ЕДГАР АЛЛАН ПО

ЯК Я БУВ СВІТСЬКИМ ЛЕВОМ - ЕДГАР АЛЛАН ПО

Український переклад. Ю. Я. Лісняк, 1992.

 ...Від великих див

Навшпиньки кожен у ті дні ходив.

 Сатири єпископа Голла

Я - велика людина. Тобто - я був великою людиною; але я й не автор «Джуніуса», і не Залізна Маска, бо звуть мене, як гадаю, Роберт Джонс, і народився я десь у місті Димошумі.

Перше, що я зробив у своєму житті,- я вхопився обома руками за свій ніс. Мати, побачивши це, назвала мене генієм, а батько заплакав з радості й подарував мені трактат із носології. Той трактат я проштудіював, ще як мені не пошили перших штанів.

Тоді я почав намацувати свій шлях у науку і незабаром зрозумів, що, коли в тебе ніс досить помітний, він тебе виведе в люди. Але моя увага не обмежувалась самими теоріями. Щоранку я кілька разів смикав себе за носа й вихиляв півдесятка чарочок.

Коли я підріс, батько одного дня закликав мене до свого кабінету.

- Сину,- сказав він, коли ми сіли.- Яка головна мета твого життя?

- Вивчення носології, тату,- відказав я.

- А що ж таке носологія, Роберте?

- Носологія - це наука про носи,- відповів я.

- А ти можеш сказати мені,- спитав він,- що означає слово «ніс»?

- Ніс, тату,- глибоко втішений, відповів я,- має різні визначення у майже тисячі різних авторів. (Тут я вийняв годинника). Тепер полудень чи близько того, і до півночі ми встигнемо розглянути їх усі. Для початку: за Бартолінусом - ніс - це той виступ - той горбик - той наріст - той...

- Гаразд, Роберте,- перебив старий добряга.- Я приголомшений обсягом твоїх знань... просто приголомшений... їй же Богу. (Він заплющив очі й приклав руку до серця). Іди сюди! (І взяв мене під руку). Тепер твою освіту можна вважати завершеною - пора тобі вже дбати про себе самому... і нічого кращого ти не придумаєш, як устромити свого носа куди слід... так що... так що... так що... (Він стусаном викинув мене в двері, і я покотився сходами вниз). Так що геть із мого дому, і хай тебе Бог благословить!

Відчуваючи в собі божественне afflatus (1), я вирішив, що ця пригода скорше щаслива, ніж нещаслива. Я вирішив скористатися батьковою порадою. Я вирішив устромити носа куди слід. Я смикнув за нього двічі-тричі й написав брошурку з носології.

(1) Натхнення (латин.).

Весь Димошум загомонів.

«Чудесний геній!» - сказав «Щоквартальник».

«Видатний фізіолог!» - сказав «Вестмінстер».

«Розумний чоловік!» - сказав «Чужоземець».

«Тонкий стиліст!» - сказав «Едінбург».

«Глибокий мислитель!» - сказав «Дублін».

«Велика людина!» - сказав «Бентлі».

«Божественна душа!» - сказав «Фрейзер».

«Один із нас!» - сказав «Блеквуд».

«Цікаво, хто це такий?» - сказала місіс Сініпанчох.

«Цікаво, хто він такий?» - сказала старша міс Сініпанчох.

«Цікаво, хто він такий?» - сказала молодша міс Сініпанчох.

Але я не вділив цим людям ніякої уваги - я саме ввійшов до ательє одного художника.

Герцогиня їйджебогг позувала для портрета; маркіз Такі-так держав герцогининого пуделя; граф Ісейте бавився її нюхальною сіллю; а його королівська високість Нечіпаймен спирався на спинку її крісла.

Я підійшов до художника й задер носа.

- Ох, яка краса! - зітхнула її милість.

- О леле! - прошепотів маркіз.

- О страхіття! - простогнав граф.

- О гидота! - пробурчав його високість.

- Що ви за нього візьмете? - спитав художник.

- За такий ніс - вигукнула її милість.

- Тисячу фунтів,- відповів я, сідаючи.

- Тисячу фунтів? - замислено перепитав художник.

- Тисячу фунтів,- підтвердив я.

- І чудово! - замріяно сказав він.

- Тисячу фунтів,- ще раз сказав я.

- Із гарантією? - спитав він, повертаючи мій ніс до світла.

- Так,- підтвердив я, висякавшись як слід.

- Він цілком оригінальний? - спитав художник, шанобливо торкнувшись носа.

- Угу,- відповів я, відігнувши носа набік.

- Із нього ще не знімали жодної копії? - допитувався він, розглядаючи ніс у лупу.

- Жодної,- запевнив я, задираючи носа вгору.

- Пречудово! - вигукнув він, приголомшений красою того руху.

- Тисячу фунтів,- нагадав я.

- Тисячу фунтів? - перепитав він.

- Саме так,- відповів я.

- Тисячу фунтів? - знову спитав він.

- Атож,- підтвердив я.

- Ви їх матимете,- сказав він.- Що за зразок чесноти! - і негайно виписав мені чек, а тоді зарисував мій ніс. Я найняв помешкання на Джермін-стріт і послав ЇЇ величності дев'яносто дев'яте видання «Носології» з портретом свого носа... Отож малий нудьгар, принц Уельський, запросив мене на обід.

Всі ми були світила науки й добірні люди.

Був там сучасний платонік. Він цитував Порфирія, Ямбліхуса, Плотіна, Прокла, Гієрокла, Максима Тірського й Сіріана.

Був там один адепт удосконалення людини. Він цитував Тюрго, Прайса, Прістлі, Кондорсе, де Сталь і «Честолюбного вченого під час хвороби».

Був там сер Аматор Парадокс. Він зауважив, що всі дурні - філософи, а всі філософи - дурні.

Був там Естетихус Етихус. Він говорив про вогонь, про єдність, про атоми; про двоїсту й предковічну душу; про спорідненість і розбрат; про первісний розум і гомеомерію.

Був там Теологус Теолого. Він говорив про Євсевія й Арі-ана; про єресь і Нікейський собор; про трактаріанізм і консубстанціалізм.

Був там Фрикасе з «Роше-де-Канкаля». Він згадував про мерітон з червоного язика; про кучеряву капусту з оксамитною підливою; про телятину по-сенменульському; маринад по-санфлорантенському; помаранчове мозаїчне желе.

Був там Піяк О'Дудлей. Він завів мову про латур і марк-брюнен; про люсе й шамбертен; про рішбур і сен-жорж; про обріон, монвіль і медок; про барак і преньяк; про грав, про сотерн, про лафіт і про сенпере. Він тільки похитав головою над клодвужо й, заплющивши очі, пояснив різницю між хересом і амонтільядо.

Був там синьйор Тінтотінтіно з Флоренції. Він розважав про Чімабус, Арпіно, Карпаччо й Аргостіно - про похмурі тони Караваджо, про вишуканість Альбано, про колорит у Тіціана, про гладких фламандок Рубенса і про витівки Яна Стена.

Був там ректор Димошумського університету. Він держався думки, що у Фракії місяць називали Бендіс, у Єгипті - Бубастіс, в Римі - Діаною, а в Греції - Артемідою.

Був там і Великий Турок із Стамбула. Він був твердо переконаний, що ангели - коні, півні й бики; що хтось там на шостому небі має сімдесят тисяч голів; що землю держить на собі небесно-блакитна корова з незліченними зеленими рогами.

Був там Дельфінус Поліглот. Він сказав нам, що сталося з вісімдесят трьома втраченими трагедіями Есхіла; з сорока п'ятьма проповідями Ізея; з триста дев'яносто однією промовою Лісія; зі сто вісімдесятьма трактатами Теофраста; з вісьмома книгами Аполлонія про конічні перерізи; з гімнами й дифірамбами Піндара; і з сорока п'ятьма трагедіями Гомера Молодшого.

Був там Фердінанд Фітц Фоссілус Фельдшпат. Він розповів нам усе про підземний вогонь і третинні формації; про газоподібні, рідкі й тверді тіла; про кварц і мергель; про гнейс і граніт; про гіпс і трапп; про тальк і кальцит; про смоляну обманку й рогову обманку; про слюду й сланець; про кіаніт і лепідоліт; про малахіт і тремоліт; про антимон і халцедон; про гематит і про весь світ.

Був там і я. Я говорив про себе; про себе, про себе й про себе; про носологію, про свою брошуру й про себе. Я задер носа й говорив про себе.

«Напрочуд розумний чоловік!» - сказав принц.

«Знаменитий!» - сказали його гості, і другого ранку її світлість герцогиня їйджебогг приїхала до мене з візитом.

«Ви приїдете до Олмеків, красунчику?» - сказала вона, поплескавши мене знизу по підборіддю. «Ще б пак»,- відказав я. «Із носом і всім іншим?» - спитала вона. «Безперечно».

«Ось вам картка, любий мій. Можна сказати там, що ви будете!»

«Всім серцем, дорога герцогине». «Пхе! Цього не треба. Аби з усім носом». «Геть з усім, люба моя!» - запевнив я, двічі-тричі вщипнув себе за ніс - і опинився в Олмеків.

Покої були напхані так, що й дихати нема чим. «Він іде!» - сказав хтось на сходах. «Він іде!» - підхопив хтось вище. «Він іде!» - підхопив хтось іще вище. «Він прийшов! - вигукнула герцогиня.- Він прийшов, цей любий хлопчик!» - і, міцно вхопивши мене обома руками, тричі поцілувала в ніс.

Зразу виникла неабияка сенсація. «Diavolo!» (1) - вигукнув граф Козероггіо. «Dios guarda!» (2) - промурмотів дон Стілетто. «Mille tonneres!» (3) - прогарчав принц де Жабокряк. «Tousand Teufel!» (4) - мовив барон фон Блямбург. Це годі було стерпіти. Я розсердився. «Сер,- сказав я йому,- ви мавпій». «Сер,- відповів він,- Donner und Blitzen!» (5) Кращого годі було й бажати. Ми обмінялись візитними картками. Наступного ранку біля Крейдяної ферми я відстрелив йому носа, а тоді поїхав з візитами до друзів. «Bete!» (6) - сказав один. «Дурень!» - сказав другий. «Бовдур!» - сказав третій. «Йолоп!» - сказав четвертий. «Недотепа!» - сказав п'ятий. «Телепень!» - сказав шостий. «Іди геть!» - сказав сьомий. Все це смутило мене, і я пішов до батька. - Тату,- спитав я,- яка головна мета мого життя?

(1) От чорт! (Іт.)

(2) Боже, борони! (Ісп.)

(3) Тисяча громів! (Фр.)

(4) Тисяча чортів! (Нім.)

(5) Грім і блискавка! (Нім.)

(6) Тварюка! (Фр.)

- Сину,- відповів він,- це вивчення носології, як і перше; але, відстреливши баронові носа, ти перебрав міри. У тебе прегарний ніс, це правда; але в Блямбурга тепер нема ніякого. Тебе засудили, а він став героєм дня. Я згоден з тобою, що в Димошумі велич світського лева відповідає розмірам його носа,- але, їй же Богу, годі змагатися з левом, що того носа зовсім не має.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.