Як Л. Толстой розуміє патріотизм? (За романом «Війна і мир») - шкільний твір

10 клас
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОЗА XIX СТОЛІТТЯ

Патріотизм, на думку Л. М. Толстого, не голосні слова, не гучна діяльність і метушливість, а просте і природне почуття «потреби жертви і жалю при усвідомленні загального нещастя». Це почуття — спільне в Наташі і П’єра, воно володіло Петею Ростовим, коли він радів, що потрапив у Москву, де незабаром буде бій; те ж почуття тягло юрбу до будинку графа Ростопчина, який обдурив її, тому що люди з юрби хотіли боротися з Наполеоном. В основі всіх цих учинків, при всій їхній різниці, лежало одне почуття — патріотизм.

Ніхто не змушував москвичів їхати, навпаки, граф Ростопчин молив залишитися і називав боягузами тих, хто залишає місто. Але вони їхали, «тому що для російських людей не могло бути питання: чи добре чи погано буде під пануванням французів у Москві? Під французами не можна було бути: це було гірше за все...»

Як з’ясувалося, пише автор, при трагічних обставинах люди все-таки проявляють себе краще, ніж можна було б подумати: «Наполеонові не скорюся», — говорили ті, від яких ніхто не очікував такої поведінки. І коли Наполеон 2 вересня 1812 року стояв на Поклінній горі, очікуючи депутацію бояр з ключами від Москви, він не міг собі уявити, що вона порожня.

Нет, не пошла Москва моя

К нему с повинной головою.

Не праздник, не приемный дар,

Она готовила пожар

Нетерпеливому герою...

— так писав О. С. Пушкін.

По дорозі до Бородінського поля, де готувався вирішальний бій, П’єр Безухов багато чого побачив і почув. Слова були прості і зрозумілі, їх говорив ополченець: «Усім народом навалитися хочуть...»

Толстой вважає, що патріотизм — це природне почуття людей, що живуть життям свого народу. Тому він відмовляє в ньому Бергові, Курагіним, Растопчину.

Наташа не може і не хоче зрозуміти матір, яка «в таку хвилину» думає про майно і забороняє розвантажувати підводу, на яких хоче вивезти з Москви «добро, що залишилося». Дочка думає про поранених, котрих не можна залишити французам. Думати про себе було «дико і неприродно». «Графиня зрозуміла це і засоромилася», — пише Толстой.

Так відповідає автор на питання про те, що таке патріотизм, і хоче бути зрозумілим читачами.

Опис Бородінського бою, що займає двадцять глав третього тому роману, це — центр твору, вирішальний момент у житті всієї країни і багатьох героїв книги. Тут схрестяться всі шляхи, тут кожен характер розкриється по-новому і тут з’явиться величезна сила: народ, «мужики в білих сорочках» — сила, що виграла війну. На обличчях людей, яких бачив П’єр, був «вираз усвідомлення урочистості хвилини, що наступає», була «схована теплота патріотизму... яка пояснювала, навіщо ці люди спокійно і начебто легковажно готувалися до смерті».

Що ж вирішило цю перемогу? Толстой вважає: не розпорядження командування, не плани, а безліч простих, природних вчинків окремих людей: те, що мужики Карпо і Влас не везли сіно в Москву за великі гроші, а палили його, те, що партизани знищували велику армію Наполеона вроздріб, що партизанських загонів «різних кількістю і характером були сотні...»

Толстой зовсім точно зрозумів значення того почуття, під впливом якого почалася партизанська війна: патріотизм народу. «Дрюк народної війни піднявся з усією грізною і величною силою і, не розбираючи нічого, піднімався, опускався і гвоздив французів доти, доки не загинула вся навала». Хіба це не велике почуття патріотизму, виявлене народом у Вітчизняній війні 1812 року?

Л. М. Толстой відкрив читачам стільки пружин людської поведінки, зокрема патріотизму, про який сьогодні просто не говорять або говорять соромливо. Але ж це горде почуття, що дозволяє людині відчути свою причетність до часу, до подій, життя, визначити свою позицію в ньому.

Здавалося б, що спільного між тим часом, про який писав Л. М. Толстой, і нашим, між війною 1812 року і 1941-го? У 1812 році не було ані бомб, ані літаків, не було жахів і звірств Майданека, Бухенвальда, Маутхаузена — таборів смерті. Але чому ж тоді в землянках і госпіталях сорок першого, при блокадних каганцях люди читали «Війну і мир» як «сьогоднішню» для них книгу, чому улюбленим віршем — від першокласника до генерала довгі чотири роки війни був лермонтовський — «Бородіно»?

Л. М. Толстой писав і про нас, тому що знав про людину таке, чого вистачило на сто з лишком років. І коли почалася Велика Вітчизняна війна, виявилося, що Толстой сказав про кожну людину щось дуже важливе, і люди кинулися до нього. Нам ще черпати і черпати з невичерпного джерела його книги душевні сили, стійкість і те складне почуття, що називається патріотизмом.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.