ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ - Мацуо Басьо

Цілував би — жаль:

од моїх пекучих сліз

іней піде в тань...

* * *

Рік кінчивсь, а мандри ні:

далі в стоптаних сандалях,

в зношенім брилі...

* * *

Жаль на серце впав:

при дорозі рожі цвіт

кінь мій общипав...

* * *

Я, метеличок,

собі крильця обірву:

на, цвіти, мачок!

* * *

Мандрівник — і все:

це тепер моє ім'я.

Йде осінній дощ.

* * *

Берег високий.

Потішив мені душу

самотній сокіл.

* * *

Із далеких літ

скільки всього нагадав

цей вишневий цвіт!

* * *

Тяжка година!

До нічлігу ледь добрів —

цвіте гордина!

* * *

Квіття горове

шелевіє-шелестить...

Водоспад реве.

* * *

Зозулі рóзспів

в передсвітанні тоне.

Далекий острів.

* * *

Чужина чужа —

знов мандрую у світи...

Мжить осіння мжа.

* * *

В мандрах десь і вмру...

Вітер в душу наганя

холод і журу.

* * *

Кулюсь на коні:

тінь моя коцюрбиться

мовчки по землі.

* * *

Журавель знеміг,

на холодне поле впав...

Мандрівця нічліг.

* * *

Сакура стара —

невже справді зацвіла?

Спогад, ніби дим...

* * *

Ніч шляхи мела:

скільки снігу там зосталось

після помела!

* * *

Виходжу з Кінчý,

мов із мушлі той м'якун.

Осінь наскінчу.

* * *

Он рибалка-птах:

любо глянуть, як пірна,

але й сумно — ах!