Рубаї - АВІЦЕНА (Абу Алі Хусейн Ібн Сіна)

Переклад Василя Мисика

* * *

Моє відступництво не просте, не звичайне:

Твердіш я вірую, ніж дервіші й прочани.

Один такий живу - і звуть мене кафіром!

Це значить: вивелись у світі мусульмани.

* * *

О, як довідатись, для чого в світ оцей

Прийшов тулятись я, непроханий зайдей?

Коли для радощів, я жив би й не журився,

А ні - заплакав би я сотнями очей.

* * *

У цій пустелі серце немало мандрувало.

Заглянуло в найглибше - й нічого не узнало.

Не довелось пилинці на іскру обернутись,

Дарма що в серці в мене сто тисяч сонць палало.

* * *

Я від земного глибу до зоряних Чепіг

Усі вузли розплутав, всі відстані пробіг,

Через пастки злохитрі зумів я перескочить,

I тільки тайни смерті я розгадать не зміг.

* * *

Три дурні зійдуться і знай собі плетуть,

Що тільки їм одним відкрита світу суть.

Щоб ті осли тебе кафіром не назвали,

Із ними в бесіді ослоподібним будь!

* * *

Вино п'яницям ворог, тверезим побратим.

Вино чудовні ліки, як не впиватись ним,

Гірке, як слово батька, зате ж таке корисне,

Дозволене розумним, заказане дурним.

* * *

Коли постарівся, не грай по-молодому,

В невірство не вдягай свою старечу втому.

Що в темряві творив, тепер забудь, бо все те

Не до лиця тобі при світлі дня ясному.

* * *

Добірні слова із Корану у кожній господі читають.

Та, правду сказати, і їх не при кожній нагоді читають.

А речення те, що на вінцях у кожного келиха бачим,-

Його повсякденно й повсюдно, не кажучи годі, читають.

* * *

Мій друг, що з ворогом укупі пив і їв,

Повік не діждеться від мене добрих слів.

До біса цукор той, що був біля отрути!

Геть від метелика, що на змії сидів!

* * *

Де б не спалахував пожарами твій гнів,

Наш день кривавими сльозами червонів.

Якби ті повені до брам твоїх сягнули,

Без ліку б винесли захованих скарбів.

* * *

Найкраще так ступить на край могили,

Щоб жалощі тебе не обступили.

Усе, що можеш, виконай сьогодні,

Бо що ти вдієш, як не стане сили?

* * *

Дай кучерям своїм хоч трохи побуяти -

I подешевшають на ринку аромати;

А як відкинеш геть - ми найглупішу північ

Від сонячного дня не зможем розпізнати.

* * *

Спитав: чом сліз у мене не сохне течія?

Вона: тому, що завжди сміюсь, мов квітка, я!

Спитав: чому без тебе я так страждаю-плачу?

Вона: бо сам ти - тіло, а я - душа твоя!

* * *

Хто б не питав, не відкривайсь нікому

Будь обережний, сховане таї.

Як тайну збережеш, ти пан над нею,

А тільки виявиш, ти раб її.

* * *

Від трьох принад твоїх - потрібні в природі чудеса:

Від уст - вино, від щік - троянди, від усміху - краса.

Від трьох прикмет моїх три лиха тривають з року в рік:

Від серця - біль, від дум - химери, а від очей - роса.

* * *

Ах, кучері в тебе подібні до змій!

Та чом же вони аж на спині твоїй?

Побачили лал твій з смарагдом у дружбі -

Звилися й за плечі майнули як стій!

* * *

О нічко, не будь же така гомінка, як учора!

Не викрий таємних думок юнака, як учора!

Ти знаєш, як довго тягнулася ніч учорашня?

Ей, нічко побачення, стань не така, як учора!

* * *

Отак кохатися в думках - як досі не здурів я!

Нікому стільки не судилося терпіти, як терпів я!

Немало напастей зазнати недавно довелося!

Терпіння - от мій захист певний від злоби й лихослів'я!