АРТУР ПОРДЖЕС

САЙМОН ФЛЕГГ І ЧОРТ - АРТУР ПОРДЖЕС

Після кількох місяців напруженого студіювання незчисленних вицвілих манускриптів Саймону Флеггу пощастило викликати чорта. Дружина Саймона, знавець середньовіччя, надала йому неоціненної допомоги. Сам він, бувши всього-на-всього математиком, не міг втямити латинських текстів, особливо ускладнених незвичними термінами демонології X століття. Блискуче чуття місіс Флегг придалося тут, як ніколи, до ладу.

Опісля попередніх сутичок Саймон і чорт сіли за стіл для серйозних переговорів. Гість із пекла був похмурий, бо Саймон презирливо відкинув його найзаманливіше пропозиції, легко розгадав смертельну небезпеку, приховану в кожній спокусливій примані.

— А що, коли тепер ви задля різноманітності вислухаєте мою пропозицію, — сказав нарешті Саймон. — Вона, у всякому разі, без каверз.

Чорт роздратовано покрутив роздвоєним кінчиком хвоста, неначе то був звичайнісінький ланцюжок із ключами. Напевне, він був ображений.

— Ну, що ж,— сердито згодився він.— Шкоди з цього не буде. Катайте, пане Саймоне.

— Я поставлю вам тільки одне запитання, — почав Саймон, і чорт повеселішав.— Ви повинні відповісти на нього протягом двадцяти чотирьох годин. Якщо вам не пощастить, ви платите мені сто тисяч доларів. Це скромна сума. Адже ви звикли до незрівнянно більших масштабів. Ніяких мільярдів, ніяких Єлен троянських на тигровій шкурі. Звичайно, якщо виграю, ви не повинні мститись.

— Подумаєш, — пирхнув чорт. — А яка ваша ставка?

— Якщо я програю, то на короткий термін стану вашим рабом. Але без усяких там мук, загину душі й такого іншого — це було б забагато за таку дрібницю, як сто тисяч доларів. Не бажаю я шкоди й моїм родичам чи друзям. Проте, — подумавши, додав він, — тут можуть бути винятки.

Чорт насупився, сердито смикаючи себе за кінчик хвоста. Нарешті він смикнув так ретельно, що навіть скривився від болю, і рішуче заявив:

— Дуже шкодую, але я маю діло тільки з душами. Рабів у мене й так досить. Якби ви знали, скільки безкоштовних і щиросердих послуг виявляють мені люди, то були б вражені. Одначе ось що я зроблю. Якщо в заданий час я не зможу відповісти на ваше запитання, ви дістанете не злиденні сто тисяч доларів, а будь-яку — звичайно, не надто вже дику — суму. Окрім того, я пропоную вам здоров’я, щастя до кінця ваших днів. Якщо ж я відповім на ваше запитання — ну, то наслідки вам відомі. Ось усе, що я можу запропонувати вам.

Він узяв із повітря запалену сигару й задимів. Запанувала насторожена мовчанка.

Саймон дивився поперед себе й нічого не бачив. Великі краплі поту зросили його лоб. Він чудово знав, які умови може запропонувати чорт. М’язи на його обличчі напружились… Ні, він ладен заставити душу, що ніхто — ні людина, ні звір, ні чорт — не відповість за добу на його запитання.

— Долучіть у пункт про здоров’я й щастя мою дружину — і по руках! — сказав він. — Давайте підпишемо.

Чорт кивнув. Він вийняв з рота недокурок, з огидою подивився на нього й торкнув пазуристим пальцем. Недокурок умить перетворився на рожеву м’ятну таблетку, яку чорт почав смоктати, гучно й з неприхованою насолодою.

— Що стосується вашого запитання, — вів далі він, — то на нього повинна бути відповідь, інакше наша угода недійсна. В середні віки люди любили завдавати загадки. Нерідко до мене приходили з парадоксами. Наприклад: у селі жив тільки один цирульник, який голив усіх, хто не робив цього сам. Хто голив цирульника? — запитували вони. Але, як відзначив Рассел, слівце “усіх” робить таке запитання безглуздим і відповіді на нього нема.

— Моє запитання чесне й не містить парадокса, — запевнив його Саймон.

— Чудесно. Я на нього відповім. Чого ви посміхаєтесь?

— Я… нічого, — відповів Саймон, прогнавши з лиця посмішку.

— У вас міцні нерви, — сказав чорт похмуро, але схвально, вихоплюючи з повітря пергамент. — Якби я постав перед вами в подобі чудовиська, що поєднує в собі миловидність ваших горил з граціозністю монстра, що мешкає на Венері, ви навряд чи зберегли б свій апломб, і я певен…

— У цьому нема ніякої потреби, — поспішно перебив його Саймон.

Він узяв простягнуту йому угоду, переконався, що гам усе гаразд, і розчинив складаного ножика.

— Хвилиночку, — зупинив його чорт. — Дайте я його продезинфікую. — Він підніс лезо до губів, легенько подув, і сталь розжарилась до вишнево-червоного кольору. — Ну ось! Тепер доторкніться кінчиком ножа… гм… до чорнила, і це все… Прошу вас, другий рядок знизу, останній — мій.

Саймон якусь мить задумливо дивився на розжарений кінчик ножа.

— Підписуйтесь, — поквапив його чорт, і Саймон, розправивши плечі, поставив своє ім’я.

Поставивши й свій підпис з кучерявим розчерком, чорт потер руки, окинув Саймона відверто власницьким поглядом і весело сказав:

— Ну, давайте своє запитання! Тільки-но я відповім на нього, ми вирушимо. Мені треба відвідати сьогодні ще одного клієнта, а часу обмаль.

— Добре, — сказав Саймон і глибоко зітхнув. — Моє запитання таке: правильна чи неправильна велика теорема Ферма?

Чорт ковтнув слину. Уперше його самовпевненість похиталась.

— Велика — чия? Що? — глухо спитав він.

— Велика теорема Ферма. Це математичне твердження, яке Ферма, французький математик сімнадцятого століття, буцімто довів. Одначе його доведення не було записане, й до сьогодні ніхто не знає, правильна теорема чи ні. — Коли Саймон побачив фізіономію чорта, його губи скривились у посмішку. — Ну ось, ідіть і трудіться!

— Математика! — з жахом вимовив хвостатий. — Ви гадаєте, я мав час вивчати такі речі? Я вивчав тривіум і квадривіум[2], але що стосується алгебри… Скажіть, — обурено додав він, — чи етично ставити мені таке запитання.

Лице Саймона закам’яніло, але очі сяяли.

— А ви б воліли краще збігати за сто двадцять тисяч кілометрів і принести якусь річ завбільшки з гідростанцію Боулдер Дем, — дратував він чорта. — Час і простір для вас дрібниця, правда? Що ж, шкодую, але я хочу мати відповідь на своє запитання. Воно дуже просте, — заспокійливо додав Саймон. — Йдеться про додатні цілі числа.

— А що таке додатне число? — захвилювався чорт. — І чому ви хочете, щоб воно було ціле?

— Висловимося точніше, — сказав Саймон, лишивши запитання чорта поза увагою. — Теорема Ферма стверджує, що для будь-якого додатного цілого числа п більшого двох рівняння хп + yп = zn не має розв’язку в додатних цілих числах.

— А що це означає?..

— Пам’ятайте, ви повинні дати відповідь.

— А хто буде суддею — ви?

— Ні, — ласкаво відповів Саймон. — Я не вважаю себе достатньо компетентним, хоч сушив голову над цією проблемою кілька років.

Якщо ви з’явитеся з відповіддю, ми подамо її в поважний математичний журнал. Відступати ви не можете — проблема напевне розв'язна: теорема або правильна, або хибна. І, будь ласка, ніяких фокусів із багатозначною логікою. За двадцять чотири години знайдіть відповідь і доведіть, що вона правильна. Кінець кінцем людина… вибачте, дух… з вашим розвитком і величезним досвідом може за цей час трохи підучити математику.

— Я пригадую, як скрутно мені було з Евклідом, коли я вивчав його в Кембріджі, — сумно зауважив чорт. — Мої доведення ніколи не були правильні, а, між іншим, істина лежала на поверхні: досить було глянути на креслення. — Він зціпив зуби. — Але я впораюсь. Мені доводилося робити й значно важчі речі, дорогий містере Саймоне. Одного разу навіть було таке, що я злітав на віддалену зірку й приніс звідти літр нейтронію рівно за шістнадцять…

— Знаю, — перебив його Саймон. — Ви майстер на подібні фокуси.

— Які там фокуси! — сердито пробубонів чорт. — Були гігантські технічні труднощі. Але не варто копирсатись у минулому. Я — в бібліотеку, а завтра в цей час…

— Ні, — різко перебив його Саймон, — ми розписалися півгодини тому. Повертайтесь рівно через двадцять три з половиною години. Не буду підганяти вас, — іронічно додав він, коли чорт стривожено подивився на годинника. — Випийте чарку вина і, перш ніж піти, познайомтеся з моєю дружиною.

— На роботі я ніколи не випиваю, і не маю часу знайомитися з вашою дружиною… в усякому разі зараз.

Він щез.

Тієї ж миті увійшла дружина Саймона.

— Знову підслухувала під дверима! — з м’яким докором звернувся до неї чоловік.

— Звичайно, — здавленим голосом промовила вона. — І я хочу знати, дорогий, чи справді важке це запитання. Тому, що коли це не так… Саймоне, правду кажучи, мене просто бере жах!

— Будь спокійна, запитання важке, — безтурботно відповів Саймон. — Не всі це одразу розуміють. Бачиш, — лекторським тоном вів далі він, — кожен легко знайде два цілих числа, квадрати яких у сумі теж дають квадрат! Наприклад, 32 + 42 = 52, тобто просто 9 + 16 = 25. Втямила?

— Угу!

Вона поправила чоловікові галстука.

— Але ніхто ще не зміг відшукати два куба, які при додаванні теж давали б куб, або більш високі степені, які давали б аналогічний результат, — напевне, їх просто немає. І все-таки, — тріумфуючи докінчив він, — до цього часу не доведено, що таких чисел не існує! Тепер зрозуміла?

— Звичайно. — Дружина Саймона завжди розуміла наймудріші математичні моменти. А якщо попадався надто міцний горішок, чоловік терпляче пояснював їй усе по кілька разів. Тому в місіс Флегг лишалось мало часу на інше.

— Зварю каву, — сказала вона й пішла.

Чотири години опісля, коли вони сиділи й слухали третю симфонію Брамса, чорт з’явився знову.

— Я вже вивчив основи алгебри, тригонометрії і планіметрії, — заявив він тріумфуючи.

— Швидко працюєте! — похвалив його Саймон, — я певен, що сферична, аналітична, проективна, нарисна і неевклідові геометрії не становитимуть для вас труднощів.

Чорт наморщився.

— Їх так багато? — згаслим голосом запитав він.

— О, це далеко не все. — У Саймона був такий вигляд, неначе він сповіщав радісну звістку. — Неевклідові вам сподобаються, — посміхнувся він. — Для цього вам не треба сушити собі голову над кресленнями. Креслення нічого не скажуть. І коли ви не в ладах з Евклідом…

Чорт застогнав, побляк, як давня кіноплівка, і щез. Дружина Саймона хихикнула.

— Мій дорогий, — проспівала вона, — я починаю думати, що ти переможеш!

— Тсс! Остання частина! Чудово!

Ще через шість годин щось спалахнуло, кімнату заслав дим, і чорт знову опинився тут, як уродивсь. У нього з’явилися мішки під очима. Саймон Флегг прогнав з лиця усмішку.

— Я вивчив усі ці геометрії, — з похмурим задоволенням промовив чорт. — Тепер буде легше. Я, мабуть, готовий взятися за вашу маленьку головоломку.

Саймон похитав головою.

— Ви надто поспішаєте. Напевне, ви не примітили таких фундаментальних методів, як аналіз безконечно малих, диференціальні рівняння й числення конечних різниць. Потім є ще…

— Невже все це треба? — зітхнув чорт.

Він сів і почав терти кулаками напухлі повіки. Бідолаха не міг стримати позіхів.

— Не можу сказати напевно, — байдуже відповів Саймон. — Але люди, трудячись над цією “маленькою головоломкою” скуштували всіх розділів математики, а задача ще й досі не розв’язана. Я запропонував би…

Але чорт не був схильний вислухувати поради Саймона. На цей раз він щез, навіть не вставши із стільця. І зробив це досить незграбно.

— Мені здається, він стомився, — зауважила місіс Флегг. — Бідний чортяка!

Проте в її тоні важко було вловити співчуття.

— Я теж стомився, — відгукнувся Саймон. — Ходімо спати. Я гадаю, до завтра він не з’явиться.

— Можливо, — погодилась дружина. — Але про всяк випадок я надіну сорочку з чорним мереживом.

Настав ранок нового дня. Тепер подружжю видалась доречнішою музика Баха. Тому вони поставили пластинку з Ландовською[3].

— Ще десять хвилин, і, якщо він не повернеться з розв’язком, ми виграли, — сказав Саймон. — Я віддаю йому належне. Він міг би скінчити курс за один день, до того, з відзнакою, й одержати диплом доктора філософії[4]. Одначе…

Почулось шипіння. Знялася червона грибоподібна хмарка, розносячи запах сірки. Перед подружжям на килимкові стояв чорт і відхекувався, викидаючи клубки пари. Плечі його опустились. Очі були налиті кров’ю. Пазуриста лапа все ще стискала паку списаних аркушів і помітно тремтіла. Напевне, в нього розгулялися нерви.

Мовчки він жбурнув купу паперу на підлогу і взявся люто топтати його роздвоєними ратицями. Нарешті, витративши весь запал, чорт заспокоївся, й гірка посмішка скривила йому рот.

— Ви виграли, Саймоне, — прошепотів чорт, дивлячись на математика з незлобивою пошаною. — Навіть я не зміг за цей короткий час вивчити математику так, щоб здолати таку важку задачу. Що далі в неї заглиблювався, то гірше посувалось діло. Неєдиний розкладна множники, ідеальні числа — о Ваал…! Ви знаєте, — довірливо повідомив він, — навіть найкращі математики інших планет, — а вони лишили вас далеко позаду, — не добились розв’язання. Ех, один молодик на Сатурні — він трохи нагадує гриба на ходулях — усно розв’язує диференціальні рівняння в окремих похідних. Але й він спасував. — Чорт зітхнув. — Бувайте здорові!

Чорт щезав дуже повільно. Очевидно, він таки добре стомився.

Саймон міцно поцілував дружину. Але вона з невдоволеною гримасою, вдивляючись у лице чоловіка, який своїми думками літав далеко в хмарах, спитала:

— Любий, що там ще не гаразд?

— Ні, нічого… Але, розумієш, я хотів би ознайомитися з його роботою, взнати, як близько він підійшов до розв’язання. Я бився над цією проблемою не менше…

Він не доказав і вражено витріщив очі: чорт знову був у кімнаті. Він мав дуже збентежений вигляд.

— Я тут забув… — промимрив він. — Мені треба… ой!

Він нагнувся над розкиданими паперами й почав їх дбайливо збирати й розгладжувати.

— Ця штука захоплює, — сказав він, не дивлячись Саймонові у вічі. — Просто не відірвешся! Якби тільки мені пощастило довести одну простеньку лему! — Побачивши, що на лиці Саймона спалахнула жагуча цікавість, він опустив очі, неначе просив вибачення. — Послухайте, професоре, — пробурчав чорт, — я не маю сумніву, що й ви потрудилися над цим. А чи пробували ви безперервні дроби? Ферма, безперечно, користувався ними, і… Будьте ласкаві, лишіть нас удвох.

Останні слова адресувалися місіс Флегг. Чорт сів поряд з Саймоном, підібгавши під себе хвоста, і показав на аркуші, змережані математичними знаками.

Місіс Флегг зітхнула. Занурений у роздуми чорт здався їй надто знайомий: він майже не відрізнявся од старого професора Аткінса, колеги її чоловіка по університету. Варт двом математикам поринути у вивчення якоїсь болісної і заманливої задачі, і вони…

Вона покірно вийшла з кімнати, тримаючи кофейника в руці. Безперечно, мала відбутися тривала, втомлива конференція. У цьому місіс Флегг була певна. Адже недарма вона була дружиною відомого математика.

[1] Порджес, Артур — американський письменник-фантаст.

[2] Тривіум і квадривіум — два цикли середньовічної освіти. Тривіум включав граматику, риторику, діалектику; квадривіум (курс після тривіуму) — арифметику, геометрію, астрономію, теорію музики.

[3] Ландовська, Ванда (1879–1959) — талановита піаністка, виконавиця старовинної музики на фортепіано й клавесині.

[4] У середньовічних університетах математика входила до розділу філософських наук.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.