Карел Чапек

Сповідь дона Хуана - Карел Чапек

Смерть бідолашної дон'ї Ельвіри був відомщена: дон Хуан Теноріо лежав з простромленими грудьми в Посаду де лас Реїнас і помирав.

- Емфізема легень, - буркотів місцевий лікар. - Інший би ще викрутився, але такий потріпаний caballero, як дон Хуан... кепські справи, Лепорелло. Сказати по правді, не подобається мені його серце. Втім, це зрозуміло: після таких пригод іn venere (любовних, лат.) - яскраво виражене виснаження, добродії. Я б на твоєму місці, Лепорелло, запросив до нього про всяк випадок священика; бути може, твій хазяїн ще прийде до тями... хоча нинішній стан науки... ну, не знаю. Честь маю кланятися, caballeros.

Ось так і сталося, що падре Хасинто сів у ногах дона Хуана і став чекати, коли пацієнт очуняє, а сам тим часом молився за цю невиправно грішну душу.

Георгій Малаков.Захоплююча проповідь - Ах, якби мені вдалось врятувати цього закоренілого волоцюгу, - думав добрий патер. - Йому, здається, добряче дісталося - може хоч це стримає його гординю і приведе до покаяного смирення. Не всякому доводится роздобути настільки славетного і безсовісного розпусника; так, братик ти мій, такий рідкісний випадок не траплявся, мабуть, і єпископові Бургоському. От вже будуть шепотітися люди - дивіться, он йде падре Хасинто, той самий, що спас душу дона Хуана...

Падре здригнувся й осінив себе хресним знаменням: він опам'ятався від диявольської спокуси гордині, а до того ж - побачив, що умираючий дон Хуан спрямував на нього палаючий і начебто глузливий погляд.

- Улюблений сину мій, - мовив достойний падре, як тільки міг привітніше, - ти помираєш. Незабаром ти постанеш перед престолом вищого судії, обтяжений усіма гріхами, звершеними тобою за час свого мерзенного життя. Прошу тебе в ім'я любові Господа нашого, зніми їх з себе, поки ще є час; не личить тобі відправлятися на той світ в нечистому рубищі розпусти, закаляному брудом земних діянь.

- Добре, - ледь чутно відповів дон Хуан, - можна ще раз перемінити костюм. Падре, я завжди прагнув бути одягненим відповідно обставинам.

- Боюсь, - зауважив падре Хасинто, - що ти не зовсім мене зрозумів. Я запитую тебе - чи не хочеш ти покаятись і сповідатись у своїх гріхах.

- Сповідатись, - глухо повторив дон Хуан. - Гарненько очорнити себе... Ах, отче, ви й не повірите, як це діє на жінок!

- Хуане, - насупився добрий патер, - перестань думати про земне; пам'ятай - тобі треба розмовляти зі своїм творцем.

- Я знаю, - чемно заперечив дон Хуан. - І знаю також - пристойність вимагає, щоб людина вмирала християнином. А я завжди старанно намагався дотримувати пристойності... по можливості, отче. Клянуся честю, я відкрию все без зайвих розмов, тому що, по-перше, я занадто слабий, щоб говорити довго, а по-друге, моїм принципом завжди було йти до мети навпростець, коротким шляхом.

- Я віддаю належне твоїй рішучості, - сказав падре Хасинто. - Але спершу, любий сину мій, приготуйся як належить, спитай свою совість, збуди в собі смиренний жаль за свої провини. Я ж поки почекаю.

Після цього дон Хуан закрив очі і взяв на допит свою совість, а падре став тихо молитись, щоб Бог послав йому поміч та просвітив його.

- Я готовий, отче, - мовив через якийсь час дон Хуан і почав свою сповідь.

Падре Хасинто задоволено похитував головою; сповідь здавалась щирого і повною; у ній не бракувало визнань неправди і блюзнірства, убивств, клятвопорушень, гордині, обману і зрадництва... Дон Хуан і справді був великий грішник. Але раптом він змовк, немов стомившись, і прикрив очі.

- Відпочинь, любий сину, - терпляче побадьорив його священик, - а потім продовжиш.

- Я скінчив, преподобний отче, - відповів дон Хуан. - Якщо ж я і забув що-небудь, то вже певно це які-небудь дрібниці. Їх Господь Бог милостиво простить мені.

- Як так?! - скрикнув падре Хасинто. - Це ти називаєш дрібницями? А перелюбства, що ти чинив на кожнім кроці все своє життя, а жінки, спокушені тобою, а нечисті пристрасті, яким ти віддавався настільки розгнуздано? Ні, брате, зволь-но сповідатися як належить! Від Бога, розпуснику, не укриється жоден з твоїх безсоромних вчинків! Краще покайся у своїх мерзотах і полегши грішну душу!

На обличчі дона Хуана відбилося страждання і нетерпіння. - Я вже сказав вам, отче, - уперто повторив він, - що я скінчив. Клянуся честю, більше мені не в чому сповідатися.

У цю хвилину хазяїн готелю Посаду де лас Реїнас почув запеклий лемент у кімнаті пораненого.

- Господь з нами, - вигукнув він, перехрестившись, - здається мені, падре Хасинто виганяє диявола з бідолашного сеньйора. Господи Боже, не дуже-то мені по душі, коли такі речі відбуваються в моєму готелі.

Лемент продовжувався досить-таки довго - за цей час можна було б зварити боби. Часом він переходив у приглушені наполегливі умовляння, потім знову лунало дике ревіння. Раптом з кімнати пораненого вискочив падре Хасинто, червоний, як індик, і, закликаючи Матір Божу, кинувся в церкву. Після цього в готелі запанувала тиша; тільки занепокоєний Лепорелло прослизнув у кімнату свого пана, що лежав, закривши очі, і стогнав.

По обіді до міста завітав падре Ільдефонсо, єзуїт, член Товариства Ісуса. Він слідував на мулі з Мадрида в Бургос; і оскільки день був занадто спекотний, преподобний падре спинився в будинку священика і відвідав отця Хасинто. Падре Ільдефонсо був аскетичного виду чоловік, висхлий до того, що нагадував стару ковбасу, з бровами, густими, наче волосся під пахвами відставного кавалериста.

Випивши разом з хазяїном будинку кислого молока, єзуїт вперив свій погляд у отця Хасинто, який марно намагався приховати, що чимось пригнічений. Стояла така тиша, що дзижчання мух здавалося майже громом.

- Тут така справа, - мовив, нарешті, змучений падре Хасинто. - Є в нас тут один великий грішник, що знаходиться при останнім подиху. Знайте, дон Ільдефонсо, це - той самий сумної популярності дон Хуан Теноріо. У нього тут була якась сварка, чи двобій - коротше, я відправився сповідувати його. Спочатку усе йшло як по маслу; дуже добре він сповідувався, нічого не скажеш, але як дійшла справа до шостої заповіді - так і заколодило, і я не домігся від нього ані слова. Каже - йому не в чому каятись. Отакому-то негіднику, Матір Божа! Георгій Малаков.Гра в шахиЯк подумаю, що він найбільший розпусник обох Кастилій... ні у Валенсії, ні в Кадиксі нема йому рівних. Кажуть, лиш за останні роки він спокусив шістсот дев'яносто сім дівиць; з них сто тринадцять пішло в монастир, біля п'ятдесятьох було убито в справедливому гніві батьками або чоловіками, і приблизно в скількох же серце розірвалося від горя. І от уявіть собі, дон Ільдефонсо, такий розпусник на смертному одрі повторює мені у вічі, начебто іn puncto перелюбства йому ні в чому сповідуватись! Що ви на це скажете?

- Нічого, - відповів отець єзуїт. - І ви відмовили йому у відпущенні гріхів?

- Звичайно, - скрушно відповів падре Хасинто. - Всі умовляння виявились марними. Я так говорив з ним, що й у камені розбудив би каяття, - але на цього архімерзотника ніщо не діє. "Грішний, мовляв, у гордині, отче, - каже він мені, - і клятви переступав, усе, що завгодно; але про що ви мене запитуєте - про це мені нічого сказати". І знаєте, у чому заковика, дон Ільдефонсо? - падре раптом перейшов на шепіт і поспішно перехрестився. - Я думаю, він був пов'язаний з дияволом. От чому він не може в цьому сповідатись. Це були нечисті чари. Він спокушав жінок владою пекла. - Батько Хасинто здригнувся. - Вам би глянути на нього, доміне. Я б сказав - це по його очах видно.

Дон Ільдефонсо, член Товариства Ісуса, мовчки роздумував.

- Якщо ви хочете, - вимовив він нарешті, - я подивлюсь на цю людину.

Дон Хуан дрімав, коли отець Ільдефонсо тихо вступив у кімнату і помахом руки вислав Лепорелло; потім єзуїт сів на стілець у головах постелі й став вивчати змарніле обличчя вмираючого.

Після довгої мовчанки поранений застогнав і відкрив очі.

- Доне Хуане, - м'яко почав єзуїт, - вам, ймовірно, важко говорити.

Дон Хуан ледве кивнув.

- Це не важливо, - продовжував єзуїт. - Ваша сповідь, сеньйоре Хуан, лишилася неясною в одному пункті. Я не стану задавати вам питання, але, можливо, ви в змозі дати мені зрозуміти, чи згодні ви з тим, що я вам скажу - про вас. Очі пораненого зі страхом метнулись до нерухомої постаті ченця.

Георгій Малаков. Дон Жуан - Доне Хуане, - почав падре Ільдефонсо майже світським тоном. - Я давно вже чув про вас і міркував - чому ж ви метушитесь від жінки до жінки, від однієї любові до іншої; чому ніколи ви не могли перебувати, не могли залишатися в тім стані блаженства і спокою, що ми, люди, називаємо щастям...

Дон Хуан ощерився в скорботній усмішці.

- Від однієї любові до іншої, - повторив Ільдефонсо спокійно. - Немовби вам треба було знову й знову переконувати когось - очевидно, самого себе, - що ви гідні любові, що ви саме з тих чоловіків, яких люблять жінки, - нещасливий дон Хуан!

Губи пораненого ворухнулися; схоже було, що він повторив останні слова.

- А ви тим часом, - дружньо продовжував чернець, - ніколи не були чоловіком, доне Хуане; тільки дух ваш був духом чоловіка, і цей дух відчував сором, сеньйоре, і запекло прагнув приховати, що природа обділила вас тим, що даровано кожній живій істоті...

З постелі вмираючого почулось дитяче схлипування.

Георгій Малаков.Благословення на бій - От чому, доне Хуане, ви грали роль чоловіка з юнацтва; ви були безмірно хоробрі, авантюристичні, горді і любили виставляти себе напоказ - і все лиш для того, щоб придушити в собі принизливу свідомість, що інші - кращі за вас, що вони - більше чоловіки, ніж ви; і тому ви марнотратно нагромаджували докази. Ніхто не міг зрівнятися з вами, бо ви тільки прикидалися, ви були безплідні - і ви не спокусили жодної жінки, доне Хуане! Ви ніколи не знали кохання, ви - тільки гарячково прагнули при кожній зустрічі з чарівною і шляхетною жінкою зачарувати її своїм духом, своїм лицарством, своєю пристрастю, що ви самі собі вселяли; усе це ви вміли робити досконало, тому що ви грали роль. Але от наставала мить, коли в жінки підламуються ноги. Ймовірно, це було пеклом для вас, доне Хуане, так, це було пеклом, тому що в ту мить ви відчували напад вашої злощасної гордині й одночасно - найстрашніше своє приниження. І вам доводилось вириватися з обійм, завойованих ціною життя, і тікати, нещасливий доне Хуане, бігти від скореної вами жінки, та ще з якою-небудь красивою неправдою на цих переможних вустах. Ймовірно, це було пеклом, доне Хуане.

Поранений плакав, відвернувши до стіни. Дон Ільдефонсо встав.

- Бідолаха, - сказав він. - Вам соромно було зізнатися в цьому навіть на святій сповіді. Ну, от бачите, все скінчилось, але я не хочу позбавляти падре Хасинто розкаяного грішника.

І він послав за священиком; і коли отець Хасинто прийшов, дон Ільдефонсо сказав йому:

- От що, отче, він зізнався у всьому і плакав. Нема сумніву, що каяття його сповнене смирення; мабуть, ми можемо відпустити йому його гріхи.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.