День і ніч у поезії Ф. І. Тютчева - шкільний твір

День і ніч у поезії Ф. І. Тютчева - шкільний твір

10 клас
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОЗА XIX СТОЛІТТЯ

У кожному його вірші відчувається не тільки погляд художника, але і розум мислителя.

В. Брюсов

Серед поетів XIX століття Ф. І. Тютчев виділяється своїм прагненням осмислити таємниці світобудови, розгадати мову природи, зрозуміти значення і можливості людини у світі природи. Як філософ Тютчев розділяє пантеїстичні погляди. Людина — частина великого світу природи, що має справжнє буття. А людина лише її «мрія», «мислячий очерет». І цей «мислячий очерет» намагається зрозуміти все таємниче, загадкове в незбагненному, але близькому йому світі природи.

У поезії Тютчева є особлива парна тема: день і ніч. Вона розкривається не тільки в однойменному вірші, але й у багатьох інших творах поета, які можна розділити на «денні» і «нічні».

У вірші «День і ніч» Тютчев представляє день як «злототканий покрив», «що ховає від людини таємничий і бездонний світ духів, світ космосу»:

День — сей блистательный покров —

День, зеленородных оживленье,

Души болящей исцеленье,

Друг человеков и богов!

Але ніч зриває «с мира рокового» «ткань благодатную покрова». I перед людиною оголюється безодня космосу «с своими страхами и мглами». І людина почуває свою незначність і беззахисність перед величезним і таємничим простором:

И нет преград меж ей и нами, —

Вот отчего нам ночь страшна.

Душа людини — вмістище двох світів: «світу денного» і «хаосу нічного». У нічні години людина особливо відчуває свою причетність до космосу. У вірші «Безсоння» герой Тютчева «читает томительную ночи повесть». Вона-будить заснулу совість, вона нагадує про неминучий хід часу, змушує подивитися на життя збоку:

И наша жизнь стоит пред нами

Как призрак на краю земли.

Зірки в Тютчева — це «живі очі» божества, що вічно дивляться на землю, на людину. Але нам їх видно тільки вночі. Вони і споглядачі, і судді, і вічне нагадування людині про її нерозривний зв’язок зі світобудовою, зі світовою душею.

Ніч у Тютчева — це і символ стихії, могутньої, всесильної. День — «золотий килим» цивілізації, міраж, що може бути зруйнований стихією. Що здатно приборкати стихію, захистити цивілізацію і людину? Один з таких заслонів — краса і поезія. Поезія не боїться болісних видовищ, вона надихається істиною, якою б вона не була:

Лишь музы девственную душу

В пророческих тревожат боги снах, —

пише Тютчев в одному з «нічних» віршів — «Видіння». Поезія в Тютчева — посланниця небес, якийсь посередник між Богом і людьми, між небом і землею, днем і ніччю. її роль — примирлива:

Среди громов, среди огней,

Среди клокочущих страстей,

В стихийном пламенном раздоре

Она с небес слетает к нам —

Небесная к земным сынам,

С лазурной ясностью во взоре —

И на бунтующее море

Льет примирительный елей.

Можливо, варто внести в наше життя трохи поезії, її краси і розуму — легше стане нести вантаж дня і суд ночі. А таємниці світобудови стануть ближчі й зрозуміліші.



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.