Твір на тему: Діалог автора і читача у постмодерністському романі Умберто Еко «Ім’я троянди»

Зарубіжна література - зразки шкільних творів

Автор роману «Ім’я троянди» Умберто Еко — відомий італійський учений і публіцист. Умберто Еко віддав багато сили вивчанню питань художньої творчості. У своєму постмодерністському романі «Ім’я троянди» письменник не лише виконував художні завдання, але й прагне написати твір, який би сформував активного, мислячого читача.

Постмодернізм став потужним літературним напрямком другої половини ХХ століття, хоча його витоки проглядаються уже в модерністський період. У постмодерністській літературі змінюються не стільки зображувальні засоби і тематика, скільки найглибинніші художні принципи. Це стосується і ставлення автора до свого твору, і нової взаємодії письменника з читачем. У період модерну читач був об’єктом, на який спрямовувалися певні художньо-оформлені ідеї письменника-драматурга. У новий період читач стає співавтором, не об’єктом впливу, а рівноправним суб’єктом, без існування якого не було б ні письменника, ні його твору.

«Ім’я троянди» — постмодерністський роман, тому його не можна сприймати лише як історико-детективний твір. Утім, письменник передбачав і таке прочитання свого твору. Адже особливість постмодерністської літератури у тому, що читач може знайти у творі не один чи декілька смислів, заданих автором, а нескінченну множину значень, асоціацій, відсилань до інших творів.

Так, наприклад, символічний образ троянди, даний уже в назві роману, примушує читача згадати і біблійне значення троянди, і розенкрейцерів, і троянду як один із найулюбленіших образів романтиків ХІХ століття, і «Букет троянди» Рільке… У кожного виникають власні асоціації, не лише підказані текстом, але й залежні від літературно-культурного досвіду читача. При цьому він, читач, стає ніби співавтором письменника, і притому необхідним співавтором, тому що без читача життя твору неможливе. Створення тексту відбувається не лише тоді, коли він задумується і пишеться, але й коли він прочитується.

Читач може бути добре обізнаним (і бачити у тексті роману безліч значень) чи наївним. Умберто Еко писав про те, що часом навіть найнаївніший читач бачить у творі найнесподіваніші значення і зв’язки, які можуть здивувати самого автора. Кожен читач іде далі тексту, і цей рух (нанизування нових значень) триває нескінченно.

У «Записках на берегах «Імені троянди» Умберто Еко писав, що кожен новий художній твір складається з усіх попередніх. В епоху постмодернізму, коли цивілізація вже накопичила такий величезний історичний досвід, практично неможливо створити щось нове. Адже кожний письменник водночас є й читачем інших творів. Тому, наприклад, в «Імені троянди» образ англійця Вільгема, який уже на початку роману (у сцені з ченцями, які шукають Гнідка) демонструє надзвичайне знання зв’язків між окремими явищами світу, асоціюється у автора і читачів з англійцем-детективом Шерлоком Холмсом. Постмодерністський роман перетворюється на спільну гру автора і читача (великої кількості читачів), які, ніби м’яч, перекидають один одному свої значення та асоціації.

Умберто Еко вважав, що мистецтво (і література зокрема) є джерелом естетичного задоволення, тобто у певному смислі, «розважає». Однак одного може «розважити» філософський трактат, а іншого — бульварний роман. Таким чином, існує два види читачів: читач масової літератури ставиться до книги пасивно і споживацьки, і автори такої літератури підлаштовуються під його смаки. А читач літератури серйозної, навпаки,— є активним, намагається збагнути задум автора, що потребує певних зусиль і знань. Умберто Еко вважає, що так книга сама формує свого читача, тому твір повинен бути таким, щоб читач кожного разу відкривав у ньому щось нове.

Таким багатозначним твором зі складною структурою і є «Ім’я троянди». Роман нагадує колаж з окремих фрагментів знайомих нам творів, але водночас залишається цілісним, об’єднаним лінією авторського задуму. Твір завершений, але й відкритий для безмежної кількості нових значень, він не замкнений у собі, а починає діалог із кожним новим читачем.