

141] У вечорових одблисках прощальних.

142] Аж звідкілясь насунув раптом дим,

143] Хмариною, чорнішою від ночі,

144] Нас обгорнувши мороком густим.

145] Цей дим заповнив нам легені й очі.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

1] Тьма Пекла та беззоряної ночі,

2] Коли незміряної довжини

3] Хмарину чорну вихор мне й клубоче,

4] Не навела б тієї пелени

5] На зір мені, як дим цей непрозорий,

6] Такий жорстокий і такий жахний.

7] Вожай мій був на допомогу скорий,

8] А що не міг я розтулить повік,

9] То руку дав мені він для опори.

10] Немов сліпець, який держатись звик

11] Поводиря, чиє дбання щоденне

12] Від небезпек його рятує вік,

13] Я теж посунув крізь хмурне, шалене

14] Це димне місце за поводирем,

15] Що говорив: "Не відставай од мене".

16] Чув голоси я, молитви з плачем,

17] Щоб зглянувсь на покутних агнець Божий

18] І зняв гріхів обтяжливий ярем.

19] І кожен вів мотив, на інші схожий,

20] А всі зливались в звуках чарівних,

21] Утворюючи ладний хор і гожий.

22] "Учителю, то співи душ смутних?" —

23] Спитав я. Він.; "Ти вірно розмишляєш,

24] І вузол гніву — тут весь клопіт в них".

25] "То хто ж ти, що про нас так розмовляєш

26] І йдеш в диму між нашої юрми,

27] Мов час календами ще виміряєш?"

28] Отак чийсь голос вимовив з пітьми.

29] Отож учитель проказав: "Озвися

30] Й спитай, чи зійдем нині вгору ми".

31] І я: "Ти, що, очистившись, у висі

32] Творцеві принесеш прекрасний дух,

33] Зі мною йди, на чудеса дивися".

34] "Піду з тобою, поки вільний рух, —

35] Він одповів, — та в цім диму постилім

36] Потрібен нам не зір, а тільки слух".

37] І я почав: "Нагору йду я з тілом,

38] Яке ще смерть не бралась розкладать,

39] І вже пройшов устріч пекельним силам.

40] А що мене осяла благодать

41] І проводжати забажалось Богу

42] Стежками, що не дано всім топтать, —

43] Не приховай, з чийого ти порогу,

44] Чого ж іще прошу від тебе я,

45] То це вказати нам з пітьми дорогу".

46] "Я був ломбардець, Марко на ім'я,

47] Любив чесноту, мудрості знайому.

48] Чи нині в них влуча стріла чия?

49] Хто обира наверх тропу відому?" —

50] Так мовивши, додав він: "Помолись

51] За мене, як дістанешся додому".

52] І я: "Клянусь, якщо дійду колись,

53] Зробити це, та зараз дай пораду,

54] Бо знов у мене сумніви знялись,

55] Та ще й сильніші, на мою досаду,

56] Бо правда слів твоїх без боротьби

57] З недавно сприйнятим доходить ладу;

58] Чеснота зникла, повен світ ганьби,

59] Як сказане тобою те ж доводить.

60] Він дихати не може від злоби.

61] А люд ніде пояснень не знаходить, —

62] Тож запитання не зневаж мого:

63] Чи то зірки, чи сам собі він шкодить?"

64] Зітхання в нього стало зойком: "О!"

65] І він почав: "Ти мною не погребуй,

66] Та світ сліпий, і ти — дитя його.

67] Ви завжди все приписуєте небу,

68] Мовляв, зірки весь час і тут, і там

69] Всім рухають на власну лиш потребу.

70] Тоді було б не дано зовсім вам

71] Свободи волі й вищої подяки

72] Діянням добрим, осуду — гріхам.

73] Зірки штовхають, не скажу — на всякий

74] Вас вчинок, а як навіть би й сказав,

75] То світло вирізня добра познаки.

76] Якби свободний вибір ваш повстав

77] Проти зірок уже в найпершім ділі,

78] То протягом життя б усе здолав.

79] Свободні, ви підлеглі вищій силі

80] Й природі кращій: вам вони дають

81] Думки, не зв'язані зірками в тілі.

82] Тож світ звертають на неправу путь

83] Самі живі, у смертних вад в полоні.

84] Простеж, як докази до цього йдуть.

85] Не роджена душа лежить у лоні

86] Того, хто з нею, мов дівча ясне,

87] Все бавиться, тримаючи в долоні.

88] Душа простенька, тямлячи одне:

89] Як радісно було Творця їй бавить,

90] Вернути прагне щастя чарівне

91] І помиляється буває: славить

92] Мізерне щось, звеличує без меж,

93] Як нею вождь а чи вузда не править.

94] Потрібні, як вузда, закони; теж

95] Потрібні трони, звідки б додивлятись

96] У Місті правди до священних веж.

97] Закони є, та хто б за них мав братись?

98] Ніхто, бо чільний пастир хоч жує

99] І ремиґає, — він, проте, без ратиць.

100] Його ж отара верне на своє:

101] Як той же харч в вождя, що в неї зроду,

102] То іншого вона не визнає.

103] Отак призвів поганий напрям ходу

104] До того, що весь світ угруз в гріхах,

105] І винуватити не варт природу.

106] От Рим, що дав закони у віках,

107] Два сонця мав, по одному в окрузі,

108] Що світський осявали й Божий шлях.

109] Та перевищило одне в напрузі.

110] Меч воїнський і пастирське жезло,

111] Хоч зв'язані, але не стали друзі,

112] Стикаються безбоязно, та зло.

113] А що з насіння впізнають рослину,

114] Помисли, що із цього б нам зросло!

115] Де поять Адідже із По рівнину,

116] Колись жили там рицарства взірці,

117] А Федеріго як почав руїну,

118] То сповнились підлоти землі ці,

119] Там убезпечені лише бувають

120] Тремтячі перед чесністю людці.

121] Ще, правда, там три діди доживають,

122] В яких юнак воює з стариком,

123] Та, щоб Господь покликав, дожидають:

124] Коррадо да Палаццо з добряком

125] Герардо й Гвідо да Кастель, якого

126] Французи звуть ломбардським простаком.

127] Тож всім скажи, що римська церква вбога,

128] Силкуючись зліпити двоє влад,

129] Бруднить обидві і себе ж до того".

130] "О Марко, — мовив я, — з твоїх порад

131] Узнав я правду і закон той слушний,

132] Що спадки взяв у Левієвих чад.

133] Хто ж цей Герардо, мудрий, благодушний,

134] Уламок згаслих прастарих колін,

135] Лихій сучасності докір незрушний?"

136] І він озвався: "Обійдись без кпин

137] Або спокус, тосканцю, бо, здається,

138] Що згинув добряка Герардо й тлін.

139] Інакше він ніде у нас не зветься,

140] Хіба ще Гаїним ім'ям святим.

141] Ну, далі я не йду. Хай вам ведеться!

142] Я бачу, мерехтить зоря крізь дим.

143] Це ангел блискотить там поміж духів.

144] Мені ще рано зустрічатись з ним".

145] Він так сказав і більш мене не слухав.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

1] Згадай, як в Альпах потрапляв, читачу,

2] Ти в хмару й наставала сліпота,

3] Що всю породу відзнача кротячу;

4] Й коли густа, волога пара та

5] Нарешті рідшала і мерехтіла

6] Ясного сонця смуга золота, —

7] То уявляв уже ти лик світила,

8] Як я уздрів цю силу вогняну,

9] Коли на заході вона світила.

10] Я руку вчителя свого міцну

11] Вчував, виходячи з тієї тучі.

12] Вже низ гори готовий був до сну.

13] О ти, уяво! Мчиш мене на кручі,

14] Й нічого в захваті не чую я,

15] Хай з сотень сурм оркестри б'ють могучі.

16] Тебе хто зрушить, як мовчить чуття?

17] Та зрушить світло, небесам властиве,

18] А Божа воля вишле з небуття.

19] Обернення на пташку нечестиве,

20] Щонайгарнішу між пташок-співух,

21] Враз уявилося мені мінливе.

22] Та, зосередившись в думках, мій дух

23] Від мене все стороннє геть відкинув

24] І зовсім знечутив мій зір і слух.

25] В уяві десь розіп'ятий пролинув,

26] Що клекотіли в нім зневага, гнів,

27] Пиха, і, нерозкаяний, він гинув.

28] А поруч грізний Артаксеркс сидів

29] Із вірною Есфір'ю й Мардохеєм,

30] Славетним щирістю і діл, і слів.

31] Пропали цар з царицею, з євреєм

32] Та з Аманом, як пара пропада,

33] Коли потік всихає, вкритий глеєм.

34] Лавінія з'явилась молода

35] В сльозах, із зойком: "Ой яка з тобою,

36] Владарко-мати, скоїлась біда?

37] Щоб не було розлуки із дочкою,

38] Себе ти вбила — й розлучились ми,

39] І не когось — тебе нема зі мною!"

40] Як під нежданим світлом сон німий

41] Ховається в кутки, мов звір до пущі,

42] Вмираючи із залишками тьми, —

43] Так зникли привиди скороминущі,

44] Коли засяло, мов зоря якась,

45] Яскравіша, ніж в нас зірки найдужчі.

46] Вдивлявсь я в даль, що вільно простяглась,

47] Та голос мовив: "Тут є шлях нагору", —

48] Й моя увага вмить перенеслась.

49] Він гостроти надав моєму зору

50] Й бажання глянути на вістуна,

51] І в далину я озирнувсь прозору,

52] Але, як зіркість слабшає ясна,

53] Коли виходить сонячне палання, —

54] Ослабла так і в мене враз вона.

55] "Божественний цей дух не жде благання,

56] А любо вказує, що стежка там,

57] Сам, як завжди, ховаючись в сіяння.

58] Він робить те, що слід робити й нам:

59] Той, хто чекає на смиренну мову,

60] Ладен уже відмовить прохачам.

61] Хай ноги коряться звертання слову!

62] Скоріш ходім, завидна щоб дійти,

63] А то світанку ждати мусим знову".

64] Так вчитель мовив, повен чистоти,

65] І тільки я на сходинку квапливо

66] Ступнув, щоб швидше верха досягти,

67] Вчув обвів крил і мову чарівливу:

68] "Блаженні миротворці, бо в серцях

69] У них нема ненависного гніву".

70] Останній промінь, вказуючи шлях

71] Для ночі, високо в зеніт піднявся,

72] І зорі заблищали в небесах.

73] "О доблесте, чом я без сил зостався?" —

74] Казав собі я сам, бо відчував,

75] Як поступово з сходів уступався.

76] Нового кола східець там сягав,

77] Де стали ми, мов корабель на ріні,

78] Коли до берега свого він став.

79] Я вслухався, чи може звук долине,

80] А то злетить іздалека луна,

81] І вчителеві мовив по хвилині:

82] "Яка покутується тут вина,

83] Мій добрий батьку? Хай ослабли ноги, —

84] То в мене, в тебе ж мова ще міцна".

85] І він: "Карає мляву до незмоги

86] Любов до блага — зміцнення її,

87] Бо ледар ледь веслом б'є шлях вологий.

88] До мене приверни думки свої

89] І, поки стоїмо, плоди чудовні

90] Збереш — од слів моїх урожаї.

91] Творець і твір любові завжди повні, —

92] Почав він, — знаєш, сину, цей урок —

93] В одміні чи природній, чи духовній.

94] У першої немає помилок,

95] А друга чи у виборі, чи в силі

96] Зробити легко може хибний крок.

97] Та поки в неї є високі цілі,

98] Низькі ж не тиснуть душу без кінця,

99] Тоді гріховні втіхи їй не милі.

100] Коли ж вона до зла веде серця

101] Або захоплює їх понад міру,

102] То твір тоді іде проти творця.

103] Ти бачиш, отже, що любов ту щиру

104] Слід розглядать як вічне джерело

105] І блага й зла, яке ламає віру.

106] Любов ця відганяє завжди зло

107] Од любого; тому й створіння Боже

108] Себе зненавидіти б не могло.

109] А створена істота буть не може

110] Не зв'язана з Творцем міцним зв'язком,

111] І їй ненавидіть його негоже.

112] Отож ця думка правильна цілком.

113] Крізь вашу твань в любові шлях троїстий,

114] Любиме ж зло — для ближнього є злом.

115] Той сподівається ще вище сісти,

116] Як шани хтось позбудеться й жезла

117] І втратить владу й одяг урочистий.

118] Той, щоб од нього слава не пішла,

119] Бо хтось до неї буцім став моститись,

120] Йому найгіршого бажає зла.

121] А той од кривд не знає, де подітись,

122] Ненавидить когось палким чуттям

123] І дихає жадобою помститись.

124] Потрійна ця любов каралась там,

125] Внизу. Я ж мову присвячу любові,

126] Яка ганьбить ті блага зіпсуттям.

127] Всі, блага прагнучи на кожнім слові,

128] Щоб душу заспокоїти в житті,

129] Його шукать собі хоч де готові.

130] Холодні, мляві, неретельні, ті,

131] У кого в серці забарне горіння,

132] Спокутують отут, по каятті.

133] Ще благо є — без щастя, без радіння,

134] Воно не є щасливим та ясним,

135] І не благі в нім суть, плоди й коріння.

136] Любов, що надто упада за ним,

137] Спокутується в колах трьох горішніх,

138] А що їм дано, трьом шляхам смутним, —

139] Я не скажу: побачиш сам на грішних".

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

1] Великий вчений закінчив промову

2] І пильно в очі зазирнув мені,

3] Питаючись, чи маю сумнів знову.

4] Мене пекли цікавості вогні,

5] Та я мовчав, а у собі карався:

6] "Йому набридли розпити смішні".

7] Помітивши, що більш я не питався,

8] Хоч і жадав, — мій батько дорогий

9] Мене зохотив, бо до мене вдався.

10] Тоді я: "Вчителю, дає снаги

11] Твій пломінь, щоб ці очі розгляділи

12] Усе, чому ти надаси ваги.

13] То, може, ще розкажеш, батьку милий,

14] Про ту любов, що ти до неї звів

15] Усі — благі і протилежні — сили".

16] "Спрямуй сюди свій ум, — він одповів, —

17] І помилки збагнеш тих сліпооких,

18] Що іншим стали за поводирів.

19] Бо, створена для почуттів глибоких.

20] Душа стремить приємному устрій,

21] Потрапивши в полон утіх високих.

22] Тоді ваш розум уявляє річ

23] І вимальовує її звабливо,

24] Аж та ввижається душі увіч.

25] Як пристрасть виросте, стає на диво

26] Любов'ю, ба природою вона

27] Й захоплює в утісі вас жадливо,

28] І, як вогонь, спахнувши, почина

29] У небо прагнути, ген-ген у висі,

30] Бо там навкруг — його речовина,

31] Так квапиться душа віддатись втісі —

32] Не терпить цей духовний рух оков,

33] Аж поки мрії всі ще не збулися.

34] Тепер наочно бачиш ти, що знов

35] Неправду твердить дехто незугарний,

36] Мовляв, похвальна всяка в нас любов.

37] Усяка-бо любов, на погляд марний,

38] Є гарна зроду — а бува, на глум,

39] Негарним виливок, хоч віск і гарний".

40] "Твої слова і мій уважний ум

41] Поняття склали про любов чудовні,

42] Та не розвіяли непевних дум, —

43] Сказав я: — Як любов приходить зовні,

44] То для душі заслуги в тім нема,

45] Чи праведні в нас вчинки, чи гріховні".

46] А він: "Скажу усе щодо ума,

47] А з іншим всім, до віри приналежним,

48] То Беатріче справиться сама.

49] В сутті, од речовини незалежнім,

50] Та з нею в непоривному зв'язку

51] Є здатність із могуттям необмежним.

52] її не видно в жодному кутку,

53] А виявляється вона у чині,

54] Немов життя рослини у листку.

55] На першого осягнення причині

56] Не знаєтесь — вона в запоні мли,

57] Як перших пристрастей ті глибочіні,

58] Що в вас існують, наче у бджоли

59] Потреба медом повнити колоди, —

60] Й водінням цим — ні гани, ні хвали.

61] Для згоджування з волею, з природи

62] Закладено в вас здатність міркувать,

63] Що помага вам на порозі згоди.

64] Отож у вас є змога обирать

65] І змога є щоразу осягнути,

66] Чи буде з цього зло, чи благодать.

67] Хто мислить і досяг самої суті,

68] Той вроджену свободу визнає,

69] На ній мораль оперта має бути.

70] Коли ж любов велика настає

71] Лише тому, що неминучість кличе, —

72] Ви вільні погасить чуття своє.

73] Цю благородну здатність Беатріче

74] В слова "свобода волі" убира.

75] Не забувай цього при вашій стрічі".

76] Над північ до високого шатра

77] З'явився місяць, розігнавши зорі,

78] Сліпучіший од мідного відра,

79] І рушив небом по тропі прозорій,

80] Де сонце йде тонуть, як бачить Рим,

81] Між сардів з корсами в вечірнім морі.

82] Шляхетний дух, що П'єтола із ним

83] Найбільш славетна в Мантуанськім краї,

84] Ізняв тягар у розумі моїм.

85] Пропали дум непевних чорні зграї.

86] Я був після поетових речей,

87] Мов той, хто пада з ніг, бо засинає.

88] Та раптом сон утік мені з очей,

89] Коли почувся ззаду крик шалений.

90] До наших наближаючись плечей.

91] Як береги Асопу та Ісмени

92] Колись вночі дивилися на біг

93] Фівян у празник Бахуса священний,

94] Так в цьому колі бачити я міг,

95] Що добра воля та любов погнали

96] Покутні тіні по кільцю доріг.

97] І зараз же повз нас вони промчали

98] В нестримнім потягу до чистоти,

99] І дві з них перші у сльозах кричали:

100] "Марія в гори квапилася йти,

101] А Цезар, не затримавшись в Марсільї,

102] В Ілерду поспішав — перемогти".

103] "Мерщій, мерщій! Не гай часу в свавіллі

104] Та без любові, — так гукав ще хтось, —

105] Зазеленіє благодать в зусиллі".

106] "О душі, в кому полум'я знялось

107] Там, де раніш не жевріло нічого,

108] Ані чуття до іншого когось,

109] Цього — кажу я правду вам — живого

110] Піднятись на вершину порива,

111] То де найближчий є тут шлях для нього?"

112] Такі були вождя мого слова,

113] І хтось із духів одповів: "За нами

114] Ідіть — там отвір сходи відкрива.

115] Такі ми повні світлими чуттями,

116] Що не спиняємось; і я б тужив,

117] Якби нечемним здався перед вами.

118] Абат в обителі Сан-Дзено, жив

119] В Вероні я при добрім Барбароссі,

120] Який в Мілані скорб та сум лишив.

121] А той, кому ногою довелося

122] В могилу стать, оплаче монастир

123] І лад, який панує в ньому досі,

124] Бо син його, спотворений на взір

125] Породою, і тілом, і душею,

126] Найменше дбає про любов та мир".

127] Можливо, тінь гукала ще; за нею,

128] Проте, ми йшли на відстані значній,

129] А це зберіг я пам'яттю своєю.

130] І той, хто був порада й провід мій.

131] Сказав: "Поглянь, як на бігу ці душі

132] Укусів завдають нудьзі жахній".

133] "Ті, хто пройшов по морю, як по суші, —

134] Гукало двоє, — в мандрах полягли,

135] Йордан же сприймуть юні очі й уші.

136] Ті, що відмовились і утекли

137] Од подвигів Анхізового сина,

138] Себе ганьбі повсюдній прирекли".

139] Коли од них звільнилася стежина,

140] Бо всіх поспішливих заніс порив,

141] У мене думка виникла єдина,

142] А з неї кольористий рій злетів —

143] Таке було цікаве різновиддя,

144] Аж очі із утіхи я закрив,

145] І думи обернулись на сновиддя.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА

1] У час, коли не линуть рештки спеки

2] До Місяця, бо в зоряних полях

3] Долають їх Земля й Сатурн далекий;

4] Коли зі сходу йде по небесах

5] Фортуна геомантова велика,

6] А ззаду вже ясніє сонця шлях, —

7] Мені приснилась жінка — недоріка,

8] Кульгава, косоока та без рук,

9] Обличчя ж мала, як той мрець-каліка.

10] Я розглядав її, і, мов той сук

11] Під сонцем кригу паростком ламає,

12] Під зором тим ліг зрозумілий звук

13] їй на язик; я вздрів, що стан спрямляє

14] Вона, і краска грає на лиці,

15] Як почуття любовне вимагає.

16] Вона, знайшовши звук на язиці,

17] Співати стала так, що полонена

18] Була моя увага в цім сильці.

19] "Я, — почала, — я ніжна та сирена,

20] Чий спів людей чарує в млі морській,

21] І тьмарить розум їх жага вогненна.

22] З дороги звів Улісса голос мій,

23] І всіх принадить тих моя щедрота,

24] Хто в пісні закохається моїй".

25] Спокусниця ще не закрила рота,

26] Як заступила враз її сильце

27] В жіночу постать втілена чеснота.

28] "Віргілію, Віргілію, хто це?" —

29] Вона сказала. Він же приступився,

30] Вдивляючись у пресвяте лице.

31] Роздерши одяг, що на грудях збився,

32] Вона весь оголила їй живіт,

33] І я від смороду аж підхопився.

34] Коли я знову подививсь на світ,

35] Поет сказав: "Будив тебе я тричі,

36] Шукаймо шлях до бажаних воріт".

37] Я встав, і далі рушили ми швидше.

38] У сяйві дня сіяла висота,

39] З-за спин же сонце сяло на узбіччі.

40] Я ззаду йшов, немов людина та,

41] В якої голова з думок похила,

42] Мов половина арки у моста,

43] Коли якась промовила нам сила:

44] "Ви підійдіть, тут сходи", — і в посла

45] Небес у мові лагідність яскріла.

46] Мов лебідь, розпростер він два крила,

47] Провів нас обережно за стіною,

48] Що грізну кручу колом обнесла.

49] Змахнув пером по лобі й наді мною,

50] "Блаженні плачущії, з їх-бо сліз, —

51] Сказав, — зросте їм радість супокою".

52] "Чому замислився, уткнувшись вниз?" —

53] Спитав вожай, коли пішли ми вгору,

54] А вісник одлетів у блиску риз.

55] І я: "Такого у думках роздору

56] Через останню я зазнав мару,

57] Що під ногами загубив опору".

58] "Побачив чародійку ти стару, —

59] Сказав він, — пані у подальших колах?

60] Побачив, як її розкрити гру?

61] Та кинь; стопою бий по скелях голих,

62] Не зводь очей з примани, що кружить

63] Цар вічно буде в вічних видноколах".

64] Як сокіл поглядає, що лежить

65] У пазурах, і, на мисливця слово

66] Зірвавшись, вмить до здобичі спішить, —

67] Так я, з тих слів наснагу мавши знову,

68] Нарешті подолав східцями схил

69] Крізь кам'яну вузьку й круту закову

70] І, опинившись в п'ятому із кіл,

71] Побачив душі, що лежать в риданнях,

72] Лицем у ґрунт, явивши небу тил.

73] І шепотіли у гірких стражданнях

74] Вони: "Прильпне душа моя землі", —

75] І потопав псалом в сумних зітханнях.

76] "Обранці, в кого муки не малі

77] Маліють з мрій про правосуддя вище,

78] Порадьте шлях на дальші нам щаблі!"

79] "Коли ви не лежать, а далі йти ще

80] З'явились, кожен з вас свій крок направ

81] Десницею до крутояру ближче".

82] Питав поет, і нам відповідав

83] Хтось спереду, і уловив я в очі

84] Того, хто співрозмовником нам став.

85] Я в вічі глянув вчителю, й охоче

86] Він рухом дозвіл дав на те мені,

87] Чого, як зір мій промовляв, він хоче.

88] Виконуючи думи потайні,

89] До того підійшов я запитати,

90] Чиї слова подобались ясні,

91] І мовив: "Душе, молиш благодаті,

92] Без неї ж не піднімеш голови,

93] Та перестань хоча б на мить ридати.

94] Хто був ти? Ниць чом лежите всі ви?

95] Чим помогти тобі, коли між люди

96] Вернусь туди, звідкіль іду живий?"

97] І він мені: "Ти взнаєш суть осуди,

98] Та перш скажу: Петра наслідник бих

99] Апостола я, відомо ті буди.

100] В містечках Сьєстрі й К'явері пласких

101] Біжить ріка, що з титулом високим

102] Дала наймення для моїх близьких.

103] Строк понад місяць був достатнім строком,

104] Щоб тим тягар священних шат збагнуть,

105] Хто дбає не вбагнить їх ненароком.

106] Я пізно, леле, взнав блаженства путь!

107] Коли я римським пастирем зробився,

108] Відчув, що нам життя облуди гнуть,

109] Що в мене в серці мир не воцарився

110] Й нема його у смертному житті, —

111] І смуток за довічним розгорівся.

112] Моя душа далека в сліпоті

113] Була від Бога, в скупості потворній, —

114] І тут вона за вини не пусті.

115] Найгірше скупості судилось чорній,

116] Бо не підносити в молитві лиць —

117] Найтяжча з кар на скелі неозорній.

118] А що в нас очі до земних дрібниць

119] Були прип'яті, а істота скута,

120] То справедливість нас повергла ниць.

121] І що у нас вгасила скупість люта

122] До блага потяг, добрі вчинки з ним,

123] То справедливість руки й ноги в пута

124] Нам закувала присудом грізним,

125] Аж поки Бог не явить справедливий

126] Своєї ласки прощеним, ясним".

127] Хотів привіт сказать я шанобливий

128] Навколішках, і тільки став я, дух,

129] Зачувши, взнав про порух мій поштивий

130] І мовив: "Та навіщо цей твій рух?"

131] А я йому: "Така достойність сану,

132] Що стоячи тебе не сприйме слух".

133] "Ти, брате, встань! Всі одного ми стану, —

134] Одмовив він, — усе я там лишив,

135] Ми всі єдиному слугуєм пану.

136] Коли з євангельських виходиш слів:

137] "Не женяться", — то кривосуд знімаєш

138] Із tofo, що я тут проголосив.

139] Тепер ступай, куди ступати маєш, —

140] Сліз при тобі не можу лити я,

141] А в них засада щастя, сам ти знаєш.

142] Небога добра на землі моя,

143] Аладжа, є, — аби чого лихого

144] її не вивчила моя рідня;

145] А більше в мене там нема нікого".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

1] Скоряється в нас воля кращій волі:

2] Як папа змусив — мусив я з зіниць

3] Взять губку, не насичену доволі,

4] Й піти з вождем, що між простертих ниць

5] Ступав до скелі ближче по стежині,

6] Мов на фортечнім мурі вздовж бійниць.

7] Бо душі, випускавши по сльозині

8] Все зло, яким укритий цілий світ,

9] Лежали покотом по широчіні.

10] Прокляття їй, вовчиці давніх літ,

11] Чия жадливість всесвіт упихає

12] В огидний та ненатлий свій живіт!

13] О небо! Все рухоме протікає,

14] Ти змінюєш його в земних речах, —

15] Коли ж той прийде, хто її злякає?

16] Ми обережно обирали шлях,

17] І з жалем слухав я, як люд цей скніє

18] У стогонах, у лементі, в сльозах.

19] Десь перед нас: "О благосна Маріє!" —

20] Почув я зойк, і згадка враз прийшла,

21] Як породілля у переймах мліє.

22] А голос вів: "Убого ти жила, —

23] Ми ясно бачим ясла у повітці,

24] Де ноша пресвята твоя лягла".

25] І ще почув я: "О, колись Фабріцій

26] Дав перевагу бідній чистоті

27] Перед багатством у скверноті ницій!"

28] Сподобались мені думки прості,

29] І я на тіні став дивитись доти,

30] Аж поки взнав, хто вів слова оті.

31] А він розповідав, які щедроти

32] Явив невинним дівам Миколай,

33] Щоб не згубили юності й чесноти.

34] "О красномовний душе, не ховай,

35] Хто був ти, — проказав я, — і для чого

36] Повторюєш хвали, відповідай.

37] Оддячу я, коли вернусь для того,

38] Щоб довершить коротку путь життя,

39] Яке спішиться до кінця сумного".

40] А він: "Хоч допомоги жду і я,

41] Вшаную благодаті я зусилля,

42] Що й тут твоє продовжують буття.

43] Я коренем триклятого був зілля,

44] Що на просторах християнських піль

45] Затінням губить все живе бадилля.

46] Молю того, хто судить все суціль:

47] Нехай кривавим відомстять бенкетом

48] За кривди Брюгге, Гент, Дує та Лілль!

49] Я звався за життя Гуго Капетом,

50] Мій рід до трону стежку вторував,

51] Дивуючи весь світ високим злетом, —

52] А дід в Парижі м'ясом торгував.

53] Коли згасали королі французів,

54] А з них останній рясу надягав,

55] Я так в руках вузду правління звузив

56] І стільки мрій плекав у голові,

57] А навкруги юрмилось стільки друзів,

58] Що став мій син короні-удові

59] Укоханим, а там линула злива

60] Посвячених у королі нові.

61] Аж поки кров мою звела манлива

62] Прованська, взята в посаг, оболонь,

63] Не варта кров була та й не шкідлива.

64] А там грабіж скрізь понесла й вогонь,

65] Спочатку зжерла, на відшкодування,

66] Понтьє, Нормандію, взяла Гасконь.

67] До вас Карл вдерся й, на відшкодування,

68] Вбив Куррадіно, а тоді й Фому

69] Вернув на небо, на відшкодування.

70] Ще прийде — знаю, статися тому —

71] Новий французький Карл на ваше поле

72] Уславити себе й потомків тьму.

73] Ще не приходив так ніхто й ніколи,

74] І списом юдиним в руках брудних

75] Він черево Флоренції проколе.

76] Здобуде ж він не землі — стид і гріх,

77] Тим важчий і тим більше непрощенний,

78] Що легшим він здававсь йому з усіх.

79] Того ж, хто буде в морі полонений,

80] Я бачу, як він доню продає,

81] Торгуючись, немов корсар злиденний.

82] О скупість, тож в тобі принади є

83] Могутні, для мойого роду милі..

84] Аж тіло той занедбує своє!

85] Хай інші злочини всі мерхнуть в силі!

86] Я бачу, як Христа в заміснику

87] Ув'язнюють в Аланьї квіти лілій.

88] Я бачу їх злорадісність низьку,

89] Я бачу жовч із оцтом у солдата

90] І смерть між двох розбійників близьку.

91] Я бачу ще новітнього Пілата,

92] Якого зваблять скарби в далині,

93] Де здобич в храмі блискотить багата,

94] Коли ж чекати, Господи, мені

95] На мсту твою, до певної години

96] Приховувану з гнівом в таїні!

97] Звертання ж до єдиної дружини

98] Святого духа, що почули ви,

99] Як вас вона ввела на ці стежини,

100] Ввіходить в наші денні молитви.

101] Коли ж ми бачимо нічну заслону,

102] За приклад беремось щораз новий.

103] і Увагу віддаєм Пігмаліону,

104] Що, за багатством гнавшись, батька вбив.

105] Став зрадником, порушником закону;

106] Мідасу, охоронцеві скарбів

107] І скупію з обличчям прегордливим,

108] Що з нього всесвіт посміхи зробив;

109] Іще Ахану з потягом жахливим

110] До вражого майна, який Навін

111] Карає й досі гнівом справедливим.

112] Шлемо Сапфірі й мужеві проклін,

113] Хвалу коню, що збив Геліодора.

114] Гуде гора у криках всіх колін,

115] Що Поліместор — вбивця Полідора,

116] У вигуках: "Гей, Красе, смак який

117] У золота? Дай відповідь нам скору!"

118] Той тихий в бесідах, цей — гомінкий,

119] Хто мовить з примусу, а хто — охоче,

120] На вдачу хто упертий, хто — м'який.

121] Пригадуємо благо, що до ночі

122] Про нього ми розмови всі вели,

123] Сказати ж голосно — ніхто не хоче".

124] Ми досить вже далеко відійшли

125] Од тіні, надолужуючи втрату,

126] І поспішали вгору як могли,

127] Коли нараз почувся грім розкату,

128] Гора здвигнулася під ноги нам,

129] І я закляк, мов той, хто йде на страту.

130] Так не хитався навіть Делос сам

131] До того, як Латона під горою

132] Знайшла в гнізді два ока небесам.

133] І тут такий розлігся над юрбою

134] Могутній крик, що вчитель озирнувсь,

135] Промовивши: "Не бійся, я з тобою".

136] Та "Слава в вишніх Богу" — спів почувсь,

137] Наскільки шум збагнув я стоязикий,

138] Коли він біля мене розітнувсь.

139] Завмерли ми; наш подив був великий,

140] Як той, що вперш до пастуха прийшов;

141] Але ущухли землетрус і крики.

142] В святу дорогу рушили ми знов,

143] А тіні, заспокоївшись помалу,

144] Вернулися до скарг і молитов.

145] Як в пам'ять глянути мою несталу,

146] То вперше у житті відчув я вмить

147] Страшенної цікавості навалу,

148] Але не міг її задовольнить, —

149] Ні розпитатись, вгору поспішивши,

150] Ні сам як слід що-небудь зрозуміть.

151] І так я йшов, од незнання терпівши.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

1] Природної тієї спраги сила,

2] Яку вгасить могла б вода лиш та,

3] Що самарянка дати їй просила,

4] Терзала й за вождем вела свята

5] Мене поміж повалених нещасних,

6] Котрих скарала права Божа мста.

7] Як у Луки воскреслий, в ризах ясних,

8] Христос явився по дорозі двом

9] У сяйві невмирущих рис прекрасних, —

10] Так нам явився дух: ішов слідом

11] В юрбі скорботній, до землі похилій,

12] І непомітний був для нас цілком,

13] Аж поки мовив: "Мир вам, браття милі!"

14] ^озирнулись ми, і привітав

15] Його рукою лагідно Віргілій,

16] Сказавши: "Суде істини, направ

17] Тебе у сонм блаженних душ назавше,

18] Якої милості мені не дав".

19] "Тож, тіні, як? — він мовив, нас догнавши, —

20] Бог не пуска вас до небес своїх,

21] Хто ж вас провів сюди, угору знявши?"

22] І вчений: "Придивись до знаків тих,

23] Що ангел в цього написав на лобі,

24] Побачиш — буде він поміж святих.

25] Та, що пряде вам нить, весь час в жалобі,

26] Не закінчила кужеля життя,

27] Що дасть Клото, і він іще не в гробі.

28] Його ж душа, сестра твоя й моя,

29] Не в силі одинока крокувати,

30] Бо не така зірка, як ти чи я.

31] Тож мушу з пащі Пекла мандрувати,

32] Веду його і буду скрізь вести,

33] Аж доки стане вміння керувати.

34] Але скажи, напевне, знаєш ти:

35] Чому гора здригнулась в землетрусі

36] І крик зчинивсь до моря з висоти?"

37] Мені він у голчане вушко скрусі

38] Цим запитанням влучив, і жага

39] Поменшала в надії та спокусі.

40] А. той почав: "Оця гора блага

41] Й на мить з покори небу не виходить,

42] Інакше б не була його слуга.

43] Ніщо ніяк не може їй пошкодить,

44] А грюк цей означає, що з землі

45] Своє в свою оселю Бог заводить.

46] Нема дощів, ні снігу в зимній млі,

47] Ані роси, ні інею, ні граду,

48] Коли минути три вузькі щаблі.

49] Тут неба хмари не беруть в обладу,

50] Окремі чи густі, ні блискавки,

51] Ні Тавманта дочка, легка на зраду.

52] Сухої пари-бо не йдуть струмки

53] Над східці, об які спирає ноги

54] Осяйний брамник, до Петра близький.

55] Тремтять, можливо, низ гори й відроги,

56] Бо вітер глибочінь земну лиша,

57] Та поштовхи безсилі над пороги.

58] Гора ж тоді тремтить, коли душа

59] Підводиться, очищення відчувши,

60] Й під наші співи в небо вируша.

61] Коли вона, покути строк відбувши,

62] Спонукується волею іти

63] Й радіє, справжню волю осягнувши,

64] Бо доти прагненням до чистоти

65] Карала Божа правда душі кволі

66] За потяг до гріховної мети.

67] Я, лежма зносячи нестерпні болі

68] П'ять сотень літ і більше, враз відчув

69] Можливість звіритись свободній волі.

70] Тоді-от землю поштовх і струснув,

71] І стали Господа молить блаженні,

72] Щоб ласку він свою й на них звернув".

73] Так мовив він. І радощі вогненні

74] Мене тут охопили, й не скажу,

75] Які приніс він втіхи нескінченні.

76] І мудрий вождь: "Із слів твоїх суджу,

77] Які навколо вас сітки й закови,

78] Чом раді всі, як пройде хтось межу.

79] Та хто ти був? Я слухати готовий.

80] Чом ти лежав століттями, промов,

81] Щоб я усе збагнув з твоєї мови".

82] "В добу, як добрий Тіт карати йшов

83] З помогою найвищого владики

84] За продану Іскаріотом кров,

85] Я титул ніс незмінний і великий, —

86] Одмовив він, — прославленим митцем

87] Вважався я, та був у вірі дикий.

88] Такий я хист мав* що своїм співцем

89] Мене, тулузця, визнав римський форум

90] Та ще й оздобив миртовим вінцем.

91] Ще й досі Стація всі славлять хором:

92] Співав про Фіви й за Ахілла взявсь,

93] Але в дорозі впав під другим твором.

94] Мій запал тим жаринам розкривавсь,

95] З яких вогонь священний пломениться,

96] Що в сотнях серць раніше розгорявсь.

97] Кажу про "Енеїду", — годівниця

98] І мати це в поезії мені,

99] Без неї в мене все було б дрібниця.

100] За те, щоб жити в ті щасливі дні,

101] Коли Віргілій жив, я б дав охоче

102] Сонцевий строк в обителі ясній".

103] Віргілій повернув до мене очі,

104] Немовби мовчки наказав: "Мовчи!"

105] Та воля може не усе, що хоче.

106] За почуттями сміхи та плачі

107] Так швидко йдуть, що з воль найбільш висока

108] Не завжди встигне піднести бичі.

109] І я, мов той, хто хитро мружить око,

110] Всміхнувсь, а він у вічі подививсь,

111] Бо частка видна в них душі глибока,

112] І: "Боже, дай, щоб вдало закінчивсь, —

113] Сказав, — твій задум, та чого несмілий

114] У тебе відблиск усмішки з'явивсь?"

115] Я опинився між двома, безсилий,

116] Бо той забороняв, благав же цей, —

117] Тож я зітхнув, і мій учитель милий

118] Збагнув мене і: "Ти не бійсь речей, —

119] Він мовив, — бо схвильований він дуже.

120] З'ясуй цікаве для його очей".

121] І я тоді: "Ти, стародавній душе,

122] Дивуєшся, що посмішку зустрів,

123] Та я ще більш твої здивую уші:

124] Отой, хто вгору зір мені підвів,

125] Це й є Віргілій, в кого ти навчався

126] Оспівувати смертних і богів.

127] Отож, коли в чому ти сумнівався,

128] То сумніви свої, прошу, вздкинь —

129] Із збігу я кумедного сміявся".'

130] Учителю, подавшись на ступінь,

131] Припав до ніг він, той же мовив: "Брате,

132] Згадай, що тінь ти сам і бачиш тінь".

133] І він, підводячись: "Таке багате

134] В мені чуття до тебе збереглось,

135] Що я забув становище закляте,

136] Вважаючи мару за справжнє щось".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

1] Уже лишився ангел десь за нами,

2] Той ангел, що вказав нам дальший шлях

3] І на моїм чолі торкнувся плями,

4] І ті, що правду носять у думках,

5] Сказали ніжним голосом: "Блаженні..."

6] Ще й "жаждущії" — та й по цих словах.

7] Цей дотик ще ваги забрав у мене,

8] І я скоріш, як досі, вгору йшов,

9] Куди вели співці благословенні.

10] Віргілій розпочав: "Одна любов,

11] Запалена до цнот, запалить другу,

12] Як зовнішній вогонь її зборов.

13] Відколи розповів на всю округу

14] Про тебе в нас у Пеклі Ювенал,

15] Що ти віддав любов мені, як другу,

16] Я теж відчув до тебе в серці пал,

17] Хоча тебе ніколи я й не бачив, —

18] Гадаю, й тут заслужиш ти похвал.

19] Прошу, щоб ти по-дружньому пробачив

20] За неміцну вузду на язиці,

21] А я б тобі по-дружньому віддячив.

22] Розвій же хмару на моїм лиці:

23] То як же ти на скупості спіткнувся,

24] Якщо тебе навчали мудреці?"

25] На те звертання Стацій усміхнувся

26] І вожаєві мовив моєму:

27] "Радію, що з тобою я зіткнувся.

28] А й дійсно, правди не знайти тому,

29] Хто прагне роздивитися у тому,

30] Що видно зовні, всю глибинну тьму.

31] Вважаєш, мабуть, що гріху тяжкому

32] Жадливості в житті я віддававсь,

33] Бо в колі здибав ти мене такому?

34] То знай, що скупості я опиравсь

35] Усе життя, а час настав понурий —

36] Багато місяців за це каравсь.

37] Якби я проминув твій вірш похмурий,

38] Цей досконалий вияв чистоти,

39] Обуреної з нашої натури:

40] "Чом не керуєш смертним серцем ти,

41] Жаги до золота нелюдська сило?"

42] Я б мав кружляти в люті і клясти,

43] А так я взнав, які широкі крила

44] У щедрих рук, забув про грошей дзвін,

45] Про всі гріхи, що їх душа носила.

46] О, скільки лисих встане з домовин,

47] Бо через совість, незнанням закуту,

48] І каяття з них не зняло провин!

49] І знай, що вада відбува покуту

50] Таку ж гірку, як протилежний гріх.

51] І там же всушує свою отруту.

52] Тож лиш того я опинивсь між тих,

53] Кому на плечі люта скупість тисне,

54] Що в мене вдача не така, як в них".

55] "Ти оспівав нам війни, люттю звісні,

56] І сліз Йокастиних подвійний струм, —

57] Сказав співець пастушачої пісні, —

58] Тож плід натхнень Кліо не ствердить дум

59] Що віра, без якої добре діло —

60] Ніщо, ввела тебе до вірних в тлум.

61] Раз так, яке ж то сонце чи світило

62] Роздерло тьму в тобі й ти постернив

63] На човен рибаря своє вітрило?"

64] І він йому: "Це ти мене привів

65] На вславлену Парнаську верховину,

66] А потім і до Бога напутив.

67] Ти діяв так, як той, хто на стежину,

68] Якою інших поночі веде,

69] їм світить, беручи вогонь за спину.

70] Сказав ти: "Час оновлення гряде,

71] Вертають Правда й перший вік у мирі,

72] Поріддя сходить з неба молоде".

73] Твій син у віршах, я твій син і в вірі.

74] Щоб все ти осягнув, додам зусиль

75] І вкрию фарбою малюнки сірі.

76] Вже сповнивсь світ до океанських хвиль

77] Христовим словом, ним-бо засівали

78] Посли святого царства все суціль.

79] Отим твоїм думкам відповідали

80] Слова, що їхні вчителі вели

81] І рідними за те мені ставали,

82] Бо в правилах таких святих жили,

83] Що, як Доміціан почав їх гнати,

84] Без мене сліз кривавих не лили.

85] Не припиняв я їм допомагати

86] Увесь земного існування строк,

87] Вільніших сект одкинувши багато.

88] Ще вів своїх я греків до річок

89] Фіванських, як прийняв хреста на себе,

90] Та з боязні приховував свій крок

91] Під маскою поганства більш як треба, —

92] За цю байдужість четверо століть

93] Четвертим колом кодував до неба.

94] Нам довгий шлях тут для розмов лежить.

95] І ти, хто місце, де хвали невгавні,

96] Мені колись зміг приязно розкрить,

97] Скажи тепер: а де Теренцій давній,

98] Цецілій, Плавт, Варрон, — де всі вони?

99] В якому колі мучаться преславні?"

100] І вождь мій: "Персій, я, ще гурт ясний

101] Із нами, й грек, що музи краснолиці

102] Йому лиш харч давали чарівний, —

103] Всі в першім колі хмурої темниці

104] Вчащаємо у думці до гори,

105] Де пробувають наші годівниці.

106] Там з Антіфоном Евріпід старий

107] І з Сімонідом поруч Агатона

108] Ще сила греків славної пори.

109] А з тих, що оспівав ти, — Антігона,

110] Аргія, Деїфіла, дотепер

111] Засмучена Ісмена безборонна;

112] Ще й няньку, хлопчик у якої вмер,

113] Стрічав, дочку Тіресія, Фетіду,

114] Деїдамію між її сестер".

115] І мова їм урвалася без сліду,

116] Бо в мурі ми пройшли останній крок

117] І нам краса відкрилась краєвиду.

118] Служницям першим дня вже вийшов строк,

119] І п'ята, взявши дишель колісниці,

120] Підводила розжеврений ріжок,

121] Коли вожай: "Немає тут різниці,

122] Спішім, як перш, щоб південь не потух,

123] До прірви обертаючи правиці".

124] За звичкою ми й почали свій рух

125] Упевнено, а надто як до ладу

126] З тим згодивсь другий чеснотливий дух.

127] Вони вперед ішли, а я позаду

128] З їх бесід вчився, як тлумачить слід

129] Високої поезії відраду.

130] Та, перервавши їм розмови хід,

131] Враз перед нами дерево постало,

132] Яке вкривав пахучий ніжний плід.

133] Чим більше в височінь воно сягало,

134] Тим, як в ялин, коротшало гілля, —

135] Мабуть, це лізти вгору заважало.

136] А з кам'яного муру, побіля,

137] Струмок спадав, блискучий та краплистий,

138] І ним скроплялись зелень і земля.

139] І підійшли під велет ряснолистий

140] Поети, і почули голос там

141] Погрозний, владний: "Вам цього не їсти!"

142] І ще: "На святі не своїм устам

143] Марія, що до всіх любов'ю дише,

144] Хотіла догодити всім гостям;

145] Колись-то римлянки в воді лиш свіжій

146] Утіху мали; Даниїл-звіздар

147] Здобув собі знання, як зрікся їжі.

148] Для голоду був жолудь — неба дар

149] У перший вік, що золотим був віком,

150] Для спраги ж не вода текла — нектар.

151] Хреститель сарану їв з медом диким,

152] В пустелі живши, віддалік од міст,

153] І став таким славетним та великим,

154] Як свідчить нам святий євангеліст".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] Тоді, як в зелень зором я впивався,

2] Мов той, хто вік пустив намарно свій,

3] Бо на пташок безглуздо любувався,

4] За батька більший мовив: "Сину мій,

5] Ми маєм скористатись зараз саме

6] Нам даним часом, — тож ходім хутчій".

7] І зір я й крок повів за мудрецями,

8] Й не довелося докладать зусиль, —

9] Так захопивсь я їхніми речами.

10] Але з плачем співання, звідусіль

11] "О господи, устні мої!" почуте,

12] Вливало в серце радощі та біль.

13] "Мій ніжний батьку, що це може бути?" —

14] Спитав я, й він: "Це тіні у сльозах,

15] Мабуть, розв'язують вузли покути".

16] Немов юрба прочан в святих думках,

17] Не зупиняючись, лиш погляд кине,

18] Коли хто-небудь перетне їй шлях,

19] Так натовп мовчазних побожних тіней,

20] Догнавши нас, випереджав, легкий,

21] Занурений у почуття єдине.

22] Запали темні очі, вид різкий

23] У всіх здавався, висохлий, здрібнілий,

24] І шкіра обтягала їм кістки.

25] Навряд, щоб отакий худий та білий

26] Став Ерісіхтон, як, на кістяка

27] Змарнівши, падав з голоду без сили.

28] Подумав я: "Єрусалим така

29] Сповняла, мабуть, людність тої ночі,

30] Коли Марія з'їла хлопчака".

31] Були мов персні без каміння — очі.

32] Хто ж "ОМО" бачить на людськім лиці,

33] Той скрізь би "М" розпізнавав охоче.

34] Не відаючи, в чому корінці,

35] Хто б думав, що плоди й вода пахучі

36] Виснажують жаданням душі ці?

37] Я дивувавсь, чого вони худючі,

38] Чому покров їх шкіри лусковий, —

39] Пояснення ховалось ніби в тучі.

40] Та із глибин своєї голови

41] Цікава тінь на мене поглядала

42] Й гукнула враз: "О радість, ти живий?"

43] Нікого жодна з рис не нагадала,

44] А з голосу її я все згадав,

45] Що в себе жадна худина забрала.

46] З тієї іскри в мене спомин встав

47] Про губи, висхлі тут з тяжкого посту,

48] І я тоді Форезе упізнав.

49] "О, не зважай на люту цю коросту, —

50] Благав він, — що знебарвлює мене,

51] На тіло, нині без ваги та зросту.

52] Скажи, щоб все було мені ясне,

53] Про себе й тіні ці, що йдеш із ними,

54] Промов мені слівце хоча б одне".

55] "Твоє обличчя, що я змив гіркими,

56] Коли помер ти, варте знов цього, —

57] Я відповів, — із змінами тяжкими.

58] Та, бога ради, схудли ви чого?

59] І не питай причин мого приходу, —

60] В думках про це не вимовиш того".

61] І він: "Спадаючи на листя й воду,

62] Тут сила потаємна та блага

63] Гріховну нам знесилює природу.

64] Юрбу, що в плачі й співах не ляга,

65] Бо встигнув рот багато зла накоїть,

66] Тут очищають голод і жага.

67] Бажання їсти й пити непокоїть

68] їм дух, коли зачують, як пахтять

69] Плоди та рідина, що зілля поїть.

70] Під дерево ідуть себе терзать,

71] Щораз вертають на нові страждання...

72] Кажу: "страждання", "втіха" б мав сказать.

73] Ця ж воля, що сюди веде з блукання,

74] Звела Христа до зойку: "Боже мій!", —

75] Коли Він кров'ю відкупляв сконання".

76] І я: "Форезе, нас в земній пітьмі

77] Лишив, на кращий світ її змінявши,

78] Ти літ із п'ять — так згадую в умі.

79] Якщо ти навіть доживав, не мавши

80] Гріхів нових, аж поки став на иуть,

81] Себе стражданням з Богом поєднавши, —

82] То як ти встиг цю вишину здобуть?

83] Гадав зустрінутися я з тобою

84] Там, де покуту рік за рік здають".

85] А він мені: "Це плачем та журбою

86] Моя подбала Нелла влити сил

87] В полин солодкий тужного напою.

88] Й відколи я зійшов з землі у діл,

89] А тіло сповила смертельна тиша,

90] Звільнити з місць, де ждуть, і з інших кіл.

91] Тим Богові приємніша й рідніша

92] Вона, хто сльози безутішно ллє,

93] Чим у своїй чесноті самітніша.

94] В Сардинії в Барбаджі — й там своє

95] Пристойніший жіноцтво вигляд має,

96] Як в цій Барбаджі, де мій дім ще є.

97] Знай, любий брате, — скоро час минає:

98] Коли цей день, що в небесах стоїть,

99] Утечі з пам'яті ще не зазнає,

100] З амвонів скрізь під тягарем страхіть

101] Осудять безсоромних флорентинок

102] І їхню звичку персами світить.

103] Чи треба варварок та сарацинок,

104] Щоб не ходили з голими грудьми,

105] Лякати карами за цей їх вчинок?

106] Коли ті соромітниці самі

107] Дізнаються, що ждало їх за гулі,

108] Завиють, наполохані, зі тьми.

109] Бо посмутяться у посмертнім гулі

110] Раніше, як змужніє те маля,

111] Що нині мирно спить під "люлі-люлі".

112] Та, брате, бачиш, що не тільки я,

113] А й всі цікавляться, щоб ти відкрився,

114] Бо в тебе тіло сонце затуля".

115] А я на це: "Коли б ти в пам'ять вбився,

116] Згадав би дружбу давньої пори,

117] То тут од прикрощів би й не дивився.

118] Оцей, що стежку вказує, старий,

119] З життя мене поніс на край дороги,

120] Коли був повен лик цього сестри, —

121] Й на сонце показав: — 3 його помоги

122] Помандрував до справжніх я мерців

123] Зі справжнім тілом, що несуть ці ноги.

124] Підтримав він, до сходів цих привів

125] По стежці на верхів'я таємниче,

126] Яке спрямляє в вас, що світ скривив.

127] Він мовив, що мене до Беатріче

128] Охоче доведе й на вишині

129] Лишусь без нього після тої стрічі.

130] Віргілій — той, хто мовив так мені, —

131] І я сказав: на честь цієї ж тіні

132] Був трус гори і співи голосні,

133] Бо з вашим царством розстається нині".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1] Ні мові нашій рух не був на шкоду,

2] Ні руху мова, — ми тепер неслись,

3] Немов судно в сприятливу погоду.

4] Мерці, що двічі трупами здались,

5] В дірки очей світили подив знову,

6] Що я живий, як і вони колись.

7] І, далі ведучи свою розмову,

8] Я проказав: "Ця тінь не поспіша,

9] Либонь, через нову якусь умову.

10] А де Піккарди чарівна душа?

11] І ще скажи, коли це тільки можна,

12] Хто з славних тут увагу полиша?"

13] "Сестра, не менш прекрасна, як побожна,

14] Святкує на Олімпі між святих

15] В своїм вінку, щаслива і вельможна".

16] Так він сказав, а потім: "Тут усіх

17] Назвати вільно, бо не зчинять бунту,

18] Такі спотворені обличчя в них.

19] Пізнай-но в цім, — вказав він, — Бонаджунту.

20] Це Бонаджунта з Лукки, а в лиці,

21] Сухішому від кам'яного ґрунту,

22] Того, хто взяв із церквою вінці, —

23] Тепер цей турець згадує голодним

24] Больсенську рибку, зварену в винці".

25] Він одного показував за одним,

26] І прикрості не взнав ані один

27] Із згадуваних духом благородним.

28] Тут марно зуби шкірив Убальдін

29] Із замку Піла, був там Боніфацій,

30] Що юрми пас жезлом серед рівнин.

31] То був месер Маркезе, що горляці,

32] Ще не сухій, заняття дав хмільне

33] Й ніяк не міг скінчить цієї праці.

34] Мов той, хто з різних обира одне,

35] Я врешті зупинивсь на тому, з Лукки,

36] Що начебто найбільше знав мене.

37] Почув я, як шептав ім'я Джентукки

38] Він ротом, що без їжі та води

39] Терпів тяжкі безперестанні муки.

40] "О душе, — я сказав, — а ти не жди

41] Моїх питань, а сам, як хочеш, далі

42] Зі мною втішну мову поведи".

43] "Іще та жінка не вдягла вуалі, —

44] Почав він, — що тебе розважить в нас,

45] На спільний осуд у міськім загалі.

46] Бодай пророцтва зміст в тобі не згас!

47] Коли ж в думки заводить помилкові

48] Тебе мій шепіт, — правді буде час.

49] Чи не того я бачу, хто чудові

50] Нові рядки створив і так почав:

51] "Ви, донни, знаєтеся на любові..."?

52] А я: "Що від любові я чував,

53] Все списував у зошит на роздачу

54] І сказане мені всім повідав".

55] "О брате, — мовив він, — тепер я бачу,

56] Чому Гвіттоне, нотарю й мені

57] Новий солодкий стиль явив задачу.

58] Бо ваші пера, бачу, запальні

59] І вірно пишуть, що любов диктує,

60] А наші в цьому надто забарні.

61] І саме цим, хай всякий занотує,

62] Новий різниться від старого стиль".

63] І, мов скінчивши, вдав, що більш не чує.

64] Як птаство, що летить до нільських хвиль

65] На зиму, по весні, зібравшись в зграї,

66] Ключами повертається звідтіль,

67] Так душі, схудлі у сумному краї,

68] Сухі, легкі, без гомону й пісень,

69] Звернули на стежки страждань безкраї.

70] І наче той, хто, втомлений за день,

71] Пускає інших наперед юрбою,

72] Аж поки стишить віддихи легень,

73] Форезе так пускав перед собою

74] Весь натовп, тихо йшовши до мети,

75] Питаючись: "Чи стрінемось з тобою?"

76] "Не знаю, — я промовив, — скільки йти

77] Ще мушу, та хоч як цей час пролине,

78] Хотів би швидше в гавань приплисти,

79] Бо місто, де життя у мене гине,

80] Збавляється щодня нових чеснот

81] І котиться по схилу до руїни".

82] І він: "То йди, бо мерзощів оплот

83] Звірюці, бачу, до хвоста прип'ятий,

84] В низину тягнеться, де край підлот,

85] І звір прискорює свій біг затятий,

86] Хвицаючи копитами щомить,

87] Щоб скинуть труп спотворений, розтятий.

88] Уже недовго сферам цим кружить, —

89] І очі зняв до неба, — і в усьому

90] Розглянешся, чого не пояснить.

91] Тут я тебе лишу, бо в царстві цьому

92] Час дорогий, я ж гаюсь, далебі,

93] В ходінні із тобою нешвидкому".

94] Як уперед виноситься в гоньбі

95] Кіннотник перед кінними бійцями,

96] Щоб першому почати лютий бій,

97] Так він помчав за іншими мерцями,

98] А я зостався знову із двома,

99] Що в світі славними були митцями.

100] Коли ж він загубивсь між усіма

101] І став не більш приступний нам для зору,

102] Ніж зміст його розмови для ума,

103] Побачив я, поглянувши під гору,

104] Ще яблуню в спокусливих плодах,

105] Розложисту, високу і простору.

106] І сила тіней заступила шлях,

107] Благально руки простягла до листу,

108] Як діти біля того, хто в руках

109] Показує їм звабу пломенисту,

110] І, поки казяться вередуни,

111] Він мовчки слуха просьбу голосисту.

112] Немов отямившись, пішли вони,

113] Й тоді ми підступили до глухого

114] На зойки дерева, як до стіни.

115] "Проходьте — не добудете нічого,

116] Згори мій предок віття нахиля, —

117] Колись-то Єва куштувала з нього", —

118] Так хтось проголосив тут із гілля,

119] І ми, притиснувшись до скель лускатих,

120] Пройшли вперед — Віргілій, Стацій, я.

121] "Згадайте, — мовив той, — п'яниць проклятих

122] Із кодла Хмари, що Тезей гатив

123] По грудях їх, подвійних та кошлатих;

124] І тих євреїв, хто в вигоді пив

125] І не придавсь у військо Гедеону, '

126] Як сходив той на Мадіан з горбів".

127] Ми слухали про неба заборону

128] І про ненащності гріх тяжкий,

129] Про справедливість кари та закону.

130] Коли ж на вільні вийшли ми стежки,

131] То далі сунули в мовчущім строї

132] І кожен з нас заглибивсь у думки.

133] "Куди йдете, замислені, всі троє?" —

134] Раптово хтось сказав, і я здригнув,

135] Мов звір, що чує раптом брязкіт зброї.

136] І зір на того, хто питав, звернув, —

137] Як в горні, склом розжареним надміру

138] Й розжевреним металом, враз сяйнув

139] Той хтось, що мовив: "Ясного ефіру,

140] Сюди пішовши, певно сягнете.

141] Іде сюди, хто прагне йти до миру".

142] Він засліпив мене, і, мов на те,

143] Щоб сказаному підкоритись, очі

144] Одвів назад на двійко я святе.

145] І, наче вдосвіта вітрець лоскоче

146] Траву і ніжні квіти на землі

147] І ледве в гарних пахощах шепоче,

148] Такий відчув я повів на чолі

149] І вчув, як од легкого колихання

150] Тонку амброзію, чутно в крилі,

151] Й почув: "Блажен, у кому пожадання

152] Солодких страв не може затулить

153] Високого до неба поривання,

154] Хто їсть, аби лиш сили поновить".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА

1] Додержуючи вічного закону,

2] На небесах меридіан здали

3] Тельцеві сонце, ніч же — Скорпіону.

4] Отож, мов той, хто вдень чи серед мли

5] Іде, не спинений припоном жодним,

6] Бо пильні справи в мандри потягли, —

7] Крутими сходами один за одним

8] Так рушили ми швидше, без розмов

9] Проходом тільки одному свободним.

10] І як малий лелека, що готов

11] Злетіти, крила розправля й, лишати

12] Гніздо страхаючись, склада їх знов, —

13] Жадавши знать, як тільки міг жадати,

14] Я врешті рух зробив після вагань,

15] Як той, хто мову хоче розпочати.

16] І хоч спішили ми на вищу грань,

17] Мій добрий батько вимовив: "Стріляй-но,

18] Бо вже натяг ти лука запитань".

19] Я, осмілівши, рот розкрив негайно

20] Й почав: "Як схуднуть так могли вони,

21] Коли усі тут не їдять звичайно?"

22] "Ти пригадай, як Мелеагр смутний

23] Згорав, аж поки головня згорала,

24] І знайдеш, — мовив він, — одвіт ясний.

25] Ще помізкуй, як рухами дзеркала

26] Рух віддають ваш, і уздриш гнучким

27] Все те, що мисль твоя твердим вважала.

28] Щоб край покласти сумнівам тяжким,

29] Он Стацій тут, — до нього я звернуся

30] І ліків ранам попрошу твоїм".

31] "Коли йому я при тобі візьмуся, —

32] Той мовив, — говорить свої слова,

33] То лиш слухняністю з вини звільнюся. —

34] І він почав: — Як в тебе голова

35] Це слово, сину, сприйме й заховає,

36] Тоді її осяє мисль нова.

37] Кров досконала, що не прибуває

38] До спраглих вен, неначе повний стіл

39] Усяких страв, а з серця випливає,

40] Творить нові тіла, в нім взявши сил,

41] Які частками тіло знову творять

42] Із крові, що беруть вони із жил,

43] Пливе туди, про що в нас не говорять,

44] А звідти в кров чужу іде вона,

45] В природний келих, де вони не спорять,

46] А змішуються: з них слабка одна

47] Й терпляча, друга ж — дійова і сміла,

48] Бо з місця досконалого зрина.

49] Вона й береться до складання тіла:

50] Згустить ту кров, яка рідка була,

51] І оживить усе те, що згустила.

52] Душею ставши, сила чимала,

53] Підхожа до рослини всім, крім того,

54] Що йде іще, а та уже дійшла,

55] Цілком подібна до гриба морського,

56] Теж має рух і почуття пізніш

57] Зростає й інше з зародків усього.

58] Так, синку, з серця батька йде повніш

59] І ширше розвиток дочки чи сина;

60] Про це природа дбає найпильніш.

61] Не знаєш ти ще, як стає дитина

62] З тварини, та схибнула в тайні цій

63] Мудріша й вченіша, ніж ти, людина,

64] Навчавши, буцімто в душі людській

65] Можливий розум не перебуває,

66] Бо там не місце здібності такій.

67] Відкрий же груди правді, що все знає,

68] І відай: мозок тільки і живе,

69] Як певну частку в зародку займає.

70] Радіючи на чудо це нове,

71] Рушій найперший їй вдихає духа,

72] Це вмістище для цноти життьове,

73] Який діяльне все вбирає, й руха,

74] І складує у душу — в те одно,

75] Що і живе, і дивиться, і слуха.

76] Поглянь, щоб дивним не здалось воно,

77] Як сонячне тепло, віддавшись грону,

78] Із соками його дає вино.

79] Коли ж у Лахезіс забракне льону,

80] Дух звільнить здібності із тіла вмить,

81] Людські й божественні, немов з полону.

82] Частина більша з них уже мовчить,

83] А пам'ять, розум, воля — від порогу

84] Враз починають в діянні гостріть.

85] Душа, мов чудом чуючи знемогу,

86] На берег падає, на той чи цей,

87] Уперше дізнається про дорогу

88] І йде між душ без м'яса та костей

89] У сяйві сили творчої живої, ,

90] Як і колись, серед живих людей.

91] І як вологи повне дощової

92] Повітря проти сонця розгорта

93] Розкішні різноколірні сувої, —

94] Повітря те, яке навкруг літа,

95] Бере той образ, що душа дарує,

96] Коли стоїть незрушна та густа.

97] Як полум'я за вогником слідкує,

98] Хоч де б він рухатися не хотів,

99] Так образ за душею скрізь прямує

100] І зветься "тінь", бо йде до всіх кутів

101] За нею; творяться таким звичаєм

102] Знаряддя зору й інших почуттів,

103] Так сміємось ми, так ми розмовляєм,

104] Так плачемо й зітхаємо в журбі, —

105] Та сам ти чув це, йшовши нашим краєм.

106] Тінь обриси свої міня собі

107] Як до бажань і порухів натури.

108] Це все й збудило подив у тобі".

109] Ми вийшли до останньої тортури,

110] Праворуч рушивши в прохід вузький,

111] І подивлялися вже не на мури,

112] Бо з кручі пломінь вилітав яркий,

113] З провалля ж дужий вихор виривався,

114] Гнав до стіни вогненні язики.

115] І кожен з нас по краю пробирався

116] Один по одному; і тут — в огні,

117] Там — в прірві опинитись я боявся.

118] Вожай мій: "Стережись! — казав мені, —

119] Вузду очей тримай, бо оступання

120] Тут небезпечне, похибки страшні".

121] І враз "Бог вящей милості" — співання

122] Почув я крізь розжарену глибінь,

123] І виникло поглянути бажання.

124] Уздрів я в полум'ї за тінню тінь

125] І, голову звертаючи на боки,

126] Вбачав то їх, то дальший свій ступінь.

127] Скінчився гімн, і голос чийсь високий

128] "Не знаю мужа" крикнув на краю,

129] І тихо відновився спів широкий.

130] "Діана, — знов гукнули всі, — в гаю

131] Геліки не лишила, бо дівчині

132] Дала Венера трутину свою".

133] І заспівали знов рухливі тіні

134] Хвалу жіноцтву і чоловікам,

135] Чесноті вірним і своїй родині.

136] Мабуть, кричать вони й співають там,

137] Аж поки палить пломінь, вітром гнаний,

138] І засіб цей нещадний, цей бальзам

139] Загоює нарешті їхні рани.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

1] Ми низкою отак ішли по краю,

2] І вчитель часто говорив мені:

3] "Побережись, тебе остерігаю".

4] Аж от засяли промені ясні

5] У нас на правих плечах: розчинило

6] Західне сонце синь у білині.

7] Де впала тінь моя, зачервоніло

8] Яскравіш полум'я; з усіх сторін'

9] Дивились тіні на таке несміло,

10] Й вони про мене, ідучи вздовж стін,

11] Заговорили в палі чималому,

12] Почавши: "Не з примарним тілом він".

13] І пересвідчувалися у тому,

14] Та не переступаючи межі,

15] Щоб залишатись в вирі вогняному.

16] І хтось: "Свій слух до слова прив'яжи,

17] Ти, що, либонь, з пошани йдеш позаду,

18] Й нам, хто в огні й жазі горить, скажи.

19] Ця відповідь нам принесе розраду,

20] Потрібніше тут душам всім вона,

21] Ніж мешканцям пустелі свіжість саду.

22] Чого ти перед сонцем, як стіна,

23] Стоїш собі, немов тебе ще й досі

24] В тенета не вловила смерть страшна?"

25] Та слово з уст моїх ще не знялося.

26] Як раптом трапилося щось нове,

27] Й моє єство до нього потяглося.

28] Знов душі йшли крізь полум'я живе

29] Назустріч першим, мов дарма тинялись, —

30] І в видиво я втупивсь миттьове.

31] Я бачив, що квапливо обіймались

32] Вони, вітальні кажучи слова,

33] Та навіть на хвилинку не спинялись.

34] Отак на стежці сіра мурашва

35] Збирається питання вирішати,

36] Мабуть, про шлях чи про якісь дива.

37] І тіні перед тим, як вирушати,

38] Прощалися по-дружньому цілком,

39] Та й ну одна до одної кричати.

40] Нові: "Оце Гоморра і Содом!"

41] А ті: "В телицю лізе Пасіфая,

42] Щоб хіть угамувати із биком!"

43] І як ключами журавлина зграя

44] Від спеки чи льодів летить кудись,

45] Чи буде це Ріфей, чи суш безкрая,

46] Так тіні в різні боки розійшлись

47] Із тими ж вигуками та піснями,

48] Які найкращими для них здались.

49] Ті ж душі, що уже рівнялись з нами,

50] Прийшли, уважливі й поштиві, знов,

51] Моїми зацікавившись словами.

52] І я відчув їх потяг до розмов,

53] Почав: "О духи, вірно ви вчинили,

54] Що кожен правильну тропу знайшов!

55] Себе мої там члени не лишили:

56] Старі чи юні, тут усі вони,

57] Зі мною кров моя, суглоби, жили.

58] Угору йду, щоб зір мій став ясний:

59] Таке жони з небес веління важне,

60] Щоб смертне тіло вніс я в світ страшний.

61] Хай сяйво зглянеться на вас звитяжне

62] І вас у лоно прийме на віки

63] Любові повне небо всеосяжне!

64] Але скажіть, хто ви, щоб сторінки

65] Заповнить міг би записом, для чого

66] Іде за вами натовп гомінкий".

67] Горянин, як до міста голосного

68] Уперше потрапляє з диких гір,

69] Так оком водить з подиву німого,

70] Як тіні ці втупляли в мене зір,

71] Аж поки заспокоїлися знову —

72] Високе серце скоро знайде мир.

73] "Блажен, хто усього життя основу

74] Шукає з досвіду в краю гіркім, —

75] Так дух той мовив, що почав розмову. —

76] Зустрічні душі согрішали тим,

77] За що в тріумфі з Цезаря глумились,

78] Ім'ям "цариці" кидались бридким.

79] Із вигуком "Содом!" вони пустились,

80] І зашарілі зразу щоки їх

81] В почервонілому вогні відбились.

82] Зате у нас був двостатевим гріх,

83] Такий, проте, що личить не людині,

84] А диким пристрастям тварюк ярких.

85] Тому, як зустрічаєм інші тіні,

86] Плямим себе тією, що була

87] Твариною у дощаній тварині.

88] Ти наші взнав тепер гріхи й діла,

89] А хто тут є — розповісти не можу

90] Й не маю часу — нас тут без числа.

91] Своїм лише ім'ям твій слух стривожу:

92] Я — Гвідо Гвініцеллі — тут іду,

93] Бо вдавсь, вмираючи, по ласку Божу".

94] Раділи, на Лікургову біду,

95] Сини, принісши порятунок нені, —

96] І я відчув ту ж краску на виду,

97] Коли назвався батько мій — знаменне

98] Є в нього ще поріддя молоде,

99] Значніше у поезії за мене.

100] Не кажучи, не чуючи, хто й де,

101] В думках я йшов край вогняної смуги,

102] Та не пускало полум'я ніде.

103] Нарешті, зір наситивши, у слуги

104] До нього щиро зажадав піти, —

105] Цій щирості не міг не вірить другий.

106] І він мені: "Усе, що мовив ти,

107] Лишило слід в мені такий яскравий,

108] Що Леті ані змити, ні звести.

109] Якому ж вияву якої слави

110] Я вдячний за любов таку, радий,

111] Що знак її, як бачу, нелукавий?"

112] І я: "В рядках такий ви молодий,

113] Що поки буде вірш нової мірки.

114] їх атрамент сіятиме завжди".

115] "О брате, — мовив він, — поглянь-но зірко, —

116] І він перед собою показав, —

117] Ото ковач був рідної говірки!

118] Як вірші й прозу нею він писав!

119] Хай йолопи верзуть, що той, з Ліможа,

120] Був кращий ніби для усіх тих справ, —

121] їм важить галас, а не правда гожа,

122] Вони й виходять з нього до пори,

123] Ума й мистецтва думка їм ворожа.

124] Колись Гвіттоне славився старий

125] Найпершим із поетів, їх вожатим,

126] Аж поки правда не взяла гори!

127] Раз жеребом ти значений багатим,

128] То як потрапиш у чудесний гай,

129] У ту обитель, де Христос абатом,

130] За мене оченаша прочитай,

131] Крім слів, що нам були в потребі зроду,

132] Але давно покладено їм край".

133] І, наче іншим даючи свободу,

134] Туди ступнув, де душ брела сім'я,

135] Пірнувши в полум'я, як риба в воду.

136] До вказаного ним наблизивсь я

137] І мовив, що хотів би, повен миру

138] Й поваги, привітать його ім'я.

139] І відповідь почав він ґречну й щиру:

140] "Віншує пан мене в тонких словах.

141] І я одвіт не маю за офіру.

142] Арнаут я, йду з піснею в сльозах

143] По ватрі учорашніх злих зусиль,

144] По ватрі сподівань на ліпший шлях.

145] А що ласкавий пан іде на шпиль

146] У втішливі і файні височіні,

147] То прошу пана пам'ятать мій біль".

148] І зник в очисного вогню лавині.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА

1] Там, звідки перший промінь пада саме

2] На гору, вкриту кров'ю бога слав,

3] І Ебро блискотить під Терезами,

4] А Ганг вогнем опівдні запалав, —

5] Там стало сонце, й день уже спустився,

6] Як ангел Божий раптом нам засяв.

7] Він на краю, не в полум'ї з'явився

8] Й "Блаженні серцем чистії" завів,

9] І голос благовісника полився:

10] "До того, поки пломінь не вкусив

11] Вас, душі, — йти святим невільно вище:

12] Пройдіть багаттям, слухаючи спів".

13] Він так сказав, як підійшли ми ближче,

14] І, чувши те, подібним я зробивсь

15] До трупа, що несуть на кладовище.

16] Підвівши руки, в жар очима впивсь

17] І згадував те видиво страшенне,

18] Коли на спалюваних я дививсь.

19] Мої вожді поглянули на мене,

20] І вимовив Віргілій: "Сину мій,

21] Не смерть — лиш муку дасть кільце вогненне.

22] Згадай, згадай... Коли вже в ямі злій

23] Я зніс тебе на плечах Геріона, —

24] Чого б не зміг я на горі ясній?

25] Надійна в тебе, певна охорона:

26] Нехай би сотні літ в огні ти був,

27] Не стане в тебе й цяточка червона.

28] А хочеш знать, чи я не обманув,

29] То сміливо зайди в огонь невтомний,

30] Щоб полумінь твоє вбрання лизнув.

31] Зламай же ти, зламай свій страх незломний

32] І сміло йди, чого б то я боявсь!"

33] Та я не рухавсь, хоч і був притомний.

34] Побачив він, що я упертим вдавсь,

35] Збентежився й промовив: "Бачиш, сину,

36] До Беатріче мур лиш цей зоставсь".

37] Зачув колись-то про свою єдину

38] І очі звів, конаючи, Пірам,

39] Коли пофарбувала кров рослину, —

40] Так подививсь я на вождя, ім'ям

41] Тим пресвятим повернутий до тями,

42] Що дороге весь вік моїм ушам.

43] Кивнув він і сказав: "Та що це з нами?

44] Так і не підем?" Ніжно посміхнувсь,

45] Немов дитині, звабленій плодами.

46] І перше, ніж зайти в огонь, звернувсь

47] До Стація, прохавши йти позаду,

48] Бо з місця той між нами не схитнувсь.

49] Коли за ним ступив я, то розраду

50] Знайшов би навіть у киплячім склі, —

51] Такий-бо жар узяв мене в обладу.

52] Мій батько, проганявши страхи злі

53] Й весь час про Беатріче яснооку

54] Казавши, мовив: "Он вона, в імлі!.."

55] А голос кличним співом з того боку

56] Нас вів і вивів просто на місця,

57] Де знов був хід на крутизну високу.

58] Тут од такого сяйного лиця,

59] Що відвернувся вбік я: "Приїдіте, —

60] Почув, — благословеннії отця/.."

61] "Сідає сонце, присмерком сповите,

62] Вам не спинятись, поспішати слід,

63] Бо скоро небо тьмою буде вкрите".

64] Угору в скелі сходи йшли на схід,

65] І тіло в мене, промені собою

66] Спинявши, слало перед себе слід.

67] Ми встигли трохи лиш пройти ступою,

68] Як з того, що моя пропала тінь,

69] Відчули вечір мудреці зі мною.

70] І перед тим, як безліччю сплетінь

71] Одноманітний морок опустився

72] І вийшла ніч із безлічі склепінь,

73] На східцях кожен з нас лягти вмостився,

74] Бо, сходячи так стрімко догори,

75] Не так зрадів з дороги, як стомився.

76] Мов кози, що скакали до пори,

77] Стрибавши зі шпиля на шпиль далекий,

78] Аж поки, ситі, не скінчили гри

79] І не притихли у години спеки,

80] А біля них з ґирлиґою хлопчак

81] Уважно доглядає їх безпеки;

82] Чи, мов козар, що, здершись на стрімчак,

83] Чатує стадо у нічній долині,

84] Щоб не нагнав його якийсь хижак, —

85] Такі утрьох були ми в тій хвилині —

86] Я за козу, вони за пастухів —

87] І звідти й звідси стиснені в щілині.

88] Там тільки клапоть неба нам світив,

89] На ньому ж більші сяяли зірниці,

90] Яскравіші, ніж досі я зорив.

91] На них я став замріяно дивиться

92] Й запав у сон, той сон, що знає все

93] Ще перед тим, коли воно здійсниться.

94] Мабуть, коли Цітера, що несе

95] В чаду кохання сяйво без спочинку,

96] На сході перший промінь свій пасе,

97] Побачив уві сні я юну жінку, —

98] Вона, вродлива, поставна, струнка,

99] Співала, рвавши квіти у корзинку:

100] "Коли питаєшся, хто я така

101] Й чого квітки збираю, знай, — я Лія,

102] І гарні руки ці плетуть вінка,

103] Бо дзеркало оздобить — в мене мрія.

104] Не чинить так сестра моя Рахіль:

105] Вдивлятись в нього — це для неї дія.

106] Для неї зір — мета дбання й зусиль,

107] А я цікавлюсь рук своїх діянням,

108] їй споглядать, для мене ж діять — ціль".

109] А ближче вже до дня, перед світанням,

110] Приємним для прочан, що в путь знялись,

111] Побачивши кінець своїм блуканням,

112] Додолу тіні в темряву сповзлись,

113] І я повіки звів, од сну свобод ні,

114] Уздрів учителів, що теж звелись.

115] "Солодкий плід, якого всі голодні

116] Шукають всюди по гілках рясних,

117] Жагу тобі вгамує вже сьогодні".

118] Віргілій саме в цих словах ясних

119] Сказав, і новорічного подання

120] Ніхто б не дав любішого за них.

121] Таке жадання до мого жадання

122] Тут додалось, що кручі вперекір

123] Щокрок зростали крила на злітання.

124] Коли ми вийшли із східчастих гір,

125] Закінчивши свій довгий шлях величний,

126] Віргілій обернув до мене зір

127] І мовив: "Пломінь часовий і вічний

128] Ти бачив, сину, та мені вже строк

129] Не кидать оком за щабель граничний.

130] Я вміло скерував сюди твій крок,

131] А далі — волі підкоряйся власній,

132] Бо вийшов ти з крутих, вузьких стежок.

133] Глянь, щік твоїх торкнувся промінь ясний,

134] Глянь, квіти й зелень в пишній гущині

135] Самі зростають на землі прекрасній.

136] І поки очі прийдуть чарівні,

137] Що втерти їхні сльози був я радий,

138] Сиди, гуляй по любій глушині.

139] Не жди од мене й слова чи поради, —

140] Мені б тебе послухати було:

141] Ти мудрий, вільний, і як знаки влади

142] Прийми корону й митру на чоло".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА

1] Оглянути зсередини та зовні

2] Старезний ліс, могутній і святий,

3] Де юний день ховавсь у млі чудовній,

4] Часу не гаючи, крізь діл пустий

5] Від прірви я відходив стиха-стиха,

6] Навколо ж лився аромат густий.

7] Тонкий вітрець, що повсякчас тут диха,

8] Все гладив лагідно чоло моє,

9] Немов зефір, з яким приходить втіха.

10] Готові листя ворухнуть своє,

11] Вершки дерев назад всі напрямлялись,

12] Де першу тінь священний шпиль дає.

13] Але вони не дуже відхилялись,

14] Тож щебетухи в вітті чарівнім

15] В мистецтві дивовижному вправлялись

16] І радісним цвіріньканням своїм

17] Виспівували величання сходу,

18] А лист одлунював повтором рим.

19] Так гілка з гілкою шумить в негоду

20] Над К'яссі в соснику, коли з заков

21] Еол пуска Сірокко на свободу.

22] Хода нечутна тихих підошов

23] Мене помалу в давній ліс пустила,

24] Аж я незчувся, як туди зайшов.

25] Та зліва річка враз мене спинила,

26] І хвилі пробігали в ній дрібні,

27] Й трава обабіч неї зеленіла.

28] На всьому світі води скрізь брудні,

29] В них домішки усякі неприємні,

30] А в цих, прозорих, видно все на дні,

31] Хоча вони здавались темні-темні,

32] Бо й промінь не проходив крізь той гай

33] У непроникні сутінки таємні.

34] Я став і поглядом через ручай

35] Пройшов туди, де хаща несходима

36] Стояла в щебеті пташиних зграй,

37] Коли з'явилася (перед очима

38] Так іноді з'являється нам річ,

39] Спочатку з подиву нерозрізнима),

40] Одніська жінка йшла мені устріч,

41] Зі співом бравши скарби квітникові,

42] Що без числа цвіли вподовж узбіч.

43] "О гарна дамо в сяєві любові,

44] Коли правдиво вказують сліди,

45] Що певно свідчать про серця чудові,

46] Зласкався, я благаю, підійди, —

47] До неї мовив, — до струмка, на розцвіт,

48] Щоб любий голос долинав сюди.

49] Ти наче Прозерпіни юний одсвіт,

50] Що в матері відірвана була,

51] Вона сама і весь її первоцвіт".

52] Як з одною одну ступні звела,

53] Кружлявши, танцюристка і на полі

54] За ногу ставить ногу спроквола, —

55] Прекрасна в різноколірнім околі —

56] Червоне з жовтим — так звернула вбік,

57] Мов дівчина, спустивши зір поволі,

58] І підійшла туди, де біг потік,

59] Моє прохання любо вдовольнивши,

60] Бо чув я, що сказав її язик.

61] Тоді вона, мене перепинивши,

62] Де хвилі обмивали стебла врун,

63] Осипала дарами, зір підвівши.

64] Така, напевне, іскра, мов перун,

65] Під віями в Венери не займалась,

66] Коли влучав у матір син-пустун.

67] Вона до мене лагідно всміхалась,

68] В руках тримавши цілий жмут квіток,

69] Що сила тут, несіяних, здіймалась.

70] Була завширшки річка чи не крок,

71] Та Геллеспонт, для Ксеркса — шлях свобідний,

72] Для інших славолюбів же — замок,

73] Такий же був Леандрові огидний,

74] Коли той протягом стількох ночей

75] Перепливав його, коханець бідний.

76] "Ви новаки, і, може, усміх цей, —

77] Розпочала вона, — в такій місцині,

78] Призначеній колись-то для людей,

79] В вас будить подив і непевність нині,

80] Але псалом "Возвеселил єсиь

81] Вам розжене туман у розумінні.

82] Ти ж, хто спитавсь у мене, попроси

83] На гідне подиву щось відповісти,

84] Бо я на те й зійшла у ці ліси".

85] "Вода, — сказав я, — й гамір густолистий

86] Зневірюють у тому, що я чув,

87] Чому перечить вигляд очевистий".

88] Тоді вона: "Скажу, щоб ти збагнув,

89] Як все з причини родиться, й розвію

90] Пітьму, що нею ти пойнятий був.

91] Найвище благо, що для себе дію

92] Всю творить, добрим людям тут дало

93] Оселю, як на вічний мир надію.

94] За гріх свій людство вигнане було,

95] За гріх свій од покори та спокою

96] До зла, печалі й жалів перейшло.

97] Аби з тих змін, що їх несуть з собою

98] Ізнизу випари води й землі,

99] Йдучи по змозі вгору з теплотою,

100] Ніколи б людям не прийшли жалі,

101] Оця гора ніде вітрів не знає

102] Од брами аж до саду на шпилі.

103] Але в повітрі кола піднімає

104] Рушій той перший, що й собі кружля,

105] Коли ж їм перешкод ніде немає,

106] То вир находить звідти, іздаля

107] Сюди на вільний шпиль в живім повітрі

108] І тут розхитує рясне гілля.

109] І дерево свої прикмети хитрі,

110] Гойдавшись, віддає, й вони притьма

111] Летять із гаю в далину на вітрі.

112] І там, де небо та й земля сама —

113] Все інше, родить сад вона багатий,

114] Внизу дерев зростає тьмуща тьма.

115] Отож не доведеться дивувати,

116] Як щось, неначе без насіння, там

117] Враз прийметься та стане квітувати.

118] І про святий цей лан дізнайся сам,

119] Що сповнений він сім'ям та плодами,

120] Просякнутими завтрашнім життям.

121] Потік же цей не живиться парами,

122] Морозом зрідженими, як ріка,

123] Що то всиха, то повниться часами, —

124] Тече він з невичерпного струмка,

125] Що з волі й слова Бога всеблагого

126] Двома річками далі протіка:

127] Коли він випливає з боку цього,

128] То забирає пам'ять про вини;

129] Про добрі вчинки — повертає з того.

130] Тут з Лети, там — з Євної, струмини

131] З обох покуштувать повинні люди,

132] Бо діють тільки разом вдвох вони.

133] В них кращий смак за той, що в водах всюди,

134] І хоч вгамуєш ти жагу собі,

135] Так що про неї й мови вже не буде, —

136] Та з ласки особливої тобі

137] Ще думку висловлю — надію маю,

138] Що ти її не втопиш у ганьбі.

139] Пливла колись Парнасом серед гаю

140] Про золоті часи пісень луна —

141] Так то був одгомін із цього краю:

142] Невинні люди тут, цвіте весна

143] Одвічно, й солодко в річках дзюркоче

144] Нектар — співцям приємна рідина".

145] І, на своїх поетів звівши очі,

146] Побачив я, що кожен усміхнувсь,

147] Останні чуючи слова жіночі;

148] І знов я на прекрасну озирнувсь.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА

1] Вона своє скінчила говорити

2] І стала, мов закохана, співать:

3] "Блаженні ті, чий гріх уже покритий",

4] Як німфи, що ополудні спішать

5] По затінку діброви самітними

6] Зирнуть на сонце й далі простувать,

7] Пішла вона лугами запашними

8] Тим берегом, а цим — проти води,

9] Дрібним я крокам слідував дрібними.

10] По сотні кроків нашої ходи

11] Враз береги кудись убік звилися,

12] І я на схід звернув свої сліди.

13] Коли ми трохи далі подалися,

14] То жінка та мені, як я почув,

15] Сказала: "Брате, слухай і дивися".

16] І раптом висвіт з гущини блиснув, —

17] Він для очей таким сліпучим здався,

18] Що я на блискавку помислив був.

19] Та полиск блискавки б умить промчався,

20] А цей нестримно далі все зростав,

21] Аж я: "Та що ж воно таке?" — спитався.

22] В осяйному повітрі спів почав

23] Неждано ширитись, принадно й гойно,

24] І знову, гнівний, Єву я згадав.

25] Все Господу корилося достойно,

26] Вона ж сама зневажила Творця,

27] Який життя вдихнув у неї щойно.

28] Якби не скинула вона з лиця

29] Покрову, то мені б в садах прегарних

30] Була б найперша й довга втіха ця.

31] І поки йшов я в спогадах примарних

32] Про вічні радощі в раю земнім,

33] З бажанням свят, ще більших та безхмарних,

34] Повітря осяйнуло вогняним

35] Серпанком зеленіючу дорогу

36] І ніжний звук став співом чарівним.

37] Святі дівчата, голоднечу вбогу,

38] Безсоння мусив я за вас нести, —

39] Подайте ж зараз світлу допомогу!

40] Збере хай думи Гелікон святий,

41] Та й ще підсобить хором Уранія

42] У вірш важке для розуму ввести!

43] Сім золотих дерев уздріла мрія,

44] Бо відстанню обманена була:

45] Обман цей — віддалі звичайна дія.

46] А от як стала відстань ця мала

47] І річ, іздалеку ніби туманна,

48] Всіма своїми рисами зросла, —

49] То над думками влада безустанна,

50] Що світники це, — довела увіч,

51] І влад виспівували всі: "Осанна!"

52] Проміння розливала кожна з свіч

53] Розкішніше за місяць серед ночі,

54] Коли уповні він і повна ніч.

55] Захоплений, свої звернув я очі

56] На доброго Віргілія, який

57] Вернув у здивуванні зір пророчий.

58] Я на високі глянув світники —

59] Ті посувались далі так повільно,

60] Що їх догнали й молоді б жінки.

61] Та провідниця мовила: "Як сильно

62] Оцим живлющим світлом захопивсь,

63] Що дальшим не цікавишся ти пильно!"

64] І погляд мій за вогники повивсь,

65] І там людей уздрів я в білих шатах, —

66] Світ на таке ніколи не дививсь.

67] Та зліва річка в берегах покатих

68] Одбила, як упав на неї зір,

69] Мій лівий бік, мов із дзеркал багатих.

70] Не зупинявся аж до тих я пір,

71] Спішивши йти назустріч невидимим,

72] Поки не ліг між нами водний шир.

73] А світники все шляхом невгасимим

74] Лишали слід, накреслений без рук,

75] Мов пензлем, вимальовуваний димом.

76] Лягли в повітрі, як стрічок тих пук,

77] Сім стяжок різноколірних, що б склали

78] Перев'язь — Делії, а Сонцю — лук.

79] Вогні все далі й далі відбігали,

80] Аж поки не зробилися малі,

81] Й весь час між себе десять кроків мали.

82] Під пишним небом, по ясній землі

83] Двадцять чотири діди йшли ступою

84] З лілейними вінками на чолі,

85] І всі співали: "Благодать з тобою

86] Між дочок всіх Адамових, вовік

87] Будь благодать з твоєю красотою!"

88] Коли останній проминув старик

89] І розрівнявся трав і квітів килим,

90] Що під його стопами був поник,

91] Як в небесах світило за світилом,

92] Ступило четверо тварин тепер, —

93] Оздоблених листом зазеленілим.

94] У кожної шість крил з барвистих пер,

95] І кожне з них було таке окате,

96] Як Аргус, поки той іще не вмер.

97] Але, читачу, рими витрачати

98] Не можу тут, бо далі місце є,

99] Ще й не одне, цікаве та багате.

100] Читай Єзекіїля: він дає

101] їх опис, рух із півночі крізь вири,

102] Де вітер, сніг і полум'я снує.

103] Які на сторінках у нього звірі,

104] Такі ж і тут ішли, — без всяких змін,

105] Лиш крил було по шість — не по чотири.

106] Святковий повіз між святих тварин

107] Повільно рухала грифона сила —

108] Вагу велику віз невтомно він.

109] Він простягнув одне за одним крила

110] З середньої по трьох і трьох стяжках,

111] І кожна їх без шкоди пропустила,

112] Й вони кінцями зникли в небесах,

113] А тіло золотим було пташаче

114] Й червоним з білим, де вже був не птах.

115] Убогішим візком втішав гаряче

116] Завзяття Риму сам Октавіан,

117] І повіз Сонця б не сіяв багатше;

118] Той Сонця повіз, що на зойк землян

119] Згорів аж до останньої дощинки,

120] Коли творив свій суд Юпітер-пан.

121] При правім колесі ішло три жінки

122] Весь час у танці; першої не зміг

123] Помітить я у виблисках жаринки,

124] У другої від голови до ніг

125] Все тіло й кість були як з ізумруду,

126] А третя сяла, наче свіжий сніг.

127] То біла брала інших під оруду,

128] А то червона, і мінявсь танок,

129] Скоряючись її пісням, як чуду.

130] Ліворуч гралось четверо жінок

131] У пурпурі, піддаючись єдиній

132] З трьома очима, кращій від зірок.

133] Йшло двоє за описаними нині

134] В одежі неоднаковій старих,

135] Однакових в суворій благостині.

136] Бо перший, мабуть, вчивсь у школах тих,

137] Де Гіппократ в природи сам навчався

138] На користь любих їй істот людських,

139] А другий зовсім іншим видавався

140] З мечем, який так страшно блискотів,

141] Що я й на цьому березі злякався.

142] Ще бачив скромних чотирьох дідів

143] І одного, який, повитий снами,

144] Самотній в даль проникливо глядів.

145] Ці семеро одягнені так само

146] Були, як перші, тільки не з лілей

147] їх чола прикрашалися вінками, —

148] З багряних рож: для неблизьких очей

149] Здавалось, що вогонь горить стіною

150] Понад бровами у святих людей.

151] Вже порівнявсь блаженний віз зі мною,

152] Коли по небу раптом грім пройшов.

153] І перед забороною грізною

154] Похід спинився біля корогов.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА

1] Коли це семизір'я, в вищім небі

2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,

3] Окрім гріха, не беручи на себе,

4] Всім вказуючи їх моральний дар, —

5] Як наше, нижче, вказує дорогу,

6] Що нею йде до берега весляр, —

7] Спинилося, то старці, вірні Богу,

8] Що поперед грифона йшли за ним,

9] До воза стали, що втишав тривогу.

10] І хтось, мов небом посланий ясним,

11] Гукнув: "Гряди, невісто, от Ліванак —

12] Підтримуваний хором голосним.

13] Немов святі, коли сурма неждана

14] Покличе, встануть з домовин співать

15] Воскреслими устами всі: "Осанна!", —

16] Так сотні тих, хто ширить благодать,

17] Єгда прорік премудрий, в колісниці

18] Святково стали угорі літать,

19] На спів: "Благословен грядий!" клониться

20] І квіти кидати, додаючи:

21] "Наповнюйте лілеями кошниці!"

22] Бувало, бачиш, з місця не йдучи,

23] Початок дня і схід порум'янілий,

24] А решту неба — в ясній ще ночі,

25] І устає вид сонця потьмянілий,

26] І вранці за серпанками хмарок

27] Дивитись легше диск потуманілий.

28] Отак у хмарі запашних квіток,

29] Що кидали їх ангельські загони

30] Й метали у візок і повз візок,

31] В вінку з олив з-над білої запони

32] Явилась жінка, й згортками спадав

33] Зелений плащ їй на убір червоний.

34] Моєму духу, що не трепетав

35] Уже давно у неї на прикові,

36] Бо вже давно її не зустрічав,

37] Не очі — сили потайні, чудові,

38] Йдучи од неї, й почуття міцне —

39] Дали впізнать колишній чар любові.

40] І тільки бачення моє сумне

41] Висока сила вдарила в хвилину,

42] Що ранила, як змалку ще, мене,

43] Звернувсь я вліво, схожий на дитину,

44] Жалем чи страхом змушувану вмить

45] За мамину приховуватись спину,

46] Хотів сказать Віргілію: "Тремтить

47] Усе в мені з нестримного екстазу,

48] І стала кров, як в юності, горіть", —

49] Але Віргілій десь від нас одразу

50] Пропав, Віргілій, добрий батько мій,

51] Віргілій, мій вожай з її наказу.

52] І сад, зчужілий матері старій,

53] Не став розрадою сльозам чималим

54] На вмитій росами щоці моїй.

55] "Ти, Данте, за Віргілієм пропалим

56] Не плач іще, за ним іще не плач,

57] Ще маєш плакати під гострим жалом".

58] Мов адмірал, який в ім'я удач

59] З корми та з носа в морі прикликає

60] Підлеглі судна, пильний оглядач,

61] Такою у коші на лівім краї,

62] Як озирнувся на своє ім'я,

63] Що мимоволі тут в рядок лягає,

64] Побачив жінку на тім боці я, —

65] За мною стежила крізь покривало,

66] Навколо ж гралась ангелів сім'я.

67] Хоча розглянути її спиняло

68] Густіючою тінню на лиці

69] В Мінервиному листі запинало, —

70] Вона промовила слова оці,

71] По-царськи випроставшись мальовниче,

72] Мов той, хто каже головне в кінці:

73] "Вдивляйсь отак — так, так, я Беатріче.

74] Як стати на цю гору зваживсь ти?

75] Не знаєш, що вона щасливих кличе?"

76] У воду глянувши, перевести

77] Я поспішив свій зір в траву, додолу,

78] Бо лоб мій сорому не міг знести.

79] Дошкульність материнського уколу

80] Я взнав, бо в нім чуття мої знайшли

81] З гіркою ніжністю суворість голу.

82] Замовкла; ангели розпочали

83] Усі: "На Тя, Всевишній, уповаю",

84] Та за "стопи моя" не перейшли.

85] Як сніг, по скелях та по вітах гаю

86] Замерзлий на Італії хребтах

87] З вітрів того, що родить славів, краю,

88] Знов тане і тече в жарких ґрунтах

89] Безтінних, аж ти згадуєш палання

90] Вогню, що віск розтоплює в свічках, —

91] Такий я був, без сліз і без зітхання

92] До того, як крилатих спів почув

93] Після святого вічних сфер співання.

94] Коли ж я з. їхніх голосів збагнув

95] їх співчування більш, аніж сказали

96] Вони б: "Владарко, чим він винен був?" —

97] Крижини, що на серці намерзали,

98] Сльозами й зойками з грудей моїх

99] Виходити крізь очі й рота стали.

100] Благим істотам на благання їх,

101] Не ворухнувшись у коші священнім,

102] Вона відповіла в словах таких:

103] "Чатуєте в кружінні цілоденнім, —

104] Ні тьма, ні сон не скриють найпильніш,

105] Що робить вік у русі нескінченнім.

106] І через те я відповім гучніш,

107] Щоб той почув, хто плаче на тім боці, —

108] Що кари міряють гріхами лиш.

109] Не тільки сфери маю я на оці,

110] Що сім'я перетворюють на плід

111] У спільному зористому потоці,

112] А й весь той благодатний неба хід,

113] Який так може пару піднімати,

114] Що в вишині важкий зникає слід, —

115] Бо цей в новім житті мав дар багатий

116] Із риски вдачі, хоч яка дрібна, —

117] Найвищу славу Богу добувати.

118] Але земля тим менш дає зерна,

119] Як не скропляти потом, мов росою,

120] Чим краща та родючіша вона.

121] Якийсь-то час впливала я красою

122] Свого лиця, і зір дівочий мій

123] Його проводив стежкою прямою.

124] А тільки я поріг лишила свій

125] До віку другого і відлетіла,

126] Як цей піддався суєті земній.

127] Коли я духом підвелась із тіла

128] І виросла в чесноті і красі,

129] Для нього стала менше люба й мила.

130] Неправим шляхом погляди усі

131] Він скерував і лиш мари питався,

132] Що скрізь облуди сіє ті і сі.

133] І в яв, і в снах, яким він віддавався,

134] Нагадувала я про Вишній суд —

135] Але він цим не дуже клопотався

136] Й до того впав, що був би марним труд

137] Великий мій, якби по всій дорозі

138] Не провела його між грішний люд.

139] Отож я стала в мертвих на порозі

140] І в того, хто привів його сюди,

141] Я випросила бути в допомозі.

142] Зазнали б кривди Божі всі суди,

143] Якби він став тут, Лету перепливши,

144] Та й ще покуштував її води,

145] Борг покаяння слізьми не сплативши".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

1] "Чом ти мовчиш, на тому боці ставши? —

2] Знов слів жало націлила грізне,

3] Уже і так їх лезом ран завдавши,

4] Й нещадно вдарила вона мене: —

5] Скажи, скажи, визнаннями доповни

6] Моє обвинувачення страшне".

7] Я був такий бентежний, що гріховний

8] Не міг мій голос із грудей пройти

9] До рота, й зоставався я безмовний.

10] Пождала й мовила: "То як же ти?

11] Відповідай-но, поки Лети хвилі

12] Не змили болісної тяготи".

13] В збентеженні й страху був ледь я в силі

14] "Так, правда" видавити з уст смутних,

15] Не вуху, тільки оку зрозумілі.

16] Як лук, із сил натягнутий усіх,

17] Рве тятиву, ламається, й важкою

18] Стає стріла у пошуках своїх, —

19] Так я знемігсь під ношею тяжкою,

20] Бо ніс у зойках та сльозах одвіт,

21] І голос зник від смутку й неспокою.

22] Тоді вона: "Коли мій заповіт

23] Тобі "Любити благо", здавна даний,

24] Повинен був заповнити твій світ, —

25] Які ж провалля та які кайдани

26] Перед собою бачив ці роки,

27] Що забував подальший шлях жаданий?

28] Які приваби та зазив який

29] Читав ти, на чоло красунь зирнувши,

30] Що переслідував їх залюбки?"

31] І довго, тяжко в каятті зітхнувши,

32] Насилу весь свій голос я зібрав,

33] Заледве тільки рота розімкнувши,

34] І з плачем вимовив: "Щоденних справ

35] Брехливі радощі звели з дороги,

36] Як тільки вид ваш із очей пропав".

37] Вона ж:" Хоч ти б весь час мовчав, убогий,

38] Або вигадував за річчю річ,

39] Але суддя всю правду знає строгий.

40] Коли ж зізнатись у провинах ввіч,

41] З обмитим щирими сльозами зором,

42] То тут точило кружить вістрю встріч.

43] Проте, щоб взяв тебе ще більший сором

44] З твоїх помилок і на інший раз,

45] Сирен зачувши, ти лишавсь суворим, —

46] Насіння плачу кинуть — мій наказ,

47] І слухати: не так чинити мали

48] Кістки мої, заховані од вас.

49] Такої радості ще не давали

50] Колись тобі природа й твір митця

51] Як риси ті, що прахом нині стали.

52] Тоді ж, коли найвища радість ця

53] З моєю смертю зникла, то навіщо

54] Було вертать до смертного лиця?

55] І тільки стрельнула брехня найнижча,

56] Тобі звести слід очі ввись було,

57] Слідом за мною — я ж бо правда віща.

58] Тягар було не брати на крило

59] Й не піддаватися ані дівчатку,

60] Ні іншому чомусь, що б там не йшло.

61] Мисливця вбачить досить пташенятку

62] Лиш двічі-тричі, і тікає птах

63] Тенет чи стріл, в яких нема нестатку".

64] Як дітлахи із соромом в очах

65] Понуряться, коли ти їх картаєш,

66] І мовчки каються в своїх гріхах,

67] Так я стояв. Вона ж: "Коли страждаєш,

68] Лиш чуючи, то бороду зведи,

69] Бо дивлячись — ще більш страждати маєш".

70] Мерщій дуби із ґрунту, мов з води,

71] Геть вивертає наський вітер зразу

72] Чи той, що з краю Ярби мчить сюди,

73] Ніж підборіддя зводив я з наказу,

74] Де в слові "борода" замість "лице"

75] Гірку отруту вчув я і образу.

76] Нарешті я уздрів, мов крізь сильце,

77] Що перестали первістки творіння

78] Змикать круг воза квіткове кільце.

79] І ще уздрів я, мов серед проміння,

80] Що Беатріче зір тримала свій

81] На звірі двоєдиного коріння.

82] На тому березі, в габі ясній,

83] Була ще краща, ніж коли бувала

84] Найкращою з красунь на кулі всій.

85] Відчув я каяття кропивні жала,

86] Й чим більше щось любив, було, колись,

87] Тим більш ненависть нині повивала.

88] І так жалі у серце уп'ялись,

89] Що впав я. Знає владарка стеменне,

90] Які події далі відбулись.

91] Коли ж з душі знялось ярмо тяженне, —

92] Схилилась жінка, давній мій водій,

93] І мовила: "Тримайсь, тримайсь за мене".

94] Й занурила у річку, а тоді

95] Вмить потягла, заглибивши до рота,

96] Мов човника по лагідній воді.

97] Блаженства берег, де була чеснота

98] Й співали: "Окропи мя", — близько був,

99] Та це списать — не до снаги робота.

100] І мимоволі я нараз пірнув,

101] Бо жінка, склавши пальці, тім'я ними

102] Моє натисла, й я води ковтнув.

103] Між чотирма жінками чарівними

104] Поставила мене, й вони сами

105] Руками стали обіймать своїми.

106] "Ми — німфи тут, зірки ми — в прірвах тьми.

107] Ще Беатріче не було на світі,

108] їй слугувати готувались ми.

109] Тебе на очі, для добра відкриті,

110] Зведем, хай тільки погляд погострять

111] Тобі ці троє, зором знамениті".

112] Співаючи, мені звеліли стать

113] Проти грудей грифона, і плечима

114] До нас була кохана благодать.

115] І ще сказали: "Тут слідкуй очима,

116] Бо ти стаєш перед смарагда грань,

117] Й до нього спрага в тебе невтолима".

118] І тисячі роз'ятрених жадань

119] З моїм скували зором зір невинний,

120] В грифона втуплюваний без вагань.

121] В її зіницях звір двополовинний,

122] Як в дзеркалі світило, відбивавсь,

123] Являвши вид то орлій, то левиний.

124] Зміркуй, читачу, як я здивувавсь,

125] Побачивши, що звір, без змін на очі,

126] На іншого в очах перекидавсь.

127] Я, дивлячись на чудо це пророче,

128] Тієї їжі споживав шматок,

129] Яку хто більше їсть, то більше хоче.

130] А троє гарних молодих жінок,

131] Наділених, мабуть, званням високим,

132] По-ангельськи співали під танок.

133] "Глянь, Беатріче, глянь пресвітлим оком, —

134] Я чув слова, — на вірного свого:

135] Прийшов до тебе шляхом він жорстоким.

136] Зласкавсь, будь ласка, над слізьми його,

137] Відкрий свої уста, хай він спізнає

138] Ще другу красоту єства твого".

139] Живого світла сяєво безкрає!

140] Чи на Парнасі є завзятий хтось,

141] Хто з джерела жагу задовольняє,

142] Хто б зважився і щоб йому вдалось

143] Тебе таким списать, яке розкрилось

144] І в тінь гармонії небес влилось,

145] Коли перед очима появилось?

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА

1] В очах моїх міцна така напруга

2] Була з десятирічної жаги,

3] Що проти неї никла всяка друга.

4] Ховавсь уважний зір за мур благий —

5] Його в мережі так тримав пестливо

6] Божественний той усміх дорогий.

7] Та мусив погляд я звернути вліво,

8] Бо вигуки почув неголосні

9] Тих трьох богинь: "Занадто вже сміливо!"

10] Осліплення, яке дають вогні

11] Побаченого сонячного диску,

12] На хвилю одібрало зір мені.

13] Коли ж я звикнув до малого блиску

14] (Кажу "малого", бо не тим було

15] Те сяйво, що з чужого збувсь я тиску),

16] Помітив я, що вправо враз пішло

17] Славетне військо, і перед очима

18] У нього сонце й сім вогнів пливло.

19] Як полк заходить лівими плечима,

20] А потім всі під прапором стоять,

21] Щоб шикувалась лава незлічима,

22] Так ця небесної держави рать,

23] Це воїнство круг повоза зімкнулось,

24] Який не починав ще завертать.

25] Нарешті все жіноцтво озирнулось,

26] Грифон же зрушив, обернувши вид,

27] І ні пірце на нім не ворухнулось.

28] Прекрасна, що скеровувала хід

29] За колесом зі Стацієм і мною,

30] Крутішої дуги лишала слід.

31] Під спів з небес розмірною ходою

32] Ми рухалися лісом самітним,

33] Що Євиною позначивсь виною.

34] Як тричі луком стрельнути тугим, —

35] Ми стільки йшли до дерева сухого,

36] І Беатріче стала перед ним.

37] "Адам!" — з докором всі шептали строго,

38] Оточуючи яблуню сумну,

39] Що зовсім не росло на ній нічого.

40] Чим вище, більшало в широчину

41] її гілля; схилявшись смаглим лобом,

42] Індійці б славили в ній вишину.

43] "Хвала, грифоне, що не вдарив дзьобом

44] Ти дерева, бо гарний має смак

45] Та браму різним відмика хворобам!"

46] Навколо товплячись, гукав усяк;

47] І мовив звір подвійної природи:

48] "Скрізь правди сім'я бережеться так!"

49] Він дишля за ріжок без перешкоди

50] Вузлом прип'яв до яблуні-вдови —

51] Й єдине ціле склали дві породи.

52] Як тужать в нас дерева без листви,

53] Коли ж велике світло йде в промінні,

54] Що ллє позад небесної плотви,

55] Брунькують враз та барви всі первинні

56] Собі вертають, поки сонцю віз

57] Готується не в іншому зорінні, —

58] Так раптом одягнувсь у розкіш риз,

59] Що тон троянд, з фіалковим зливали,

60] Той стовбур, де гілля було як хмиз.

61] Ніколи я не чув, щоб так співали,

62] Бо на землі такий не лине спів,

63] І я знести не міг чуттів навали.

64] Коли б я мав снагу та відтворив,

65] Як повість про Сірінгу очі пильні

66] Склепила, й пильний зір за це сплатив, —

67] Мов той, хто дав з моделей безпомильні

68] Малюнки, свій би сон я описав:

69] Та краще зроблять це умілі й сильні!

70] Я ж перейду на мить, коли устав,

71] Бо в одіж сну проникнув блиск рожевий

72] І голос вигукнув: "Устань і вслав!"

73] Мов квіт уздрівши ніжний яблуневий,

74] Що втіху ангелам дає плодом

75] І празник в небі прикраша вогневий,

76] Іаков з Іоанном і Петром.

77] Підняті голосом, що мчить в просторі

78] І має владу і над кріпшим сном,

79] Побачили — немає на Фаворі

80] Ураз обох — Мойсея та Іллі,

81] А сам Господь явивсь в новім уборі, —

82] Я теж схопивсь і добрість на чолі

83] Побожниці уздрів, що таємниче

84] Вела мене по річці й по землі.

85] Спитав схвильовано: "Де Беатріче?"

86] Й вона: "Поглянь, під деревом сидить

87] В новому листі і тебе ось кличе.

88] Поглянь, громада ця навкруг стоїть,

89] Та ж за небесним звіром шлях прослала,

90] І співи ніжні линуть у блакить".

91] Не знаю я, чи ще вона мовляла:

92] Бо перед поглядом була ота,

93] Що розумові уші затуляла.

94] Сиділа прямо на землі, проста,

95] Мов силою двоїстого грифона

96] Прип'ятий повіз стерегла, свята.

97] Була круг неї німф сімох заслона

98] І факели тримала, мур немов,

99] Що не боявся Австра й Аквілона.

100] "Походиш трохи серед цих дібров,

101] А там зі мною будеш вічно в Римі,

102] Куди Христос як римлянин ввійшов.

103] Для світу ж, де провини незчислимі,

104] На повіз цей поглянь, а там спиши

105] Події, що очам постануть зримі", —

106] Так Беатріче. З щирої душі

107] Я, підкоряючись її наказу,

108] Спинив свій зір і розум на коші.

109] Небесне полум'я, яке одразу

110] На землю падає із гущі хмар,

111] Так не злітало з вишини ні разу,

112] Як птах Юпітерів, що вмить удар

113] Од верху скрізь завдав по листю й вітах,

114] Які з'явились, мов нежданий дар,

115] По возу врешті, що стояв на квітах, —

116] І той хитнувсь, мов буря потягла

117] Його по хвилях пінявих, сердитих.

118] Я ще побачив, як лиса повзла

119] До пишної в тріумфі колісниці,

120] Бридка, худюща, зголодніла й зла.

121] І стала дорікать за вчинки ниці

122] Владарка їй моя, й якнайскоріш

123] Пропала ця кощава тінь лисиці.

124] Я ще орла побачив: як, давніш

125] Злетівши, знову сів на віз жаданий,

126] Насипав пір'я з себе повний кіш.

127] І наче з серця, що болить од рани,

128] Із неба голос жалібний розливсь:

129] "Мій човнику, який вантаж поганий!"

130] А там здалось мені, мов ґрунт розсівсь

131] Між двох коліс, і я побачив змія,

132] Який хвостом у повіз знизу в'ївсь,

133] Мов жало з ранки, витяг лиходія

134] Свого із подення та й зник назад,

135] Бо вже доволі вдовольнила дія.

136] Недоломки ж, як той живучий сад

137] Вкривається весь листом, пір'ям вкрились,

138] Залишеним із добрих, знать, засад.

139] Усі колеса й дишель оперились

140] За мить таку недовгу, що в устах

141] За неї віддихи б не повторились.

142] Із дишля троє і по всіх кутах

143] Повипиналиєь голови з будови

144] Нечуваної, що спорудив птах.

145] Три мали по два роги, як корови,

146] А кутові — лише по одному, —

147] Чи був іще де звір семиголовий?

148] Неначе башта на круту строму,

149] Повія до повозки пресвятої

150] Зійшла, бридка у стиді своєму,

151] А поруч дикий велет став у зброї,

152] Либонь, щоб не хапнули, крадії,

153] Й щомиті цілувалися обоє.

154] Як раптом на мені вона свої

155] Нахабні очі жадібно спинила,

156] Лихий коханець враз шмагнув її,

157] В злобі, яка від ревнощів кипіла,

158] Страшидло відіпнув і втяг у ліс,

159] Де гущина з моїх очей вхопила

160] Повію й звіра, що із воза зріс.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] "Язиці приїдоша, Боже", — звівся

2] На три й чотири голоси псалом,

3] І спів з жіночими сльозами злився.

4] А Беатріче із смутним чолом

5] Усю пойняв глибокий біль затятий,

6] Ще більше, ніж Марію під хрестом.

7] Коли ж дівчата скінчили співати,

8] Вона до них обличчя вогняне

9] Звернула й почала їм промовляти:

10] "5м емалі і не видите мене,

11] І се глаголю вам я, сестри милі,

12] / паки емалі узрите мене".

13] Сімох вперед послала, нам же (в силі

14] Був я, й мудрець, і жінка, щоб її

15] Й без слів були накази зрозумілі)

16] Вказала мовчки на сліди свої,

17] Та кроків з десять лиш пройшла стежину,

18] Як очі раптом втупила в мої

19] І з виглядом спокійним: "Підійди-но, —

20] Сказала, — щоб не проминуть промов,

21] Призначених лише тобі єдино".

22] Коли ж я, як належить, підійшов,

23] Вона сказала: "Брате, чом сміливо

24] Мене ти не питаєшся ізнов?"

25] Мов ті, що так занадто шанобливо

26] Звертаються до старшого, аж їм

27] Не йде назовні й слово полохливо,

28] Почав я звуком, майже не чутним:

29] "Відомі, пані, вам мої турботи

30] І як їх заспокоїти і чим".

31] Вона: "Ти б збувся ляку й соромоти

32] І так би говорити перестав,

33] Як той, хто щось белькоче із дрімоти.

34] Дізнайсь: те подення, що змій зламав,

35] Було й нема. Людці хай знають ниці,

36] Що Божа мста до їх байдужа страв.

37] Що безліч внуків буде завжди в птиці,

38] В орла, що, пір'я скинувши в візок,

39] Зробив страшидло й здобич з колісниці.

40] Бо твердо знаю й добре бачу крок,

41] Яким іде у небі кожна зірка,

42] Аби наблизить без завади строк,

43] Коли п'ятсот, і десять, і п'ятірка,

44] Число від Бога, кралю ту заб'є

45] Із велетом, що з нею винен гірко.

46] Можливо, що пророцтво це моє,

47] Як і Феміда, й Сфінкс, навряд чи раду

48] Подасть, бо теж розгадки не дає,

49] Та дійсність перетвориться в наяду,

50] Яка розв'яже загадок вузли

51] Й не заподіє шкоди хлібу й стаду.

52] Завваж слова, що з вуст моїх зійшли,

53] І всім тим, хто живе життям, що кличе

54] До смерті, передай і перешли.

55] Та занотуй, записуючи швидче,

56] Як вразило це дерево тебе,

57] Що при тобі зогиджене аж двічі.

58] Бо хто його рубає чи скубе —

59] Своїм блюзнірством ображає Бога,

60] Який творив, щоб вдовольнить себе.

61] Понад п'ять тисяч літ, вкусивши з нього,

62] Чекала перша мучена душа

63] Того, хто зніме гріх із світу всього.

64] Твій розум спить, коли не виріша,

65] Від чого саме стовбур той високий

66] Така широка крона виверша.

67] Коли б не вгруз, як в Ельсу, до мороки

68] І, нею тішачись, ти б не плямив '

69] Свій розум, мов Пірам шовковиць соки,

70] Належну Думку скласти б ти зумів

71] Про справедливість Божу з заборони

72] Круг дерева цього для всіх умів.

73] Та кам'яніє, бачу, і холоне

74] Твій розум у гріхах — із сліпоти

75] У сяйві слів моїх безсилий тоне,

76] Тож, як не в записах винось їх ти,

77] Бодай в малюнках хоч, на землю плоску,

78] Як пілігрим несе ціпок святий".

79] І я: "Як вдавлена печатка в воску

80] Без зміни сотні літ пережива,

81] Так ви відбилися у мене в мозку.

82] Та чом жадані ваші мчать слова

83] Так високо, що зір, хоч як би знявся,

84] За ними все-таки не поспіва?"

85] "А це, — промовила, — щоб ти дізнавсі

86] Яку пройшов тут школу, й подививсь,

87] Чи вдало розуміть мене навчався.

88] Щоб знав: од Бога шлях ваш віддаливсь

89] Далеко так, як від земного краю

90] Небесний круг, що перший закрутивсь".

91] І я їй відповів: "Не пам'ятаю,

92] Коли себе од вас я відштовхнув,

93] Тож мучитись сумлінням я не маю".

94] "Не маєш тільки тим, що все забув, —

95] Всміхаючись відповіла, — згадай-но,

96] Що ти із Лети щойно вод ковтнув.

97] Немає диму без вогню, звичайно,

98] Й забутливість ця — доказ, що твоя

99] Грішила воля ще, відверто й тайно.

100] Тож неприховано надалі я

101] Казатиму, щоб слово долетіло

102] Й закарбувалося на все життя".

103] Яскравіш полудневе те світило

104] Нам з точки, що весь час повільно йде —

105] Як до положення землі, — блистіло,

106] Коли спинилися (той, хто веде

107] Загін вперед, прикмети, повні змісту,

108] Примітивши, так опізнілих жде)

109] Ці сім жінок, у тінь зайшовши чисту,

110] Яка ляга на води Альп од ґрат,

111] Що творить чорна гілка й зелень листу.

112] Мені здалось, що Тігр, а з ним Євфрат,

113] З одного витоку набравши ходу,

114] В розлуці тужать, як за братом брат.

115] "О світло, о хвало людського роду!

116] Що за річки з одного джерела

117] У далину несуть окремо воду?"

118] Й на запитання відповідь була:

119] "Питай Мательду, скаже хай". І наче

120] Та, що провину на собі несла,

121] Прекрасна: "Я про все, про це ж, — найпаче

122] Йому розповіла, і пам'ята

123] Це, певна я, й по Леті око зряче".

124] І Беатріче: "Мабуть, пам'ять та

125] Занурена не в ті турботи й жалі

126] І розумові очі відміта.

127] Біжить Євноя тут у звивах далі, —

128] Як завше, вирушай з ним до води,

129] Верни йому там сили підупаді".

130] Немов душа шляхетна, що завжди,

131] Бажання інших роблячи своїми,

132] Уловлює охоче їх сліди, —

133] Мене торкнувши пальцями тонкими,

134] Пішла прекрасна, встигнувши сказать,

135] Як чемна дама, Стацієві: "Йдімо".

136] Коли було б, читачу, де писать,

137] Я б оспівав хоча б напій єдиний,

138] Що хочеться ще раз до уст узять.

139] Та сторінки для другої частини

140] Уже я всі заповнив — до рядка,

141] Й вузда мистецтва — проти писанини.

142] Я вийшов з прохолодного струмка,

143] Освіжений у цій святій купелі,

144] Оновлений від першого ж ковтка,

145] Готовий зводитись на зорні стелі.

РАЙ

ПІСНЯ ПЕРША

1] Одвічне сяєво того, хто водить

2] Світи по колах, славу підійма

3] Угору більше і додолу сходить.

4] У небі, що найбільш його сприйма,

5] Я був і бачив те, чого віддати

6] По воротті ні в кого слів нема.

7] Бо, летячи на те, що смів жадати,

8] Наш розум досяга таких глибів,

9] Звідкіль несила пам'яті вертати.

10] З красот святого царства я зробив

11] В умі своїм коштовностей зібрання,

12] Які нестимуть до вершин мій спів.

13] О добрий Аполлоне, увостаннє

14] Ти душу оберни в сосуд мені

15] І лавром увінчай її старання!

16] Задовольняв мене у давні дні

17] Один Парнасу верх, тепер же сміло

18] Обох благаю на діла трудні.

19] Ввійди мені у груди, щоб світило

20] Натхнення, як було, коли, благий,

21] Ти витяг з піхов Марсієве тіло.

22] О Божа доблесте, як подих твій

23] Примножить сили цим писанням бідним

24] З відбитків, знятих в пам'яті моїй,

25] Мене ти під своїм галуззям рідним

26] Побачиш і даси мені вінок,

27] Мене зробивши цього змісту гідним.

28] Так рідко, батьку, листя рвуть з гілок

29] На шану цезаря або поета

30] (Одна з людських ганебних помилок!),

31] Що радісна була б для Дельф прикмета,

32] Якби людина в затінок зайшла

33] Пенейського гіллястого намета.

34] Великий пломінь іскра дасть мала;

35] Хтось після мене ліпшими піснями

36] Вблагає Кірру, щоб відповіла.

37] До смертних сходить через різні брами

38] Лампада світу; в тій, де заплелись

39] Чотири обводи трьома хрестами,

40] Гарнішає на всю небесну вись

41] Вона сама, й зоря її гарніша,

42] Щоб втиски в воску світовім вдались.

43] І майже звідти день устав, темніша

44] Ніч стала в нас, збіліла вся кругом

45] Півкуля та, а ця була чорніша,

46] Коли я Беатріче вздрів: з чолом,

47] Ліворуч звернутим, вона зорила

48] На сонця лик, змагаючись з орлом.

49] І так, як другий промінь родить сила

50] Проміння першого, щоб той вертавсь,

51] Немов блукач, кому оселя мила, —

52] Той вчин її крізь погляд мій діставсь

53] До почуття мого й відбивсь у вчині, —

54] І в сонце довше я, ніж хто, вглядавсь.

55] Багато з неприступного людині

56] Стає цілком приступним в місці тім,

57] Колись призначенім людській родині.

58] Недовго промінь я терпів, а втім,

59] Устиг помітити, що розсипався

60] Навколо жар, як в горні вогнянім.

61] Враз видалось, що день до дня додався,

62] Мов другим сонцем в небі на весь шир

63] Одразу Всемогутній розсіявся.

64] То Беатріче свій втопила зір

65] У віковічний повіз, я ж дивився

66] На неї лиш, забувши про ефір.

67] І, дивлячись, я тим в душі зробився,

68] Ким Главк зробивсь, коли його трава

69] Зробила богом, як її наївся.

70] Цього онадлюдинення в слова

71] Не вкласти. Приклад цей доступний зорам,

72] А сутність явить благодать жива.

73] Якби лишавсь я тим, який був твором

74] Твоїм, любове, що весь світ ведеш,

75] Ти піднесла б мене ясним простором!

76] Коли той рух, що колесу даєш,

77] Мою увагу привернув до нього,

78] Бо в нім гармонію і лад ти ллєш,

79] Такі простори з сонця огняного

80] Спахнули, що ні дощ, ні всі річки

81] Не налили б водоймища такого.

82] Нові ці звуки, цей огонь близький

83] Мені жаги до знань встромили жала,

84] Що досі пал не був такий різкий.

85] Мене, як сам я, знавши, побажала

86] Вона мій ум звільнить од дум хитких,

87] Уста розкрила й запитань не ждала,

88] А почала: "Під тягарем важких

89] Ти помилок того не споглядаєш,

90] Що споглядав би, якби збувся їх,

91] Бо вже не на землі ти, як гадаєш,

92] І полиск блискавок, що вниз майнув,

93] Не так летить, як вгору ти злітаєш".

94] І тільки знищений мій сумнів був

95] Коротким словом ласки та щедроти,

96] Коли нову непевність я відчув

97] І мовив: "З мене ти зняла турботи,

98] Та ще нова турбота виника:

99] Як я лечу над ці легкі істоти?"

100] Вона ж, сердечна й розумом тонка,

101] На мене глянула з зітханням гожим,

102] Як мати на цікавого синка,

103] І почала: "Тобі ми допоможем,

104] Все має лад, і формою він є,

105] Яка весь світ на Бога робить схожим.

106] Створінням вищим видний тут стає

107] Слід сили вічної, закон якої

108] Нагадувало слово вже моє.

109] У цьому ладі — різновидні строї

110] В природі, нахили і почуття,

111] Й далекі, й ближчі від мети ясної,

112] Великим морем вашого буття

113] Пливуть кудись, а їх стежки спрямляє

114] Той порив, наданий на все життя.

115] Він полум'я на місяць посилає,

116] Він в серці смертному — двигун основ,

117] Він в ціле землю з'єднує й скріпляє.

118] І лук цей всіх вражає знов і знов —

119] Не тільки безрозсудливі створіння,

120] А й ті, в яких є розум і любов.

121] Своїм тримає словом провидіння

122] Незрушну твердь, яка вбирає ту,

123] Що зазнає найшвидшого кружіння.

124] А нині нас помчала в вись святу

125] Потужна тятива, яка керує

126] Всім тим, що кида в радісну мету.

127] Це ж правда, що, як форма не пасує

128] До заповітних намірів митця,

129] Яких глуха матерія не чує, —

130] То й утвір збочує тоді з правця,

131] Бо, хоч прямує він до блага, мари

132] Зведуть його й до іншого кінця

133] (Отак ти можеш бачить, як із хмари

134] Йде вниз вогонь) і просто на загин,

135] Коли його облудні зваблять чари.

136] То з того, що ти сходиш до вершин,

137] Не більш дивуй, ніж бачивши, як води

138] Біжать із високості до низин.

139] Було б у дивину — без перешкоди

140] Тобі спинитися побіля дна,

141] Як полум'ю згасати без свободи".

142] Й звела у небо погляд свій вона.

ПІСНЯ ДРУГА

1] О ви, хто прагне вутлими човнами

2] Здогнать моє співаюче судно

3] І ніжними утішитись піснями,

4] Назад вертайте краще, бо одно

5] Судилось вам — у безбережнім морі

6] Себе згубити і піти на дно.

7] Я перший мчу в незвіданім просторі;

8] Мінерва дме, кермує бог співців,

9] І дев'ять муз постерігають зорі.

10] Ви ж, нечисленні, хто споконвіків

11] До ангельського хліба тягне шию,

12] Хоч тут усмак його ніхто не їв,

13] Оддайтеся хоробро вітровію

14] І, поки слід лиша в воді мій рух,

15] Стерніть свій корабель в морську стихію!

16] Як ваш, не дивувався смілих дух,

17] Коли в колхідське поле, тестем дане,

18] Погнав Ясон биків, немов пастух.

19] Бажання вроджене, безперестанне

20] В богоподібне царство мчало нас.

21] Випереджали небо ми зірчане.

22] Вверх владарка дивилась, я ж весь час

23] На неї, й протягом тієї миті,

24] В яку із лука стрельнуть встигнеш раз,

25] Там опинились ми, де розмаїті

26] Мене дивниці вразили, а та,

27] Якій були чуття мої відкриті,

28] В якій краса сіяла й чистота:

29] "Хто зніс на першу зірку нас, — сказала, —

30] Того уславлять хай твої уста".

31] Мені здалось, що хмара нас вкривала

32] Велика, щільна, сяюча, пласка,

33] Мов адамант, де сонця міць вдаряла.

34] Перлина вічна, з одного куска,

35] Втягла нас, і ніщо не затремтіло,

36] Як промінь втягує вода в'язка.

37] Був тілом я, й було незрозуміло,

38] Як в інший умістився мій об'єм,

39] Бо неможливо ж тілу вкластись в тіло,

40] Й бажанням спалахнув я, як вогнем,

41] Пізнати Сутність ту, в якій єднання

42] Людини з Богом вічним пізнаєм.

43] Спізнається в ній наше сповідання, —

44] Бездоказова, звісно, віра ця, —

45] Як перших вірних кращі сподівання.

46] Я відповів: "До вічного Отця

47] Підношу скільки маю шани й дяки,

48] Що взяв мене від смертних в ці місця.

49] Але скажіть мені, що то за знаки

50] На цьому тілі, з приводу яких

51] Про Каїна пригадує всілякий?"

52] Всміхнулась злегка: "В сітях мов густих

53] Так б'ється мисль, коли чуття не в силах

54] Відкрити світ одним з ключів своїх,

55] Тож, — мовила, — йди далі не по стрілах

56] Здивовання: це тягне почуття

57] З собою розум на коротких крилах.

58] Скажи мені, яка тут мисль твоя?"

59] А я: "Складають всесвіту багатство —

60] Тіла щілинні й щільні, мислю я".

61] Й вона: "Покинеш цих думок жебрацтво

62] І взнаєш, що впадуть вони без сил,

63] Лиш зрушу доказів своїх вояцтво.

64] У восьмім небі повно тих світил,

65] Що кожне з них від інших всіх різниться

66] У силі світла й величинах тіл.

67] Якби тут полягала вся різниця,

68] У ступені щілинності однім,

69] Одне з усіх могло б хоч як втісниться.

70] Прикмет же різність вдячна основним

71] Засадам, що їх всі, крім однієї,

72] Ти відкидаєш висловом своїм.

73] І до плямистості якби тієї

74] Щілинність спричинялася, тоді

75] Нецільною б речовина всієї

76] Була планети; і як ті худі

77] Чергують з ситими місцями в тілі,

78] В цій книзі білі аркуші й руді.

79] У першім разі видний на світилі

80] Під час затьмарень став би диск ясний,

81] Просвічений крізь місяцеві щілі.

82] Цього ж немає. Отже, ми хутчій

83] Іще одне припущення відкинем

84] І в помилці упевнимось твоїй.

85] У разі ж з тілом, в масі неєдиним,

86] Натрапить світло на путі кінець,

87] Ішовши встріч суціль твердим глибинам,

88] І не єдиний верне промінець,

89] Мов колір, що відбивсь об стекла верхні,

90] Коли під них підкладено свинець.

91] Та, може, скажеш ти, що промінь мерхне,

92] Бо йде назад не з самої землі,

93] А з глибшої і дальшої поверхні.

94] Ці доводи, на силу немалі,

95] Такий спростує дослід знаменитий,

96] Бо досвід — ґрунт науки взагалі:

97] Візьми три дзеркала, щоб встановити

98] Два поруч зблизька, третє вглиб відстав,

99] Щоб із-за них могло тобі ясніти,

100] А за собою свічника пристав,

101] Щоб відбивався світ у тих дзеркалах

102] І від усіх до тебе повертав, —

103] То, дивлячись у них на різних далях,

104] Враз троє пломенів побачиш ти,

105] На розмір різних, а на силу сталих.

106] Отож, як з сонячної теплоти

107] Оголюється снігу підоснова

108] Від холоду свого та білоти,

109] Роздерла так моя правдива мова

110] Запону, що тобі вкривала зір,

111] І сяє нині істина чудова.

112] Під небом, де панує Божий мир,

113] Велике тіло з перших днів кружляє

114] Й дає буття всьому на весь свій шир.

115] А ближче небо, що від зір палає,

116] Всі різні сутності, які в нім є

117] Й різняться з ним, буттям тим обділяє.

118] І в кожній іншій сфері є своє,

119] Яке вона безперестанно плодить,

120] Йому причин і цілей надає.

121] Ці члени світу поступово сходять,

122] Як бачив сам ти навіч, слід у слід

123] І взяте угорі донизу зводять.

124] Ти продивись моїх правдивий хід

125] Для тебе міркувань неоціненних,

126] Бо через них лежить прямий твій брід.

127] Одвічний рух і сила кіл священних,

128] Як спритність молота від коваля,

129] Залежать всі од рушіїв блаженних.

130] І небо, що зірок юрба встеля,

131] Ту зобразити мисль високу прагне

132] Й відбить, навкруг якої все кружля.

133] І як душа, що тлін на себе вдягне, —

134] Себе по різних членах несучи,

135] Так зробить, що з них кожен дій забагне,

136] Так розум, доброту скрізь ведучи,

137] її по зоряних розносить чудах,

138] Навкруг своєї єдності йдучи.

139] В зв'язок заходячи по всіх усюдах

140] З коштовним тілом, всяка сила й міць

141] Єднається із ним в житті у людях,

142] І, з радісних природи таємниць,

143] Крізь тіло блискотить яскраво й світло,

144] Мов радість з глибини живих зіниць.

145] Ось через що різниться з світлом світло,

146] І аж ніяк не через щільність ту;

147] Це основне, що на весь світ розквітло

148] І творить все — темноту й ясноту".

ПІСНЯ ТРЕТЯ

1] Ясної правди риси пречудові

2] Списало сонце ніжним язиком,

3] Мені спаливши серце у любові,

4] І я хотів з піднесеним чолом

5] Заговорити і подать відомість,

6] Що здоланий і вмовлений цілком,

7] Але примара виникла натомість

8] І всю мою увагу притягла, —

9] І зовсім я забув свою свідомість.

10] Бо як крізь чистоту й прозорість скла

11] Або на водах ясних по мілинах,

12] Де не ховає дна глибинна мла,

13] Розмиваними бачиш лиця в тінях,

14] Перлини ж, лігши на бліде чоло,

15] Мов розчиняються в тонких площинах, —

16] Таке обличчя видно тут було,

17] І я запав у заблуд, протилежний

18] Закоханості хлопця в джерело:

19] Гадаючи, що образ цей залежний

20] Од віддзеркалення, я озирнувсь

21] Поглянути, кому-то він належний,

22] Та не знайшов нікого і звернувсь

23] До ніжної своєї провідниці,

24] В її ж очах святий вогонь всміхнувсь.

25] "Сміюсь, дитинко, на твої марниці, —

26] Сказала, — не дивуй, твої сліди

27] Ще не сягнули в істини границі,

28] І спотикаєшся ти, як завжди.

29] Це — справжні сутності, зломили міру

30] Вони обіту й вміщені сюди.

31] Кажи їм, слухай їх і дай їм віру,

32] Бо сяйво, що знесло їх до святинь,

33] їм не дає лишати правду щиру".

34] І видалось мені, що ближча тінь

35] Бажає говорить, і я озвався,

36] Мов той, хто сохне з надміру хотінь:

37] "О душе, що утіхами пройнявся

38] Солодкими, не знаними для тих,

39] Хто їх смаком ще й досі не впивався,

40] Подякую тобі в словах благих, —

41] Назви своє ім'я й талан ваш гожий".

42] І він із радістю в очах святих:

43] "Для праведних жадань наш, як і Божий,

44] Дух не замкне ніяк до ласки брам, —

45] Бо волить Бог, щоб з ним був почет схожий.

46] Була я дівчина й черниця там,

47] А зосередиш розум весь, що маєш,

48] Бо нині я приємніша очам,

49] То у мені Піккарду розпізнаєш.

50] У сфері найповільнішій мене

51] Між інших ти блаженних зустрічаєш.

52] Запалює нам почуття одне

53] Лиш Дух святий; як нагороду гідну

54] Це місце ми сприймаємо ясне.

55] Бо долю нашу, із землі завидну,

56] Нам дано за обітниці, як слід

57] Не здійснені, й за легкодухість стидну".

58] І я до неї: "Ваш прегарний вид

59] Божественністю так тут став сіяти,

60] Що від колишнього запав і слід.

61] І я тому не міг тебе назвати,

62] Та знане щось в твоїх словах лежить,

63] Що помогло мені тебе впізнати.

64] Але скажи, чи хочете кружить

65] Десь вище всі ви, тут щасливі бувши,

66] Щоб бачить більше і ще більш дружить?"

67] І, враз найближчі тіні озирнувши,

68] Із усмішкою мовила палка,

69] Мов з юного кохання спалахнувши:

70] "Мій брате, ласки сила тут така,

71] Що волі нашій не дає простору

72] Бажати далі від свого кутка.

73] Якби ми звідси поривались вгору,

74] Тоді в незгоді був би наш порив

75] Із волею, що бачить лиш покору,

76] І став би ладові насупротив.

77] У неба спосіб є непоборимий:

78] Це ласка — ти ж її природу зрів.

79] Нас радує блаженство між святими,

80] Які в усьому з волею Того

81] Цілком тут злиті волями своїми.

82] В усіх є свій щабель, з щабля свого

83] Всі раді в царстві, й царству для догоди,

84] Й царю: вволяєм волю ми його.

85] Його воління — мир наш, моря води,

86] Куди зусюди всяк несе ручай

87] Його всі твори й вироби природи".

88] І втямив я, що скрізь у небі Рай,

89] Хоч ласки блага Вишнього спадає

90] На кожного йому належний пай.

91] Якщо кому пожива набридає,

92] Він прагне скуштувати інших страв

93] І просить їх, а першу відкладає, —

94] Так я у слові й русі показав,

95] Що хочу знати, на якій тканині

96] У неї човник краю не дістав.

97] "Великого діяння й благостині, —

98] Вона сказала, — жінка монастир

99] Звела для нас, де в покривалах нині

100] Вночі і вдень ми відчуваєм мир

101] В подружжі з тим, хто наші всі обіти

102] Приймає, добрий, лагідний без мір.

103] Я теж, юниця, святістю сповитий

104] Клобук вдягла, обітницю стару

105] Про Божі повторивши заповіти...

106] Та люди, ближчі злу, аніж добру,

107] Мене з затишку піддали недолі,

108] І знає Бог, як я жила в миру.

109] От ясність ця, що виникла у колі

110] З моєї правої руки, бліда,

111] І в нашім розгорілася околі,

112] Про мене річ до себе приклада:

113] Хоч в неї теж черниче покривало

114] Розідрано без сорому й стида.

115] її в миру до світла поривало,

116] А звички стріла перешкод стіна, —

117] Воно їй серце завжди сповивало.

118] Те сяєво — Констанца видатна,

119] Що, з другим швабським вихром шлюб узявши,

120] Родила вихра третього вона".

121] Так мовила Піккарда й, заспівавши

122] "Маріє-приснодіво", зникла вмиг,

123] Як зник тягар би, в темну воду впавши.

124] Мій зір її проводив, скільки міг,

125] А вже коли згубив, то похопився,

126] До любої мети бажань побіг

127] І був на Беатріче зупинився,

128] Але так блиснула краса її,

129] Що погляд мій одразу потемнився,

130] І перервав я розпити свої.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

1] Людина вільна б доти обирала

2] Між двох однаково звабливих страв,

3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.

4] Отак би й зляканий баран стояв

5] Між двох вовків, незрушним залишавшись,

6] Отак би й хорт поміж двох ланей став.

7] Тож змовкнув я, із цього не стидавшись

8] (Непевне-бо чуття мені прийшло

9] Лиш з неминучості) і не пишавшись.

10] Замовкнув я, але моє чоло

11] Горіло запитанням, спломенілим

12] Яркіше, ніж би на язик лягло.

13] А Беатріче, схожа з Даниїлом,

14] Що Навуходоносорів злий гнів

15] Погамував єдиним словом смілим,

16] Сказала: "Бачу, зовсім полонив

17] Тебе і той предмет бажання й другий,

18] Турботи повернувши з давніх днів.

19] Ти думаєш: "Якщо завдасть наруги

20] Благим чуттям насильства шал яркий,

21] Хіба змаліють з того їх заслуги?"

22] Зростає й тим ще сумнів твій гіркий,

23] Що бачив ти у мудрому Платоні,

24] Мов повертають душі на зірки.

25] Тебе дві гадки держать у полоні,

26] І я на ту спочатку відповім,

27] Де мисль твоя у глибшій жовчі тоне.

28] Вбожествлений найбільше серафим,

29] З Мойсеєм Самуїл (щодо Марії

30] Вже не кажу), з Йоанном, тим чи тим, —

31] На цьому небі всі у спільній дії

32] Із духами, яких вже чув твій слух

33] І око бачило, прикривши вії.

34] Окраса кола першого — їх рух,

35] Але вони щасливі не порівну,

36] А в міру, скільки вчують вічний дух.

37] Не тим тобі тут стрілись, що поживну

38] Свою тут мають сферу, — лиш тому,

39] Щоб показать найменш високу й дивну.

40] Так слід казати вашому уму,

41] Що все крізь зовнішні чуття сприймає

42] І лиш вони дають покорм йому.

43] Святе письмо ваш ум на гадці має

44] І руки й ноги Богу надає,

45] Хоч і не те собі в думках тримає.

46] І церква плоть на всіх вдяга, як є, —

47] Й на Гавриїла, й Михаїла, й того,

48] Що Товію грязиво дав своє.

49] Старий Тімей про душі мислив много

50] Й не так, як упевняє все тут нас,

51] Бо слово, мабуть, згодне з мислю в нього,

52] Що на зірки вертають душі з нас,

53] Бо із світил, за волею природи,

54] Злетіли нам в тіла на певний час,

55] А може, не дійшовши в нього згоди,

56] Слова думкам пішли наперекір,

57] І збиткуватись тут нема нагоди.

58] Сказав би він, що знову мчать до зір

59] Честь і ганебність впливу, — й лук втулився

60] У нього б в частку правди, всім на взір.

61] Невірно втямивши це, помилився

62] Весь майже світ, — Юпітеру тоді,

63] Меркурію і Марсу він вклонився.

64] А другий сумнів у твоїй біді

65] Отруйний менш — він зла не заподіє.

66] Ти не помилишся в своїй ході.

67] Те, що неправда правду од оліє

68] В очах у смертного, правдиву путь

69] До віри, не до єресей, відкриє.

70] Але до дна в цій істині сягнуть

71] Для розуміння вашого можливо,

72] Тож я тобі все можу розгорнуть.

73] Нехай насилуваний би тремтливо

74] Й не помагав насильству до дрібниць, —

75] Ці душі винуватить справедливо,

76] Бо волю не загасиш силоміць.

77] Вона, мов пломінь, рветься із безодні,

78] Хоча її насильство й валить ниць.

79] Коли ж вони стають більш-менш свободні,

80] То йдуть за силою; і душі ті

81] Отак і не вернули в дім Господній,

82] А, мавши волю цілісну в житті,

83] Як мав Лаврентій у печі Ґратчастій

84] Чи Муцій, руку спікши до кості,

85] Знов стежкою, з якої у нещасті

86] їх зірвано, вели б свій дальший хід.

87] Але, на жаль, ці приклади не часті.

88] Як сприймеш ти мої слова як слід,

89] Юрба вагань, до цього нерушима,

90] Втече, подальших не завдавши бід.

91] Але стає нараз перед очима

92] Нова завада й згубою грозить,

93] Бо для самого тебе незборима.

94] Я вже дала тобі урозуміть,

95] Що лжа в уста святій душі не ляже,

96] Бо та у первоістині лежить.

97] Піккарда правду й про Констанцу каже,

98] Що та плека любов до покривал, —

99] І що ту мову із моєю в'яже?

100] Нерідко, брате, гасне чистий пал

101] У тому, хто чогось перелякався,

102] І до гріха його примусив шал,

103] Як Алкмеон: до батька прислухався

104] Побожно він, щоб матір покарать,

105] Хотів безгрішності — і в гріх удався.

106] Повинен ось що ти обміркувать:

107] Коли з насильством воля примирилась,

108] Не можна вчиненого дарувать.

109] Ги часто бачиш волю, що схилилась

110] З своєю досконалістю до зла

111] І в страху перед злішим помилилась.

112] Про досконалу волю цю й вела

113] Піккарда, я ж — про іншу, теж глибоку,

114] І істина одна в обох була".

115] Так збігли хвилі тихого потоку,

116] Що в правді джерело святе знайшов,

117] І втишили жагу мою двобоку.

118] "О люблячого першого любов

119] Небесна, все, що з ваших уст виходить, —

120] Сказав я, — сили живить знову й знов.

121] Мій дух глибинам почуттів не шкодить,

122] За ласку ласку вдячну не веде, —

123] Хто зрить і може, хай одвіт знаходить.

124] Я бачу, що наш розум упаде

125] Без правди в осіянному чертозі,

126] Без неї ж правди не знайти ніде.

127] Він зручно в ній лежить, мов звір в барлозі,

128] Підноситься із нею до зірок, —

129] Інакше все справдитися не в змозі,

130] І сумнів випускає свій росток

131] В ногах у правди, вгору до безкраю

132] З горба на горб веде природа крок.

133] Тож, пані, я посмію й попитаю

134] Про істину, що спокій мій лама,

135] Бо сенсу в ній я ще не добираю.

136] Я хочу знати, чи в людей нема,

137] Замість обітниці, такого діла,

138] Щоб шалька з ним у вас тягла сама?"

139] Тут Беатріче в мене утопила

140] Зір, сповнений такого почуття,

141] Що здолана очей поникла сила,

142] І зір одвів, немов стерявшись, я.

ПІСНЯ П'ЯТА

1] "Коли моя у полум'ї любові

2] Не по-земному сяє красота,

3] Аж очі в тебе знемогти готові,

4] То не дивуйся: бачення зроста

5] На досконалості і, як відкриє,

6] То на відкрите благо шлях верста.

7] Я бачу вже, як світло зазоріє,

8] Що в розумі твоєму зайнялось,

9] Як, бачивши його, любов замріє.

10] Коли ж її привабить інше щось,

11] Це лиш сліди, що ледве розрізняють,

12] Сліди од світла, що в віках знялось.

13] Запитуєш, чи добре заміняють

14] Нездійснений обіт святі діла

15] Й тоді гризоти душу обминають?"

16] Так Беатріче пісню почала

17] І, наче той, хто каже без зупинки,

18] Благе повчання далі повела:

19] "Дарунок найдорожчої оцінки,

20] Що добрий Бог в щедроті дав нам всім,

21] Оцінювати й визначати вчинки, —

22] Свобода волі та, що лиш самим

23] Усім розумним надана створінням

24] І надаватиметься тільки їм.

25] Тепер своїм ти дійдеш розумінням,

26] Що важить більш обіт од всяких мір,

27] Бо згоден Бог, як згоден ти сумлінням.

28] Але, уклавши з Богом договір,

29] Здаєш ти скарб понад усяку ціну, —

30] Моїм словам про нього ти повір!

31] Що може стати на його заміну?

32] Ти вже віддав від себе основне,

33] А з не свого ти як даси й частину?

34] Таке тут міркування головне.

35] Та церква зміни дозволя робити,

36] І це немов спростовує мене.

37] Тож не відходь од столу, хоч і ситий,

38] Бо страви нелегкої, що я дам,

39] Тобі інакше не перетравити.

40] Розкрий же розум свій моїм словам

41] І їх замкни: те не стає в науку, ¦

42] Що ти, почувши, не сприймаєш сам.

43] Дві речі вкрай потрібні на розлуку

44] Із жертвуваним: це — саме воно

45] І між двома угода на спонуку.

46] Ця друга річ існує все одно,

47] Аж поки здійснюється; це про неї

48] Тобі казала я не так давно.

49] Тому-то править мусили євреї

50] Цю жертву завжди, хоч не раз вона

51] Була, як знаєш, не в вині й єлеї.

52] Суть іншої не дуже-то й складна,

53] І, певно, гріх ви б не такий зробили,

54] Коли б змінилась в ній речовина.

55] Та хоч би як тягар змінить хотіли,

56] А, взявши, мусите його нести,

57] Поки ключі не зрушні — з жовтим білий.

58] І всякий обмін, ти повір, пустий,

59] Якщо обміненого у новому

60] Не вмістиш, як чотири у шести.

61] Коли ж воно у значенні свойому

62] Аж перетягує ваги, тоді

63] Його не можна обмінять нікому.

64] В обітах, смертні, будьте ви тверді,

65] Але не обіцяйте необачно,

66] Як сталось Ієвфаєві-судді,

67] Що не сказав: "Вчинив я непробачно", —

68] А зле вчинив, і вряд стоять вони

69] Із грецьким тим вождем, що в війську лячно

70] Усі ридали, що з його вини

71] Як жертва Іфігенія вмирає, —

72] Й ридма ридали мудрий і дурний.

73] Хай кожен з християн себе смиряє,

74] Пером під вітром не летить у літ,

75] Не вірить, ніби все вода змиває.

76] У вас є Ветхий і Новий завіт,

77] Ще й пастирі церковні — вам єдиний

78] Показувати шлях на правди світ.

79] Не забувайте ж гідності людини,

80] Як пориватиме вас хіть на зле,

81] Щоб вас єврей не брав на сміх і кпини.

82] Не будьте, наче те ягня мале,

83] Що кила материне вим'я ссати,

84] Стрибає й бавиться, як Бог пошле".

85] Так Беатріче — маю те списати —

86] І погляди, палких жадань гінці,

87] Звелись у світ, яскравим сяйвом взятий.

88] її мовчання й зміна на лиці

89] В мого розсудку одібрали мову,

90] Що запитом лягла на язиці.

91] І як стріла влучає в здобич лову

92] В той час, коли ще тятива дзвенить,

93] У друге царство ми летіли знову.

94] Так владарка спахнула радо вмить,

95] Коли на світ цієї сфери стала,

96] Що не могло й світило так ясніть.

97] Якщо ж сама зоря торжествувала,

98] То що з собою я б робити став, —

99] Моя природа-бо така нестала!

100] Щось кинувши в прозорий рибний став,

101] Ти бачиш, як всі риби збились в кучі,

102] Гадають, що принаду ти їм дав, —

103] Так іскор тисячі — яркі, блискучі —

104] До нас збігалися й гукали всі:

105] "Ось хто зростить нам почуття найлуччі!"

106] По сяйній наближалися косі

107] За духом дух, на радощі багаті,

108] Осяяні в усій своїй красі.

109] Читачу, здумай: як слова початі

110] Тут увірвались би, то з дальших дій

111] Ніщо б не втиснуло в твій ум печаті.

112] І зрозумів би ти тоді хутчій,

113] Як прагнув я розмови з душ юрбою,

114] Лиш увійшла вона у погляд мій.

115] "О значений високою судьбою,

116] Уздриш ти вічного тріумфу трон

117] Ще до закінчення земного бою!

118] Ми в сяйві ясному небесних лон

119] Теж сяєм; як в собі ти хіть роздмухав

120] Спитать, хто ми, — ця хіть тобі закон", —

121] Сказав так хтось із благочесних духів,

122] А Беатріче: "Ти кажи, кажи

123] І вір їм, начебто богів ти слухав".

124] "Ти вбраний, бачу, в промінь нечужий,

125] Бо ллється він твоїм же чистим зором,

126] Всміхнешся — заяскріє до межі.

127] З'ясуй, благаю, хто ти й на просторім

128] Цім місці, світлий душе, став чому,

129] Від смертних вкритий світлом непрозорим?" —

130] Так проказав я сяєву тому,

131] Що мовило, й воно спахнуло лиском,

132] Немов зачувши ангельську сурму.

133] Як сонце, сховане надмірним блиском,

134] Вгорнулося у клуби світляні,

135] А спека випромінювалась диском, —

136] Свята ця постать радістю в ясні

137] Запнулась промені, прямі й навскісні,

138] Й, вкривалом вкрита, мовила мені...

139] А що — йде спів про це в наступній пісні.

ПІСНЯ ШОСТА

1] "Відколи Константин орла у небі

2] Пустив навпроти, а не по слідах

3] Того, хто взяв Лавінію за себе,

4] Сто літ, і сто і більше божий птах

5] Жив на кінці Європи, край Троади,

6] Звідкіль злетів колись він по світах,

7] І попід тінню крил своїх без вади

8] Передавав з рук в руки берло й сан,

9] Коли й мені тягар дістався влади.

10] Там був я цезар, тут — Юстініан.

11] Займавсь огнем я першої любові,

12] Коли закони очищав з оман.

13] Ізмалку я в одну, не в дві Христові

14] Природи твердо вірив, мов граніт,

15] І щиро віддавався цій обмові,

16] Але благословенний Агапіт,

17] Найвищий пастир, в казаннях церковних

18] Відкрив мені святої правди світ.

19] Повірив я у суть речей ґрунтовних

20] І добре бачу, змивши смертний бруд,

21] Як святість одрізнять од діл гріховних.

22] Я прилучивсь до церкви без облуд.

23] І Бог мене вкрив ласкою такою,

24] Що вклав я все життя в величний труд.

25] Вручив я Велізарієві зброю,

26] І небеса сприяли в війнах їй,

27] І міг я скуштувати супокою.

28] Ця відповідь на запит перший твій

29] Іще кількох пояснень вимагає,

30] Щоб ти звільнився від обманних мрій.

31] Щоб ти збагнув, хто з них всю правду знає, —

32] Чи той, хто знак святий собі на спис

33] Прикріплює, чи хто його знімає, —

34] Глянь на чесноту, із якою зніс

35] Себе він в небо". І почав з години,

36] Як вмер Паллант, щоб він звитяжно зріс.

37] "Ти знаєш, як три віки ждав хвилини

38] Він в Альбі, поки стався перехід,

39] І три з трьома зійшлись серед рівнини.

40] І знаєш, як од злих сабінкам бід

41] До бід Лукреції він, за свавільних

42] Сімох царів, звойовував сусід.

43] І знаєш, як він в римських лавах сильних

44] Встав проти Бренна, проти Пірра встав

45] Та інших ватажків, із ними спільних,

46] Як вславилися Квінтій, що дістав

47] Ім'я Кошлатий, Фабії з Торкватом

48] І Деції, що світ їх вихваляв!

49] Він гордощі арабам збив пихатим,

50] Що з Ганнібалом Альп взяли кордон,

51] Де протікає По в краю багатім.

52] З ним юнаки долали — Сціпіон,

53] Пізніш Помпей, — твою він рідну гору

54] Віддав печалям і журбі в полон.

55] Коли ж у небі здумали в ту пору

56] Дать тишу всій землі на свій зразок,

57] Над ним взяв Цезар з волі Риму гору.

58] Ізара, Ера, Сена, тих річок

59] Долини, що у Рону йдуть, уздріли

60] До Рейну й Вару діл могутній крок.

61] А далі дії так замиготіли

62] З Равенни й рубіконського стрибка,

63] Що вгнатися перо не має сили.

64] Він переніс в Іспанію війська,

65] В Дураццо, у Фарсалу тим походом,

66] Що скрута й Ніл одвідала гірка.

67] Минув Антандр, Сімоент, звідки родом,

68] Могилу ту, де Гектор спить німий,

69] Губити Птолемея ринув згодом,

70] На Юбу кинув раптом він громи,

71] А там до вас, на захід, повернувся

72] І рев Помпеєвої вчув сурми.

73] За те, що той, хто ніс його, спіткнувся,

74] Вік з Кассієм скавчить у Пеклі Брут,

75] Модени ж і Перуджі край здригнувся.

76] А Клеопатрі й досі горе тут,

77] Бо, марно утікаючи від нього,

78] Вона з гадючих згинула отрут.

79] Досяг він моря Чермного страшного,

80] Досяг твердого миру для людей,'

81] І храм замкнувся Януса ясного.

82] Але все те, що знак сподіяв цей

83] І що він мав сподіять дальшим кроком

84] У смертнім царстві, данім, як трофей,

85] Ніщо, коли поглянуть світлим оком,

86] Як третій цезар в руки взяв його,

87] І почуттям віддатися глибоким.

88] Жива-бо Правда із руки того

89] Дала йому у славі неугавній

90] Помститись палом гнівання свого.

91] Почуєш з подивом про речі славні:

92] Із Тітом він пізніше відомстив

93] Тяжке відомщення за гріх днедавній.

94] Як лютість лангобардових зубів

95] Свята спізнала церква, Карл Великий

96] її під крилами його укрив.

97] Я звинуватив — засуди ж навіки

98] Тих, хто своїми вчинками в житті

99] Одводить вас од Вишнього владики.

100] Одні за стяг лілеї золоті

101] Вважають, ті ж — собі його грабують,

102] І хто тут винний більше — ці чи ті?

103] Хай краще гібеліни всім гендлюють

104] Під іншим знаком, в нього ж стежка є,

105] Яку вони із правдою торують.

106] І хай його новий той Карл не вб'є

107] Із гвельфами, а то ще з кігтів згинуть,

108] Якими й левам ран він завдає.

109] Син часто-густо сліз ніяк не спинить

110] За батькові гріхи. І марно ждать,

111] Що Бог свій герб на їх лілею змінить.

112] На цій маленькій зірці — благодать

113] Для добрих духів, що були діяльні,

114] І вслід пошана й слава їм спішать.

115] Коли ж на манівці ступає дальні

116] Бажання вславитися чимскоріш,

117] Любові никнуть промені печальні.

118] У кожного тут щастя частка лиш,

119] Хто скільки заслужив життям в чесноті,

120] І меншого чи більшого не зриш.

121] Живої Правди міць в своїй пишноті

122] Торкається сердечних наших сил,

123] Які не піддаються злу й скверноті.

124] Співають ніжні голоси окіл, —

125] Так східці нашого життя багату

126] Гармонію дають поміж цих кіл.

127] На всю перлину, сяєвом залляту,

128] Ромео сяє, що йому дало

129] Його пресвітле діло темну плату.

130] Та провансальцям зиску не було,

131] Що замах їх на нього був удалий:

132] Тим зле, кому чужа чеснота — зло.

133] В Раймонда четверо дочок зростало,

134] І так зробив для графа пілігрим,

135] Що королевами вони всі стали.

136] Та на вимогу скласти звіт у всім

137] Якій причина — наговір огидний,

138] Здав праведник за десять п'ять і сім,

139] А сам пішов собі, старий та бідний, —

140] Й якби у жебраку впізнав загал,

141] Хто просить хліба, шани справді ж гідний,

142] Ще похвали б додав він до похвал".

ПІСНЯ СЬОМА

1] "Владико воїнства, предвічно сущий,

2] Возславим тя, счастливії огні

3] Всегда во царствіє сіє несущий!" —

4] Так заспівавши, в вири огняні

5] Ця сутність одлетіла по кружінню,

6] З подвійним сяєвом у вишині,

7] І в танцях легко віддалась тяжінню,

8] Та затягла її юрма в свій край,

9] Раптовою помчавши далечінню.

10] Вагавсь я й мовив: "Ну, спитай, спитай, —

11] Собі: спитай, — я мовив двічі й тричі:

12] Роси напитись спраглому подай".

13] Але під шаною до БЕ й до ІЧЕ,

14] Що пойняла всього, чоло схилив,

15] Мов той, що сон йому заходить в вічі.

16] Сказала Беатріче кілька слів

17] І стала так чарівно посміхатись,

18] Що й той зрадів би, хто в огні горів:

19] "Я знаю, з чого розпитам початись, —

20] Хіба за люту справедливу мсту

21] Теж справедливо люто відомщатись?

22] Лишень послухай — помилку пусту

23] І весь твій сумнів скоро заспокою

24] І подарую істину святу.

25] Той, що не народився, із пихою

26] Вузду Господню мав собі за зло

27] Й згубив себе й нащадків із собою.

28] І людство кволе у гріхах жило,

29] Віками підпадало безголов'ю,

30] Аж поки Слово Боже не зійшло

31] На вбогу землю й не злучило кров'ю

32] Природу, гнану за вину стару,

33] Із власною безсмертною любов'ю.

34] А зараз погляд на таке скеруй:

35] Природу цю, приєднану до Бога,

36] Сотворено, щоб віддалась добру,

37] Але прослалась врешті їй дорога

38] Із Раю, бо вона пішла убік

39] Від стежки істини й життя святого.

40] І кара на хресті, що Бог прирік,

41] Як міряти на сприйняту природу,

42] З усіх найсправедливіша повік.

43] Але й несправедливості ізроду

44] Безсмертної такої не знайшлось, —

45] Бо страдник мав не ту натуру й вроду.

46] На всьому різно це взнаки далось:

47] Господь зрадів тій смерті і євреї,

48] Стряслась земля, і небо розійшлось.

49] Тепер із думки не дивуй моєї,

50] Що справедлива мста прийшла-таки

51] До помсти справедливої своєї.

52] Та бачу я, таким вузлом думки

53] З думками розум у тобі скрутило,

54] Що визволився з них ти б залюбки.

55] Ти скажеш: "Все, що чую, зрозуміло,

56] Та Божого не тямлю рішенця, '-

57] Спасавши нас, таке обрати діло".

58] Та, брате, неприступна тайна ця

59] Для тих, що розум їх недосконалий

60] Не зріс в огні любові до кінця.

61] І чим її упертіш спізнавали,

62] Тим таїна була темніша та...

63] Скажу тобі, що інші б не сказали.

64] Іскриться сяйвом Божа доброта.

65] Лють женучи зусюди, й так же само

66] Скрізь вічно променіє красота.

67] Те, що до вас іде від неї прямо, —

68] Безмежне, бо вона як покладе

69] Печать, не буде зміни або плями.

70] Те, що до вас од неї прямо йде, —

71] Цілком свободне, бо сторонніх впливів

72] Не зазнає ніколи і ніде.

73] Миліший той, хто із найтонших звивів,

74] Святий-бо запал блискотить ясніш

75] У тому, хто себе із неї вивів.

76] Людина з благом схожа найповніш,

77] Та благородності їй убавляє

78] Нестача риси хоч одної лиш.

79] Від неї гріх єдиний затуляє

80] Свободу й схожість з благом неземним,

81] її не досить сяйво убіляє,

82] Чуже воно достойностям своїм

83] І знає лиш веселощі без краю,

84] Каранням ще не сплачені страшним.

85] Природа ваша, грішна до відчаю

86] Ще з зародку, втеряла сповна суть

87] Достойностей, і, вигнаній із Раю,

88] Не можна їй було їх повернуть

89] (Сягнеш цих мислей в їх протиборінні,

90] Як тільки станеш на єдину путь),

91] Або щоб Бог в своїм благоволінні

92] Простив, або людина щоб сама

93] Розкаялася у гріхопадінні.

94] Тепер заглибся силою ума

95] В безодню мислей, щоб могла святитись

96] Твоя увага, чуйна і німа.

97] Людина не змогла з вини омитись, —

98] Природні межі не давали їй

99] До послуху принижено хилитись,

100] А в вись тяглась через непослух свій, —

101] Тому-то їй роками і віками

102] Не випадало змить вину самій.

103] І мусив Бог покінчити з гріхами

104] Й вернуть людині повноту буття

105] Чи то одним, чи то двома шляхами.

106] Та виріб тим любіший за життя

107] Виробникові, чим повніш відбиті

108] Закладені в нім добрі почуття.

109] Тож Божа доброта, відбита в світі,

110] Була щаслива помогти тому,

111] Щоб піднялась людина до блакиті.

112] З початку світла по останню тьму

113] Ні разу не прийшло ще, засіявши,

114] Таке й не прийде рівного йому.

115] Бог щедрість вищу виявив, оддавши

116] За порятунок ваш себе всього,

117] Ніж просто б вам гріхи всі оставлявши,

118] Не досить справедливості того

119] Було б, як не принизився б смиренно

120] Син Божий до влюдинення свого.

121] А зараз до дрібниці достеменно

122] Вагання кожне роз'ясню твоє,

123] Щоб все ти розумів не гірш за мене.

124] Ти кажеш: "Бачу, все, що в нас не є —

125] Вогонь, земля, вода, повітря, — з тління

126] Окремо й вкупі гине і гниє,

127] А це, звичайно, все-таки створіння".

128] Але щоб суть була тут таїни,

129] Ніщо б не нищилося до коріння.

130] Самі лиш ангели, й цей край ясний,

131] Де, брате, зараз ти, і ці світила —

132] Всі первісно сотворені вони.

133] Стихії ж, що згадав ти не до діла,

134] Й все, складене з часток їх складових, —

135] Всі речі створена формує сила.

136] Сотворено й речовину всіх їх,

137] Сотворено і силу формування

138] У зоряних кружіннях колових.

139] Із тіл святих небесних рух і сяння

140] Низходять в душі звірів і рослин

141] На їх минуще кволе існування.

142] А вам життя приносить лиш один

143] Дух доброти, найвищої в природі,

144] Й запалює бажання вічні він.

145] Це з вашим воскресінням стане в згоді,

146] Коли до тебе думка вже дійшла,

147] Як ваше тіло твориться відтоді,

148] Як створено прабатьківські тіла".

ПІСНЯ ВОСЬМА

1] В те вірили народи, нині зниклі,

2] Що шле навкруг любовний шал вгорі

3] Ясна Кіпріда в третім епіциклі.

4] В старих цих заблудах вони, старі,

5] Не тільки їй у пристрастей полоні

6] Споруджували пишні вівтарі,

7] А й матері — вродливиці Діоні,

8] І сину Купідонові, що сів

9] На руки, переказують, Дідоні.

10] Ім'я, з якого я почав цей спів,

11] Тій зірці дано, що з жаги своєї

12] На сонце дивиться з усіх боків.

13] Я, не відчувши, що злетів до неї,

14] Це зрозумів із того, як зросла

15] Ще більш краса володарки моєї.

16] Як видна іскра в полум'ї мала

17] Чи голос вирізняється рухливий

18] З незрушного голосового тла,

19] Помітні стали світлі переливи

20] Світильників у вихорах швидких,

21] Куди, гадаю, вів їх зір щасливий.

22] Холодний вітер, що летить з низьких

23] Зимових хмар чи зримий, чи незримий,

24] Той залічив би до найменш прудких,

25] Хто б глянув, як гірляндами стрімкими

26] Летючі світла кидали танки,

27] Що почались, де линуть серафими.

28] Між духами, яких неслись полки,

29] Бриніла так "Осанна!", що я досі

30] Бажаю знов почути звук палкий.

31] Один наблизивсь чемно, як велося,

32] Промовив: "Радо зробить наш загал

33] Усе для тебе, що б не довелося.

34] Ми кружимося стежками Начал,

35] У тому ж крузі, крутені, потребі,

36] Що ти про них казав під гул похвал:

37] "Ви, хто думками водить в третім небі..."

38] Зупинимось, любові повні, ми,

39] Якщо приємний спочив наш для тебе".

40] Звів погляд я поштивий і німий

41] На владарку і з поглядом зіткнувся,

42] Що влив би певність у людські уми,

43] Й до світла я привітного звернувся,

44] І на моїх словах: "Скажіть, хто ви?" —

45] Од хвилювання голос мій здригнувся.

46] Який же спалах радості новий

47] Я вздрів, коли ще сяйво приєдналось

48] До сяйва круг святої голови!

49] Спахнувши, він сказав: "Мені дісталось

50] Недовго жить, а не взяла б земля,

51] То зла, що сталося, тоді б не сталось.

52] Мене відрада світла затуля

53] Від тебе, наче кокон величавий,

54] В шовку якого спить черв'як-маля.

55] Мене любив ти і не без підстави;

56] Якби не вмер я, міг тобі зложить

57] Не листя б — інше щось, гідніше слави.

58] Мене ждав лівий берег, де біжить,

59] У себе Соргу увібравши, Рона, —

60] Коли ж він зможе підо мною жить!

61] Так само й ріг Авзонський, де Катона,

62] Гаета й Барі повняться снаги,

63] А Тронто й Верде обійма корона.

64] Вже на мені вінець був дорогий

65] Земель, де ллє Дунай, з тієї грані,

66] Де поїть він германські береги.

67] А чарівна Трінакрія, у тьмяній

68] З Пакіно до Пелоро течії,

69] Жорстоко Евром мученій, в тумані

70] Не від Тіфея — з сірки надр її,

71] І досі б звикла, що на трон восходять

72] З Рудольфа й Карла в ній сини мої,

73] Якби не кепські власті, що призводять

74] Народ до бунту й вигук: "Бий їх, бий!", —

75] Як у тому Палермо, завжди родять.

76] Коли б дививсь мій брат вперед, юрби

77] Харциз би каталонських одцурався

78] І через них би не зазнав ганьби.

79] З думками, справді, добре б він зібрався,

80] Судна, що й так обтяжить водну синь,

81] Вантажити над міру б не старався.

82] Скупар, хоч батьку люба широчінь,

83] Хай брав людей на всяку б він посаду,

84] Уважних не лише до власних скринь".

85] "Тут, де з кінцем початок блага зряду,

86] Гадаю, бачиш добре, як я сам,

87] Велику, нескінченну ту відраду,

88] Яку ти, пане, дав моїм очам,

89] І цінне тим мені твоє прозріння,

90] Що погляд твій належить небесам.

91] Приніс мені ти втіху розуміння,

92] То ще мій сумнів розтлумач мудріш:

93] Чом плід гіркий в солодкого насіння?" —

94] Так я йому, а він: "Ти правду вздриш,

95] Звернувши очі на мої повчання,

96] А ти до неї спиною стоїш.

97] Благий, що цим місцям несе втішання

98] І рух, в тілах великих тих святе

99] На порух обертає призначання.

100] Натури, що призначені на те,

101] Не лиш притулок в мислі досконалій

102] Знаходять, — в ній спасіння їм росте.

103] Що кидається луком в дальні далі,

104] Все опиняється в своїй меті,

105] Немов стріла в призначенім кружалі.

106] Бо небо, де твої лежать путі,

107] Творитиме інакше не тривалість,

108] А нетривкі лиш безлади пусті, —

109] Цього ж не може бути, якщо сталість,

110] Що водить ці зірки, не має вад

111] І Перший не забув про досконалість.

112] Та, мабуть, досить з тебе цих засад?"

113] Я ж: "Ні, не вірю, начебто безсиле

114] Те, що встановлює в природі лад".

115] Тоді він знов: "Скажи, хіба не миле

116] Життя в громаді для людських сердець?"

117] "Еге ж, — відмовив я, — це зрозуміле".

118] "А чи здійсниш його, коли Творець

119] Різниць не зробить в різних званні й вмінні?

120] Ні, якщо пише правду ваш мудрець".

121] Поглибив ще він докази незмінні

122] І закінчив: "Так ось який закон

123] Про різний плід на різному корінні.

124] Народиться тут Ксеркс, а тут Солон,

125] А тут Мельхіседек, а там — той самий,

126] Чий син з-під хмар упав у вічний сон.

127] Круговорот природи, хоч віками

128] На смертний віск печаток тьму поклав,

129] Не робить все ж відміни між домами.

130] І через це від Якова Ісав

131] Різнився сім'ям, хоч з того ж був ложа,

132] Квірин же вбогий Марса батьком звав.

133] Народжена природа всім би схожа

134] Ставала на родительку свою,

135] Коли б управа не втручалась Божа.

136] Ось втеклу тайну ти зловив твою,

137] Та вчу тебе для власної догоди

138] І думку ще одну скажу мою.

139] В незгодної із долею природи,

140] Мов у насіння в ґрунті несвоїм,

141] Бувають завжди слабосилі сходи.

142] Як світ би, рухавшись, у русі тім

143] Спирався тільки на природу праву,

144] Росло б далеко ліпше людство в нім.

145] Призначеного на воєнну славу

146] Ви тягнете до олтарів і ряс,

147] Молитвенику ж даєте державу, —

148] Тому й неправильні стежки у вас".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

1] По цих словах твій Карл, Клеменцо гарна,

2] Повідав, скільки зла його сім'ї

3] Наробить люта ворожнеча марна,

4] Й сказав: "Мовчи, хай літ спливуть рої".

5] Тож мовить мушу лиш, що сплатять в плачі

6] За ваші муки миру крадії.

7] Святого сяєва життя гаряче

8] Вернуло знов до сонця, до мети

9] Всього, що в світі є, буттям кипляче.

10] Ой леле душам тих, хто й сам іти

11] Звик понизу й думки свої принизив

12] До ницої мирської суєти!

13] Аж от ще блиск себе до нас наблизив,

14] І спалах сяяння його я мав

15] За лагідний мені до втіхи призив.

16] І погляд Беатріче, що сприймав

17] Його в тремтливості я невимовній,

18] Ласкаво знову дозвіл мені дав.

19] "О мир подай душі, бажання повній,

20] Блаженний душе, — я сказав, — промов,

21] Що втямив думку ти без слів іззовні".

22] І світ мені новий, що вів з основ

23] Глибоких надр, похвальний спів у славі,

24] Сказав, мов той, хто на добро готов:

25] "В Італії, зіпсутій і кривавій,

26] На землях від Ріальто до хребта,

27] Який дарує води Бренті й П'яві,

28] Є не така й велика висота,

29] Де блиснув факел в замку старовиннім

30] І попалив навкруг поля й міста.

31] Із ним були одні ми за корінням.

32] Куніцца звалась я і тут свічу,

33] Цієї зірки скорена промінням.

34] Я безтурботно й радісно лечу

35] І розгрішаю бурний шлях гріховний,

36] Хоч втямить це юрбі не по плечу.

37] А цей, до нас найближчий, скарб коштовний

38] Мав славу голосну, ще поки жив,

39] І поки край їй прийде безумовний,

40] Цей сотий рік зросте у п'ять разів.

41] Поглянь лишень, які той мав заслуги,

42] Хто друге по собі життя лишив.

43] Не так міркує натовп, що без туги

44] Між Тальяменто й Адідже живе

45] Й, хоч битий, а не визнає наруги.

46] Та скоро бунт знамено бойове

47] Підніме в Падуї, й Віченца в твані

48] Інакшою водою підпливе.

49] Де збіглись води в Сілі та Каньяні,

50] Владар підносить в гордості чоло,

51] Хоч вже плететься сіть, в яку він встряне.

52] У Фельтро скорбному велике зло

53] Таке учинить пастир нечестивий,

54] Що й менше в Мальті варт карать було.

55] Під кров феррарців в світі неможливий

56] Потрібен чан; на унції ж вагар

57] Ту кров не зважив би й найбільш терпливий,

58] Якою, партії любимій в дар,

59] Поллє люб'язний цей священик поле,

60] Та не здивує тамошніх почвар.

61] Згори, з дзеркал, що звуть у вас Престоли,

62] Яскраво сяє вишній Судія,

63] Що не марнує слів своїх ніколи".

64] Вона замовкла, й сяйного буття

65] У вічній ясності могутня сила

66] Знов узяла її, як бачив я.

67] 1 інша радість, знана вже, ступила

68] Під пломінь у моїх жадних очах,

69] Немов рубін у променях світила.

70] Радіють сяєвом у небесах,

71] Як на землі усмішкою; хмурніє

72] Тінь унизу, коли думки в сльозах.

73] "Бог бачить все й в твоєму зорі мріє,

74] Блаженний, — я промовив, — голова

75] Від тебе жодна дум своїх не скриє.

76] Чи голос твій, що в небесах співа, —

77] Тут кожне полум'я благословенне

78] Шістьма крильми обличчя закрива —

79] Моє жадання обмине смиренне?

80] Йшло б запитання з мене без зусиль,

81] Коли б я в тебе вливсь, як ти у мене".

82] "Найбільший діл, де хвилі мчать суціль, —

83] В таких словах почав свою він мову, —

84] Із вод, що сушу тиснуть звідусіль,

85] Між берегів розтяг свою основу

86] Так проти сонця, що меридіан

87] Стає на місці, де крайнебо, знову.

88] На цьому долі жив я, бережан,

89] Між Ебро й Магрою, що омиває

90] Кордонний Генуї й Тоскани лан.

91] Схід сонця й захід в той же час буває

92] В Буджеї й в рідному краю моїм,

93] Де кров ще й досі хвилі зогріває.

94] Я Фолько звався між людей, яким

95] Був знаний на ім'я; тепер душею

96] Владає небо, як колись я ним.

97] Ні Белова дочка в ганьбу Сіхею

98] Й Креусі не була така палка,

99] Як я із невтолимістю своєю,

100] Ні зведена дівчина боязка

101] Зі скель Родопських, ні Алкід могутній,

102] Якого вбила жінчина рука.

103] Не згадують тут голоси покутні

104] Гріха старого, й кожен промовля

105] Про мудрість, що приводить час майбутній.

106] Зорим тут на мистецтво не здаля,

107] Захоплено віддаємося благу,

108] Що в вишній дольній світ переробля.

109] Але щоб ти відчув свою звитягу

110] Й здолав останні сумнівів сліди,

111] Я ще затримаю твою увагу.

112] Ти хочеш знати, хто пливе сюди

113] В осяйності сліпучій та глибокій,

114] Мов сонце в шарі чистої води?

115] То знай, що тут вкушає вічний спокій

116] Раава і, вінчаючи нас всіх,

117] Підводиться на сходинки високі.

118] Найперша із тутешніх душ святих,

119] Де видно ще ваш світ у тіні млистій,

120] Вінців сподобилася золотих.

121] Це правильно було, що в сфери чисті

122] Він зніс її, як тріумфальну віть

123] Звитяги, що здобув, прип'явши кисті,

124] Сприяла ж славі до кінця століть

125] Вона Ісусовій в святій країні,

126] Якої пам'ять папі не болить.

127] В твоєму місті рідній тій дитині

128] Того, хто перший встав проти Творця

129] І лихо заздрістю приніс людині,

130] З'явилася проклята квітка ця,

131] Яка зі шляху вівці гонить люто

132] Й на вовка обертає чабанця.

133] Святе письмо, святих отців забуто,

134] Звід Декреталій всю науку зжер,

135] І це на їхніх берегах почуто.

136] Ось папі й кардиналам труд тепер,

137] Байдужий їм той Назарет з хатками,

138] Де крила Гавриїл колись простер.

139] Та Ватикан, святі прадавні храми

140] І кладовища, де поліг той люд,

141] Який пішов Петровими слідами,

142] У себе скоро винищать весь блуд".

ПІСНЯ ДЕСЯТА

1] На сина дивлячись, любові повний,

2] Що вічно з них обох потоком ллє,

3] Найперший, у могутті невимовний

4] Усе, що в думці чи в просторі є,

5] Створив так до ладу, що всі істоти

6] Вбачають в ньому торжество своє.

7] Зведи, читачу, зір свій на висоти,

8] Зі мною перехрестя досягни,

9] Де певний рух стрічає рух навпроти,

10] І ту майстерність споглядать почни,

11] Яку митець так гаряче плекає,

12] Що втуплює у неї зір ясний.

13] Поглянь, як звідти дуги випускає

14] Для осяйних планет похилий круг,

15] Що їх на допомогу світ гукає.

16] Якби планети йшли не в площі дуг, —

17] То сил у небі зникло б вщент немало,

18] А на землі загибло б все навкруг.

19] Якби кружіння їх не приставало

20] До сторчака, на волосинку хай, —

21] То ладу б в світі, вниз чи вверх, не стало.

22] Отож, читачу, з лави не вставай,

23] Посидь, помрій, на що я надивився,

24] І без утоми щастя зазнавай.

25] Я дав покорм, щоб ним ти наситився,

26] Мене ж поглинув той предмет цілком,

27] Письменником якого я зробився.

28] Природи величавий майордом,

29] Що сили неба в світ низводить нижчий

30] І доби лічить світляним перстом,

31] Із перехрестям, що списав я вище,

32] Кружляв по небу закрутом крутим,

33] Щораз, то все яскравіший та ближчий.

34] І я з ним був; як опинивсь на нім,

35] Я не помітив, як і не помітить

36] Хтось думки, поки не спахне в самім.

37] І в Беатріче — у тієї світить

38] Не благо, щось значніше в ясну мить.

39] Якої часові і не одмітить.

40] Як мають сяянням усі рясніть

41] У надрах сонця, — це я встиг відзначить, —

42] Коли не колір — світло їх різнить!

43] Ні хисту, ні знання, ні слів не стачить

44] Мені, щоб все належно повісти,

45] То просто вір і прагни сам побачить.

46] Уява ж нас не може занести

47] До тих висот, і є на це причина,

48] Бо їлиб за сонцем для очей пустий.

49] Отак четверта блискотить родина

50] Високого Отця, що звіку слав

51] І шле із себе Духа й родить Сина.

52] І Беатріче почала: "Прослав,

53] Прослав же Сонце ангелів, що з його

54] Ти ласки шлях сюди живим прослав".

55] Не знало жодне серце ще такого

56] Святого захвату, й ніхто не був

57] У пориванні ще такім до Бога,

58] Як, слухаючи, зразу ж я відчув, —

59] Любов мене взяла всього без лишку,

60] І я про Беатріче позабув.

61] Вона ж, безгнівна, кинула усмішку,

62] І сміхотливий блиск її очей

63] Мою суцільну мисль дрібнив на кришку.

64] Уздрів я безліч сяйв, і натовп цей

65] Робив з нас центр, а сам — на взір корони,

66] Вів пісню ще ніжнішу за лице.

67] Так пояс із сріблястої запони,

68] Коли густіє пара в небесах,

69] Вдягає чарівна дочка Латони.

70] В палаці вишньому, де йшов мій шлях,

71] Без ліку самоцвітів є коштовних,

72] Яких із царства не знести в руках.

73] Таким було й співання сяйв чудовних,

74] Кому ж даровано без крил серця,

75] Речей ждуть од німого велемовних.

76] Співаючи, яріючі сонця

77] Промчали тричі вкруг, подібно зорям

78] Круг осі, ближчим до її кінця,

79] Й спинились, як, віддавшись танцям скорим,

80] Жінки безмовно мить якусь стоять,

81] Аж поки пісня знов поллється хором, —

82] Одне з них почало: "Як благодать,

83] Котрої промінь полум'ям одводить

84] Любов правдиву, щоб улад зростать

85] Із нею люблячи, в тобі так сходить,

86] Що на висоти сходами веде,

87] Якими йде наверх, хто вниз низходить, —

88] То хто б вина свого не дав ніде

89] Тобі, той од натури був би вільний,

90] Як річка та, що не до моря йде.

91] Які складають квіти цей начільний

92] Вінок — спитаєш зараз ти мене —

93] Тій, що звела тебе в палац весільний?

94] От я — в отарі був ягня дрібне,

95] Що Домінік вів шляхом, де невинно

96] Живитимуться всі, хто не схибне.

97] Цей, справа, брат і вчитель воєдино

98] Для мене був; Альберт з Колоньї він

99] Ім'я носив, а я — Фома з Аквіно.

100] А хочеш упізнати весь загін,

101] За розповіддю стеж очима стишка,

102] Йдучи разком блаженних намистин.

103] Ось світить Граціанова усмішка;

104] Він присвятив життя обом правам,

105] І просто в Рай звела його доріжка.

106] А цей, що сяє в нашім хорі там,

107] Був тим Петром, який, мов удовиця,

108] Свій скарб увесь пожертвував на храм.

109] З нас найгарніше п'ятий промениться

110] В любові, і юрба людських сердець

111] Вгорі на нього мріє подивиться.

112] В високий ум таку глибінь Творець

113] Вклав знань, що в разі правду правда каже,

114] Не бачено таких, як цей мудрець.

115] А з ним своє палання світоч в'яже,

116] Що досконально за життя дізнавсь

117] Природу й службу Богової стражі.

118] Блаженний вогник ще один снувавсь:

119] Поборник християнських тих історій,

120] Яких сам Августин пізніш навчавсь.

121] А зараз думкою проглянь в просторі,

122] Від сяйва в сяєво, хвалам услід,

123] І в восьмому уздриш великі зорі.

124] Радіючи на благ найменший слід,

125] Душа свята облуду в світі злому

126] Всім розкрива, хто терпить тьму обид.

127] Бо тіло, що її немає в ньому,

128] Лежить в Чельдавро, мученицька ж тінь

129] Блаженствує в спокої неземному.

130] Очима стрінься ще в вінку світінь

131] Із Ізідором, Бедою, Рішаром,

132] Який над людством став після видінь.

133] А цей, мені сусіда ясним жаром,

134] Той сяйний дух, який в думках тяжких

135] Вважав був смерть занадто пізнім даром,

136] Сігером звавсь — на лекціях своїх

137] В Кутку Солом'янім він без упину

138] Доводив істини в словах їдких".

139] Коли годинник будить у хвилину,

140] Коли дружина Божа йде хвалить

141] Щоранку любого свого дружину,

142] Й зубець, штовхнувши інші, їм велить

143] Свій виливати звук в "тінь-тінь" співливі,

144] Що може дух, мов соком плід, налить, —

145] Так видатне у славі справедливій

146] Це коло рушило, і з ним потік

147] За співом спів у зграйності, можливій

148] Лиш там, де радість не скінчиться ввік.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

1] О смертних нерозважне метушіння!

2] Який нікчемний кожен силогізм,

3] Що відбирає в крил снагу кружіння!

4] Хто в право зануривсь, хто в "Афоризм",

5] Хто — в вигоди церковної посади,

6] Хто в панство крізь насильство чи софізм,

7] Хто — у торгівлю, хто — в діла громади,

8] Хто ж — у розпусні втіхи виснажні,

9] А хто — у ледарстві шука розради,

10] Коли, чужий усій цій метушні,

11] В ті висі я піднявся з Беатріче,

12] Де шана готувалася мені.

13] Пропливши в небі коло таємниче

14] І повернувшись на свої місця,

15] Незрушні встали душі, ніби свічі.

16] І я почув, як мовить ясність ця,

17] І, мовлячи, ще більше заяскріла

18] Усмішкою і голосу, й лиця:

19] "Яснію я у променях світила

20] І, дивлячись в одвічний світ святий,

21] Ту бачу річ, що мисль твою збудила.

22] Ти сумніваєшся й бажаєш ти,

23] Щоб виклав я докладніше основу,

24] Якою міг би розум твій піти

25] Од слів: "Живитимуться всі", — і знову

26] Од дальших слів: "Не бачено таких", —

27] Тож сенсу слід цьому надати слову.

28] Небесний промисл, що в путях своїх

29] Керує світом з мудрістю, якої

30] Дно недоступне для створінь людських,

31] Послав обвінчаній, щоб у спокої

32] До вінчаного тернами чола

33] І щедрим струмом крові пресвятої

34] Вірніше і упевненіше йшла,

35] Двох вожаїв, які б шляхом незвичним

36] Вели її на визначні діла.

37] Один горів паланням серафичним,

38] А другий, невичерпний скарб наук,

39] Сіяв відбитком херувима вічним.

40] Скажу про одного, і правди звук

41] Обох торкне, бо йшли і той, і другий

42] На спільне кожен із своїх спонук.

43] Поміж Тупіно й річки, що з округи,

44] Де схил, Убальду любий, води ллє,

45] Зверта гора квітуча до яруги

46] І спеку, й холод на Перуджу шле

47] Крізь браму Сонця, ззаду ж слізьми сходять

48] Ночера й Гвальдо, нісши іго зле, —

49] Де шлях в долину подорожніх зводить,

50] Колись там сонце світові зійшло,

51] Як наше з Гангу нам щоранку сходить;

52] Щоб на ім'я назвати це село,

53] "Ашезі" — назва не була б в пригоді,

54] Сказати "Схід" до речі б тут було.

55] Не так ще довго сонце йшло на сході,

56] А силою незмірною землі

57] Багато в чому стало при нагоді.

58] Почав цей світоч ще в літа малі

59] Із батьком суд за жінку, що в печалі

60] її в доми впускають крізь жалі.

61] Перед судом в єпископальнім залі

62] Й перед Отцем обітниці слова '

63] їй мовив, і любов зростала в палі.

64] В журбі за першим мужем удова

65] Жила понад тисячоліття з віком,

66] Аж поки з ним любов прийшла нова.

67] Байдуже, що безстрашно перед ликом

68] Того вона, як і Амікл, звелась,

69] Хто жах промчав над всесвітом великим.

70] Байдуже й те, що смілива вдалась

71] І, кинувши Марію у риданні,

72] Сама з Христом аж на хреста знялась.

73] Щоб не блукав ти з слів моїх в тумані,

74] Дізнайсь, що то з убогістю Франціск,

75] Та, певно, сам ти взнав, хто ці кохані.

76] їх згоди й щастя їх осяйний блиск

77] Так на порив здивовання любовний

78] Збудив святими помислами тиск,

79] Що першим рушив сам Бернард шановний

80] Роззутий і чимдуж в життя нове

81] Спішився, бо, мовляв, забари повний.

82] О тайний скарбе, благо вік живе!

83] Роззувсь Егідій, і Сільвестр роззувся

84] За тим дружиною — дружина ж зве.

85] А батько й вчитель їх не похитнувся,

86] З владаркою, з сім'єю тих іде,

87] Хто мотузом смиренним перепнувся.

88] Він з того не спускає зір ніде,

89] Що він — дитина П'єтро Бернардоне,

90] Зневажувана за лице худе.

91] Кладе велично, мов король із трону,

92] Він перед Інокентієм статут,

93] І перший той дає закон загону.

94] Коли ж вбогеньких зріс чималий кут

95] У пастуха, чия бучна звитяга

96] У небі славиться — не тільки тут,

97] Прихильна духа вічного увага

98] Гонорієві ще один вінець

99] Дала оздобити чоло ватага.

100] Ждучи на мученицький рішенець,

101] Оголосив перед султаном пишним

102] Він про прихід Христа й його овець.

103] Але казання не було успішним,

104] І він вернувсь, робучий, в рідний дім,

105] Де мався урожай зрости розкішним.

106] Між Арно й Тібром на шпилі страшнім

107] Він у Христа останні взяв печаті,

108] Й вони два роки ятрились на нім.

109] Коли ж прикликав Бог в сади крислаті

110] Обранця, що в смиренності святій

111] На милості заслужував багаті,

112] Кохану в спадок братії своїй

113] Довірив він, щоб, наче неню діти,

114] її гляділи та служили їй.

115] Лише із неї прагнула злетіти

116] У небеса його душа свята

117] І інших мар для тіла не творити.

118] Яка ж душа була, помисли, та

119] Вести з ним гідна морем величенним

120] Петрову барку з символом хреста.

121] Отцем у нас він був благословенним,

122] І всі, хто чинить так, як він велить,

123] Опікуються ділом преблаженним.

124] Його ж отара стала так воліть

125] Нового харчу, що порозбрідалась,

126] Урожаїв шукаючи й політь.

127] І чим вона охочіш відривалась

128] Від свого дому, тим частіш вона

129] Без молока у вимені верталась.

130] Лиш деякі, що пастка їм страшна,

131] Пригорнуться до пастуха; їх мало,

132] І обмаль їм на ряси йде сукна.

133] Тепер, якщо все говорив я вдало,

134] Якщо ти все у пам'яті зберіг,

135] Якщо до того ж і засвоїв дбало, —

136] Ти вдоволив бажання, скільки міг:

137] Побачив, де рослина розчахнеться,

138] І зрозумів, чому я застеріг:

139] Живитимуться всі, хто не схибнеться".

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

1] По мудрій мові полум'я блаженне

2] Замовкло, й знову порух між світів

3] Послав кружляти жорно те священне,

4] Та й першого ще кола не довів,

5] Коли намисто в зовнішньому крузі

6] Замкнуло з рухом рух, зі співом спів.

7] Суремний спів той в кожній нашій музі,

8] В сиренах наших зараз же чутно,

9] Як видно денний блиск у водній смузі.

10] Як на дугу дуга стримить водно,

11] Така ж і кольорами, й кривиною,

12] Мов слід Іріди крізь небес вікно,

13] Але породжувана основною,

14] Тієї голос, начебто, яка,

15] Мов пара сонцем, всушена жагою,

16] Дуга ж звисає, як печать тривка,

17] Засвідчивши слова до Ноя Божі:

18] Не взна потопу більш сім'я людська, —

19] Так віковічні ці сплелися рожі,

20] І, згоджені із одною одна,

21] Круг нас вились вже дві гірлянди гожі.

22] Та враз врочиста пісня голосна,

23] Тріумфу гомін, радісне палання,

24] Із сяйвом сяйва мова затишна

25] Спинились в спільнім трепеті чекання

26] (Буває спільним так на світлі й в тьмі

27] Повік і вій змикання й розмикання), —

28] І з серця пломеня в новій юрмі

29] Злетіла річ, що зразу ж притягнула,

30] Мов зірка голку, зір уважний мій

31] І почала: "Любов, що огорнула

32] Мене, того вождя вславлять велить,

33] Бо про мого хвала тут спалахнула.

34] Обом достойно ту хвалу ділить, —

35] Як на землі рівнялися війною,

36] То й в славі цей із тим уряд стоїть.

37] Христова рать, великою ціною

38] Добувши зброю знов, брела до хмар,

39] Мала числом, несмілою ступою,

40] Коли в віках пануючий владар

41] На ці полки, запалі у тривогу,

42] Проливши не в заслугу щедрий дар,

43] Прислав своїй дружині на підмогу

44] Двох витязів, що їх діла й слова

45] Розгублених вернули на дорогу.

46] У тій землі, з якої повіва

47] Зефір солодкий, що теплом стікає

48] В Європу й зеленню її вкрива,

49] Та не у тому хвиль бурхливих краї,

50] Ізвідки вечорами суне мла,

51] А сонце від людських очей тікає,

52] Щаслива Каларога розцвіла,

53] Захищена великими щитами,

54] Де лев то здоланий, а то дола.

55] Тут народивсь закоханий без тями

56] В Христову віру богатир святий,

57] До друзів добрий, грізний з ворогами.

58] Зачатий, він такої висоти

59] Досяг одразу у своїх чеснотах,

60] Що неньці дав майбутнє проректи.

61] Коли в хрещальні малось при кіотах

62] Його і віру шлюбом об'єднать,

63] Обом те благо творячи в щедротах, —

64] Тій, що за нього згоду мала дать,

65] Наснилось, що його, з братами спільно,

66] За труд вмиває Божа благодать.

67] І щоб у слові суть відбилась пильно,

68] На рідних знявшись, дух його нарік

69] Того найменням, чий він був суцільно.

70] Отож з ім'ям Господній — Домінік —

71] Він між усіх обранців став Христових

72] У вертограді щирий помічник,

73] Посланець ще й слуга в садах Христових,

74] І першою спахнула в нім любов

75] До першої поради з вуст Христових.

76] Вночі ще змалку, повний молитов,

77] Він крижем падав долі, мовчазливий,

78] Мов кажучи: "Я в світ на те й прийшов".

79] Феліче-батьку, справді ти щасливий!

80] Джованно-мати, мила небесам!

81] Бо зміст в іменнях ваших справедливий.

82] Не слідуючи суєтним трудам

83] Остійця чи Таддео недоспалим,

84] Він добував лиш манну справжню сам.

85] Невдовзі став знавцем він досконалим

86] [ взявся у саду глядіти грон,

87] Що гинуть з виноградарем недбалим.

88] В престолу, що болів за всіх, в полон

89] Убозтвом взятих, а не про найближчих

90] (Бо виродок іще не сів на трон),

91] Він не посад тепліших або вищих,

92] Не виплати по два чи три за шість,

93] Не "десятини іже Божьїх нищих", —

94] А дозволу просив на добру вість

95] Про сім'я двадцяти чотирьох квітів,

96] Яку він сам заблудним розповість.

97] Знанням і волею шляхи намітив

98] Та й ринув на апостольські путі,

99] Немов потік із верхових гранітів.

100] Рубати єретичний сухостій,

101] І тим була палкіша в нього сила, —

102] Чим впертіший траплявся опір їй.

103] Пішла від нього вод силенна-сила,

104] Що католицьким садом протіка

105] Й багато вже деревець в нім зросила.

106] Коли таке одне з коліс візка,

107] В якому Божа церква подолала

108] Ворожі в міжусобицях війська,

109] То уявляєш славу, що засяла

110] Круг другого, якому з вуст Фоми

111] Хвала переді мною тут лунала?

112] Проте забулись колії самі

113] Од верху кола, й з винного остатку

114] Сама лиш цвіль зосталась серед тьми.

115] Шляхом вождя родина йшла спочатку,

116] Але багато хто з його сім'ян

117] Вже ставить пальці там, де ставив п'ятку.

118] Й невдовзі доведе пожнивний лан

119] Суцільну ґандж; до житниць не попавши,

120] Почне являть обурення бур'ян.

121] Звичайно, в томі нашому гортавши

122] Одну по одній славні сторінки,

123] Читаєш: "Я такий, яким був завше".

124] В Касале ж, в Акваспарті, навпаки.

125] Статут чернецький, як до їх натури,

126] Тим — засуворий, іншим — залегкий.

127] Поглянь, я дух живий Бонавентури

128] Із Баньйореджо; службу ніс у лад,

129] Не важачи на лівий зиск понурий.

130] От Августин з Іллюмінатом вряд,

131] З мотуззям первістки із стада того,

132] Що їм, вбогеньким, Бог надав розрад.

133] Тут і Гуго од Віктора святого

134] З Петром їдцем, з Іспанським теж Петром,

135] Що дав дванадцять книг ума земного.

136] Натан-пророк тут, тут і Хризостом

137] (Що значить Златоуст), Ансельм з Донатом,

138] Який відомий видатним трудом.

139] З Рабаном, що у Фульді був абатом,

140] Тут калабрійський пастир Джоакін,

141] Пророчим даром вславлений багатим.

142] Що тут великий Божий паладин

143] Підніс на заздрість вчинки незабутні,

144] Це брат Фома причиною, — це він

145] На те підніс мене й вогні супутні".

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

1] Нехай уявить, хто охоту має

2] Дізнатись, що я зрів (і хай він те

3] Як в камені карбоване, тримає),

4] П'ятнадцять зір, що сяйво золоте

5] Із неба нам на землю ллють у блиску,

6] Повітря пересиливши густе;

7] Нехай уявить Віз, оту колиску,

8] Яка черкає небеса щедрот,

9] І дишель в ній не меншає й на риску;

10] Нехай уявить також рога рот,

11] Туди розтулений, де, мов притертий,

12] Не рушить кола першого оплот,

13] На ті два знаки в висях обіпертий,

14] Що, начебто Міноєва дочка,

15] Коли близький почула холод смерті,

16] Сплела проміння на взірець вінка;

17] І кожен знак летить один за одним,

18] Немов один від одного тіка, —

19] І вздрить тоді за колом хороводним

20] Мов тінь сузір'я в віддалі ясній,

21] Із рухом тим подвійним і свободним,

22] Який з усім, що в звичці є земній,

23] Не порівняти, як із рухом К'яни

24] Небесний рух, могутній і гінкий.

25] Спів не про Вакха лився, не пеани —

26] Про того, хто в особах трьох один,

27] Про Божеський його і людський стани.

28] Та закінчивсь пісень і танців плин,

29] До нас вернулись, мов почувши втому,

30] Святі огні, неначе на спочин.

31] Зламав божеств мовчанку незнайому

32] Той пломінь, що душею я прилип

33] До слів його про божого сірому,

34] Й сказав: "Раз впорано вже перший сніп,

35] Раз впору з ниви урожаї знято,

36] То вже любов готує другу з кіп.

37] Ти думаєш, що в груди, звідки взято

38] Ребро на створення тих щічок-краль,

39] Де глотка людству обійшлась багато,

40] І в ті, які, пробиті списом, жаль

41] І скорб лише за всесвіт почували,

42] Аж з місця зрушилась одна із шаль,

43] Влила все світло, скільки б не вміщали

44] Всі люди всіх часів і всіх держав,

45] Та міць, що їй обидва дітьми стали, —

46] І здивувався ти, як я сказав,

47] Що рівного не має тут в околі

48] Захований у п'яте сяйво слав.

49] Тож зір відкрий — і втямиш, як поволі

50] Твоя ця думка й слово це моє

51] У правді ляжуть так, як центр у колі.

52] Все, що вмира чи мертвим не стає, —

53] Лиш відблиск мислі, що на світ появу

54] Господь в своїй любові їй дає.

55] Бо світло те живе, що йде по праву

56] З світильником й одноістотне з ним

57] Та ще з любов'ю, третьою во славу,

58] Осяює, за зволенням ясним,

59] На дев'ять сфер, мов дзеркало чудове,

60] І вічно залишається одним,

61] А там донизу сходить по основі

62] Із кола в коло аж до кіл малих,

63] Де твориться минуще й випадкове.

64] За випадкове я в розмовах цих

65] Вважаю утвори, що небо пружне

66] І з сім'ям і без сім'я плодить їх.

67] їх віск і все оточення накружне

68] Не сталі, а тому й відбитки ці

69] Несуть значіння більш чи менш потужне.

70] Тому на першім-ліпшім деревці

71] Плоди ростуть солодші чи гіркіші,

72] І власна мисль на кожнім язиці.

73] Якби-то віск лишав сліди масніші,

74] Якби-то небо тиснуло сяйне,

75] Були б в печаті блиски найясніші.

76] Природа ж все, бува, в туман замкне,

77] Мов хтось-то появив мистецьке вміння,

78] Й, здригнувшись враз, рука в митця схибне.

79] Коли ж палка любов й ясне прозріння

80] Вливають першу силу у діла,

81] Тоді виходить звершене створіння.

82] Так сталось, що вшанована була

83] Земля над всею сутністю живою;

84] Так сталося, що діва понесла.

85] Погоджуюсь охоче я з тобою,

86] Що в вас, людей, такої не було

87] Й не буде вже натури, як ці двоє.

88] Коли б у мене мову одняло,

89] То: "Чим же мудрість в нього незрівнянна?" —

90] Твою б це слово мову почало.

91] Щоб таїна розкрилась осіянна,

92] Згадай, хто він, як рушила у путь

93] На клич "Проси!" молитва безустанна.

94] Не так кажу, щоб ти не міг збагнуть,

95] Що цар той мав за головне й важливе

96] Премудрості царевої сягнуть,

97] Не взнати все число зірок правдиве;

98] Або чи вийде неминучість та,

99] Як з неминучим в засновку можливе;

100] Й невже той поштовх — перших сил мета;

101] І як трикутник збудувать в півколі,

102] Щоб не було прямого в нім кута.

103] Отож, коли я промовляв доволі

104] Тобі про мудрість, то стрілою слів

105] Я націлявсь у мудрість на престолі.

106] Як зір би на "не бачено" ти звів,

107] Побачив там би про державців мову:

108] їх безліч, гарних обмаль все ж царів.

109] Становить це речей моїх основу

110] Таку ж, як і в своїх ясних хвалах

111] І Праотцеві, й любому нам Слову.

112] Хай буде це свинцем в твоїх ногах,

113] Щоб вчув ти, мов утому від ступання,

114] Й до "ні", й до "так" щоб тягся довгий шлях.

115] Бо той — тупиця між дурних остання,

116] Хто чи підтверджує, чи відкида —

117] Й все навмання — усяке запитання.

118] Було, хапання часто без труда

119] На хибний шлях без роздуму водило,

120] Бо розум топить пристрастей вода.

121] Хто істину розшукує невміло

122] Й не тим, що був, вертає в свій куток,

123] Той гірш, ніж марно підніма вітрило.

124] Відкритий всьому світові зразок:

125] Брісс, Парменід, Мелісс і всі, хто в хмурній

126] Блукав пітьмі, шукаючи стежок;

127] Савелій, Арій і подібні дурні,

128] Що як мечі були для Божих книг,

129] Псували риси їм святі, безжурні.

130] Нехай би зважитись ніхто не міг

131] Чи суд, чи лік вершити з зиску й збитку,

132] Аж поки ниви впорати не встиг.

133] Узимку бачив я задублу вітку,

134] Колючий терен, гострий блиск шабель, —

135] І враз троянда розгорнула квітку.

136] Я бачив, як розкішний корабель,

137] Моря пропливши й океани, гине,

138] Уже діставшись бажаних земель.

139] Не мисліть, донно Берто й сер Мартіне,

140] Що, дивлячись — цей щедрий, інший — тать,

141] Ви з Богом дивитеся на єдине, —

142] Той може впасти, другий може встать".

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

1] Од краю в центр і з центру знов над краєм

2] Колишем воду в круглій вазі ми,

3] Коли у ній боки чи дно торкаєм.

4] Згадалися ті образи й самі

5] В ту мить мені постали просто в вічі,

6] Коли замовк преславний дух Фоми

7] Й полився любий голос Беатріче,

8] Яка відповісти його словам

9] Так зволила для благосної стрічі:

10] "Цьому потрібно, хоч не каже вам

11] Ні голосом він, ні у мислі навіть,

12] Щоб корінь істини побачив сам.

13] Скажіть, вогонь, що в нього вас оправить

14] Вам дано ласку, чи на всі віки

15] Залишиться, щоб вас, як досі, славить?

16] Якщо ж це буде так, то знов-таки,

17] Коли в нове одягнетеся тіло,

18] Чи буде одяг цей очам легкий?"

19] У ціль те запитання долетіло

20] І радощами кола осяйні

21] В живих піснях і танцях закрутило.

22] Так у танках, в веселій метушні

23] Захоплення раптове вмить здіймає

24] Ще вище скоки й співи голосні.

25] Хто ремствує на те, що врешті має

26] Розлуки із життям прийти пора,

27] Про свіжість вічного дощу не знає:

28] Один, два, три — хто вічно не вмира,

29] Віки царює в трьох, у двох, в одному

30] І, не увібраний, усе вбира,

31] Оспіваний був тричі в колі цьому

32] На той мотив, що кожен би обрав

33] За нагороду подвигу значному.

34] І найчистішу я почув зі слав

35] У меншім колі, й голос той ласкавий,

36] Яким Марії ангел проказав,

37] Так одповів: "Як райське свято слави,

38] Любитиме весь наш святий загал

39] Цей одяг променистий і яскравий.

40] Бо перед сяєвом його йде пал,

41] А перед палом — бачення щедроти

42] З хвали, чистішої з усіх похвал.

43] Коли одягнемо покрови плоті,

44] Святі й преславні, в душі нам злетить

45] Ще більша чистота, ніж сяла доти.

46] Тому й зросте без того, щоб сплатить,

47] Те сяйво, дане з блага неземного,

48] Те сяйво, що дає себе уздріть.

49] Звідсіль зросте вже бачення усього,

50] Зросте вже пал, який із того йде,

51] Зросте вже й промінь, що із палу того.

52] Як вугіль з себе полум'я зведе

53] І скрізь його жароту й поза нею

54] Своє обличчя виявить бліде, —

55] Так блиск, що вкрив нас ризою своєю,

56] Не зменшиться в видимості за плоть,

57] Донині ще приховану землею.

58] Не буде світло це очей колоть,

59] І силу матимуть частини тіла,

60] Щоб не вдалося радощам збороть".

61] Така була єдина зграйна сила,

62] З якою хори мовили "Амінь",

63] Мов їх любов до мертвих охопила,

64] Не так до себе, як до поколінь

65] Батьків, і матерів, і всіх, хто з ними

66] Пройшов у вічну пломінну глибінь.

67] І от вогнями блискавок рясними

68] Замріло сяйво, сходячи до зір,

69] Із обріями схоже осяйними.

70] Як в надвечір'я згаснуть схили гір

71] І небом попливуть оманні хмари,

72] Яким і вірить і не вірить зір, —

73] Так тут пливли, з'являючись, примари,

74] Щоб ще один серпанок піднести,

75] Обидва вкривши попередні шари.

76] О духа огняного блиск святий,

77] Сліпучий! Він, як заграва стожарна.

78] Мою увагу змусив одвести.

79] А Беатріче радісна і гарна

80] Така здалась, що описать її

81] Була б перу моєму спроба марна.

82] Коли ж я очі знов розкрив свої,

83] То впевнився, що раптом нас із пані

84] У вищі перенесено краї.

85] Впізнав я про ту зміну в нашім стані

86] З палаючого усміху зорі,

87] Що червоніла, як троянди ранні.

88] Як наші праотці в часи старі,

89] Я справив Богові усеспаління

90] За те, що опинився угорі.

91] Іще у грудях не прочахло тління

92] Тієї жертви, я уже збагнув,

93] Що сприйнято зичливо ці моління:

94] Такий в дві стежки виблиск спалахнув

95] Таких ясних огнів, що я, дивившись,

96] Сказав: "О Боже, я про це й не чув!"

97] Як, з менших аж до більших роз'яскрівшись,

98] Пала між двох кінцевих полюсів

99] Молочний Шлях, од мудрих затулившись,

100] Так із глибоких Марсових низів

101] Угору превелебний знак знімався,

102] Що в колі між квадрантами осів.

103] Мій розум перед пам'яттю зламався,

104] Бо хрест ясний виблискував Христом,

105] І з ним ніхто б красою не зрівнявся.

106] Хто ж взяв свій хрест і рушив за Христом,

107] Пробачить хиби, — їх я припустився,

108] Уздрівши древо з сяючим Христом.

109] Поміж вершком і низом так іскрився

110] І між плечима спалах вогняний,

111] Який то зблизька, то здалека лився.

112] Так в'ється порох по землі дрібний —

113] Частинки всякі, сторчові й навскісні,

114] Коротші й довгі, миготять вони

115] По променю, який, буває, блисне

116] У затінку, що з наших він турбот

117] І вмілості у нас в кімнаті висне.

118] Як в арфі злагодженістю красот

119] Бринять численні струни щось приємне

120] Й для того навіть, хто не знає нот, —

121] Так пломені співання понадземне

122] Лили навкруг Христового чола,

123] Для мене чарівливе, хоч і темне.

124] Я зрозумів, що це звучить хвала,

125] Із слів: "Воскресни, щоб звитяжцем бути!", —

126] А суть всього до мене не дійшла.

127] Так полюбився гімн, тоді почутий,

128] Що в серце глибоко мені проник, —

129] Такого вперш далось мені сягнути!

130] Засмілим здатись може мій язик,

131] Бо очі він принижує багаті.

132] Що в них мету життя вбачать я звик.

133] Але хто знає, як живі печаті

134] Краси ростуть угору день по дню, —

135] Я ж звів на них шляхи очей початі, —

136] Звинить мене, в чім я себе виню,

137] Щоб збутися вини, бо правду бачить:

138] Не підляга святий екстаз огню

139] Тим більш, чим ближче верх себе означить.

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

1] Предобра воля благосна, якою

2] Завжди любов до праведних спонук

3] Являється, як жадібність, — лихою,

4] Притишила у ніжній лірі звук

5] І струн святих спинила рокотання,

6] Настроєне дбанням небесних рук.

7] Чи можуть буть глухими до благання

8] Ті сутності, що співи перервать

9] Погодились і вислухать прохання?

10] О, без кінця той має горювать,

11] Хто так минуще любить, що не хоче

12] Свою любов на вічне прямувать!

13] Як в тихій, ясній висі замигоче

14] Раптовий вогник і, вразивши нас,

15] Приверне наші неуважні очі,

16] Видаючись тремтливою весь час

17] Зорею, хоч насправді всім відомо,

18] Що жоден пломінь там іще не згас, —

19] Так з правого в хресті плеча до злому

20] Ковзнуло вниз світило вогняне

21] З-поміж зірок, що світять в небі тому.

22] Наблизилося видиво ясне,

23] Спускаючись по променевій смузі,

24] Мов блиск, який крізь алебастр сяйне.

25] Радів, як вірити найбільшій музі,

26] Так дух Анхізів, мов з великих свят,

27] Зустрівши сина в Єлісейськім лузі.

28] "О кровь моя! О лучшая стократ

29] Господня благодать! Никто доселі

30] Не зріл отверстих паки в небо epamU —

31] Так світло це; і погляди веселі

32] Я зніс до нього й до владарки звів, —

33] І став подібний тут і там до скелі:

34] В очах її сіяла, з ясних див,

35] Така усмішка, що я зрів на власні,

36] Як для блаженства в свій я Рай злетів.

37] Хоч дух цей, що його були прекрасні

38] І вид, і голос, щось казав, здались

39] Слова глибокі, та на зміст неясні.

40] Не мали наміру вони кудись

41] Піти від мене, — сповнені радіння,

42] Над смертний розум вгору піднеслись.

43] Коли ж той лук високого летіння

44] Ослабнув так, що стріли слів могли

45] Влучать в мету людського розуміння,

46] Почув я знов: "Подяки й похвали

47] Прийми од мене, триєдиний Боже,

48] Бо внуки не обминуті були!"

49] І далі: "Прагнення тривале й гоже,

50] В великій вичитане книзі тій,

51] Де біле й чорне змін зазнать не може,

52] Ти зняв, мій сину, в сфері світляній,

53] Де мовлю; хай же та благословиться,

54] Що крил дала на зліт високий твій!

55] Ти віриш — мисль у тебе промениться

56] До мене з першої, як п'ять і шість

57] Із знаної походять одиниці,

58] Тому й не хочеш вислухати вість,

59] Хто я і чом у радісному тиску

60] Для мене ти — найрадісніший гість.

61] Ти в правду віриш! Тут, в дзеркальнім лиску.

62] Малі й великі без пустих розмов

63] Прийдешніх мислей бачать кожну риску.

64] Та щоб святу я вдоволив любов,

65] З якою вартував, безсонний, пильний,

66] І до мети жаданої дійшов,

67] Хай голос твій, веселий, смілий, вільний,

68] Дзвенить в питанні, хай в жазі дзвенить,

69] Тобі готов мій.відголос незмильний".

70] Я зваживсь в Беатріче зір втопить,

71] Вона ж моїм думкам так усміхнулась,

72] Що мій порив розправив крила вмить.

73] І я почав: "Відколи розімкнулась

74] Вам перша рівність, почуття й ума

75] Вага порівно на всіх вас відчулась,

76] Як з сонця — ясність і жарінь сама —

77] Тепло і світло нарівно зринають, —

78] Тут порівняння іншого нема.

79] Але з причин, які усі з вас знають,

80] Знання і воля протягом життя

81] Відмінних крил у смертних не зрівняють.

82] Тож серцем дяку вам складаю я, —

83] Бо, смертний, за нерівність ту в уразі, —

84] За батьківське гостинне прийняття.

85] Благаю я тебе, живий топазе,

86] Щоб і в найбільших скарбах помічавсь,

87] Мене своїм ім'ям вгамуй у спразі".

88] "О віть моя! Тобою я пишавсь,

89] Чекаючи невтомно! Я ж твій корінь, —

90] З тих слів його одвіт мені почавсь,

91] І далі: — Той, хто для своїх утворень

92] Дав назву й сам понад сто літ в журбі

93] Йде по горі уступом упокорень, —

94] Мені був син і прадід був тобі.

95] Тож треба, щоб діяннями своїми

96] Йому ти втому зменшив у ходьбі.

97] Флоренція між мурами старими,

98] Де лік видзвонюється терц і нон,

99] Жила в чесноті й мирі незборима.

100] Не мала ні намист, ані корон,

101] Ні дженджерух, ні поясів розкішних,

102] Пишніших за найкращих ваших жон,

103] І не було у нас батьків невтішних,

104] Якщо дочка знаходилась нова,

105] Бо віку й він було у міру пишних.

106] Дітей мав дому кожного глава,

107] Й пора ще не прийшла Сарданапалу

108] З палат робить небачені дива.

109] Не перевершив гору Монтемало

110] Учеллатойо ваш, що був вінцем

111] З піднесення і буде ним з провалу.

112] Я Беллінчоне Берті з ремінцем

113] І кісткою здибав, його ж дружину

114] Завсіди з нефарбованим лицем.

115] А Веккйо й Нерлі просту шкуратину

116] Носили, з веретена та руна

117] Жінки їх одягали всю родину.

118] Щасливиці! Своя була труна

119] Для кожної, і зраду в ліжку взнати

120] З-за Франції не мусила й одна.

121] Та, звикши сон вночі від себе гнати,

122] Співала над колискою з малим

123] Пісень, яким радіють батько й мати.

124] А та сиділа з прядивом своїм,

125] Весь вечір повідаючи родині

126] Про Трою, чи про Ф'єзоле, чи Рим.

127] Були б їм дивні Лапо ваш в гордині

128] Або Чангелла, вся з пороку й зла,

129] Як Цінцінат з Корнелією нині.

130] Громадськими чеснотами жила

131] Громада без облуди, без обиди, —

132] Такий мені чудесний дім дала

133] Та, що в роділь гамує болі й біди,

134] І я, принесений в ваш древній храм,

135] З хрестом дістав імення Каччагвіди.

136] Моронто й Елізео — двом братам

137] Було ім'я, а жінку взяв з-над Падо,

138] Й вона лишила прізвище всім вам.

139] Служив я в імператора Куррадо,

140] І він мені меча подарував

141] За бій, який йому я виграв радо.

142] З ним я пішов на захист ваших прав,

143] Які народ невірний, знахабнілий —

144] Вина в тім пастирів — у вас забрав.

145] І ці поганські племена звільнили

146] Мене із світу, повного брехні,

147] Що всіх принижує, кому він милий,

148] І мучеництво мир дало мені".

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

1] О вбога благородносте, в нас кревна!

2] Що ти живеш між вихвалянь і слав

3] Тут, де любов у нас не дуже ревна, —

4] То зовсім я б тому не дивував;

5] Бо навіть там, де шлях нам сяє в очі,

6] У небі тобто, славу сам я слав.

7] Ти, як той плащ, що все стає коротший,

8] І, як щодня не піклуватись ним,

9] То ножиць час втина його охоче.

10] На "ви", як перший звик звертатись Рим,

11] Хоч згодом чемність ця не раз ламалась,

12] Поклав початок я словам своїм;

13] А Беатріче осторонь всміхалась,

14] Мов та, що, пишуть, кашель стався їй,

15] Коли Джіневра вперше завагалась.

16] Отож почав я так: "Ви — батько мій,

17] Ви піднімаєте мене над мене,

18] Ви розрішаєте язик німий!

19] Тече струмками стількома шалене

20] Радіння в розум, що воно б могло

21] Ще трохи — і розхлюпатись, вогненне.

22] Скажіть, моє кохане джерело,

23] В якій сім'ї й коли вам повне чару

24] Народження відзначене було?

25] Скажіть і про Йоаннову кошару:

26] Яка була вона і хто в ній був

27] Шанований найбільш на всю отару?"

28] Я бачив, як той світоч спалахнув,

29] Зрадівши, навстріч запитанням ясним, —

30] Так жар шугнув би, щоб вітрець дмухнув, —

31] І, ставши для очей ще більш прекрасним,

32] Почав ще краще мову дорогу,

33] Але наріччям не цілком сучасним,

34] Із слів: "Відколи вість приніс благу

35] Архангел, поки я не народився

36] В тієї, що на райському лугу,

37] Яркий планети пломінь розгорівся

38] П'ятсот, і п'ятдесят разів, і три,

39] Бо лапам Лева пломінь цей корився.

40] І там, де роду нашого двори,

41] Оселя кам'яна стояла рідна,

42] Звитяжці гонів там беруть дари.

43] Та й годі з тим, хоч відповідь ця бідна:

44] Бо хто й звідкіль діди мої були,

45] Про те мовчати — річ пристойна й гідна.

46] Ті, що тоді носить мечі могли,

47] Від Марса до Хрестителя п'ятині

48] Дорівнювали тим, що в вас жили.

49] І чиста кров, в яку од зайд з Фіггіне

50] Й Чертальдо нині вмішано чужу,

51] Струміла в кожному городянині.

52] О, якби той, про кого я кажу,

53] І далі б оселяв свій дім бруднючий,

54] Ви б у Галуццо провели межу,

55] Щоб не устряг між вас селюк смердючий

56] Із Агульйоне з Сіньєю, ділок,

57] До всього, що не так лежить, жаднючий.

58] Коли б народ, що робить хибний крок,

59] На кесаря уважно озирнувся,

60] Як мати на улюблених діток,

61] Додому б, в Сіміфонте, повернувся

62] Котрийсь із флорентійських торгашів, —

63] Там в нього батько, жебраючи, гнувся,

64] Рід Конті б Монтемурло не лишив,

65] Як Черкі рід, — Аконської округи,

66] І Бондельмонте б в Вальдігр'єве жив.

67] Тяжкі від люду прийшлого наруги

68] На місто завжди будуть зле впливать,

69] Як надмір страв на шлунок недолугий.

70] Та й бик сліпий не може так стоять,

71] Немов сліпе ягня; твердою сталлю

72] Єдина шпага б'є певніш за п'ять.

73] Коли ти звернеш зір на Урбісалью,

74] На Луні, на падіння їхнє (та

75] Судьба чига на К'юзі й Сінігалью),

76] То вздриш, що вихор той, який зміта

77] З землі роди прадавні, — не дивниця,

78] Коли зникають і значні міста.

79] Як ви, колись і ваше все скінчиться,

80] А здасться вам щось вічним, то хіба

81] Недовгістю життя все роз'ясниться.

82] Як небо Місяця то погреба,

83] То оголяє береги без впину,

84] З Флоренцією чинить так судьба.

85] Тож не дивуй, коли згадаю, сину,

86] Я давніх флорентійських городян,

87] Що й слава їх лягла вже в домовину.

88] Я бачив Кателліні славний стан,

89] Філіппі, Угі, Гречі, Альберікі,

90] Орманні — ще поважних громадян.

91] Я бачив ще роди старі й великі

92] Делла Санелла і дель Арка теж,

93] Ардінгі, Сольданьєрі та Бостікі.

94] Край брами, де тепер тягар без меж

95] Нової зради, що під ним потоне

96] Ваш корабель, хоч як за ним не стеж,

97] Жили там Равіньяні — в їхнім лоні

98] Зароджені були й граф Гвідо, й рід

99] Високого старого Беллінчоне.

100] Рід делла Пресса знав, як править слід,

101] А Галігайі вже свій меч жорстокий

102] Вкривали золотом після побід.

103] В гербах же білячий був стовп високий;

104] Ще славилось сімейство не одне,

105] Що згодом з мірок в них палали щоки.

106] Стебло Кальфуччі вже було міцне,

107] А місце в уряді вже намічали

108] Для Сіці й Аррігуччі визначне.

109] Скількох я бачив, що в ганьбі кінчали —

110] З пихи, а куль кошниці золотих

111] Кошару міста рідного вінчали.

112] Такі були й батьки старезні тих,

113] Хто, поки церква в вас без пастуха є,

114] Жере й жиріє на стадах людських.

115] Стоклятий рід, що, мов дракон, карає

116] Тих, хто тіка, а хто покаже зуб

117] Чи гаманець, до тих ягням стихає,

118] Уже з таких підносився халуп,

119] Аж заперечив Убертін Донато,

120] Щоб тестя поріднив із ними шлюб.

121] Вже Капонсакко вивів на Меркато

122] Рідню із Ф'єзоле й уславивсь там.-

123] Жили статечно й Джуда, й Інфангато.

124] Вір правди неймовірної словам:

125] Заходили тоді ще в місто з брами,

126] Що делла Пера звалася ім'ям.

127] Всі ті, хто ходить з пишними гербами

128] Великого барона (у юрби

129] Став звичай відзначать Фому згадками),

130] Від нього мали рицарство й скарби,

131] А йдуть з юрбою, що безтямно суне,

132] Хоча він їм і дав свої герби.

133] Були вже Гвальтеротті й Імпортуні, —

134] Якби ще не нові сусіди ті,

135] То Борго міг би дякувать фортуні.

136] Ще дім, де вам вчинилось зло в житті,

137] Бо вас понищив гнів той справедливий

138] І зникли давні звичаї святі,

139] Був повен домочадцями, щасливий.

140] О Бондельмонте! Зле повівся ти,

141] Що, на чужу пораду, став зрадливий!

142] Хто нині тужить, щастя б міг знайти,

143] Втопи тебе Всевишній в Еми вирі,

144] Коли ти в місто вперше мав зайти.

145] А то на кам'яній плиті в офірі

146] Флоренція здала твоє життя

147] На згадку про літа, прожиті в мирі.

148] При людях цих і схожих бачив я

149] Флоренції таку спокійну долю,

150] Що прикре не з'являлось почуття.

151] При людях цих я бачив славу й волю,

152] Лілея ж гордо маяла до хмар,

153] А не тяглась повержена по полю

154] Й не стала ще червоною від чвар".

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

1] Як той, хто з видом тужним і сердитим

2] Спитав Клімену й безумом тяжким

3] Навчив батьків не потурати дітям,

4] Таким я був, і бачили таким

5] Мене й володарка, й світець священний,

6] Що місцем поступивсь мені летким.

7] І Беатріче: "Смолоскип вогненний

8] Бажання вийми, — мовила, — й звільни

9] Душі своєї зліпок сокровенний,

10] Та, звісно, не на те, щоб ти хвальний

11] Постав у нас в очах, але щоб сміти

12] Жаль на жагу висловлювать гучний".

13] "О любий стовбуре мій знаменитий,

14] Ти так здійнявсь, що, як всі бачать в нас,

15] Що двох тупих в трикутник не вмістити,

16] Так бачиш ти можливе людських мас,

17] Дивуючись на першу цятку в перлах,

18] Де вічно є теперішній лиш час.

19] Коли з Віргілієм по темних жерлах

20] Підводивсь я горою каяття

21] І сходив у глибини світу вмерлих,

22] Про те, що принесе мені життя,

23] Чимало чув я прикрого, й невільно

24] Підготувавсь до цих ударів я.

25] Тому бажав би взнати непомильно,

26] Який тягар мені на долю спав — —

27] Стріла очікувана б'є не сильно", —

28] Так в одповідь до світла я сказав

29] І тим, на побажання Беатріче,

30] Признався сам у тім, чого бажав.

31] Не манівцями і не таємниче —

32] Було це в звичках вчителів основ,

33] Супроти чого Божий син їх кличе, —

34] А, лагідно всміхаючися знов,

35] Латинським словом мовила глибоким,

36] У сяйво вбрана, батьківська любов:

37] "Можливе не виходить ненароком

38] За межі вашої речовини:

39] Усе лежить перед правічним оком,

40] Не роблячи із того новини,

41] Як рух човна, котрий униз спливає, —

42] Уважні очі стежать з вишини.

43] А звідти, як до слуху долинає

44] Орган, так час, що жити маєш ти,

45] До погляду мойого долітає.

46] Примушений був Іполит втекти,

47] Побачивши, як мачуха лютує,

48] Ти ж мусиш із Флоренції піти.

49] Так схоче, зажадає і вторує

50] Цю згубну стежку зграя навісна

51] Там, де щодня Христом усяк торгує.

52] І на розбиту партію вина,

53] Як завжди, ляже вся; лиш мить остання

54] Освідчить щиру істину до дна.

55] Ти кинеш все, чому віддав кохання,

56] До решти все, бо й решту розтягли б, —

57] Найперший це удар меча вигнання.

58] Ти звідаєш, який солоний хліб

59] Не свій, як важко сходить вниз чи вгору

60] По сходах не своїх без ліку діб.

61] Але найтяжче під жорстоку пору —

62] Це буде товариство дурнів злих,

63] В яке потрапиш, втративши опору.

64] Невдячність, тупість, нечестивість їх

65] Відчуєш скоро ти, але не в тебе

66] Зачервоніють скроні, а у них.

67] Підлота скотська їх в ділах, як треба,

68] Себе покаже, — слава й честь тобі,

69] Що партію свою складеш ти — з себе.

70] Свій перший знайдеш захисток собі

71] В великого Ломбардця із тим птахом

72] Священним, що під сходами, в гербі.

73] І під його привітним пишним дахом

74] Ітимуть між обох вас просьба й дар

75] Не в тім порядку, не звичайним шляхом.

76] Уздриш того з ним, хто родимий чар

77] Дістав і міць таку з цієї зірки,

78] Що слава діл його злетить до хмар.

79] Про нього поки що ні слів, ні спірки,

80] Бо молодий іще і — небесний рух

81] Десятої навкруг не лічив мірки.

82] Гасконець ще не зманить зір і слух

83] Високого Арріго, бо зневажить

84] Срібло й знегоди чеснотливий дух.

85] Його щедроти скрізь усім розкажуть

86] Про нього, так що навіть вороги

87] Йому во славу язики розв'яжуть.

88] Йому під щит укрийся дорогий,

89] Бо тим допомагає він без міри,

90] Кого обсіли злигодні й борги.

91] Зроби ж в умі про нього запис щирий,

92] Не повідай лиш..." — і повів таке,

93] Що хто й почув би, не пойняв би віри.

94] І: "Сину, ось пояснення тривке

95] Тому, що чув ти; пастки всю брехливість

96] Світил кружіння виявить близьке.

97] А ти виказуй до сусід терпливість,

98] Бо ще подовжиться життя твоє,

99] Й побачиш їхню скарану зрадливість".

100] Я, зрозумівши, що перестає

101] Свята душа, замовкнувши, з основи

102] Моєї ткати полотно своє,

103] Почав, як той, хто прагне із розмови

104] Позичити науки в мудреця

105] Із бачення, зичливості й любові:

106] "Я втямив, батьку, що доба от ця

107] Уразить несподіванкою злою

108] Мене, як необачного бійця.

109] Тож маю вигострить уваги зброю,

110] Щоб піснею не рідне лиш одне,

111] А й інших міст не посварить з собою.

112] Там, де провалля темне та сумне,

113] І на гори чудесній верховині,

114] З якої зір владарки взяв мене,

115] І тут, світило за світилом, нині, —

116] Я стільки взнав, що в глотку смак гіркий

117] У декого від слів моїх приплине,

118] І якщо я — друг правди боязкий,

119] Боюсь не жити в людстві молодому,

120] Що наші древніми назве віки".

121] І світло усміхом у скарбі тому,

122] Що я знайшов тут, спалахнуло вмить,

123] Мов сонце у свічаді золотому,

124] І мовило: "Сумління, що тремтить

125] З гріхів своїх або чужих, сприймає

126] В твоїх словах, звичайно, тьму страхіть.

127] Зневаж брехання тих людців безкрає,

128] Все бачене хай пісня розповість, —

129] І хай свербить тому, хто чирку має!

130] Твій голос буде, як коли хто їсть

131] Спочатку неприємне, а пізніше,

132] Засвоєне, воно дає користь.

133] Твій буде крик, як вітер, найсильніше

134] Верхи вдаряти, щоб між них гуло,

135] І це тобі ще вищу шану впише.

136] Тому тобі й показано було

137] В цих сферах, на горі, у прірвах згаги

138] Лиш.духів, що у лаврах їх чоло.

139] Слухач своєї не спиня уваги

140] На прикладах, узятих з неясних

141] Джерел, що без довіри й без поваги,

142] І на ділах, не дуже голосних".

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши

2] На цім, я ж пробував на смак своє,

3] У солодощі гіркоту мішавши,

4] І та, що ввись вела чуття моє:

5] "Зміни гадки, згадай, що я, — сказала, —

6] При тім, від кого легшим все стає".

7] Я погляд звів на ту, що так втішала,

8] І вздрів любов таку в ясних очах,

9] Що враз німою мова в мене стала

10] Не тим, що нетвердий я у словах, —

11] А тим, що розум мій понад межею

12] Без вищих вожаїв загубить шлях.

13] Сказать лиш можу, що, втішавшись нею,

14] Не зв'язувалось почуття ніяк

15] Із пристрастей юрбою усією.

16] Одвічна радість полум'ям, однак,

17] Сіяла в Беатріче і, відбита,

18] Щасливила мене, як свята знак.

19] Мене скорила усмішка розлита,

20] Коли сказала: "Озирнись і чуй,

21] Бо втіха не в моїх очах лиш скрита".

22] Як інколи в обличчях всім в очу

23] Буває сила почуття такого,

24] Що душі коряться його мечу,

25] Так із палання сяєва святого

26] Збагнув я, зір на нім спинивши свій,

27] Що має він додати щось до цього.

28] І він сказав: "На гілці п'ятій цій

29] У дереві, що живиться в вершині,

30] Плодами вкриване в листві густій,

31] Блаженствують ті духи, що в тіснині

32] Якби жили між горя та біди,

33] Багатшали з їх діл би музи й нині.

34] Тож на хрестові плечі погляди:

35] На голос мій посуне їх лавина,

36] Мов миготливих блискавок ряди".

37] Й побачив я, як на ім'я Навіна

38] Майнув хрестом високий пломінь цей,

39] І мову, й рух ввібрала мить єдина.

40] Був названий великий Маккавей,

41] І сяєво вслід вогняним гірляндам

42] Кружляло, наче дзиґа у дітей.

43] Перед Великим Карлом та Орландом

44] В душі захоплень спалахнув мільярд:

45] От соколи, зразки шляхетним грандам!

46] Майнули ще Гульємо, Реноард

47] І герцог Готтіфред переді мною,

48] Хрестом ще перебіг Руберт Гвіскард.

49] Вмішавшись між юрбою вогняною,

50] Дух предка дав мені урозуміть,

51] Що й тут він славний піснею дзвінкою.

52] І я праворуч повернувсь на мить

53] Щоб з мови або рухів Беатріче

54] Збагнути, що повинен я чинить.

55] І в неї зір так сяяв мальовниче,

56] Так променисто, навіть перейшов

57] Він досі бачене в її обличчі.

58] І як із того, що вогонь основ

59] Тому, хто творить благо, все ясніша,

60] Він рух в чесноту осягнуть готов,

61] Так осягнув я, що дуга рівніша

62] Мене укупі з небом в вись знесла,

63] Бо я дививсь, як диво яскравіша.

64] І як збігає краска із чола

65] Та щік, і лиця знов стають сліпучі,

66] Коли красуня сором свій збула,

67] Так я зирнув, і очі невсипучі

68] Сказали, що мене прийняв терен

69] На шостій зірці, не такій блискучій.

70] Той смолоскип Юпітерів блажен

71] Іскривсь любов'ю, пломенів частками,

72] До наших дуже схожими письмен.

73] І як птахи летять над берегами,

74] Зрадівши кормові, і вниз і ввись,

75] Шикуючись і колами, й рядами,

76] Так і святі створіння піднялись,

77] І, ринучи у небі, мов обвали,

78] То в "Л", то в "Ю", то в "2gt;" вони плелись.

79] Вони спочатку з піснею кружляли;

80] А, склавши букву, з палом мовчазним

81] Хвилину-другу з місця не рушали.

82] О Пегасеє, людям видатним

83] Ти довгий вік даєш, у славі милий,

84] Вони ж-і царствам, і містам значним, —

85] Так освіти мене, щоб міг я, смілий,

86] До них колишній образ повернуть!

87] Надай моїм рядкам колишні сили!

88] У сімках п'ять разів пробігли путь

89] І приголосні, й голосні, й з частини

90] Шукав я сили цілість осягнуть.

91] "Любіте правосудіе", — з картини

92] За дієсловом там іменник став,

93] "Кто суд вершиш над всім", — й ущухли плини.

94] Скінчивши "М", собою не писав

95] їх сонм нічого більше, і Юпітер

96] Сріблом в розводах золотих засяв.

97] І на шпилях останньої із літер

98] Побачив я, як славили вогні

99] Те благо, що несе їх, наче вітер.

100] Як із удареної головні

101] Злітають іскри та й летять, мигтівши,

102] Й на них ворожать неуки дурні,

103] Так тисячі мигтінь звились, злетівши,

104] Ці — дуже високо, а нижче — ті,

105] Як присудило сонце, їх створивши.

106] І вздрів я, — з душ, зупинених як стій,

107] Орлину шию й голову малює

108] Хтось в огненно-прекрасній чистоті.

109] Митець той вчителя не потребує:

110] Він вчитель сам у блиску сяйних риз,

111] Він формами й пташиних гнізд керує.

112] А решта душ блаженних збилась вниз

113] На букву "М", вінцем з лілей укриту,

114] Й в коротку мить закінчила ескіз.

115] О ніжна зоре! Скільки самоцвіту!

116] І все це свідчить: правий суд гряде

117] Нам з неба, повного твойого світу!

118] Тож я благаю Вищий Розум, де

119] Береш свій рух і міць, знайти між люду,

120] Звідкіль на промінь твій той дим іде.

121] І знов на тих звести свій гнів, осуду,

122] Котрі на ринок обертають храм,

123] Який завдячує і муці, й чуду.

124] О військо, що мені зустрілось там!

125] За тих молись, хто взяв зразок поганий

126] І на брехню піддався ворогам.

127] Колись ішли на війни громадяни,

128] Мечі гострили на ворожу рать, —

129] Тепер грабують хліб, Отцем всім даний.

130] Згадай-но ти, хто пишеш, щоб стирать:

131] Петру і Павлу, вбитим за саджання

132] Того, що нищиш, — вік не умирать.

133] Ти, певно, скажеш: "Скупчивши жадання

134] На тім, хто радо ніс пустель ярем

135] І з танців смертного зажив страждання, —

136] Забувся я про Павла з Рибарем".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА

1] Мені здалось, що гарний образ, дужі

2] Піднявши крила на високий літ,

3] Потішив сплетені у нього душі.

4] Мені здалось: з них кожна — самоцвіт,

5] І промінь так осяяв самоцвіти,

6] Що зник у мене із очей весь світ.

7] Того, що маю тут я відтворити,

8] Письмом чи усно не повів ніхто б,

9] Ніхто не зміг би навіть уявити:

10] Я ж бачив і я чув орлиний дзьоб,

11] Що мовить став, і "я" та "мій" злітало,

12] Де "ми" та "наш" доречнішим було б.

13] Почав: "Я жив побожно й незухвало,

14] Й мене ввібрала слава огняна,

15] Яку б саме бажання не здолало.

16] Лишилась пам'ять по мені ясна, —

17] її зіпсуте людство вихваляє,

18] Історія ж наслідувань не зна".

19] Тепло із багатьох вуглин палає

20] Одне, а для любовей багатьох

21] Звучання птаха злинуло безкрає.

22] Я одказав: "О квіти днів стількох

23] З одвічних радощів, що аромати

24] Зливаєте свої з усіх епох!

25] Допомагайте піст мені зламати,

26] Що, поки я його не поборов,

27] Мене воліє в голоді тримати.

28] Хай в небі інше царство має знов,

29] Всю Божу справедливість оддзеркалить,

30] На ній і в вашім не лежить покров.

31] Ви знаєте, як можу я усталить

32] Свою увагу; знаєте, який

33] Той сумнів, що мене віддавна палить".

34] Як сокіл, знов без ковпачка зіркий,

35] В жадібній оглядається надії

36] І крильми б'є, красивий та стрімкий, —

37] Отак повівсь із хвал Господній дії

38] Та правосуддю складений цей стяг,

39] Співавши чутне тим, хто тут радіє.

40] Він мовив: "Той, хто циркулем досяг

41] До краю світу і в просторі цьому

42] Усе відверто й потайки простяг,

43] Не міг ніде покласти ні на чому

44] Відбиток так, щоб він не повершав

45] Того, хто меж не має геть у всьому.

46] І перший той гордливець з вишніх слав,

47] Найвищий із сотвореного роду,

48] Не виждав світла і незрілий впав.

49] Усе ж, в чім нижчу бачимо породу,

50] Занадто вже дрібненьке для добра

51] Безкрайнього і з власним ритмом ходу.

52] Так погляд наш, що розуму вбира

53] Не більше в себе за єдиний промінь,

54] Який себе на всесвіт простира, —

55] Не в силі дать такої сили пломінь,

56] Щоб сяло джерело ясних струмінь

57] Каррарських блисканням каменоломень.

58] Бо справедливість, що іде з стремлінь

59] Правічних, зір скінченний ваш скородить

60] Лиш як поверхню — не морську глибінь:

61] Хоч він при березі зо дна доходить,

62] А відпливти — і товща водяна

63] Його крізь себе зовсім не проводить.

64] Лише те — світло, що його одна

65] Дає предвічна ясність, решта ж — з тьмою.

66] Це тінь лиш плоті а чи трутина.

67] От схов із справедливістю прямою

68] Я відімкнув — і все ясним здалось,

69] Що не давало так тобі спокою,

70] Аж ти казав: "От жив над Індом хтось,

71] Кому ніколи про Христа ні слова

72] Ні чути, ні читать не довелось.

73] Та воля до добра була чудова,

74] Й не знайде в ньому розум наш провин, —

75] Були безгрішні в нім діла і мова.

76] І ось він вмер без віри, без хрестин.

77] Чи праведно за те його карати?

78] Чи з власної вини не вірив він?"

79] Та хто ж ти, щоб вдягти суддівські шати

80] Й судити за десятки тисяч миль,

81] Як зір не може твій на крок дістати?

82] Хто мисль зі мною вигострить на шпиль,

83] Якби в нас не було Письма святого,

84] На сумніви той клав би тьму зусиль.

85] О грубі розуми гурта земного!

86] Боління перше — у собі благе,

87] Ще й блага не цурається самого.

88] Все згідне з ним — як істина, наге

89] Й своїм не скорюване жодним твором,

90] Веде його у щастя дороге.

91] Як над гніздом лелека мчить простором,

92] Принісши корму виводку всьому,

93] Годованці ж за нею стежать зором, —

94] Святий піднявся образ в вись німу,

95] Коли я очі звів, і крила — зграя

96] Єдиних воль підводила йому.

97] Співав він обертаючись: "Пуста є

98] Тобі ця пісня з розумом твоїм;

99] Ця правда, смертні, в вас зразка не має".

100] Коли все стихло в образі яснім

101] Святого духа, не забувши знака,

102] Що ним земля ушанувала Рим,

103] То він почав: "Душа не йде ніяка

104] Сюди, якщо не вірила в Христа,

105] Бо це найперша нам усім відзнака.

106] Та згадує багато хто Христа,

107] А на суді стоятимуть не ближе —

108] За тих, що і не чули про Христа.

109] Тих християн засудить око свіже

110] Арапів, як ділити розпочнуть, —

111] Хто розкошує, хто жаровні лиже.

112] Що перси нашим владарям дадуть,

113] Коли почнеться книги розгортання,

114] Де списано їх бруд і каламуть?

115] Затямлять там Альбертове діяння,

116] Як він скерує крила у ганьбі

117] І празькі землі дасть на плюндрування.

118] Затямлять Сену в горі та журбі,

119] Що принесе, фальшуючи й донині,

120] Той, хто на ловах знайде смерть собі.

121] Затямлять там, що в заздрісній гордині

122] Шотландцю і англійцю тісно жить

123] Здалось на власній тільки половині.

124] Лишать в очах пишноту й сласну хіть

125] Іспанця та богемця, що границю

126] Забув своїй неславі спорудить.

127] Лишать в очах, як цінять в одиницю

128] Кульгу (єрусалимець був скупій),

129] А вади будуть в тисячу ціниться.

130] Лишать і пана в скнарості черствій

131] Із острова вулкана й спеки зразу,

132] Де шлях Анхіз колись покінчив свій;

133] От вид його, щоб дати до показу,

134] Усього написали кілька слів,

135] Уклавши щедрий зміст в убогу фразу.

136] От хай на його дядька й брата гнів

137] Обрушить всяк, бо піддали ті гані

138] Честь гідного народу й двох вінців.

139] От з португальцем тут норвежець знані

140] На цілий Божий світ, як той далмат,

141] Який топив венецьке злото в твані.

142] Тут пощастить Угорщині, як ґрат

143] Всіх допильнує, й пощастить Наваррі,

144] Як гір не подолає хижий кат!

145] Хай стануть їй як засторога в сварі

146] Зойк Нікозії, Фамагости крик,

147] Бо там шаліє звір у дикій ярі

148] І не цурається лихих владик".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

1] Коли вже той, хто ризу ніс червону,

2] Пішов на другу із півкуль земних

3] І день сховавсь під ночі охорону,

4] То зразу ж безліччю зірок ясних

5] Все небо у промінні засіяло,

6] А той же сам світив ясніш за них.

7] Мені це явище на думку спало,

8] Коли знак світу і його вождів

9] Свій дзьоб стулив, промовивши немало.

10] Й незмірна безліч тих живих світів

11] Співати почала, ще більш огняна,

12] Та саме що — я в гадці не лишив.

13] О чарівна любове, в усміх вбрана,

14] Поміж найблагочесніших думок

15] Яка здалась мені ти полум'яна!

16] Коли в цих самоцвітах, що в вінок

17] Оправлена з них сяйна шоста свічка,

18] Затих останній ангельський дзвінок,

19] Мені зачулось, мов гуркоче річка,

20] Далеко дзюркотить між каменюк,

21] Неначебто струмків джерельних стрічка.

22] І нібито при гирлі цитри звук

23] Знаходить форму, і як подув, лине

24] Мелодією з флейти із-під рук, —

25] І тут, не переждавши ні хвилини,

26] Із образу так грім прогуркотав

27] Орлиним горлом, як із порожнини.

28] На голос обернувся він і став

29] У дзьобі словом, що я ждав од нього

30] І r cenui v своєму записав.

31] "Той орган мій, що бачить, а в земного

32] Орла ще й зносить сонце, — мовив він, —

33] Уваги потребує хоч не много.

34] З огнів, що видно з різних тут сторін,

35] Ті, з кого око тут моє іскриться,

36] Всі пильно дібрано один в один.

37] Цей, внутрішній, що створює зіницю,

38] Святого духа оспівав колись,

39] Возивши із ковчегом колісницю,

40] Тепер він знає, що перелились

41] Побожні співи на відплату рівну

42] І в пломеніючий вінець сплелись.

43] З п'ятьох, що створюють дугу надбрівну,

44] Той, що від дзьоба перший, втишив ту

45] Журбу за сином у вдови незмивну.

46] Тепер він знає, що хоч доброту

47] Він виявляв, та вічного спокою

48] Позбувсь, бо душу не віддав хресту.

49] А другий, як угору йти дугою,

50] Відстрочуючи неминучу мить,

51] Покаявся з молитвою палкою.

52] Тепер він знає: присуд не щастить

53] Усунуть геть, з молитви ж можна в слові

54] "Сьогоднішнє" на "завтрашнє" змінить.

55] А дальший, поступившись пастухові,

56] Хай добрий намір дав гіркі плоди,

57] Мене й закони в грецькій вклав обнові.

58] Тепер він знає, що хто зло сюди

59] З добром заніс, той приєднавсь до лику,

60] Хоч світ од нього й зазнавав біди.

61] А цей, на згині вниз брови, на стику,

62] Гульєльмо був, що плаче край за ним,

63] Бо смерть прийшла не Карлу й Федеріку.

64] Тепер він знає, що царем благим

65] Захоплюється небо, й в пишній свиті

66] Доводить це він одягом ясним.

67] Чи думав хто в несталім дольнім світі,

68] Щоб той Ріфей-троянець п'ятим був,

69] Де четверо — особи знамениті?

70] Тепер він знає краще, ніж хто чув,

71] Про Божу благодать в небеснім краї,

72] Але до дна її не досягнув".

73] Як жайворон зі співами ширяє

74] По висі й раптом мовчазним стає,

75] А насолода у ньому ще грає,

76] Таким здалось уявлення моє

77] Тієї волі, що з її веління

78] Усе стає одвічно тим, чим є.

79] Хоч перед сумнівом мого сумління

80] Я був, мов скло над барвами пусте,

81] Йому забракло довгого терпіння.

82] Та з уст моїх: "То що ж воно все те?" —

83] З великим він виштовхувавсь напором,

84] І я уздрів, що свято скрізь росте.

85] І відповів із спалахнулим зором

86] Моїм думкам благословенний знак,

87] І розум втішив розв'язанням скорим:

88] "Ти, бачу, віриш, але просто так,

89] Не розібравшись, що те слово значить;

90] Ти віриш, а не знаєш, чом та як.

91] Ти наче той, хто сутності не бачить,

92] Хоч назву речі й відає умом,

93] Аж поки хтось йому не розтлумачить.

94] / царствіє небесноє силком

95] Покориться любові та надії,

96] Щоб волю Божу подолать цілком, —

97] Не як людьми людина володіє —

98] її долають, бо дає долать,

99] А, здолана, добром долать воліє.

100] В брові тій перша й п'ята дивувать

101] Тебе повинні душі, бо ж не в'яне

102] Ця ангельського краю благодать.

103] їх прах покинули вже християни,

104] Які повірили в каліцтво ніг,

105] Одна — що сталось, друга — що настане.

106] Ця, з Пекла, звідки ще ніхто не міг

107] Із добрим вийти наміром, — вдяглася

108] В свої кістки, —живих надій поріг.

109] З живих надій цих до небес знялася

110] Така молитва про благі краї,

111] Що просто аж до Бога підвелася.

112] Душа ця, про яку слова мої,

113] Вернувшись до живих на строки певні,

114] Повірила в того, хто спас її,

115] Й пірнула так в огні любові ревні,

116] Що, вмерлу знов, занесено було

117] її у ці святі чертоги древні.

118] Та ж з ласкою, що лляло джерело

119] Таке на глиб, що жодне сподівання

120] На дні уздріть нічого не могло,

121] Дала чуттям до правди спрямування,

122] І з ласки в ласку Бог її очам

123] Відкрив грядуще наше врятування.

124] Повіривши у нього, з почуттям

125] Більш не вклонялась ідольській колоді

126] І докоряла грішним землякам.

127] Хрестилась в трьох жінок, яким в поході

128] При правім колесі веліли йти,

129] Настав же хрест в десятий вік відтоді.

130] О доле, в джерелі далека ти

131] Від тих, кому причини не знайомі

132] І хто не має сили їх знайти!

133] Ви ж не хапайтесь, смертні несвідомі,

134] З своїм судом: хай бачим Бога, все ж

135] Усі обранці нам ще не відомі.

136] Та незнання це втішне нам без меж,

137] Найвище благо з наших благ навіки, —

138] Бо те, що хоче Бог, ми хочем теж".

139] Так образ цей божественно великий,

140] Подовжуючи зір короткий мій,

141] Подав ці ніжні, чудодійні ліки.

142] І як цитрист вторує визначний

143] Значному співаку, торкавши струни,

144] Щоб спів його був гарний, голосний,

145] Так відгукались зграйно, наче луни,

146] Мигали згідно, як повіки, вряд

147] Два сяйва й блискали, немов перуни,

148] Орлиній мові громовій улад.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

1] Віддав своєї владарки обличчю

2] Я очі, з ними й почуття були, —

3] З усякою простивсь чужою річчю,

4] Вона ж, не посміхнувшись: "Ти б коли, —

5] Сказала, — вздрів мій сміх, зазнав би шкоди,

6] Став, як Семела б, жменею золи.

7] Бо, як ти бачиш, міць моєї вроди

8] Чимдалі все яскравіше сія,

9] Поки долаєм в цих чертогах сходи.

10] Якби себе не тамувала я,

11] То сяла б так, що впала б в тебе сила,

12] Неначе лист, коли гроза буя.

13] Вже досягли ми сьомого світила,

14] Що Лев на нього свій справляє тиск,

15] І спільно виграють обидва тіла.

16] Тож ум зведи, де очі ллють свій блиск,

17] Зроби дзеркала тій зображень зливі,

18] Яку тобі дає дзеркальний диск".

19] Хто знав би, що знайшли мої щасливі

20] Враз погляди в блаженному лиці,

21] Напрямлені на враження мінливі,

22] Той втямив би, чом в радостей вінці

23] Скорився я небесній провідниці,

24] Як ту відраду протиставив цій.

25] В цьому кристалі, що скріпив світниці

26] І славний іменем вождя зробивсь,

27] Який понищив геть пороки ниці,

28] У золоті, де промінь весь відбивсь,

29] Побачив сходи я, такі високі,

30] Що угорі мій погляд загубивсь.

31] Побачив я іще, як зносять спокій

32] Додолу безліч сяйв, і здумав: он

33] Зійшлись з усього неба ясноокі.

34] І як природні звичаї ворон

35] У купу всіх збирають, поки дніє,

36] Щоб з задубілих крил зігнати сон,

37] І вже летять птахи: той даленіє,

38] Той зараз же додому поверта,

39] А хто й двох кроків одлетіть не сміє, —

40] Так юрмилася сходиною та,

41] Похожа на гучну пташину зграю,

42] Сяйв низхідних процесія густа.

43] І той, хто із мого наблизивсь краю,

44] Так спалахнув, що я аж погадав:

45] "Це тим любов свою він розкриває".

46] А та, від кого я веління ждав,

47] Чи мовить, чи мовчать, була в чеканні,

48] Й не зле, що не питав я, хоч жадав.

49] Вона, побачивши мене в мовчанні,

50] Бо бачила в тому, хто бачить все,

51] Сказала: "Заспокойся у жаданні".

52] І я почав: "Мої заслуги — се,

53] Що не дає надій, але ж я — з тою,

54] Хто дозвіл запитать тебе несе,

55] Блаженний душе, радості габою

56] Укритий! Чом, скажи, між усіма

57] Ти, зблизившись, спиняєшся зі мною?

58] Скажи іще, чом сфера ця німа

59] І дзвін благочестивий не рокоче,

60] Як в нижчих колах, чом пісень нема?"

61] "У тебе вуші смертні, як і очі, —

62] Він одповів, — тож спів для тебе стих,

63] І владарка всміхнутися не хоче.

64] Зійшов я вниз по сходинах святих,

65] Лише щоб свята справив ти чудові

66] Для слів моїх і шат моїх світних.

67] Шлях збільшив я не з більшої любові,

68] Хоч більший жар любові тут не згас, —

69] Це бачиш ти в веселці пелюстковій.

70] Висока ж ласка, слуг зробивши з нас

71] Тій волі, що пасе зірчате стадо,

72] Нам приділила місце на весь час".

73] "Дивлюся, — я озвавсь, — свята лампадо,

74] Що вільної любові вистача,

75] Щоб вічній волі слугувати радо.

76] Та знову сумнів, мов удар меча:

77] Коли тут вас без ліку сяєв мчиться,

78] Чом хтось тебе лиш мовить признача?"

79] Мої слова не встигли закінчиться,

80] Як, маючи середину за вісь,

81] Вогонь, мов бистре жорно, став крутиться,

82] Й слова любові з нього полились:

83] "Господнє світло має налітати

84] На мене, усього здіймати ввись.

85] Цей пломінь, з баченням моїм зіллятий,

86] Підносить так мене, що бачу в'яв

87] Найвищу сутність, звідки він узятий.

88] А звідси й захват, що я ним засяв,

89] Бо з поглядом моїм, прозорим з себе,

90] Прозор у сяєві себе зрівняв.

91] Тож дух, який найбільш палає з неба,

92] Той серафим, що бачить Бога сам,

93] Не відповість, у чім твоя потреба.

94] У глиб такий одвіт твоїм словам

95] Захований, в такий провал запертий,

96] Що непомітний твореним очам.

97] Коли повернешся до світу смерті,

98] Усім скажи, щоб шляхом тим пустим

99] Не поспішали на загин одвертий.

100] Уми, вогненні тут, там — тільки дим;

101] Зміркуй же, як вони б щось там робили,

102] Коли не можуть тут, у небі цім".

103] До того ці слова мене вразили,

104] Що тишу я не зважився зломить,

105] Ледь: "Хто ти був?" — спитати стало сили.

106] "Між італійських берегів стримить,

107] А біля місць твоїх угору пнеться^

108] Такий хребет, що грім внизу гримить;

109] Під пагорбом, що Катрією зветься,

110] Стояв затишний і самотній скит,

111] Відлюдникам і захист, і фортеця, —

112] Утретє він почав мені одвіт

113] І далі вів: — Я був такий горливий

114] В служінні Господові кілька літ,

115] Що, в їжу додававши сік оливи,

116] Я не боявся спеки й холодів,

117] Думками споглядальними щасливий.

118] Колись цей монастир плодами цвів,

119] Але тепер в занепаді пустому, —

120] І треба, щоб я всім про це повів, —

121] Я П'єром був Дам'яно в місці тому.

122] Петром же Грішником прийшов під дах

123] Приморського пречистенського дому.

124] Дали мені в похилих вже літах

125] Почесну шапку ту попівські кліки,

126] Що нині кидають їх по церквах.

127] Був Кіфа босий, а сосуд великий

128] Святого духа — той ходив худий,

129] І жебрали вони ім'ям владики.

130] А пастирів теперішніх — веди

131] Під руки, ще й підтримуючи пишно, —

132] Вагу-бо мають! — ще й в сідло сади.

133] Вони плащем коня встеляють смішно,

134] І двох тварюк у шкурі взриш одній, —

135] О, як, терпцю, страждаєш безутішно!"

136] По цих словах уздрів я, як вогні

137] Зі сходини на сходину стрибали

138] Й що не стрибок, яскрішали, ясні.

139] Зусюди збіглися і поставали,

140] Зчинивши крик такий, вгорі й внизу,

141] Що в нас такого зроду не чували.

142] І не добрав я слів крізь цю грозу.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

1] Звернувсь я вражено до провідниці,

2] Як те маля, що помочі з біди

3] В порадниці шукає й рятівниці.

4] Мов синові, який тремтить, блідий,

5] Вона, підвищуючи віру в себе,

6] Тим тоном, що од сліз втира сліди,

7] Сказала: "Чи не знав ти, що ми в небі?

8] І чи не знав, що небо той святив,

9] Хто діє тільки по благій потребі?

10] Як вплинув би на тебе їхній спів

11] І посміх мій, — ти можеш зрозуміти

12] Із того, як тебе їх крик вразив.

13] Якби ж ти знав, про що він мав молити,

14] Тобі відома стала б люта мста,

15] Яку побачиш сам ще на землі ти.

16] Небесний меч ні рано не зліта,

17] Ні пізно, як, бува, тому здається,

18] Кого чи страх, чи радість огорта.

19] А зараз глянь туди і вздриш, як в'ється

20] Багато різних духів видатних,

21] Як їх тобі розглянуть доведеться".

22] І я побачив там сто куль дрібних;

23] Вони усі, і перша, і остання, '

24] Палали сяйвом променів світних.

25] Я був, мов той, хто вгамував жадання,

26] Не зважившись розпитувать, бо він

27] Побоюється зайвого питання.

28] Найбільша й найяскравіша з перлин

29] Наблизилася, щоб я їй завдячив,

30] Коли думок моїх втамує плин.

31] І з неї я почув: "Коли б ти бачив,

32] Як я, всю добрість, що у ній горим, —

33] То гарних висловів би не настачив.

34] Та щоб з вичікуванням ти своїм

35] Не опізнивсь на ждані височини,

36] Вперед на мисль твою я відповім.

37] На тій горі, що висить над Кассіно,

38] Колись мав звичку темний люд простий

39] Ходити всім народом до вершини.

40] І перший я посмів їм повісти

41] Ім'я того, хто зніс із неба долу

42] Ту правду, що несе до висоти,

43] І зміг з усього вигнати околу,

44] Бо так в мені сіяла благодать,

45] Гріховний культ безбожного престолу.

46] Тут душі споглядальників мигтять,

47] Які, палаючи в могутнім жарі,

48] Готові цвіт і плід святий давать.

49] Тут Ромуальдо є, тут є Макарій,

50] Багато із братів моїх тут є,

51] Що нас, тверді серця, замкнув келарій".

52] І я йому: "Це ставлення твоє,

53] Цей звернутий до мене голос щирий

54] І приязнь всіх, що знать себе дає,

55] Так надають мені до вас довіри,

56] Як світло сонця розу розкрива

57] Настільки, скільки вистача в ній міри.

58] Прошу тебе я, отче, не ховай, —

59] Чи благочесний вид твій споглядати

60] Я матиму можливість і права?"

61] І він: "Твоє палке бажання, брате,

62] В останім небі знайде рішенець,

63] Як знайдуть всі чуття й моє завзяте.

64] Там повний і довершений кінець

65] У кожного жадання; як в колисці,

66] Незрушно свій несуть частки вінець.

67] Ні на осі вони, ні в певнім місці;

68] І сходи наші йдуть до них міцні,

69] Тобі не видимі у жодній рисці.

70] їх бачив Яків-праотець у сні

71] До самого вершка найвищих сходин,

72] І ангели по них ішли ясні.

73] Але тепер, щоб сходить ними, жоден

74] Ноги не підніма, і мій устав

75] Пергамент лиш бруднити нині годен.

76] З моїх монастирів сьогодні став

77] Кублом вже не один, а люди в рясах —

78] Як в лантухах мука, що черв псував.

79] Але й у лихварів, найбільше ласих,

80] Не так бунтує проти Бога хіть,

81] Як у ченців, закоханих в припасах.

82] Над чим в нас церква жадібно дрижить, —

83] Не для рідні та й гірших, аніж рідні,

84] А для примушених на жебри жить.

85] Та смертні на рішучість досить бідні,

86] Щоб добра вість достатня їм була, —

87] Дуби ростуть повільно многоплідні.

88] Петро почав без золота й срібла,

89] Мені став любий піст, моління миле,

90] Франціскові ж — змалілість все дала.

91] Тепер же глянь, куди росте незріле

92] І як остання блискітка скреса,

93] Й побачиш сам, що чорним стало біле.

94] Проте Йордан роздавсь, як небеса

95] Того схотіли, й розступилось море, —

96] А то, звичайно, більші чудеса".

97] Він закінчив і линув у просторе

98] Те сонмище, й те сонмище співна

99] Знесла завія в небо неозоре.

100] Єдиним рухом пані чарівна

101] Звела й мене по сходах — керувала

102] Моєю так природою вона.

103] Ніколи в світі стільки не тривала

104] Дорога до нових, ще вищих втрат,

105] Як миттьова ця наша небувала.

106] Хай не вернусь до цих побожних свят,

107] Що я за ними покаянно плачу

108] І в груди б'ю себе багатократ,

109] Коли хутчій, ніж пучку ти гарячу

110] Смикнеш з вогню, я поміж зірних тіл

111] На знаку за Тельцем не був, читачу.

112] О славні зорі, о світильник сил

113] Високих, від яких мені був даний

114] Мій геній для значних і знатних діл!

115] Заходив пізно з вами, сходив рано

116] Отець усього смертного буття,

117] Коли вітрець я вперш відчув Тоскани.

118] Пізніш, коли, діставши милість, я

119] Зійшов у вище коло, що вас кружить,

120] Ваш край розкрив мені своє життя.

121] Тепер душа моя смиренно тужить,

122] Щоб ви дали їй сили перехід

123] Угору, хоч тяжкий, ураз подужать.

124] "Тобі так близько до кінця всіх бід, —

125] Сказала Беатріче, — ще всевладний

126] І гострий пильний погляд мати слід.

127] Рушаючи в подальший літ відрадний,

128] Ти озирнись на світ, що я до ніг

129] Тобі кладу, — який він неоглядний.

130] Щоб серцем радісним, наскільки б зміг,

131] Ти з сонмом тріумфуючим зіткнувся,

132] Який ефіром ще примчать не встиг".

133] І поглядом своїм я повернувся

134] Крізь сім небес — і вгледів кулю цю

135] Такою, що презирливо всміхнувся.

136] Здавалося, вона гидка й Творцю,

137] І, хто думки веде у вище лоно.

138] Той чинить, як належить мудрецю.

139] Там бачив я твою дочку, Латоно,

140] Палаючу й без тінявих тих плям,

141] Що я вважав рідинним їхнє гроно,

142] Й того, чий батько Гіперіон сам,

143] Я бачив, і навкруг, і поруч дану

144] Путь дітям Майї та Діони там.

145] Відтам Юпітер став з меридіану

146] Між батька й сина; там я міг збагнуть

147] В усіх їх безперервні зміни стану.

148] Переді мною сім верстали путь,

149] Таких стрімливих і таких багатих,

150] І мріяли притулок осягнуть.

151] А тут уздрів я, звівшись на Близнятах,

152] Нікчемну крапку із морів та гір,

153] Геть сповнену всю дикощів пихатих, —

154] І зір звернув я на прекрасний зір.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] Як під коханою листвою птиця

2] Біля гнізда, де сплять її пташки,

3] Коли в нічній пітьмі усе таїться,

4] Побачить прагне любі голівки

5] Й летіти добувати їм сніданок —

6] Обов'язок приємний, хоч тяжкий, —

7] І нетерпляче жде на світлий ранок,

8] Коли, прокинувшись, її сім'я

9] Зустріне щебетом ясний світанок, —

10] Так, випроставшись, владарка моя

11] Туди дивилась у задумі й мрії,

12] Де йшло повільніш сонце іздаля.

13] Я вздрів її в непевності й недії

14] І став, неначе той, хто жде чогось

15] І втишується у твердій надії.

16] Мені недовго ждати довелось:

17] Минуло часу зовсім небагато,

18] А полум'я у небі зайнялось.

19] І Беатріче мовила: "Йде свято

20] Звеличення Христа, й побачиш плід

21] Кружіння сфер, що вертяться завзято".

22] І так, здалось, палав у неї вид,

23] І світлі очі так її раділи,

24] Що мови я згубив останній слід.

25] Як Трівія свій усміх заяснілий

26] Під повню вічним німфам посила,

27] Які по небу сфери всі скрасили,

28] Так сонце над зірками без числа,

29] Світило всім од пломеня святого,

30] Як наше сонце — факелам з срібла.

31] І річищами сяєва живого

32] Пливла осяйна сутність у мій зір,

33] Аж нестерпучою була для нього.

34] О Беатріче, любий проводир!

35] Вона сказала: "Владна й над тобою

36] Чеснота, владарка світів і зір.

37] Тут — Всемогуття з Мудрістю святою,

38] Що поміж небом і землею шлях

39] Відкрили всім, омріяний журбою".

40] Як полум'я, рвучись у хмар жмутах,

41] Не вверх іде, а, всупереч природі,

42] Спадає раптом у наземний прах,

43] Так розум мій у любій насолоді,

44] Що переріс свою звичайну грань,

45] Не зна, що стало з ним при цій нагоді.

46] "Розплющ-но очі і на мене глянь!

47] Бо витримаєш ти мою усмішку,

48] Коли побачив стільки святкувань".

49] Я був, як той, хто геть забув ще в ліжку,

50] Що снилось уві сні, й тепер дарма

51] Силкується згадати сну хоч кришку.

52] Жадану щедрість я відчув — сама

53] Така була, що не зітреться з книги,

54] Де забуття минулому нема.

55] Хай славних язиків зберуться здвиги,

56] Хай їх, годованих на молоці

57] Полімнії й сестер, звезуть квадриги,

58] Хай прийдуть всі допомагать митці, —

59] На частку й тисячну не оспіваю

60] Святу усмішку на святім лиці.

61] Отож в години змалювання Раю

62] Стрибком веде свята поема нить,

63] Долавши на шляху завад без краю.

64] Хто смертний той хребет згада на мить

65] І ту вагу, яка лежить на ньому, —

66] Не дорікатиме, що він тремтить.

67] Біда у хвилях човнику малому,

68] Коли під кілем плин на піну збивсь,

69] Біда й людині в випадку страшному.

70] "Чи так ти вже у вид мій залюбивсь,

71] Що й не помітив чарівного саду,

72] Який під променем Христа розвивсь?

73] Там роза, що дала всім на відраду

74] Святому Слову плоть, лілеї там,

75] Чий аромат несе благу всім раду", —

76] Так Беатріче; я ж її словам

77] Йдучи услід, до бою сил надати

78] Хотів своїм кволіючим очам.

79] Як промінь сонця в окрай хмар розтятий

80] Колись-то дозволяв квітчастий луг

81] Затіненому оку показати,

82] Вогнів побачив я великий круг,

83] Освітлений яскравим сяйвом дужним,

84] Не бачачи джерел осяйних дуг.

85] О благосна чесното, над навкружним

86] Ти піднеслась, щоб місце дать мені

87] Й моїм очам, вже не таким потужним.

88] Красива квітка — їй я ночі й дні

89] Моливсь — своїм іменням спрямувала

90] Мій дух на найвеличніші вогні.

91] І пара моїх світел змалювала

92] Усю красу і радісність зорі,

93] Яка владає й тут, як там владала,

94] Коли, покинувши глибин краї,

95] Вінцевий пломінь, рухом опоясним

96] Обнявши миттю, закружляв її.

97] Мотив, що здався б на землі прекрасним,

98] Тут гуркотав би як оглушний грім,

99] Хоч там би видався для душ незгасним, —

100] Як порівняти з співом голосним

101] Кіфари ніжної з вінця в сапфірі,

102] Що небо ним сапфіріє святим.

103] "Я — ангельська любов і в'юсь в ефірі

104] Круг радості, яка прийшла до нас

105] Із чрева, що за сховок стало вірі,

106] І витимуся, владарко, весь час,

107] Аж поки здійснюється неба мрія,

108] Й до нього йдеш за сином, що всіх спас".

109] Так голос колового іскровія

110] Виводив, хором духів огняних

111] Оспівувалась пресвята Марія.

112] А царська мантія на світових

113] Плечах, під Божих подихів потоком

114] Пекучіша й живіша за живих,

115] Над нами простиралась у глибокім

116] Просторі, що звідтіль, де я тримавсь,

117] Кінець зникав за обрієм широким.

118] Мій зір летіти на сназі не мавсь

119] Увінчаного пломеня слідами,

120] Бо той до сина любого здіймавсь.

121] І мов маля, що до своєї мами,

122] Наївшись, рученята простяга,

123] Бо це природний вияв між чуттями, —

124] В огнях з вершка звелась якась дуга,

125] Й пошана діві, що вони являли,

126] Була для мене вельми дорога.

127] І зараз же вони всі заспівали

128] Небесную царицю ніжно так,

129] Що в пам'ять звуки ці навік запали.

130] О, скільки в зерні видатних ознак

131] Ховають щедрі скрині, звідки вийшов

132] На землю не один розкішний злак!

133] Тут вічним скарбом той себе потішив,

134] Хто в Вавилонському вигнанні лив

135] Горючі за майном, яке залишив,

136] Тут тріумфує, бо його завів

137] Син Бога та Марії до держави

138] Й до давніх і нових учителів,

139] Той, хто трима ключі такої слави.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1] "О ви, на учту обрані велику

2] Святого агнця, що достатком страв

3] Бажання ваші вдовольня без ліку,

4] Коли вже з ласки Бога цей збирав

5] Крихти, що кидаєте, ясночолі,

6] Ще перед тим, як час йому настав,

7] І спрагу, й голод він вчува доволі.

8] Вгамуйте їх! Своїх дійшли ви мет,

9] І чиста вам вода струмує долі", —

10] Так Беатріче. Душі в бистрий лет

11] Пішли круг осі, мов прудкі дівчата,

12] Сіяючи вогнем летких комет.

13] І, як годинникові коліщата:

14] Поглянь на те — сповільнене воно,

15] А інше — наче дзиґа заповзята,

16] Немов у хороводі неодно-

17] манітно йдуть — те звільна, те жвавіше,

18] Бо певний рух їм завдано давно, —

19] Я в тій, яка розквітла найясніше,

20] Побачив рух найвищого з вогнів,

21] Що сяяв із усіх найяскравіше.

22] Круг владарки він тричі обкружив

23] І став чудесним співом рокотати, —

24] Фантазія не чула схожих див.

25] Перо стрибає... Як мені писати?

26] Уяви тло у згортках неясне,

27] Не те що мова, навіть фон строкатий.

28] "О сестро люба і свята! Мене

29] Від товариства Божих славословів

30] Твоє позвало слово чарівне".

31] Огонь благословенний так свій повів

32] До владарки направив, і язик

33] Його до неї ті слова промовив.

34] Вона ж: "О світло, що ввібрало лик

35] Того, кому Господь на зберігання

36] Ключі небесних благ віддав навік, —

37] Хай він на всі відкаже запитання

38] Про віру, що в воді тебе вела, —

39] Трудні й легкі, як на твоє жадання.

40] Тобі відкриті всі його діла,

41] Як любить, як надіється, як вірить, —

42] І для очей твоїх безсила мла.

43] Тут громадян своїх держава мірить

44] За вірою; нехай же скаже й він,

45] Як міру він і прославляє, й ширить".

46] Мов бакалавр, на запит не один

47] Відповідати вчителю готовий

48] Не висновком — переліком причин,

49] Так зброю зготував я для відмови

50] Огню, в якому язики вились,

51] Щоб сповідати вірувань основи.

52] "Християнине добрий, зголосись:

53] У чому віра?" Я звернув обличчя

54] До сяйва, звідкіля слова лились,

55] А потім озирнувсь на Беатріче,

56] Яка зробила миттю знак мені,

57] Що джерело мене відкрити кличе.

58] "Коли дозволить ласка таїні, —

59] Почав я, — перший в раті цій хоробрій

60] Хай чує сповіді слова ясні!-

61] І далі:— Як писав громаді добрій

62] Твій славний брат, що ви з ним Риму шлях

63] Прямий накреслили на світлий обрій,

64] Це сутність у сподіваних речах

65] І певний доказ у речах незримих, —

66] У цьому зміст її в моїх очах".

67] І я почув: "До істин незборимих

68] Піднісся ти, коли підніс її

69] До сутностей, з усіх найбільше чтимих".

70] І знову я: "Глибин тих, що мої

71] їх бачать очі, йдуть з вершини миру,

72] Навік позбавлені земні краї,

73] Буття яких спирається на віру,

74] Надії теж на ній самій лежать,

75] Тому вона й являє сутність щиру.

76] На вірі висновки побудувать

77] Ми мусим, як звання убоге змістом, —

78] Тож треба доказом її вважать".

79] Тоді я вчув: "Коли б то тайнам чистим

80] Навчав би зрозуміло богослов,

81] То не було б чого робить софістам".

82] Дихнувши ще, докинула любов:

83] "В монеті цій посвідчили учені

84] Вагу та вартість складових основ.

85] Скажи, чи є вона в твоїй кишені?"

86] І я: "Атож, блискучим кругляком,

87] В карбівці ж сумніву немає в мене".

88] І вчув я, як сяйнула язиком

89] Глибінь вогню: "Де камінь самоцвітний,

90] З якого добрі йдуть діла цілком,

91] Знайшов ти?" І тоді я: "Дощ привітний

92] Святого Духа, що так рясно ливсь

93] Пізніш по шкірі ветхій і новітній, —

94] Це силогізм, який мені явивсь

95] Таким вже гострим, супроти якого

96] Всяк інший нам тупим би уявивсь".

97] І я почув: "Із давнього й нового

98] Учень ти склав уявлення своє,

99] Та чи ти певен, що вони від Бога?"

100] І я: "На те ґрунтовний доказ є —

101] Діла чудесні дальші, бо не плавить

102] Заліза в них природа й не кує".

103] Відказано: "Хто ж певності добавить,

104] Що тим були діла ці? Тут же те,

105] Що треба довести, за доказ править".

106] "Весь світ прийняв учення пресвяте, —

107] Сказав я, — без чудес, і це доводить,

108] Що чудеса всі — марнота й пусте.

109] Ти став, голодний та худий, виходить

110] На поле й готувати гарний збір,

111] Що нині терен, не колосся родить".

112] Замовкнув я, й святий високий двір

113] Тут розпочав у сферах "Бога хвалим"

114] На голос, узвичаєний для зір.

115] І славний вождь, вивчавши цаль за цалем

116] Гілля моє, яка в нім чистота,

117] Закінчуючи листом не опалим,

118] Почав ізнову: "Ласка пресвята,

119] Любивши розум в тебе, розтуляла,

120] Як розтуляти слід, твої уста.

121] Це добре, що у тебе віра стала,

122] Але коли ж у вірі ти достиг

123] І як хвала її в тобі постала?"

124] "Ти, любий отче й душе, бачить зміг

125] Те, в що так вірив, аж у гроб спустився

126] Куди прудкіше од юнацьких ніг, —

127] Почав я, — хочеш ти, щоб я відкрився,

128] У чому віра ця тверда моя,

129] І ще, чому у ній я утвердився?

130] Відповідаю: вірю в Бога я, —

131] Любов'ю й волею дає, незрушний,

132] Єдиний, вічний небу він буття.

133] Хоча у фізиці є довід слушний

134] І в метафізиці те ж маєм ми,

135] Ллють докази, як Богу дощ послушний,

136] Мойсей, усі пророки та псалми,

137] Євангеліє й ви, що вийшли з кущі

138] Вогню богонатхненними людьми.

139] Я вірю в три особи вічно сущі

140] І в сутність їх троїсту і одну,

141] Де з "єсть" пов'язуються "суть" найдужче.

142] Всю Божої природи таїну,

143] Яку моє тут слово розливає,

144] В євангельську сокрито глибину.

145] У ній початок, іскра в ній тепла є,

146] Що миттю пломеніє по стезі

147] Й зорею неба у мені палає".

148] Як володар, що дякує слузі

149] Та обійма на знак благовоління,

150] Що вість приніс він швидше, ніж возій,

151] Мені утішне дав благословіння

152] І тричі облетів, коли я стих,

153] Апостольський вогонь — з його ж веління

154] Я й мовив, бо зрадів зі слів моїх.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА

1] Якщо колись в поемі цій священній,

2] Де рук доклали небо і земля,

3] А я в роботі гнувся цілоденній,

4] Нарешті втишу лють, яка збавля

5] Мене кошари, де я спав ягнятком,

6] Не знав, що вовча зграя виробля, —

7] То з іншим голосу і вовни статком

8] Вернусь, поет, і вкриюся вінком

9] В хрещальні, де я світло взнав малятком,

10] Бо в віру увійшов, яка цілком

11] Єднає душі з Богом; ради неї

12] Петро витав у мене над чолом.

13] Тут хтось наблизився в сяйній киреї

14] З юрби, де був і перший серед тих,

15] Що стали по Христі архієреї.

16] І Беатріче в почуттях святих

17] Сказала: "Глянь-но, глянь! Ідуть в Галісью

18] Вождя цього вславляти з місць усіх".

19] Як любий голубок літає виссю,

20] А вгледить любку — пада з вишини,

21] І, вдвох туркочучи, кружляють віссю, —

22] Так — я побачив — князь той видатний

23] Зустрівся радісно з своїм співбратом,

24] І страву вславили удвох вони.

25] Врочисті, світлі, як великим святом,

26] Обидва мовчки встали пред мене,

27] Засліплюючи сяєвом багатим.

28] І владарка лице звела ясне

29] Й сказала: "Душе в огняному диску,

30] Ти місто наше описав сяйне, —

31] Повідай про надії кожну риску —

32] її ж тобі побачить довелось,

33] Коли вам трьом Ісус являвсь у блиску".

34] "Ти не тремти, сміліш чоло піднось,

35] Бо вже дійшов сюди зі смертних спадів,

36] Вже й луки наші бачити вдалось", —

37] Так другий пломінь цей мені порадив,

38] І погляд свій я звів до тих вершин,

39] Що вигляд їх мене безмежно надив.

40] "Дозволив наш Властитель верховин

41] Тобі, живому, в потайнім покої

42] Уздріти воєвод його дружин

43] І, досягнувши правди нелюдської,

44] Надію, що веде всіх у любов,

45] Зміцнити і в собі, і в інших втроє.

46] Та що вона і як цвіте, промов,

47] І як вона твій розум покорила", —

48] Озвався словом другий пломінь знов.

49] Побожниця, яка перисті крила

50] Мені скеровувала в вишній літ,

51] Так відповідь мою упередила:

52] "У войовничій церкві в сотні літ

53] Він перший із надією такою,

54] Що сонце дасть, як писано, нам світ.

55] Тож дано із Єгипту до спокою

56] В святий Єрусалим пройти йому,

57] Хоч він іще воює із судьбою.

58] Два інші запитання не тому

59] Ти ставив, щоб дізнатись, — хай він ширить

60] Вість, як чесноту любиш ти пряму.

61] Я їх йому лишу: він легко змірить

62] І знайде відповідь кінець кінцем,

63] Нехай себе на Божу ласку звірить".

64] Як учень, що відповіла бігцем,

65] Аби мерщій явить старання ревне,

66] Бо він себе вважає мудрецем,

67] "Надія, — я сказав, — ждання то певне

68] В прийдешнім слави; благосний вінець —

69] їй ґрунт, як і життя безгрішне кревне.

70] З численних зір я сяйво взяв сердець,

71] І почуття у мене вилив щирі

72] Найвищий пана вишнього співець:

73] "На тебе хай надіються, — в Псалтирі

74] Писав, — знайомі з іменем твоїм!"

75] А хто не зна, як у моїй він вірі?

76] Зросив мене росою у своїм

77] Посланні ти, і, повний вод сторічних,

78] Проллюсь на інших у дощі ряснім".

79] Коли я говорив, то в грудях вічних

80] Святого пломеня тремтів огонь,

81] Спалахуючи в іскрах блискавичних.

82] І він дихнув: "З моїх ще видна скронь

83] Любов до цнот, яка мене в завії

84] До пальм звела, до гір із оболонь,

85] Велить мені дихнути знов про дії

86] Коханої, і річ твоя пливе

87] Нехай про всі обітниці надії".

88] І я: "Святе письмо, старе й нове,

89] На здруження вказало непреложне

90] Душ з Богом, і в мені цей дух живе.

91] Ісайя мовив, що набуде кожне

92] В своїй землі колись подвійних шат,

93] Земля ж своя їм — то життя тут можне.

94] А зрозуміліше у многократ,

95] Розповідаючи про одяг білий,

96] Твій відкриває в одкровенні брат".

97] Слова мої в простори ще летіли,

98] Як спів "На тя да уповают" — вчувсь,

99] І зграйним колом хори підхопили.

100] Один з тих пломенів так розгорнувсь,

101] Що якби схожим став кристал у Раку,

102] То взимку б цілий місяць день тягнувсь.

103] Як дівчина, не з примусу, не з ляку,

104] Іде у танці молодих вітать

105] І виявляє шану їм всіляку,

106] Так полум'ям пойняту благодать

107] Побачив я з двома, що йшли у колі,

108] Як їм високі почуття велять.

109] Вона влилась у співи в ореолі,

110] А владарка, мов наречена та,

111] Незрушна, мовчазна, вдивлялась долі.

112] "Його до Пелікана чистота

113] На груди клала, і велике діло

114] Довірено йому було з хреста", —

115] Так владарка; і це їй зір одкрило,

116] Й вона в красу зоріння все своє

117] Рішуче втупила, невступно й сміло,

118] Мов той, хто дивиться, а в думці є,

119] Що зрить, як сонце тьма перемагає,

120] Бо зрить, як вкруг незримим все стає,

121] Так я дививсь на полум'я безкрає,

122] Коли почув: "Навіщо зір в очах

123] Сліпить, шукавши те, чого немає?

124] Як всі тіла, й моє — у праху прах,

125] Поки не будуть наші числа злиті

126] З тим, що судилось ввік у небесах.

127] Лиш двоє в два убори тут повиті,

128] Ті, що оце знеслись до полюсів,

129] Про що й розповіси в своєму світі".

130] І тут танок палаючих огнів

131] Змішався разом з мелодійним блиском

132] Троїстих найніжніших голосів,

133] Як перед труднощами або риском

134] Рух весел, що у вирі хвилі рвав,

135] На свист переривається встріч бризкам.

136] О страх який нараз мене обстав,

137] Коли я озирнувсь на Беатріче

138] І не уздрів її, хоча й стояв

139] Із нею поруч в світі, щаснім тричі!

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

1] Коли я знітився із зором згаслим,

2] То з пломеня, який його згасив,

3] Почув я голос, що звернувся з гаслом

4] До мене так: "Як зір твій осклянів,

5] Уражений із вигляду мойого,

6] То втішся хоч самим лиш звуком слів.

7] Тож починай: скажи мені, до чого

8] Летить душа твоя, й забудь свій страх,

9] Бо змерхнув зір твій, а не вмер од того.

10] У владарки ж, яка по всіх містах

11] Небесної держави йде з тобою,

12] Є вплив Ананіїних рук в очах".

13] Я мовив: "Ліки волею благою

14] Вже йдуть, коли у зір, як в отвір брам,

15] Вона ввійшла яскравістю яркою.

16] Найвищого святого блага храм —

17] То альфа і омега книг, що втішив

18] Себе я ними, бо любов зрю там".

19] Той самий голос, що оце потишив

20] Мій лютий біль в раптовій сліпоті,

21] Мене без запитань ще не залишив

22] І мовив: "Ще раз на сита густі

23] Я перевірю. Тож які підстави

24] Твоїй стрілі знайшлись в такій меті?"

25] І я: "Філософічні всі розправи

26] ] впливи, що з небес до нас летять,

27] Карби дали мені любові й слави;

28] Бо благо, як його за благо взять,

29] Вогні любові в'є, тим більш розквітлі,

30] Чим добрістю багатша благодать.

31] До сутності, яка палає в світлі

32] Сліпучому, а все те, що не в ній, —

33] Лиш промені від неї напівсвітлі,

34] Хай той свої зусилля основні

35] З великою любов'ю направляє,

36] Хто правду зрить, бо доказ в ній одній.

37] Цю правду розумову розстеляє

38] Той, хто мені довів, що ту любов

39] Найперше сутність вічна виявляє,

40] Це розстеля Творець світобудов:

41] "Я благо покажу тобі, як просиш", —

42] Мойсею мовлячи, щоб був готов.

43] Ти розстеляєш теж, коли підносиш

44] Про зміст найвищих таїн річ свою

45] За всіх глашатаїв гучноголосіш".

46] Почув: "Розсудок, звичний в вас в краю,

47] І тонша влада, згодна з ним, із грубим,

48] Для Бога бережуть любов твою,

49] А може, й інші струни в'яжуть з любим?

50] Скажи, щоб відповідь ясна була, —

51] Яким тебе любов кусає зубом?"

52] Святі думки Христового орла

53] Господнє показали спрямування,

54] Щоб і моя ним сповідь поплила.

55] І мовив я: "Усі ті мордування

56] До Бога серце благосне ведуть

57] І зміцнюють любові поривання.

58] Бо путь всесвітня, і моя вся путь,

59] І смерть його, мого життя заради,

60] Чого, як я, всі віруючі ждуть,

61] Що й сказані слова, й живі поради —

62] Все з хвиль любові ложної взяло

63] Мене на берег справжньої відради.

64] Зелене листя, що у ріст пішло

65] Навік в саду, вславляю я уроче, —

66] Мене з садівником воно звело".

67] Скінчив я, й задзвеніли найсолодше

68] З усіх усюдів хори: "Свят, свят, свят!"

69] І владарка їм вторила охоче.

70] Як сонце, зазирнувши до кімнат,

71] Розбудить сонних на приємнім ложі,

72] Все зливши морем променистих шат,

73] І враз пробудженим страшне й вороже

74] Все видається, й все не до пуття,

75] Аж поки їм свідомість не поможе, —

76] Так із сліпих очей моїх сміття

77] Під чистим зором Беатріче спало

78] І зникло в дальніх далях забуття.

79] Гострішим ще прозріння в мене стало,

80] І, остовпівши, я спитав, чого

81] Чотири раптом сяєва засяло.

82] І владарка: "Із пломеня цього

83] Найперша з душ, твір першої чесноти,

84] Зорить в екстазі на творця свого".

85] Як стовбур хилиться, коли навпроти

86] Дме вітер, та гнучкі свої гілки

87] Випростує і ставить, як і доти, —

88] Так я вчинив на шани знак палкий,

89] І, раптом опинившись у полоні

90] Жадоби мовити, я, говіркий,

91] Почав: "О яблуко єдине, в лоні

92] Не зроджене, о праотче старий,

93] Кому жіноцтво — невістки і доні!

94] На мене зглянься з вишньої гори,

95] Молю тебе. Мою ти знаєш віру,

96] Тож я змовкаю, ти ж заговори".

97] Коли серпанки вкриють спину звіру,

98] То, ревно вивільняючись із них,

99] Він виявляє неспокійність щиру.

100] Цілком так само перша з душ земних

101] Явила вогняними язиками

102] Сліпучу радість після слів моїх,

103] І далі: "Хоч не виразив словами

104] Бажання ти свого, все знаю в нім,

105] Як ти — в найкраще знаній між речами.

106] Його я бачу в дзеркалі яснім,

107] Що відбива все чисто без підлогу,

108] Саме ж не відбивається ні в чім.

109] Ти хочеш знать, як, дякуючи Богу,

110] Я трапив у найвищий сад, звідкіль

111] Ця жінка повела тебе в дорогу,

112] Ще — скільки я втішався там суціль,

113] І ще про гніву Божого природу

114] Й про мову — наслідок моїх зусиль.

115] То, любий сину, сталось не від плоду

116] Моє вигнання, що в синах трива, —

117] То поламав я Божу загороду.

118] Чотири тисячі і триста два

119] Ждав роки я в тім місці, де Віргілій

120] Твоєї владарки почув слова,

121] А поки жив я ще в земному тілі,

122] То сонце дев'ятсот і тридцять раз

123] На кожному засяяло світилі.

124] Та мова, що гранив я, як алмаз,

125] До незавершеної зникла вежі,

126] Коли напав людей Немврода сказ.

127] Залежать дум людських складні мережі

128] Від вдач, а ті — від зір, що красять ніч,

129] Тому у них є визначені межі.

130] Людині розмовлять — природна річ,

131] Тож кожен має дозвіл од природи

132] Обрать собі бажану мову й річ.

133] Ще не ступав я на пекельні сходи,

134] А всеблагий звавсь "І" серед земель,

135] Кого шаную я й усі народи.

136] Пізніше він дістав наймення "Ель",

137] Бо звичаї зникають у людини,

138] Як всохлий лист зника серед пустель.

139] А на верху, що на землі єдиний,

140] Гріхом жив я й не відав, що є смерть,

141] Од першої до другої години

142] За шостою, де сонце мінить чверть".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА

1] "Отцю, і Сину, і Святому Духу", —

2] Почав гучну співати славу Рай,

3] І спів солодким став напоєм слуху.

4] Лилося в очі й вуха з вишніх зграй

5] Захоплення, в сп'янілому паланні

6] Я зрів усміхнений небесний край.

7] О радощів розкоші несказанні!

8] О це життя, де все — любов і мир!

9] О скарби не в журбі і не в жаданні!

10] Чотири світочі ввійшли в мій зір,

11] І з них найдужчим світлом розсіявся

12] Той шпиль, що появився першим з гір

13] І став такий, яким очам здавався

14] Юпітер би, коли б із Марсом він,

15] Зробившись птахом, пір'ям помінявся.

16] Те провидіння, що чергу і чин

17] Розподіляє всюди, хор зімкнути

18] Уста примусило, й затихнув дзвін,

19] Коли я вчув: "Ти не дивуй, що з люті

20] Мінюсь я, — змінять вид цих мирних грон

21] Слова, що доведеться їм почути.

22] Той, хто загарбать зважився мій трон,

23] Мій трон, мій трон, що перед Божим Сином

24] Стояв порожній, і зламав закон,

25] Ще й цвинтар мій залляв смердючим плином

26] Та кров'ю, і радіє лиходій,

27] Який вигнанцем звідси був єдиним".

28] І колір той, яким під захід свій

29] І схід, світило тьму небес малює,

30] Забарвив обрій в вишині ясній.

31] Мов чесну пані, як вона почує,

32] Що неподобством хтось ганьбить міста

33] Чи села, вельми звістка ця хвилює, —

34] Мінилась так і владарка свята, —

35] Так само небо, думаю, хмурніло,

36] Коли волала Сила із хреста.

37] І далі грізне слово це гриміло,

38] І гнівна зміна в голосі була,

39] Й великий гнів обличчя появило:

40] "Дружина Божа не на те зросла

41] Моєю кров'ю, кров'ю Ліна, Клета,

42] Щоб золото стягалось без числа.

43] І щоб блаженства блиснула прикмета,

44] Кров Сікст пролив, ще й Пій, Калікст, Урбан,

45] І ваша ними вславилась планета.

46] Не ми хотіли, ні щоб християн

47] Наступник наш нечесною рукою

48] Ділив на правий і на лівий стан,

49] Ні щоб ключі, що я ношу з собою,

50] Могли на корогві тій знаком стать,

51] Котра проти хрещених зве до бою,

52] Ні щоб лицем я скріплював печать

53] На грамотах продажних та брехливих,

54] Щоб мусив потім з сорому палать!

55] На паші бачимо вовків кусливих

56] В пастушім одязі поміж овець, —

57] О суде Божий, грянь на нечестивих!

58] З Каорсою Гасконь сіда, мов ґедзь,

59] На нашу кров. О праведний початку,

60] Який поганий ждав тебе кінець!

61] Та промисел, що славу Риму в статку

62] Із Сціпіоном збройно врятував,

63] Поможе й нам, гадаю, до остатку.

64] Коли повернеш до земних держав,

65] Тоді, мій сину, ти розкрий там рота

66] Й слів не ховай, як я їх не ховав!"

67] Як випари верта згори мерзлота

68] Й скидає снігом вниз, коли ріжком

69] Коза черкає сонців диск із злота,

70] Помчали раді випари сніжком,

71] Що коло нас були і щойно спаді

72] З ефіру спломенілого цілком.

73] Простежував я їх стежки несталі

74] І стежив, як всередину знялись

75] І віддаль не дала летіти далі.

76] Уздрівши зір, не втоплений у вись,

77] Сказала владарка: "Як опинився

78] Ти саме тут, уважніш роздивись".

79] Побачив, що відколи я дивився

80] Звідсіль уперш, по кліматних стрічках

81] На перший край з середини скотився.

82] За дальнім Гадесом я бачив шлях

83] Рискований Улісса й берег вище,

84] Де всілася Європа на рогах.

85] Я той куток би обдивився ближче,

86] Та сонце вже випереджало нас

87] Понад весь знак, в безодні бігши нижче.

88] Закоханий мій дух впада всякчас

89] Біля владарки й навіть на вершині

90] Жадав, щоб зір її мене потряс.

91] Все, чим природа чи мистецтво й нині

92] Чарують зір, вловляючи серця,

93] Чи в людськім тілі, а чи на картині,

94] Мізерним видалось би до кінця

95] Проти відради, що мені засяла,

96] Як глянув я на блиск її лиця.

97] І сила, що в її очах блищала,

98] Лишивши в Лединім гнізді зірки,

99] Мене в найшвидше небо перемчала.

100] Найвищі та найскорші в нім частки

101] Однакові усі, і я не зчувся,

102] Як з Беатріче став на ґрунт легкий.

103] Вона сказала, щоб я схаменувся,

104] І посміх був її такий ясний,

105] Мов Бог у неї на лиці всміхнувся:

106] "Дає природа світу рух міцний,

107] Недвижна у середній огорожі,

108] Відштовхується тут, як од стіни.

109] І небо це вмістилось в мислі Божій,

110] Яка запалює ізнову й знов

111] Любов рушійну і чесноти гожі.

112] Іде круг нього сяйво і любов,

113] Воно ж іде круг інших кіл зіллятих,

114] І з ним в усі Творець його прийшов.

115] І рух його — не в мірах десь узятих,

116] А інші в ньому вимір свій беруть,

117] Як десять — з других складені та з п'ятих.

118] Неважко буде вже тобі збагнуть,

119] Чом корені у ньому час тримає,

120] Гілки ж він може деінде тягнуть.

121] О ненажерливість, що поглинає

122] Людей, а з них хай хтось би очі звів

123] З глибин її, — на те снаги немає!

124] Коли буває літом надмір злив, —

125] Хоч скільки добра воля в смертних квітне, —

126] Кислиці виростають замість слив.

127] У вірі й цноті немовля привітне,

128] А підросте, вже уника цих справ,

129] Хоч на щоках волосся й ледь помітне.

130] Той постував, коли ще белькотав,

131] А як підріс язик, вжива охоче

132] При всякім місяці усяких страв.

133] А інший поважа, коли белькоче,

134] І любить неню, стане ж розмовлять,

135] То зажада закрити любій очі.

136] Так білу шкіру деякі чорнять

137] Від чар дочки того, з чиєї волі

138] То схід, то захід пломенем горять.

139] Ти, щоб не дивуватися доволі,

140] Помисли, що весь рід ваш неборак

141] Без вожая непевно йде в юдолі.

142] Та перш, як в весну прийде січня знак, —

143] Щорік-бо людство забуває соту-, —

144] Найвищі кола закружляють так,

145] Що ждана буря виявить турботу,

146] Корму поставить в давній носа слід,

147] Належний напрям указавши флоту,

148] І з квітки визріє прекрасний плід".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА

1] Коли відкрила істину до краю

2] Про вбогих смертних в нинішніх віках

3] Та, що проводила мене по Раю,

4] То, як спахнулі ззаду в свічниках

5] Вогні, уздрівши в дзеркалі раніше,

6] Аніж на очі власні чи в думках,

7] Ми, озирнувшись зріть, чи правду пише

8] А чи неправду скло, зримо злиття

9] Таке ж, як співу з ладом, не вільніше, —

10] Так пам'ять зберегла від забуття,

11] Що я зробив, дивившись в гарні очі,

12] Де пута заплело мені чуття.

13] Коли ж я озирнувся — так щоночі

14] Ми в небі бачимо нові тіла,

15] А в них щось тайне, радісне, уроче, —

16] Я цятку вздрів, яка такий лила

17] Вогонь, прегострий силою своєю,

18] Аж гостротою очі обпекла.

19] Та найдрібніша зірка поруч з нею

20] Здалась би місяцем в достатку сил,

21] Коли б зрівнять їх, як зорю з зорею.

22] Мабуть, так само близько круг світил,

23] Коли повітря мокре охололо,

24] Корона виплива на небосхил,

25] Як цятку обвило вогненне коло

26] І рух його став швидший від основ

27] Кружіння, що собою світ збороло.

28] І з першим другий обвід обійшов,

29] А з другим — третій, з третім же — четвертий,

30] З четвертим — п'ятий, з п'ятим — шостий знов.

31] І сьомий увижавсь такий простертий,

32] Що вісниці б Юнониній було

33] Обняти неможливо в круговерті.

34] А восьмий у дев'ятім був; плило

35] В них сил для обертання в меншу міру,

36] Чим далі сяло первісне число.

37] В тім пломінь грав з чистішого ефіру,

38] Хто ближче до святої іскри був,

39] Бо вглиблювався глибше в неї щиру.

40] Уздріла владарка, що я відчув

41] Вагання, й мовила: "Вплив цятка має

42] На кожний в небі чи в природі зсув.

43] Поглянь, що коло ближче обіймає,

44] І знай: у нім швидкий цей біг явивсь

45] Тому, що всіх любов тут поглинає".

46] І я на те: "Коли весь світ би вівсь

47] Таким порядком, як ти освітила,

48] То б відповідаю я задовольнивсь.

49] Але в чуттєвім світі, чим світила

50] Сміліше над землею піднялись,

51] Тим більша є божественна їх сила.

52] Якщо тепер не менше, ніж колись,

53] Відзначений я ангелів собором,

54] Що вкруг любов'ю й сяйвом обвились, —

55] То прагну відповіді, чом із твором

56] Відтворення не йде одним шляхом,

57] Бо я причин не бачу вутлим зором".

58] "Що справитися пальцям з тим вузлом

59] Тобі незмога — в тім немає дива:

60] Не торкнутий, він затягнувсь цілком, —

61] Так владарка. І далі:— Незрадлива

62] Наповнить істина думки близькі,

63] Як визріє в тобі ця мисль правдива.

64] Тілесні кола ширші чи вузькі

65] Од сил, що їх приймають без остатку

66] Всі частки їх, високі і низькі.

67] Чим добрість більшає, тим більше статку,

68] Тим статку більш, чим більшає об'єм,

69] Де частки досконалі ще з зачатку.

70] І, всесвіт женучи, немов бичем,

71] Узгоджується вихором незмірним

72] З любові й знання вогняним кільцем.

73] Отож як не за розміром позірним,

74] За сутністю давать оцінку їм,

75] Істотам, що тут кружать колом зірним,

76] Уздриш ти цей увесь зв'язок чудним

77] У кожнім небі в стані неспокою —

78] Значного з більшим, меншого з малим".

79] Як сяючою стане і тонкою

80] Повітряна півкуля, бо дихне

81] Борей своєю м'якшою щокою, —

82] Склепіння враз яснішає хмурне,

83] Туманів смуга розтає нестала,

84] Й сміється радо небо чарівне, —

85] Такий був я, коли мені казала

86] Привітна владарка слова свої,

87] І правда, мов нічна зоря, сіяла.

88] І тільки мова скінчилась її,

89] То враз, як із розжареної криці

90] Йдуть іскри, з кіл сипнули їх рої.

91] Здавалося, що кожна з них іскриться,

92] І їх палало більше, ніж коли

93] Подвоювать на клітках шахівниці.

94] Я чув, як здійнялись хвали й хвали

95] До цятки непорушної, що ними

96] Лишаться завжди, як завжди були.

97] І та, що бачила мій незборимий

98] Порив, сказала: "В першім колі цім

99] Витають херувими й серафими.

100] Захоплювані наміром одним

101] Вподібнитись до цятки, їх водійки,

102] Ведуть всі стежку колом осяйним.

103] Любові йдуть ще, крім цієї двійки,

104] Святі Престоли Божого лиця, —

105] Які до першої належать трійки.

106] То знай: вся радість кожного кільця

107] У баченні, що в істину ввіходить,

108] Утишуючи розум до кінця.

109] Як можна бачити, це думку родить,

110] Що лиш у баченні — блаженства суть,

111] Воно ж любов пізніше вже приводить.

112] Заслуги силу баченню дають,

113] їх — ласка й добра воля навіває, —

114] На східець так зі східця вгору йдуть.

115] Знов інша трійка листя розвиває,

116] Бо споконвік цвіте весна жива,

117] Яку Баран вночі не осяває, —

118] "Осанну" безперестану співа

119] На троє голосів, і в них єдині

120] В трьох родах радощів бринять слова.

121] В цій ієрархії є три богині:

122] Це — Панств, це — Сил могутня благодать,

123] І третій рід — Властей у благостині.

124] Передостанні кола два мигтять,

125] З Архангелами там Начала мають,

126] В останньому ж лиш Ангелам літать.

127] Всі ті роди угору зір спрямляють

128] І, долу проливаючи свій вплив,

129] Всі, Богом підняті, всіх піднімають.

130] І Діонісія так запалив

131] Цих родів вигляд, що він лад багатий,

132] Як я роблю, назвав і поділив.

133] Григорій не хотів на це пристати,

134] А як на власні очі глянув сам,

135] То став тоді із себе кепкувати.

136] Не диво, що в земних долинах, там,

137] Всі знає смертний тайни верховинні:

138] Хто ж їх тут бачив, той повідав вам

139] Між тайн, не знаних в людському корінні".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА

1] Коли обоє родженців Латони

2] При знаках Терезів та Барана

3] Стоять на точках обрійної зони,

4] То, поки їх вагу зеніт єдна

5] Й, міняючи півкулю мальовниче,

6] І він цей пояс кидає, й вона, —

7] Так глянула, всміхнувшись, Беатріче,

8] Звернувши блиск нетлінної краси

9] На цятку й відсвіт на моїм обличчі,

10] І почала: "Непевні голоси

11] З твого бринять єства, що взнать схотіло,

12] Де сходяться простори всі й часи,

13] Не щоб покращать — цього, зрозуміло,

14] Не може буть, — а щоб в красі ясній

15] Усюди слово "Єсмь" заблискотіло,

16] Любов одвічна в вічності своїй

17] Поза часів і просторів імлою

18] Створила дев'яти любовей рій,

19] І перш вона була сама собою,

20] Ні "перш", ні "після" не було, коли

21] Дух Божий промовляв понад водою.

22] Він суть і речовину, що були,

23] В політ у бездоганний блиск усталив,

24] Як тритятивний лук на три стріли.

25] І як у скла, бурштинів чи кристалів,

26] Що промінь проникає в них і вмить

27] Наповнює без всяких інтервалів. —

28] Так став триформний твір Господній лить

29] Єдине неподілене сіяння,

30] І ладу в нім було не розрізнить.

31] А далі йшли ладнання та світання

32] Тих сутностей, що встали на верхах

33] У всесвіті, які значить діяння.

34] Можливість же — внизу, де тьма і страх;

35] Всередині — діяння і можливість

36] У нерозв'язних заплелись зв'язках.

37] Довів Ієронім вам справедливість

38] Думок про те, що ангельські війська

39] Старіші за стрімку світів рухливість.

40] Та істина написана ярка

41] В усіх письменників Святого Духа,

42] Побачиш це з їх кожного рядка.

43] І розуму свого лишень послухай:

44] Чи довго рушії знесли б усі,

45] Що справжня досконалість їх не руха?

46] Так взнав ти, де й коли любові ці

47] Сотворено і як; в бажаннях в тебе

48] Отож загашено три пломінці.

49] Ще не налічив двадцяти як треба,

50] А частка ангелів геть потрясла

51] Стихії ваші від основ до неба.

52] А інші закружляли без числа,

53] Й тебе захоплює та невгавуща

54] Жага, що в коло танців їх ввела.

55] Примусила упасти проклятуща

56] Пиха того, якого — зрів ти сам —

57] Стиска вага, з усіх земних найдужча.

58] А ті, кого ти бачиш тут і там,

59] Смиренно визнали, що розумінням

60] Завдячують лише святим словам.

61] Наповнилися очі їх зорінням,

62] Засяяли заслуги й благодать

63] їх цілковитим і твердим болінням.

64] Покинь свій сумнів, ти повинен знать:

65] Заслуга тягне благодать, і знову

66] Любов готується її сприйнять.

67] Тепер собор цей і стезю чудову

68] Ти самотужки розглядати линь,

69] Коли мою сприйняв як треба мову.

70] А що твердить усяка шкільна тлінь,

71] Говорячи про ангельську породу,

72] Про здатність мислі, пам'яті, волінь,

73] То я скажу, щоб відвернути шкоду,

74] Якої щирій правді завдає

75] Закрутистий читець такого роду:

76] Ці духи, щастя бачивши своє

77] У Божому лиці, очей не зводять

78] Від Нього, бо Йому все явним є.

79] Отож ніколи зору їх не шкодять

80] Новини, тож нема потреби їм

81] Пригадувать думки, що геть проходять.

82] Ми ж унизу, хоч не спимо, а сним,

83] І вірячи й не зірячи казанням,

84] На осуд і ганьбу синам земним.

85] Не ростемо там філософуванням,

86] Бо світ усіх занадто полонив

87] І марнотою, й самовихвалянням.

88] А тут не менший викликає гнів,

89] Ніж перекручування в Божім слові

90] Й додатки, роблені до наших днів.

91] Не маєте ви й гадки, скільки крові

92] Взяла його сівба, тому й вінця

93] Був гідний той, хто йшов з ним до любові.

94] А марна слава знаджує ченця

95] На вигадки, щоб їхній блиск торкнувся

96] Усіх, з Євангелія ж — ні слівця.

97] От ці твердять, що місяць повернувся

98] Під час страстей Христа, не даючи,

99] Щоб сонця промінь крізь пітьму проткнувся;

100] А ті — що день пропав десь уночі,

101] Тікаючи із неба Палестини,

102] Від індів та іспанців біжачи

103] Імення Лапо й Бінді хто не стріне

104] В Флоренції на вулицях витких?

105] А з кафедри дурниць ще більше рине.

106] З казань же гурт овець бреде тупих,

107] Пустопорожню ремиґає фразу,

108] Й темнота їхня не рятує їх.

109] Христос апостолам не дав наказу:

110] "Ідіть і проповідуйте брехню", —

111] До неї в них він виховав відразу.

112] Це їх запалювало на борню

113] За перемогу вічного блаженства;

114] Євангельє за спис було й броню.

115] А нині храми сповнені блазенства,

116] Як сміхом зайдеться в мирян душа,

117] Клобук аж дметься з шалу верховенства,

118] А в шлик таке вгніздилося пташа,

119] Що люд би, бачивши його, побачив,

120] Хто саме їх щосвята розгріша.

121] І дур такий усіх людей позначив,

122] Що вірять всяким брехням навмання,

123] Хоч доказів ніхто їм не постачив.

124] Смакує так в Антонія свиня,

125] Смакують інші, за свиней поганші,

126] Яким підробка гроші підміня.

127] Та ми таки зблудилися, — поглянь же,

128] Зверни свій погляд на правдиву путь,

129] Щоб час і шлях у нас були без ґанджі.

130] Роди ці ангельські далеко йдуть

131] В чисельності, і ані смертна мова,

132] Ні розум їх не можуть осягнуть.

133] Уважно придивися ти до слова

134] Із тьмою тем, що мовив Даниїл,

135] І в нього скрита числова основа.

136] Найперше світло, сяючи навкіл,

137] По-всякому сприймається повсюди,

138] Бо стільки з ним злучається світил.

139] Вчин од чуття не від ступа нікуди,

140] Й вогонь любові в кожнім язику

141] По-різному горіть чи жевріть буде.

142] Поглянь, велику творить річ яку

143] Одвічна сила, бо себе всю крає

144] В стількох дзеркалах, в кожному шматку, —

145] І неподільність завжди зберігає".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА

1] Мабуть, що за шість тисяч миль із лишком

2] Горить година шоста, і малі

3] Світи схиляють тінь над всім проміжком,

4] Коли небес глибінь очам землі

5] Стає така, що зірка найсвітліша

6] Немовби губиться на цьому тлі,

7] То йде служниця сонця найясніша,

8] І в небі погаса зірок сім'я,

9] Зоря з зорею, навіть найгарніша.

10] Година свят, яка в огнях сія,

11] Обнявши цятку, що мене скосила,

12] Уміщуваним вміщувана вся,

13] Помалу-малу сяєво гасила;

14] Коли ж все згасло, то любов мій зір

15] До Беатріче знову опустила.

16] Як ту хвалу, що ніс до цих я зір,

17] Зібрати всю в єдиній мовній лаві,

18] То нині замалий би вийшов збір.

19] Красу її збагнуть моїй уяві

20] Несила, й думаю, що осягнуть

21] її творець би тільки міг у славі.

22] (Цей уступ, визнаю, мене вжахнуть

23] Спроможен глибше, ніж думки урочі

24] Поетів театральних в страх женуть.)

25] Як сонце стомлює кволіші очі,

26] Так з гадки про її усмішки слід

27] Усі гадки мої стають коротші.

28] Відколи вперш її побачив вид

29] В цьому житті, аж до цього стрівання,

30] Я завжди пісню їй носив услід.

31] А тут забракло слів для віршування

32] Про вроду, як у кожного митця,

33] Що вже досяг верхів обдарування.

34] Така, яку я вищій, аніж ця

35] Моя сурма, лишаю (ясно й світло

36] Я досуремлю труд свій до кінця),

37] Та, на лиці якої сяйво квітло,

38] Немов меткий вожай, сказала знов:

39] "З найбільшого звелись ми тіла в світло,

40] В безтіле світло, що саме — любов,

41] Любов до блага, що сама — відрада,

42] Відрада, всіх блаженств найвищих схов.

43] Зри, райська рать одна і друга пада

44] Сюди згори, й одна така, яку

45] Душа в день суду зріти буде рада".

46] Як, блискавку побачивши близьку,

47] Наш зір ураженим стає й уздріти

48] Не здатен навіть річ і громіздку,

49] Так я таким був сяєвом окритий,

50] Що світ навкруг увесь мені погас

51] І я не міг нічого розрізнити.

52] "Любов, що в небі мир пильнує в нас,

53] Гостей вітає зустріччю бучною

54] І запалить свічки ладна всякчас".

55] І ледь мені до слуху далиною

56] Долинули короткі ці слова,

57] Я вчув, як підіймаюсь над собою.

58] І сила зору припливла нова,

59] Так що не стало світляного вічка,

60] Увага щоб зневажила жива.

61] І я побачив світло, що, мов річка,

62] Блищало лиском в берегах святих,

63] Де весняних лісів тяглася стрічка.

64] Спадали зграї вогників живих

65] У квіти, пурхаючи над потоком

66] Рубінами в оправах золотих,

67] І, сп'янені тим запахом високим,

68] В глибини поринали аж на дно,

69] І ті йшли вниз, а ті — угору скоком.

70] "Бажання, що горить в тобі одно —

71] Все взнати із навкружного простору, —

72] Тим втішніше, чим більш стає воно.

73] Та маєш воду випити прозору,

74] Щоб спраги жар в тобі нестримний стух", —

75] Так вимовило сонце мого зору.

76] А там: "Ця річка, цей топазів рух

77] Угору й вниз, цей сміх трави священний —

78] В усім провісний правди сяє дух.

79] Не сам собою він є незбагненний,

80] А через власну похибку твою,

81] Бо зір твій зовсім ще не глибоченний".

82] Так не зверта дитина силу всю

83] На молоко, коли вона проспала

84] Годину звичну годувань свою,

85] Як, щоб удосконалити дзеркала

86] Своїх очей, я до води приник,

87] Яка повз мене тихо дзюркотала.

88] І ледь почув я, що дашок повік

89] Зволожився, як начебто зробився

90] З протяглого округлим весь потік,

91] Мов той, хто машкарою був прикрився,

92] А як облудний вигляд враз упав,

93] З лицем справдешнім раптом появився,

94] Так ще ясніше забенкетував

95] Квіток та іскор світ, і я побачив

96] Обидві раті перед себе в'яв.

97] О Божий блиску, у якім побачив,

98] Де свято істинного царства є,

99] Дай сил сказати, що я там побачив!

100] Є світло нагорі, що в нім стає

101] Творець наш зримим кожному створінню,

102] Яке там в мирі щастя зрить своє.

103] І він складає коло величінню

104] Таке, що випрямлене коло те

105] Лягло б круг сонця здовженою тінню.

106] Йде з променя лице його святе,

107] Відбите на вершку перворушійнім,

108] Що в нім його життя і міць росте.

109] Як, оддзеркалившись в струмку спокійнім,

110] Глядить пригорок на свій власний луг

111] В оздобленні зеленім, легковійнім,

112] Так світло, висячись округ і вкруг, —

113] Я бачив, — тисячами граней грало

114] В тих, хто вернувся до небесних дуг.

115] Коли вже дно себе так представляло,

116] Яке ж тоді розкішне, пишне тло

117] У розі коло пелюсток являло!

118] Ніщо моїм очам не завдало

119] Тут шкоди, і вони вхопили, смілі,

120] Яких і скільки радощів було.

121] Там близь і даль узяти й дать не в силі,

122] Бо де сам Бог свій присуд виріка,

123] Природні там закони не при ділі.

124] У жовтизну правічного цвітка,

125] Що в пахощах для сонця весняного

126] Розкрився пелюстками до листка,

127] Ввела мене, у захваті німого,

128] Тут Беатріче й мовила: "Почну

129] Із натовпу сліпучо-снігового.

130] Зри ж міста нашого величину!

131] Зри лави довгі і народом повні,

132] Що чи вмістять ще душу хоч одну!

133] Ось трон стоїть, і очі невгамовні

134] Ти втупиш, бо корону залиша

135] І перш, як ти, — на учти повнокровні,

136] Сюди велична з'явиться душа

137] Високого Арріго, — вгамувавши

138] Італію, він дуже поспіша.

139] Сліпа неситість, розум відібравши,

140] З вас робить немовлят. Як малюки,

141] Мрете голодні, мамку відігнавши.

142] Префект на божім форумі такий:

143] З ним зовні буде приятель, а тайно

144] Штовхатиме його на шлях тяжкий.

145] Та Бог недовго витерпить, звичайно,

146] Того в святому сані й прожене

147] Туди, де стогне Сімон-маг одчайно,

148] Й цього, з Аланьї, глибше проштовхне".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

1] Мов біла роза, пишний цвіт яскравий,

2] Переді мною стала рать свята,

3] Що з нею взяв Христос свій шлюб кривавий.

4] А та, що в льоті зір і спів зверта

5] На блиск того, кого вона кохає

6] Й кого велична робить доброта,

7] І, як крильми родина бджіл махає

8] На квітку ще і ще й летить назад,

9] Де їх труди солодкість просякає, —

10] Злітала в наймахровішу з засад,

11] Із льоту повертаючи швидкого

12] В її любові віковічний сад.

13] Всі лиця кольору були жаркого,

14] А крила — золоті, й убір такий,

15] Що снігу не знайти ніде такого.

16] Вони від пелюсток на пелюстки

17] Лили і мир, і пал вгорі та долу,

18] їх беручи із Божої руки.

19] Ширяючи між східцями престолу

20] І квіткою, полки святих могуть

21] Не заважали зору й ореолу:

22] Господні сяйні сили в світ ідуть

23] В тій мірі, щоб йому відповідала,

24] Й завад ніколи тут не може буть.

25] Держава ця, радіюча і стала,

26] Рясна на стовпища нові й старі,

27] Свою любов і зір до цятки слала.

28] Троїсте сяйво, що в одній зорі

29] Блискочеш в очі, — наче мирні віти,

30] До наших бур схили свій зір вгорі!

31] Якщо вже варвари, діставшись звідти,

32] Де кружить свій щоніч Геліка стан,

33] А перед нею — син, в любов сповитий,

34] Запали в Римі в непритомний стан,

35] Коли, мов чудо, з смертними не схоже,

36] їм встав перед очима Латеран, —

37] То я, коли зміняв людське на Боже,

38] На вічність — час короткий та плохий,

39] Флоренцію — на місто праве й гоже,

40] Який удар я раптом вчув лихий!

41] Потрапивши між нього та відради,

42] Волів, щоб став сліпий я та глухий.

43] І як прочанин оглядає радий

44] Освітлений обітницею храм

45] І в думці вже описує облади, —

46] Надав я волі жадібним очам

47] І зором перебіг по сяйних лавах

48] Вгорі, внизу, навкруг, і тут, і там.

49] Сувій облич сіяючих, яскравих

50] У світлі й усмішках я розгорнув

51] І лиць, похвал достойних, нелукавих.

52] Будову Раю я вже озирнув,

53] Але, спинившись перед розгляданням

54] Частин його, їх форми не збагнув

55] І озирнувсь, озорений жаданням

56] Про те, що для ума було трудним,

57] До владарки звернутися з питанням.

58] Та ждав одне, а здибався не з ним:

59] Не Беатріче вздрів, але старого

60] В убранні, притаманному святим.

61] Зичливістю весь образ діда цього

62] У душу глибоко мені запав

63] І виглядав по-рідному, не строго.

64] І: "Де ж вона?" — я зараз же спитав,

65] А він: "Щоб не лишавсь ти сам у тузі,

66] Від Беатріче щойно тут я став.

67] На третю лаву у найвищім крузі

68] Поглянь — вона вже відчуває мир

69] На троні, даному їй по заслузі".

70] Не відповів я й, знявши вгору зір,

71] Побачив, як вона сидить уроче

72] В вінку з яскравих, променистих зір.

73] Із високостей, звідки грім гуркоче,

74] До глибу, де придонний плин тече,

75] Не більша віддаль одбирає очі,

76] Як в Беатріче від моїх очей;

77] Але ця даль обличчя не згасила —

78] Воно й крізь відстань сяло гаряче.

79] "О владарко, моїх надій ти сила,

80] З якою, щоб мене порятувать,

81] Свої сліди у Пеклі ти лишила!

82] В усім, що дозволяла споглядать

83] Ти з добрості й могутності своєї,

84] Я впізнаю потугу й благодать.

85] До волі з рабства провели моєї

86] По всіх стежках, по тропах всіх вони,

87] Де тільки влади міць була твоєї.

88] Щедротами мені ти сохрани

89] Здорову душу з тілом не опрічно

90] І потім вгодною тобі звільни!"

91] Так я благав. Вона, здаля незвично,

92] Всміхнулась, глянула на мене й знов

93] Вдивилась в джерело, що ллється вічно.

94] І дід святий: "Щоб ти мети дійшов, —

95] Сказав, — я слушну дам тобі пораду,

96] Як просьба вказує й свята любов.

97] Обвівши зором обвід цього саду,

98] Божественного променя цей дар

99] Ти сприймеш легше на свою відраду,

100] Й цариця неба, що увесь їй жар

101] Любовний я несу, поможе в цьому,

102] Бо я — навіки вірний їй Бернар".

103] Мов той, хто йде з Кроації, із дому,

104] Поклавши, залишаючи сільце,

105] Вероніку побачити відому,

106] І думає, як поглядить на це:

107] "О Господи святий, Христе Ісусе,

108] То справді в тебе ось яке лице!", —

109] Таким був я, в душі вчувавши струси

110] З краси того, хто жив у світі сліз

111] І не піддався впливові спокуси.

112] "О сину ласки, бачить сяйво риз, —

113] Почав він, — зір у тебе неспроможний,

114] Бо ти весь час вдивляєшся униз.

115] Ти ж роздивись круги окремо кожний,

116] І трону досягнеш цариці скл,

117] Якій весь край скоряється побожний".

118] Я очі звів: як вранці небосхил

119] Яскравіший на сході, ніж у жодній

120] Частині, де зникає знак світил,

121] Я, зводячи свій зір, мов із безодні,

122] Побачив, що середина кайми

123] Пруги лишила темні та холодні

124] Як дужче пломеніє там, де ми

125] Ждем дишля, згубного для Фаетона,

126] Обабіч же — дедалі більше тьми,

127] Так мирна орифлама та червона

128] Посеред смуг темніших, неярких

129] Мінилася, мов огняна корона.

130] Я бачив юрми ангелів святих

131] Співали посередині й світились,

132] І блиск і вміння розрізняли їх.

133] Я бачив, що, коли вони крутились,

134] їм слала'усміх, як м'який єдваб,

135] Краса, й на неї радо всі дивились.

136] Зі скарбом слів, як і уяви, я б,

137] Скромнішим бувши із людей, смиренний,

138] Не описав найменшої з приваб.

139] Бернар, побачивши, як очі в мене

140] Принадив пал, що і його палив,

141] У нього затопив свій зір вогненний,

142] І зір мій теж сильніш запломенів.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА

1] Повитий в радість мудрий споглядальник

2] Почав так мову у святих словах,

3] Мов добрий та уважний стернувальник:

4] "Ту рану, що Марія у віках

5] Загоїла, — завдати ще й ятрити

6] Тій дано, що сидить в її ногах.

7] А трохи нижче — третій ряд відкритий

8] Рахіллю, що ласкавий зір зверта

9] До Беатріче, як ти мав уздріти,

10] Ревекка з Сарою, Юдіф і та,

11] Яка прабабкою була співцеві,

12] Що для "Помилуй мя" розкрив уста, —

13] Здадуться всі тобі кільцем в кільцеві,

14] Я ж оком кожний теж пройду карниз,

15] Аж поки стане низ кінцем кінцеві.

16] Од лави сьомої угору й вниз

17] Єврейки посідали на сидіннях

18] В яскравім сяйві пелюсткових риз.

19] Помітно змінність в різних поколіннях

20] У вірі у Христа між різних лав,

21] Як вал, що височить на половинах.

22] Де квіт весь розпустився й розплатав

23] Всі пелюстки — собор там розмістився

24] Тих, хто Христового пришестя ждав.

25] Де ж простір поміж дуг ще не закрився,

26] Над чолами сіяє ореол

27] В тих, хто повірив, як Христос явився.

28] В усіх віках уславлений престол

29] Цариці неба й нижчі ще престоли

30] Собою створюють великий мол.

31] Навпроти ж — Іоанн, високочолий

32] Святий пустельник, що, зазнавши мук,

33] Два роки ще топтав у Пеклі доли.

34] А нижче лави у відрубний пук

35] Франціска, Бенедикта, Августина

36] Та інших в'яжуть, як у зграйний звук.

37] Дивуйся ж на дбайливість властелина:

38] Два зори віри в цьому є саду,

39] І кожному в нім— рівно половина.

40] Униз за поділяючу гряду,

41] Яка проходить точно та грунтовно, —

42] Не по своїх заслугах всі в ряду,

43] А по чужих, проте й не безумовно,

44] Бо виправдані душі ці були,

45] Як ще їм правди шлях не сяв любовно.

46] Ти в цім переконаєшся, коли

47] Побачиш зір невинний та чудовний,

48] Почуєш хор дитячий немалий.

49] Не певний ти й в непевності безмовний,

50] Але я визволю від пут, що ум

51] Тебе оплутав, сам облуди повний.

52] Ніяка випадковість дій і дум

53] По всіх просторах вишньої держави

54] Не знана, як і голод, спрага, сум.

55] Одвічний-бо закон порядок правий

56] Установив, і звичаї святі,

57] Немов на пальці самоцвіт яскравий.

58] Тому й дочасний мир у тім житті

59] Не без причин малеча торжествує,

60] На різній пое-ідавши висоті.

61] Той цар, в якого царство розкошує

62] В такій любові, в радості такій,

63] Що їх ніколи і ніхто не вчує,

64] Уми в одраді творячи палкій,

65] Дарує ласку з вибором свободним, —

66] З вас досить висновків у мові тій.

67] Це явлено у мудрістю безоднім

68] Святім письмі, де двоє близнюків

69] В утробі ще сварились один з одним.

70] Тож відзнача роздачею вінків

71] Найвища благодать, з ясним сіянням

72] Вслід ідучи забарвленню висків.

73] Тому-то не за життьовим діянням

74] Щабель розміщення різниться в них,

75] Але різнить за першим спонуканням.

76] На самому початку літ земних

77] Була достатня, щоб спастись, невинність

78] У злуці з вірою батьків старих.

79] У міру, як минала часу плинність,

80] В хлоп'ят невинних біль будив сльозу,

81] Обрізання ж давало силам цінність.

82] Коли вже час зростив нову лозу,

83] То без хрещення іменем Христовим

84] Зосталась та невинність унизу.

85] Поглянь на ту, чиє лице з Христовим

86] Найбільше схоже, і дістанеш сил

87] Іти назустріч святощам Христовим".

88] Над нею, несеною махом крил

89] Істот, сотворених у верховині,

90] Я бачив дощ з таких сяйних світил,

91] Що все, побачене в світах донині,

92] Немов стопила непрозора мла

93] Перед лицем святої благостині.

94] Й любов, яка нам перша повіла

95] Спів "Радуйся, Маріє-приснодіво",

96] Простерла перед нею два крила.

97] Святим цим звукам одповів співливо

98] З усіх усюд благословенний двір,

99] Обличчями ясніючи на диво.

100] "Святий мій Отче, що приніс свій зір

101] Вниз ради мене і підвівся з лави,

102] Де радісно вкушав довічний мир, —

103] Який це ангел зору в сяйві слави

104] Не зводить од Царициних очей,

105] З любові, наче з полум'я, яскравий?"

106] Так мовив я й того чекав речей,

107] Якому озорила вид Марія,

108] Мов ранком сонце зірку гаряче.

109] І він мені: "Краси й відваги дія

110] У ньому виявляється без змін —

111] У нас про це можлива тільки мрія, —

112] Дав гілку пальмову Марії він

113] В ту мить, як тягарем вини всієї

114] Себе обтяжить зволив Божий Син.

115] Дивись же й мови дослухайсь моєї:

116] Ось тут сидять патриції значні

117] Побожної імперії цієї.

118] З них двоє — щастям значені, ясні,

119] Посаджені найближче до Августи,

120] Мов корені у розі неземні.

121] Отцеві, що ліворуч, суд стоустий

122] Плода солодкий закидав укус,

123] Бо людству гірко від його розпусти.

124] Отець, що справа, — вільний від спокус

125] Страж церкви Божої, йому-бо саме

126] Ключі від рози передав Ісус.

127] А той, хто перед смертними часами

128] Із днем зіткнувся, для жони тяжким,

129] Звойованої списом та цвяхами,

130] Сидить з ним поруч; вліво ж, поруч з ним, —

131] Той вождь, який приніс колись-то манну

132] Невдячним людям, зрадним і пустим.

133] Насупроти Петра ти бачиш Анну,

134] Що з доччиного ніжного лиця

135] Очей не зводить і співа "Осанну".

136] Навпроти ж Превеликого Отця

137] Сидить Лючія, що в тяжкі години

138] Була в лісу тобі за посланця.

139] Але збігають сну твого хвилини,

140] Й скінчу на тім. Щоб вийшов добрий шов,

141] Швець кроїть так, щоб стало шкуратини.

142] Спрямуймо зір очей на Пралюбов,

143] Щоб, мавши змогу ближче придивитись,

144] Ти скільки змоги в блиск її зайшов.

145] Та щоб тобі не ззаду опинитись

146] І щоб не марно крилами махать,

147] Повинні ми про ласку помолитись.

148] Молитись тій, хто дасть нам благодать.

149] За мною йди з любов'ю, без вагання,

150] Щоб од молитви серцем не відстать".

151] І він почав таке святе благання.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] "О Приснодіво, доню свого Сина,

2] Сумирне й найвеличніше з сердець,

3] Надіє вічного добра єдина!

4] Подарувала людству ти вінець

5] Облагородження, і стати твором

6] Сам навіть не погребував Творець.

7] В тобі спахнула світовим простором

8] Любов, і на чолі її горить

9] Правічна квітка перед мирним зором.

10] Вгорі тут — ласки полуденна мить,

11] Внизу ж, хоч де б ти смертних не поїла,

12] Із тебе сподівання струменить.

13] Така, владарко, в тебе міць і сила,

14] Що спроба полетіти, летячи

15] Без тебе, буде, певна річ, безкрила.

16] Твоїм щедротам вдячні прохачі,

17] Та не вони самі, бо досконалість

18] Всім благодіє, просьби не ждучи.

19] В тобі — вся добрість, у тобі — вся жалість,

20] В тобі — вся лагідність, в тобі — для душ

21] Людських злилось все милосердя в сталість.

22] З невтоленою спрагою цей муж,

23] Який дорогою зо дна земного

24] У душах бачив лють, щедроту, суш,

25] Тебе благає зглянутись на нього

26] Й дозволити на верх піти йому,

27] До джерела палання осяйного.

28] І я, щоб знять з очей своїх пітьму,

29] Не піднімав молитви ще такої,

30] Але тепер за нього підніму.

31] Розвій же хмари смертності важкої

32] З його путі, нехай він із перлин

33] Бере блаженство в щасті й супокої!

34] Іще прошу, царице верховин,

35] Хай помислами чистими палає

36] Й по тому, як усе побачить він!

37] Твій пал пориви хай людські здолає!

38] Глянь, Беатріче з сонмом Душ святих,

39] Піднісши руки, теж про це благає".

40] Тут зір очей, для Бога дорогих,

41] Звернувся на промовця, й їх горіння

42] Явило радість від прохань таких.

43] Вони звелись у вічне пломеніння,

44] Що, проти недоречних сподівань,

45] Його ніяке не сягне створіння.

46] Я, до кінця усіх своїх бажань

47] Усю дорогу ревно проходивши,

48] Покінчив у собі з вогнем жадань.

49] Бернар мені всміхнувся, знак зробивши,

50] Щоб я угору глянув; я ж підняв

51] Уже лице, його упередивши.

52] Вістря очей одвертих устромляв

53] Все більше й більше я у промінь самий,

54] Який у правді свій початок мав.

55] Мій зір бере тут гору над словами,

56] Бо не відтворять бачене вони,

57] Воно ж на пам'ять тисне тягарями.

58] Неначе той, хто часто бачить сни,

59] І довго з них один його хвилює,

60] І тільки він один йому ясний, —

61] Такий і я: хоч обмаль вже вогню є

62] В моїй примарі й жевріє вона,

63] А в серці насолода аж вирує.

64] Так точить сніг яскравість весняна,

65] Так листя в вихорі легке знялося,

66] І сплутались Сівілли письмена.

67] О вишнє світло, що у вись звелося

68] Над смертну думку, розумові кинь

69] Моєму трохи з баченого досі

70] І дай моїм словам таку глибінь,

71] Щоб слави присок, ледве нині видний,

72] Знесла аж до найдальших поколінь!

73] Оживши в пам'яті, як відсвіт бідний,

74] І продзвенівши в цих моїх рядках,

75] До них долине пломінь твій побідний!

76] Згадавши рани на своїх очах

77] Від сяєва, вважав я, що, осліпши,

78] Не бачив би нічого по боках.

79] Пригадую, що я, немов прилипши,

80] Дививсь туди, аж поки Вічна Міць

81] Не піднесла мене у світ ще ліпший.

82] О щедрий даре вишніх таємниць,

83] Дай утопити зір в яскравім світі,

84] Який не зна ні меж, ані границь!

85] Я бачив, що у цій глибіні скритій

86] Любов, як в палітурці, добира

87] Розкидане, мов сторінки розбиті.

88] Суть, випадковість, суміш зла й добра

89] Роїлись на межі мого вмлівання...

90] І мову ніби сутінок стира.

91] Я, мабуть, вузол бачив їх зливання,

92] Бо, не скінчивши слова ще свого,

93] Відчув я величезне раювання.

94] Забулася ця мить життя мого,

95] Мов двадцять п'ять віків, як замір смілий

96] Нептуна здивував веслом Арго.

97] Тож розум мій глядів заціпенілий,

98] Піднесений, уважливий, меткий,

99] Здивований і з дива спломенілий.

100] За ясним"сяйвом пломінь цей такий,

101] Що в нього йде все на землі постале,

102] І іншого не вміщують думки.

103] До нього пожадання волі стале, —

104] Все — в ньому благо, поза ним стає

105] Потворним все, що в ньому досконале.

106] Хоч вбоге усвідомлення моє,

107] Проти моєї мови здався б пишним

108] Дитинки крик, яка із груді п'є.

109] І не тому, що він із чимось лишнім

110] В живому світлі цьому не вміщавсь, —

111] Увесь однаковий він із колишнім;

112] І несказанно зір в мені зміцнявсь,

113] І мерхнув образ зовнішній ясною

114] Глибінню, бо я сам в собі мінявсь.

115] В глибокій ясноті переді мною

116] Явилися із світла троє кіл

117] Трьох кольорів з об'ємністю одною.

118] Одне — відбиток другого всіх сил,

119] Немов Іріда близ Іріди стала,

120] А третє йде вогнем з обох світил.

121] Який ти куций одяг надівала,

122] Безсила мисле, проти ж тебе річ

123] Іще куцішою себе являла.

124] О вічний блиску, що шляхом сторіч,

125] Самоосяжний, самоосягаєш

126] Й, осягнутий, собі зориш устріч!

127] На колі, що відбитий в ньому сяєш, —

128] Коли його я зором перебіг, —

129] Бо ти навколо сяйвом осяваєш,

130] Де завертав унутрішній поріг,

131] Мені немовби з нас малюнок здався,

132] І наче барви власні він зберіг.

133] Мов геометр, який старанно брався

134] За вимір площ і ліній колових,

135] Але, засад не маючи, стерявся, —

136] Такий став я при дивинах нових:

137] Хотів уздріть, як образ той у колі

138] Розміщено, як скріплюється їх.

139] Були ж у мене крила надто кволі;

140] Але яскравість сяйва тут прийшла,

141] І міць зростала розуму і волі.

142] Уяву сила зрадила була,

143] Та, мов колеса, ясні і веселі,

144] Жадобу й волю долі повела

145] Любов, що водить сонце й зорні стелі.

КОМЕНТАРІ

ПЕКЛО

ПІСНЯ ПЕРША(1) Ліс. — Пагорб. — Три звірі. — Віргілій

(1) Скорочення: Ен. — Віргілій, "Енеїда". Метам. — Овідій, "Метаморфози". П. — "Пекло". Ч. — "Чистилище". Р. — "Рай". Римськими цифрами позначається пісня, арабськими — рядок.

1-136. Як визнав сам автор у відомому листі до молодого друга й покровителя, веронського володаря Кангранде делла Скала, надісланому з Равенни десь, на думку дослідників, 1317 p., під час праці над "Раєм", — Данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. Перший аспект — буквальний, коли текст розуміється таким, яким він написаний. Другий аспект — алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект — "анагогічний" (у перекладі з старогрецької: "Такий, що підносить угору"), тобто містичний, у нашу епоху майже суцільного раціоналізму та безвірництва не цікавий, хоч свого часу він накликав на автора лють поборників ортодоксальної церкви, які вважали цей аспект придатним лише для святих книг.

Пояснімо сказане на прикладі цієї пісні, вступної до всього твору. Перше тлумачення — буквальне: автор заблукав у темному лісі, де шлях йому заступили страшні звірі, але на порятунок з'явився його улюблений великий римський поет Віргілій, який обіцяє йому показати правильну дорогу. Друге тлумачення, алегоричне: автор розгубився серед партійних чвар у Флоренції, які винесли його на верх політичного життя, а незабаром примусять тікати з рідного міста. Шлях йому перепиняють лютий і підлий, хоч дрібний, леопард — політичні супротивники: жорстокий лев — король Франції, і, нарешті, зажерлива худа вовчиця — римське папство. На порятунок приходить оспівувач слави Римської імперії, проголошувач єдиної всесвітньої держави. У третьому тлумаченні, моральному, дія відбувається у людській душі, звідусіль оточеній гріхами й поганими пристрастями, яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.

  1. На півшляху свого земного світу... — Тривалість людського існування за часів Данте, як і тепер, вимірювалась сімдесятьма роками; отже, півшляху — 35 років, тобто це було в 1300 році, бо поет народився в другій половині травня 1265 року. Саме 1300 року він поринув у політичну боротьбу, що весь час точилась у Флоренції. Він був обраний одним з десятьох пріорів, які стояли на чолі уряду. На цій посаді поет виявив неабиякі дипломатичні здібності, беручи керівну участь у по

сольствах Флорентійської республіки до сусідніх правителів, між іншим до папи Боніфація VIII.

  1. Похмурий ліс густий... — У другому "алегоричному" тлумаченні під цим лісом можна розуміти папський Рим, повний показної пишноти і весь злочинницький, куди Данте, у складі флорентійського посольства до Боніфація VIII, приїхав якраз напередодні великодніх свят 1300 року.
  2. За благо те... — за зустріч з Віргілієм.
  3. Я опинивсь під пагорба стіною... — Над лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб доброчесності, осяяний сходячим сонцем істини.

31-60. Вийти на пагорб спасіння поетові перешкоджають три звірі: леопард — у третьому тлумаченні — любострастя, лев — гордість і вовчиця — корисливість.

  1. Явився хтось... — Віргілій (70-19 pp. до н. є.), видатний римський поет, автор героїчної епопеї "Ене'ща" та поем з сільського життя "Буколіки" та "Георгіки". У середні віки він мав легендарну славу мудреця, чародія і передвісника християнства, зокрема догмату про народження Христа від незайманої діви (до речі, по-латині "діва" — "virgo". Чи не звідси походить середньовічна форма написання імені славетного поета "Віргілій" замість античного "Вергілій"?).
  2. Мантуя. — Віргілій народився в Мантуанській області, в містечку Андес, нині П'єтола.
  3. Во время Юлія... — За життя Юлія Цезаря, державного діяча Риму (100-44 pp. до н. є.).
  4. Син Анхізів — Еней, герой Віргілієвої "Енеїди", зять і союзник троянського царя Пріама. За поемою, коли впала Троя, він відплив в Італію і тут заснував місто Рим, майбутню столицю всесвітньої держави.
  5. Хай буде інший шлях тобі прикметний... — Перед тим, як подолати вовчицю і іійти на пагорб спасіння, Данте мусить пройти три царства мертвих.
  6. Надія на Хорта є... — Хорт — майбутній рятівник Італії від зажерливого папства; виразний натяк на Кангранде делла Скала (сапе — італійською мовою — "пес", "собака"), при дворі якого жив тоді вигнанець Данте і в особі якого він хотів бачити цього рятівника.
  7. Між Фельтро й Фельтро... — між містом Фельтро в Тревізанській області і замком Монтефельтро в Романьї, тобто у веронських володіннях Кангранде.

107-108. Італійці, персонажі Віргілієвої "Енеїди", які полягли в бою з ворогом: Камілла, що очолювала вольськів, вождь рутулів Турн, троянські юнаки Ніс та Евріал.

  1. Місця, які я взнав уже давно, — тобто пекло, яке Віргілій уже описав у VI книзі "Енеїди".
  2. Повторну смерть на себе накликають. — Грішники в пеклі, що вже померли тілесною смертю, хотіли б померти й душею, щоб скінчились їхні муки.
  3. Побачиш тих... — тобто душі Чистилища.
  4. Душі, достойнішій за мене... — тобто Беатріче, що супроводжуватиме Данте по Раю до його останньої сфери.
  5. Хай браму бачу я з Петром святим... — брама Чистилища, що її охороняє ангел, намісник апостола Петра.

ПІСНЯ ДРУГА

Сумніви Данте. — Відповідь Віргілія

  1. Батько Сільвіїв — Еней, що, як розповідається в VI книзі "Енеїди", за життя сходив у царство тіней, де бачив свого батька Анхіза.
  2. Стола — одяг служителів католицької церкви.
  3. Сосуд обрання — тобто апостол Павло, що, як розповідає легенда, нібито відвідав Рай і Пекло. У Пеклі він побачив, яких кар зазнають грішники.
  4. Був з тими я, хто між добром і злом... — тобто у переддвер'ї Пекла. Там Данте помістив тіні великих мужів древності, чий гріх полягав у тому, що вони не знали християнського Бога, бо жили перед народженням Христа.
  5. Беатріче — Данте покохав її з дитинства, і, коли вона в двадцять п'ять років померла (в 1290 p.), у своєму "Новому житті" дав обіцянку "сказати про неї те, чого ніколи ще не говорилося ні про одну жінку". Це була перша і єдина любов Данте. Уособлення найвищого розуму.
  6. З місць, куди вернутись хочу... — з Раю.
  7. Благородна є жона... — Богородиця, символ небесного милосердя.
  8. Лючія — сіракузька мучениця, християнська свята, символ освітлюючої благодаті (лат. lux — світло).
  9. Рахіль — жінка біблійного патріарха Іакова, символ споглядальності.

ПІСНЯ ТРЕТЯ Брама Пекла. — Нікчемні. — Ахерон. — Човен Харона

1-9. Напис на брамі Пекла. — За християнською міфологією, Пекло створено триєдиним божеством: Богом Отцем ("Могуття, що все родить"), Богом Сином ("Найвища Мудрість") і Богом Духом Святим ("Пер-шолюбов"), щоб служити місцем тортур для Люцифера (Діте, Вельзевула).

Данте змальовує Пекло, як підземну воронкоподібну прірву, яка, звужуючись, сягає центру землі, її схили мають концентричні уступи, "кола" пекла.

  1. Жили собі без гани, без хвали. — Данте сюди вміщує тих, що були байдужі до політичної боротьби, люди слабохарактерні й малодушні, їм закриті висоти Раю і глибини Пекла.

38-39. / не вороги й не слуги Божі... — Ангели, які під час бунту Люцифера не стали його прибічниками, але й не виступили на захист Бога.

59-60. Побачив я того... — Папу Целестіна V, який у 1294 р. був обраний у віці 79 років, а через п'ять місяців кардинал Бенедетто Кае-тані примусив його зректися сану і сам сів на його місце під іменем Боніфація VIII. Через півтора року Целестін помер в ув'язненні. Боні-фацій VIII був головним винуватцем вигнання Данте.

  1. На Ахероновій косі журній. — Ріки античного Пекла протікають також і в Дантовому Пеклі. По суті це один потік, утворений слізьми крітського Старця, що проникають в надра землі (див. П. XIV, 94-142). Спочатку потік з'являється як Ахерон (грецьке: ріка скорботи) і обмиває перше коло. Потім, стікаючи вниз, утворює болото Стіксу (грецьк.: ненависний), інакше Стігійське болото, в якому караються гнівні (II. VII, 100-108) і яке оточує мури міста Діте, що стоять навколо прірви нижнього Пекла (П. VIII, 67-75). Ще нижче стає Флегетоном (грецьк.: пекучий), кільцеподібною рікою киплячої крові, в яку занурені насильники проти ближнього (П. XII, 46-54). Потім у вигляді кривавого струмка, який ще називається Флегетоном (П. XIV, 132, і прим.), перетинає ліс самогубців і пустелю, де падав вогняний дощ (П. XIV, 76-90; XV, 1-12). Звідси шумливим водоспадом рине вглиб (П. XVI, 1-3; 94-105), і в центрі землі перетворюється на крижане озеро Коціт (грецьк.: плач) (П. XIV, 119; XXXI, 123; XXXII, 22-30; XXXIV, 52).
  2. Почварний дід... — Харон, перевізник душ античного Пекла. В Дантовому Пеклі він перетворився на злого духа.
  3. Моє судно важке тобі для плавань. — Харон, знаючи, що Данте не засуджений на пекельні муки і йому личить бути в тому легкому човні, в якому ангел перевозить душі до підніжжя Чистилища.

128-129. І що в Харона грізний був привіт... — Харон суворо зустрів Данте, вбачаючи в ньому "добру душу", призначену на спасіння.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА Коло перше (Лімб). — Нехрещені немовлята і доброчесні нехристияни

  1. Мій раптом перервався сон глибокий... — У мить пробудження Данте опиняється вже по той бік Ахерону.
  2. Уперше коло, що круг прірви йде. — Це Лімб (лат. Limbus— кайма) католицького Пекла, де за церковним ученням перебували душі стародавніх праведників і куди потрапляють душі немовлят, які померли не-хрещеними. Сюди ж Данте вміщує душі всіх доброчесних нехристиян. Тут же перебуває і сам Віргілій.

52-54. Бувши тут ще новаком... — Віргілій, який помер у 19 р. до н. є., вступив у Лімб приблизно за півстоліття до того дня, коли, за християнською легендою, Властитель (тобто Христос, ім'я якого з поваги Данте не називав в Пеклі), між своєю смертю і воскресінням,— зійшов у Пекло і вивів звідти старозавітних святих у Рай, який до того чайу був закритий.

  1. Всіх прародитель — Адам.
  2. Рахіль, дорожча над усе майно... — тому дорога, що, за Біблією, Іаков прослужив батькові Рахілі чотирнадцять років, щоб той віддав йому за жінку.

86-90. Он глянь... — Віргілія, який повертається в Лімб, вітають чотири стародавніх поети, що їх Данте виділяв як найвидатніших: грек Гомер, якого Данте визнавав "усім поетам паном", і римляни: Горацій (65-8 pp. до н. є.), Овідій (43 р. до н. є. — 17 р. н. є.) і Лукан (39-65 pp. н. є.). Овідієві "Метаморфози" і Луканова "Фарсалія" були авторові "Божественної комедії" неабиякими джерелами.

121-144. Перед очима Данте постають знамениті персонажі стародавньої історії та епічних поем: Електра, дочка Атланта, кохана Зевса, мати Дардана, засновника Трої; Гектор, син Пріама і Гекуби, троянський герой, і Еней (П. І, 74; 11, 13); Пентесілея, цариця амазонок, союзниця Трої, вбита Ахіллом. Поряд з ними — прославлені римляни: Гай Юлій Цезар, полководець і державний діяч, який заклав основи єдиновладдя (100-44 pp. до н. є.); рід його, за легендарною генеалогією, бере свій початок від Іула (Асканія), сина Енея від Креуси; Камілла, войов-ниця з "Енеїди" (П. І, 107); Лавінія, дружина Енея, і її батько, цар Лацію Латін, герої "Енеїди";Люцій Юній Брут, перший римський консул (разом з Люцієм Тарквінієм Коллатіном, 509 р. до н. є.), який скинув останнього з римських царів, Тарквінія Гордого; дочка Цезаря Юлія, дружина Помпея; дружина Коллатіна, Лукреція, яку збезчестив царський син Секст Тарквіній і яка покінчила з собою, що призвело до повалення царської влади в Римі; Корнелія, дочка Сціпіона Африканського, мати Тіберія і Гая Гракхів, народних трибунів II ст. до н. є.; Марція, дружина Катона Молодшого, останнього захисника республіканського Риму. Осторонь їх — мусульманин Саладін, султан Єгипту і Сирії (1137-1193), прославлений і на християнському Заході своїм душевним благородством. Окремим колом сидять мудреці і поети: "Учитель всіх, хто знає" — Арістотель (384-322 pp. до н. є.), якого шанували в середні віки, як найбільшого з учених; Сократ (469-399 pp. до н. є.); Платон (427— 347 pp. до н. є.); Демокріт (бл. 460— 370 pp. до н. є.), який вважав, що світ виник внаслідок випадкового з'єднання атомів; філософи VI-IV ст. до н. є. — Діоген, Фалес, Анаксагор, Зенон, Емпедокл, Геракліт; Діоскорід (1 ст. до н. є.) — лікар, який писав про цілющі властивості рослин; Люцій Анней Сенека (н. між 6-3 pp. до н. є. — 65 р. н. є.), римський філософ; міфічні поети Греції — Орфей, що своїм співом чарував звірів і каміння, і Лін; Марк Туллій Ціцерон (106-43 pp. до н. є.) — римський оратор і філософ; геометр Евклід (III ст. до н. є.); астроном і географ Птолемей (II ст. н. є.), чиєї системи світу дотримувався і Данте; грецькі лікарі Гіппократ (бл. 460-377 pp. до н. є.) і Гален (131-бл. 211 pp. н. є.); східний філософ і лікар Авіценна (Ібн-Сіна) (бл. 980-1037); Аверроес (Ібн-Рошд) (1126-1198), арабський філософ, відомий тлумач Арістотеля.

ПІСНЯ П'ЯТА

Коло друге. — Мінос. — Порушники шлюбної вірності. — Франческа да Ріміні

  1. Мінос — обернутий у Дантовому Пеклі на біса — верховного суддю, який витками хвоста визначає міру покарання грішникам, міфічний справедливий цар о. Кріт.
  2. Семіраміда — легендарна ассирійська цариця, вдова царя Ніна. Видала закон, що дозволяв шлюб між близькими родичами. Історичним прототипом її була ассирійська цариця Шаммурамат (IX ст. до н. є.).
  3. Кохання жертва нещаслива... — карфагенська цариця Дідона, вдова Сіхея, яка покінчила самогубством, коли її залишив^Еней.
  4. Клеопатра — єгипетська цариця, кохана Юлія Цезаря, а потім Марка Антонія (69-30 pp. до н. є.). Взята в полон Октавіаном, покінчила з собою, давши вкусити себе отруйній змії.
  5. Єлена — за міфом, дочка Зевса і Леди, дружина спартанського царя Менелая, викрадена троянським царевичем Парісом, що призвело до Троянської війни.
  6. Ахілл — славетний грецький герой Троянської війни. За однією з легенд, він загинув через любов до Поліксени, Пріамової дочки.
  7. Паріс — див. прим. 64. Він був смертельно поранений ще до падіння Трої.

Трістан — герой середньовічного роману (XII ст.). Він полюбив Ізоль-ду, дружину корнуельського короля Марка, втік з нею, і під час втечі обоє трагічно загинули.

  1. І я сказав... — Мова йде про тіні Франчески да Ріміні й Паоло Малатести, нерозлучні навіть у пеклі.

Франческа, дочка Гвідо да Полента, синьйора Равенни (П. XXVII, 40-42), була близько 1275 р. видана заміж за некрасивого і кривого Джанчотто Малатесту, батько якого був вождем рімінійських гвельфів. Коли Джанчотто дізнався, що вона полюбила його молодшого брата Паоло, то убив обох. Це сталося 1285 р.

Останній свій притулок вигнанець Данте знайшов у племінника Франчески, Гвідо Новелло да Полента, синьйора Равенни. Припускають, що молодий Данте міг бачити Паоло, коли той у Флоренції командував загоном.

  1. Кохання, що кохать дає й коханим... — Прославлений рядок, що в віртуозно відточеній афористичності стверджує думку про можливість і навіть бажаність взаємного почуття; вираз "дає" можна було б замінити точнішим відтворенням оригіналу "не забороняє", "не перешкоджає".
  2. Каїна — перша частина дев'ятого кола Пекла, де караються ті, хто вбив або зрадив своїх рідних. Назва за ім'ям першого братовбивця Каїна.
  3. Ланчелот — герой французького роману XII ст. про рицаря Круглого Стола і про любов його до королеви Джіневри (Женьєври), дружини короля Артура. Роман цей був і в італійському перекладі.
  4. Галеотто — рицар, який сприяв зближенню Ланчелота з Джінев-рою. Він умовив прекрасну королеву поцілувати соромливого героя.

ПІСНЯ ШОСТА Коло третє. — Цербер. — Черевоугодники. — Чвакало

  1. Свояків — тобто Франчески з Паоло, братом її чоловіка.
  2. Цербер — у грецькій міфології — триголовий пес, що охороняє вхід до Аїду. У Данте це — триголова потвора, біс, з рисами пса і людини (борода, руки), який терзає черевоугодників.
  3. У місті, заздрому до всього... — у Флоренції, рідному місті Данте.
  4. Чвакало — це прізвисько у Флоренції другої половини XIII ст. дано веселому дотепникові Джакомо за його обжерливість.

64-75. / він мені... — Чвакало говорив про те, що саме чекає Флоренцію, в якій на той час точилася жорстока політична боротьба між "чорними" гвельфами (прибічниками римської курії), очолюваними знатним родом Донаті, і "білими" гвельфами, з родом Черкі на чолі (які відстоювали незалежність Флоренції проти зазіхань папи Боніфація VIII). Тривалі свари скінчаться 1300 р. кривавою перемогою лісовиків (так звалися "білі", бо Черкі були вихідці з села), а багатьох "чорних" спіткає вигнання (влітку 1301 року). Та на третій рік (тобто 1302 р.) "вигнанці... повернуться до брами", а їх політичні вороги надовго залишать рідне місто.

  1. Два праведники марно промовляють... — Немає ніяких даних, щоб встановити, чи мав тут Данте на увазі певних осіб. Може, він просто хотів сказати, що у Флоренції не знайдеться навіть трьох, праведників, які, за біблійним виразом, що став приказкою, самі врятувалися б від Божого гніву.

79-87. Данте питає про долю деяких славетних флорентійців, гвельфів і гібелінів. Тег яйо Альдобранді дельї Адімарі і Якопо Рустікуччі будуть у сьомому колі Пекла, серед содомітів (П. XVI, 41; 43); Фаріната дельї Уберті — в шостому, серед єретиків (П. X), Моска деї Ламберті — у Лихосховах серед призвідників розбрату (П. XXVIII, 103-111). Згаданий тут Арріго далі не зустрічається. Тому що він названий поряд з Мос-кою, можливо, що це Арріго деї Фіфанті, один з учасників убивства Бондельмонте.

  1. Аж поки на сурму громовокрилу... — тобто до Страшного суду, який за церковними уявленнями, чекає на живих і мертвих.

106-111. Науки пригадай свої... — Згідно з ученням Арістотеля, на "Етику" і "Фізику" якого Віргілій посилається в інших випадках (П. XI, 80; 102). Чим істота досконаліша, тим вона сприйнятливіша до насолоди і до страждання. Душа без тіла менш досконала, ніж з'єднана з ним. Тому, після воскресіння мертвих, грішники, на яких грізний суд не зглянеться, зазнаватимуть ще більших страждань у Пеклі, а праведники — ще більшого блаженства в Раю.

  1. Плутос — бог багатства в грецькій міфології. Тут — звіроподібний демон, що охороняв доступ до четвертого кола Пекла, де карають скнар і марнотратників.

ПІСНЯ СЬОМА

Коло четверте. — Плутос. — Скнари і марнотратники. — Фортуна. — Коло п 'яте. — Стігійське болото. — Гнівні

  1. "Папе Сатан"... — можлив