Поезія - Мусліхіддін Сааді

Дезідерій Еразм Роттердамський

Поезія - Мусліхіддін Сааді

Переклад Василя Мисика

Про добрі діла

Багато сказано про добрії діла,

Але не кожному належить похвала.


Візьми в гнобителя і хату, і подвір'я,

В шуліки вискуби весь пух його і пір'я!


Все терня викорчуй і в огнище склади,

Вирощуй дерево, багате на плоди!


Нехай пробачення не буде для тирана!

Йому пробачення - для всього людства рана.


З рук вибий полум'я у злого палія!

Хай краще сам згорить, аніж уся земля!


Хто любить лити кров, карай того криваво:

Убити вбійника - твоє священне право!




Лист до правителя Шіраза

Правителю! Від брата я свого

Узнав таке, що й беку слід би знати:


До того оголився неборак,

Що вже не має в чому вийти з хати.


Йому хурму на продаж віддають -

Чи можна гірш людину покарати?


Як від дітей доглянути її,

Від жебраків голодних заховати?


Ти присилаєш турка-збирача,

Щоб і послідню крихітку забрати.


I так батожать бідного, що він

Не здужає ні сісти, ані встати.


О беку! В справедливість одягнись!

Вона для владаря - найкращі шати.




* * *

Всі люди - тіла одного частини,

Бо створені із однієї глини.


Коли від болю корчиться одна,

Тоді все тіло спокою не зна.


О ти, що досі не жалів нікого!

Ти недостойний імені людського!




Безбатченко

Безбатченку відкрий свої обійми,

Введи в свій сад, з ноги колючку вийми.


I не цілуй дітей своїх, як близько

Стоїть він, голову спустивши низько.


Коли він плаче, хто його розрає?

Коли він сердиться, хто потурає?


Поклич його, перехопи сльозину,

Змий куряву з лиця йому, як сину.


Як палить сонце голову малому,

Дай тінь йому, візьми його додому.


Я гордий був, не знався я з бідою,

Коли мій батько добрий був зі мною.


Було, побачать коло мене муху -

I вже з усіх боків біжать без духу.


Тепер хоч би мене взяли ординці,

Я б залишився з горем наодинці.


З сирітським лихом добре я спізнався,

Бо рано й сам без захисту зостався.




Шіблі і мурашка

Якщо душа у тебе не байдужа

До добрих діл, послухай річ про мужа


Великого Шіблі, як на плечі

Він зерно ніс - і потім уночі


Міх розв'язав і спостеріг комаху,

Що бігала сюди-туди від страху.


Збентежений, він цілу ніч не спав,

Одніс назад її - і так сказав:


“Несправедливо, щоб мале створіння

Утратило житло своє й коріння!”


Полегшуй же недолю біднякам -

I проживеш тоді незгірше й сам.


Ще Фірдовсі сказав, високий духом

(Нехай земля йому довіку пухом):


“Мурашечку, що з зерням поспіша,

Не руш, не кривдь, бо й то жива душа!”




* * *

Без сну ворочавшись, якось одної нічки

Почув я бесіду метелика та свічки:


“Люблю, аж крилечка обпалюю, а ти

Чом плачеш, свічечко? Скажи, оповісти!”


I та відказує: “Тяжка у мене туга:

Від мене віск біжить, я зостаюсь без друга!


Він був утіхою найкращою мені,

Без нього, як Фархад, я тану на вогні!”


I поки мовила, гарячих сліз потоки

Весь час мережили її пожовклі щоки.


“Згаси, о хвастику, свою любовну хіть,

Коли не вивчився змагатися й терпіть!


Ти ухиляєшся від полум'я, гультяю,

А я стою й горю... і до кінця згоряю.


Опікся трішечки - і вже тебе лови!

А я у полум'ї від ніг до голови.


Ти не вважай на блиск, не задивляйсь на вроду.

Глянь, як я мучуся і сльози ллю, як воду!”


Ще невеликий шлях пройшла по небу ніч,

А мила дунула й палку спинила річ.


Та свічка й поночі тихенько шепче-плаче:

“Отак кінчається кохання в нас, юначе.


Як забажається збагнуть його колись,

Зустріти смерть свою із радістю навчись!”


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


Коли закоханий, живи в труді, в біді!

Від криводушності звільняйсь, як Сааді.


Так просто, зопалу, у море не пускайся!

А пустишся, увесь його вітрам віддайся!




Три коханки

Є три любки, три коханки є:

Ця за хліб свою любов дає,


Та красою звабить, чарівниця,

Третя в душу ввійде й залишиться.


Першій хліба дай і одвернись.

З другою натішся й розлучись.


Третю стрінеш, не роздумуй двічі:

Душу всю віддай їй, чоловіче.




Багато їздив я

Багато їздив я, далеко мандрував,

Із різними людьми я дні свої збував.

Поживи доброї напитував я скрізь,

З гарману кожного я по зерну привіз.




Хазяїн і вівця

Вівцю однявши у вовків,

Хазяїн нищечком хотів

Сердешній горло перетнути.

Заплакала: “Так от чому ти

Не попустив мене вовкам:

Ти із тії породи й сам!”




Караван

Ей, проводир, не поспішай, з тобою йде мій сон, мій рай!

Попало серце в злий полон - і йде від мене в дальній край.


Дарма прошу, дарма молю зорю мою, любов мою -

I стогін мій, як дим з огню, з душі встає: не покидай!


За те, що знадила мене, за те, що зрадила мене,

Тепер ім'я твоє одне мені підказує одчай.


Вернися, світ моїх очей, щоб чула й ти, як стогін цей

З моїх поранених грудей встає під самий небокрай.


Мені розказував мулла, як душі кидають тіла.

Я ж бачив сам, як відійшла моя від мене в дальній край.


Хоч Сааді не до лиця і сльози ці, і туга ця,

Та, їм не бачачи кінця, кажу я розуму: прощай!



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.